Формування політичних стереотипів ЗМІ як технологія впливу на політичний процес

Шерман О.М. Формування політичних стереотипів ЗМІ як технологія впливу на політичний процес. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути і процеси. - Одеська національна юридична академія, Одеса, 2009.

Summary

Sherman O.M. Formation of political stereotypes in media as a technology of action on political developments. - Manuscript.

Thesis for a scientific degree of Doctor of Political Science, specialty 23.00.02 - Political Institutes and Processes. - Odessa National Law Academy. - Odessa, 2009.

In the thesis for the first time in the Ukrainian political science the stereotyping parameters of political communication process are considered, both in diachronic and synchronic aspects. The characteristics of formation of political stereotypes as a technology of action on political developments, as well as the role and place of the system of stereotypes in communication processes as a part of iner-institutional interaction are defined. A complex definition of political stereotype as an element of political communication is shaped and its overall classification is proposed. Fundamental causes of the spread of political stereotypes as constituents of information processes are determined.

The process of formation of political stereotypes in media in the framework of information campaigns is retraced from introduction of an object of the stereotyping into information space to fixation of a stereotype formed. Dominant technologies of the stereotypes formation in different kinds of media (in particular, in the Internet) are determined. Common features of promotion of political stereotypes in the political communication process in diachronic and synchronic aspects are determined. Manipulative strategies of affecting public opinion through introduction of stereotypes (in particular, during election campaigns and information wars) are specially considered.

Key words: political communication, political developments, political stereotype, mass media, public opinion, information space.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Важливою рисою новітньої цивілізаційної моделі є організація життя суспільства і керування ним через утворення відкритої і гнучкої мережі інформаційних потоків, що сприяє переходу політичного процесу на якісно інший рівень. В умовах постіндустріального суспільства із всевладдям засобів комунікації політичний інститут ЗМІ набуває нового статусу, сутність якого окремі дослідники визначають як "медіакратію", тобто симбіоз політичної і медійної систем. Саме засади і механізми висвітлення діяльності інших суб'єктів політичного процесу засобами масової інформації завдають параметри реального політичного життя. Частковим проявом цієї тенденції є віртуалізація політичного процесу: звертаючись до загальновідомої платонівської метафори, сучасний політичний процес можна охарактеризувати як неподільну єдність діяльності реальних політичних акторів, і театру тіней - відображення цієї діяльності у званій віртуальній / інформаційній реальності, яка оперує штучно створеними образами справжніх об'єктів.

Дослідження цих процесів виходить за межі емпіричного обґрунтування нового бачення реальності як складної багатошарової системи первинних та вторинних моделюючих систем, перетворюючись на аналіз щоденної політичної практики. Результати аналізу викликають занепокоєння: віртуалізація політичного процесу виступає загрозою інститутам демократії, відкриваючи широкий простір для політичних маніпуляцій. Але якщо ці загрози є реальними навіть стосовно cталих демократій, то у перехідних суспільствах вони набувають значно більших масштабів. Зміна політичної системи і перехід до ринкової економіки поставили перед українським суспільством чимало нових проблем, вирішення яких неможливе без звернення до тих складових інформаційного процесу, які до цього часу досліджувалися недостатньо.

У структурі інформаційних потоків медіакратичного суспільства можна виокремити як змінні, так і порівняно стабільні елементи - повторювані інформаційні одиниці, впровадження яких дозволяє суб'єктам політичного процесу вирішувати різноманітні завдання. Найбільш поширеним прикладом таких одиниць є політичні стереотипи. Динамізм соціально-політичного життя останніх десятиліть обумовлює стереотипізаційну продуктивність процесів політичної комунікації, водночас стимулюючи непропорціональну репрезентацію стереотипів за емоційним забарвленням: не є таємницею, що в сучасному українському медіа-просторі переважають негативні стереотипи основних політичних інститутів. У цих умовах значення дослідження процесів створення і функціонування політичних стереотипів виходить за межі суто теоретичних розвідок: його практичний аспект конкретизується у рамках превентивних методик, спрямованих на попередження можливих негативних наслідків застосування маніпулятивних інформаційних політичних технологій для стабільності політичної системи суспільства у цілому. З іншої сторони, пояснення складних і суперечливих процесів, які відбуваються в українському суспільстві, є неможливим без звернення до проблем міжінституційної взаємодії, зокрема, інформаційної, невід'ємною частиною якої є продукування політичних стереотипів.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планової науково-дослідницької теми кафедри соціальних теорій Одеської національної юридичної академії "Паритетна демократія: становлення, міжнародний та вітчизняний досвід, перспективи".

Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному дослідженні процесу формування політичних стереотипів основних політичних інститутів засобами масової інформації як технології впливу на політичний процес у сучасному суспільстві, що дає змогу вирішити низку теоретичних завдань:

1) дослідити стереотипізаційні параметри процесу політичної комунікації у діахронії та синхронії;

2) визначити особливості формування політичних стереотипів як технології впливу на політичний процес;

3) визначити роль і місце системи стереотипів у комунікативних процесах як частини міжінституційної взаємодії;

4) на підставі аналізу сучасних наукових концепцій визначити структуру та сформулювати поняття політичного стереотипу як елемента політичної комунікації;

5) спираючись на запропоновані окремими дослідниками класифікації політичного стереотипу, створити комплексну класифікацію політичного стереотипу;

6) дослідити етапи впровадження політичних стереотипів у рамках політичної інформаційної кампанії;

7) проаналізувати основні причини поширення стереотипу як елемента інформаційних процесів;

8) простежити особливості процесу формування політичних стереотипів у медіатекстах друкованих ЗМІ, ТБ та в Інтернеті.

