Теоретико-методологічний інструментарій і засоби забезпечення політичного аналізу і прогнозування в сучасній Україні

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

УДК 32.351:303

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ І ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО АНАЛІЗУ І ПРОГНОЗУВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

23.00.01 - теорія та історія політичної науки

ВАЩЕНКО Костянтин Олександрович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України

Науковий консультант -доктор політичних наук, професор ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, заступник директора.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор ГОЛОВАТИЙ Микола Федорович, Міжрегіональна Академія управління персоналом, проректор з наукової роботи;

доктор політичних наук, професор КОЧУБЕЙ Лариса Олександрівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник відділу теоретичних та прикладних проблем політології;

доктор політичних наук, доцент КІНДРАТЕЦЬ Олена Миколаївна, Запорізька державна інженерна академія, професор кафедри менеджменту організацій.

Захист відбудеться « 27 » березня 2009 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.12 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01030, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01030, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий « ___ » лютого 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої

вченої ради М.А. Остапенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблематика політичного аналізу та прогнозування обумовлена потребами розвитку політичної теорії та її впровадження в сучасну політичну практику України. Український соціум, його політична система здійснюють грандіозний поворот у бік демократичних цінностей, гуманітарних пріоритетів, культури миру і взаємовигідного співробітництва на міжнародній арені. Долаючи рудиментні тоталітарні підходи, форми організації політичної життєдіяльності, наше суспільство стає на шлях загальноцивілізаційного розвитку. Очевидно, що без відповідного аналізу наявних та історично обумовлених можливостей здійснення подібних трансформацій це видається справою надто ризикованою, якщо й узагалі можливою. Те ж саме стосується політичного прогнозу. Які б скептичні зауваження не висловлювались щодо тих або інших прогнозів, у будь-якому випадку в політиці виграють ті, хто до прогнозів дослухається, намагаючись осягнути їх підстави, зрозуміти логіку обґрунтування, виявити сутність і скерованість. Відтак, політичний аналіз і прогнозування стають необхідними чинниками ефективного політичного процесу. Обґрунтований політичний аналіз і вдалий політичний прогноз забезпечують реалістичне бачення дійсності й відповідно формують підстави для прийняття рішення з розумінням того, що саме діється або має здійснитись.

Дослідження цієї проблематики є актуальним і з огляду на процеси, що відбуваються на міжнародній арені, особливо в європейському просторі. Глобалізація та інформаційна революція, світова фінансова криза, міграційні та інші процеси вносять суттєві зміни в характер політичної реальності, обумовлюють її розвиток у досить несподіваних напрямах. Ніхто, наприклад, не очікував досить жорсткого курсу наддержав стосовно ряду країн, які утворились унаслідок розпаду СРСР та системи соціалістичної співдружності; шаленого сплеску міжнародного тероризму та його «відкритої атаки» на найбільш потужну країну світу - США; трагічного сценарію подій на Балканах, що супроводжувалися кривавими акціями у Боснії та Герцеговині, Чорногорії, Косово; навряд чи очікуваними з точки зору традиційної політичної практики стали війна Росії в Чечні, агресія США в Іраку, ескалація ізраїльсько-арабського протистояння, російсько-грузинський збройний конфлікт у Південній Осетії тощо.

На перший погляд, зазначені політичні явища, процеси, події не мають обґрунтування і відповідної логіки. Також видається, що їх важко було передбачити, «втиснути» в ту чи іншу наперед сформовану модель політичного розвитку. Між тим, кожен із цих процесів має своє внутрішнє і зовнішнє підґрунтя, джерела і причини розвитку, історично, соціально-політично і психологічно обумовлені корені. Тож, аби подальший розвиток не став для людства неочікуваним, його постійно треба тримати в полі зору політичної науки, яка була б здатна виявляти якщо не безпосередні зміни, то принаймні їх передумови, що формуються мінливими історичними реаліями. Треба докласти теоретичних зусиль, які б забезпечили ґрунтовний аналіз того, що відбувалося в історії і що робиться в світі сьогодні, а також дозволили «вийти» на сутнісні характеристики політичних процесів, виявити тенденції чи закономірності, здійснити прогноз їх розвитку як у найближчій, так і у віддаленій перспективі.

Теоретична і практична значимість дослідження проблем політичного аналізу і прогнозування виявляється не лише на рівні так званих макрополітичних (світових, материкових, зональних, державних та міждержавних тощо) процесів, але й на рівні повсякденної політичної практики. Політичне життя міста, району, області як ніколи раніше потребує досконалого теоретико-аналітичного й прогностичного супроводу. Досвід політичних подій останніх років засвідчує, що успіху в політиці досягають, як правило, ті суб'єкти, які мобілізують для його досягнення не лише фінансові, людські чи організаційні ресурси, але й політичну аналітику в усіх її проявах, проводять відповідні дослідження, узагальнюють стан справ і пропонують вивірені прогнози або обґрунтовані рекомендації. Практично кожна партія або політик, що балотувалися до Верховної Ради України чи органів місцевого самоврядування та виявили до цих речей зневагу, залишилися в програші. І навпаки, політики, які майстерно застосували методику й методологію політичного аналізу та прогнозування, не лише досягли бажаного результату, але й оволоділи конкретним матеріалом, інформацією про стан справ у селі, районі чи області, що дозволило їм запропонувати цілком реалістичні, а головне - адекватні інтересам населення програми соціального розвитку.

