Становлення демократичної політичної системи та процес європейської інтеграції України: фактори взаємовпливу

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ІМЕНІ І.Ф. КУРАСА

БАРАНОВСЬКИЙ ФЕЛІКС ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 321.7:327.39(477)

СТАНОВЛЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ ТА ПРОЦЕС ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ:

ФАКТОРИ ВЗАЄМОВПЛИВУ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ - 2009

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України

Науковий консультант

доктор філософських наук, професор

Рудич Фелікс Михайлович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу теоретичних і прикладних проблем політології

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України

Михальченко Микола Іванович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу теорії та історії політичної науки

доктор політичних наук, професор

Головатий Микола Федорович,

Міжрегіональна Академія управління персоналом, проректор з наукової роботи

доктор політичних наук

Василенко Світлана Дмитрівна,

Одеська національна морська академія, професор кафедри українознавства

Захист відбудеться «21» квітня 2009 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, зал засідань вченої ради (к. 202).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8 (к. 218).

Автореферат розісланий «19» березня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук Г.І. Зеленько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Роки, що минули з часу отримання незалежності нашою країною за своїми політичними та соціально-економічними наслідками стали періодом утвердження України як повноцінної держави, яка зайняла гідне місце на політичній та економічній карті світу. Однак процес державотворення ще не завершено, і найближче завдання полягає в тому, щоб подолати деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу та остаточно облаштувати фактично нове суспільство - інформаційне суспільство ХХІ століття, яке має розвинені політичну, економічну, соціальну та гуманітарну сфери.

По суті, йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії модернізації, яка має забезпечити міцне підґрунтя для України як високорозвиненої, демократичної, соціальної, правової держави, її інтегрування у світовий політичний й економічний простір як країни з демократичною політичною системою та конкурентноспроможною ринковою економікою, які здатні адекватно відповісти на найскладніші виклики сьогодення.

Разом з тим, розв'язання вищезазначених завдань не може бути успішним без врахування сучасних глобальних тенденцій міжнародного розвитку та екзогенних чинників впливу. До таких чинників, безперечно, відносяться сучасні євроінтеграційні процеси.

Ідентифікація себе з Європою, прагнення інтегруватися в європейські структури та необхідність прискорення цих процесів вимагають від України якнайшвидшого усвідомлення важливості подальшого реформування інститутів політичної системи щодо їх цілковитої відповідності європейським та світовим стандартам.

Зазначені аспекти, а також досвід політичної еволюції розвинених країн Європи потребують детального аналізу особливостей та базових засад функціонування політичної системи України й вироблення нових напрямків її розвитку. Стає очевидним той факт, що політична система потребує кардинальних трансформацій, зміст яких має стати предметом виважених рішень і ретельних досліджень, а не політичного протистояння.

Підставами та вихідними даними для розроблення теми дослідження є чинники, які визначають необхідність входження України до когорти розвинених, цивілізованих та демократичних держав, збереження та подальшого зміцнення демократичних надбань та здобутків, попередження тенденцій до авторитарного відкочування, подолання фрагментарності процесу модернізації.

В даному контексті саме багатоаспектність та складність взаємовпливу процесів становлення демократичної політичної системи та європейської інтеграції України, необхідність знаходження шляхів і засобів їх оптимізації, інтенсифікації та синхронізації з точки зору якнайшвидшого досягнення цілей суспільного розвитку нашої держави є детермінантами, що розкривають сутність, значущість та актуальність наукової проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в межах науково-дослідної держбюджетної теми кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля „Теоретична стратегія модернізації політичної системи України в контексті сучасних євроінтеграційних процесів” (номер державної реєстрації - 0104U000103).

Мета дослідження полягає у проведенні комплексного аналізу концептуальних засад взаємозв'язку і взаємозалежності процесів становлення демократичної політичної системи України та її європейської інтеграції, виявленні факторів взаємовпливу даних процесів, визначенні на цій основі перспектив і шляхів їх прискорення та успішного здійснення.

В рамках досягнення поставленої у роботі мети сформульовано такі завдання:

- проаналізувати історіографічну базу дослідження та систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до комплексного аналізу проблеми взаємовпливу євроінтеграційних процесів та становлення демократичних політичних систем;

- в контексті відповідності європейським принципам консенсусної демократії визначити базові засади становлення, обґрунтувати основні напрямки та проаналізувати важливі складові розвитку політичної системи України, яка перебуває перед викликами євроінтеграційних процесів;

- на основі аналізу розвитку інститутів громадянського суспільства як основоположного елементу адаптації європейських цінностей демократії висунути та сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на активізацію інститутів громадянського суспільства в Україні;

- з метою визначення детермінант європейської інтеграції України обґрунтувати взаємозалежність і взаємовплив політичних й соціально-економічних мотивів вступу до ЄС, розкрити адаптаційні можливості України щодо відповідності її політичної і економічної систем вимогам європейської інтеграції як елементу глобалізаційного розвитку;

- розглянути проблеми формування і розвитку європейської ідентичності; обґрунтувати роль процесу її набуття як чинника внутрішньополітичної консолідації України, розширення для неї цивілізаційного простору та відшукання її власної національної ідентичності;

- виявити системні константи та змінні критерії розвитку сталих європейських демократій в контексті європрагнень України, визначити і структурувати на цій основі певні уроки для України, які є важливими в контексті вирішення загальної проблематики дослідження;

- узагальнити досвід демократичного переходу та формування демократичних політичних інституцій в країнах ЦСЄ (Вишеградська група), особливо у період, що передував їх вступу до ЄС; з'ясувати труднощі, проблеми та специфічні умови розвитку процесів демократизації, виокремити спільні та відмінні риси політичних трансформацій даних держав в контексті успішної реалізації їх євроінтеграційної стратегії;

- визначити спільність внутрішніх та євроінтеграційних потреб вдосконалення політичної системи України; дослідити критерії вступу до ЄС як найважливіші чинники побудови демократичної, соціальної, правової держави в Україні.

