1.2 Соціальне значення лобізму

1.3 Умови і структури лобіювання

1.4 Основні типи представництва інтересів

Розділ 2. Сучасний лобізм у світі

2.1 Лобізм у США

2.2 Лобізм у Європі

3.1 Становлення лобістських структур в Україні

3.2 Механізми лобіювання в сучасній Україні

1.1 Поняття і види лобізму. Політичний сенс лобізму

Термін "лобізм" походить від англійського слова "lobby", що означає вестибуль, передпокій, кулуари. Політичного відтінку це слово набуло у 19 ст. в США. У той час міністри і сенатори у вестибулях готелів, де вони відпочивали, часто зустрічалися з різними людьми, вислуховували їхні прохання і обіцяли - найчастіше не безкорисливо, а за гроші - виконати обіцянку. Так термін "лобіювання" став позначати купівлю голосів.

В Англії така політика довгий час вважалася негідною, тому слово ввійшло в лексичний фонд лише в 20 столітті, згодом його запозичили й інші країни.

"Лобізм" - термін, що позначає розгалужену систему контор і агентств чи монополій, організованих груп при законодавчих органах, що здійснюють тиск (аж до підкупу) на законодавців і чиновників з метою прийняття рішень (певних законопроектів, отримання урядових замовлень, субсидій) у інтересах організацій, які ці групи представляють.

Саме слово "лобізм" неоднозначно оцінюється у суспільстві, має як легальний, так і "тіньовий" зміст. Якщо говорити про другий зміст, то, як правило, термін "лобізм" тут набуває суто негативного значення, нерідко є синонімом поняттям "блат", "протекціонізм", "підкуп" або покупки голосів у корисливих чи вузькопартійних інтересах на шкоду інтересах іншим, насамперед суспільним [14].

Крайнім виразом негативного лобіювання можуть виступати незаконний тиск на представників влади, хабарництво, корупція, за допомогою яких приймаються управлінські рішення в інтересах певних груп осіб. Негативне ставлення до лобізму формується саме внаслідок такої практики "впливу" на управлінське рішення. Зрозуміло, це лише одна сторона медалі, що показує не тільки силу і можливості різних соціальних структур, але й уразливі, слабкі "місця" влади.

У позитивному сенсі лобізм характеризується як здорове, нормальне, життєво необхідне явище, що виступає як інституція демократичного процесу. Адже лобізм як система організаційного оформлення, вираження і представництва різноманітних і групових інтересів - настільки ж невід'ємний елемент суспільства, як і наявність у ньому цих різноманітних групових інтересів, кожний з який наполегливо прагне привернути до себе увагу влади.

Лобізм у цьому сенсі є форма законного впливу "груп тиску" на управлінські рішення державних органів з метою задоволення інтересів певних соціальних структур (організацій, асоціацій, територіальних утворень, шарів суспільства тощо).

Лобізм дуже жорстко пов'язаний з політичною владою. Можна навіть вивести таку закономірність: лобізму більше там, де більше реальної влади . Лобізм - свого роду ознака влади, її специфічна риса, "мітка". І навпаки, він не буде виявлятися там, де влада відсутня чи де вона виступає лише як номінальна сила.

Лобізм як повноцінна інституція з'являється тоді, коли вже наявні дві необхідних умови:

виникає велике різноманіття інтересів у суспільстві унаслідок його соціальної диференціації, розшарування, "спеціалізації";

розширюється доступ до влади на основі політичного плюралізму, що характерно насамперед для демократичних режимів [23].

У зв'язку з тим, що влада об'єктивно не може задовольнити одночасно і якнайповніше усі інтереси, виникає проблема черговості, пріоритету задоволення тих чи інших інтересів. Звідси закономірним є прагнення різних груп і шарів суспільства впливати на поведінку держави з метою переорієнтації політики на свою користь, стимулювати її приймати вигідні для них управлінські рішення.