Слід зазначити, що політичні аналітика і прогностика виконують хоч і важливу, але все ж таки допоміжну роль. Створюючи можливості для попередження негативних політичних процесів або подій, самі по собі вони не можуть стати на заваді їх здійснення. Водночас відсутність або низька якість аналізу та прогнозу спричиняє виникнення численних проблем, на подолання яких іноді витрачаються роки й десятиліття. Наближені до нас події кінця 2004 - початку 2005 років, що у новітній політичній історії відомі як «Помаранчева революція», явили собою яскравий приклад того, як нехтування системним аналізом та виваженим прогнозом разом із відсутністю стратегічного планування розвитку країни здатне зневілювати благородні та справедливі ідеї, заради яких українські громадяни вийшли на Майдан. Внутрішня боротьба за ресурси у стані переможців, помилки у кадровій політиці, коливання зовнішньополітичного курсу, відсутність реальних успіхів на антикорупційному фронті, хибні економічні рішення, що призвели до цукрової, бензинової, тарифної та інших криз, - усе це значною мірою стало наслідком слабкого аналітичного й прогностичного супроводу діяльності політичних сил, які прийшли до влади за підсумками останніх президентських виборів.

У контексті сучасної української політики існує чимало принципових питань, вирішення яких пов'язане зі стратегічним вибором курсу держави. Йдеться про стосунки із СОТ, взаємодію з ЄС та Росією, євроатлантичну інтеграцію тощо. На внутрішньому порядку денному актуальними залишаються завершення політичної реформи, удосконалення механізмів діяльності місцевого самоврядування, здійснення адміністративної реформи та реформи державного управління, оптимізація виборчої системи, реформування судової системи і т. ін. Надзвичайно важливо, аби відповідь на кожне з цих питань давалася не поспіхом, не під впливом ідеологічних штампів або кон'юнктурних уподобань, а на основі всебічного аналізу причин та наслідків, недоліків та переваг, можливих альтернатив, маючи на меті реалізацію національних інтересів України.

Власне кажучи, політична наука як основа політичної практики тим і відрізняється від псевдоідеологічного дискурсу вітчизняних політиків, що має у своєму арсеналі в якості важливих засобів пізнання, його своєрідних інструментів політичний аналіз і прогнозування. Майстерність володіння цими засобами відмежовує дійсних професійних політиків від «політиканів». На жаль, кількість останніх в українській політичній практиці не зменшується, а тих, хто бажає отримати більш-менш досконалу підготовку в царині політичної теорії та її практичного застосування, - не збільшується.

В правовому полі України були поодинокі спроби унормувати необхідність прогностичного підходу до реалізації державної політики. Проте потреби вітчизняної суспільно-політичної практики диктують необхідність створення повноцінної нормативно-правової бази, зорієнтованої на системне забезпечення аналітики і прогнозування на державному рівні.

Недостатній рівень опрацювання зазначеної проблематики засвідчується нерозвиненістю таких її сегментів як футурологія, соціальне проектування, ризикологія; прогнозування у сфері законотворення, запобігання політичних конфліктів, супроводження виборчого процесу; прийняття, практичне втілення та передбачення наслідків політичних рішень; політичний консалтинг, забезпечення ефективності державного управління та ін. Разом з тим, все це підтверджує актуальність обраної автором теми дослідження та її роль у контексті подальшого розвитку сучасної політичної теорії та практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми «Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий досвід і українські реалії» кафедри політичних наук Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, наукового напряму «Дослідження гуманітарних наук», який затверджений Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова 25 грудня 2003 року (протокол № 5). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова 22 грудня 2006 р. (протокол № 5).

Мета та основні завдання дослідження. Метою дослідження є системний аналіз сутності та механізмів застосування політичного аналізу і прогнозу в контексті забезпечення процесів державотворення в сучасній Україні.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних дослідницьких завдань:

- визначити систему основних теоретико-методологічних підходів і проблем політичного аналізу та прогнозування;

- проаналізувати рівень ідейно-теоретичного осмислення політичного аналізу і прогнозування в історії світової і вітчизняної політичної думки;

- виявити співвідношення перехідних і сталих політичних процесів у сучасному українському суспільстві;

- дати системну інтерпретацію базових категорій, що складають основу сучасного аналітико-прогностичного політичного дискурсу;

- визначити специфіку методології дослідження особливостей політичного аналізу і прогнозування;

- запропонувати основні підходи до розуміння глобальних векторів розвитку України.

Об'єктом дослідження є теретичні здобутки і практичний досвід здійснення політичного аналізу та прогнозування.

Предметом дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування механізмів застосування політичного аналізу і прогнозування в контексті забезпечення процесів державотворення в сучасній Україні.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження визначається підходом, який спирається на принципи об'єктивності та цілісності, а також комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, що дозволило забезпечити обґрунтованість і достовірність наукових результатів. Зокрема, в роботі застосовано: діалектичний метод, завдяки якому автор отримав можливість побачити і представити предмет дослідження у всіх його соціальних та інших взаємних зв'язках і залежностях; метод системного аналізу, який забезпечив розгляд аналізу та прогнозу в їх цілісності, дозволив виявити й обґрунтувати їх місце та роль у системі провідних методів політологічного дослідження та політичної практики; порівняльний метод, який дозволив здійснити порівняння евристичних можливостей політичного аналізу та прогнозування з іншими методами, що застосовуються в сучасному політичному просторі України; історичний метод, який допоміг висвітлити етапи становлення й розвитку політичного аналізу і прогнозування, умови та чинники формування вітчизняного політико-експертного середовища; структурно-функціональний метод, що дав можливість дослідити будову аналітико-прогностичної діяльності, її зумовленість функціональним призначенням, а також визначити залежність її структурних складових; герменевтичний метод, що забезпечив проникнення у внутрішню сутність аналітики та прогнозування, дозволив розпізнати їх природу та специфіку; аналітико-прогностичний метод, на основі якого дисертантом зроблені певні висновки та узагальнення, теоретичні та практичні рекомендації. Використовується також міждисциплінарний підхід до дослідження політичного аналізу і прогнозування.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у виявленні, обґрунтуванні й систематизації демократичного досвіду і механізмів застосування теоретичних здобутків, методів, процедур політичного аналізу та прогнозування в контексті розвитку в Україні державотворчої практики та структурно-функціональних основ громадянського суспільства. У відповідності з цим автором сформульовані положення, що мають наукову новизну й виносяться на захист.