Об'єктом дослідження є політичний стереотип як елемент інформаційного процесу.

Предмет дослідження - засади і методики формування системи політичних стереотипів засобами масової інформації у процесі політичної комунікації.

Методи дослідження. При написанні роботи було використано сукупність різноманітних наукових методів, як загальнонаукових, так і конкретно наукових, у їх політологічному зрізі. З огляду на складність явища, найбільш слушним є застосування міждисциплінарного підходу, який передбачає використання методологічного апарату суміжних гуманітарних дисциплін, зокрема, культурології і філології.

Аналітичний метод дав можливість виділити ознаки стереотипу як елемента інформаційного процесу, а структурно-функціональний аналіз дозволив розглянути систему політичних стереотипів як сукупність взаємопов'язаних комплексних уявлень про суб'єктів політичного процесу, що утворюють свою ієрархію. Інституційний метод був задіяний при аналізі специфіки ЗМІ як політичного інституту. Порівняльний метод допоміг виявити спільні риси у формуванні стереотипів різними видами ЗМІ. Застосування біхевіористського методу дало змогу дослідити психологічні підвалини формування стереотипів, які дозволяють індивіду брати участь у функціонуванні політичної системи. За допомогою історичного методу було розглянуто діахронічні аспекти породження системи політичних стереотипів у процесі політичної комунікації.

Наративний аналіз дозволив виокремити структурні елементи метатексту ЗМІ, метою якого є створення політичного стереотипу; дискурсний аналіз - методики впровадження стереотипів друкованими ЗМІ шляхом створення конструктів подій за допомогою фреймів. Культурологічний підхід було застосовано при аналізі соціокультурних чинників, які впливають на перебіг політичних процесів, і, зокрема, ролі довготривалих інформаційних продуктів у формуванні стереотипів.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена тим, що дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням процесів створення та впровадження за допомогою ЗМІ політичних стереотипів політичних інститутів з метою впливу на перебіг політичних процесів.

Вперше запропоновано:

розуміння стереотипу не лише як елемента політичної культури, але й як чинника, що впливає на політичний процес в інформаційному суспільстві. Введення до наукового обігу різнопланового, досі не опрацьованого вітчизняною політологією матеріалу дозволило довести тезу про обумовленість ролі і значення цього чинника специфікою міжінституційної взаємодії ЗМІ та інших політичних акторів;

модель політичної комунікації, у процесі якої впроваджуються політичні стереотипи засобами мас-медіа;

всеохоплюючу класифікацію системи політичних стереотипів, розроблену з урахуванням базових характеристик стереотипу, що стосуються як зовнішніх, так і внутрішніх аспектів. Масив політичних стереотипів розглянуто як систему, ядро якої складають стереотипи основних політичних інститутів;

положення про спадковість сучасних технологій створення політичних стереотипів. Доведено, що ряд технологій створення стереотипів, які почали використовувати у політичній практиці до появи засобів масової інформації, були розвинені та удосконалені після перетворення ЗМІ на політичний інститут;

розуміння інформаційної політичної кампанії, метою якої є впровадження стереотипів, як інформаційного серіалу - сукупності регулярних повідомлень інформаційного характеру, об`єднаних темою та місцем дії, яку ініціюють держави або наддержавні об'єднання з метою досягнення довготривалих політичних цілей;

аналіз усіх етапів формування політичного стереотипу у межах політичних інформаційних кампаній;

положення про довготривалі інформаційні продукти як окреме джерело політичних стереотипів.

Уточнено:

визначення політичного стереотипу як складного утворення, що може реалізуватися у вербальній або візуальній формі;

розуміння структури стереотипу на внутрішньому та зовнішньому рівнях;

елементи соціального фрейма, що лежить в основі текстів ЗМІ, які формують політичні стереотипи.

Дістали подальшого розвитку:

підхід до конструювання віртуальної реальності, що являє собою сукупність конструктів подій, як до основи усіх технологій ЗМІ, пов'язаних зі створенням і впровадженням політичних стереотипів політичних інститутів. Ці конструкти подій, створювані текстами друкованих ЗМІ та телепередачами, засновані на ряді фреймів, зміст яких визначений метою та характером стереотипу, що формується;

вивчення використання маніпулятивних засобів мас-медіа з метою впливу на політичну поведінку мас, а також у процесі легітимації політичних рішень;

аналіз звернення до міфологічних рівнів свідомості як основної технології формування більшості політичних стереотипів. Доведено, що стосовно друкованих ЗМІ воно означає використання у процесі стереотипізації текстів, в основі яких лежить міфологічний наратив; щодо ТБ - апеляцію візуальних образів до архетипів колективного несвідомого, і має ознаки маніпуляції громадською думкою;

положення про Інтернет як про потужний продуцент політичних стереотипів, специфіка якого обумовлена поєднанням функцій ЗМІ і неформального каналу комунікації. Детально розглянуто засоби масової інформації та засоби комунікації у мережі Інтернет, які виступають засобами поширення політичних стереотипів: форуми, чати, блогосферу; з'ясована специфіка інформаційного та комунікативного сегментів віртуального простору.

