Соціально-правова держава: сутність, проблеми політичної модернізації

У розділі зазначається, що з наукових концепцій класиків лібералізму Д. Бентама та Дж. Ст. Мілля в Англії, Б. Констана та А. де Токвіля у Франції, В. Гумбольдта та Л. Штайна в Німеччині починається концептуальне оформлення теорій правової державності соціального характеру. Автором з'ясовується сутність, особливості, відмінності та спільні аспекти їх концепцій. Показано, що в кінці XIX - на початку XX ст. у філософській, політичній і правовій думці Європи і США сформувались теорії трансформації правової держави в соціально-правову, в яких були окреслені її основні ознаки, завдання, функції, а також перспективи політичної модернізації. На основі аналізу автор показує відмінність німецької (Л. Брентано, Ф. Нейман, Г. Радбух, Г. Шмоллер, Р. Штаммлер, Ю. Габермас, Р. Ціппеліус та ін.), американської (Д. Белл, Р. Дворкін, Дж. Роулс та ін.) та шведської (К. Мюрдаль та ін.) теоретичних моделей соціально-правової держави. З'ясовуючи практичний аспект становлення державності соціально-правового характеру, автор заперечує твердження, що юридичне закріплення соціального компонента держави вперше знайшло своє втілення в Конституції ФРН 1949 р. Виходячи з аналізу нормативно-правової бази юридичного забезпечення модернізації держави в Німеччині автор показує, що аспекти держави соціального спрямування були закріплені значно раніше, зокрема, у Веймарській конституції 1919 р., яка в переліку основних прав і обов'язків разом з традиційними для тогочасного суспільства політичними та громадянськими правами і свободами передбачала економічні та соціальні права, які виборювала німецька соціал-демократія.

У третьому розділі “Соціально-правова держава як елемент ідейно-політичних програм практичних дій західної соціал-демократії” досліджуються особливості формування суспільного ідеалу в програмних документах політичних партій соціал-демократичного напряму, їх практичні заходи з його реалізації, а також з'ясовуються перспективи соціально-правової держави в умовах глобалізації. З'ясовуючи в цьому плані роль соціал-демократії, автор виокремлює чотири взаємопов'язані компоненти її участі в теоретико-пізнавальному, прогностичному та практичному процесах державотворення. По-перше, це розробка теоретичної моделі правової держави соціального характеру лідерами партій соціал-демократичного спрямування; по-друге, формування цього ідеалу в програмних документах соціал-демократичних партій; по-третє, його репродукування в суспільній свідомості, залучення широких верств населення до процесу виборювання громадянських, політичних та соціальних прав; по-четверте, участь соціал-демократичних партій у практичних заходах втілення в життя аспектів соціально-правової держави.

У розділі зазначається, що за поширенням, соціальною основою, сприйняттям ідеології населенням, а також впливом на трансформаційні процеси соціал-демократія має суттєві переваги порівняно з іншими політичними рухами. Ідея побудови демократичного соціалізму виникла в контексті ідеології Фабіанського товариства в Англії в кінці XIX ст. і репродукувалась його членами як напрям трансформації держави. Її концептуальне оформлення було завершене Е. Бернштейном, К. Каутським, Р. Гільфердінгом, О. Бауером. Положення цієї концепції отримали свій подальший розвиток як програмні в низці рішень робітничого соціалістичного інтернаціоналу в 20-30 рр. ХХ ст. У цілому основні аспекти концепції демократичного соціалізму були викладені 1951 р. у Франкфуртській декларації Соціалістичного інтернаціоналу “Мета і завдання демократичного соціалізму”, а також у програмних документах соціал-демократичних партій західних країн 50-х - початку 60-х рр. Демократичний соціалізм визначається як міжнародний рух за свободу, соціальну справедливість і солідарність, метою якого є досягнення спокою у світі, в якому б дістали розвитку основні його цінності і де кожен індивід мав би можливість жити повноцінним життям, цілком реалізуючи свої можливості, з повною гарантією людських і громадянських прав у рамках демократичного суспільства. Становлення демократичного соціалізму згідно з цією концепцією розглядається як процес постійної модернізації суспільства і держави, з'ясування етапів і особливостей якої є надзвичайно важливим при вирішенні завдання з розробки вітчизняної моделі соціально-правової держави і визначення перспектив її розвитку.

Базою демократичного соціалізму, першим етапом його розвитку є створення політичної демократії, засад правової державності. За своїм змістом це - визнання і гарантування прав і свобод людини; наявність інститутів громадянського суспільства; політичний плюралізм; участь різних політичних сил в управлінні суспільними справами через своїх представників у владних органах; юридичні гарантії і забезпеченість функціонування всіх форм демократії; реальне втілення принципу поділу влади, правове визначення функцій органів держави; наявність незалежної системи правосуддя, основою якого є панування закону, неупереджене його застосування до всіх громадян.

Наступним етапом трансформації суспільства і держави на шляху до демократичного соціалізму є досягнення економічного демократизму. Такий стан розвитку суспільства і держави передбачає запровадження демократичних принципів управління у сферах господарювання, виробництва і підприємництва; широку участь трудящих та їхніх професійних спілок в управлінні як державними, так і приватними підприємствами, як у межах регіону, так і на рівні держави; розвиток соціального партнерства; створення держави загального добробуту (соціальної держави). Водночас в концепції соціально-правової держави соціал-демократії “держава загального добробуту” і “соціальна держава” розглядаються як тотожні поняття.

Наступним етапом розвитку демократичного соціалізму є встановлення соціальної демократії - вищої стадії розвитку суспільства і держави, за якої мають бути забезпечені демократизація всіх сфер життєдіяльності суспільства, комплекс громадянських, політичних, економічних і соціальних прав людини, а також мають бути наповнені реальним змістом основні цінності демократичного соціалізму: свобода, справедливість і солідарність.