1. На основі вивчення основних методологічних підходів до досліджуваної проблеми автором визначені та проаналізовані передумови становлення вітчизняної політичної аналітики і прогнозування. Зазначений напрям, з одного боку, розглядається як нова субдисципліна в системі політичної науки і освіти, а з іншого - як міжгалузевий дискурс щодо виявлення ключових параметрів поточної політичної ситуації і тенденцій майбутнього розвитку українського суспільства. З'ясовано, що специфіка політичної аналітики і прогнозування полягає в необхідності динамічного реагування на зміни, що, своєю чергою, означає мобільність щодо мотивації звернення до її арсеналу в умовах трансформації політичного режиму і соціокультурних зрушень.

2. Визначено, що політичний аналіз та прогнозування є пошуковими методами, які дозволяють проникнути у внутрішню сутність предмета дослідження, виявити його суперечності, що складають джерело розвитку, з'ясувати характер і тенденції змін, здійснити передбачення й сформулювати практичні рекомендації відносно формування реальної практичної політики, включаючи державний і недержавний сегменти функціонування останньої. Доведено, що відсутність належного застосування апробованих у сучасному світі методик і процедур політичного аналізу і прогнозування загрожує стати початком занепаду демократичних засад держави, суттєво загальмувати розвиток внутрішнього потенціалу громадянського суспільства.

3. Обґрунтовано місце та роль політичного аналізу і прогнозування в системі методів сучасної політичної науки та політичної практики. Визначені основні сфери застосування цих методів, їх пізнавальні можливості, масштаб здійснення, а також межі евристичності та фактори ризику. Зокрема, вважається за доцільне переорієнтувати потенціал досліджуваного напряму з політичного маркетингу й виборчих технологій на обґрунтування й вибір альтернативних варіантів політичних рішень; дослідження кризових явищ і конфліктів, що включає проектування моделей і варіантів їхнього вирішення; створення банку даних щодо можливих політичних ризиків як на глобальному (міжнародному), так і на внутрішньодержавному рівнях.

4. Запропоновано низку авторських принципів здійснення політичного аналізу і прогнозування, що дозволяють підвищити практичну ефективність роботи політичного аналітика та посилити рівень результативності прогнозних оцінок (плюралізму, єдності та комплексності, визначення мети, адекватності, об'єктивності, рівності, наукової обґрунтованості). З'ясовано, що прогнозування не зводиться лише до спроб угадати деталі майбутнього. Прогнозист має виходити із діалектичної детермінації політичних явищ і процесів (урахування випадковостей, ймовірного розгортання подій за різними траєкторіями, нелінійних варіантів соціально-політичного розвитку, нелогічних виявів поведінки суб'єктів політики). Прогнози мають передувати планам, містити оцінку ходу, наслідків виконання (або невиконання) планів, охоплювати все, що не піддається плануванню, розв'язанню. Політичні прогнози повинні розроблятися з метою підвищення ефективності й результативності прийнятих рішень, уникнення небажаного розвитку подій у різних галузях політичного життя й на ділянках впливу політики на економіку, соціальну й духовну сфери.

5. Доведено, що основним показником наукової обґрунтованості політичного аналізу та прогнозування є їх системність і цілісність, які реалізуються через ряд етапів та процедур верифікації. В межах системного підходу проводиться структурний аналіз проблемної ситуації або системи, де відображається існуюча структура її елементів. При цьому аргументовано, що структурний аналіз не механічно розчленовує проблему, а робить це на основі усвідомлених закономірностей будови системи (її взаємозв'язків), розставляючи елементи та фактори у певному порядку, відслідковуючи їх взаємозалежності. політичний соціальний прогнозування

6. Виявлено, що політичний аналіз та прогнозування мають творчий характер, який реалізується через поєднання глибоких теоретичних знань, практично-політичного (і життєвого) досвіду та мистецтва їх застосування. Аргументовано авторську позицію, згідно якої політичний аналіз і прогнозування визначаються як пошук шляху оптимальної реалізації інтересів суб'єктів політичної дії.

Ефективність використання політичним аналітиком того чи іншого методологічного інструментарію й технічних прийомів багато в чому визначається його здатністю зберігати оперативність й інноваційність; пропонувати порівняно прості рішення, що не вимагають значних часових, організаційних й інших витрат; бути досить гнучким для легкої адаптації до різних проблемних ситуацій; сполучати переваги неформальної якісної аргументації з формалізованими кількісними даними.

7. Прослідковано особливості становлення вітчизняного політично-наукового та політично-експертного середовища, обґрунтовані основні напрями здійснення політичного аналізу та прогнозування в сучасному українському державотворенні. Визначено рівень аналітично-прогностичного моделювання політичної системи держави, внутрішньополітичних реалій та міжнародного контексту української політики. Показано недоліки, суперечності та можливі наслідки недосконалого або недобросовісного аналізу і прогнозування (замаскована пропаганда, підміна понять, залежність пізнавальної позиції аналітика, вузько корпоративна думка на замовлення певних політичних сил).

8. Сформульовані практичні рекомендації щодо прогнозування основних підходів до розуміння глобальних векторів розвитку України. Визначено, що в зовнішньополітичному прогнозуванні слід обов'язково враховувати: неготовність українського населення визнати єдиний геостратегічний курс; процес динамічного переосмислення ролі регіональних чинників; необхідність впровадження системи заходів для максимальної активізації транскордонного економічного співробітництва; відстеження громадської думки щодо європейської інтеграції та євроатлантичного співробітництва України.