Практичне значення отриманих результатів. Висновки можуть бути використані у процесі подальших досліджень політичної комунікації, діяльності інституту ЗМІ, феномена політичного стереотипу, аналізі засад репрезентації політичних інститутів в інформаційному просторі. Результати дослідження можуть бути корисні у науковій розробці проблем ролі і місця ЗМІ у перебігу політичних процесів, технологій впливу на політичну поведінку громадян.

Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані у науково-дослідній роботі і навчальному процесі для підготовки підручників та навчальних посібників, у викладанні соціальних дисциплін, під час розробки окремих модулів та спецкурсів з політології у вищих навчальних закладах. Окремі положення можуть бути використані під час розробки спецкурсів інших гуманітарних дисциплін - комунікативістики, теорії журналістики тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження підготовлене одноосібно; усі опубліковані наукові праці, у яких відображені результати дослідження, написані самостійно, без співавторів.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були виголошені на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, зокрема, на Міжнародній науково-практичній конференції "Комунікативна компетентність правників і їх зв`язки з громадськістю" (Львів, 15-17 травня 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичної конференції "Гендер: реалії та перспективи в українському суспільстві" (м. Київ, 11-13 грудня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Журналістика у 2004 році. ЗМІ у багатополярному світі" (Москва, 2-5 лютого 2005 р.); Міжнародній науковій конференції "Конфлікти та компроміси у соціокультурному контексті" (Москва, 20-22 квітня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі" (Львів, 15-16 травня 2006 р.); Другій Міжнародній науково-практичній конференції "Психологічні аспекти національної безпеки" (Львів, 27-28 березня 2008 р.); Науково-практичній конференції "Роль суспільно-політичних дисциплін у формуванні світогляду працівника ОВС" (Львів, 23 травня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Україна та Польща у вимірі незалежності" (Львів, 22-24 травня 2008 р.); V Всеукраїнської конференції "Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави" (Київ, 23-24 жовтня 2008 р.); ХІ Міжнародній науково-практичній конференції "Молодь в умовах нової соціальної перспективи" (Житомир, 25-26 березня 2009 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції "Управління в освіті" (Львів, 23-24 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Мас-медіа та демократизація світу" (Київ, 15-16 травня 2009 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в індивідуальній монографії та 32 публікаціях, з них 24 - у фахових наукових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 433 сторінки, з них 376 сторінок основного тексту. Список використаних джерел і літератури містить 572 найменування (55 сторінок).

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт та предмет дослідження, сформульовано його мету та завдання, вказано на наукову новизну, розкрито зв'язок дисертації з науковими програмами і темами. Охарактеризовані теоретичні підвалини дослідження та його методологічна база; зазначене науково-теоретичне та практичне значення проведеного дослідження; визначена структура роботи.

У першому розділі "Теоретичні засади дослідження політичного стереотипу" розглянуті дослідження закордонних і вітчизняних авторів, визначені проблемні питання і слабкі місця існуючих підходів до вивчення стереотипу та окреслені шляхи їх вирішення, сформульовані наукові засади аналізу стереотипу як елемента політичної комунікації.

У підрозділі 1.1. "Загальнотеоретичні підвалини та ступінь наукової розробки питання"

зазначено, що роль ЗМІ у процесі масової політичної комунікації належить до найбільш досліджених питань, а однією з основних тенденцій досліджень є розуміння ЗМІ як активного суб'єкта політичного процесу в індустріальному та постіндустріальному (інформаційному) суспільстві. Одним із перших на провідну роль ЗМІ у перебігу політичних процесів звернув увагу у своїй книзі "Громадська думка" (1922) У. Ліппман (ця ж робота заклала підвалини сучасного розуміння стереотипу). У подальшому ліппманівська абсолютизація впливу мас-медіа на політичний процес була розвинена і переосмислена стосовно нових історичних умов Б. Коеном, Г. Ласуеллом, М. Маклюеном, П. Бурдьє, Е. Тоффлером, К. Кастельсом, А. Бардом, Я. Зодерквістом.

Нова реальність інформаційного суспільства багаторазово збільшує значення віртуальних елементів інформаційного простору. Детально ці процеси розглянуті у класичних працях Г. Дебора (теорія "суспільства вистави"), Ж. Бодрійяра (теорія симулякрів) і Ю. Ґабермаса (теорія публічної сфери), які становлять загальнофілософське підґрунтя дослідження.

Роль інформації у процесах міжінституційної взаємодії у рамках інституційного підходу розкрита у працях М. Дюверже, у рамках структурно-функціонального - Г. Алмонда. Сутність та канали масової комунікації досліджували В.М. Березін, Д. Брайант, С. Томпсон; політичну комунікацію як політичний процес аналізує М. Грачов, у контексті проблеми конструювання реальності - О.Г. Д'якова. Проблеми політичної маніпуляції як характерної ознаки інформаційних процесів у різний час розглядали Г. Шіллер, Г.В. Грачов, І.К. Мельник, Р. Харріс.