У розділі стверджується, що концепція соціально-правової держави стала основою ідейно-політичних програм практичних дій західної соціал-демократії і консолідуючим чинником, який об'єднував інших суб'єктів політичного процесу в питаннях визначення напряму суспільної трансформації, створення соціальних механізмів гарантування і реалізації прав і свобод людини і громадянина, забезпечення соціальної безпеки.

На основі аналізу доводиться, що фактично з перших років свого утворення соціал-демократичні партії почали здійснювати цілеспрямовані заходи щодо втілення в життя свого суспільного ідеалу демократичної державності соціально-правового характеру. Домагаючись розвитку інститутів громадянського суспільства і використовуючи їх, соціал-демократи шляхом входження до органів державної влади, а також до органів місцевого самоврядування впливали на формування соціальної політики і намагалися втілювати її в практику державотворення. На основі аналізу емпіричного матеріалу у розділі з'ясовані особливості практичних заходів соціал-демократів Австрії, Бельгії, Великої Британії, Данії, Німеччини, Норвегії, Швеції з реалізації своїх партійних програм щодо побудови соціально-правових держав.

Зазначається, що особливої цінності досвід західної соціал-демократії набуває для перехідних суспільств, у тому числі й України, які переймаються проблемами побудови соціально-правової держави, намагаючись водночас “вписатись” у процеси світової інтеграції. Насамперед, - це врахування досвіду соціал-демократичних урядів з питань юридичного і організаційного забезпечення процесів демократизації суспільного і державного ладу, створення умов для розвитку інститутів громадянського суспільства, становлення політичного та ідеологічного плюралізму; здатність поступатись власними політичними амбіціями і співпрацювати в коаліції з іншими політичними силами на принципах компромісу і толерантності задля створення умов по втіленню в життя основних принципів соціально-правової держави. По-друге, це досвід визначення перспектив модернізації економіки на принципах соціалізації; гарантування і забезпечення розвитку всіх форм власності, багатоманітності організаційно-правових форм підприємницької діяльності; узгодження державного регулювання економіки з механізмами ринкового саморегулювання; досвід юридичного забезпечення участі трудящих в управлінні виробництвом шляхом акціонування, функціонування системи соціального контролю. По-третє, це досвід здійснення радикальних соціально-економічних заходів, спрямованих на прискорення структурної перебудови суспільного виробництва (науки, промисловості, сільського господарства, транспорту, сфер торгівлі і послуг, управління, освіти, охорони здоров'я, охорони природи і т.п.) за умови орієнтації на максимально можливе врахування різнобічних інтересів суспільства і забезпечення нагальних потреб широких верств населення. Це також досвід ефективного регулювання процесів вивільнення працівників у зв'язку із запровадженням нових технологій, автоматизацією виробництва та заміни тих кадрів, які не відповідають вимогам необхідної кваліфікації і компетентності і створення дієвих компенсаційних механізмів соціального забезпечення груп і верств населення, які більшою мірою потерпають від негативних наслідків структурних змін в суспільстві. Заслуговує також на увагу досвід західної соціал-демократії в створенні гарантій і юридичних механізмів захисту прав і свобод людини і громадянина, а також системи соціальної безпеки.

Втім автор зазначає, що ідея економічного прогресу, яка була стрижнем модернізації західних суспільств наприкінці XX ст., набула нового змісту. Глобалізаційні процеси як результат розвитку світової економіки, наукового та інформаційного прогресу суттєво вплинули на економічну, політичну і соціальну сфери життєдіяльності як окремих суспільств, так і світового співтовариства загалом. Змінилась структура суспільних відносин, міжнародний аспект став у них провідним і почав суттєво впливати на загальний їхній зміст, стимулювати процеси дальшої трансформації функцій держав, формування нормативно-правових актів міжнародних організацій, актуалізував необхідність гармонізації норм національного і міжнародного права.

У розділі зазначається, що створення транснаціональних корпорацій, глобалізація ринків капіталу і грошей, товарів і послуг унеможливили проведення соціальної політики традиційними методами. Під впливом міжнародної конкуренції почала зазнавати постійного тиску бюджетна політика національних держав. Зниження податкових ставок, вимушене надання податкових пільг інвесторам з метою залучення їхніх капіталів, посилення конкуренції на ринку праці, зумовленої трудовою міграцією і зменшення зайнятості населення скоротили доходи до державних бюджетів і збільшили їх видаткову частину. Вимушена економія грошових коштів спричинила здешевлення соціальних програм, тому соціал-демократичні партії змушені проводити політику обмеження та скорочення послуг у багатьох соціальних сферах, аби пристосуватися до бюджету, на який вони не можуть більше впливати.

Наголошується, в сучасних умовах необхідно враховувати, що на ідейно-теоретичному рівні ідеї соціально-правової держави протистоїть ідеологія глобалізму, основою якої є концепція “відмирання держави”, “свобода торгівлі і підприємницької діяльності”, “невтручання держави в економіку”, яка генерується і підтримується транснаціональними корпораціями. Прибічники глобалізму заявляють про кінець соціал-демократичного періоду, оскільки його місія в промислово розвинених країнах від часу встановлення демократії і створення соціальної держави виконана. Вони впевнені, що втручання держави в економічну сферу обмежує індивідуальну свободу, а її завданням є лише забезпечення правового порядку і недоторканості приватної власності, яка є головною гарантією свободи. Принцип верховенства права неоконсерваторами тлумачиться не тільки як підкорення виконавчої влади закону, а і як невтручання законодавчої влади у сферу особистої свободи і невідчужуваних прав людини, а однією з головних ознак правової держави визнається верховенство приватного права над публічним і над самою конституцією.

