Сучасна політична культура України в умовах глобалізації інформаційного суспільства

Критеріями сучасного глобального інформаційного суспільства, зазначає авторка, є макроекономічна політика та концепція держави в контексті формування інформаційного суспільства, специфіка його законодавчої системи, особливості національної культури та менталітету. Умовно виокремлюються дві основні моделі розвитку інформаційного суспільства: західна та східна. Причому в межах західної моделі авторка відокремила шлях, обраний Європою, від американського шляху, а в межах східної особливе місце в цьому сенсі посідає Китай. Процес інформаційних перетворень у світі необоротний, але поки що він охопив далеко не всі країни. Створюється нова карта світу - інформаційна, яка демонструє стан цієї сфери в кожному регіоні.

У третьому підрозділі - „Основні етапи формування глобального інформаційного суспільства” - розглядається питання формування інформаційного суспільства на державному рівні. Зазначено, що прискорений розвиток і поширення інформаційно-телекомунікаційних систем, які пов'язані між собою та перетинають традиційні національні, політичні й економічні кордони, призвели до вимушеної зміни напрямку політичної думки. Політики відчули необхідність планування майбутнього розвитку інформаційних технологій, які, як з'ясувалося, можуть здійснювати й позитивний вплив на суспільство, і негативний.

Вперше (70-ті роки ХХ ст..) питання формування інформаційного суспільства на державному рівні стали обговорювати в США. Були проведені дослідження, які виявили зростання значення інформаційних секторів в економіці країни та визначили перспективи використання нових технологій в інших сферах. Слідом за США до розробки проблематики суспільства знань активно долучився Європейський Союз. У 1994 році було розроблено програму дій „Європейський шлях в інформаційне суспільство”, яка передбачала: 1) створення нормативно-правового простору; 2) розвиток інформаційних мереж, класифікацію основних послуг, стандартизацію устаткування; 3) вивчення соціальних і культурних аспектів інформаційного суспільства; 4) пропаганду концепції інформаційного суспільства серед населення.

У березні 2000 р. Європейська Комісія прийняла нову десятирічну програму „Електронна Європа” (e-Europe), основною метою якої стало прискорення руху Європи до інформаційного суспільства й сітьової економіки. Її ключові цілі полягають у такому: забезпечити кожній школі, кожному підприємству, кожному громадянинові вихід в он-лайнове середовище; підтримувати поширення європейської культури через створення „цифрової” літератури, фінансування та розвиток нових ідей; гарантувати соціальну спрямованість інформаційного суспільства, сприяти зростанню довіри громадян до держави та зміцнення соціальної злагоди. Відзначено, що ефективне партнерство учасників, включаючи спільне політичне співробітництво, є одним із ключових елементів раціонального розвитку інформаційного суспільства.

У другій половині 90-х років відбулися радикальні зрушення в розвитку інформаційного суспільства. Стрімкий розвиток нових інформаційних і телекомунікаційних технологій має сьогодні характер глобальної інформаційної революції, яка стосується всіх сфер життєдіяльності суспільства - політики, економіки, управління, фінансів, науки, культури, міжнародних відносин загалом. Інформаційні ресурси стають одним із найцінніших елементів національного та загальнолюдського надбання. Результатом інформаційної революції, що розгортається, стає формування нової економіки й нового типу суспільства - інформаційного.

У четвертому підрозділі - „Інформаційна революція як фактор модернізації культури та джерело формування політичного простору” - акцентовано увагу на інформаційній революції, яка радикально змінила хід історії людства.

Вплив нинішньої інформаційної революції на політичну сферу, що проявляється в трансформації політичних інститутів, політичної культури й політичних відносин, визнають не лише дослідники, але й політичні діячі (Л. Торвальдс, Ф. Тренбук, А. Гор, Дж. Делонг, Л. Вінер та ін.). Українська наукова думка недавно звернулася до досліджень інформаційної епохи та інформаційного суспільства, так само як і багатьох інших нових проблем, що виникають у світлі прискорюваних змін і глобальних зв'язків. Різноманітні аспекти дослідження цієї проблеми в межах української дійсності досліджуються в працях В. Андрущенка, Л. Губернського, М. Михальченка, Є. Головахи, О. Гриценко, В. Щербини, А. Толстоухова, І. Парапана, О. Злобіна, В. Тихоновича, О. Куценка, Л. Рєзанової, Н. Паніної, А. Чичановського, В. Шкляра та ін.

Можемо констетувати, що наслідком впливу нових методів і технологій на національні культури є формування різного ставлення до використання людиною нових форм трансляції групового та світового досвіду, обробки й обігу інформації: від активного неприйняття інновацій до поступової трансформації та адаптації власних моделей мислення й поведінки або навіть вихідних, раціонально створених базових орієнтацій і переваг.

В Україні такий процес відбувається ще більш болісно та суперечливо, оскільки він збігається, насамперед, з глибокою політичною та соціокультурною кризою. Однією з причин такої кризи є різка майнова диференціація, що спричинила різні можливості доступу населення до засобів інформації та комунікації. Сформувалися колосальні індивідуальні розбіжності, які спровокували гальмування в освоєнні адаптаційних стратегій, практик і соціокультурних зразків, сформованихних інформаційною епохою.

Наслідки впливу інформаційного середовища на політичну культуру України розглянуто в нормативному й ціннісному контекстах. Аналіз у нормативному контексті припускає спробу визначення того, які конкретні практичні норми, принципи, методи та інструменти використовуватимуть в Україні актори політичного процесу. Дисертантка вважає, що найбільший вплив здійснюють Інтернет та норми особливої субкультури, яку можна назвати інтернет-культурою; за допомогою них можливо: надання миттєвого просторово-часового обміну інформацією; широкомасштабне спілкування; підвищення ефективності у виробництві, підприємництві, навчанні, та інших сферах; поліпшення якості й розширення переліку надаваних населенню соціальних послуг; Мережа здійснює низку функцій: інформаційно-комунікативну, інформаційно-когнітивну, соціально-інтегрувальну, соціально-трансформаційну, інтеграційно-технологічну. Інтернет мав і специфічні проблеми: правові, морально-етичні, інформаційної безпеки, віртуальної злочинності, змісту інформації та ін.; Інтернет має організаційні структури: національні та міжнародні контролюючі організації, інтернет-співтовариства, Інтернет-підприємства тощо.