Переходячи до політичного стереотипу як елемента інформаційних потоків, вперше виокремленого У. Ліппманом, слід зазначити, що на ранніх етапах дослідження (1920-40 рр.) у США увага дослідників була зосереджена на ролі стереотипів у формуванні громадської думки та у міжгрупових відносинах (Р. Бінклі, Д. Кац, К. Брейл, Д. Креч, Р. Крачфільд, Г. Оллпорт, Дж. Фішман, М. Ріхтер, Є.В. Вайнек, Г. Теджфел, Т. Адорно, М. Хоркхаймер). Звернення до політичного виміру проблеми у 1960-ті рр. пов'язане з ім'ям Р. О'Хари ("Медіа для мільйонів" (1961)), на думку якого стереотип є наслідком впливу на соціальну сферу ЗМІ. У сучасній західній політичній науці переважає дослідження прикладних аспектів феномену, зокрема, ролі політичних стереотипів у виборчих процесах (теорія "спіралі мовчання" Е. Ноель-Нойман, роботи Т. Аалберг і А. Тодал Йенссена, А. Берінськи та Т. Мендельберг та ін.).

На теренах СНД вивчення політичних стереотипів почалося 1956 р., коли у журналі "Питання філософії" з`явився переклад статті Г. Аптекера "Уолтер Ліппман та демократія". У період з кінця 1950-х до кінця 1980-х рр. вийшов ряд робіт, автори яких зверталися до питання у соціологічному, філософському або психологічному аспектах (В.А. Ядов, І.С. Кон, П.Н. Шихирев, С.А. Мурадян, В. Агеєв, О. Семендяєва), проте не буде перебільшенням твердження, що проблема стереотипів знаходилася на марґінесі дослідницької уваги до початку 1990-х рр., коли дослідження політичних стереотипів набуло регулярного характеру. У Росії дослідженням політичного стереотипу у різних аспектах займаються С.М. Медвєдєва, К.К. Бормашова, О. Бушев, Д.В. Ольшанський, Н.А. Смирнова, І.В. Малишева та ін.

В Україні окремі аспекти функціонування політичного стереотипу розглядали такі дослідники, як Г.Г. Почепцов, О.С. Бойко, Л.О. Шевченко, Л.О. Боровська, О.Ю. Клименко, Х. Козак, З. Лещишин, О. Луцина, У. Ільницька, М.А. Кравчук, В. Владимиров, проте комплексні дослідження відсутні. Частим явищем є звернення до даної проблематики представників інших гуманітарних дисциплін - психологів, філологів, філософів, істориків (О. Ігнатова, С.Т. Онуфрів, В. Владимиров, О.В. Трухан, С.І. Позняк, Т.О. Вольфовська, Е.М. Макаренко, І.Ф. Андронова, Н.Яковенко).

Аналіз численних досліджень вітчизняних і закордонних науковців демонструє певну однобічність у трактуванні феномену: політичний стереотип вивчали як елемент масової свідомості або як елемент політичної культури, майже ніколи не конкретизуючи при цьому його значення для перебігу політичних процесів. Слушно відзначаючи провідну роль ЗМІ у формуванні політичних стереотипів, дослідники не пов'язували цю роль із функціональною специфікою ЗМІ в системі політичних інститутів і не намагалися аналізувати стереотип як елемент процесу політичної комунікації. Відповідно, чимало питань, зокрема, створення політичних стереотипів як технологія впливу на політичний процес, характерні риси формування політичного стереотипу різними видами ЗМІ, роль і місце системи стереотипів комунікативних процесів залишаються відкритими, причому вирішення їх неможливе без застосування міждисциплінарного підходу. Введення проблеми створення стереотипів у широкий науково-дослідницький контекст дозволяє розкрити нові грані явища та оновити традиційне уявлення про механізм його дії.

У підрозділі 1.2. "Політичний стереотип як елемент політичної комунікації та його специфіка" зазначено, що в умовах віртуалізації політичного процесу серед повідомлень (у широкому розумінні), якими обмінюються між собою учасники політичної комунікації, важливе місце посідають стереотипи. На основі узагальненої моделі комунікативного процесу Дж. Гербнера запропоновано модель комунікації, у процесі якої впроваджуються стереотипи:

Генератор > визначає стереотип (об'єкт стереотипізації, мету) > за потреби вводить об'єкт стереотипізації > актуалізує потрібну подію / або створює її шляхом використання певних засобів > передає інформацію / інтерпретацію події > за допомогою того чи іншого засобу тій чи іншій аудиторії > з метою впровадження стереотипу.

Генератори - суб'єкти політичного процесу - поділяються на замовника і виконавця, причому в якості останнього завжди виступає інститут ЗМІ. Далеко не кожний акт політичної комунікації має на меті впровадження нових стереотипів: вони можуть відтворюватися у інформаційному потоці автоматично, як готові компоненти, що полегшують трансляцію смислів. Поліфункціональність політичного стереотипу як елемента політичної комунікації є незрозумілою без звернення до окремих теоретичних аспектів питання, першим з яких є його визначення.