Автор піддає критиці позицію глобалістів стосовно того, що головними суб'єктами економічних відносин мають бути транснаціональні корпорації, а не національні держави, наголошуючи при цьому, що при розробці вітчизняної моделі соціально-правової держави слід враховувати, що негативний вплив на імідж соціально-правової держави чинять також породжені глобалізацією економіки і новітніми технологіями екологічні проблеми, а також деякі захворювання, що набувають ознак епідемії, подолання яких окремим державам не під силу. Зазначені чинники загрожують руйнацією визначальним засадам соціально-правової держави, що створює небезпеку втрати соціал-демократією політичного іміджу і зменшує до неї довіру населення, а також знижує можливості реалізації програми побудови демократичного соціалізму. Існує ще один чинник, який потребує переосмислення характеру взаємозв'язків суспільства і держави й окреслення перспектив їх дальшої модернізації. Це - суттєві зміни в структурі соціально-політичних рухів західних країн, які не віддзеркалені в новітніх наукових публікаціях з досліджуваної проблеми. З'ясування суті цього чинника, особливостей його виникнення і тенденцій, зазначає автор, дає відповідь на питання про причини послаблення позицій соціал-демократії та втрати привабливості їх суспільного ідеалу.

На основі аналізу відстоюється теза, що у громадянському суспільстві з притаманним для нього політичним плюралізмом, який гарантується правом і забезпечується державою, сформувався новий тип політичної культури, котра сприяла появі нових сильних (їх часто називають “народними”) партій, будова і організація діяльності яких не відповідає усталеним політичним традиціям. Зазначене не враховується в багатьох сучасних дослідженнях. Такі партії спираються не на інтереси окремих груп чи класів, а на всі верстви населення. Суттєво різняться їхні ідейні засади. На відміну від чітко окреслених ідейних програм (основних чи програм дій) партій з більшим досвідом і тривалішими традиціями, духовною основою “народних” партій є система цінностей, які визнані більшістю населення.

У четвертому розділі “Розвиток концепцій соціально-правової державності в Україні” в контексті становлення європейських теорій модернізації досліджуються особливості формування суспільного ідеалу у вітчизняній філософській та політичній думці, розвиток ідей та концептуальне оформлення теорій соціально-правової держави, а також їх трансформація в програмах перших політичних партій та урядів України на початку минулого століття. Детально з'ясовується низка політичних, економічних і соціальних чинників, які впливали на ідейно-теоретичний і практичний компонент трансформації.

Досліджено впливи на становлення ідеології державності правового характеру факту входження українських земель до різних державних утворень, а також політичних процесів, що відбувались в українському суспільстві та соціальних стресів, пов'язаних з визвольною боротьбою та спробами побудови національної держави. Водночас автор застерігає, що національний аспект у становленні вітчизняних концепцій правової і соціальної державності не варто переоцінювати. Застосовуючи обрану методологію, автор виокремлює такі основні етапи процесу становлення ідей правової державності в Україні : появу філософсько-правових і політичних поглядів мислителів Реформації щодо вдосконалення суспільного і державного устрою; ідейні надбання військової демократії періоду козацької держави; розвиток ідей правової держави у творчості представників української Просвіти; осмислення сутності суспільних відносин учасниками громадських об'єднань та їх проекти вдосконалення держави на засадах закону, рівності та справедливості; концептуальне оформлення теорій правової держави і громадянського суспільства представниками лібералізму, поява в цих теоріях окремих аспектів соціальної держави; становлення теорій соціально-правової держави в ученнях соціал-демократичного спрямування, програмах політичних партій та перших урядів України.

Появу ідей правової держави автор пов'язує з творчістю С. Оріховського - Роксолана (середина XVI ст.), концепція суспільної модернізації якого базується на ідеї природного права, а також І. Вишенського (кін. XVI - поч. XVII ст.) який стверджував, що реалізація ідеї рівності і свободи людини й народу можлива лише за умови повернення до демократичних засад раннього християнства.

Ідеї обмеження абсолютизму та аспекти державності правового характеру, запропоновані в “Пактах і конституціях законів та вольностей війська запорозького“ 1710 р. П. Орликом, К. Гордієнком (Гординським) знайшли підтримку і дальший розвиток у творчості представників української Просвіти XVII ст., а також учасників громадських об'єднань у першій половині ХІХ ст. в їх проектах вдосконалення держави на засадах закону, рівності та справедливості. У творчості вітчизняних мислителів цього періоду мало місце критичне переосмислення надбань світової теоретичної думки, а наукові і прогностичні компоненти їхніх концепцій щодо перспектив модернізації суспільства і держави будувались з урахуванням особливостей та тенденцій розвитку суспільних відносин, що мали місце в позбавленій державності Україні.

У цьому плані автором досліджена творчість прибічника теорії природного права М. Козачинського, а також Г. Сковороди (XVIII ст.), наукова діяльність якого сприяла пробудженню вітчизняної суспільної думки від політичної летаргії, з'ясований їх вплив на становлення теорій правової держави.

У розділі викладені результати дослідження творчості українських просвітників XVIII ст. І. Вансилова, Г. Козицького, Я. Костенського, М. Мотоніса, В. Рубана, Л. Січкарьова, які пропагували теорії модернізації, розроблені мислителями країн західної Європи, з'ясовані особливості поглядів Я. Козельського (XVII ст.) щодо суспільного і державного переустрою, вчення про законодавчо обмежену монархію П. Лодія (кінець XVII - поч. ХІХ ст.) та учення П. Юркевича (ХІХ ст.), який одним з перших в історії філософсько-правової думки зробив спробу наукового осмислення особливостей соціальних зв'язків та сутності громадянського суспільства. В окремому блоці результатів дослідження викладається позиція автора щодо особливостей світоглядних орієнтирів масонського руху. Зазначається, що масонство певною мірою справило позитивний вплив на поширення в Україні теорій суспільної модернізації, що були розроблені західноєвропейськими мислителями. Визначається, що масонство було своєрідним виявом світоглядно-ідейного дисиденства, сприяло об'єктивізації осмислення сутності суспільних відносин, визнанню недосконалості державного ладу, пропагувало ідеї моральності, поширення доброчинності і благочестя у поєднанні з суворим виконанням чинних законів, що мало забезпечити підвищення добробуту людей і загального щастя.