9. Виявлено, що політичний аналіз і прогнозування в українській політології формуються і застосовуються одночасно зі зміною політичної реальності, а тому мають динамічний і переважно вірогіднісний характер. Досліджуваний напрям на терені вітчизняної політики досі не має «сталого суб'єкта». По суті, в Україні сформувалось лише перше покоління аналітиків, які у своїй професійній діяльності за різних обставин можуть змінювати власні позиції.

Вузькокорпоративна думка, сформована на замовлення політичних партій чи владних структур часто превалює над науковою об'єктивністю та обґрунтованістю. Як правило, в Україні домінують короткі (ситуативні) аналітичні дослідження і прогнози; глобальне прогнозування лише формується. Відповідно, стабілізація вітчизняних політичних інститутів і процесів можлива лише на основі неупередженого, науково обґрунтованого політичного аналізу і прогнозування.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що її наукові положення і висновки дозволяють проникнути в глибинну природу й сутність таких напрямів наукового пізнання, як політичний аналіз і прогнозування; виявити їх дійсне місце в системі теоретичного політичного пізнання та політичної практики, евристичні можливості, механізми та межі застосування.

Дослідження дозволяє також більш рельєфно виявити органічні зв'язки (повноваження, дієвість) методів, що аналізуються в універсальній, системній, цілісній методології політичного пізнання. Дослідження дає реальне уявлення про політичний процес України, його внутрішню і зовнішню спрямованість, дозволяє здійснювати прогнози розвитку основних векторів внутрішньої і зовнішньої політики.

Практичне значення дисертації визначають положення, сформульовані автором у якості конкретних рекомендацій, зокрема, щодо можливостей і меж застосування політичного аналізу та прогнозування в сучасній політичній теорії і практиці.

Результати дослідження можуть бути використані політичними аналітиками, політичними консультантами, фахівцями органів державної влади та місцевого самоврядування, а також у навчально-виховному процесі як при читанні курсів з політичних наук, так і в якості спеціального курсу для студентів гуманітарних спеціальностей.

Апробація результатів дисертації. Дослідження отримало широку апробацію, насамперед, при обговореннях на кафедрах політичних наук та соціально-політичних дисциплін Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова; через розробку та викладання авторського спецкурсу «Політичний аналіз і консультування» для студентів вищих навчальних закладів; через низку доповідей і повідомлень на чисельних наукових конференціях, симпозіумах, семінарах; через практичне застосування методології аналітико-прогностичної роботи до розвитку політичних, соціальних-економічних, гуманітарних та інших процесів у контексті українського державотворення.

Результати дослідження автором доповідались на таких наукових конференціях: Науково-практичній конференції «Педагогічна освіта України: національні традиції та європейські інновації» (Київ, 2005); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі» (Київ, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми національної безпеки в умовах сучасного розвитку України» (Київ, 2006); міжнародній науково-практичній конференції «Треті юридичні читання» (Київ, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Духовна спадщина Лівобережної України: соціально-філософський зміст природи суспільства, релігії, освіти» (Київ, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Педагогіка вищої школи: методологія, теорії, технології» (Київ-Рівне, 2007); Міжнародному науково-практичному семінарі «Інноваційна освіта для ХХІ століття» (Київ, 2007).

Апробація дослідження здійснена також шляхом підготовки та опублікування ряду статей для таких видань, як «Філософія політики. Короткий енциклопедичний словник» (К., 2002 р.), «Філософський словник соціальних термінів» ( Київ-Харків, 2005 р.), «Етнократологічний словник» (К., 2007 р.).

Публікації. Основний зміст дослідження викладено в індивідуальній монографії „Політичний аналіз і прогноз в сучасній Україні” (16,7 др. арк..), колективній монографії „Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні”(14,4 др.арк, особистий внесок автора - 3 др.арк.) та 26 публікаціях, з яких 20 - у фахових виданнях з політичних наук.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Проблеми, які стали об'єктом даного дослідження, визначили логіку і структуру роботи. Дисертація складається із вступу, шести розділів (які поділяються на підрозділи), висновків, списку використаних джерел (333 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 382 сторінки, основна частина дисертації - 352 сторінки.

основний зміст ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується сучасний стан її наукової розробленості, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження; характеризуються методологічна основа, наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

У Розділі 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження політичного аналізу і прогнозування» сформульовано поняття політичного аналізу та політичного прогнозу, а також основні методологічні підходи до них на основі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних дослідників.

З'ясовано, що в умовах радикальних суспільних трансформацій в Україні зросла потреба в науковому аналізі та прогнозуванні соціальних змін. Разом з тим розпочався процес інституціоналізації феноменів політичного аналізу і прогнозування. З'явився цілий прошарок політичних аналітиків, які відіграють усе більшу роль у реальній політиці.

Здійснення ефективної державної політики має бути результатом і квінтесенцією всього політичного аналізу в країні. Однак, якщо не брати належним чином до уваги аналітику широкого кола політичних сил, це може стати початком занепаду демократичних засад держави. Отже, аналіз державної політики має поєднуватися з аналізом недержавної політики, зокрема, окремих суб'єктів політикуму - політичних партій, рухів, блоків.