Лобізм може виявлятися в різних сферах і відповідно мати різні види. Наприклад, у залежності від того, у якій галузі влади "вирішується питання", можна виділити законодавче, виконавче і судове лобіювання.

Умовно можна говорити, що лобізм існує і у засобах масової інформації, які у зв'язку з їхнім могутнім впливом на свідомість і поведінку людей у сфері політики обґрунтовано вважаються "четвертою гілкою влади". Сам же лобізм (на Заході, у США, зокрема) є досить престижним видом діяльності, дехто називає його "п'ятою гілкою влади".

У залежності від того, у якому управлінському рішенні досягаються цілі лобіювання, воно може поділятися на правотворче (лобізм у законодавчих органах через нормативні акти), правозастосовне (лобізм через акти застосування права) і правоінтерпретаційне (лобізм через акти тлумачення права).

У залежності від характеру інтересу, що "протискається", можна виділити політичне, соціальне, економічне, фінансове, правове й інше лобіювання.

У залежності від часу дії буває "одноразовий" і постійний лобізм.

У залежності від того, на якому рівні влади відбувається лобіювання, воно може класифікуватися на національне або федеральне (здійснюється в системі вищих органів державної влади і управління) і місцеве (здійснюється в земельних або республіканських, крайових, обласних, районних органах).

У залежності від того, у чию користь "вирішується питання", лобіювання може підрозділяться на такі різновиди:

Лобіювання різних соціальних структур: громадських організацій, рухів, партій, груп, прошарків (профспілки, антивоєнні і екологічні рухи, підприємницькі союзи і т.д.). Наприклад, у США літні громадяни об'єднуються в асоціації, які захищають їхні права, здійснюють лобістську діяльність у Конгресі, організовують кампанії на користь чи проти тих чи інших заходів, що стосуються їхніх інтересів.

Відомче лобіювання - це лобізм у міністерствах, відомствах, державних органах.

Регіональне лобіювання - цей вплив на владу з боку представників земель, республік, країв, областей, районів і інших місцевих утворень.

Іноземне лобіювання - це вплив закордонних "груп тиску" або національних громад на ті чи інші державні органи з метою домогтися від них певних рішень. Так, значне місце в структурах американського суспільства займають лобі єврейське, польське, арабське і ін. Усі вони, у силу своїх можливостей, намагаються "проштовхувати" інтереси національних громад і країн, вихідцями з який є [23].

Найдієвіші важелі при цьому - гроші, преса, голоси виборців, які "переплавляються" у вплив. Вихідці з України - емігранти і їхні нащадки - складають за чисельністю одну з помітних національних меншин у США. Однак про українське лобі як таке в США говорити складно.

Що ж стосується самої України, то в ній лобіювання іноземних інтересів на сьогодні ведеться більш активно, аніж своїх власних.

1.2 Соціальне значення лобізму

Лобізм має важливе значення для різних сфер життя суспільства. При цьому він вносить у життєдіяльність будь-якого суспільства як позитивні, так і негативні наслідки. Зупинимося на основних "плюсах" і "мінусах" лобізму. До "плюсів" лобізму відноситься таке:

По-перше, впливаючи на управлінські рішення, лобізм змушує "триматися у формі" органи державної влади і управління, у певному значенні конкурує, змагається з ними, додає їм велику динаміку і гнучкість. За умов поділу влади кожна з гілок влади може використовувати те чи інше лобі у своїх інтересах. Так, у Конгресі США законодавці офіційно співробітничають з лобістськими кадрами визначених зацікавлених груп, що, безперечно, тільки підсилює позиції законодавчої влади [18].

По-друге, лобізм виступає інструментом самоорганізації громадянського суспільства, за допомогою якого мобілізується суспільна підтримка чи опозиція певному законопроекту, здійснюється вплив на політику. Лобізм у цій ситуації є свого роду суперником бюрократії. Ураховуючи також те, що держава за умов становлення ринкових відносин усе більше і більше поступається своїми позиціями у сфері захисту інтересів різних соціальних груп і шарів, цей вакуум повинний бути заповнено відповідними структурами громадянського суспільства.