Концептуальне оформлення теорій правової держави і громадянського суспільства розпочалось, на думку автора, з середини ХІХ ст. у творчості фундаторів ліберального руху М. Костомарова та Г. Андрузького та їх проектах державного переустрою, основними аспектами яких були: визнання верховенства права, поділу влад, а інтереси народу вважалися єдиним критерієм історичної оцінки. На основі аналізу ідейно-теоретичної спадщини і політичних процесів зазначається, що у другій половині ХІХ ст. в суспільно-політичній думці України мало місце дальше утвердження ліберальних тенденцій: вимог економічної свободи; обмеження втручання держави в економіку; розвитку демократії та основної її форми - парламентаризму; створення системи гарантій та забезпечення прав і свобод особистості; створення механізмів забезпечення національного суверенітету, верховенства права. Аналізуються ідеологічні, політичні, економічні та соціальні чинники, комунікативні зв'язки, які сприяли становленню лібералізму, який давав у той час відповідь на питання про перспективи дальшої модернізації суспільства, сприяв занепаду системи народницьких поглядів, став ідейною основою формування прогресивного соціально-політичного руху на українських землях.

У розділі зазначається, що на відміну від західного лібералізму, який спирався на середній клас - основну соціальну силу, що стимулювала формування багатьох інститутів громадянського суспільства, виразником і генератором ліберальних ідей правової держави в Україні стали представники творчої та наукової інтелігенції. Незважаючи на консервативні тенденції в підросійській Україні, супротив ліберальним ідеям з боку офіційної влади, а також несприйняття ідеології лібералізму окремими верствами населення, які вважали його чужим, він поступово утверджувався в українському суспільстві і сприяв становленню політичного плюралізму, формуванню різних соціально-політичних рухів: соціал-демократії, консерватизму, націоналізму, марксизму, в ідеологіях яких ідея правової держави зазнавала надалі трансформації - від її подальшого розвитку в теоріях соціально-правової держави, як більш досконалої форми політичної організації суспільства, до її заперечення. Водночас наголошується, що на відміну від ліберальної ідеології Заходу, яка була спрямована на формування особливого типу політико-правової культури, головним аспектом котрої був індивідуалізм, вітчизняний лібералізм, виокремлюючи людину як основний суб'єкт в системі суспільних відносин і визнаючи її найвищою соціальної цінністю, обстоював ідею громадівства. Самоврядність громади в межах повноважень, установлених демократичним законом, ідеологами українського лібералізму вважалась провідним чинником втілення суспільного ідеалу правового характеру в соціальну практику.

Принципи демократії, гуманізму, верховенства права, визначення людини найвищою соціальною цінністю, визнання необхідності врівноваження відносин держави і суспільства на засадах правового закону, забезпечення прав і свобод людини, що були основними ідеями лібералізму, були надалі розвинуті в державно-правових концепціях соціал-демократичного спрямування. Фундатори української соціал-демократії у своїх філософсько-правових і політичних концепціях пропонували шляхи соціального примирення різних соціальних страт суспільства, механізми усунення соціальних суперечностей і чинників загроз соціальній безпеці, а підґрунтям і умовою вдосконалення суспільного й державного ладу вважали поступові реформи соціальної, економічної і політичної сфер. Автор стверджує, що особливістю вітчизняних теоретичних концепцій соціально-правової держави були два взаємопов'язані компоненти: соціалізація правової держави і здобуття національного суверенітету.

У розділі доведено, що з творчості В. Антоновича, М. Драгоманова, І. Франка, С. Подолинського, М. Павлика, О. Терлецького, Ю. Бачинського у філософсько-правовій і політичній думці України починається дослідження сутності та тенденцій дальшої трансформації правової держави у взаємозв'язку з громадянським суспільством, його самоврядних інститутів, обґрунтування ідеї визначення меж втручання держави у справи суспільства, визначення конкретних функцій держави і побудови механізмів забезпечення прав людини.

У розділі зазначається, що лібералізм частково виконав в Україні свою світоглядну, теоретико-прогностичну і практичну функцію - він став підґрунтям новітніх теоретичних концепцій модернізації держави, а також сприяв становленню в Україні політичного плюралізму. На його демократичних принципах формувалась ідеологія перших політичних партій, що виникали в той час. Але зазначені чинники, а також практика побудови ліберальної держави в країнах Заходу стали підставою для сумнівів щодо її можливостей. Механізм правової держави, що формувався в умовах утвердження громадянського суспільства в країнах континентальної Європи і США, виявився нездатним ефективно запобігати чинникам загроз соціальної безпеці. Ліберальні ідеї щодо забезпечення державою охоронних функцій, невтручання держави в приватно-правові відносини почали втрачати свій сенс на тлі недостатнього забезпечення економічних і, особливо, соціальних прав людей. Як свідчила державотворча практика, соціальні можливості правової держави виявились обмеженими. Авторитету буржуазної держави шкодили формальні обмеження участі народу в управлінні суспільними справами, цензи на участь у представницьких органах. З огляду на це в суспільній думці почала наростати соціалістична і демократична критика правової держави, почалось переосмислення її ролі у житті суспільства, з'явились вимоги щодо розширення участі держави в нормативному регулюванні економічних процесів з метою запобігання соціальними негараздам, здійснення державою соціальних функцій: законодавчого забезпечення порядку і процесу використання робочої сили і впорядкування тривалості робочого часу; створення системи соціальних послуг; забезпечення охорони здоров'я; реформування освіти тощо.