Ціннісний контекст впливу нових інформаційних технологій відображено в новій концепції державного управління, так званій концепції „електронного уряду”. Результати спроб реалізації цієї концепції, застосовувані з 2000 р. найбільш розвиненими країнами (США, Сінгапур, Великобританія, Фінляндія, Австралія), дозволяють зробити важливий висновок про ціннісний зміст політичної культури суспільства глобальної інформатизації.

Авторка окреслила наявні тенденції соціально-культурної динаміки як детермінанти можливих напрямків трансформації політичної культури глобальної інформатизації в Україні (зазначимо, що таких сценаріїв може бути багато). Політична культура може трансформуватися й мати певні особливості: політичної інформації занадто багато й простий громадянин не в змозі її переробити - перша особливість політичної культури - її „пасивність”; основним „гравцем” на політичній сцені є не політики, не держава, а електронні та традиційні ЗМІ, які стають також законодавцями політичної моди й основним центром обробки політичної інформації. Громадянин перестає робити власний вибір як результат самостійного усвідомлення альтернатив, повністю віддаючись до рук фахівців з „паблік рілейшнз” і журналістів - друга особливість політичної культури є „інтелектуальна апатія”; інтерес до політичних процесів є вибірковим і проявляється лише тоді, коли результат розв'язання тих або інших проблем прямо стосується особистого життя громадянина - третя особливість - політична культури характеризується „вибірковим інтересом”; четвертою особливістю політичної культури стає її „споживацький” характер; п'ята особливість - „видовищний” характер.

Характеризуючи нові інформаційні технології, помітила, що вони впливають не лише на окремих людей, їхні об'єднання, але й на „державні машини” загалом; нові інформаційні технології сигналізували про настання інформаційної епохи, створили умови для перетворення культури в домінантне джерело формування політичного простору; ІТК спричинили нові проблеми у вигляді використання старшим поколінням інформаційних технологій, доступу до інформації та її обробки, протистояння „інформаційно заможних” та „інформаційно незаможних”; існування сучасних технічних можливостей на тлі обмеженості людської уваги створило проблему аудіовізуальної какофонії, тобто існує межа, досягнувши якої, людина просто не сприймає інформацію, що надходить.

Третій розділ - „Трансформація політичної культури в процесі модернізації українського суспільства” - присвячено аналізові трансформації політичної культури в умовах незалежності та суттєвого впливу глобальної інформатизації на політичний простір України.

У першому підрозділі - „Основні напрямки трансформації політичної культури в сучасній Україні” - увага приділяється основним факторам, під впливом яких відбувається трансформація політичної культури України. Ми поділила їх на інституціональні та не інституціональні. До інституціональних (обумовлених діяльністю інститутів держави й громадянського суспільства) віднесено: зміну інститутів держави, зміцнення структур громадянського суспільства, формування нової конфігурації влади; поляризацію політичних сил; конфліктність соціуму, конфлікт політичних культур. До не інституціональних (негативні, або побічні результати інституціонального впливу) - маргінальність, „соціальну пам'ять”, соціальну нерівність, мораль з національно-історичними компонентами, етичні начала.

Кардинальні зміни конфігурації української влади після здобуття незалежності суттєво вплинули на трансформацію політичної культури, це виявилося в тому, що владу не розглядають як єдине ціле, відособленими є орієнтації на центр та регіон; у політичній культурі та свідомості затверджується дуалізм у ставленні індивіда, соціальної групи, тому виборці регіону приводять у владу тих, хто „збігається” (за допомогою виборчих технологій образу) з політичною культурою найбільш активної частини населення регіону; кризові явища призвели до девальвації влади й функції керування як цінності.

Особливого впливу зазнає політична культура від інститутів громадянського суспільства, що формуються в сучасній Україні. Його структури своєю появою й діяльністю ведуть до руйнування усталеної, досить гомогенної, роками офіційно культивованої моделі, одержавленої політичної культури, затверджуваної в країні протягом тривалого часу системи цінностей, і диктують необхідність укорінення в суспільстві гетерогенної моделі. Розвиток громадянського суспільства (за характеристикою Гегеля, прицьому поєднано егоїстичні цілі культурних людей цивілізованими засобами, приватна особа перетворюється в культурну суб'єктивність за допомогою праці, культури) сприяє висуванню на перший план політичних культур саме громадянської культури. Відмова в реальності від принципу „люди-гвинтики” й висунення громадянина на ключові позиції суспільно-політичного життя обумовлює необхідність перетворення й самої політичної культури. Однак можна припустити, що в сучасній українській дійсності „поєднання егоїстичних цілей” відбувається не завжди „цивілізованими засобами” й не завжди за допомогою культури. Найбільш яскраво це відбито в існуванні організованої злочинності, яка має свої інтереси в політиці, економіці, соціальній сфері та підкупі посадових осіб. Такі явища поляризують політичні сили суспільства, настає ідеологічна дихотомія, що призводить до гострого конфлікту політичних субкультур. Конфліктогенність політизованого суспільства проявляється в нових типах політичної культури, в її агресивно-екстремістських моделях.

Серед не інституційних факторів, які впливають на трансформацію політичної культури та визначають її тип, важливим, з нашого погляду, є маргінальність, яка з позицій політичної культури є породженням процесу падіння авторитету традиційних цінностей щодо політики, результатом невизначеності нових ціннісних орієнтирів. Небезпека цього соціального явища полягає в тому, що, будучи „людиною на узбіччі, у тіньовій стороні життя офіційних структур”, маргінал неминуче починає вести „війну проти всіх”, стаючи деструктивною складовою суспільного життя.