По-третє, лобізм створює можливості для забезпечення інтересів меншості, бо виступає як специфічна форма прояву політичного плюралізму.

По-четверте, лобізм утілює свій принцип свободи соціальних недержавних структур - асоціацій, громадських організацій, суспільних верств, тощо. За допомогою лобіювання вони самі намагаються вирішувати свої проблеми, маючи певний вибір шляхів і засобів такого рішення.

По-п'яте, цей засіб застосовується як своєрідне соціально-політичне стимулювання, спрямоване на прискорення упровадження певних цілей і інтересів, на спонукання до конкретних дій. При такому підході лобізм виступає як спосіб активізації певних процесів і явищ у сфері політики.

По-шосте, він дозволяє розширювати інформаційну й організаційну базу прийнятих рішень і набагато пильніше звернути увагу на певні "кричущі" проблеми. Лобісти забезпечують органи державної влади потоком інформації з того чи іншого питання, що виноситься на парламентське слухання, інформують законодавців про те, що відбувається на відповідних соціальних рівнях. Тому вони більше схожі у цьому випадку на торговців інформацією. Через лобіювання інтересам різних груп і шарів надається гострої злободенності, актуальності, соціальної значимості, а владні структури переконують у необхідності пріоритетного, оперативного і повнішого їх задоволенні. Лобіювання виступає у вигляді системи аргументації, механізму підготовки і прийняття відповідних актів.

По-сьоме, лобізм можна розглядати як інструмент взаємодії представницької і виконавчої влади. Поділ влади не протиставляє їх одна одній, а має робочий характер. Тому взаємодопомога міністерських лобістів і депутатських комітетів часто приносить користь, часто вона позбавлена корисливого інтересу і цілком укладається в рамки нормального політичного життя.

По-восьме, лобізм можна оцінювати і як ширший засіб досягнення компромісу, спосіб взаємного урівноваження і примирення між собою різноманітних інтересів. Загальновизнано, що лобістські групи, що відстоюють часом діаметрально протилежні інтереси своїх "хазяїв" (державних, класових, приватних і т.п.), як це не дивно, на перший погляд, сприяють збереженню свого роду рівноваги різних сил, пошуку точок дотику і досягненню консенсусу при прийнятті управлінських рішень, адже, зрештою, стрижень лобізму - це взаємовигідне співробітництво [14].

Лобізм має й досить серйозні мінуси. По-перше, він може стати інструментом пріоритетного задоволення іноземних інтересів на шкоду інтересам вітчизняним, як приклад, згадаємо події навколо "АвтоЗАЗ-DAEWOO".

По-друге, лобізм виступає іноді провідником неправового впливу (тиску) на державні органи. Тут уже треба говорити про його види (хабарництво, корупцію тощо), що підточують фундамент влади.

По-третє, лобізм може служити фактором розвитку і захисту бюрократії, місництва, великодержавного і регіонального шовінізму тощо, підсилювати крайні форми задоволення "спеціальних інтересів".

По-четверте, лобізм таїть у собі чималу небезпеку "розмивання" народовладних підвалин суспільства, перетворення демократичних інституцій у потужний інструмент окремих владних груп.

По-п'яте, лобістські заходи виступають за певних умов і у формі прояву соціальної несправедливості. Як показує соціальна практика деяких західних держав, результативність лобізму великого бізнесу незрівнянно вища (головним чином у виді фінансово-матеріальних можливостей), чим у інших груп і структур. Така ситуація, що повторюється постійно, здатна дестабілізувати обстановку, дисбалансувати інтереси, сприяти зростанню напруженості.

По-шосте, лобізм найчастіше блокує дійсно потрібні управлінські рішення, перешкоджає задоволенню суспільно корисних інтересів, сприяючи здійсненню інтересів чиновницьких.

