Українсько-польські етнополітичні відносини 40–50-х років ХХ століття

У підрозділі 5.3. “Проблема повернення українських і польських культурних цінностей у міждержавних відносинах СРСР і Польщі” розглянуто найбільш гостру щодо суспільного сприйняття проблему повернення культурно-мистецьких цінностей. Незважаючи на те, що до влади у Польщі прийшов комуністичний прорадянський уряд, питання реституції опинилося в числі найбільш суперечливих у двосторонніх радянсько-польських відносинах. Для польської влади повернення культурних цінностей було завданням, насамперед, політичним, оскільки його позитивне вирішення розглядалось як крок до зміцнення авторитету уряду в суспільстві. Радянська сторона була змушена зробити певні кроки, щоб засвідчити своє прагнення повернути польські культурні надбання. Водночас на початку квітня 1946 р. радянська сторона підготувала контрвимоги, які стосувалися повернення українських культурних цінностей, вивезених гітлерівцями та захованих поблизу Кракова. Проблема повернення культурних цінностей між СРСР та ПНР є однією з небагатьох, яка перейшла у спадок Україні та Республіці Польща. Її складність полягає у тому, що пам'ятки історії, культури і мистецтва, які стали предметом суперечок, були створені на українсько-польському пограниччі і є доробком обох народів. Саме зважаючи на це, назріла потреба опрацювання формули, яка б дозволила вирішити це наболіле питання.

Висновки

Дослідження українсько-польських етнополітичних відносин 1940-х - 1950-х рр., зокрема пошуку шляхів порозуміння в умовах опору тоталітарним режимам, їх політики щодо підігрівання міжетнічного протистояння, розпалювання збройного конфлікту і застосування репатріаційно-депортаційних заходів дало підстави для таких висновків:

1. Незважаючи на зростаючий інтерес українських, польських та інших дослідників до українсько-польських відносин, за наявності широкої джерельної бази з цієї проблеми, її етнополітологічне осмислення досі не набуло системного, комплексного і конструктивного характеру. Українські та польські науковці з різних світоглядних та методологічних позицій трактують причини, перебіг та наслідки українсько-польської конфронтації, що об'єктивно диктує необхідність активізації співпраці, вироблення узгоджених оцінок і підготовки спільних досліджень у цій галузі.

2. Шанси для українсько-польського порозуміння у політичних питаннях з'явилися на зламі 1939 - 1940 рр., коли українці і поляки відчули репресії радянських каральних органів, що дало поштовх до пошуку шляхів спільного протистояння тоталітарним режимам Німеччини та СРСР. Водночас переговори представників українських і польських праворадикальних сил були спорадичними і залежали від етнополітичної та військово-політичної ситуації на українсько-польському пограниччі, волюнтаристськи переділеному Москвою і Берліном за умовами пакту Ріббентропа-Молотова 1939 р. Щоправда, ОУН прагнула використати умови Другої світової війни для послаблення польських впливів не лише в Генеральній губернії, але й у приєднаних західних областях УРСР. Одним з ініціаторів українсько-польського міжетнічного, як і міжконфесійного, порозуміння був митрополит Української греко-католицької церкви А. Шептицький, який ще 1942 р. допускав можливість повернення радянських військ на Західну Україну та наполягав на створенні українсько-польської комісії для опрацювання юридичного статусу територій з національно змішаним населенням, що дозволило б уникнути конфронтації між обома визвольними рухами. Однак, незважаючи на те, що польська Національна рада в Лондоні вже на початку 1942 р. мала інформацію про можливі зміни східних кордонів Польщі 1939 р., її прибічники не хотіли порушувати це питання у переговорах з українським підпіллям. Попри той факт, що крім ОУН в українському визвольному русі на той час не було іншої політичної сили, яку б підтримувала більшість місцевого населення, польський уряд не сприймав цю організацію як суб'єкт переговорного процесу.

Усталені стереотипи і протиріччя в середовищі польської політичної еліти щодо українського питання, насамперед стосовно східних кордонів Польщі, не дозволили еміграційному уряду сформулювати платформу спільної з українцями боротьби за незалежність. Зі свого боку, провідники українського визвольного руху не задовольнилися поступками з польського боку виключно в культурно-освітній сфері. Їх метою залишалася боротьба за державність і соборність українських земель.