„Соціальна пам'ять”, яка також суттєво змінює політичну культуру, впливає на вироблення моделей поведінки та зразків дій, здійснює опосередкований вплив на формування інформаційно-комунікативного середовища. Соціальна пам'ять і її основа - соціальний досвід, накопичений у попередні роки, спонукає сьогодні певну частину громадян триматися подалі від влади, цуратися участі в політичному процесі. Трансформацію політичної культури багато в чому визначає ступінь модернізації соціального досвіду і, як наслідок - соціальної пам'яті. Соціальна пам'ять сучасного українського соціуму суттєво деформована, що зумовлює підвищення конфліктогенності суспільства.

На формування інформаційного суспільства в Україні, на динаміку й характер трансформації політичної культури впливає й соціальне розшарування населення за рівнем доходів і відношенням до власності. Деякі політологи й соціологи, які вивчають соціальні процеси в суспільстві, відносять бідність окремих груп населення до істотних факторів, що сприяють виникненню деструктивних політичних субкультур. У суспільстві, де розрив між низько та високооплачуваними працівниками наближається до співвідношення 1:10, виникає ситуація напруги, загроза безпеки. У благополучних країнах, таких, наприклад, як Данія, Німеччина, Фінляндія, Швеція, прагнуть до збереження пропорції 1:7, 1:8. За деякими оцінками, у Росії цей показник зараз наближається до параметра 1:14. У 2003 р. в Україні частка бідних складала 28%, злиденних - половину від бідних.

Таким чином, значний вплив на трансформацію політичної культури мають фактори співвідношення політики, моралі та етики. Зазначено що в політичній сфері значущість етичних цінностей надто велика.

Ключовим фактором, який впливає на сутнісні зміни політичної культури сучасної України, є трансформація системи цінностей, що формує ядро самої політичної культури й створює умови для формування сучасного інформаційного суспільства.

В другому підрозділі - „Політична культура і політичні цінності: проблеми та механізми соціальної селекції” - проаналізовано перехід від однієї системи цінностей до іншої в умовах формування інформаційного суспільства в сучасній Україні.

Аксіологічні параметри суспільства й держави формуються під впливом політичних, економічних, психологічних факторів. Жодне суспільство не може існувати без будь-яких фундаментальних цінностей, властивих саме цьому суспільству. Ці цінності формуються протягом тривалого історичного періоду, відображують єдність історичної долі народу держави та бажання її громадян надалі жити разом. Поняття „система цінностей” прийнято розглядати з естетичних, етичних, онтологічних, гносеологічних, соціальних, релігійних та моральних позицій. У групі соціальних цінностей доцільно виокремити політичні цінності, які розуміють як „позначення сутності політично значущих дій, процесів, явищ у сенсі їх відповідності або невідповідності інтересам суспільства, окремих соціальних груп, людини”. Політичні цінності є невід'ємною частиною політичної культури, її визначальним компонентом, що матеріалізується в політичному процесі, відбивається на формуванні інформаційного суспільства.

У перехідні періоди розвитку суспільства на одне з пріоритетних місць у селекції цінностей виходить „символічна свідомість”, тобто рефлексивно-оцінний підхід до відбору цінностей, заснований на емоційно-знаковому сприйнятті аксіологічних компонентів. Дослідження свідчать про те, що соціально обумовлені символи не лише виражають почуття та емоції, але й сприяють соціальній згуртованості, формуванню системи цінностей у суспільстві. У період нинішніх змін, пережитих сучасними громадянами України, почуття хаосу, нестійкості й безладу компенсується в частини українців за рахунок символічного, знакового, образного сприйняття минулого та сьогодення.

Авторка структурує систему цінностей у систему політичних пріоритетів, які впливають на трансформування політичної культури: легітимна демократична влада; місцеве самоврядування як мікрорівень політичного процесу; політична система як формалізована оболонка зберігання аксіологічних компонентів політики; виборче право та гарантії його реалізації; інститути громадянського суспільства (вільна особистість, різноманітні асоціації, засоби масової інформації); демократичні партійно-політичні структури.

В роботі обґрунтувуються вплив релігійних цінностей на розвиток політичного процесу в сучасній Україні зазначено, що в сучасних умовах актуалізовано необхідність розгляду взаємин держави й конфесій, моделювання нових підходів до їхньої взаємодії. Конфесійний фактор політики потребує постійного діалогу офіційних структур з релігійними діячами, оскільки останні є достатньо впливовими в суспільстві.

У третьому підрозділі - „Основні тенденції та механізми впливу політичної культури на трансформаційні процеси в Україні” - визначаються основні тенденції та механізми впливу політичної культури на трансформаційні процеси в сучасній Україні, які мають теоретичне й практичне значення для осмислення проблеми та для можливого коригування політико-правових дій, метою яких є оптимізація процесу розвитку політичних і соціально-економічних перетворень в Україні та її регіонах.

Зазначається, що перехідне суспільство - це суспільство, яке здійснює свою еволюційну трансформацію від одного якісного стану до іншого. Таке суспільство постає тоді, коли в ньому виникають відносини якісно нового типу, утверджуванні не раптово, а поступово, з набуттям нових інституційних та системних якостей. Науковці більше використовують термін перехідний і, власне, транзитний (від англ. transitional). Коли розглядають поняття „перехідне” або „транзитивне” суспільство, мають на увазі не лише трансформаційні зміни в посткомуністичних суспільствах, тобто перехід від тоталітаризму до демократії, хоча в переважній більшості концепцій домінує саме такий підхід до аналізу проблематики.