По-сьоме, цей засіб іноді істотно заважає стабільної і оперативній державній політиці, тому що його може бути спрямовано, наприклад, на постійний перерозподіл бюджету, на часту зміну пріоритетів, на посилення позицій однієї гілки влади при одночасному ослабленні іншої тощо.

По-восьме, лобізм може використовуватися і з "найпрозаїчнішими" цілями - як інструмент збагачення окремих прошарків, еліт [36].

"Лобізм як такий - це існування могутніх груп людей при владі, які вдаються до усіх можливих заходів для перерозподілу матеріальних ресурсів і благ на свою користь" .

Лобізм, як і будь-який інший соціальний засіб, може бути застосовано або на благо всьому суспільству (у кінцевому рахунку, звичайно), або у вузькопартійних, вузькогрупових і інших "вузьких" інтересах. Усе залежить від соціально-економічного, політичного і культурного тла, від обставин, що можуть наділити лобізм як плюсами, так і мінусами.

Для того, щоб він приносив користь значною мірою всьому суспільству, необхідні відповідні умови: реальна дія демократичних інституцій і норм, економічна і політична стабільність, свобода засобів масової інформації, стабільне громадянське суспільство і тощо.

Тільки за наявності такого набору факторів збільшуються шанси на використання лобізму в соціальних інтересах, він починає "працювати" у загальносоціальних (загальнолюдських) режимах.

За умов же економічної, політичної і духовної кризи, перехідних періодів, непередбачуваності, коли кожен прошарок, клас, група прагнуть "вирвати шмат" саме зараз, лобізм виходить з цивілізованих меж і набуває більше мінусів, аніж плюсів.

Не дивлячись на те, що робота лобістів часто відбувається на межі дозволеного, не дивлячись на те, що в політиці країн Заходу не рідкими є скандали, які пов'язані з використанням незаконних методів лобіювання, лобізм сам по собі - це високо кваліфікована діяльність, що є інтегральним елементом демократичної політичної системи.

З політичної точки зору лобі, лобізм - це система і практика реалізації інтересів різних груп (спілок, об'єднань) громадян шляхом організованого впливу на законодавчу і виконавчу діяльність державних органів.

Політичний смисл полягає в наступному:

1. Лобістські групи виконують функцію посередництва між громадянами і державою. Це посередництво має місце, головним чином, в сфері обміну інформацією. Безпосередньо пропущене через інтерес знання самих громадян, сконцентроване в лобістських структурах, іноді виявляється набагато більш важливим, як з точки зору формальної точності, так і з точки зору легітимності рішень, що приймаються. Це доводить, що лобізм, в ідеалі, не є однобічним процесом. Групи тиску досягають зиску для себе, але й забезпечують прийнятні умови сприйняття суспільством і певними групами населення законів, що приймаються, і державних заходів.

2. Лобізм виконує функцію організації плюралізму суспільних інтересів. Процеси лобіювання завжди здійснює невелика група людей, але результати лобіювання мають значні наслідки і торкаються в окремих випадках великі прошарки населення країни, особливо економічні сторони його життя.

Позитивні сторони лобізму не лише в тому, що хтось діючи в своїх інтересах, "проштовхує" потрібну для суспільства справу. Суспільству це вигідно і з причини, так би мовити, формально-демократичної, бо співставлення групових інтересів, можливостей і наслідків різного роду дій, що здійснюється в межах демократичної процедури і виражене в політичне рішеннях, утворює складну систему стримувань і противаг економічних суб'єктів.

3. Лобізм немовби доповнює конституційну систему демократичного представництва, дозволяючи брати участь в прийняті і реалізації політичних рішень тим групам, які не мають іншої такої можливості. Через систему і практику лобізму отримують свій вираз і представництво в загальнонаціональному масштабі інтереси, які в іншому випадку залишились би невираженими. В цьому сенсі лобізм відповідає духу демократичної політики [36].

