3.2 Політичний режим Бангладешу на початку ХХІ ст.

Самостійна боротьба народу Бангладеш за формування демократичної політичної системи тривала десятиліття навіть після проголошення незалежності країни. Зараз Уряд Бангладеш виступає в якості демократичної мусульманської країни у світі. Політична система функціонує як парламентська демократія. Кожні п'ять років 300 членів однопалатного парламенту Бангладеш проводяться вибори. Існує загальне виборче право для всіх громадян у віці з 18 років. А з 16 травня 2004 року Національний Парламент - "Джатійо Санґхат" прийняв 14-у конституційну поправку, за якою знову вводиться квота для жінок (стаття 65) [1] в парламенті. Число місць в парламенті тепер збільшене до 345, тобто 45 місць (15% з усіх наявних) зарезервовані для жінок, і місця будуть розподілятися між сторонами пропорційно їх загальній частці голосів після виборів.

Після президентських виборів, перемогу члени партії обирає прем'єр-міністра від парламентський орган припустити саме видне положення в Бангладеш політичної системи. Прем'єр-міністр потім вибирає його членів кабінету і міністрів, що призначаються президентом. Бангладеш прийняв унікальну форму перехідної системи державного називають відхід бере уряд провести вибори через відсутність реальної демократичної культури і довіри між політичних партій. Радників тимчасового уряду повинна бути безпартійною і дані три місяців, щоб завершити своє завдання. Цей перехідний механізм був адаптований Бангладеш в 1991 виборів, а потім закріплена в 1996 році в рамках 13 - м конституційні поправки. Бангладеш політичний потік складається з двох основних партій Бангладеш Awame Ліги вирівнює Бангладеш Jatiyo партії, ліві і світських партій і Націоналістичної партії Бангладеш (НПБ) союзників серед Ісламістські партії, як Джамаат-е-Ісламі Бангладеш і Ісламі Oikyo Зот. З двох останніх десятиліть це два Основні політичні партії набирає чинності через кожні п'ять років, в результаті чого партія більшості контролювати практично Вся політична система. Після виборів уваги політичних лідерів стає розплатою за попередні п'ять років гнітом, а в приховуванні національної єдності. В результаті продовження розвитку Програма прийнятих попереднім політичним режимом рідко отримують патронування наступним режимом, який іноді заважають прогресу нації. Бангладеш проводить політику нейтралітету в міжнародних відносинах в продовженні зусиль по забезпеченню економічне співробітництво від всіляких іноземних джерел. Бангладеш відіграє активну роль у Організація Об'єднаних Націй (ООН), особливо в миротворчих процесів, Руху неприєднання та інших міжнародного угруповання, і це було рушійною силою створення в Південній Азії Асоціація регіонального співробітництва країн Південної Азії (СААРК), які пропонують перспективи для економічної співпраці. [17]

Збільшення виконавчої влади була найважливішою тенденцією в розвитку Конституції Бангладешу. Це збільшення розроблена, оскільки на практиці, навіть дуже великий обсяг президентських повноважень виявилося недостатньо для захисту цивільного уряду від військових переворотів або для забезпечення військових керівників з достатньою легітимності, щоб зберегти свою владу. Таким чином створена конституційна диктатура, і обидва Зія і Ершад правили протягом тривалого періоду, як головний військовий адміністратор закон для того, щоб зміцнити свою владу над країною і для захисту свого впливу за рахунок збільшення їх повноваження виконавчої влади. Через тривалі періоди, коли парламент був припинений, прокламації президента або головного адміністратора бойових законом внесені зміни до Конституції, не тільки для зміцнення канцелярії президента, але і для легітимізації президентських актів [25]

У Бангладеш зберігається напружена внутрішньополітична ситуація у зв'язку з тим, що існує сильна опозиція, очолювана Націоналістичною партією (голова Халеда Зіа).

Перед виборами 2007, коли країна перебувала в стані глибокої політичної кризи, військові взяли владу в свої руки і протягом двох років провели в умовах надзвичайного стану заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією та оздоровлення політичного життя.

У відповідності з раніше встановленим графіком нормалізації політичної обстановки, 30 грудня 2008 були проведені нові парламентські вибори. Рішучу перемогу на них здобула Ліга Авамі на чолі з Шейх Хасина.

У лютому 2009 в Бангладеш стався Бунт прикордонників.

Існує 5 основних політичних сил в країні. Націоналістична партія Бангладеш (НПБ) і її союзників сформували правоконсервативного центру угруповання в Бангладеш. Вони в даний час при владі в Бангладеш. Нинішня опозиція на чолі з Народною ліги (AL), який спочатку бачив його народження як соціалістичної організації, але тепер перетворився на лівоцентристський політичний потік. Крайній праворуч або ліворуч, в той час не підтримується велика частина населення, характеризуються наявністю дуже відданих послідовників. Зліва знаходяться про радянська Комуністична партія, фракція Jatiyo Samajtantrik Даль та інші соціалістичні групи, що виступають за революційну зміну. Справа знаходиться група осіб, в тому числі Джамаат-Ісламі і Ісламі Oikyo Jote, хто закликає до підвищення ролі ісламу в суспільному житті. П'ятою з основних є партія, заснована колишнім військовим правителем Генеральний Ершад - Jatiyo партія (ДП) є ідеологічно не дуже відрізняється від AL або BNP, але діє самостійно [25].

Партія влади зазвичай використовує державні ресурси для придушення опозиційної діяльності. Опозиція правлячої урядової політики часто зображуються як антидержавна зрадницьку діяльність і державну машину поліції використовується, щоб зробити політично мотивованих арештів і репресій опозиції.

Нині у Бангладеш, незважаючи на велику кількість лобістських та правозахисних громадських організацій, триває політична криза, що призводить до злиднів країни та її громадян. Здається, що на шляху від воєнної диктатури до всенародно обраної влади окремі політичні лідери мало чого навчились. Провідні політичні сили Бангладеш, зі свого боку, зробили чимало для посилення політичної кризи. Вплив багатьох політичних лідерів спрямовується переважно на вузько партійні цілі, а громадянське суспільство безпорадно залишається обабіч цих цілей. Крім того, тенденційні спроби роз'єднання громадянського суспільства вказують на реальну загрозу, яку об'єднане та незалежне громадянське суспільство становить для тих, хто намагається підірвати чи зруйнувати демократію. Без проведення політичних реформ та створення більш відкритої та прозорої парламентської системи доля демократії та добробут народу Бангладеш залишатимуться під загрозою.

Висновки