Політичний аналіз не може бути лише теоретичним або лише практичним. Особливості політичного аналізу є похідними від специфіки роботи консультанта, покликаного дати аналітичну оцінку конкретної проблеми й запропонувати відповідні рекомендації щодо реалізації інтересів того чи того суб'єкта політичної дії. Отже, політичний аналіз слід розглядати як пошук шляхів оптимальної реалізації інтересів суб'єктів політичної дії. Політичний аналіз є галуззю політологічного знання, до компетенції якої належить науково ангажований, тобто критично-рефлексивний, доказовий і ціннісно навантажений пошук моделей розв'язання конкретних проблем, з якими стикаються суб'єкти політичної діяльності. За своєю природою політичний аналіз є не просто інструментальним, а й комунікаційним знанням, яке включає в себе у якості важливого виміру спрямованість на зміну політичної реальності на основі науково обґрунтованого прогнозу.

Обґрунтовано авторське розуміння поняття політичного прогнозування, яке включає, по-перше, проектування в політичній сфері, розроблення політичних сценаріїв - проектів майбутнього політичного буття, за якими передбачається або планується розвиток подій у певному суспільстві; по-друге, здатність до політичного передбачення окремо взятої особи або групи індивідів за допомогою інтуїції, знання, інтелектуального чи соціального проектування на основі сукупного досвіду. Політичне прогнозування наділене двома основними функціями - ідеологічною та пізнавальною.

Власне між цими двома функціями політичні прогнози завжди й коливаються, подібно до годинникового маятника. При цьому кожен прогноз розробляється з метою запобігання небажаним наслідкам вірогідного розвитку подій з тим, щоб спрямувати їх у бажане річище. Прогнозування у галузі політики виступає не стільки в ролі традиційного пророцтва, скільки технологією, яка вказує, за яких саме умов і за допомогою яких засобів може бути досягнутий певний стан бажаного майбутнього. Особливим різновидом політичного прогнозування виступає державне прогнозування. Під цим терміном автор розуміє науково обґрунтоване передбачення напрямків і тенденцій розвитку країни, окремих галузей економіки (сфер діяльності) або окремих адміністративно територіальних одиниць у майбутньому.

Прогнозування має здійснюватися на основі апробованих у науці принципів - системності, верифікації, альтернативності, достовірності та ін. Оптимальне врахування та органічне поєднання цих принципів сприятиме забезпеченню достовірності поглядів у сфері політичних відносин та прийняття правильних політичних рішень.

Визначаючи можливі підходи у політичному аналізі та прогнозуванні, можна розрізняти їх, зокрема, за тяжінням до гуманітарних наук (цивілізаційний та психологічний), до соціальних наук (інституційний та формаційний), природничих (системний та синергетичний). Слід пам'ятати й про те, що більшість підходів можуть застосовуватись у політичному аналізі і прогнозуванні паралельно, хоча зіставлення результатів застосування кожного з них з іншим вимагає обережності та узгодження у тлумаченні вихідних термінів.

Потрібно визнати, що політичний аналіз і прогнозування виявляється доступним надто вузькому колу державотворців. Відповідно, потреба в розробці та впровадженні в практику цієї проблематики є більш ніж актуальною. Торкаючись рівня теоретичної розробленості даної проблематики, необхідно підкреслити, що в науково-політологічній літературі колишнього СРСР проблема політичного аналізу і прогнозування мала досить широке висвітлення. Варто згадати роботи А. Сергеєва «Предвидение в политике» (1974), А.О. Кокошкіна «Прогнозирование и политика» (1975), С.В. Меліхова «Количественные методы в американской политологии» (1979), «Рабочая книга социолога» (за ред. Ю. Осипова, 1976), низку книг І.В. Бестужева-Лади, зокрема «Рабочая книга по прогнозированию» (1982), «Прогнозное обоснование социальных нововведений» (1993), «Россия накануне ХХІ века, 1904-2004: от колосса к коллапсу и обратно» (1997), «Нормативное социальное прогнозирование: возможные пути реализации целей общества. Опыт систематизации» (1998) та інші видання, аби скласти уявлення про рівень та якість дослідження цієї проблематики в минулі роки. Разом з тим зазначений досвід підлягає переосмисленню з позиції сучасних філософських пошуків.

Західний науково-політичний світ у царині досліджуваної проблеми відомий фундаментальними працями П. Абурден, Р. Арона, Д. Белла, З. Бжезинського, М. Гайдеггера, Г. Кан, Л. Мемфорда, Дж. Нейсбіта, Ф. Поллака, Дж. Сороса, О. Тоффлера, Ф. Фукуями, представників «Римського клубу» (зокрема, Б. Гаврилишина) тощо. Прогностичний аналіз, проведений зазначеними футурологами, мав неабиякий суспільний резонанс. Йдеться про передбачення наслідків науково-технічного прогресу, кінця індустріальної ери та її заміни постіндустріальним суспільством, екологічної, ядерної, продовольчої, енергетичної та демографічної загроз. Поза сумнівом, ці наукові доробки відіграли позитивну роль у попередженні або ліквідації останніх, сприяли усуненню низки кризових ситуацій нашого часу та поліпшенню організації сучасного світу.

Останніми роками в Україні також з'явилась низка серйозних наукових праць із даної тематики. Серед них слід назвати роботи В. Андрущенка, О. Бабкіної, О. Валевського, А. Гальчинського, В. Геєця, М. Головатого, В. Горбатенка, О. Кіндратець, В. Князева, В. Кременя, А. Коваленка, Л. Кочубей, І. Кураса, Ю. Левенця, В. Литвина, М. Михальченка, Ф. Рудича, Д. Табачника, Л. Губерського, С. Телешуна, В. Тертички, В. Ткаченка, А. Толстоухова, Ю. Шемшученка та інших.

