Соціально-правова держава: сутність, проблеми політичної модернізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ

ДОСЛІДЖЕНЬ ІМ. І.Ф. КУРАСА

УДК 321.022.011.76

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ДЕРЖАВА:

СУТНІСТЬ, ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

ШУЛЬЖЕНКО Федір Пилипович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф. Кураса НАН України

Науковий консультант доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу теорії та історії політичної науки

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, доктор юридичних наук, академік Академії правових наук України, професор ЖУРАВСЬКИЙ Віталій Станіславович, Київська міська державна адміністрація, заступник голови

доктор політичних наук, професор ВОЙНАЛОВИЧ Віктор Анатолійович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник

доктор політичних наук, професор КАРТУНОВ Олексій Васильович, Університет економіки та права “Крок”, завідувач кафедри суспільних наук

Захист відбудеться “10” березня 2009 р. о 14:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Кутузова, 8, кімната 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 218.

Автореферат розіслано “6” лютого 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої ради,

доктор політичних наук Г. І. Зеленько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження визначається особливістю трансформації українського суспільства в посттоталітарну добу, необхідністю осмислення цього процесу в політичному аспекті, визначення та теоретичного обґрунтування можливих варіантів модернізації держави і суспільства.

В умовах становлення ідеологічного плюралізму орієнтація на державність соціально-правового характеру як на найбільш досконалу форму політичної організації громадянського суспільства об'єктивно стала домінуючою у суспільній думці на сучасному етапі розвитку цивілізації і знайшла своє закріплення в Конституції України.

Втім, у цьому політико-правовому акті, який став результатом компромісу різних політичних сил, окреслені лише загальні завдання та функції соціально-правової держави, що спонукає політичну науку до всебічного вивчення цього феномена, розробки інноваційних теоретичних парадигм і внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства.

Останнім часом у політичній та інших суспільних науках намітились стійкі тенденції концептуального осмислення стану та перспектив модернізації України. Але багатоаспектна проблема побудови соціально-правової держави в країні, актуальність якої підвищується в умовах світових глобалізаційних процесів, вивчена недостатньо. У значній кількості випадків дискусії спрямовуються на уточнення термінології і підсумовуються проголошенням гасел.

Актуальність проблеми, необхідність її подальшого дослідження зумовлена також інтегруючим характером ідеї соціально-правової держави, здатної об'єднати всіх суб'єктів політичного процесу задля вирішення завдань модернізації, утвердження принципів демократії, верховенства права, визнання людини найвищою соціальною цінністю, створення умов для реалізації її прав і свобод, підвищення добробуту і забезпечення стабільності.

Політична наука має розкрити і продемонструвати багатогранність соціальної демократії, її гуманістичний зміст, можливості та перспективи, запропонувати шляхи та механізми втілення цього ідеалу в життя, допомогти визначитись всім інститутам громадянського суспільства щодо їх конкретної участі в державотворчому процесі.

Стан наукової розробки проблеми. Дослідження сутності та змісту концептуалізацій феномена соціально-правової держави в світовій політичній думці дає підстави дійти висновку, що становлення ідеї державності такого характеру стало результатом наукового визначення напрямів трансформації соціуму, осмислення і узагальнення процесів соціальної практики, теоретичного обґрунтування моделі більш досконалої форми політичної організації суспільства, яка забезпечить гармонізацію відносин всіх його інститутів, реалізацію прав і свобод людини та національну безпеку.

Проблема вдосконалення сутності, змісту та функцій держави, в якій суспільне життя впорядковується на засадах права і справедливості, стала наскрізною в політичній і соціально-філософській думці від часу їх становлення як систематизованого знання до сучасності. Ця проблема була предметом уваги Арістотеля, Гроція, М. Лазаревського, Н. Макіавеллі, Т. Мюнцера, М. Падуанського, Спінози, Ціцерона, Г. Шершеневича та інших.

Осмислення теоретичної думки попередників щодо визначення суспільного ідеалу і процесів трансформації західних суспільств було здійснено в концептуально оформлених ідеях правової держави Ч. Беккаріа, Д. Віко, Х. Вольфа, Т. Джефферсона, Дж. Лілберна, Дж. Локка, Дж. Мільтона, Ш. Монтеск'є, Т. Пейна, С. Пуффендорфа, Ж. Ж. Руссо, А. де Токвіля, Д. Юма та інших.

Соціальний аспект класичної традиції лібералізму був суттєво збагачений Д. Бентамом, І. Кантом, Б. Констаном, Дж. Ст. Міллем у їх вченнях про автономну особу, а також Д. Боазом, Ф. Гаєком, Р. Дворкіним, Г. Ласкі, Л. Мізесом, Дж. Роулсом у концепціях про первинність інтересів людини відносно інтересів держави.

В українській політичній і філософській думці проблема модернізації соціуму була започаткована у творчості М. Костомарова, П. Куліша, П. Лодія, П. Юркевича.

З творчості В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Павлика, С. Подолинського, О. Терлецького, І. Франка у вітчизняній суспільній і політичній думці почалось дослідження сутності та тенденцій трансформації правової держави у взаємозв'язку з розвитком громадянського суспільства і прав людини.

Для визначення та розроблення продуктивних теоретичних і методологічних засад дослідження перспектив модернізації соціально-правової держави суттєве значення мають концептуально оформлені теорії соціально-правової держави представників західної науки (Д. Белла, В. Гумбольдта, Г. Мюрдаля, Ф. Неймана, Г. Радбуха, Г. Шмоллера, Л. Штайна, Р. Штаммлера, Ю. Габермаса, Р.Ціппеліуса), а також українських вчених (С. Дністрянського, Б. Кістяківського, М. Палієнка, Ф. Тарановського, М. Туган-Барановського та інших).