Трансформаційний (перехідний) процес, зазнача, як свідчить історія, проходить кілька етапів розвитку. За визначенням В. Ребкала та Л. Шкляра, він має такі стадії: переоцінку наявного стану суспільства та змісту й масштабів кризи, що має переважно системний характер; соціальну діагностику, тобто неупереджену об'єктивну характеристику реального стану речей, його джерел та причин виникнення, можливостей і шляхів виходу з кризової ситуації; демонтаж віджилої системи, ліквідацію її явних невідповідностей досягнутому рівню суспільного розвитку та його тенденціям; пошук якісно нових стратегій розвитку, елементами яких є: політична, економічна та соціальна (інколи й національна) ідентичність суспільства.

Вплив політико-культурологічних факторів на трансформаційні процеси може відбуватися й безпосередньо, й опосередковано. Більше того, реальні зміни в політичній практиці в багатьох випадках можуть відбутися через деякий час, коли якісні та кількісні зміни набирають необхідну критичну масу. Це обумовлено низкою причин: по-перше, складною структурою політичної культури. Авторка вважає, що найбільш помітні тенденції трансформаційного процесу під впливом політичної культури відбуваються завдяки її поведінковим компонентам, зокрема, через такі дієві форми, як зразки політичної поведінки та моделі політичних дій; по-друге, несинхронним розвитком і трансформацією самих елементів, які складають політичну культуру. Науковий аналіз показує, що в її структурі найбільш інерційними були й залишаються політичний менталітет, політичні традиції, а також колективні уявлення. До більш мобільних елементів можна віднести політичні ідеї, ідеології та політичні концепції; по-третє, система цінностей, яка незмінно домінує в будь-якій політичній культурі, у сучасній Україні досить еклектична, суперечлива, на різних етапах трансформаційного процесу може набувати різновекторного розвитку.

До найбільш характерних тенденцій ми відносимо перехід, що намітився, від гомогенної моделі політичної культури до її гетерогенної модифікації, який сприяє утвердженню нових зразків політичної поведінки та моделей дій. Друга тенденція - поглиблення кризових явищ за наявності різних політичних субкультур з різними інтересами, ідеологіями та цінностями в їх основі. Третя тенденція визначається нами як регіональна. Артикуляція регіональних політичних, соціально-економічних інтересів і цінностей, яка активно проявилася в останнє десятиліття, вплинула на формування регіональних елементів політичної культури, що визначають регіональний компонент транзитивного політичного процесу, а отже, і стиль поведінки місцевої еліти, що має позитивний та негативний прояв. Четверта тенденція - непродуктивність запозичених моделей реформування політики та економіки, які не ґрунтуються на українських цінностях і політичній культурі, не адаптивних, більше того, контрпродуктивних та відчужуваних соціумом.

Дослідження дало змогу виявити низку факторів політико-культурологічного впливу на трансформаційний політичний процес. Йдеться, передусім, про друковані та електронні засоби масової інформації. Панівними серед них є загальнодержавні та регіональні телерадіомовні компанії, які забезпечують найбільше охоплення населення та доступ глядачів і слухачів до масової інформації.

Механізми впливу політичної культури на ці процеси залежно від домінантної ознаки можна поділити на три групи: політико-аксіологічні (через соціальну селекцію та утвердження певних політичних цінностей), політико-ідеологічні (формування та формалізація ідеологій, програм політичних партій, їх змагальність, рекрутування прихильників) і політико-правові (виборча система). Механізм впливу політичної культури на трансформаційні процеси ми розуміємо як багаторазово відтворену впорядковану сукупність організаційних заходів, які забезпечують отримання конкретного результату. Ефективність використання тих або інших механізмів, їхню результативність багато в чому визначено наявністю або відсутністю політичних технологій, які забезпечують функціонування механізмів.

У четвертому розділі - „Політична культура Українського суспільства в умовах сучасної глобалізації” - проаналізовано основні сутнісні параметри глобального інформаційного простору в контексті політичної культури.

Перший підрозділ - „Основні напрямки інформаційної стратегії України в сучасному геополітичному просторі” - присвячено розв'язанню проблеми політичної стратегії в Україні як спеціального напрямку державних інститутів і політичних об'єднань на інтеграцію в глобальний інформаційний простір, що відповідає потребам постіндустріальної модернізації в нашій країні. Видокремлюються два основні напрямки в інформаційній стратегії України: просування шляхом інтеграції в цей простір як повноправного та активного суб'єкта та збереження власної самобутності, цивілізаційної й культурної ідентичності в процесі соціально-економічної й політичної модернізації, яка має тенденцію до універсалізації.

Серйозно говорити про майбутнє України в умовах формування глобального інформаційного простору можна лише тоді, коли вдасться вирішити проблеми створення та розвитку інфраструктури інформаційного суспільства: забезпечення розвитку найбільш технологічних і наукомістких виробництв шляхом широкого залучення передових досягнень науки й техніки з-за кордону та стимулювання їхнього розвитку у власній країні й активної участі країни в глобальній і регіональній інформаційній мережах; чітке визначення політичної й правової ролі та місця країни в глобальному інформаційному просторі; організацію сприятливих умов для широкого залучення зарубіжних інвестицій у країну.

Загалом інформаційна стратегія України повинна бути орієнтована: на селекціонування інформаційних потоків, спрямованих і всередину країни, і за її межі; на активний пошук, здобування інформації, яка стосується національно-державних інтересів; на наповнення інформаційних мереж необхідними відомостями про образ України як держави, здатної впливати на світові політичні, економічні й культурні процеси; готовність до інформаційного протиборства з питань політичного, економічного, ідеологічного, культурного характеру, які зачіпають або ущемляють національно-державні інтереси.

Другій підрозділ - „Політична комунікація як особливий тип інформаційно-комунікативних обмінів” - присвячено розгляду політичної комунікації, яка справляє винятковий вплив на перетворювальні процеси політико-культурного простору. Сутність політичної комунікації, на нашу думку, полягав в тім, що вона виступає значеннєвим аспектом взаємодії суб'єктів політики шляхом обміну інформацією в процесі боротьби за владу або її здійснення, носієм публічного характеру. Продуктом комунікації є інформація, яка пов'язана з цілеспрямованою передачею та селективним прийомом інформації, без якої неможливий рух політичного процесу.