Перші аналітико-прогностичні дослідження політичних реформ в незалежній Україні здійснили такі відомі науковці, як В. Андрущенко та М. Михальченко. Аналізуючи діяльність першого всенародно обраного Президента України у роботі „Беловежье. Л.Кравчук. Украина 1991-1995” (1996) автори не лише провели ґрунтовний аналіз соціально-економічних, політичних і соціокультурних реформ перших років незалежного розвитку України, але й багато в чому забезпечили широкоформатний прогноз діяльності наступного покоління державотворців.

Однією з фундаментальних спроб з наукових позицій визначити роль, можливості і наслідки наукового прогнозування в житті сучасного українського суспільства стала робота В.Матвієнка „Прогностика (прогнозування соціальних та економічних процесів). Теорія. Методика. Практика” (2000). Зокрема, автором запропоновано оригінальні рецепти вирішення прогностичних завдань щодо нинішніх умов розвитку українського суспільства, його місця і ролі у глобальному масштабі.

Досить цікавою з точки зору реалізації принципів політичного аналізу та прогнозування є робота В. Кременя, Д. Табачника, В. Ткаченка „Україна: проблеми самоорганізації” (2003). На тлі глибокого і всебічного політологічного аналізу політичної історії та соціально-економічного розвитку України в ХХ ст., автори „виводять” прогностичні параметри майбутніх перетворень.

Слід відзначити напрацювання у цій сфері О.Власюка, який розробив моделі аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку незалежної України. Вагомим доробком у вивченні проблематики політичного аналізу і прогнозування стала низка робіт В. Тертички, в яких автор спробував дати ґрунтовну відповідь на велику кількість як теоретичних, так і суто прикладних питань, пов'язаних із роботою аналітика.

Останніми роками, у відповідь на сформований запит політичного та політико-експертного середовища, в Україні з'явилася ціла низка наукових посібників з питань політичного аналізу і прогнозування.

З-поміж них слід виокремити роботу молодого українського науковця А.Коваленка «Політичний аналіз і прогнозування» (2002). У цій роботі досить системно викладено філософські основи та ключові дослідницькі підходи до політичного аналізу, висвітлено авторське бачення сутності та методів політичного аналізу і прогнозування, розглягнуто основні сфери застосування і конкретні методики здійснення політичного аналізу.

Не можна обійти увагою навчальний посібник за редакцією С.Телешуна «Вступ до політичної аналітики» (2006). Цінність зазначеної роботи полягяає у її суто прикладному характерові. Зокрема, авторами розкрито практичний зміст політичного аналізу, мови політиків та основних методів політичної аналітики в контекасті необхідності підвищення ефективності роботи державних службовців, представників органів місцевого самоврядування, громадських та політичних діячів.

Заслуговують на увагу колективні монографії співробітників Національного інституту стратегічних досліджень. Політичний аналіз соціально-економічних та соціокультурних перетворень в Україні, що систематично здійснюється фахівцями інституту, дозволяє визначити стратегічні цілі та пріоритети, вибудувати модель інноваційного, випереджального розвитку, обґрунтувати принципи модернізації конкретних галузей суспільного життя.

Особливе місце з точки зору осягнення теоретико-методологічних засад політичної аналітики й прогнозування належить роботам В. Горбатенка. Саме йому вперше у сучасній українській політологічній думці, на основі ґрунтовного дослідження наукових доробків зарубіжних та вітчизняних вчених, а також співставлення практичного досвіду стосовно аналітичного забезпечення державної політики у різних країнах світу, вдалося представити системне бачення проблематики політичного аналізу та прогнозу як окремої галузі політичної науки.

Таким чином, багато прогалин в осягненні досліджуваної проблематики в науковій літературі ліквідовано. Однак, залишилося не менше. Передусім, звертає на себе увагу той факт, що практично кожна з наявних вітчизняних робіт уникає питання логіки та методології політичного аналізу та прогнозу. Розмова з цього приводу ведеться в так званій „пастельній тональності”, не акцентовано, а відтак без достатньо обґрунтованих практичних рекомендацій. А це означає, що здійснений аналіз і прогноз не може бути застосований для іншої предметної галузі. Їх загальні принципи залишаються не цілком прозорими. Досить розмитими виглядають теоретико-методологічні засади дослідження процесів політичного аналізу та прогнозу, історична генеза політичного аналізу і прогнозу в теорії європейської політичної думки. Спірним є визначення сутності політичного аналізу та прогнозу в сучасній політичній гносеології. Відкритим залишається питання щодо системності та основних напрямів політичного аналізу та прогнозу в сучасному українському державотворенні. Потребує уточнення місце та роль політичного аналізу та прогнозу в системі методів прикладної політології. Окремого фахового розгляду вимагає такий напрям, як особливості застосування методів політичного аналізу та прогнозу до політичних процесів сучасного українського суспільства, державотворення тощо.

У Розділі 2 «Ідейно-теоретичне осмислення політичного аналізу і прогнозування в історії політичної думки» на основі аналізу відповідної джерельної бази з'ясовані: передумови формування наукового підґрунтя політичного аналізу та прогнозу; інституціалізація наукового аналізу і прогнозу в умовах зростання динаміки політичного розвитку; становлення політичного аналізу як специфічної сфери професійної діяльності в Україні та Росії; сфери застосування політичного аналізу в сучасній політичний науці.

У випадку політичного аналізу і прогнозування ми маємо справу з більшою їхньою релятивністю щодо політичної культури, політичних режимів і політичної кон'юнктури. Внаслідок цього відбувається їх перманентне «перевідкриття», яке виражається у тому, що відтворюється ситуація їхньої ґенези: ґенезою виявляється не лише момент їхньої першої історичної появи, а й кожна нова мотивація звернення до них за нового політичного режиму, вже не кажучи про більш епохальні культурні та соціально-політичні зміни.