Втім їх наукові розробки в сучасних умовах не можуть задовольнити потреби суспільства щодо модернізації держави. До того ж деякі з них, які з'явились на початку ХХ століття, занадто обтяжені ідеологічним компонентом. Вітчизняна наука потребує систематизованого осмислення феномена соціально-правової держави, яке б стало сучасною концептуальною основою для дослідження державності такого характеру, яка постійно розвивається.

У сучасній гуманітарній науці спостерігається активізація наукового осмислення стану та перспектив модернізації, з'явилась низка фундаментальних наукових праць, які мають теоретико-методологічне значення для дослідження соціально-правової держави, визначення параметрів вітчизняної моделі такої держави та можливих шляхів її формування. Конструктивними в цьому плані є наукові праці В. Бабкіна, О. Бабкіної, І. Воронова, Р. Гринюка, М. Головатого, В. Горбатенка, М. Кармазіної, І.Кресіної, В. Котигоренка, А. Кудряченка, Ю. Левенця, М. Мокляка, О. Мироненка, М. Михальченка, О. Майбороди, А. Пахарєва, М. Поповича, Ф. Рудича, В. Селіванова, А. Сіленко, В. Сіренка, О. Скрипнюка, С. Тимченка, Н. Оніщенко, Л. Шкляра, П. Шляхтуна, Г. Щедрової та інших.

У визначення сутності, принципів соціально-правової держави, її функцій, елементів та механізмів, взаємозв'язків з громадянським суспільством суттєвий внесок зробили вітчизняні й зарубіжні вчені, які здійснювали дослідження в суміжних галузях знань: соціології політики, філософії політики, філософії права тощо. Серед них праці М. Абдулаєва, П. Баренбойма, В. Бачиніна, П. Бергера, М. Волгіна, К. Гаджієва, В. Гофмейстера, М. Гриценка, Л. Губерського, А. Дайсі, К. Жоля, В. Журавського, С. Калашнікова, О. Кіндратець, В. Кременя, В. Лазарєва, В. Лафітського, О. Лейста, М. Лукашевича, О. Лукашової, І. Малого, М. Марченка, М. Матузова, М. Мау, В. Мілецького, М. Могунової, В. Мойсика, Л. Нагорної, Є. Назаренко, В. Нерсесянца, В. Онопенка, В. Опришка, О. Панкевича, Л. Прокопець, В. Протасова, Дж. Сарторі, О. Скакун, В. Скуратівського, М.Тімашкової, Й. Тейзінга, Є. Тихонової, В. Торлопова, Ф. Фукуями, Д. Харвей, К. Хессе, К. Худ, І. Яковюка, В. Якушика та інші.

Близькими до теми дослідження є праці, в яких здійснюється комплексний соціально-філософський аналіз української державності, сутності державної влади, а також наукові розробки, в яких з'ясовується роль національної ідеї в контексті трансформації суспільства. Це, передусім, наукові розвідки В. Андрущенка, Є. Бистрицького, О. Господаренко, Г. Дашутіна, О. Данильяна, О. Дєргачова, І. Кураса, В. Литвина, В. Ляшенка, О. Мироненка, М. Михальченка, П. Павловського, М. Панова, І. Поліщук, С. Пролєєва, О. Свидзинського, В. Скиби, В. Ткаченка, В. Цвєткова, В. Чеховича.

Окрему групу складають ідейно-теоретичні розробки ідеологів та чільників західної соціал-демократії, в яких розглядаються питання стратегії і тактики цього політичного руху з розбудови і модернізації соціально-правової держави. Серед них праці К. Бекстрьома, Т. Блера, В. Брандта, О. Лафонтена, Т. Маєра, Т. Стрьомберга, Г. Шрьодера, Є. Еспінг-Андерсена та інших.

Наведений огляд досліджень свідчить, що особливістю пізнавальної ситуації є те, що соціально-правова держава є предметом переважно правового аналізу. Зазначене актуалізує здійснення ґрунтовних комплексних досліджень цього феномена, які б враховували здобутки сучасної світової і вітчизняної історичної, соціологічної і соціально-філософської думки. Виходячи з цього визначалась тема і спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з науковим комплексним дослідженням “Проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку України” (НДР № 0102V006315), яке здійснюється юридичним факультетом Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана.

Мета і завдання дослідження - здійснити комплексний аналіз теоретичного і практичного компонентів становлення державності соціального і правового характеру як результату світового цивілізаційного процесу, з'ясувати закономірності, тенденції та перспективи формування вітчизняної моделі такої держави, визначити основні напрями побудови її механізму згідно принципів поділу влади, демократії, верховенства права і правового закону, визнання та утвердження суверенітету народу.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

дослідити генезу ідеї соціально-правової держави у світовій та вітчизняній політичній думці, розкрити детермінанти, спонукальні мотиви і особливості формування цього суспільного ідеалу в різних суспільствах, та з'ясувати методологічний інструментарій його дослідження;

з'ясувати етапи становлення концепцій соціально-правової держави в процесі розвитку теоретичного знання, осягнення політичною думкою сутності, призначення, ролі, функцій держави та наукового обґрунтування перспектив її модернізації;

виходячи з наявних політологічних методів синтезувати основні парадигми розуміння соціально-правової держави, на основі чого запропонувати теоретичне визначення сутності такої державності як онтологічного феномена і пізнавальної проблеми політичної науки;

дослідити модернізаційні процеси, що мали місце в західних суспільствах з реалізації суспільного ідеалу соціально-зорієнтованої правової держави, особливості становлення її правового і соціального аспектів, характер і особливості взаємовідносин соціально-правової держави і громадянського суспільства;

визначити основні координати та особливості вітчизняної моделі соціально-правової держави, завдання та напрями реформування українського суспільства в контексті світового модернізаційного процесу;

з'ясувати чинники загроз соціальній безпеці, що стримують реформаційні намагання суспільства у визначеному Конституцією України напрямі: формуванні демократичної, соціально-правової держави та визначити можливі механізми їх вирішення і подолання.