Не лише у вітчизняній, але у закордонній політології відсутня загальноприйнята дефініція явища. Аналіз 16 наявних дефініцій доводить, що в останнє десятиліття в політичній науці виникає розуміння множинності "проявів" стереотипного компонента інформаційних потоків, що може реалізуватися у різних формах. З урахуванням цих тенденцій запропоноване нове визначення, відповідно до якого політичний стереотип - це стійкий елемент інформаційного процесу, що формується як комплексне уявлення, може бути виражений у формі візуального образу або судження, і характеризується когнітивним спрощенням, стійкістю форми та емоційним забарвленням.

Оскільки об'єктами політичних стереотипів є всі елементи політичної системи, пропонується класифікація цього масиву об'єктів відповідно до їх значення і розповсюдженості. В інформаційному суспільстві поряд із політичною системою існує її тінь: система політичних стереотипів, складові якої перебувають між собою у комплементарних відносинах. Ядро системи складають хронологічно первинні елементи, тобто стереотипи основних політичних інститутів.

Дослідження стереотипу як складного об`єкта передбачає звернення до його структури, яку, враховуючи попередні дослідження, зокрема, Д. Ольшанського, можна схематично відобразити наступним чином (див. рис. 1):

Рис. 1

політичний комунікація стереотип медіатекст

Ядро - це основне поняття, суть стереотипу; впровадження його в інформаційний простір фактично означає впровадження стереотипу. Варіації - конкретні форми реалізації ядра. В якості центру, як зазначає Д. Ольшанський, виступає кілька найбільш помітних, яскравих ознак, що служать психологічними подразниками; в якості периферії - певні властивості явища, витоки чи наслідки події або процесу.

Підсумовуючи існуючі спроби диференціації (А. Цуладзе, С. Медвєдєва та ін.) та враховуючи складність й багатоплановість стереотипу, запропонована комплексна класифікація, в основі якої лежать базові характеристики феномену.

Політичні стереотипи поділяються:

1) за походженням - на стихійні (не мають конкретних авторів і формуються за відсутності цілеспрямованого впливу) та штучні (створюються та тиражуються за ініціативою суб'єктів політичного процесу);

2) за формою репрезентації - на вербальні, тобто репрезентовані за допомогою слів (одного слова чи речення), та образні - репрезентовані за допомогою візуальних моделей (символів);

3) за носієм - на індивідуальні (формуються в окремого індивіда на підставі особистого досвіду), групові (належать певній політичній, соціальній чи етнічній групі), а також автостереотипи, які існують у свідомості представників об'єкта стереотипізації (як правило, певного політичного інституту) щодо нього самого;

4) за об`єктом стереотипізації - на внутрішньополітичні (стосуються суб`єктів політичного життя всередині країни) - зовнішньополітичні (використовуються у сфері зовнішньої політики); загальнонаціональні - регіональні (стосуються регіональних суб`єктів політичного життя);

5) за тривалістю існування - на короткотермінові і довготривалі (дуже стійкі, із тривалим періодом існування; вони є частиною політичного дискурсу);

6) за емоційним забарвленням - на позитивні (створюють позитивний образ об`єкта та викликають доброзичливе ставлення до нього) і негативні (вводять об'єкт у негативний емоційний контекст, наділяючи його негативними характеристиками). Дискусійним залишається питання про існування нейтральних стереотипів;

7) за модальністю - на істинні та неправдиві, хибні. Звертаючись до проблеми верифікації стереотипу - тобто з'ясування того, наскільки стереотип відповідає своєму об`єктові, - автор доходить висновку, що емпірична перевірка інформації ЗМІ, яка служить матеріалом для стереотипізації, практично неможлива для пересічного споживача.

Таким чином, формування системи політичних стереотипів в процесі політичної комунікації - це трансляція віртуальних об'єктів, значущих для функціонування політичної системи у цілому, причому неможливість їх емпіричної перевірки закладена у природу стереотипу, який не "наслідує" об`єктивну реальність, а створює свою. Світ стереотипів - це інша, паралельна дійсність, що існує лише на екранах телевізорів, шпальтах газет та сайтах Інтернету.

У підрозділі 1.3 "Причини, механізм та джерела утворення політичних стереотипів" доведено, що розповсюдженість стереотипів як елементів інформаційних потоків розкривається через співставлення двох чинників: політичних і психологічних. До перших належить поширення політичної маніпуляції як засобу керування політичними процесами; специфіка репрезентації політичних інститутів у сучасному інформаційному просторі; метаморфози політичних інститутів у суспільствах перехідного типу; інформаційні аспекти міжінституційної взаємодії. Можна стверджувати, що у сучасному суспільстві цілеспрямований процес створення стереотипів у рамках політичної комунікації відбувається із застосуванням маніпулятивних технологій, причому процес цей є частиною трансформації політичного простору у "віртуальну реальність". Оскільки ефективність стереотипу була неодноразово доведена емпірично, він застосовується для вирішення широкого спектру завдань, серед яких окреме місце посідають завдання, спрямовані на консолідацію суспільства. Консолідаційний потенціал стереотипів виявляється не лише в умовах перехідного суспільства, але й в умовах сталих демократій, зокрема, у кризових ситуаціях, а також в процесі легітимації складних політичних рішень. Водночас стереотипам притаманний і протилежний, дезінтеграційний потенціал, який може бути використаний для створення штучних криз і дестабілізації політичної системи у цілому.