Лобізм не завжди відповідає реальностям його існування в певних політичних і національних контекстах. Це відбувається тому, що лобізм не вибудовується на порожньому місці політичними технологами, а виростає з реальних міжлюдських і міжгрупових відносин під впливом пануючої політичної традиції і особливостей історичного моменту. Тому в різних країнах він функціонує по-різному.

1.3 Умови і структури лобіювання

Специфічність конкретної групи інтересів проявляється в наступних випадках:

1. Конкретний інтерес відрізняє цю групу від всіх інших суб'єктів господарської діяльності;

2. Інтерес може не вписуватись в діючі норми, правила або навіть закони;

3. Групи повинні мати можливість надати свої прагнення державним структурам [14].

Це, як правило, важливо при розробці державної політики в галузі економіці.

Специфічність інтересу є одним з базових ознак групи. Інша ознака - можливість реалізувати свій інтерес або донести його до особи (структури), що приймає рішення. Термін "група тиску" фіксує увагу на дії, але вкладає негативний емоційний сенс. Вірогідність реалізації інтересу групи залежить від комплексу можливостей, якими ця група і члени групи володіють.

До числа найбільш істотних можливостей відносяться:

близькість до особи або організації, що приймає рішення;

існування засобів, що є достатніми для всього комплексу дій, що забезпечують реалізацію інтересу (поза залежності від рівня легітимності цих дій);

можливість надання політичного тиску в найширшому сенсі;

можливість здійснення економічного тиску;

інформаційні можливості з метою формування суспільної думки.

До цього переліку не включено таку можливість "проштовхування" власних специфічних інтересів, як використання силових методів впливу. Важливим для групи інтересу є існування інформаційно-аналітичного центру, що здатний сформулювати не лише сам інтерес, його відмінність від інших груп, але і комплекс вимог, програму дій, тощо. Особливим елементом, що характеризує можливості лобістської структури, є її щільність і узгодженість дій окремих елементів структури. Економічні інтереси представляють досить широку палітру, кольори якої змінюються навіть швидше ніж зовнішні економічні умови. Таким чином, група інтересу, що діє як лобістська структура в сфері економіки, являє собою досить складне утворення, що містить:

підприємство (групу підприємств);

інформаційно-аналітичний центр, що готує обґрунтування, оформлення конкретного інтересу, програму дій з його реалізації;

громадську організацію, що надає конкретному питанню статус загальної проблеми, і тим самим сприяє винесенню інтересу в різні сфери суспільної думки і організації;

зв'язки і можливості винесення інтересу групи підприємств на обговорення структур, що приймають рішення;

зв'язки у ЗМІ, що використовуються для створення суспільної підтримки і посилення впливу на організації, що приймають рішення;

засоби, які можуть бути спрямовані на фінансування аналітичних центрів, підтримку громадських організацій, оплату послуг ЗМІ, тощо [14].

Об'єктом впливу груп інтересів частіше за все є умови господарської діяльності:

власність і право розпоряджатись нею;

право на визначену діяльність;

податки, ліцензії, тощо;

державне замовлення [2].

Всі перераховані структурні елементи - передумови лобіювання, організація суб'єкту лобіювання, цілі лобістської діяльності - відносяться в першу чергу до груп інтересів, що організовані на економічному ґрунті, навколо економічних інтересів.

Цьому є два пояснення. По-перше, в нашій країні в наш час фінансово-промислові групи - чи не єдині повноцінні суб'єкти лобіювання, що задовольняють перерахованим вище умовам.

По-друге, завжди і всюди, навіть в країнах з багатими традиціями лобізму цілі лобістської діяльності - переважно економічні. Це, переважно, податкові пільги або боротьба за шматок бюджету.