Об'єктом дослідження є процес трансформації держави і суспільства від традиційних до сучасних демократичних форм, становлення державності соціально-правового характеру у взаємозв'язку з розвитком громадянського суспільства.

Предметом дослідження є процеси реформування української держави в контексті вітчизняного і світового цивілізаційного процесу, а також суспільних відноси з метою їх гуманізації і забезпечення прав і свобод людини.

Джерельною базою дисертаційного дослідження є теоретичні, методологічні та icтоpичні наукові праці вітчизняних i зарубіжних учених, у яких досліджуються ідейно-теоретичний і практичний аспекти становлення громадянського суспільства i демократичної, соціально-правової держави, матеріали політичних партій i громадських об'єднань, а також нормативно-правова база з регулювання процесу політичної модернізації держави.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано досягнення у галузі методології соціально-політичного пізнання. Застосовувались як філософські, загальнонаукові, так i спеціальні методи дослідження, які забезпечили єдність гносеологічного, аксіологічного, соціально-філософського та політологічного аналізу соціально-правової держави. Серед використаних методів, зокрема, системний метод, метод синтезу різних парадигм соціально-правової держави. Діалектичний метод дав змогу автору здійснити комплексне бачення цілісності процесу становлення та модернізації держав соціально-правового характеру, особливостей взаємозв'язків держави i громадянського суспільства. Історичний метод дав змогу дослідити еволюцію розвитку ідеї соціально-правової держави та її практичного втілення в розвинених країнах світу. Порівняльний метод використовувався для порівняння державотворчих i модернізаційних процесів у різних суспільствах, здійснення типологізації соціально-правових держав. Цивілізаційний метод сприяв виявленню основних закономірностей і тенденцій, що сприяють модернізації сучасних соціально-правових держав, вивченню досвіду політичної модернізації та визначенню параметрів вітчизняної моделі такої держави. Структурно-функціональний метод дав можливість розглянути соціально-правову державу через основні напрями її діяльності, визначити основні завдання органів держави та інститутів громадянського суспільства на шляху вдосконалення правового і соціального компонентів держави.

Застосування ретроспективного підходу i методу політико-правової рефлексії дозволило виявити суперечливі тенденції як в програмах побудови i модернізації соціально-правової держави, так i в практичній діяльності владних органів України i політичних партій з їх реалізації, а також виявити негативні чинники, які стримують намагання з втілення обраного політичного ідеалу.

Історико-теоретична реконструкція західної i вітчизняної політичної думки здійснювалася із застосуванням антропологічного підходу, з'ясування впливу культурних, національних, психологічних детермінант поведінки людини як суб'єкта політичних процесів.

Продуктивним також став аналітичний метод, за допомогою якого досліджувалися нормативно-правові акти, які регламентують діяльність інститутів громадянського суспільства в контексті їx комунікативних зв'язків.

У дослідженні використовувався інституційний метод, за допомогою якого здійснювалося вивчення інститутів громадянського суспільства i держави, задіяних у реалізації завдань соціально-правової держави, визначення меж державного патерналізму i розширення участі громадян i недержавних структур у реалізації ефективної соціальної політики.

Вирішення завдання визначення сутності соціально-правової держави зумовило поєднання у дослідженні методів філософської, політичної, історичної та юридичної наук, включення низки сучасних концептуальних дискурсів, тобто застосування міждисциплінарного підходу до з'ясування політичних явищ та процесів в Україні.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в концептуальному синтезі різних теоретичних парадигм розуміння соціально-правової держави, розробці міждисциплінарного підходу до аналізу її сутності, з'ясуванні перспектив політичної модернізації в Україні, визначенні параметрів вітчизняної моделі такої держави та механізмів її реалізації.

Реалізація таких концептуальних підходів дозволила сформувати нижчезазначені положення новизни.

– На основі аналізу теорії і практики будівництва української держави за роки незалежності доведено, що заяви про розбудову демократичної, соціально-правової держави значною мірою залишаються політичними гаслами, оскільки така розбудова ведеться хаотично на фоні перманентних конфліктів між органами державної влади і всередині них. Нездійснена ж реформа судової влади робить процес будівництва такої держави суто імітаційним, а гарантії прав і свобод людини міфічними.

– Досліджені і переосмислені теоретичні концепції зарубіжних і вітчизняних мислителів минулого і сучасності щодо особливостей правового і соціального аспектів держави як суспільного ідеалу і реального явища. Доведено, що правовий і соціальний аспекти держави є якісними взаємопов'язаними показниками її сутності, а ступінь їх реалізації свідчить про гуманістичний зміст внутрішньої і зовнішньої політики держави.

– Доведено, що лише за умови сформованої правової держави можливе становлення її повноцінного соціального аспекту, створення правових засад переходу до соціально зорієнтованої економіки, всебічний розвиток інститутів громадянського суспільства.

– На основі порівняльного аналізу обґрунтовано та запроваджено в науковий обіг термін “соціально-правова” держава, який свідчить про системний синтез двох складників держави, підкреслює її відмінність від інших типів держав та її попередниці - правової і дає можливість виробити евристично виправдану стратегію дослідження цього соціального феномена і подальшого розвитку.

– Здійснено ретроспективне дослідження процесів становлення правового і соціального аспектів держави в їх взаємодії, зокрема в практиці функціонування самодостатніх демократичних країн, визначені загальні та особливі риси таких держав, запропонована їх типологізація на основі критерію такої взаємодії.