3. В основі українсько-польського протистояння періоду Другої світової війни лежали діаметрально протилежні підходи обох визвольних рухів до вирішення територіальної проблеми. Уряд В. Сікорського у заяві від 25 лютого 1943 р. про польсько-радянські відносини відмежувався лише від претензій на кордони до Дніпра і Чорного моря, наполягаючи на відновленні кордонів польської держави до Збруча. Підігріті третьою стороною, ці протиріччя й призвели до збройного конфлікту, унаслідок якого найбільше постраждало цивільне населення, та унеможливили створення спільного фронту боротьби як проти Німеччини й СРСР, так і проти прокремлівського ПКНВ. В умовах, коли значну територію Західної України контролювала УПА та провід ОУН, не могло бути мови про прийняття “автономістських пропозицій” польського уряду. Провідники ОУН з недовірою й обережністю ставилися до автономістських запевнень польських політиків, оскільки мали досвід 1920 - 1930-х рр., коли уряд і сейм не виконали ні власних ухвал і законів, ні міжнародних зобов'язань щодо автономії Східної Галичини і Західної Волині. У свою чергу, польська сторона намагалася уникати збройної боротьби з УПА, оскільки зберігала свої головні сили для реалізації політичних планів, пов'язаних з поверненням східних територій.

4. Можливість вибуху українсько-польського збройного конфлікту була прогнозована обома сторонами, а тому, з одного боку, робились спроби його запобігання шляхом переговорного процесу для подолання територіальних протиріч, з другого, - йшла підготовка до збройного протистояння й очищення спірних теренів від супротивника. ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН (1943 р.) підтвердив необхідність боротьби до тих пір, доки на всіх українських землях не буде відроджена Українська державність, ворогами якої визнавався німецький, московський і польський імперіалізм. Територіальні претензії уряду В. Сікорського на відновлення Польської держави в кордонах до 1 вересня 1939 р. ґрунтувалися на міжнародно-правових актах - умовах Ризького договору та рішенні Ради послів від 14 березня 1923 р., а також на змінах у національному складі населення східних “кресів”, глорифікації цивілізаційної ролі на них поляків. Тож українсько-польський конфлікт 1943 - 1944 рр., який спершу охопив Холмщину, а потім перекинувся на Волинь і Галичину, переріс у неоголошену війну двох сусідніх народів на теренах, де українці становили більшість. Причини його й надалі залишаються дискусійними в українській та польській історіографії. Водночас у розпалюванні цього конфлікту були зацікавлені насамперед Німеччина і СРСР, оскільки вони небезпідставно побоювалися об'єднання українців і поляків у боротьбі проти обох тоталітарних режимів. Спроби українського та польського підпілля на місцевому рівні зупинити стихійне кровопролиття мали ситуативний характер і нерідко зривалися провокаціями третьої сторони з метою недопущення порозуміння обох національних збройних формувань - УПА і АК.

5. Українсько-польський етнополітичний конфлікт на завершальному етапі Другої світової війни став приводом для радянського і польського керівництва вирішити його шляхом проведення евакуації поляків з УРСР та українців з Холмщини, Підляшшя та Лемківщини. “Обмін” населенням мав не тільки нормалізувати суспільно-політичну ситуацію на українсько-польському пограниччі, але й сприяти розв'язанню фінансово-економічних проблем. Обидві держави потребували робочої сили для відбудови зруйнованої економіки, а перед Польщею стояло ще й складне завдання швидкого освоєння новоотриманих від Німеччини північно-західних територій, звідки було депортовано німців. Ідею нового західного кордону СРСР по лінії Керзона та обміну населенням також підтримали на Тегеранській конференції 1943 р. лідери західних країн, вважаючи переселення одним зі шляхів нормалізації міждержавних відносин у Центрально-Східній Європі.

Пропагандистським приводом початку евакуації стали листи до радянського керівництва від українців з Польщі, особливо лемків із прифронтової зони, з проханням приєднати до України території їхнього проживання або переселити їх в Україну. Подібні листи надходили також до ПКНВ від поляків з Волині, які вимагали від польської влади швидкого переселення їх до Польщі, що було викликано хвилею терору 1943 - 1944 рр. Але на тлі загальної атмосфери якнайшвидшого переселення, поляки, насамперед Галичини, не мали наміру виїжджати до Польщі. Вже взимку 1944 р. керівництво обох держав пересвідчилось у бойкоті поляками переселенської акції. Такий розвиток подій зводив нанівець їхні плани щодо мононаціоналізації прикордонних територій. Саме тому, незважаючи на задекларований добровільний характер репатріації, фактично вже з весни 1945 р. радянське керівництво шляхом арештів та провокацій привело в дію депортаційний механізм, який змусив сотні тисяч поляків розпочати “добровільне” переселення.