У розділі стверджується, що серед основних напрямів філософсько-правової і політичної думки тогочасної Галичини і підросійської України - націоналістичного (народовського), клерикального, консервативного, марксистського - домінував соціал-демократичний. Визначальні ідеї соціал-демократії: рівність, соціальна солідарність, узгодження індивідуальної свободи і суспільного інтересу поклали в основу своїх наукових концепцій щодо модернізації держави М. Туган-Барановський, Б. Кістяківсьий, С. Дністрянський, Ф. Тарановський, праці яких грунтовно проаналізовані у розділі. З'ясовано розуміння сутності цими вченими правового і соціального аспектів державності, перспектив їх практичного втілення в державотворенні. В окремому блоці дослідження викладаються особливості трансформації ідей соціально-правової держави у програмах перших політичних партій урядів України, визначаються фактори, які заважали концептуальному оформленню цих ідей до рівня науково обґрунтованих теорій суспільного розвитку, а також чинники, які стали на заваді реалізації обраного суспільного ідеалу в життя на початку ХХ століття.

У п'ятому розділі “Теоретичні та практичні проблеми розбудови механізму соціально-правової держави в сучасній Україні” розглядаються проблеми та перспективи вдосконалення органу загальнонаціонального представництва та інституту глави держави, тенденції адміністративної реформи в контексті легітимації виконавчої влади, а також політико-правові питання вдосконалення судової влади.

Аналізуючи політичні процеси і результати реформування українського суспільства автор зазначає, що ефективність модернізаційних намагань значною мірою залежить від визначення чітких орієнтирів розвитку і параметрів вітчизняної моделі соціально-правової держави, завершення створення засад правової державності і визначення її соціальних функцій. При розробці моделі соціально-правової держави мають бути визначені межа державного патерналізму та обсяг участі інститутів громадянського суспільства і, зокрема, органів місцевого самоврядування в реалізації соціальних програм, наданні адресної допомоги верствам, що цього потребують. Водночас у законодавчому порядку має бути визначена межа впливу держави на суспільні відносини, оскільки розширення її впливу на різні сфери життєдіяльності соціуму обмежує свободу громадян і їх об'єднань, порушує паритет відносин з громадянським суспільством. Зазначається, що практика реалізації конституційних положень з формування засад демократичної держави правового і соціального характеру актуалізує проблему побудови сучасного механізму такої держави, здатного реалізовувати її завдання і функції. Рівень актуалізації проблеми побудови ефективного державного механізму підвищується у зв'язку з тим, що він відіграє провідну роль у політичній системі перехідного суспільства. В умовах слабких демократичних традицій він можне здійснювати як позитивні, так і негативні впливи на трансформаційний процес, сприяти прогресу або стримувати його. У перехідному суспільстві навіть за умови законодавчого визначення напрямів модернізації залишаються можливості альтернативних варіантів побудови держави нової якості, вибір яких за умови недостатньо структурованого громадянського суспільства залишається за державою. У цьому плані відстоюється позиція, що перед суспільством, яке здійснює завдання з побудови державності правового і соціального характеру серед першочергових мають бути вирішені у взаємозв'язку чотири групи завдань.

По-перше, має бути здійснена системна перебудова державного механізму та його складників - органів держави, зміна його змісту, сутності, функцій, узгодження організаційної структури. Має бути також вирішена низка проблем з дальшої оптимізації системи стримувань і противаг, уточнення юридичного статусу і повноважень глави держави, парламенту, уряду. По-друге, в юридичному порядку має бути визначена межа регулюючого втручання механізму держави в економіку, його конкретні функції щодо здійснення структурних економічних реформ, завдання щодо формування соціально-зорієнтованої економіки. По-третє, мають бути вирішені питання щодо: обмеження держави правом у її відносинах з громадянським суспільством; створення правових механізмів розвитку місцевого самоврядування та інших інститутів громадянського суспільства; запровадження принципу субсидіарності в практику відносин держави і органів місцевого самоврядування. По-четверте, має бути створений ефективний юридичний механізм захисту прав людини.

Посилаючись на результати дослідження модернізаційних процесів у суспільствах соціальної демократії та узагальнюючи різні наукові позиції автор зазначає, що зміна сутності держави, перехід її до нової якості може відбутись лише за умови системних, цілеспрямованих, юридично забезпечених змін в економічній, соціальній, культурній сферах суспільного життя, а також у політичній, особливу роль в якій відіграє державний механізм - система органів, які виконують завдання держави й реалізують її функції. Тому серед різновидів модернізації якісна перебудова державного механізму, політична модернізація є важливим показником спроможності політики сприймати зміни, інновації, гнучко реагувати на виклики часу. Вона характеризується здатністю виступати основою і гарантом не лише політичної, а й соціальної стабільності.