– Систематизовано знання про сутність та функції соціально-правової держави, з'ясовано її роль та призначення в політичній системі суспільства в умовах глобалізації, особливості та характер взаємозв'язків з інститутами громадянського суспільства. Показано, що сучасна соціально-правова держава - це політична організація суспільства, влада якої будується за принципом поділу на законодавчу, виконавчу і судову, яка впорядковує життя суспільства на принципах демократії, верховенства права, справедливості і гуманізму, визнає, гарантує і забезпечує права і свободи людини і громадянина; забезпечує умови для досягнення високого рівня добробуту всіма його членами, усунення соціальних загроз, здійснення комплексу захисних функцій для громадян, що цього потребують.

– Визначені та уточнені теоретико-пізнавальні орієнтири дослідження особливостей трансформації перехідного українського суспільства та держави в контексті світового модернізаційного процесу. Викладені пропозиції щодо удосконалення (відповідно до демократичних цінностей та принципів) механізму функціонування держави, статусу та повноважень державних органів, переорієнтації їх діяльності з захисту абстрактних інтересів держави на забезпечення конкретних політичних, соціальних і економічних прав людини, створення гарантій розвитку інститутів громадянського суспільства.

– Обґрунтовано положення, що оптимальною і прийнятною для України є скоригована до українських умов соціал-демократична модель соціально-правової держави, в якій визначені межі державного патерналізму, забезпечуються мінімально необхідні соціальні гарантії, передбачена участь в реалізації соціальних програм інститутів громадянського суспільства і, зокрема, одного з найпотужніших серед них - місцевого самоврядування.

– Відстоюється теза, що відносини держави з територіальними громадами та їх органами мають ґрунтуватись на принципі субсидіарності. Доведена необхідність запровадження механізмів стимулювання розвитку ініціативності та активності громадян, підвищення відповідальності кожного за свій добробут.

– З'ясована генеза і сутність чинників загроз соціальній безпеці, які стримують реформаційні намагання суспільства у визначеному Конституцією України напрямі: формуванні демократичної, соціально-правової держави та визначені шляхи і механізми нейтралізації або подолання цих загроз.

– Обґрунтовано ідею, що важливою умовою становлення соціально-правової держави в Україні має бути вирішення проблеми теоретичного і організаційно-правового забезпечення політичної модернізації шляхом правової реформи і удосконалення правового регулювання відносин в окремих напрямах функціонування політичної, економічної та соціальної сфер суспільства.

– Пропонується створити необхідні державні і самоврядні умови щодо підтримки і подальшого репродукування у суспільній свідомості прогресивного типу праворозуміння, в основі якого: визнання критеріями позитивного законодавства принципів рівності, справедливості, свободи та загальнообов'язковості нормативно-правових актів; утвердження принципів законності, демократії, гуманізму в правотворчій і правозастосовчій діяльності органів держави та їх посадових осіб. Запропоновано завершити теоретичне моделювання і розпочати комплексну судово-правову, парламентську, адміністративну реформи та реформу органів місцевого самоврядування, що пришвидшить формування політико-правових засад державності і виключить протиставлення правового і соціального аспектів держави.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що отримані результати є суттєвим внеском у розробку теоретичних засад комплексного аналізу соціально-правової держави та перспектив її модернізації і можуть слугувати методологічною основою політичних реформ в Україні. Результати дослідження можуть бути використані при конструюванні та розробці вітчизняної моделі соціально-правової держави, визначенні її функцій, взаємозв'язків з громадянським суспільством, формуванні дієвих соціальних механізмів забезпечення прав і свобод людини.

Отримані результати використовуються дисертантом у викладанні навчальних курсів “Проблеми теорії держави і права”, “Філософія права”, можуть бути використані у навчальних курсах з політичної філософії, політології, в освітній діяльності і заходах з формування політичної та правової культури громадян України, а також у подальших наукових дослідженнях.

Апробація результатів дослідження дисертації відбувалась на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: “Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність” (Київ, 1996), “Проблеми адміністративно-правової реформи в Україні” (Київ, 1997), “Розвиток концепцій природного права в Україні” (Київ, 1998), “Проблеми державотворчості і входження України у світове співтовариство” (Київ, 1998), “Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом” (Київ, 1998), “Проблеми державного будівництва в Україні” (Київ, 1999), “Парламентаризм в Україні: теорія і практика” (Київ, 2001), “Міжнародне економічне співробітництво України (правові проблеми)” (Київ, 2004), “Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання” (Київ, 2005), “На схід та південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору” (Київ, 2006), “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Київ, 2007), “Проблеми вдосконалення підготовки юристів: професійні та морально-етичні аспекти” (Київ, 2008).

Основні результати дисертації обговорювались: на засіданнях відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, на науково-методологічному семінарі професорсько-викладацького складу юридичного факультету Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана; використовуються у викладанні дисертантом навчального курсу “Проблеми теорії держави і права”.

Результати дослідження оприлюднені в одній індивідуальній, одній колективній монографії, у 22 наукових статтях, виданих у фахових виданнях, а також у 26 інших наукових і навчальних виданнях та 8 статтях в матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 5 розділів, 15 підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг роботи 379 сторінок, список джерел і літератури - 33 сторінки (440 позицій).

державність право становлення влада

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан наукової розробки проблеми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, завдання, об'єкт, предмет, методи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, встановлюється їхнє практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ - “Соціально-правова держава як пізнавальна проблема філософії політики” є загальнотеоретичним та джерелознавчим, у ньому проаналізовано історію і сучасні проблеми дослідження, сформульовано пізнавальну концепцію дисертанта, досліджено внесок різних груп науковців у з'ясування цієї проблеми, визначено методологію дослідження.