Втім, укладення Угоди 9 вересня 1944 р. про взаємний обмін населенням, де договірними сторонами виступали ПКНВ та уряди УРСР, БРСР і Литовської РСР, мало й зовнішньополітичну мету. З одного боку, Польща прив'язувалась до прорадянських сил, а з іншого - УРСР та БРСР виступали як суб'єкти міжнародного права, що в свою чергу посилювало позиції Кремля в реалізації концепції домінування в майбутній ООН.

6. Просування фронту на захід, загострення суспільно-політичної ситуації на українсько-польському пограниччі спонукали частину громадян, які втратили помешкання та власність, змінити місце проживання. Однією з причин, яка штовхала українців і поляків до переселення, був також страх перед відновленням терору, відплатних акцій з боку обох підпільних рухів. Тож попри незадовільне організаційно-транспортне забезпечення, Кремль прагнув якнайшвидше провести обмін. Проте як радянське, так і польське керівництво не володіло реальними даними про кількість переселенців, що зумовлювало неодноразові зміни часових рамок проведення акції. Ця ж причина породжувала проблеми із забезпеченням переселенців житлом на нових місцях, працевлаштуванням, відшкодуванням втраченого ними майна.

Негативно була сприйнята радянським керівництвом інформація, отримана наприкінці 1944 р., про призупинення надходження заяв на переселення як від українців, так і від поляків. Одним з найважливіших чинників, який стримував населення від подання заяв, було вороже ставлення до переселення з боку польського та українського підпілля, які діяли на зрив акції, а також соціально-економічні чинники, зокрема побоювання самих переселенців щодо непевних перспектив на новому місці поселення. Ускладнювало процес переселення масове повернення українців зі східних областей УРСР, яке розпочалося в липні 1945 р. Головною причиною цього були важкі матеріально-побутові умови, в яких опинилися переселенці, незвична для них колективно-колгоспна форма ведення сільського господарства та атеїстична спрямованість духовного життя.

7. З погляду радянського керівництва, спротив переселенню мав політичне підґрунтя, а тому воно шукало нових методів, які б підштовхнули населення до виїзду. Є підстави стверджувати, що вже в другій половині листопада 1944 р. та на початку 1945 р. радянські спецслужби вдавалися до залякування, провокацій з метою примусити населення до якнайшвидшого виїзду. Нова польська влада, зі свого боку, зустрівши опір переселенню і зважаючи на певну нормалізацію взаємин УПА з польським підпіллям, у серпні 1945 р. вдалася до застосування військової сили для переселення українців. З цього часу виселення українців супроводжувалося брутальним насиллям, репресіями та численними вбивствами цивільних громадян, набувало всіх ознак депортації, а Холмщина, Підляшшя і Посяння втрачали українське етнічне обличчя.

Виселивши в результаті репатріаційно-депортаційних акцій 1944 - 1946 рр. близько 482 тис. українців, прорадянська влада Польщі не вирішила головного завдання - ліквідувати українську проблему. На території південно-східних воєводств Польщі надалі залишалися значні анклави з українським та змішаним населенням, яке в окремих районах кількісно домінувало над польським. З огляду на це польський комуністичний уряд вдався до розроблення і реалізації плану повного виселення українців з південно-східних воєводств країни на північний захід під кодовою назвою “операція Вісла”. За цим планом обов'язковому виселенню підлягали всі польські громадяни української національності без огляду на їхнє ставлення до влади, а щоб не виникало двозначностей, виселенню підлягали усі українські етнічні групи, включно з лемками, а також змішані українсько-польські сім'ї.

Поряд із внутрішньополітичними чинниками, які штовхали польське керівництво до радикального “вирішення” українського питання, були й зовнішньополітичні обставини. Домінантним серед них було невирішене питання західного кордону Польщі і території Східної Пруссії, яка за рішенням Потсдамської конференції була забрана у Німеччини на користь Польщі. Можна стверджувати, що польське керівництво володіло інформацією про можливу спробу лідерів західних держав ініціювати перегляд існуючого польсько-німецького кордону у зв'язку з нездатністю Польщі освоїти згадані території. Саме тому швидка депортація 150 тис. українців, які все ще залишалися в південно-східних воєводствах, дозволяла частково компенсувати брак населення цих територій, збезлюднілих унаслідок депортації німців. З огляду на можливий негативний міжнародний резонанс пропагандистське і правове обґрунтування акції було побудоване на тезі боротьби проти ОУН та УПА, опір яких можна було подолати лише шляхом ліквідації етносоціальної бази, тобто депортації українців.