Державний механізм є вирішальним засобом здійснення будь-яких реформ. Реалізуючи призначення демократичної, соціально-правової держави у межах повноважень, визначених законом для кожного його органу, способом нормативного регулювання, організаційно-розпорядчої діяльності, а також примусу, він має створювати умови для реалізації прав і свобод громадян, надання їм соціальних послуг, гарантувати соціальну безпеку. Проте в сучасних дослідженнях проблема соціальної безпеки не розглядається в контексті функціонування державного механізму та його ролі у здійсненні заходів з усунення чинників загроз соціальній безпеці. Згадані дослідження спрямовані в основному на з'ясування економічних, інформаційних, екологічних та інших небезпек, що не дає повного уявлення про генезу і сутність загроз соціальній безпеці в цілому, ускладнює вироблення дієвих механізмів щодо усунення чинників загроз, які існують у перехідному суспільстві. Стверджується, що багато в чому загрози і небезпеки в зазначених сферах є похідним, вторинним наслідком політичних рішень, що приймаються в структурах державного механізму і можуть бути результатом дій чи бездіяльності певних суб'єктів суспільних відносин, відповідних державних владних інститутів, їхніх посадових осіб, відсутності або недосконалості правового регулювання окремих сфер суспільних відносин. Тому не можна погодитись з поглядом представників офіційної влади, які визнають тільки економічні небезпеки і пояснюють їх системною кризою, що триває в Україні. Наголошується на необхідності дослідження аспектів більш високого рівня - соціальної безпеки, а також однієї з найважливіших її підсистем - політичної безпеки, оскільки саме у сфері політики формуються орієнтири внутрішнього і зовнішнього функціонування держави, програми суспільного розвитку, виробляються механізми їх реалізації, приймаються відповідні рішення, які можуть сприяти прогресу або стримувати його, викликати негативні наслідки, конфлікти й небезпеки. Виходячи з загального інтересу в цій самій сфері формуються засади соціальної безпеки, стимулюються відповідні рішення законодавчого органу щодо її правового забезпечення.

Зазначається, що саме безпека є тим засадничим компонентом, що об'єднує індивідів у політичну організацію (державу) і потребує координації зусиль членів усього суспільства задля досягнення індивідуальних, групових чи загальних інтересів. Таким специфічнім координатором відносин між соціальними категоріями, групами та окремими індивідами щодо досягнення особистої і загальної безпеки стає політика, яка, втілюючись у праві, безпосередньо впливає на суспільні відносини, забороняє певні шкідливі дії, конфлікти, що загрожують існуванню суспільства, або стимулює позитивну діяльність, спрямовану на його розвиток. Тобто безпека кожної особи і суспільства в цілому залежить від спрямованості та якості політики, здійснюваної державним механізмом, досконалості законодавства, яке повинно гарантувати таку безпеку через установлення дозволів, заборон і примусу.

Саме політична сфера, політичні інтереси держави, народу, суспільства і громадян є об'єктом політичної безпеки. У сучасному перехідному суспільстві серед згаданих інтересів насамперед слід відзначити демократичні цінності, утвердження авторитету закону і верховенства права, політичний, економічний та ідеологічний плюралізм, рівність усіх форм власності, свободу підприємництва, досягнення яких забезпечить ефективне подолання кризових явищ, підвищить матеріальний і духовний рівень життя людей, сприятиме консолідації суспільства, ствердженню суверенітету держави. Водночас зазначається, що чинне законодавство, скероване на забезпечення цих інтересів, регулювання відносин у політичній сфері в цілому, не може забезпечити її стабільність. Закони, особливо ті, що стосуються політичної сфери, ухвалюються протягом усього періоду становлення державності України в умовах жорсткого політичного протистояння, а досягнутий при цьому консенсус має місце лише на стадії ухвалення закону, руйнуючись на стадії його виконання. Водночас на різних стадіях законодавчих процедур для задоволення корпоративних інтересів і досягнення “консенсусу” з проектів вилучається багато норм і окремих положень, що породжує суперечності, суттєві прогалини в матерії того чи іншого закону, створюючи цілу низку загроз політичній безпеці.

Із застосуванням функціонального методу у розділі досліджується участь інституційних елементів механізму держави у політичному процесі, їх роль у визначенні стратегії і тактики утвердження правового і соціального аспектів державності та її подальшої модернізації. З метою підвищення ефективності модернізаційних процесів обґрунтовується необхідність визначення юридичного статусу, повноважень та функцій таких елементів державного механізму: глава держави, парламент, уряд, судова влада, прокуратура. Розглядається сутність та напрями політичного реформування, перспективи парламентської, адміністративної, судової реформ та реформи місцевого самоврядування.

У висновках наводяться основні результати дослідження сутності, ідейно-теоретичного і практичного компонентів становлення соціально-правової держави як політичного ідеалу і реального явища та проблем її політичної модернізації в Україні і в світі в умовах глобалізації, що виносяться на захист.

– Зазначається , що з кінця минулого століття у вітчизняній гуманітарній науці має місце активізація досліджень інституту державності і суттєва зміна їх спрямованості. Із середини дев'яностих років провідними проблемами таких досліджень стають: з'ясування особливостей становлення держави як провідного елемента правової системи, визначення її ролі, функцій та призначення у суспільстві, що трансформується. Певна увага почала приділятися з'ясуванню громадянського суспільства та його інститутів, форм демократії, правового і соціального аспектів державності.

– Ґрунтовний аналіз досліджуваної проблеми дає підстави дійти висновку, що в галузях соціальної філософії, філософії права, теорії держави і права з'явилися праці, які можуть бути використані у визначенні напрямів подальшої трансформації суспільства і держави в Україні. Втім системне дослідження зазначених наукових праць і нормативно-правових актів, прийнятих суб'єктами правотворчості з метою створення правових засад соціально-правової держави, формування вітчизняної її моделі і, особливо, визначення перспектив її політичної модернізації не можуть бути повними і об'єктивними без відповідного комплексного політологічного дослідження. Наукові здобутки зазначених гуманітарних наук мають бути збагачені за допомогою методології, а також когнітивної, евристичної, прогностичної та інших функцій політичної науки.