Об'єктом дослідження обрано процеси демократичного політичного розвитку європейських держав та європейської інтеграції у їх взаємозв'язку та взаємозалежності.

Предметом дослідження є фактори взаємовпливу становлення демократичної політичної системи та процесу європейської інтеграції України.

Методи дослідження. Загальна методологія дослідження базується на принципах діалектики та детермінізму. В першому випадку, йдеться про взаємообумовленість процесів демократичного розвитку України та її європейської інтеграції, пошук шляхів гармонізації даних процесів; у другому, - про об'єктивну причинну зумовленість європейської інтеграції, спільність внутрішніх та євроінтеграційних потреб демократичного вдосконалення політичної системи України.

Комплексний характер аналізу проблеми взаємовпливу євроінтеграційних процесів та становлення демократичних політичних систем, що зачіпає всі сфери суспільства, потребував застосування системного підходу. Принцип об'єктивізму було використано в рамках необхідності слідування об'єктивним тенденціям та закономірностям суспільного розвитку. Цивілізаційний підхід дав змогу визначити політичний аспект досліджуваної проблематики як елемент, що синтезує та забезпечує структурні і якісні зміни не лише в політиці, а й у соціальній, економічній та духовно-культурній сферах. Особливості та тенденції розвитку і взаємозв'язку інститутів політичної системи України було розглянуто за допомогою принципів інституційного та неоінституційного підходів, а також структурно-функціонального аналізу. В рамках синергетичної парадигми Європейський Союз було розглянуто в якості відповідного зразка, який постійно притягує до свого середовища все нових і нових членів. Конструктивістський підхід виявився продуктивним при розгляді проблем формування і розвитку європейської ідентичності та проблем геополітичної самоідентифікації України.

На основі ретроспективно-порівняльного методу проаналізовано процес демократизації і виокремлено спільні риси та відмінності політичних перетворень в країнах ЦСЄ (Вишеградська група), досліджено особливості еволюції та розвитку європейських держав сталої демократії. Необхідність зосередження уваги на найбільш прийнятній цивілізаційній моделі, ретельного відбору позитивних надбань демократичних політичних систем зумовило застосування методології раціонального вибору. Нормативно-ціннісний підхід надав можливість з'ясувати значення демократизації для суспільства і особистості, оцінити вплив критеріїв вступу до ЄС на процес побудови демократичної, соціальної, правової держави в Україні.

В дисертації також широко використовувалися емпіричні дані щодо аналізу різних аспектів досліджуваної проблематики. Джерельну базу дослідження становлять нормативно-правові акти України та інших країн, офіційні документи ЄС та документи, що визначають основу двостороннього співробітництва в форматі Україна - ЄС, статистичні дані та дані соціологічних досліджень тощо.

Наукова новизна одержаних результатів містить такі основні положення:

- вперше у вітчизняній науці проведено комплексне дослідження концептуальної парадигми взаємовпливу процесів становлення демократичної політичної системи України та її європейської інтеграції; узагальнено основні концептуально-теоретичні підходи щодо аналізу процесів європейської інтеграції та демократичного політичного розвитку європейських держав, визначено історіографічну базу дослідження; обґрунтовано напрямки розвитку інститутів політичної системи України в контексті євроінтеграційних викликів;

- конкретизовано умови і шляхи формування політичної еліти з якостями, притаманними європейським демократичним засадам; з метою подолання негативних ознак політичної культури сучасного українського суспільства виокремлено її конкретні ціннісні аспекти, що мають сформувати адекватність сприйняття і розуміння демократичних політичних процесів європейського типу;

- вперше на основі аналізу розвитку інститутів громадянського суспільства як основоположного елементу адаптації європейських цінностей демократії розширено концепт соціального партнерства, який виведено за межі економічної сфери і визначено в якості головного принципу відносин між державою і громадянським суспільством;

- визначено модель європейського громадянського суспільства, в рамках якої актуалізовано поняття громадянської ангажованості і конкретизовано причини її стимулювання; сформулювано конкретні пропозиції, спрямовані на активізацію інститутів громадянського суспільства в Україні, які враховують європейські принципи його побудови; всебічно розглянуто проблеми функціонування місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства;

- визначено політичні та соціально-економічні мотиви європейської інтеграції України, обґрунтовано існування їх тісної взаємозалежності та взаємовпливу; розкрито адаптаційні можливості України щодо відповідності її політичної і економічної систем вимогам європейської інтеграції як елементу глобалізаційного розвитку;

- вперше проведено всебічний аналіз проблем формування і розвитку європейської ідентичності в рамках визначення детермінант європейської інтеграції України; обґрунтовано роль процесу набуття європейської ідентичності як чинника внутрішньополітичної консолідації України, розширення для неї цивілізаційного простору та відшукання її власної національної ідентичності;

- в рамках ретроспективно-порівняльного аналізу розвитку сталих європейських демократій, які представляють ядро ЄС, визначено певні уроки для України, які є важливими в контексті вирішення загальної проблематики дослідження;

- узагальнено досвід демократичного переходу та формування демократичних політичних інституцій в країнах ЦСЄ (Вишеградська група), особливо у період, що передував їх вступу до ЄС; виявлено проблеми та специфічні умови розвитку процесів демократизації, виокремлено спільні та відмінні риси політичних трансформацій даних держав в контексті реалізації їх євроінтеграційної стратегії. На цій основі сформульовано детальні висновки з викладеними науковими результатами;