8. Польський уряд не прагнув вирішувати українську проблему політично-правовими методами. Зокрема, узаконивши амністію для учасників АК, влада, не без тиску з боку СРСР, позбавила такої можливості вояків УПА та її прихильників. Пропагандистським приводом для початку насильницького виселення українців у рамках операції “Вісла” стало вбивство вояками УПА одного з найбільш авторитетних військових діячів Польщі - генерала К.Сверчевського, після чого в польському суспільстві рідко хто не поділяв ідею депортації.

У районах безпосереднього зіткнення польських військових підрозділів із загонами УПА виселення проводилось форсованими темпами. Залежно від військової ситуації, населення отримувало більше або менше часу на залишення села, а саме виселення проводилося з великою брутальністю. Підтвердженням реалізації політики полонізації щодо українців став наказ про їх розпорошення серед поляків у місцях нового поселення, недопущення проживання компактних груп. Їх кількість у кожному населеному пункті не повинна була перевищувала 10 відсотків жителів. Виселення торкнулося й частини поляків, особливо тих, які у свій час мали взаємини з українським визвольним рухом. Серед них були заможні господарі й навіть римо-католицькі священики.

9. Недостатньо дослідженим залишається причетність Кремля до депортації українців у контексті операції “Вісла”. Встановлено, що радянський генерал І.Сєров, який був тоді головним радником Міністерства громадської безпеки Польщі, спостерігав за її проведенням. Однак, документів, які б свідчили, що Кремль ініціював або ж розробляв безпосередньо цю операцію не виявлено. Водночас незаперечним є факт, що взірцем при підготовці операції стала сталінська модель “вирішення національних питань”. Щоправда опосередковано, до участі в операції “Вісла” були залучені радянські та чехо-словацькі війська, які у зв'язку з попередженням польської сторони про її початок перекривали кордон від проникнення вояків УПА на їхню територію.

10. Незважаючи на рішення Потсдамської конференції та радянсько-польський договір про державний кордон, керівництво СРСР не відмовилось від ідеї територіальних обмінів і в наступні роки. Визначальною причиною цього процесу були геополітичні та економічні інтереси СРСР, зокрема в районі нового вугільного басейну обабіч українсько-польського кордону. Зумовлений цим обмін територіями між Польщею та СРСР (УРСР) супроводжувався насильним відселенням українців і поляків з тих районів у 1948 - 1951 рр.

Кремлівська верхівка прагнула якнайшвидше залучити Польщу до соціалістичного будівництва, насамперед у галузі сільського господарства. У цьому процесі УРСР була відведена роль пропагандистського майданчика колгоспного устрою, який насаджувався і в західних областях у 1946 - 1948 рр. Однак ознайомлювальні поїздки польських селян до УРСР не дали очікуваних результатів.

11. Наприкінці 1940 - на початку 1950-х рр. поступово налагоджувався культурний обмін між Польщею та УРСР, що знайшло своє відображення в передачі до Польщі творів українських письменників і поетів, але передана література не спрямовувалася до української громади Польщі. Радянське керівництво не допускало зближення українських письменників з польськими, особливо з незалежними літературними об'єднаннями.

Врегулювання питань взаємного повернення культурних цінностей було одним з головних завдань польського керівництва, яке цим самим намагалося піднести свій авторитет у суспільстві. Настирливість Варшави була настільки сильною, що Москва була змушена вдатися до повернення низки творів мистецтв та книжкових колекцій. Унаслідок жорсткої позиції голови Ради міністрів УРСР М.Хрущова частина польських культурних цінностей все ж залишилася в Україні. Крім того, М.Хрущов зініціював підготовку контрвимог про повернення українських культурних цінностей, вивезених гітлерівцями та захованих на території Польщі (на той час ще невідомою була доля великого архіву Наукового товариства ім. Т. Шевченка, що довгі роки переховувався у Варшаві).

12. Нова польська влада націоналізувала майно всіх українських гімназій і вчительських семінарій, громадських товариств і музеїв. Щоправда, вже в 1950-ті рр. польські політики усвідомили, що внаслідок антиукраїнської кампанії українська громада опинилася в національно-культурній ізоляції, а це в свою чергу вело до поглиблення націоналістичних настроїв в її середовищі. Саме це й зумовило перегляд офіційною Варшавою свого ставлення до проблеми української меншини в Польщі і дало поштовх до часткового задоволення культурно-освітніх і релігійних потреб українців.