Проаналізовано підходи щодо поняття та сутності політичної комунікації та її впливу на формування політичної культури в умовах глобальної інформатизації суспільства. Під час вивчення моделей комунікації критично використано теоретичні здобутки зарубіжних і російських науковців, зокрема праці П. Лазарсфельда, Б. Берельсона, X. Годе, Ж-М. Котре, Л. Пая, Р.-Ж. Шварценберга, К. Розенгрена, Л. Уеннера, Ф. Палмігріна, М. Гончарова, Ю. Авер'янова, Г. Бєлова, В. Пугачова, А. Мігольтаєва, В. Варивдіна, А. Миронова, Л. Соловйова, П. Циганкова та ін.

Виникнення поняття „політична комунікація” та виокремлення досліджень політичної комунікації у відносно самостійний напрям обумовлено демократизацією політичних процесів у світі в другій половині XX століття, виникненням і зростанням ролі нових інформаційних технологій, а також розвитком кібернетичних теорій. П. Лазарсфельд, Б. Берельсон і X. Годе запропонували класичну двоступеневу модель комунікації (лідери суспільної думки - менш активні верстви населення), яка згодом стала однією з перших загальновизнаних теоретичних конструкцій політичної комунікації. Надалі на її основі було сформовано кілька теорій комунікації: „теорію мінімальних ефектів” масової комунікації, „теорію корисності та задоволення потреб”, „теорію культивації”, „установлення порядку денного” та ін.

Результати досліджень у 90-і роки ХХ ст. дають чимало вагомих аргументів на користь ЗМІ й, насамперед, телебачення. Основну увагу в цих дослідженнях приділено аналізу комунікаційних стратегій, спрямованих на конструювання особливої друкованої та електронної „медіа-реальності”, з якою безпосередньо має справу індивід під час виборчих компаній.

Бум у дослідженні комунікації в українській політичній думці розпочався наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття. Демократична модернізація в Україні прискорила вивчення ролі засобів масової комунікації в сучасних політико-культурних процесах українського суспільства та формування політичної культури інформаційної доби. Дослідженню проблем комунікації присвячено низка праць Г. Почепцова. Процеси політичної комунікації та політично значимої інформації вивчали Ю. Ганжуров, О. Гриценко, О. Зернецька, П. Зернецький, А. Чічановський, В. Шкляр, О. Стариш, О. Шахтемірова, О. Шпанько, В. Мороз, Т. Петрів, О. Проскуріна, І. Слісаренко, С. Солонська, С. Недбаєвський, О. Чекмишев, Г. Хлисту, Т. Приступенко, С. Онуфрів, В. Мороз, О. Ваганова та ін.

Особливо слід відзначити праці, в яких розглянуто вплив політичної комунікації на політичні процеси в контексті політичної культури та формування в процесі зворотного зв'язку останньої, А. Чічановського, В. Шкляра, В. Горбатенко, О. Чекмішева, В. Лизанчука, Т. Петріва, І. Слісаренко, які зазначають, що в сучасному суспільстві засоби масової інформації перетворилися на могутній політичний інститут, без якого неможливо уявити функціонування політичної влади. Особливе значення мають електронні засоби масової інформації, насамперед, телебачення, завдяки йому публічна політика отримала надзвичайно ефективний інструмент впливу на суспільство.

У контексті політичної культури засоби масової інформації, як зазначає О. Чувардинський, відкривають небачені раніше можливості формування політичних орієнтацій, а також маніпулювання громадською думкою. Виходячи з аналізу ЗМІ, який робить науковець, сьогодні сформувалися два типи ЗМІ: перший, який мобілізує та включає агітацію й пропаганду, і другий - маркетинговий, який використовує методи паблік рілейшинз та політичної реклами. Зазвичай обидва застосовують у демократичних суспільствах, але превалює другий.

У третьому підрозділі - „Перспективи утвердження нової політичної культури в Україні” - розглядаються перспективи утвердження нової політичної культури (НПК) в Україні, з'ясовується сукупність тих інноваційних процесів, які змінюють базові установки політичної культури суспільства.

Політична реальність України - це зміна парадигм, що означає в наших умовах порушення стаціонарної циклічності розвитку (за схемою „стагнація-криза - відлига-розвиток - стагнація-криза”) і як наслідок - перетворення значних верств населення в активний колективний політичний суб'єкт. Сучасну історію соціально-політичних трансформацій в Україні дослідники поділяють на такі періоди, водночас виділяючи специфічні особливості кожного: перший - соціальні зміни часів „перебудови” та інституційний вибух 1991 року; другий - стратегія стримування інституційних змін (1992 - 1994); третій - становлення подвійної інституційної системи (1994 - 1998); четвертий - нова інституційна криза та „помаранчева революція” (1999 - 2004). Авторка виділяє п'ятий період (2005 - 2009) в історії соціально-політичних трансформацій в Україні. Відмінними його рисами є: „помаранчевий” президент, часті вибори парламенту, регулярна зміна „кольорового” уряду, який щоразу проголошує себе „демократичним”, а насправді в ньому змінюється лише „кольорова гама”. Дисертантка подає характеристику виділених етапів у політико-культурному вимірі та зауважує, що перший і другий періоди соціальних змін у політико-культурному плані можна об'єднати й позначити як період політичної та культурної самоідентифікації суспільства, тобто виникнення історичного моменту, коли трансформовано загальнорегіональну ідентичність, яка практично миттєво змінила радянсько-комуністичний напрямок руху на західно-капіталістичний. Третій період трансформації (1994 - 1998 рр.) - найтяжчі роки для України. Саме в цей час відбувся перелом більшості тенденцій розвитку масової свідомості, окреслилися якісні зміни в політичній культурі населення.

Суттєві зміни 2004-2005 рр. значно підвищився рівень демократизації масової свідомості за низкою показників, передусім, у політичній і морально-психологічній сферах, однак революційні очікування, надії та ілюзії не витримали постреволюційних реалій, які призвели до відновлення застійних тенденцій в українському суспільстві.