- визначено спільність внутрішніх та євроінтеграційних потреб вдосконалення політичної системи України; зроблено концептуальний висновок про важливу роль, яку відіграють критерії вступу до ЄС у процесі побудови демократичної, соціальної, правової держави в Україні. Доведено, що вони є неабияким чинником акселерації процесу приведення національного законодавства, характеру відносин у політичній системі, рівня політичної культури у відповідність до європейських стандартів, а також детермінантою євроінтеграційної політики України;

- обґрунтовано концепцію синхронізації процесів становлення демократичної політичної системи та європейської інтеграції України, яка полягає у їх взаємовпливі та ідеї паралельного розвитку.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони є певним прирощенням теоретичного знання в області проблем взаємовпливу процесів становлення демократичної політичної системи України та її європейської інтеграції, пошуку шляхів їх обопільного прискорення. Воно визначається можливістю використання результатів та висновків дослідження при проведенні подальших науково-дослідних розвідок в цій царині.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх застосування в рамках розробки та успішного здійснення євроінтеграційної політики України, заходів щодо подальшого вдосконалення політичної системи нашої держави на тлі врахування її євроінтеграційних потреб. Результати дисертаційного дослідження можуть стати основою для написання підручників та навчальних посібників, розробки та викладання спеціальних курсів у вузах з даної проблематики при підготовці фахівців з політології, державного управління, міжнародних відносин тощо.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, викладені у дисертації, оприлюднено автором на міжнародних і всеукраїнських науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, з'їздах, семінарах і „круглих столах”: „круглий стіл”: „Розширення Європейського Союзу на Схід: наслідки для України” (Луганськ, 6 листопада 2002 р.); ІХ міжнародна науково-практична конференція „Університет і регіон” (Луганськ, 10-12 грудня 2003 р.); міжнародний інтерактивний семінар: „Україна - НАТО - Росія: позитивні вектори євроатлантичної безпеки” (Харків, 20 жовтня 2005 р.); І Курасівські читання (Київ, 15 грудня 2005 р.); всеукраїнська науково-практична конференція „Сучасна українська держава: історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку” (Київ, 22 серпня 2006 р.); ІІІ з'їзд політологів України „Сучасна Україна: Політична нація. Держава. Громадянське суспільство” (Київ, 26 січня 2007 р.); українсько-російський круглий стіл: „Україна та Росія: утвердження стабільної демократії через взаємопорозуміння та співробітництво” (Харків, 27 квітня 2007 р.); ІІ Курасівські читання (Київ, 4 жовтня 2007 р.); І всеукраїнська науково-практична конференція „Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку” (Луганськ, 26 жовтня 2007 р.); ІІ всеукраїнська науково-практична конференція „Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку” (Луганськ, 23 жовтня 2008 р.). Обговорювалися у відділі теоретичних і прикладних проблем політології ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, де виконана дана дисертація.

Результати дисертації опубліковано у індивідуальній монографії, навчальному посібнику та 23 наукових статтях у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з політичних наук.

Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження і складається зі вступу, п'яти розділів, кожен з яких містить по два підрозділи, висновків і списку використаних джерел (369 позицій на 34 стор.). Загальний обсяг дисертації становить 362 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, сформульовано мету та завдання дослідження, його об'єкт та предмет, визначено методи дослідження, його наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію, структуру та обсяг дослідження.

У розділі 1. „Історіографічна та методологічна бази дослідження” проведено аналіз наукових джерел, розкрито стан досліджуваної проблеми, зроблено висновок щодо необхідності проведення досліджень з даної тематики, визначено теоретико-методологічну основу дослідження, обґрунтовано використання автором базових наукових методів та дослідницьких методик з точки зору їх адекватного застосування в рамках окремих аспектів зазначеної проблематики.

У підрозділі 1.1. „Історіографічні аспекти дослідження” визначено та обґрунтовано напрямки історіографічної розвідки.

До теоретичних розвідок щодо загальних аспектів становлення демократичних політичних систем можна віднести роботи таких вчених як К. фон Бейме, Б. Геддес, Р. Даль, М. Дюверже, А. Лійпхарт, В. Меркель, Г. О'Доннелл, Ф. Ріггз, Ф. Рюб та ін.

З точки зору аналізу такого важливого аспекту становлення демократичних політичних систем як розвиток партійної системи, а також впливу ступеню її структурованості на динаміку політичного процесу та особливості еволюції форм державного правління, корисними стали праці Ф. Гротца, М. Касаповича, П. Льюіса, О. Нідермайєра, Д. Нолена, С. Мейнварінга, Дж. Прідхема, Д. Сегерта та ін.

В даному контексті серйозний інтерес представляють дослідження того, який інституціональний устрій є оптимальним для функціонування демократії і забезпечення її потенціалу. Йдеться, перш за все, про порівняльний і структурно-функціональний аналіз форм державного правління. Цією проблемою займалися такі дослідники як Х. Баро, Т. Бейліс, М. Бернхард, Г. Брюннер, Л. Вайтхед, Р. Елджі, Г. Істер, Дж. Кері, Х. Лінц, Г. Ловенберг, Е. О'Мейлі, Дж. Паскіно, Д. Роупер, А. Степан, С. Скеч, Р. Фуртак, В. Штеффані, М. Шугарт та ін.

Ґрунтовний аналіз певних аспектів розвитку форм державного правління міститься також у працях таких вітчизняних дослідників як О. Бабкіна, В. Бебік, М. Зелінська, Ю. Каплан, М. Кармазіна, А. Коваленко, І. Кресіна, А. Кудряченко, Є. Перегуда та ін.

З точки зору визначення особливостей розвитку політичних партій і партійної системи України як важливого аспекту аналізу інституційних перетворень в рамках євроінтеграційних викликів демократизації політичної системи України певний інтерес становлять праці таких дослідників як В. Голишев, Л. Дунаєва, В. Кафарський, В. Малярчук, О. Новакова, М. Примуш, Ф. Рудич, В. Семенко та ін.