13. Етнополітичне та ідеологічне забарвлення Львівського церковного собору 1946 р. та операції “Вісла” мало негативні наслідки не тільки для Греко-католицької церкви в Польщі та Україні, де вона опинилася на грані знищення, але й для українсько-польських відносин загалом. Духовенство переслідувалося органами безпеки, церковне майно перейняла влада, а більшість вірян унаслідок депортації 1944 - 1951 рр. були розсіяні по території Польщі. Тільки в умовах “хрущовської відлиги” ГКЦ вдалося частково відродити свою діяльність. Внаслідок втручання Російської православної церкви відбулися кардинальні зміни у Польській автокефальній православній церкві. Під тиском Москви ПАПЦ була змушена відмовитись від протекторату константинопольського патріарха, отримала автокефалію від московського патріарха та провела кадрові зміни, включно з відходом глави ПАПЦ митрополита Діонісія, якому не вибачили участі у відродженні Української православної церкви. Поряд з московським патріархатом у внутрішньоцерковний процес втручалося й радянське керівництво, з яким узгоджувалися навіть кадрові питання.

Унаслідок відчутного зменшення вірян та радянських репресій щодо духовенства значного удару було завдано Римо-католицькій церкві на території України, яка втратила велику частину своєї власності і значно звузила територію свого адміністрування.

Отже, українсько-польське етнополітичне протистояння в досліджуваний період, яке переросло у збройний конфлікт на завершальному етапі Другої світової війни, стало одним з мотивів депортації українського і польського населення із українсько-польського пограниччя, що не призвело до нормалізації українсько-польських взаємин на міжетнічному рівні. Тож сучасні взаємовідносини між двома народами повинні розвиватися як добросусідські, взаємовигідні й приязні, з урахуванням гіркого досвіду Другої світової війни і повоєнного періоду, його об'єктивного аналізу. Наукові студії істориків і політологів покликані закладати додаткові підвалини для поглиблення взаєморозуміння і співробітництва.

Етнополітологічне осмислення тенденцій українсько-польських взаємин в період 1940 - 1950-х рр. висвітлює низку правових, наукових і практичних проблем, які потребують подальшого розв'язання.

По-перше, необхідно продовжити удосконалення договірно-правової бази міждержавних відносин України і Польщі як стратегічних партнерів, подальшого законодавчого забезпечення прав української меншини в Республіці Польща та польської меншини в Україні. Окремої уваги заслуговують питання правового захисту жертв репресій, депортацій, у т.ч. акції “Вісла”, та відшкодування майна їх нащадкам.

По-друге, на часі опрацювання нових науково-теоретичних і методологічних підходів до вироблення та дослідження національної політики Польщі та України стосовно етнічних меншин, гармонізації міжнаціональних відносин, утвердження міжнаціональної злагоди, розширення міждержавної співпраці в цій справі. Слід продовжити й активізувати спільні дослідження українськими і польськими істориками та політологами актуальних і контроверсійних сторінок історії українсько-польських взаємин з метою винесення повчальних уроків і запобігання конфліктних ситуацій на міжетнічному ґрунті, а також пошуку компромісів в оцінці спільного минулого.

По-третє, з метою послідовної реалізації програми національно-культурного відродження національних меншин слід активніше долучати до цієї роботи місцеві державні адміністрації, громадські організації, творчі спілки, підприємницькі структури, національно-культурні товариства, засоби масової інформації. Громадським організаціям України ініціювати перед громадськістю Республіки Польща аналогічні пропозиції стосовно української меншини в Польщі.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Індивідуальна монографія

1. Цепенда І. Українсько-польські відносини 40 - 50-х років ХХ століття: етнополітичний аналіз: Монографія / І.Цепенда. - К.: Дельта, 2009. - 387с.

Рецензії: Макар Ю. Предтеча операції “Вісла” // Голос України. -2009. - 28 березня; Гудь Б. Хто підігравав українсько-польські відносини в 40-х роках? // Галичина. - 2009. - 23 апреля.

Статті у фахових виданнях:

2. Цепенда І.Є. До питання про переселення українців з Польщі в УРСР за Люблінською угодою 1944 р. / І.Є.Цепенда // Україна в європейських міжнародних відносинах. - Наук. зб. на пошану доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента НАН України Мельникової І.М. - К., 1998. - С.488 - 499.

3. Пиріг Р.Я., Цепенда І.Є. Листи Микити Хрущова з питань евакуації українського і польського населення за Люблінською угодою 1944 року / Р.Я.Пиріг, І.Є.Цепенда // Студії з архівної справи та документознавства. - Том третій. - К., 1998. - С.155 - 160.

4. Цепенда І. Невідомий документ з питань пропагандистської діяльності ОУН-УПА / І.Цепенда // Архіви України. - 1999. - № 1 - 6. - С.143 - 147.