Аналіз наукових досліджень з проблем становлення якісно нової форми державності свідчить про неоднозначність розуміння сутності держави соціально-правового характеру, її місця серед інших суспільних інститутів, соціальної ролі, призначення і перспектив модернізації. У деяких наукових публікаціях правовий і соціальний аспекти держави протиставляються, а її розвиток інколи розглядається без урахування особливостей модернізаційних процесів громадянського суспільства. Залишається фрагментарним з'ясування характеру взаємозв'язків суспільства і держави, держави і економіки, держави і особи, держави і громадських об'єднань. Окремі дослідження страждають надмірною захопленістю західними моделями соціально-правової держави, інші - переоцінкою стартових можливостей і результатів формування такої держави в Україні.

На основі проведеного аналізу автор наголошує, що в деяких дослідженнях генези, сутності та перспектив соціально-правової держави не повністю розкривається зміст та особливості становлення відповідних теоретичних концепцій, не враховуються політичні, економічні та соціальні чинники історичного періоду, в якому вони виникли, соціальний статус авторів та їх належність до тієї чи іншої ідейно-політичної течії. При цьому в ретроспективних частинах досліджень пріоритетно з'ясовуються тенденції політичних процесів, недостатня увага приділяється антропологічному компоненту і його ролі в політичній модернізації соціально-правової держави. В цьому плані в дисертації відстоюється теза, що появу і розвиток ідей і доктрин соціально-правової держави, а також практику її побудови не можна розглядати окремо від теорії і практики формування громадянського суспільства, а також понять і наукових концепцій прав людини, для реалізації яких і виникає така держава.

Автор вважає не зовсім коректними наукові позиції, в яких соціально-правова держава розглядається як система політичних і юридичних механізмів забезпечення законодавчо встановлених пільг, а також ті, в яких тлумачення сутності такої держави обмежуються її функціями. Зазначене дає підстави авторам цих підходів відносити до соціально-правових держав колишні країни соціалістичної співдружності, а також неопатримоніальні держави з відсутніми правовими формами організації життєдіяльності соціуму, які реалізують соціальні програми лише в окремих напрямах. У цьому плані автор зазначає, що сутність держави визначається її функціями, але не вичерпується ними. Соціально-правова держава розглядається як більш якісна за змістом і формою у порівнянні з іншими відомими історії типами держав. Вона є результатом модернізації правової держави, яка здійснюється на вимогу громадянського суспільства, забезпечуючи правові засади функціонування його інститутів. Обґрунтовується позиція, що становлення громадянського суспільства, утвердження правового і соціального аспектів держави узгоджується з розвитком суспільних відносин. Зазначається, що на першому рівні суспільних відносин, які охоплюють сферу сім'ї, її побуту, освіти, освоєння культурних цінностей, функції держави полягають лише у створенні для цього належних умов. Другий рівень суспільних відносин, які охоплюють сфери власності й економіки, матеріального і духовного виробництва, обміну предметами, продуктами і діяльністю, вимагає інтенсивнішої участі з боку держави. Її завданнями в цьому плані є створення рівних умов розвитку й функціонування всіх форм власності, підприємництва і вільної конкуренції, забезпечення самоврядності, діяльності політичних партій і громадських організацій, здатності суспільства самостійно розвиватись і визначати напрями подальшого розвитку. Водночас вимоги суспільства щодо обмеження втручання держави у діяльність окремих індивідів, соціальних груп і об'єднань громадян, яка заборонена законом, викликають необхідність реформування законодавства, підвищення ефективності його регулюючого впливу, запровадження принципу верховенства права; чіткого визначення юридичного статусу органів держави; запровадження порядку виключного регулювання законами відносин економічної, соціальної та політичної сфер.

Для третього рівня суспільних відносин характерною є стабілізація політичного життя, завершення формування демократичної політичної системи. На цьому рівні розвитку суспільства держава не може претендувати на зверхність, повинна розглядатись на рівні з іншими суб'єктами суспільних відносин і забезпечувати стабільність громадянського суспільства, захист суверенітету, національну безпеку; охорону всіх форм власності, правового порядку, прав та інтересів громадян; економічну стратегію і створення ринку якісних товарів; виконання соціальних функцій.

Найдосконаліший, гармонійний тип відносин суспільства і держави досягається на вищих рівнях їх розвитку за умови становлення розвиненого громадянського суспільства й соціально-правової держави, у якій визначається пріоритет прав людини, виходячи з чого формуються її функції, визначаються методи діяльності, відповідні інститути, механізми і засоби забезпечення прав людини і громадянина. В дослідженні наголошується, що було б помилкою вважати, що лише держава повинна бути “зв'язана” правом і виконувати вимоги суспільства, що воно їй висуває. Однією з умов, якої має дотримуватися суспільство, щоб називатися громадянським, є вияв поваги до права і закону як окремими громадянами, так і їх об'єднаннями, функціонування інститутів громадянського суспільства в межах правового поля. Тобто має бути обопільна “зв'язаніть” правом як держави, так і суспільства. Лише за цієї умови може бути виключений антагонізм між ними і відбуватись ефективна взаємодія держави і суспільства в питаннях забезпечення прав і свобод людини.