В контексті визначення якостей політичних лідерів та особливостей розвитку політичної еліти України з точки зору загальновизнаних цивілізованих форм консенсусної демократії необхідно відзначити праці Т. Бевз, К. Богуславської, М. Головатого, М. Михальченка, А. Пахарєва, М. Поповича, К. Семчинського, О. Траверсе.

Проблемам інституціоналізації та моделям взаємодії політичних еліт в процесі демократизації присвячено праці О. Крюкова, В. Осадчука та ін. Такі дослідники як І. Павленко, І. Побочий, А. Француз торкаються в своїх працях питань розвитку демократичної опозиції.

Змістовний аналіз проблем розвитку громадянського суспільства міститься у дослідженнях таких іноземних та вітчизняних вчених як Р. Андорка, Ю. Габермас, М. Говард, М. Гордієнко, Г. Екерт, Г. Зеленько, Т. Карозерс, О. Ковальова, А. Колодій, Дж. К'юбік, Ф. Медвідь, Б. Ломакс, Р. Патнем, Дж. Пікклз, Ф. Рудич, Ж. Рупнік, А. Сміт, А. Смолар, Г. Щедрова та ін.

Аспектам розвитку та функціонування окремих інститутів громадянського суспільства, зокрема, соціального партнерства присвячені праці таких дослідників як В. Давиденко, А. Колосок, Т. Ляшенко, Г. Трунова; соціальної відповідальності - Г. Гуревич, В. Марченко, В. Осецький; місцевого самоврядування - Г. Грибанова, А. Коваленко, І. Кресіна, Р. Молибога, Є. Перегуда, Д. Сухінін, Л. Чихладзе, Ю. Шаров та ін.

Проте результатом історіографічної розвідки проблем розвитку громадянського суспільства стала констатація браку досліджень, пов'язаних з інституціоналізацією громадянського суспільства в загальноєвропейському масштабі, впливом його окремих інститутів та структур на євроінтеграційні процеси, впливом інституту громадянської ангажованості на процес становлення громадянського суспільства європейського зразка, а також формулюванням, на цій основі, конкретних пропозицій щодо активізації громадянського суспільства в Україні, яке сприятиме більш ефективному засвоєнню європейських демократичних цінностей.

Значна кількість українських та зарубіжних вчених досліджують питання, пов'язані з визначенням особливостей та проблем розвитку Європейського Союзу, його подальшого розширення. Серед них, зокрема, С. Василенко, М. Вахудова, А. Гальчинський, О. Дергачов, Я. Зілонка, О. Ковальова, В. Крушинський, Е. Моравчик та ін.

Соціальні аспекти розвитку єдиної Європи розглядаються у працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. До них, зокрема, відносяться публікації Л. Вітте, Г. Воопа, В. Копійки, М. Стрежнєвої, Т. Шинкаренко та ін.

Аналізуючи розвиток феномену європейської ідентичності, автор спирався на праці Е. Балібара, В. фон Вайденфельда, П. Глотца, Т. Дієза, Р. Луро, К. Радаеллі, Т. Хегліна, Е. ван дер Цверде та ін.

Такі відомі вітчизняні вчені як О. Майборода, М. Михальченко, Л. Нагорна, Л. Шкляр, В. Якушик в своїх працях приділяють серйозну увагу питанням національної ідентичності та самоідентифікації України.

В рамках аналізу європейського досвіду політичної інституціоналізації заслуговують на увагу праці таких вчених як Г. Алмонд, О. Бо, В. Богданор, І. Бокщанін, С. Губерський, Р. Далтон, Ж.-П. Жакке, Ф. Кирилюк, А. Кудряченко, В. Лісничий, Дж. Пауелл, К. Стром, П. Хеннессі та ін.

Для дослідження особливостей і проблем посттоталітарного переходу, формування демократичних політичних інституцій та розгляду специфічних умов розвитку процесів демократизації в державах ЦСЄ з точки зору євроінтеграційних викликів, що стоять перед політичною системою України, важливими виявилися праці таких вчених як В. Банс, Е. Внук-Липинський, Л. Даймонд, А. Інотаї, Т. Карл, Х. Лінц, А. Ослунд, А. Пшеворскі, Я. Станишкіс, А. Степан, С. Террі, Р. Токеш, Ф. Шміттер та ін.

Питанням розвитку Вишеградської групи, особливостям адаптації країн, що входять до цієї організації, до вимог ЄС присвячені праці А. Деака, Г. Зеленько, Л. Кіцили, Б. Лукан, Ф. Рудича, У. Руснака, Д. Ткача, А. Шайо, К. Ясицькі та ін.

У процесі визначення спільності внутрішніх та євроінтеграційних потреб вдосконалення політичної системи України, дослідження критеріїв вступу до ЄС як найважливіших чинників побудови демократичної, соціальної, правової держави в Україні автор спирався на праці таких сучасних дослідників як О. Ващук, Л. Вей, Б. Гаврилишин, В. Головченко, В. Горбатенко, С. Левицькі, А. Крупник, А. Кудряченко, Дж. Пеге, І. Піляєв, О. Скрипнюк, Х. Хачатурян та ін.

Таким чином, здійснення огляду наукових джерел, пов'язаних із загальною проблематикою дослідження дає змогу дійти висновку, що окремі аспекти тематики певним чином відображені в політологічному дискурсі. Вони дозволяють провести подальші наукові розвідки та зробити необхідні узагальнення. Водночас деякі засадничі теоретичні та прикладні питання, що поєднують проблеми європейської інтеграції України та її демократичного розвитку, потребують серйозної систематизації та концептуального аналізу. Йдеться власне про проблематику чинників взаємовпливу даних феноменів, яка ще не стала предметом спеціальних комплексних наукових досліджень.