1.4 Основні типи представництва інтересів

Перший і найбільш розповсюджений варіант лобізму - це практика тиску знизу вверх з боку інтересів певних груп населення на державні органи з метою отримання певних переваг, пільг, привілеїв для цих груп. При цьому передбачається, що держава суверенно і контролює розподіл ресурсів, статусів, економічних і соціальних пільг. Групи інтересів прагнуть впливати на державу, але в кінцевому випадку прийняття рішень багато в чому знаходиться в руках держави.

Проте, це не єдиний спосіб взаємодії держави і організованих інтересів різних груп населення. Інший спосіб полягає в тому, що держава домовляється з якоюсь з груп тиску або груп інтересів (явна або неявна угода). Взамін держава за певні привілеї отримує її лояльність і гарантію допомоги у державних інтересах.

В першому випадку це називається плюралістичним типом представництва інтересів, в другому - це корпоратистський тип представництва.

Плюралізм - це такий тип представництва інтересів, коли групи тиску організуються спонтанно, вони чисельні, конкурують між собою і неорганізовані в деяку ієрархічну систему. Вони повністю незалежно від держави визначають свій інтерес, своїх лідерів. Досягнення якихось з своїх цілей, тобто здійснення впливу на державу - результат конкурентної боротьби.

За корпоратистського типу представництва інтересів групи інтересів порівняно малочисельні, функціонально впорядковані, ієрархізовані. Джерело цього порядку - держава. Саме вона визнає за цією групою монопольне право на представництво певного інтересу в обмін на право визначеним чином впливати на визначення цього інтересу, відбір лідерів, тощо.

Виходить, що можна казати про плюралістське лобі та про корпоратистське лобі. Вони досить рідко існують в чистому вигляді, частіше за все є їх синтез.

Переважання за того чи іншого політичного режиму певних типів лобіювання визначається багатьма факторами. Передусім, це загальний характер політичної системи. Наприклад, в радянські політиці з її ступенем централізації переважало корпоратистське лобіювання як у сфері економіки, так і в іншій будь-якій іншій галузі суспільного життя. Держава відбирала і наділяла монопольним правом на представництво певну, ідеологічно "надійну" групу, після чого конкурентні групи або ліквідовувались, або приєднувались до цієї, обраної [15].

Проте корпоратистське представництво виникає не лише в результаті "злої волі" правителів. Навіть в сучасних демократичних державах, в багатьох секторах діяльності кількість абсолютно вільних, діючих на конкурентній основі груп тиску порівняно невелика.

Спілки і об'єднання, аби бути дієвими, повинні володіти певним ступенем монополії на представництво інтересів. Це необхідно з точки зору ефективності політичних рішень, бо держава, формуючи політику, неминуче бере до розрахунку не всі зацікавлені групи, а лише ті з них, які володіють відповідними ресурсами, тобто в змозі мобілізувати і контролювати значні групи населення. Таким чином формуються "природні" монополії представництва.

Розділ 2. Сучасний лобізм у світі

2.1 Лобізм у США

У США лобізм є професією, що закріплена на законодавчому рівні. В "Акті про відкрите лобіювання" терміном "лобіст" визначається особа, яку найнято клієнтами за фінансову або іншу винагороду задля надання послуг, що включають більше ніж один лобістський контакт.

Тут недвозначно вказані умови, за яких організація чи окрема особа вважаються лобістом із фінансової та податкової точки зору, визначені умови реєстрації, регламентовано, які засоби впливу на урядовців дозволені, а які переслідуються законом.

Сьогодні у законодавстві США лобіювання чітко визначене та витлумачене. У США ще з 1946 року функціонує федеральний закон про регламентацію лобістської діяльності. Відповідно до ст. 308 цього закону будь-яка особа, що за плату або з інших міркувань веде діяльність з метою чинити вплив на ухвалення або відхилення будь-якого законодавчого акту в Конгресі, перш ніж розпочати дії в цьому напрямку, має обов'язково зареєструватися у Конгресі та в письмовій формі і під присягою надавати відомості про себе; особу, котру вона представляє та в чиїх інтересах працює або виступає; термін виконання цих обов'язків; щоквартальні детальні витрати та джерела фінансування лобістських дій [17].