Однак зазначимо, що як це не парадоксально, позитивні ціннісні зрушення в розвитку політичної культури відбулися, оскільки за роки перебудови й незалежності сформувався значний прошарок людей, які мислять категоріями, відкритих для інновацій. У сучасних умовах діє низка тенденцій, які активізують процеси культурного запозичення, значною мірою завдяки інформаційно-комунікативним процесам, це - поліцінністність культури; швидкий ріст у політичному просторі медіа відносин, настільки швидкий, що українське суспільство рухається в руслі загальносвітових процесів; комерціалізація політичного простору, і цей процес органічно вписався в структуру мислення політичних акторів; поширилося коло ліберально настроєних інтелектуалів.

Висновки

1. Зміна суспільно-політичного ладу, утвердження нових принципів побудови державної влади та місцевого самоврядування, упровадження на практиці політичного й економічного плюралізму, демократичних прав і свобод, становлення інститутів громадянського суспільства актуалізують дослідження факторів впливу на політичну культури сучасного українського суспільства.

2. Процеси глобалізації впритул торкнулися сфери політичної культури. Зіткнення модерну та консерватизму, традицій та універсалізму в політичній культурі стали характерними для двадцятого століття, особливо його останньої чверті, коли розпочався етап переходу до інформаційної фази суспільного розвитку.

3. Традиціоналізм української політичної культури зайшов у суперечність з модернізаторськими устремліннями реформаторів. Успішне проведення реформування - максимальне включення традицій у загальний процес відродження українського суспільства.

4. Транзитивний характер політичної культури сучасності відображає тривалий за часом процес переходу від однієї системи цінностей до іншої.

5. Основні компоненти формування системи політичних цінностей - це: легітимна демократична влада, політична система, політична свобода, демократія як форма державного управління, реалізації принципу делегування владних повноважень; інститути громадянського суспільства; місцеве самоврядування, вільна особистість.

6. На формування політичної культури найбільше впливають ті ціннісні установки, які органічно поєднують у собі традиційні, загальнолюдські, позакласові, поза корпоративні цінності та нову групу цінностей, носіями яких є різні асоціації, у тому числі політичні партії.

7. Затяжний характер перетворень в українському суспільстві лежить також від рівня аксіологічної багатополярності соціуму: термінальні цінності українського суспільства поки що не згрупувалися, їхню ієрархію не вибудувано.

8. Розвиток політичної культури в умовах модернізації українського суспільства й держави стримують організована злочинність, тіньова економіка, корумпована частина державного апарату.

9. До найбільш значущих тенденцій впливу політичної культури на трансформаційний процес у сучасній Україні необхідно віднести перехід від гомогенної моделі політичної культури до її гетерогенної модифікації, що сприяє утвердженню нових зразків політичної поведінки й моделей дій. Механізми впливу політичної культури на трансформаційний процес у сучасній Україні можуть бути охарактеризовані як політико-аксіологічні, політико-ідеологічні та політико-правові.

10. Зміни в політичній культурі багато в чому визначено наслідками соціально-економічних перетворень у суспільстві. Економічна детермінація розвитку політичної культури проявляється у виникненні політичних субкультур. Зміцнення позицій середнього класу в українському суспільстві належить до позитивних факторів модернізації, його поява - передумова стабілізації політичного процесу, одна з обов'язкових умов формування оновленої політичної культури.

Список публікацій

Монографія:

1. Проскуріна О. О. Політична культура інформаційного суспільства / Олена Олександрівна Проскуріна ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. - Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2008. - 352 с. (Рецензія: Михальський І. С. Рецензія на монографію Проскуріної Олени Олександрівни „Політична культура інформаційного суспільства” / Ігор Михальський // Грані. - 2009. - № 3. - С. 169 - 170).

Публікації у фахових наукових виданнях:

1. Проскуріна О. О. Політична культура та політична поведінка соціальних суб'єктів з огляду політичного процесу в Україні / Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2002. - Вип. 16. - С. 495 - 499.

2. Проскуріна О. О. інформаційне суспільство: можливості і політико-культурна реальність становлення / О. О. Проскуріна // Грані. - 2005. - № 1. - С. 126 - 128.

3. Проскуріна О. О. Виклик комунікацій і відповідь культурного поля політики / Олена Проскуріна // Політичний менеджмент. - 2005. - № 2. - С. 103 - 107.

4. Проскуріна О. О. Методологічні проблеми політичної науки: парадигма як модель постановки і вирішення проблеми дослідження політичної культури / О. О. Проскуріна // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку : зб. наук. пр. / наук. ред. М. Гетьманчук. - Л., 2006. - № 18. - С. 169 - 173.

5. Проскуріна О. О. Комунікаційний розвиток політико-культурного життя в Україні / О. О. Проскуріна // Політика і публіцистика : зб. наук. пр. / за заг. ред. А.А. Чічановського. - К., 2007. - Вип. 1. - С. 129 - 138.

6. Проскуріна О. О. Політико-культурний вимір Донбаського регіону / Олена Проскуріна // Політичний менеджмент. - 2007. - № 1. - С. 127 - 135.

7. Проскуріна О. О. Політико-культурні аспекти інформаційного суспільства : глобалізація в освіті і Болонський процес - нова хвиля реконструкції чи нова проблема з ілюзією / О. О. Проскуріна // Грані. - 2006. - № 2. - С. 110 - 113.

8. Проскуріна О. О. Політико-правові аспекти розвитку інформаційного суспільства в Україні / Олена Проскуріна // Політичний менеджмент. - 2006. - № 3. - С. 62 - 68.

9. Проскуріна О. О. Політична комунікація та перспективи утвердження в Україні нової політичної культури / О. О. Проскуріна // Публіцистика і політика : зб. наук. пр. / за заг. ред. А.А. Чічановського. - К., 2007. - Вип. 1. - С. 41 - 49.