У підрозділі 1.2. „Основні теоретико-методологічні підходи до комплексного аналізу проблеми взаємовпливу євроінтеграційних процесів та становлення демократичних політичних систем” докладно описано методи дослідження.

Потреба у комплексній методологічній парадигмі, яка передбачає раціональну комбінацію нових наукових підходів та дослідницьких методик, що застосовуються при вивченні окремих аспектів проблеми, обумовлюється концептуальністю і новизною даного дослідження. У її визначенні автор спирався на принцип розведення понять „методологія” та „методика” (В. Котигоренко). Це дало змогу більш чітко обґрунтувати використання базових наукових методів та дослідницьких методик з точки зору їх адекватного застосування в рамках окремих аспектів зазначеної проблематики.

Автор вважає, що при розгляді проблем формування і розвитку європейської ідентичності та розв'язання проблем геополітичної самоідентифікації України одним з ефективних підходів виступає конструктивізм, в основі якого лежать два постулати:

- діяльність держав на міжнародній арені ґрунтується на тому змістові, якого вони надають об'єктові своєї діяльності - структурам та іншим акторам, оцінюючи їх як дружні, ворожі, нейтральні тощо;

- складовою частиною міжнародної системи є співтовариство держав, особливістю якого є функціонування на основі сукупності спільно прийнятих правил, цінностей та інститутів, що регулюють міжнародне життя.

Тому з позиції конструктивізму, формування ідентичності є основною метою і проблемою зовнішньої політики держав. Стосовно ж головних засобів, якими володіють актори для формування ідентичностей, то ними виступають цінності, ідеї та дискурси, що поділяються більшістю акторів.

Важливим принципом у контексті дослідження постає об'єктивізм, який означає необхідність слідування об'єктивним тенденціям та закономірностям суспільного розвитку. Це передбачає всебічний аналіз досліджуваних феноменів та процесів, врахування політичних, економічних, соціальних та інших компонентів у їх сукупності і взаємозв'язку. Його методологічною основою виступає цивілізаційний підхід (Л. Шкляр). Він значно сприяє дослідженню розвитку нового культурного стереотипу, поширення європейських цінностей свободи, демократії та плюралізму.

Використання ретроспективно-порівняльного аналізу виявляється продуктивним в рамках виокремлення спільних рис та відмінностей політичних перетворень в окремих країнах Центрально-Східної Європи, дослідження особливостей еволюції та розвитку європейських держав сталої демократії, які становлять ядро ЄС, виділення регіональних чи національних особливостей та умов процесу творення і зміцнення демократичних інституцій. Він є ефективною комбінацією історичного підходу та порівняльного методу дослідження. Перший допомагає зрозуміти причини виникнення чинників, які ускладнювали розв'язання досліджуваних проблем на різних історичних етапах, збагачує знання про сучасні тенденції взаємовпливу процесів європейської інтеграції та демократичного розвитку. Другий є надзвичайно цінним для теоретичних пошуків, оскільки він дозволяє позбутися однобічності й використати багатоманітність соціально-політичного досвіду з метою знаходження оптимальних моделей для порівняння з реальністю.

Необхідність вибору найбільш прийнятної цивілізаційної моделі, ретельного відбору позитивних надбань демократичних політичних систем обумовлює застосування методології раціонального вибору (К. Монро, В. Райкер, Г. Уорд, К. Шепсли). Її основними засадами є: максимізація вигод і мінімізація витрат; наявність усвідомлених інтересів і певних цілей, які мають бути досягнуті за допомогою оптимальних засобів; наявність необхідної для прийняття рішень інформації про альтернативи і можливі наслідки їх реалізації; розумний вибір між альтернативами на основі стабільних преференцій і раціональних правил.

Використання методології раціонального вибору дозволило авторові зробити висновки про те, які дії суб'єктів політики, напрями розвитку політичних інститутів і кінцеві результати будуть найбільш вірогідними за певних умов. Дана методика в рамках дослідження полягає в самій постановці питань про критерії ефективності політичної системи у контексті євроінтеграційних викликів.

У підрозділі також докладно розглянуто і проаналізовано методологічні аспекти синергетичної парадигми, принципи системного, інституційного та неоінституційного підходів в рамках визначення їх ролі та функцій щодо реалізації мети та завдань дослідження.

З огляду на складність та комплексність дослідження, автор дійшов висновку про необхідність поєднання розглянутих теоретико-методологічних підходів, в рамках якого вони взаємодоповнюють один одного, а також відбувається оптимізація співвідношення між недоліками та перевагами кожного з них. Все це, у кінцевому підсумку, має сприяти ефективному розв'язанню загальної наукової проблеми.

У розділі 2. „Політична система України перед викликами євроінтеграційних процесів” визначено базові засади становлення, обґрунтувано основні напрямки та проаналізовано важливі складові розвитку політичної системи України, яка знаходиться перед викликами євроінтеграційних процесів.

У підрозділі 2.1. „Особливості та базові засади становлення політичної системи України” відзначено, що такі риси українського політичного інституційного середовища як недосконалість та суперечливість є суттєвою перешкодою на шляху закріплення усталеної європейської демократичної практики функціонування влади.

Проведений автором аналіз свідчить, що за сучасних умов в рамках не доведеної до логічного кінця політичної реформи загрозливою є ситуація, коли різні функціональні суб'єкти влади по-своєму трактують національні інтереси й шляхи їх досягнення і на цій основі конкурують за політичний і економічний вплив на суспільні процеси. Різноспрямована у своїх ціннісних орієнтирах влада не може забезпечити досягнення європейських стандартів життя для українських громадян, не може створити позитивний імідж України у світі.

З цієї точки зору саме поступовий перехід до напівпрезидентської республіки з церемоніальним президентом може, на думку автора, найбільш повно відповідати європейським демократичним традиціям та бути оптимальним варіантом на шляху мінімізації конфліктогенних чинників на сучасному етапі демократичної консолідації.