Взаємодія між аналізом і прогнозуванням сформувалася лише через значний проміжок часу. Ранні спроби прогнозування фактично не торкались поточних політичних процесів, проте елементи наукового аналізу стрімко проникали в політику європейських країн. Поступово захоплення кількісними методами дослідження зумовило підвищену увагу до соціальних реформ. Оскільки ранньоіндустріальне європейське суспільство породжувало нестабільність, особи, що приймають рішення, виявили потребу в інформації, що дозволяє нарощувати можливості соціального й політичного контролю в умовах урбаністичної та індустріальної експансії. У цьому контексті прикладні суспільні науки - спочатку статистика й демографія, пізніше соціологія, економіка, прикладна політологія та державне управління - розвивалися у відповідь на виклики практичних проблем розуміння й контролю соціальних систем, що ускладнюються. Розвиток нових методів дослідження був покликаний не стільки прагненням до придбання нових наукових «істин», скільки бажанням домінуючих соціальних груп використати продукти наукового аналізу з метою політичного й адміністративного контролю

В сучасних умовах механізми аналізу політики - це невід'ємна частина демократичного процесу прийняття рішень. Аналіз політики довів свою важливість як інструмент досягнення більшої ефективності та рівності в розміщенні суспільних ресурсів. Оскільки завдання будь-якого уряду полягає у формулюванні та реалізації такої політики, яка б давала найкращий результат для суспільства, і уникненні політики, яка не дає такого результату, цілком зрозуміло, що досягнення цієї максимальної соціальної мети раціональної публічної політики передбачає, що відповідальні за формулювання політики особи, повинні обрати таку альтернативу, здобутки від якої перевищували б витрати. Досягти абсолютного результату ефективності політики практично неможливо, оскільки витрати та здобутки від кожної альтернативи дуже рідко коли можна визначити в абсолютних величинах. Разом з тим важливо, щоб процес формування політики та всі етапи аналізу політики були прозорими для громадськості і здійснювались за її активної участі та коригування відповідно до суспільних потреб.

Еволюція формування політичної аналітики і прогностики в радянський період засвідчує, що політичні дослідження в цей час здійснювалися в дисциплінарних рамках марксистських парадигм «наукового комунізму» і частково «діалектичного» й «історичного матеріалізму». Дослідження прикладного характеру концентрувалися в специфічних галузях «стратегії та тактики КПРС» і «організаційного будівництва» різних інститутів радянської політичної системи. Відповідні курси читалися в спеціалізованих партійних, комсомольських і профспілкових школах. Тим самим прикладні розробки у сфері внутрішньої й зовнішньої політики за радянського періоду виявилися перенесеними до сфери аналітичного забезпечення діяльності партійно-державних структур. У результаті значна частина прикладного й ситуаційного аналізу була під «грифом таємності» або призначалася винятково «для службового користування». Самі дослідження у цій сфері досить чітко поділяються на зовнішньополітичні та внутрішньополітичні, при цьому саме прикладні дослідження внутрішньополітичних ситуацій у «світі соціалізму» були практично засекречені, тому що виконувалися, насамперед, власними аналітичними структурами на замовлення партійно-державних органів. Разом з тим конкуренція СРСР із Заходом зумовила виникнення достатньо розвинених процедур соціальної прогностики.

З початком перебудови зміна загального характеру політичного процесу вивела розвиток прикладних політологічних досліджень на новий рівень. Для розуміння змісту тієї або іншої проблемно-політичної ситуації та тенденцій її розвитку потрібні були професіонали, що володіють спеціальними методами політичного аналізу, діагностики, прогнозування. Як наслідок, виникла ціла когорта фахівців з академічних і навчальних інститутів, що працювали в радянський період у міжнародній і країнознавчій сферах та оволоділи принципами і технікою політичного аналізу. У постперебудовні роки саме вони звернулися до аналізу внутрішньої політики з використанням методик, відпрацьованих за кордоном. Відповідно, у процесі формування аналітично-прогностичного середовища в Україні слід неодмінно враховувати цей потенціал. Натомість з'ясовано, що ситуація зі становленням політичного аналізу як особливої професійної сфери в Україні та Росії виглядає досить неоднозначно. З одного боку, у державних органах з'явилися аналітичні підрозділи, виникло безліч незалежних аналітичних центрів, періодично виходять інформаційно-аналітичні бюлетені, проводяться семінари й «круглі столи», з іншого боку - методологічний рівень і якість прикладних розробок часто не відповідають сучасним вимогам і є незадовільними.

Політичний процес частіше виявляється у конкретній політичній ситуації як стані політичної системи і комплексі взаємодій між суб'єктами в певний період часу. Повний аналіз політичної ситуації повинен охоплювати взаємодію всіх політичних суб'єктів, які в сукупності складають політичну систему суспільства в поточний момент. Остання обставина особливо важлива, оскільки аналіз колишніх станів політичної системи для прикладних досліджень є малозначущим. Застосування інституціонального політичного аналізу покликане досліджувати основні політичні інститути: уряд, органи президентської влади, парламент, політичні партії, громадсько-політичні організації, фінансово-промислові групи в аспекті їх участі в політичному житті, ЗМІ, окремі соціальні групи. Горизонтальний, або груповий політичний аналіз передбачає виокремлення згуртованих політичних угруповань, до складу яких входять представники різних інститутів влади.

Специфіка вітчизняного політичного процесу визначає центральні ділянки застосування сил політичних аналітиків. Політичний маркетинг і виборчі технології є тими напрямками прикладної політології, які в Україні та Росії розвиваються найбільш інтенсивно. Основними напрямками політичного аналізу у цих галузях є типологізування й моделювання електорату, розробка стратегії та тактики виборчої кампанії. Останнім часом усе більше уваги політичні аналітики приділяють засобам масової інформації, більше того, ЗМІ дуже часто виступають водночас об'єктом і суб'єктом політичного аналізу.