На основі проаналізованих концептів, а також практики формування соціально-правових держав та їх функціонування, автор визначає, що соціально-правова держава - це політична організація суспільства, влада якої будується за принципом поділу на законодавчу, виконавчу і судову, яка впорядковує життя суспільства на принципах демократії, верховенства права, справедливості і гуманізму, визнає, гарантує і забезпечує права і свободи людини і громадянина; забезпечує умови для досягнення високого рівня добробуту всіма його членами, усунення соціальних загроз, здійснення комплексу захисних функцій для громадян, що цього потребують. Соціальний і правовий аспекти держави - це складові, які характеризують її якість, є показниками гуманістичного змісту її внутрішньої і зовнішньої політики. Зазначене є підставою для застосування в дослідженні терміна “соціально-правова держава”, який підкреслює її відмінність від інших держав та її попередниці - правової і дає можливість більш об'єктивно з'ясувати її сутність, соціальне призначення, характер та особливості взаємозв'язків з громадянським суспільством. На основі дослідження визначаються основні ознаки соціально-правової держави, серед яких: демократична організація державної влади і обмеження держави правом; чітке визначення юридичного статусу її органів; будова влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; верховенство права; визнання, гарантування і забезпечення прав і свобод людини і громадянина; взаємна відповідальність держави і особи, держави і об'єднань громадян; законодавчо забезпечена можливість функціонування інститутів громадянського суспільства, високий економічний потенціал держави, соціально зорієнтована економічна політика, наявність надійної системи соціальної безпеки.

Головним змістом діяльності держави стає забезпечення умов для рівноправного партнерства різних суб'єктів суспільних відносин, об'єднання їх зусиль на виконання завдань зі створення матеріальних основ соціально-правової державності, всебічного гармонійного розвитку особистості, утвердження принципів солідаризму, формальної рівності і свободи. При цьому особиста свобода може бути обмежена лише в законодавчому порядку. У соціально-правовій державі набувають подальшого утвердження принципи народного суверенітету та верховенства правового закону.

З урахуванням тенденцій сучасних модернізаційних процесів всі соціально-правові держави пропонується поділити на два типи: первинні соціально-правові держави, - до яких слід віднести держави, що формувалися з кінця XIX до середини XX ст.; інші - вторинні соціально-правові держави. Первинні та вторинні соціально-правові держави відрізняються між собою якістю і правового, і соціального аспектів, котрі й далі модернізуються відповідно до тенденцій конкретних суспільств, геополітичних, регіональних, континентальних і світових процесів. Кожен з двох типів держав має певні відмінності в рівнях демократії, правового впорядкування суспільного та державного життя, системах гарантій та обсягах реалізації прав людини, рівнях добробуту, соціальної стабільності, колективної та індивідуальної безпеки тощо. Відмінними є також характер і обсяг повноважень держави в соціальній сфері, та участь у вирішенні соціальних проблем неурядових організацій.

У дослідженні зазначається, що модернізація правової держави, становлення її соціального компонента значною мірою залежить від сутності, особливостей і характеру взаємозв'язків політичної і економічної сфер соціуму, змісту і реального наповнення економічних функцій держави. Держава як суб'єкт і виразник політики певних політичних сил за допомогою організаційно-правових, владно-розпорядчих заходів, а також примусу може стимулювати або стримувати розвиток економічних відносин, виконувати прогресивну або регресивну роль. Тому проблема політичної модернізації, удосконалення механізму держави згідно принципів верховенства права, поділу влади, відповідно до загальнолюдських гуманістичних цінностей особливо актуалізується в умовах трансформації суспільств від традиційних до демократичних форм їх організації. З'ясування проблем співвідношення і взаємозв'язків економіки і держави як цілісний пізнавальний процес здійснюється у дослідженні у двох напрямах: теоретичному і практичному. На основі аналізу різних наукових концептів, а також порівняння французької, німецької, польської та східно-азійської моделей автором зазначається, що на різних етапах суспільної трансформації роль держави і економіки, а також характер їх взаємозв'язків та інтенсивність взаємовпливів змінюється. Політика чи економіка можуть домінувати одна стосовно іншої в залежності від завдань, які визначаються суспільством чи офіційною владою. Причому таке співвідношення впливів має місце не лише за антидемократичних режимів. Пріоритетність впливів держави на економіку має місце в період трансформації державності правового характеру та формування її соціального аспекту. У цей період держава з “нічного сторожа”, основною функцією якої було забезпечення правового порядку, перетворюється на активного суб'єкта економіки і соціальної політики, застосовує методи планування окремих напрямів економічного і соціального розвитку, здійснює заходи з реалізації цих програм, разом з професійними спілками і об'єднаннями підприємців тощо стає учасником відносин соціального партнерства. Втім світова теоретична думка і практика побудови державності соціально-правового характеру не дали загальної моделі або зразка взаємовідносин держави і економіки, які б згодилися для будь-якої соціальної системи. Можна прослідкувати лише загальні закономірності, принципи, історичні тенденції таких відносин.

Автором зазначається, що в Україні до цього часу не завершились пошуки вітчизняної моделі відносин політичної та економічної сфер, побудови економічної демократії, за якої можливе ефективне виконання державою економічних і соціальних функцій, а також участь інститутів громадянського суспільства і, зокрема, органів місцевого самоврядування в наданні соціальних послуг населенню. Однобічна орієнтація на західні моделі формування взаємозв'язків економіки і держави не дала можливості оцінити і обрати оптимальні варіанти модернізації таких зв'язків і відносин в інших країнах. Постійно коливаючись між авторитарними і демократичними методами регулювання економіки, вітчизняні “реформатори” залишили без уваги застереження, що універсалізм західних моделей здається беззаперечним лише з огляду на виснаження послідовних і життєздатних альтернатив західному лібералізму. При спробах рецепції західних моделей в українські реалії належним чином не були враховані відмінності у структурі вітчизняної економіки, інтегративні звя'зки з економікою країн незахідної орієнтації; недосконалість юридичного забезпечення інституту приватної власності та нестабільність відносин власності; втрата юридичних та нестабільність нових ринків збуту; процеси глобалізації; патерналістський характер соціальних функцій держави тощо. Не було створено ефективних юридичних механізмів забезпечення економічних свобод, а численні нормативні заборони обмежили свободу вибору для підприємців. Зазначене, а також некерований перехід від гіперінститутизації за часів тоталітарного соціалізму до гіперлібералізації в часи незалежності України призвели до розладу необхідних для модернізації взаємозв'язків держави і економіки, усамітнення останньої та перехід значної її частини “в тінь”.