– З урахуванням зазначеного, автором за допомогою методологічного інструментарію політичної науки визначені шляхи подолання розриву між ідеологією суспільного реформування і практичними заходами з реалізації політичного ідеалу, механізми політичної модернізації соціально-правової держави з оглядом на реалії світового цивілізаційного процесу.

– Із застосуванням методу компаративістики в дисертації здійснено переосмислення наукових концептів щодо особливостей правового і соціального аспектів державності як політичного ідеалу і соціального явища. Здійснено ретроспективне дослідження процесів становлення цих складників держави в соціальній практиці країн стабільної демократії. Особлива увага при цьому приділялася з'ясуванню антропологічного аспекту становлення і модернізації соціально-правової держави, тоді як у більшості наукових досліджень з цієї проблематики досліджувалися в основному політичні процеси.

– Із застосуванням обраних методів у дисертаційному дослідженні визначені загальні і особливі риси соціально-правових держав, здійснена їх типологізація, означені координати та тенденції реформування українського суспільства, з'ясована генеза та сутність чинників загроз соціальній безпеці, які ускладнюють процеси становлення соціальної демократії.

– Проведене дослідження дає підстави дійти висновку, що процес політичної модернізації, який має сприяти подальшому утвердженню демократичного правового режиму і соціалізації функцій держави в Україні, є суперечливим і непослідовним. Реалізація продекларованого Основним Законом політичного ідеалу - соціально-правової держави не набула системного характеру. Як і раніше, спостерігається відставання юридичного забезпечення процесу модернізації. Офіційна влада не приділяє належної уваги рекомендаціям учених, віддаючи перевагу емпіричним методам реформування, переважно орієнтуючись на досвід західних країн. При цьому не враховується, що українське суспільство стикнулося з проблемами, невідомими для держав західної демократії. Після конституційного визначення напряму суспільної трансформації - побудови державності соціально-правового характеру постала складна, багатоаспектна проблема одночасного формування як правового, так і соціального аспектів держави.

Вирішення цієї проблеми ускладнюється недостатньою структурованістю громадянського суспільства, недосконалістю його інститутів, нестабільністю демократії а також авторитарним компонентом, відчутним на всіх етапах формування і здійснення державної влади. Залишаються ураженими авторитаризмом сфери правотворчої і правозастосовчої діяльності. Мають місце факти первинної нормотворчості Глави держави і Уряду. Всупереч вимогам ст. 92 Конституції України окремі сфери суспільного життя продовжують регулюватися не законами, а підзаконними нормативно-правовими актами, що не відповідає принципам верховенства права і законності. У прийнятті нормативно-правових актів та їх тлумаченні на стадіях правозастосовчої діяльності присутній суб'єктивний фактор. Зміст законів і підзаконних актів “підганяється” під інтереси чільників державних органів, політичних партій, фінансово-промислових груп. Залишаються не визначеними на законодавчому рівні повноваження та функції органів держави. Мають місце непоодинокі факти порушення політичних, економічних і соціальних прав громадян.

– Формування правового аспекту державності гальмується також недостатнім рівнем політико-правової культури суспільства. Тобто визначальні ознаки правової держави в Україні лише формуються. Тому умовою і гарантією становлення соціального аспекту державності є правова держава з її атрибутами: демократичним устроєм суспільного і державного ладу; поділом влади; верховенством права; взаємною відповідальністю держави і особи; утвердженням ідеї народного суверенітету; визнанням народу єдиним джерелом державної влади, а людини - найвищою соціальною цінністю; наявністю ефективних механізмів гарантування, забезпечення і захисту прав і свобод людини. Лише в умовах сформованої правової держави можуть бути створені юридичні засади і забезпечений перехід від ліберальної до соціально-зорієнтованої економіки, може відбутись ефективне формування інститутів громадянського суспільства: місцевого самоврядування населення, благодійних фондів, пенсійних та страхових структур приватної форми власності тощо, які у соціально-правовій державі поряд з її органами і установами відіграють важливу роль у вирішенні соціальних проблем, наданні соціальних послуг, створенні недержавних фондів фінансування соціальних програм.

– Соціальний і правовий аспекти є показниками якості держави як особливого соціального феномена, які формуються у діалектичному взаємозв'язку з громадянським суспільством і на його вимогу. Така держава посідає провідне місце в системі соціальних механізмів забезпечення комплексу прав людини і громадянина. Соціально-правова держава - це політична організація суспільства, влада якої будується за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, яка впорядковує життя суспільства на принципах демократії, верховенства права, справедливості і гуманізму, визнає, гарантує і забезпечує права і свободи людини і громадянина; забезпечує умови для досягнення високого рівня добробуту всіма його членами, усунення соціальних загроз, здійснення комплексу захисних функцій для громадян, які цього потребують.

– Дослідження світового трансформаційного процесу дає підстави дійти висновку, що у сучасних умовах постало завдання модернізації соціально-правової держави. Політична модернізація держави є прогресивним напрямом її трансформації, складним процесом у єдності двох його компонентів: ідейно-теоретичного та практичного.

– Процеси глобалізації, подальший розвиток інформаційних технологій, науковий прогрес справляють суттєвий вплив на економічну, політичну і соціальну сфери окремих суспільств, багатьох регіонів і світового співтовариства в цілому. Зазначене, а також висока мобільність трудових ресурсів, глобалізація ринків капіталу, товарів і послуг унеможливили проведення соціальної політики традиційними методами, що має бути враховане при розробці вітчизняної моделі соціально-правової держави, визначенні стратегії і тактики втілення її в практику.

Мають бути також враховані тенденції посилення критики соціально-правової держави з боку прибічників глобалізації, які принижують роль сучасної держави, вважають головними суб'єктами економічних відносин транснаціональні корпорації, а не національні держави, пропагують ідеї відмирання держави, свободи торгівлі і підприємництва, невтручання держави в економіку, тому, що втручання, на їх думку, обмежує індивідуальну свободу.