\Одним із найбільш актуальних напрямків прикладної політології є дослідження конфліктів і проектування шляхів їх вирішення. Особливих успіхів політичні науки досягли у дослідженні міжнародних конфліктів та міжнародних відносин у цілому. Сьогодні методика інвент-аналізу досить успішно застосовується для дослідження військових конфліктів, проявів політичного насильства, масових виступів, процесу міжнародних переговорів - частоти внесення пропозицій сторін-учасниць переговорів, динаміки поступок тощо.

Найбільш перспективним напрямом в галузі політичного аналізу міжнародних відносин зазвичай вважають вивчення тенденцій розвитку міжнародних відносин і зовнішньополітичних подій та їх прогнозування. Відносно новим напрямком в аналізі міжнародних відносин, який поступово набуває статусу окремої галузі суспільствознавчого знання є глобальне політичне прогнозування, перед яким стоять завдання довготривалого прогнозу глобалізації, вироблення випереджального і запобіжного знання та пояснення людству прийнятних альтернатив, які воно має в своєму розпорядженні.

Донині найменш розвиненою ділянкою прикладної політології, передусім на пострадянському просторі, залишаються обґрунтування й вибір альтернативних варіантів політичних рішень. Подібна ситуація продиктована переважно об'єктивними обставинами й особливо закритістю для аналітиків механізмів прийняття рішень або ексклюзивним характером таких розробок, виконуваних за контрактами. Важлива проблема, що безпосередньо стосується всіх, хто займається прикладним політичним аналізом на пострадянському просторі, - це становлення і формування відповідного професійного співтовариства. Без такого співтовариства не може повноцінно розвиватися жодна наукова дисципліна; більше того, не може бути ефективним вплив фахівців на реальні політичні процеси.

У Розділі 3 «Сутність політичного аналізу і прогнозування в сучасних теоретичних та прикладних дослідженнях» розглянуто місце понять «політичний аналіз» і «політичний прогноз» у структурі сучасних теоретичних і прикладних досліджень; проблема системності як показник цілісності та наукової обґрунтованості політичного аналізу та прогнозу; основні етапи здійснення системного політичного аналізу та прогнозу; узгодження процедури застосування й верифікація політичного аналізу та прогнозу.

Якщо актуальним завданням теорії політики є завдання пояснення причин виникнення та розвитку політичних явищ, то у прикладній сфері політичний аналіз спрямований на конкретні проблеми реалізації політики в суспільній практиці. На відміну від теоретичної політології, яка рухається логоцентризмом та спрямована на прирощення істинних знань про об'єкт, на пошук закономірних взаємозв'язків та взаємозалежностей у досліджуваній галузі суспільних відносин, політичний аналіз виробляє раціонально спрощене розуміння об'єкта. Якщо фундаментальна наука виробляє знання, спрямоване на розуміння об'єкта, глибинне та систематизоване проникнення в його таємницю, то прикладний політичний аналіз формує свої уявлення на основі практичних запитів суб'єкта, які не виходять за межі конкретного завдання.

Труднощі здійснення політичного аналізу і прогнозування пов'язані з тим, що необхідні для перевірки гіпотез і теорій дані можуть бути винятково важкодоступні: люди, які володіють такою інформацією, можуть відмовитися надати її з політичних або особистих мотивів. Експериментальні методи, що зарекомендували себе в природничих науках, у політичному аналізі можуть призвести до маніпулювання людьми, при цьому експериментатори виявляються обмеженими у своїх можливостях етичними міркуваннями.

Ставлячи ті або інші питання, вони можуть порушити недоторканність особистого життя людини; впливаючи на учасників експерименту тими або іншими стимулами, вони можуть піддати їх фізичному або емоційному ризику. Ефективність використання політичним аналітиком того або іншого методологічного інструментарію й технічних прийомів багато в чому визначається його здатністю зберігати оперативність й інноваційність; пропонувати порівняно прості рішення, що не вимагають значних часових і організаційних витрат; бути досить гнучким для легкої адаптації до різних проблемних ситуацій; сполучати переваги неформальної якісної аргументації з перевагами формалізованих кількісних даних.

Прогнозування покликане відокремлювати прикладний політичний аналіз від академічних політичних досліджень, у яких цілком доречно можуть використовуватись дескриптивний опис та діагностика політичних ситуацій. Прогнозування відкриває шлях до перспективного політичного аналізу, який передбачає здатність трансформувати теоретичні гіпотези, змінні та показники, моделі, графіки та інші атрибути описувальної науки в дещо таке, що має практичну значущість і здатне реально впливати на навколишню дійсність, - в політичну рекомендацію. А будь-яка рекомендація тією чи іншою мірою має на меті підняти завісу, що приховує від нас майбутнє. У свою чергу, політичний аналіз є відправною точкою для будь-якого прогнозу, оскільки саме він дає можливість визначити вже існуючі напрямки розвитку політичного процесу, а також виявити певні тенденції в політичній сфері, які ще не сформовані, але вже проглядаються.

Прогнозування не зводиться до спроб угадати деталі майбутнього. Прогнозист має виходити із діалектичної детермінації явищ майбутнього, з того, що необхідність торує собі шлях через випадки, що до явищ майбутнього потрібний імовірнісний підхід з урахуванням широкого набору можливих варіантів.

Тільки за такого підходу прогнозування може бути ефективно використане для вибору найбільш імовірного або найбільш бажаного, оптимального варіанта при обґрунтуванні мети, плану, програми, проекту, взагалі рішення. Саме тому прогнози мають передувати планам, містити оцінку ходу, наслідків виконання (або невиконання) планів, охоплювати все, що не піддається плануванню, розв'язанню.