5. Цепенда І. Підготовка операції “Вісла”: польська комуністична влада у пошуках правового та пропагандистського “обґрунтування” депортації українців / І.Цепенда // Вісн. Прик. ун-ту. - Істор. - Вип. ІІІ - Івано-Франківськ: “Плай”, 2000. - С.118 - 124.

6. Цепенда І. До питання про отримання Польською православною Церквою автокефалії від московського патріарха Алексія / І.Цепенда // Наук. записки / Зб. Сер. “Політологія і етнологія”. - Випуск 12. - К.: ІПіЕНД, 2000. - С.251 - 257.

7. Цепенда І. Українська громада Польщі в умовах національної ізоляції (1948 - 1956 роки) / І.Цепенда // Міжнародний науковий конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. - Том 2. - Чернівці 16 - 18 травня 2000 року. - Доповіді і повідомлення. / Укр. іст. тов-во. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Відп. ред.: Л. Винар, Ю. Макар. - Чернівці: Рута, 2001. - С.306 - 310.

8. Цепенда І. Спроби та наслідки порозуміння польського підпілля з радянськими військами в Західній Україні (1944 - 1945 роки) / І.Цепенда // Актуальні проблеми державного управління 2001. - Вип. 5. - Львів, 2001. - С.309 - 316.

9. Цепенда І. Відгомін “хрущовської відлиги” у Польщі та її вплив на етнополітичне становище української меншини (1955 - 1958 роки) / І.Цепенда // Галичина. - 2001. - №5 - 6. - С.372 - 377.

10. Марчук В., Цепенда І. Українська греко-католицька церква в Польщі після Другої світової війни: боротьба за існування / В.Марчук, І.Цепенда // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Studia Ucrainica. - T.XI-XII. - Pod red. prof. Stefana Kozaka. - Warszawa: Wyd. Uniwersytetu Warszawskiego, 2001. - S.376 - 385.

11. Цепенда І. Суспільно-політична ситуація на Волині в 1943 - 1944 роках / І.Цепенда // Наук. вісн. Волин. ун-ту ім. Л. Українки. - Істор. науки. - Луцьк, 2001. - С.168 - 171.

12. Цепенда І. Ставлення польської політичної еліти до ідеї української державності в роки Другої світової війни / І.Цепенда // Галичина. - 2001. - №7. - С.101 - 106.

13. Цепенда І. Вибрані проблеми українсько-польського протистояння 1943 - 1947 років в оцінках сучасних польських істориків / І.Цепенда // Наук. праці Кам'янець-Подільського держ. пед. ун-ту. - Кам'янець-Подільський, 2001. - С.693 - 700.

14. Цепенда І. Джерела до історії українсько-польських стосунків у 1944 - 1947 рр. у фондах центральних архів Республіки Польща / І.Цепенда // Вісн. Прик. ун-ту. - Істор. - Вип. ІV. - Івано-Франківськ: “Плай”, 2001. - С.167 - 174.

15. Цепенда І. Операція “Вісла” в польській історіографії / І.Цепенда // Український історичний журнал. - 2002. - №3. - С.84 - 93.

16. Цепенда І. Таємниця загибелі генерала К.Свєрчевського та “рука Кремля” в операції “Вісла”: один погляд на дві проблеми / І.Цепенда // Галичина. - 2002. - №8. - С.140 - 146.

17. Цепенда І. Військові операції оперативної групи “Вісла” проти відділів УПА (квітень-липень 1947 року) / І.Цепенда // Ukraiсcy w najnowszych dziejach Polski (1918-1989). - T.II. - Akcja „Wisіa”. - Pod red. R.Drozda. - Warszawa: Tyrsa. - S.45 - 56.

18. Цепенда І. Українське питання в Польщі на початку 1947 року та розробка силової концепції його вирішення / І.Цепенда // Наук. зап. Київ. нац. пед. ун-ту ім.М.П. Драгоманова. - Сер.: Істор. - К., 2002. - С.191 - 195.

19. Цепенда І. Переселення польського населення з УРСР до Польщі в т.зв. “добровільний” період репатріації (листопад 1944 - серпень 1945 рр.) / І.Цепенда // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Studia Ucrainica. - T.XVII - XVIII. - Pod red. prof. Stefana Kozaka. - Warszawa: Wyd. Uniwersytetu Warszawskiego, 2004. - S.389 - 396.

20. Цепенда І. Зрив радянських планів щодо блискавичного проведення репатріації українського населення з Польщі до УРСР / І.Цепенда // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Studia Ucrainica. - T.XIX - XX. - Pod red. prof. Stefana Kozaka. - Warszawa: Wyd. Uniwersytetu Warszawskiego, 2005. - S.206 - 211.