– Пропонується зважати на те, що орієнтирами політичної модернізації сучасної соціальної держави в західних країнах визнаються відмова від патерналізму і подальше втілення принципу субсидіарності в соціальній політиці, створення засад “сприяючої держави”, формування ініціативності і відповідальності кожного за покращення свого добробуту.

Поряд з цим йдеться про необхідність розширення функцій держави в питаннях забезпечення миру і боротьби з тероризмом; сталого розвитку; екологічної безпеки; зменшення промислового тиску на навколишнє природне середовище; корекції основних напрямів діяльності держави у створенні соціально-відповідальної економіки; створення умов для інвестування в соціальну сферу; покращення інфраструктури; забезпечення розвитку нових технологій з метою збільшення робочих місць, що перевищувало б рівень безробіття.

– Теоретичні положення і практичні заходи з модернізації соціально-правової держави в демократичних самодостатніх країнах мають бути виважено враховані в Україні з урахуванням завдань з одночасного формування як правового так і соціального аспектів державності, а також намагань “вписатись” в процеси світової інтеграції. Концепція становлення і модернізації соціально-правової держави в Україні має бути розроблена з урахуванням історичних, національних, культурних традицій та інших особливостей.

Основні положення вітчизняної теорії соціально-правової держави з урахуванням зазначених чинників були запропоновані у філософських і політико-правових концепціях кінця ХІХ - початку ХХ століття, а також у програмах перших політичних партій соціал-демократичного напряму, які з об'єктивних причин не пройшли перевірку практикою. Раціональні положення цих концепцій, які переосмислені вітчизняними вченими в низці проаналізованих наукових досліджень з урахуванням реалій сьогодення, сучасного соціально-економічного становища, геополітичного положення та перспектив розвитку України, можуть претендувати на визнання їх ідейно-теоретичною основою політичної модернізації українського суспільства. Зазначені позитивні тенденції наукового пізнання соціальної дійсності відповідають вимогам суспільства, яке прагне досягти високих соціальних стандартів життя і визнає необхідність розробки зрозумілого, реального і ефективного проекту реформ.

– Прогностичні напрацювання гуманітарної науки мають бути підтримані і враховані владою. В плані інтенсифікації практичних намагань з досягнення обраного політичного ідеалу, офіційній владі та іншим суб'єктам політичного процесу слід перейти від констатації стану сучасного суспільства та його кризових тенденцій до запровадження конкретних комплексних заходів з наповнення реальним змістом конституційних положень щодо демократичного, правового і соціального характеру держави, в якій людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи гарантуються і забезпечуються.

Чільникам владних органів бажано зважити на наукові пропозиції, а керівникам політичних рухів необхідно припинити маніпулювання суспільною свідомістю, перманентні намагання накидати суспільству ідеологію своїх партій. Необхідно об'єднати зусилля у напрямі реалізації конституційних положень з утвердження правового аспекту державності як умови її подальшої модернізації і створення юридичних засад формування гуманістичної соціальної політики, реформування відповідно до цього відносин держави і економіки, створення матеріальних засад становлення соціального аспекту держави, визначення чітких її соціальних функцій і системи соціальних послуг, які вона реально зможе надавати населенню.

– Важливим компонентом модернізаційних заходів має стати реформа правової системи згідно принципів демократизму, верховенства права і правового закону, що забезпечить розвиток і повноцінне функціонування інститутів громадянського суспільства, без чого неможливо запровадити у суспільне життя засади соціальної державності: свободу, справедливість, солідарність, забезпечити конкуренцію між державою і громадянським суспільством у соціальній сфері.

– У контексті цієї реформи необхідно розробити та запровадити правові механізми з розвитку позитивної юридичної відповідальності громадян, стимулювання ініціативності та підприємництва, запровадження в соціальну політику принципу субсидіарності, визначення межі соціального навантаження на державу і підвищення відповідальності кожного за свій добробут.

– Окрім зазначеного, повноцінна зміна змісту, характеру і соціального призначення держави може відбутись за умови здійснення реформи її механізму, системи державних органів, які здійснюють функції держави.

Доцільним в цьому плані є продовження конституційної реформи, квінтесенцією якої слід уважати подальшу демократизацію засад суспільного і державного ладу, усунення невідповідності між другим розділом Основного Закону, що визначає права, свободи та обов'язки людини і громадянина з іншими розділами, які передбачають механізми їх реалізації. Повинні бути завершені парламентська, адміністративна, судова реформи та реформа місцевого самоврядування як реальне втілення принципів поділу влад і народного суверенітету, а також як умова консолідації органів держави, приведення її механізму у відповідність до завдань, визначених перед державою громадянським суспільством згідно головної мети - досягнення демократичного, правового і соціального характеру держави, подолання корупції, забезпечення захисту прав громадян, створення умов і можливостей для вирішення територіальними громадами соціальних питань, їх участі у здійсненні заходів з підвищення добробуту населення і забезпечення національної безпеки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Шульженко Ф. П. Соціально-правова держава в Україні : проблеми становлення та модернізації / Ф. П. Шульженко. - К. : КНЕУ, 2007. - 392 с.

(Рецензія: Невмержицький Є.В. Фундаментальне дослідження // Право України. - 2008, - № 4. - с. 166 - 168.)

Шульженко Ф. П. Становлення громадянського суспільства та соціально-правової держави - один із важливих напрямів соціально-економічного та політичного розвитку України / Ф. П. Шульженко // Теоретичні та практичні проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства та держави / [Опришко В. Ф. , Шульженко Ф. П. , Гайдулін О. О. та ін.] ; за заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. - К. : КНЕУ, 2006. - С. 7-73.