Своїми рішеннями 1953 та 1954 років Верховний Суд США уточнив дію цього закону і поширив її лише на тих осіб і організації, головною метою яких є вплив на законотворчий процес шляхом "прямого спілкування з членами Конгресу з питань обговорюваного або передбачуваного федерального законодавства". До розряду лобіювання суд також включив "подання, зроблені безпосередньо до Конгресу, його членів або комітетів". Згідно з законом сюди віднесені й публікації у газетах, журналах та інших періодичних виданнях, ініційовані та оплачені особою з метою підтримки законодавчого акту або протидії йому. Лобістським за змістом також вважається прямий тиск на членів Конгресу за допомогою "штучного стимулювання кампанії надсилання листів" на їх адресу.

Лобіювання не поширюється на політичні кампанії, спрямовані на те, щоб "збудити думку громадськості" щодо загальних проблем. Воно також не розповсюджується на будь-яку особу, яка один раз виступає на засіданнях тієї чи іншої комісії Конгресу, підтримуючи той чи інший законодавчий акт або опонуючи йому; на будь-якого державного службовця, котрий діє у межах своїх службових обов'язків; на випадки, коли газета чи будь-яке інше періодичне видання у звичному порядку публікує новини, редакційні статті або коментарі, платні оголошення, що прямо або опосередковано закликають до ухвалення чи відхилення законодавчого акту, якщо така газета, періодичне видання або особа не беруть участь у подальшій діяльності в цьому напрямку. Лобізм не поширюється на контакт з представником виконавчої гілки влади, який потім контактує з членом Конгресу.

Зареєстровані лобісти зобов'язані звітувати про всі зроблені внески на суму від 500 і більше доларів та вказувати при цьому прізвище особи, що зробила такий внесок; всі витрати в розмірі, що перевищує 10 доларів, та вказувати ім'я особи, яка отримала ці гроші, а також мету витрати. Лобісти зобов'язані повідомляти, на які законодавчі акти вони планують впливати, які нові статті завдяки їх зусиллям були внесені.

Разом з тим уточнення до закону 1946 року, внесені Верховним Судом США, звільнили багатьох впливових лобістів (особливо діючих в інтересах профспілок) від необхідності звітувати про свою роботу на тій підставі, що їх головна мета не є лобістською, або тому, що їх представники не вступають у "прямі стосунки" з членами Конгресу, а спілкуються з працівниками апарату законодавчого органу влади чи посадовими особами виконавчої гілки влади.

Незважаючи на те, що єдиним законом, який регламентує лобістську діяльність, залишається федеральний закон 1946 року, правовий статус лобіювання зазнає постійних уточнень. Поява тих або інших нових нормативних актів у більшості випадків зумовлюється зростанням стурбованості громадськості з приводу порушень, які мають місце у цій сфері, та вимогами більш чітко упорядкувати інститут лобізму, що у багатьох випадках набуває вигляду подальшого "загвинчування гайок" [17].

Зокрема, випадки поповнення рядів лобістів за рахунок колишніх високопоставлених державних службовців, сенаторів або конгресменів спричинили схвалення декількох законодавчих актів наприкінці 80-х років. Так, з 1989 року міністрам та іншим офіційним радникам президента, що пішли у відставку, забороняється на протязі одного року лобіювати провідних посадовців виконавчої гілки влади. З цього часу заборонено й конгресменам на протязі одного року після закінчення їх повноважень займатися лобістською діяльністю у законодавчих органах США. Останніми роками значно посилився фінансовий контроль за діяльністю лобістів, особливо за їх спробами користуватися коштами різноманітних фондів для фінансування виборчих кампаній до Конгресу США.