Наголошується, що держава повинна посісти головне місце в забезпеченні виходу економіки з кризи. Пропонується відмовитись від західних моделей реформ, які виявились непридатними для постсоціалістичних економік та здійснити розробку програми ринкових перетворень, визнавши більш перспективним шлях створення національної моделі трансформації з врахуванням специфіки взаємодії політики і економіки. Стратегія перетворень повинна збалансовано інтегрувати різні елементи багатоукладної економіки, в тому числі державної, колективної і приватної власності, тобто змішаної економіки з пріоритетом державного регулювання.

Відстоюється теза, що це дасть можливість забезпечити не лише розвиток економічної сфери перехідного суспільства, а й вирішити проблеми соціальної сфери, оскільки ринок не може гарантувати соціальної стабільності і безпеки, а відтак - підвищення добробуту всіх верств населення. При цьому державне регулювання економіки першочергово має застосовувати ринкові механізми, а у разі їх неефективності вдаватись до безпосереднього впливу за допомогою правових актів, розпорядчо-організаційних функцій, брати на себе зобов'язання регулювати соціальну сферу, підтримувати соціальну гармонію і досягати соціальної справедливості. Непрямі впливи держави на економічну сферу можливі лише в усталених, економічно розвинених суспільствах з досконалими правовими системами і високим рівнем правової свідомості суб'єктів ринкових відносин.

І навпаки, в перехідних суспільствах, пріоритет держави над економікою має об'єктивний характер, оскільки процеси переходу до ринку вимагають створення відповідної нормативно-правової бази, централізованих заходів з юридичного та організаційно-управлінського забезпечення реформ; розвитку соціального ринкового господарства; участі робітників в управлінні виробництвом, загальносуспільними справами; запровадження принципів соціальної солідарності і партнерства; застосування примусу до суб'єктів господарювання за невиконання чи неналежне виконання правових приписів та договірних зобов'язань. Пріоритетність держави щодо економіки зумовлена також її безпосередньою участю в розробці загальнодержавних програм економічного і соціального розвитку, визначенні засад соціальної політики та здійсненні цілеспрямованих заходів з її реалізації; здійсненні податкової політики; кредитуванні; фінансуванні соціальних програм; вжитті антимонопольних заходів та сприянні розвитку конкуренції; створенні механізмів захисту економічних і соціальних прав населення, забезпеченні об'єктивного і неупередженого відновлення порушених прав суб'єктів ринку і громадян. Межею поширення впливу держави на економіку мають бути свобода та інтереси особи, а також інтереси об'єднань громадян - інститутів громадянського суспільства.

У другому розділі дисертації “Теоретико-методологічні основи концепцій соціально-правової держави в країнах Заходу та США” здійснено аналіз праць філософів і політологів, які розглядали проблеми модернізації держави.

У дослідженні підкреслюється, що дана проблема є наскрізною практично у всіх наукових працях соціального і політологічного спрямування від часу формування систематизованих знань людства про політичні і правові явища і до сучасності.

Вирішуючи проблему визначення координат вітчизняної моделі соціально-правової держави і з'ясовуючи перспективи її політичної модернізації, автор виходив з необхідності здійснення ретроспективного дискурсу за допомогою методу компаративістики задля з'ясування особливостей становлення зазначеного політичного ідеалу в політичній думці і його практичної реалізації в країнах стабільної демократії. Зазначений підхід застосовувався також з метою виокремлення раціональних аспектів в розумінні сутності держави такого характеру та визначення оптимальних шляхів її побудови, використання здобутих результатів в політичному прогнозуванні, а також з метою показати елементи утопізму окремих наукових концепцій задля уникнення помилок як в ідейно-теоретичному так і в практичному компонентах державотворення.

Здійснюючи ретроспективний аналіз концепцій соціально-правової держави, автор виокремлював і аналізував антропологічний їх аспект, долаючи таким чином цю прогалину у низці сучасних наукових досліджень. З метою ґрунтовного дослідження особливостей процесу становлення ідеї правової держави і громадянського суспільства автор поділив політико-правову думку Європи на три етапи. Для першого з них (XV-XVI ст.) була характерною критика феодального устрою та формування суспільного ідеалу. Навіть у ранньобуржуазних теоріях цього етапу стають помітними спроби їх авторів визначити функції держави у нових умовах, з'ясувати сутність та соціальну роль окремих суспільних інститутів. У творчості Н.Макіавеллі крім оспівування ідеї оновленої монархії пропагувались погляди щодо створення умов для праці обдарованим людям, сприяння розвитку торгівлі, ремесел, реформи податкової системи, забезпечення права приватної власності. Припускалась можливість змішаної форми правління, яка мала поєднувати елементи монархії, демократії та аристократії. Спробу означити межі впливу монарха на суспільне і приватне життя підданих зробив Ж.Боден, який приватну власність вважав недоторканою.

Особливістю першого етапу розвитку політичної думки було усвідомлення новими суспільними верствами недосконалості системи цінностей тогочасного суспільства, заснованої на морально-релігійних імперативах і утвердження ідеї звільнення особи і суспільства від абсолютизму у двох його виявах: надзаконної влади монарха і всевладдя церкви. У розділі піддаються детальному аналізу політичні процеси континентальної Європи і Англії, спрямовані на подолання світського і церковного абсолютизму, з'ясовується їх вплив на формування ідеї правової держави.