21. Цепенда І. Обіцянки та реалії: соціально-економічні аспекти переселення українського населення з Польщі до УРСР (1944 - 1946 рр.) / І.Цепенда // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. - Вип. 272. - Істор. Політ. науки. Міжн. відн. - Чернівці, 2005. - С.206 - 211.

22. Цепенда І. Законодавчий досвід Польщі в питанні відшкодування залишеної власності на території колишнього СРСР під час репатріації 1944 - 1946 років / І.Цепенда // Українці Холмщини і Підляшшя: історична доля, духовна і матеріальна культура впродовж віків. - Зб. наук. праць / Упор. М.М. Кучерепа, Н.Г. Сташенко. - Луцьк, 2008. - С.249 - 252.

23. Цепенда І. Проблема повернення культурних цінностей у радянсько-польських відносинах другої половини 40-х років ХХ ст. / І.Цепенда // Віче. - 2009. - №7. - С.71 - 76.

24. Цепенда І. Суспільно-політична ситуація на українсько-польському пограниччі на заключному етапі Другої світової війни / І.Цепенда // Політичний менеджмент. - 2009. - №2(35). - С.163 - 171.

25. Cependa I. Ukraina a Polska w poszukiwaniu wspуlnej przyszіoњci / І.Cependa // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Studia Ucrainica. - T.X. - Pod red. prof. Stefana Kozaka. - Warszawa: Wyd. Uniwersytetu Warszawskiego, 2000. - S.301 - 306.

26. Cependa I. Polityka wіadz PRL wobec ukraiсskiej mniejszoњci narodowej w latach 1944 - 1989 / І.Cependa // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Studia Ucrainica. - T.XIII - XIV. - Pod red. prof. Stefana Kozaka. - Warszawa: Wyd. Uniwersytetu Warszawskiego, 2002. - S.133 - 146.

27. Cependa I. Ukraina i Polska wobec wyzwaс XXI wieku / І.Cependa // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Studia Ucrainica. - T.XIII - XIV. Pod red. prof. Stefana Kozaka. - Warszawa: Wyd. Uniwersytetu Warszawskiego, 2002. - S.83 - 88.

Анотація

Цепенда І.Є. Українсько-польські етнополітичні відносини 40 - 50-х років ХХ століття. - Рукопис. - 423 с.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство. - Інститут політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. - К., 2009.

У дисертації з урахуванням праць українських та польських дослідників, на основі використання широкої джерельної бази викладено результати етнополітологічного дослідження українсько-польських відносин в 40-х - 50-х роках ХХ століття. Здійснено аналіз причин і наслідків українсько-польського протистояння в роки Другої світової війни в контексті внутрішньо- та зовнішньополітичних чинників.

Досліджено політику комуністичних урядів СРСР і Польщі щодо українського та польського населення, а також механізми вирішення міжетнічного протистояння. Обґрунтовано періодизацію репатріаційно-депортаційних акцій, здійснено аналіз їх правової бази в контексті радянських геополітичних інтересів післявоєнного устрою Європи.

Розкрито причини, мотиви, перебіг і наслідки депортації польських громадян українського походження в рамках операції “Вісла”. Проаналізовано вплив депортаційних акцій на духовну й етноконфесійну ситуацію в українській і польській громадах, на загострення українсько-польських взаємин.

Обґрунтовано науково-практичні пропозиції щодо подолання негативних нашарувань і стереотипів минулого в сучасних українсько-польських відносинах.

Ключові слова: етнополітологія, етнополітичні відносини, українська національна меншина, польська національна меншина, міжетнічний конфлікт, репатріація, депортація, українсько-польські відносини, українське підпілля, польське підпілля.

Диссертация на соискание научной степени доктора политических наук по специальности 23.00.05 - этнополитология и этногосударствоведение. Институт политических и этнонациональных исследований им. И.Ф. Кураса НАН Украины. - К., 2009.

В диссертации с учетом трудов украинских и польских исследователей, а также с использованием широкой источниковедческой базы изложены результаты этнополитологического исследования украинско-польских отношений в 40 - 50-х годах ХХ века. Осуществлен анализ причин и следствий украинско-польского противостояния в годы Второй мировой войны с учетом внутренних и внешнеполитических факторов.

Исследована политика коммунистических правительств СССР и Польши относительно украинского и польского населения, а также механизмы решения межэтнического противостояния. Обосновано периодизацию репатриационно-депортационных акций, анализ их правовой базы в контексте советских геополитических интересов послевоенного устройства Европы.