Масштаби впровадження стереотипу обумовлені не лише його поліфункціональністю, але й порівняною простотою формування, яка обумовлена психологічними чинниками. Аналіз двох основних теорій формування стереотипу (когнітивної і соціальної) дозволяє дійти висновку, що у когнітивному плані існують дві типові ситуації виникнення стереотипу, пов`язані з діаметрально протилежними обсягами інформації: її дефіцитом, що породжує хибну категоризацію, і її надлишком, який стимулює поспішне і неправомірне узагальнення. Можна припускати, що однією з причин поспішного узагальнення є генетично успадкована схильність до миттєвої реакції як запорука виживання виду.

Звернення до соціальних теорій стереотипу (З. Фрейд, С. Московичі, К.-Г. Юнг) вводить у коло дослідження такі феномени первісної свідомості, як колективні уявлення (Е. Дюркгейм) та містичне асоціювання - партиціпація. У сучасному світі партиціпація стає актуальною за умов каузального дефіциту (Ф. Хайдер): якщо можливість логічного встановлення причинно-наслідкового зв'язку обмежена або взагалі відсутня, то і судження, і причинно-наслідковий зв`язок можуть ґрунтуватися як на логічному, так і на пралогічному мисленні. До інших виявів архаїчних форм свідомості належить активізація універсальних архетипічних формул (К.-Г. Юнг) (проте не всі політичні стереотипи містять виразне архетипічне підґрунтя).

Водночас процес стереотипізації неможливий без залучення емоційної сфери індивіда: отже, у повному обсязі процеси стереотипізації розкриваються не у контексті індивідуальної перцепції, а через стосунки індивіда і соціума. Оскільки діяльність, спрямована на створення стереотипів, являє собою ряд операцій на перцептивному, когнітивному і емоційному рівнях, можна зробити висновок, що мова йде про вплив на політичну поведінку, форми якого обумовлені історично та соціально, і який має тенденцію переходити у маніпуляцію. Проаналізовано механізм маніпулятивного акту в процесі політичної комунікації, наслідком якого є впровадження стереотипів.

Традиційно джерелами політичних стереотипів вважають: 1) родину та найближче оточення; 2) суспільство через: а) дошкільні заклади; б) середню школу; в) дитячі та підліткові організації; г) засоби масової комунікації (у тому числі ЗМІ); 3) особистий досвід (до якого входить і вплив настанов та чуток), причому в якості головних джерел дослідники виокремлюють особистий досвід і цілеспрямовану діяльність мас-медіа. Проте процес конструювання і трансляції стереотипів можливий тільки в рамках інтегрального підходу з урахуванням складної системи уявлень, специфіки національної свідомості та культури. Тому є доцільним вважати окремим, третім джерелом формування політичних стереотипів артефакти та прояви матеріальної культури, у які під час створення поряд із художнім був закладений ідеологічний компонент, розглядаючи їх як елементи інформаційного простору - довготривалі інформаційні продукти (термін Г.Г. Почепцова). До довготривалих інформаційних продуктів належать твори художньої літератури та образотворчого мистецтва; зразки художні фотографії; художня і документальна кіно- і телепродукція; комп`ютерні ігри; твори архітектури і т.д.

У підрозділі 1.4. "Діахронічний аспект формування системи стереотипів у процесі політичної комунікації: комунікативні канали та політичні технології" розширення хронологічних рамок досліджуваного явища дозволяє дослідити історичну еволюцію комунікативних каналів міжінституційної взаємодії у контексті змін самих політичних інститутів. Розкриття інформаційного виміру політичного процесу у доіндустріальному суспільстві через виокремлення в інформаційних потоках стереотипів доцільне тому, що ці елементи з'являються задовго до появи ЗМІ - на початках існування такого політичного інституту, як держава.

Суспільно-політичний розвиток людства незмінно супроводжувався зміною провідних каналів політичної комунікації. У перших державах Стародавнього світу (Шумер, Вавилон, Давній Єгипет, Персія) провідними були візуальні канали, а серед вербальної комунікації переважала усна форма. Аналіз специфіки системи стереотипів у монархіях Давнього Сходу з урахуванням основних характеристик політичних інститутів змушує зосередити увагу на історично і соціально обумовленому феномені їх персоналізації. Систему політичних стереотипів давньосхідньої монархії очолювали позитивні стереотипи основних політичних інститутів, метою яких було підтримання політичної стабільності.