Для другого етапу (XVII ст.) було характерним повернення до раціоналістичного надбання попередніх поколінь, подальше розроблення теорії природного права, з'ясування проблем співвідношення свободи і права, права і закону, особи і держави, а також становлення заснованої на теорії природного права ідеї прав людини. Виходячи з розуміння природно-правової дійсності, з'ясовували сутність державно-правових явищ у їх взаємозв'язку із суспільством і особою Г. Гроцій, Дж. Лілберн, Дж. Мільтон, С. Пуфендорф, Б. Спіноза та ін. Автор стверджує, що друга половина XVII століття була найефективнішим періодом становлення ідей правової держави і громадянського суспільства як в аспекті формування концептуально оформлених теорій, так і в плані спроб переведення їх у практичну площину. Це зумовлене становленням парламентаризму в часи Індепендентської Республіки (1649-1653 рр.) та прийняття в період “Славної революції” (1688-1689 рр.) в Англії Білля про права (13 лютого 1689 р.), який закріпив у позитивному праві провідні ідеї правової держави, обмежив владу короля, став основою конституційної монархії і створив реальні умови для формування інститутів громадянського суспільства. Досвід модернізації держави і суспільства в Англії узагальнив Дж. Локк, наукова концепція якого стала першою системною науковою розробкою ліберального напряму. Він допоміг прибічникам і послідовникам ліберальної політико-правової ідеології зрозуміти природу і сутність приватної власності головного чинника становлення і функціонування громадянського суспільства, основи економічної свободи індивіда. Втім цей внесок Дж. Локка залишається поза увагою дослідників.

Третій етап (XVIII ст.) - ознаменувався початком концептуального оформлення теорій правової держави. З цього часу дедалі настійнішими стають спроби авторів наукових концепцій визначити функції держави в нових умовах, з'ясувати сутність та соціальну роль окремих атрибутів громадянського суспільства. Провідними проблемами наукових досліджень Ч. Беккаріа, Дж. Віко, Ж.-Ж. Руссо, Д. Юма та ін. стають з'ясування особливостей відносин публічно-владної сфери, ролі нормативних імперативів суспільства в забезпеченні особистої та соціальної безпеки. Держава і право починають розглядатися як природно-історичні явища, що закономірно виникають і розвиваються в контексті розвитку людської культури. Провідне місце в теоріях правової держави і громадянського суспільства почали посідати ідеї прав і свобод людини, економічного лібералізму, правосвідомості і правопорядку. У творчості Х. Вольфа починає виділятись соціальний аспект державності, має місце спроба узгодження правового і соціального аспектів держави. Визнаючи необхідним обмеження держави правом як умови забезпечення природних прав людини, цей мислитель у своїй концепції викладає погляди щодо необхідності розширення її впливу на суспільні справи, а також виокремлення деяких соціальних функцій держави. Автор наголошує, що концептуальне оформлення теорії правової держави було завершене Ш. Монтеск'є. Втім, полемізуючи з Ф. Тарановським та іншими дослідниками його творчості, автор зазначає, що оцінка творчого спадку Ш. Монтеск'є не завжди є об'єктивною. У деяких сучасних дослідженнях діапазон тлумачення теорії мислителя є занадто широким - від розуміння її як розподіленого функціонування трьох рівних, незалежних, урівноважених гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової; “системи стримувань і противаг” - до заперечення зазначеного і розуміння цієї теорії як “розподілу соціально-політичних сил”, з чим не можна погодитись. Інколи зазначена теорія та інші аспекти вчення Ш. Монтеск'є розглядаються з позитивістських підходів - як розподіл компетенції, обсягу повноважень владних органів держави, передбачених законом. Не береться до уваги застереження мислителя, що всім волевстановленим законам суспільства “передують закони природи”, а предметом його дослідження є не закони як формальне вираження права, а “дух законів” як сукупність відносин суспільства, що впливають на формування законодавства.

Автор дослідження наголошує, що в сучасних дослідженнях поза увагою залишився антропологічний аспект теорії мислителя. Акцентується увага, що головним компонентом у системі взаємозв'язку і співвідношення суспільства, особи і держави у Ш. Монтеск'є постають природні і невідчужувані права людини, виходячи з чого він визначає мету держави.

Суттєва увага у розділі приділяється ідейно-теоретичному і практичному компонентам становлення державності правового характеру у США. Опонуючи іншим науковим позиціям, автор стверджує, що політичний ідеал - правова держава - був визнаний всіма учасниками політичного процесу США другої половини XVIIІ ст., а її модель формувалась в умовах полеміки між прибічниками ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, самостійності штатів і народного суверенітету з одного боку, і нейтралістами-федералістами - з іншого. В роботі піддаються ґрунтовому аналізу політичні погляди ідеологів цих напрямів Т. Джефферсона, Т. Пейна, Б. Франкліна та Дж. Адамса, А. Гамільтона, Дж. Медісона, з'ясовується їх вплив на зміст Декларації незалежності США 4 червня 1776 р., Конституції 1787 р. та інших нормативно-правових актів, які визначили основні засади правової держави і створили передумови забезпечення громадянських, політичних і соціально-економічних прав. Концепція індивідуальної свободи в межах закону надихнула ліберальні рухи на Європейському континенті і стала основою американської політичної традиції. Філософія прав індивідів, вільного ринку та обмеженого урядування Дж. Локка, Т. Джефферсона та їх послідовників, а також політичні процеси у США та Франції кінця XVIII ст. стали дороговказом для соціальної політики спершу в Англії та США, а згодом і на Європейському континенті, оскільки лібералізм передусім має на меті підвищення матеріального добробуту. На початку XIX ст. соціальний аспект класичної традиції лібералізму суттєво збагатився пошуками способів забезпечення блага індивіда та блага усього суспільства, вченням І. Канта про автономну особу, піднісши її інтереси над інтересами держави і суспільства.