Для характеристики напівпрезидентської республіки визнано за доцільне застосувати трьохступеневу класифікацію Р. Елджі з такими формами: високопрезиденціалізована; з церемоніальними президентами; з балансом влади президента і прем'єр-міністра.

В рамках важливого аналізу сучасного стану та перспектив розвитку вітчизняної політичної еліти автор наголошує на існуванні так званої „елітократії”, основою якої є не тільки політико-владна і політико-управлінська концентрація значного потенціалу і ресурсів впливу на суспільство в руках еліт, але і прагнення еліт до виокремлення і відособленого існування у всіх основних сферах соціального буття.

На противагу цьому, одними з важливих чинників формування демократичної еліти на зразок європейської, як вважає автор, мають бути свобода слова, демократичний контроль, максимальна відкритість еліти, наявність сильної опозиції тощо.

Невід'ємним елементом реформованої політичної системи України в контексті розвитку сучасного парламентаризму має стати цивілізоване функціонування опозиції. Існування у опозиції можливості висловлювати власну позицію з ключових суспільних питань, конкурувати на рівних з правлячою коаліцією позитивно впливає на політичну систему загалом.

У кожному електоральному циклі у вітчизняному парламенті складається непроста ситуація, за якої ані парламентська більшість, ані парламентська опозиційна меншість не є однорідними структурами, що створює потенційні умови для нестабільності. Поки що не сформовані відповідні процедури, політичні традиції вирішення подібних ситуацій. Тому на цьому етапі важливо законодавчо закріпити принципи таких відносин, а отже необхідними є закон про парламентську опозицію та кодекс взаємовідносин між опозицією та більшістю.

В даному контексті треба зазначити, що одним із чинників, які гальмують демократичний розвиток політичної системи України є сучасний стан розвитку багатопартійності в нашій державі. Він, зокрема, характеризується згуртуванням переважної більшості політичних партій та партійних блоків навколо харизматичних особистостей на основі необхідності реалізації вузькогрупових інтересів. Жодною з партій не висунуто якоїсь продуманої ідеї, яка могла б об'єднати націю та визначити чіткі пріоритети державотворення. Їх основними вадами є: непрозорість функціонування; часткова або повна відсутність внутрішньопартійної демократії; яскраво виражена персоніфікація; надмірна залежність від джерел фінансування; бізнесове та кланове походження; регіональна диференціація; формалізм у розробці та реалізації партійних програм; політична безвідповідальність.

В цьому плані необхідним бачиться більш відповідальне ставлення партій до розробки власних програм. Програми партій потрібні не тільки виборцям, але перш за все, самим партіям. Той, хто здійснює владу, потребує чітких і зрозумілих орієнтирів для того, щоб перетворити програми на реальні кроки в політичному і соціальному житті.

Виходячи з цього, нагальними завданнями розвитку партій є формування більш демократичного, відкритого і відповідального стилю їх діяльності. На думку автора, різновид пропорційної виборчої системи, який існує за сучасних умов, не сприяє означеним завданням, а також структуруванню партійної системи. Процес формування списків стає непідконтрольним виборцям, себто суспільству. Проте без цього важко буде стверджувати європейські демократичні цінності щодо функціонування партій та партійної системи як складових політичної системи. В даному контексті, на передній план мають вийти запровадження відкритих списків з преференціями, надання права висунення кандидатів у депутати зборам громадян за місцем проживання і територіальним громадам, а також заходи, спрямовані на досягнення фінансової відкритості діяльності партій. Становлення сучасної демократичної політичної системи України передбачає наявність базових цінностей, що мають створити основу для впровадження загальнонаціональних демократичних політичних правил гри, утвердження правової держави та високої суспільної моралі. Підґрунтям цього має бути існування демократичної політичної культури суспільства.

Натомість, стан політичної культури сучасного українського суспільства можна визначити як маргінальний за суттю, що складається з культур різних соціальних груп, які ще не інтегрувалися в єдину політичну спільноту, і як провінційний за характером, що зорієнтований на місцеві, регіональні інтереси. Подолання цих негативних ознак політичної культури вимагає укорінення таких ціннісних аспектів: забезпечення особистих прав і свобод; суспільна толерантність; руйнування стереотипу меншовартості української нації; формування віри у можливість і необхідність самостійного, незалежного розвитку; адаптація демократичних цінностей європейської цивілізації.

У підрозділі 2.2. „Розвиток інститутів громадянського суспільства як основоположний елемент адаптації європейських цінностей демократії” проаналізовано розвиток інститутів громадянського суспільства, серед яких: інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, громадянської ангажованості та місцевого самоврядування.

Зміцнення демократичних засад в Україні у контексті європейської інтеграції потребує стабільної реалізації політичних свобод, яка є можливою за сукупності трьох чинників: наявності демократичної процедури, економічної свободи і культурної традиції. Найбільш дієвим фактором, який змушує ці елементи діяти в необхідному напрямку є громадянське суспільство.

Євроінтеграційні устремління України спонукають до якнайшвидшого впровадження та адаптування європейських принципів соціального діалогу. В цьому аспекті, автор вбачає сутність соціального партнерства в тому, що воно практично не має обмежень за сферами суспільної дії для свого практичного впровадження і розвитку. Отже, соціальне партнерство повинно розглядатися як головний принцип відносин між державою і громадянським суспільством. У даному випадку органи державної влади й органи місцевого самоврядування виступатимуть як сторони соціального партнерства, що приймають на себе певні зобов'язання.