Пошук нових, усе більш прискіпливих регламентацій діяльності лобістів інколи призводить до певних недоречностей. Прикладом цього може слугувати визначення змісту лобізму, зроблене на 30 сторінках Міністерством фінансів США весною 1994 року, яке викликало здивування з боку політичної громадськості. Серед іншого у цьому документі зазначено, що кожна особа, найнята "слідкувати" за перебігом проблем федерального і штатного рівнів, скажімо, переглядати газети або журнали ще не займається лобістською діяльністю. Але, як тільки ця особа розпочне вирізати та підшивати статті для дослідницької роботи з метою впливу на законодавство, вона тут же, згідно з думкою Міністерства фінансів, стає лобістом. Це скоріш за все є наслідком ще й досі існуючого певного упередженого ставлення до лобізму навіть у країнах розвинутої демократії [17].

Невпинно зростає кількість лобістів, що займаються професійно цією діяльністю. Наприклад, у США з 1975 по 1990 рік число зареєстрованих у сенаті лобістів збільшилося з 3000 до 33 000. Кожна третя із крупних компаній з щорічним прибутком понад 100 млн. доларів має власний штат лобістів на столичному рівні. У США сьогодні зареєстровано понад 14 тис. фізичних та юридичних осіб, що представляють інтереси 12,5 тис. національних та міжнародних підприємницьких організацій, галузевих та асоційованих профспілкових об'єднань, різного ґатунку громадських та інших формувань.

У США виділяють такі форми лобізму:

виступи на слуханнях у комітетах Конгресу з викладом позицій зацікавлених сторін;

складання проектів законів і пропозицій для внесення їх на обговорення парламенту;

організація пропаганди і кампанії "тиску з місць" (потоки листів, телеграм, телефонних дзвінків на адресу законодавців;

особисті візити впливових місцевих виборців до своїх депутатів тощо [17].

Для ефективнішої реалізації цілей лобізму в США є розвинені матеріальні структури. По-перше, практично усі великі корпорації, підприємницькі союзи, професійні асоціації, громадські і різні спеціалізовані організації мають у своєму складі особливі підрозділи, що займаються тільки лобістською діяльністю, і які налічують до декількох десятків і навіть сотень чоловік (як правило, колишні радники, сенатори, міністри, чиновники, юристи і інші фахівці, що мають міцні зв'язки, відповідні здібності і якості).

По-друге, зацікавлені групи, особливо монополії, активно користуються послугами найманих лобістів, у ролі яких найчастіше виступають впливові юридичні, пропагандистські і консультативні (професійно-лобістські) фірми чи їх провідні співробітники. Нарешті, нерідко створюються організації типу підприємницьких, професійних чи громадських (за членством і іншими ознаками, але цілком чи переважно лобістських за призначенням) структур.

В останньому законодавчому акті США щодо лобізму звітність лобістів про свою діяльність поставили у більш жорсткі рамки: регламентовано лобізм з боку "груп інтересів" іноземних держав тощо. При Конгресі США діє й лобістський офіс України, організований та фінансований представниками нашої діаспори, таких же представників утримують й інші національні громади. Надзвичайно впливовими є єврейське, італійське, польське, ірландське лобі.

Ще одним способом активного лобіювання інтересів потужних компаній, зокрема у США, стають зусилля, спрямовані на створення спеціальних структур. Так, Альянс постачальників бізнес-додатків (Business Software Alliance), що представляє інтереси програмних фірм, створив у минулому році нову політичну раду, яка включає членів-засновників Альянсу з просування нових програмних технологій (Alliance to Promote Software Innovation), куди входять такі апаратні компанії, як Intel, IBM і Digital Equipment. Нова політична рада буде працювати над кількома аспектами, що стоять зараз на вашингтонському порядку денному, включаючи й питання захисту інтелектуальної власності, електронних комерційних операцій, кодування й експортної політики.

2.2 Лобізм у Європі