10. Проскуріна О. О. Політична культура України: етапи й тенденції розвитку від перебудови до сьогодення / О. О. Проскуріна // Грані. - 2008. - № 4. - С. 150 - 154.

11. Проскуріна О. О. Соціально-політична адаптація людини в глобальній інформаційній екосистемі: масова культура як найважливіша складова політико-культурного простору (питання теорії і практики) / О. О. Проскуріна // Грані. - 2007. - № 3. - С. 126 - 130.

12. Проскуріна О. О. Політична культура України: сучасні проблеми та досвіт становлення в умовах глобалізації (питання теорії та практики) / О. О. Проскуріна // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнополіт. дослідж. ім. І. Ф. Кураса НАН України. - К., 2008. - Вип. 37. - С. 142 - 152.

13. Проскуріна О. О. Проблеми становлення політичної культури інформаційного суспільства: зворотній зв'язок у політичній комунікації як процес досягнення цілей політичних акторів (питання теорії та практики) / О. О. Проскуріна // Інформаційне суспільство. - К., 2008. - Вип. 7. - С. 18 - 22.

14. Проскуріна О. О. Україна і глобальні проблеми сучасності: нові інформаційні технології та їх вплив на зміни в політичній культурі / О. О. Проскуріна // Грані. - 2008. - № 2. - С. 149 - 153.

15. Проскуріна О. О. Україна та розвиток цивілізації на рубежі століть : проблеми політичної культури в контексті інтеграції ЄС / О. О. Проскуріна // Актуальні проблеми міжнародних відносин : зб. наук. пр. - К., 2006. - Вип. 65, ч. 1. - С. 36 - 40.

16. Проскуріна О. О. Шляхи роздоріжжя політичної культури сучасної України / О. О. Проскуріна // Грані. - 2006. - № 6. - С. 123 - 127.

17. Проскуріна О. О. Політична культура України в умовах нових інформаційних технологій сучасності: „цифрова демократія”, „електронний уряд”, „електронна держава” - нові терміни демократії / О. О. Проскуріна // Грані. - 2009. - № 1. - С. 132 - 135.

18. Проскуріна О. О. Політична культура України в умовах глобальної інформатизації: форми політичної соціалізації та їх удосконалення/ О. О. Проскуріна // Гілея (наук. вісн.) : зб. наук. пр. / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К., 2009. - Вип. 20. - С. 317 - 323.

19. Проскуріна О. О. Політична культура як чинник прогнозування політичних процесів / О. О. Проскуріна // Грані. - 2009. - № 3. - С. 131 - 135.

20. Проскуріна О. О. Політична цінності в контексті політичної культури інформаційної доби / О. О. Проскуріна // Публіцистика і політика : зб. наук. пр. / за заг. ред. А. А. Чічановського. - К., 2009. - Вип. 1. - С. 42 - 51.

21. Проскуріна О. О. Україна в сучасному геополітичному просторі: основні напрямки інформаційної стратегії / Олена Проскуріна // Політичний менеджмент. - 2009. - № 3. - С. 137 - 144.

Інші публікації:

22. Проскуріна О. О. Політико-культурний аналіз як метод дослідження соціально-політичного життя (історичний досвід та сучасність) / Проскуріна О. О. // Історична наука: проблеми розвитку : матеріали Міжнар. конф. „Давня та нова історія України”. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002. - С. 185 - 188.

23. Проскуріна О. О. На зламі культури, або деякі роздуми про громадянське суспільство в Україні / Проскуріна О. О. // Матеріали засідання Дискусійного клубу української науково-педагогічної інтелігенції 22 листоп. 2002 р. - К., 2002. - С. 59 - 63.

24. Проскуріна О. О. Владна еліта в Україні: перспективи політико-культурного розвитку / Проскуріна О. О. // Україна і Польща в ХХ ст.: історія та політологія : матеріали міжнар. конф. з проблем розвитку України та Польщі у ХХ ст. - К., 2002. - С. 256 - 259.

25. Проскуріна О. О. Демократична політична культура як необхідний чинник входження в світове співтовариство / Проскуріна О. О. // Наука і освіта - 2003 : матеріали VІ Міжнар. наук.-практ. конф.. - Т. 19. - Д., 2003. - С. 38 - 40.

26. Проскуріна О. О. Визначення демократії. Нова політична освіта в Україні / Проскуріна О. О. // Освіта Донбасу. - 2003. - № 5 - 6. - С. 38 - 42.

27. Проскуріна О. О. Нова політична освіта в Україні. Визначення легітимності / Проскуріна О. О. // Освіта на Луганщині. - 2004. - № 1. - С. 74 - 76.

28. Проскуріна О. О. Нова політична освіта в Україні. Політична культура в Україні // Проскуріна О. О. // Освіта на Луганщині. - 2005. - № 1. - С. 50 - 53.

29. Проскуріна О. О. Проблеми та перспективи феномену глобалізації у сучасному світі / Проскуріна О. О. // Сучасні наукові дослідження - 2006 : матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. - Т. 43. - Д. : Наука і освіта, 2006. - С. 38 - 40.

30. Проскуріна О. О. Україна - 2006: цивілізаційний вибір країн та світовий процес глобальної інформації // Наукова молодь : матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф. „Наукова молодь: досягнення та перспективи”. - Луганськ : Знання, 2006. - Т. Соціально-гуманітарні науки. Природничо-географічні та технічні науки. - С. 35 - 36.

31. Проскуріна О. О. Проблеми розвитку політичної культури українського студентства / Проскуріна О. О. // Наукова молодь : матеріали ІV Міжнар. наук.-практ. конф. „Наукова молодь: досягнення та перспективи”. - Луганськ: Знання, 2008. - С. 218 - 220.

Наведені вище публікації з достатньою повнотою відображають розроблені в дисертації теоретичні положення, результати дослідження та висновки.