Природа соціального партнерства є амбівалентною і діалектичною, оскільки воно одночасно є атрибутом як соціальної держави, так і громадянського суспільства. Тому важливим в рамках соціального партнерства видається впровадження і успішне застосування принципів соціальної відповідальності. Встановлення такого типу суспільних відносин дозволяє суттєво розвантажити органи державного управління від виконання функцій, які більш ефективно можуть бути виконані громадянами, їх об'єднаннями і організаціями бізнесу.

Характеризуючи особливості розвитку громадянського суспільства в постсоціалістичних країнах, необхідно, на думку автора, виокремити низький рівень участі громадян у його організаціях, що свідчить про забюрократизований, формалістичний характер посттоталітарної демократії. Це пояснюється тим, що більшість пересічних громадян, маючи посттоталітарну ментальність, все ще побоюється можливих санкцій з боку держави, на противагу розвиненим європейським країнам.

Зокрема, рівень участі громадян у роботі іншої організації або об'єднання, ніж політична партія або рух, в Україні становить 2,2%, в середньому по країнах Вишеградської групи не перевищує 6%. Для порівняння: у Ісландії - 48,7%, країнах Скандинавії (в середньому) - 26%, в Люксембурзі - 24,4%, в Австрії - 23%, у Німеччині - 20,5%, в Іспанії - 17,6%, в Нідерландах - 17,1%, у Франції - 16,9%.

В цьому плані важливим постає питання про актуалізацію концепту громадянської ангажованості, що означає добровільну спільну участь громадян у всіх сферах життя суспільства. У зазначеному аспекті досить актуальним виглядає усвідомлення необхідності формування суспільства участі в контексті демократизації процесу прийняття політичних рішень. На думку автора, є вельми важливим, щоб широкі прошарки населення змогли зрозуміти, що поза демократією громадський контроль за урядовою політикою та державним управлінням є просто неможливим.

Зміцнення європейського громадянського суспільства означає, що європейці будуть жити в одному політичному співтоваристві із спільними цінностями. Між інститутами громадянського суспільства в Європі повинні скластися нові форми кооперації і партнерства. Саме вони є локомотивом європейської інтеграції.

Тому всебічне сприяння розвитку громадянської ангажованості як характерної риси громадянського суспільства є вирішальним фактором становлення європейської ціннісної свідомості.

В становленні громадянського суспільства особливу й визначальну роль відіграє самоврядування, яке є основою демократичної держави. В даному контексті, автор вважає за необхідне зробити наголос на тому аспекті, що зовсім не втручатися в питання правового регулювання місцевого управління та самоврядування можуть собі дозволити лише центральні органи влади досить благополучних країн з високим рівнем розвитку економіки, розвинутою політичною культурою, яка сформована консенсусом щодо основних демократичних цінностей. Інакше місцеве самоврядування може бути віддане на відкуп регіональним елітам (найчастіше куди менш демократичним і набагато більш егоїстичним, ніж центральна влада), які прагнуть інтегрувати місцеві органи у свій приватний механізм, змусити їх функціонувати за правилами, що не завше сумісні з канонами демократії.

Європейський досвід підтверджує можливість і необхідність запровадження децентралізації влади у державі, якщо до цього готові і державна влада й суспільство. Самоврядування як інститут громадянського суспільства може ефективно функціонувати при поєднанні з ідеями поділу влади і представницького правління, а також у сукупності з іншими розвиненими інститутами громадянського суспільства. Тому будь-які реформи у сфері децентралізації та розвитку місцевого самоврядування можуть ґрунтуватися лише на принципах поступовості й комплексності.

Отже, з метою вдосконалення системи місцевого самоврядування необхідна реалізація базових заходів: оптимізація діяльності органів управління та збалансування інтересів на всіх територіальних рівнях; розмежування повноважень виконавчої влади і місцевого самоврядування; сприяння розвиткові місцевої демократії та вдосконалення порядку формування органів місцевого самоврядування; конституювання територіальної громади як дієздатного суб'єкта місцевого самоврядування; забезпечення реального впливу територіальних громад на процес формування і здійснення загальнонаціональної державної політики.

У підсумку, на основі проведеного аналізу автором сформульовано пропозиції, які спрямовані на активізацію громадянського суспільства в Україні та сприяння більш ефективному засвоєнню європейських демократичних цінностей. Серед них: необхідність досягнення консенсусу в контексті суспільного дискурсу про довгострокові цілі, орієнтацію, цінності та інтереси країни; головними цілями реформ мають бути концентрація задач, деконцентрація повноважень, транспарентність політичного процесу і посилення прав контролю для опозиції; для забезпечення ефективного контролю політичного процесу необхідно створити нові, незалежні експертні групи, що складаються з відомих особистостей, які не пов'язані повсякденною політикою та інтересами кар'єри; ЗМІ повинні стати форумом для обговорення питань майбутнього нашого суспільства, ґрунтовно і творчо інформувати громадян про важкі теми і спонукати їх до участі в політиці й у житті суспільства.

У розділі 3. „Детермінанти європейської інтеграції України” визначено та проаналізовано основні чинники та мотиви, що обумовлюють євроінтеграційний поступ України.

У підрозділі 3.1. „Політичні й соціально-економічні мотиви євроінтеграції” зроблено наголос на існуванні взаємозалежності та взаємовпливі даних мотивів, що обумовлюється сучасними процесами глобалізації.

Оскільки процеси європейської інтеграції є невід'ємним елементом глобалізаційного розвитку, то на цій основі визначено, що участь України у діяльності найбільших міжнародних офіційних інституцій, зокрема, таких як СОТ та НАТО представляє собою чинник значного підсилення адаптаційних можливостей України щодо відповідності її політичної і економічної систем євроінтеграційним вимогам.