Подальша еволюція системи стереотипів пов'язана як з еволюцією їх основних об'єктів, так і з розвитком вербальних каналів, стимульованим поширенням грамотності. Нова форма правління - республіка - викликає зміну та ускладнення системи стереотипів, яка в Афінах VI-IV ст. до н.е. в загальних рисах уже наближається до сучасної. Спостерігаються такі нові явища, як відхід від персоналізації політичних інститутів; поява стереотипів таких політичних інститутів, як громадські об'єднання та політичні рухи; циклічність процесу стереотипізації, пов'язана із електоральними практиками, а також формування стереотипів у процесі багатосторонньої політичної комунікації. Розвиток писемної форми вербального комунікативного каналу призводить до появи у Римській республіці дошок з офіційними повідомленнями - "Acta diurna populi romani", які вважають своєрідними протоЗМІ. Але процес розширення інформаційного простору, характерний для римської цивілізації, був перерваний з її занепадом.

У добу Середньовіччя, коли кількість грамотних була мізерною, вербальні засоби формування стереотипів відходять на другий план, а значення образів повертається. Найбільш наочним свідченням застосування стереотипів з метою впливу на політичний процес у цей період є створення і розповсюдження двох стереотипів: позитивного автостереотипу монарха (згодом - абсолютної монархії), і стереотипу єдиної держави, яка об'єднує регіональні феодальні утворення в одне ціле. Процес централізації означав перехід до єдиної системи стереотипів, ядро якої складали позитивні стереотипи монарха, державної влади, єдиної держави, а також такого функціонального політичного актора, як церква. Саме роллю церкви, чия влада набувала політичного характеру, обумовлена сакралізація основних політичних інститутів і поширення такої технології негативної стереотипізації, як демонізація політичного супротивника (кампанія проти князя Валахії Влада Цепеша (Дракули)).

Аналіз стереотипізаційних параметрів процесу політичної комунікації у доіндустріальний період доводить, що до появи ЗМІ трансляція політично значущої інформації відбувалася через неформальні засоби комунікації і довготривалі інформаційні продукти, причому на останні припадало основне стереотипізаційне навантаження. Специфіка інформаційного процесу з обмеженими можливостями поширення інформації не дозволяла стереотипам стати чимось більшим, ніж один з допоміжних чинників впливу на політичний процес. Зміна ролі і місця стереотипів в інформаційних потоках політичної комунікації стає можливою лише після її принципової трансформації, започаткованої винаходом Гуттенберга (1445 р.).

У висновках до першого розділу підбиваються підсумки аналізу теоретичних аспектів досліджуваної проблеми. Зокрема, зроблено висновок, що наявні підходи до вивчення політичного стереотипу не вичерпують складної суті феномену, не надаючи належної уваги тісному взаємозв'язкові між процесами впровадження стереотипів і функціонуванням політичної системи. Об'єктами політичних стереотипів є всі елементи політичної системи, але, незалежно від об'єкта стереотипу, його утворення детерміноване однаковими психологічними механізмами, а впровадження є наслідком скоординованої діяльності не лише ЗМІ, а й інших каналів масової комунікації. Тісний зв'язок еволюції політичних стереотипів з еволюцією їх об'єктів доводить роль стереотипів у перебігу політичних процесів.

У розділі другому - "Інститут ЗМІ як продуцент політичних стереотипів і специфіка комунікативних каналів їх впровадження" - розглянуто механізми формування і впровадження політичних стереотипів у процесі політичної комунікації за допомогою різних комунікаційних каналів, проаналізована специфіка різних видів ЗМІ як джерела стереотипів. У підрозділі 2.1. "Політична інформаційна кампанія як головний засіб формування та впровадження політичних стереотипів" стверджується, що спрямована на створення системи стереотипів політична інформаційна кампанія є засобом досягнення політичними інститутами своїх цілей, і, зокрема, засобом політичного управління, здійснюваного органами державної влади. Аналіз функціонального призначення інформаційних кампаній цього типу у політичному процесі демонструє, що найбільша їх активізація пов'язана з етапом реалізації політичних рішень.

Політична інформаційна кампанія, спрямована на створення системи стереотипів, поділяється на наступні етапи:

1) підготовчий. Полягає у максимально чіткому формулюванні завдань майбутньої інформаційної кампанії, вивченні та аналізі основних параметрів політичної ситуації, виборі стратегії та плану тактичних заходів;

2) початковий - ознайомлення аудиторії з об'єктом / репрезентація / введення його в інформаційний простір. Кожний з об'єктів має свою інформаційну специфіку і свої прийоми введення. У перших же повідомленнях ЗМІ про новий об'єкт можуть бути завдані основні параметри стереотипу, але надання стереотипові завершеної форми відбувається на наступному етапі;

3) власне формування і впровадження стереотипу через посередництво медіа-текстів. Якщо на другому етапі переважають короткі інформаційні повідомлення інформаційних агентств, то на етапі формування на перший план виходять більші за обсягом тексти газет та журналів. Ці тексти доносять до аудиторії події, пов'язані з об'єктом стереотипізації; одним з їх завдань є ініціювання інформаційної хвилі. Оскільки незалежно від типу новин інформаційна хвиля через певний час згасає, важливим завданням ЗМІ на цьому етапі є її постійна підтримка за допомогою спеціально сконструйованої системи повідомлень;

4) завершальний, або етап закріплення. Його мета - підтримка функціонування стереотипу в інформаційних потоках.