Анотація

Проскуріна О. О. Сучасна політична культура України в умовах глобалізації інформаційного суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.03 - політична культура та ідеологія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

В дисертації здійснено системне дослідження актуальної проблеми політичної культури в Україні в умовах глобальної інформатизації, їх взаємозв'язок та взаємовплив. Комплексно проаналізовані трансформаційні процеси, визначено основні механізми формування вітчизняного інформаційного простору, зокрема політичного в цьому процесі політичної культури в контексті глобальної інформатизації світу.

Уперше в українських політичних дослідженнях поставлено питання про вплив глобальної інформатизації на трансформацію політичної культури України. Розглянуто причини й наслідки трансформаційної активності на політико-культурному просторі в умовах глобальної інформатизації суспільства. Оцінено роль ЗМІ в процесі трансформації. Розкрито особливості впливу політичної комунікації на зміни в політичній культурі глобальної інформатизації суспільства. Зазначено відмінні особливості в політичній культурі інформаційного суспільства та фактори впливу на процеси трансформації політичної культури. Розкриті тенденції й механізми впливу політичної культури на трансформаційні процеси в Україні. Означено основні напрями інформаційної стратегії України в сучасному геополітичному просторі. Зроблено спробу прогнозу розвитку політичної культури в Україні в умовах глобальної інформатизації, обґрунтовано визначальну роль нових інформаційних технологій на формування нової політичної культури.

Ключові слова: політична культура, інформаційне суспільство, інформаційна культура, інформаційно-комунікативні технології, інформаційний простір, комунікація, політична комунікація, політично значима комунікація, глобальна інформатизація, інформаційна стратегія.

Annotation

Proskurina E. A. Contemporary Political Culture of Ukraine under Conditions of Globalization of Information Society. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of Doctor of political Studies in speciality 23.00.03 - Political culture and ideology. - T. Shevchenco Kyiv National University. - Kyiv, 2009.

On the basis of voluminous material the dissertation studies the transformation processes, transformation activities and their methods concerning political culture of contemporary Ukraine, caused by the global informatisation of world. The dissertation is based on methodological principles which appear in the role of reference-points during the researches. For the fist time in Ukrainian political studies the question of influence of global informatisation upon the transformation of political culture of Ukraine is raised. The peculiarities of culture transformation under condition of the development of new information-communicative technologies are exposed. The causes and consequences are exposed. The causes and consequences of transformation activity in the political and culture space under condition of global informatisation of society are examined. The role of mass media in the process of political culture transformation is appraised at its worth. The particulars of influence of political communication on changes in political culture of global information of society are revealed. The peculiarities of political culture of information society are singled ont. The factors of influence upon the processes of political culture transformation, tendencies and methods of political culture influence upon the transformation processes in Ukraine are singled ont. The main trends of information strategy of Ukraine in modern geopolitical space are distinguished. An attempt has been made to predict the development of political culture in Ukraine under conditions of global informatisation; the outstanding role of new information technologies upon the formation of new political culture has been grounded.

Key words: Political culture, informative society, informative culture, informatively-communicative technologies, informative space, communication, political communication, politically meaningful communication, global informatization informative strategy.

Аннотация

Проскурина Е. А. Современная политическая культура Украины в условиях глобализации информационного общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.03 - политическая культура и идеология. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертационной работе осуществлено теоретическое обобщение и новое решение научной проблемы исследования политической культуры украинского социума в процессе становления глобального информационного общества.

Определены основные подходы к пониманию и использованию понятия «политическая культура» как теоретической концепции, так и существующей реальности современной Украины. Отмечено, что политические трансформации общества в условиях современного развития не обходятся без анализа политической культуры, являющейся важнейшим структурным элементом всей культурной системы социума.

Сделан вывод, что национальные культуры вообще и политические культуры в частности, как реально сложившиеся ценностные иерархии с накопленным политико-культурным опытом многих поколений испытывают влияние новых методов и технологий.

Отмечено, что осмысление политической культуры современного украинского общества невозможно без рассмотрения важного компонента процесса политической коммуникации, как обратной связи, имеющей исключительное влияние на преобразовательные процессы политико-культурного пространства. Указано, что ответы культуры проявляются по-разному в различных субкультурных образованиях в рамках одного типа культуры: от активного неприятия инноваций до постепенной трансформации и адаптации собственных моделей мышления и поведения или даже исходных, рационально выстроенных базовых ориентаций и предпочтений.

Определено, что политическая культура украинского общества обусловлена исторической особенностью развития, географическим положением, специфическими характеристиками традиционной культуры украинцев, доминированием коллективного способа жизни, региональным распределением внутри- и внешнеполитических предпочтений жителей Украины.

В диссертации исследованы трансформационные процессы, трансформационная активность и ее механизмы относительно политической культуры современности, вызванные глобальной информатизацией мира. Отмечено, что глобальные трансформации, обусловили формирования нового типа политической культуры. Они же (глобальные трансформации) с развитием «новой политической культуры», охватывают самые разные сферы будней, начиная с семьи и заканчивая межгосударственными политическими институтами. «Новая политическая культура» - это многоплановые перемены, благодаря которым формируются новые модели руководства, действия, представительства, возникают новые проблемы и интересы, изменяются устоявшиеся человеческие отношения. поставлен вопрос о влиянии глобальной информатизации на трансформацию политической культуры Украины. Раскрыты особенности трансформации культуры в условиях развития новых информационно-коммуникативных технологий. Рассмотрены причины и следствия трансформационной активности на политико-культурном пространстве в условиях глобальной информатизации общества. Оценена роль СМИ в процессе трансформации политической культуры в условиях глобализации информационного общества. Раскрыты особенности влияния политической коммуникации на изменения в политической культуре общества глобальной информатизации. Выявлены отличительные особенности трансформации политической культуры Украины под влиянием формирования глобального информационного общества. Отмечено, что, трансформируясь, политическая культура оказывает влияния на процессы трансформации самого общества. В этой связи намечены основные направления информационной стратегии Украины в современном геополитическом пространстве.