Знаходження поза межами такого інтеграційного об'єднання як ЄС позбавляє нашу країну можливості адекватного сприйняття глобальних політичних та економічних процесів, а також здатності впоратися з новими цивілізаційними викликами. Навіть найбільші країни ЄС є занадто малими, щоб упоратися з цими викликами самостійно. В умовах глобалізації окремі держави не можуть контролювати ні економічну ситуацію, ні політичні процеси. Вони є надто уразливими, про що свідчать глобальні економічні кризи. Типовим наслідком цього є неспроможність органів влади виконувати свої функції та суспільна аномія. На цій основі завдання євроінтеграції України та завдання здійснення внутрішніх демократичних та економічних перетворень збігаються за своєю сутністю.

Визначається, що основними аспектами, які обумовлюють переваги процесу інтеграції до загальноєвропейського простору, є такі:

- по-перше, бажання певної країни вступити до ЄС означає, що країна поділяє його політичні пріоритети і очікує на підтримку своєї зовнішньої політики. В цьому сенсі, головними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини;

- по-друге, ЄС захищає економічні інтереси держав, що входять до його складу. Проведення спільної економічної та валютної політики, усунення митних бар'єрів, створення вільного конкурентного середовища сприяють зміцненню національних економік, зростанню добробуту населення. За сприяння більш розвинених та заможних країн Союзу надається фінансова та технічна допомога тим країнам, що потребують її, як членам ЄС.

На основі здійсненого дослідження з'ясовано, що важливими мотивами політичної та соціально-економічної інтеграції України до ЄС є, зокрема, такі: наявність дифузійної концепції політичної влади у країнах співтовариства, яка значно сприяє сталому розвиткові держав ЄС; захист економічних інтересів держав, що входять до його складу, та сприяння їх економічному розвиткові; поділ країнами-претендентами політичних пріоритетів ЄС та можливість надолужити відставання, що існує.

В контексті екзогенних чинників, що обумовлюють як політичні, так і соціально-економічні мотиви євроінтеграції України, підкреслюється, що, зокрема, логіка наших взаємовідносин з Росією повинна розглядатися як така, що підпорядковується євроінтеграційному курсу нашої держави. В цьому сенсі, єдино можливими складовими підходу до українсько-російських відносин мають бути здоровий прагматизм і прогнозовані відносини, гарантією яких виступатиме членство України в ЄС. Виходячи з аналізу, автор констатує, що європейський вибір України не тільки не шкодить інтересам Росії, але й дає для останньої історичний шанс зблизитися з Європою як на геополітичному, так і на ментальному рівнях.

Виокремлюються важливі чинники, завдяки яким ЄС перетворився в головний центр тяжіння для інших держав Європи, а саме:

- ЄС є найбільш динамічною і могутньою в економічному й політичному плані структурою на європейському континенті;

- інтеграційні процеси в ЄС тією мірою, якою вони торкаються питань залучення нових членів, слугують чинником, що стримує розгортання в Східній Європі локальних національних конфліктів як наслідку вакууму впливу в регіоні. Сама по собі ідея створення Європи без кордонів несе в собі шляхи їх розв'язання;

- на сьогоднішній день ЄС представляється тим безальтернативним ядром, яке за принципом концентричних кіл вже притягло до себе всі інші європейські об'єднання. Таким чином, в ідеї розширення Євросоюзу споконвічно закладена дуже важлива перспектива подолання розколу континенту.

Важливим чинником та показником привабливості ЄС для країн, які намагаються стати її невід'ємною частиною, є його спроможність вирішувати власні проблеми. Темпи інтеграції України будуть багато в чому залежати від темпів адаптації в ЄС нових держав-членів, оскільки вони стикаються з певними труднощами, як і європейська спільнота загалом.

Проблеми ЄС визначаються низкою несприятливих чинників: в процесі свого розширення ЄС стає все більш різнорідним; погіршується демографічна ситуація; вже зараз ЄС стикається з проявами націонал-радикалізму та екстремізму різних типів, що пов'язане з подальшим зростанням імміграції з третіх країн та з високим рівнем бюрократизму внутрішніх структур ЄС; зростає загроза відриву керівних органів ЄС від пересічних громадян; існує певна стагнація в інституційному розвитку ЄС.

Проте, ґрунтуючись на аналізі з використанням емпіричних методів дослідження, автор робить висновок, що ЄС, безперечно, досягне поставлених цілей та завдань, оскільки він спирається на неабияку політичну волю всіх своїх членів та усвідомлення того факту, що позитивні сторони євроінтеграції значно переважають її тимчасові труднощі.

У підрозділі 3.2. „Розширення цивілізаційного простору для України в рамках набуття європейської ідентичності” в контексті визначення детермінант європейської інтеграції України розглянуто проблеми формування і розвитку європейської ідентичності; обґрунтовано роль процесу набуття європейської ідентичності як чинника внутрішньополітичної консолідації України, розширення для неї цивілізаційного простору та відшукання її власної національної ідентичності.

За минулі півстоліття Європа виробила і втілила в життя нову політичну культуру. Це перш за все нова культура суспільних відносин, яка стала основою міжнародних відносин. Її невід'ємними складовими є ідеї солідарності, практика діалогу між державами, механізми мирного розв'язання суперечок і готовність до компромісів. На міждержавний рівень було перенесено такі демократичні правила гри як принципи розподілу функцій влади та механізми стримувань і противаг.

На основі дослідження автор дійшов висновку, що включення в європейський простір дає можливість вирішити національні проблеми за умови прийняття європейських стандартів життя, ціннісної системи та норм особистісної й державної поведінки. Європейська ідея, таким чином, поєднує у собі національні ідеї європейських країн. Зокрема, для східноєвропейських країн існувала нагальна потреба вступу до ЄС і компенсування, тим самим, пошкодженої соціалістичним минулим власної національної ідентичності загальноєвропейською ідентичністю. Дані країни завжди належали до сфери європейської цивілізації й поділяють її цінності. Україна, у даному випадку, не є виключенням.

...