Процес створення та впровадження політичних стереотипів проходить у певному соціокультурному просторі, залежить від панівного дискурсу та невіддільний від процесів, які відбуваються у ньому. При цьому певні часові, структурні та психологічні параметри окремих тривалих інформаційних кампаній останніх десятиліть (напр., інформаційної кампанії, покликаної легітимізувати військові дії США та НАТО проти країн, які західні ЗМІ позиціонують як джерела радикального ісламського тероризму, або інформаційної кампанії НАТО проти Югославії), дозволяють розглядати їх як своєрідний інформаційний серіал - сукупність регулярних повідомлень інформаційного характеру, об`єднаних темою та місцем дії, які конструюють певну модель політичної дійсності і продукують та впроваджують систему стереотипів.

У підрозділі 2.2. "Медіа-текст у політичному процесі і специфіка створення політичного стереотипу друкованими ЗМІ" здійснюється аналіз найдавнішого різновиду мас-медіа - друкованих ЗМІ, поява яких у ХVII ст. знаменувала повернення домінуючої ролі вербального каналу у процесі політичної комунікації, водночас докорінно змінивши його перебіг. Становлення публічної сфери (Ю. Ґабермас) через діалог між владою та суспільством, у якому друковані ЗМІ виступали засобами вираження громадської думки, фактично означало обмін текстами. Саме текст стає комунікативною одиницею інформаційних обмінів між суб'єктами політичного процесу, причому його політична ефективність передбачала, зокрема, і стереотипізаційну продуктивність. Водночас можна було спостерігати відхід від попередньої моделі впровадження політичних стереотипів, стимульований такими радикальними політичними трансформаціями, як Англійська буржуазна революція XVII ст. та Велика Французька революція. ЗМІ постають як інструмент вираження інтересів різних суспільних сил, і використання стереотипів як знаряддя політичної боротьби перестає бути привілеєм держави, перетворюючись на звичайну зброю усіх політичних акторів.

Остаточно система періодичних видань, яка почала формуватися із розвитком неавторитарних концепцій преси, затвердилася у Західній Європі та США вже у XIX ст., коли завдяки технічному прогресові починається перехід до масової політичної комунікації у сучасному розумінні. Наступним кроком стає інституціоналізація ЗМІ - поява нового суб'єкта політичного процесу, чия роль і значення обумовлені, серед іншого, здатністю формувати політичну дійсність. У ХХ ст. взаємодія усіх політичних акторів стає неможливою без залучення медіа-текстів: керування мовою означає владу над суспільством. Провідна роль у формуванні стереотипів переходить до вербального писемного комунікаційного каналу.

Специфічною рисою медіа-текстів є їх подвійне призначення: деклароване - трансляція інформації, і бажане, часто приховане - вплив на поведінку індивіда, у тому числі політичну. Реалізація другого призначення неможлива без соціального конструювання реальності, в межах якого значну роль відіграє створення т.зв. "інституціональних фактів" (Дж. Серл), до яких належить, зокрема, будь-яка інформація про суб'єктів і перебіг політичного процесу. Фактично це означає, що конструкт будь-якої події, яку створює текст ЗМІ, вкладений у чітку схему з аксіологічним забарвленням - фрейм (термін М.Мінського). У широкому розумінні увесь масив подій в усіх можливих варіаціях зводиться до соціального фрейма:

Н - дія/діяльність - результат +/-,

де Н - об'єкт стереотипізації (особа / організація / група / держава); дія (зробив / брав участь/ не зробив/ причетний/ винний/ повідомив) / діяльність - формує сюжет (подію), а аксіологічна забарвленість результату: "+" - позитивна, "-" - негативна - визначає характер стереотипу.

Використовуючи запропоноване Т.А. Ван Дейком поняття сценарію, можна стверджувати, що у медіа-текстах, які формують стереотип, створюється знайома реципієнтові модель ситуації із введенням конкретних фактів, пов'язаних із об'єктом стереотипізації.

Застосовування різних класифікацій медіа-текстів дозволяє простежити жанрову специфіку сценаріїв репрезентації фактологічної інформації у текстах ЗМІ. Аналіз вербальних засобів стереотипізації демонструє, що вони наближені (а в окремих випадках - і тотожні) до прийомів політичної маніпуляції, за допомогою яких здійснюється формування суспільної думки під час впровадження настанов, переконань тощо. Присутність маніпулятивного інструментарію у медіа-текстах підтверджує положення сучасних дослідників (Ю. Ґабермас, Г. Шіллер та ін.) про перетворення ЗМІ на інструмент маніпуляції громадською думкою.

У підрозділі 2.3. "Телебачення як засіб створення політичного стереотипу" висвітлюється коло питань, пов'язаних з новою інформаційною епохою, яка почалася у 2-й половині ХХ ст., коли поширення телебачення повернуло першість візуальному каналові комунікації. Віртуалізація як інформаційна імітація реального політичного процесу передбачає його широкомасштабну візуалізацію, і тут ТБ немає рівних. На думку окремих дослідників, провідна роль телебачення у візуалізації політичного процесу не лише перетворює його на головний канал політичної інформації, але й дозволяє трактувати як соціально-політичний інститут, впливовість якого обумовлена набагато вищим рівнем довіри порівняно з іншими політичними інститутами.