Раскрыты причины и последствия депортации польских граждан украинского происхождения в рамках операции “Висла”. Проанализировано влияние депортационных акций на духовную и этноконфесионную ситуацию в украинском и польском обществах.

Обоснованы научно-практические предложения относительно преодоления негативных стереотипов прошлого в современных украинско-польских отношениях.

Ключевые слова: этнополитология, этнополитические отношения, украинское национальное меньшинство, польское национальное меньшинство, межэтнический конфликт, репатриация, депортация, украинско-польские отношения, украинское подполье, польское подполье.

Annotation

I.Ye.Tsependa. The Ukrainian-Polish Ethnopolitical Relations of the 40-50-s of the 20^th century. - A manuscript. - 423 p.

The dissertation for the scientific degree of Doctor of Political Sciences, the specialty 23.00.05 - Ethnopolitology and Ethnostate Studies. I.F.Kuras Institute of Political and Ethno-National Studies of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2009.

In the dissertation the nature and character of ethnopolitical processes on the Ukrainian-Polish border were disclosed taking into account the works of Ukrainian and Polish researchers, on the basis of the source, especially archival materials, many of which were introduced to the scientific circulation for the first time, the reasons of the confrontation, which in the end of the Second World War caused the armed conflict, were elucidated, and the deportating policy of the communist governments of the Soviet Union and Poland, which aimed at the radical "solution" of the national problems by means of the forced “exchange” of the population, was elucidated. The position of Ukrainian and Polish political groups as to their idea of the post-war system of Ukraine and Poland, the evolution of their political views in the context of the political, military and ethnopolitical situation on the Ukrainian-Polish border were analyzed. The interaction of foreign and domestic political factors, especially the two diametrically opposed approaches of national movements to territorial problems and the interest of Germany and the USSR in the provocation of hatred, the influence of those factors on the tragic course of the Ukrainian-Polish inter-ethnic conflict in 1943-1944 were elucidated.

The reasons and nature of the Ukrainian and the Polish underground movement, their national specificity, the attempts to use external factors in the mutual confrontation were generalized.

The policy of the communist governments of the USSR and Poland concerning the Ukrainian and Polish population as well as the mechanisms of the solving of the interethnic opposition were investigated. The division into the periods of repatriating-deporting actions was defined; their legal basis in the context of Soviet geopolitical interests of the post-war regime of Europe was analyzed. On the considerable factual-logical material the tragedy of Ukrainian and Polish immigrants, their difficult financial and living conditions were interpreted.

The common and divergent approaches of the communist governments of the Soviet Union and Poland in the implementing of the national policy concerning the Ukrainian and Polish minorities were analyzed.

The reasons and results of the deportation of the Polish citizens of the Ukrainian origin within the operation “Vistula” were exposed. A special attention was turned to the study of the Kremlin involvement in the operation “Vistula”. It was noted that the documents, which showed that the Kremlin initiated or worked out the operation, had not been found till the present, but the Stalinist model of “solving of national problems” became the model in the preparing of the operation. The influence of deportating actions on the spiritual and ethnoconfessional situation in Ukrainian and Polish societies, on the aggravation of the Ukrainian-Polish relations was analyzed.

The anti-communist policy of the governments of the USSR and Poland, which was shown in the prosecution of the clergy by the security bodies, the confiscation of the church property, the arrests and deportations of the representatives of the episcopate, was analyzed. In Poland as a result of that policy the Greek-Catholic Church almost completely stopped its functioning and the Polish Autocephalous Orthodox Church was forced to abandon the protectorate of the Constantinople Patriarch under the pressure of Moscow, received the autocephaly of the Patriarch of Moscow and had personnel changes, including the departure of the Head of the PAOC Metropolitan Dionysus, who wasn't forgiven his participation in the revival of the Ukrainian Orthodox Church. It was noted that due to the considerable reduction of believers and the Soviet repressions had caused a significant influence on the Roman-Catholic Church in Ukraine, which had lost most of its property and greatly narrowed the area of its administration.

The nature of controversial problems in the Ukrainian-Polish relations, which had been inherited by modern governments of Ukraine and the Republic of Poland, in particular with regard to the return of cultural values, was covered and also the scientific and practical suggestions concerning the overcoming of negative stereotypes of the past in the modern Ukrainian-Polish relations were grounded.

Keywords: Ethnopolitology, the Ukrainian national minority, the Polish national minority, interethnic conflict, repatriation, deportation, Ukrainian-Polish relations, the Ukrainian underground, the Polish underground.

Размещено на Allbest.ru