Повноваження головного комітету великі, і вони ще більш зростають при підготовці законопроекту до другого читання. Фактично, на друге читання головний комітет може винести цілком переписаний законопроект. При цьому поправки, що не схвалені попередньо комітетом, мають досить мало шансів бути схваленими (за звичайній явці в 300-320 депутатів набрати 226 голосів важко). Можливості маніпулювання тут є досить широкими.

Фактично, всі зацікавленні особи мають єдину можливість втрутитись в процес проходження законопроекту і змусити головний комітет враховувати свою точку зору - в ході першого читання. Тому більшість законопроектів отримують серйозний супротив при першому читанні. Високий відсоток відсіву, звичайно, не сприяє нормальній законодавчій роботі. Проходження законопроектів в першому читанні може бути забезпечено лише в тому випадку, якщо порядок денний постійно перенасичений питаннями - проте при цьому законопроекти ретельно не обговорюються і якість рішень, що приймаються, залишає бажати кращого.

Саме такий механізм роботи Верховної Ради України і визначає методи та інструменти тих чи інших лобістських формувань. Можна виділити діяльність як окремих ентузіастів-одинаків, активні державні відомства. Головним показником розвитком процесу можна назвати посилення зв'язку між ініціативними групами всередині парламенту і зацікавленими громадськими та підприємницькими структурами. Цьому сприяє три обставини [44]:

1. Змінився склад депутатського корпусу. Якщо на початку 1990-х років значна частина депутатів була романтиками, то сьогоднішні народні представники менш ідеалістичні, хоча й набагато цинічні.

2. Посилення ролі фракцій. При виборах за партійними списками необхідно спиратись на більш серйозні структури, ніж при обранні по одномандатних округах. Фракції дуже уважно слідкують за тим, як їх позиція по тих чи інших питаннях оцінюється тими громадськими структурами, думки яких вважаються важливим при плануванні майбутньої виборчої кампанії.

3. Зміна місця Верховної Ради України в системі органів державної влади. З посиленням цієї ролі лобістська діяльність значно пожвавилась. Відрив партійних еліт від широких прошарків населення і відсутність постійних джерел для поповнення партійних кас призвело до того, що фінансування партій перейшло на рівень лобістських структур.

3.2.2 Лобізм у виконавчій гілці влади

Методи і стиль роботи лобістських структур в Секретаріаті Президента України та Уряді зазнали невеликих змін у порівнянні з радянськими часами. Головним чином застосовується "коридорний лобізм", що був гарно засвоєний ще у 60-70 роках минулого століття. Його сенс полягає у проштовхуванні, гальмуванні або повній відмові від прийняття певних рішень. В цих цілях найбільш важливим є мати і підтримувати "своїх" людей на ключових посадах. Причому в апаратній ієрархії офіційні посади і реальний ступінь впливу на рішення часто не співпадають. Саме тому за розташуванням сил на ключових посадах і ступенем їх впливу на керівництво так уважно спостерігають учасники процесу лобіювання.

Головними методами "коридорної роботи" полягають у тому, що необхідно знати всі тонкощі функціонування апарату, системи прийняття рішень, психологічні особливості того чи іншого керівника, ступінь впливу на нього найближчого оточення [44].

У виключних випадках використовуються методи прямого впливу за допомогою організації кампаній у ЗМІ.

Також велике значення має організація виїзних відвідин регіонів і підприємств керівником, коли під час добре організованих шоу можна досягти значних результатів в рішенні тих чи інших проблем.

Аналіз Указів Президента України і Постанов Кабінету Міністрів України, їх розпоряджень і кадрових призначень може бути досить яскравим прикладом роботи лобістських груп. В першу чергу звертає на себе увагу, що основні інтереси лобістських груп концентруються навколо різноманітних пільг, дозволів на приватизацію підприємств за спеціальною схемою і на виділення державного пільгового кредиту і державних інвестицій.

По-друге, частіше за все для рішення даних питань використовуються неопрацьованість або відсутність необхідних законодавчих актів, що дозволяють приймати рішення до прийняття того чи іншого Закону України.

По-третє, надії на бюджетне виділення коштів за відсутності грошей в бюджеті в останній час стали досить примарними і з'являється досить багато людей, що незадоволені таким станом.

Виділення пільгових кредитів також являє собою досить значне поле гри. Тут, крім корпоративних інтересів, існують також та інтереси комерційних банків.

Виділення прямих державних інвестицій втратило свою привабливість переважно через складності оформлення і невеликими шансами на їх реальне виділення через скорочення прибуткової частини бюджету. Питання приватизації, що є найбільш заплутаними і невизначеними законодавчо, дозволяють лобістським формуванням робити перерозподіл власності із врахуванням власних інтересів [44].

Це стосується, в першу чергу, визначення вартості об'єктів, яка досить часто викликає здивування, порядку проведення аукціонів, визначення частини власності, що залишається у розпорядженні держави, тощо. Тому можна чітко сказати, що самі методи лобіювання в цих структурах мало змінились. Відбулась зміна політичного поля, змінились ранги і вага міністерств і відомств, але від цього "коридорні битви" не стали менш напруженими і жорстокими.

3.2.3 Корпоративне лобі

Розвиток економічної кризи в Україні призвело до посилення боротьби за прибутки і грошові кошти. Тому почалось створення великих корпоративних структур , боротьба між якими охоплює сьогодні всі сторони життя. На відміну від радянського періоду могутні галузеві формування нашого часу стали ставити перед собою інші завдання - в першу чергу це отримання додаткових фінансових ресурсів за рахунок різних джерел. Сьогодні такими основними джерелами можуть бути:

експортно-імпортні операції, які поки що приносять значний прибуток;

банківсько-фінансові операції;

прямі бюджетні дотації і пільгові кредити;

податкові пільги, пільгові експортно-імпортні тарифи;

приватизація державної власності [44].

Саме такий перелік диктує напрямки і методи лобіювання галузевих угруповань. В умовах державного устрою сучасної України лобіювання необхідно на чотирьох рівнях:

Секретаріат (Адміністрація) Президента України;

Кабінет Міністрів України;

Верховна Рада України;

місцеві органи влади.

Якщо раніше суперечливі питання вирішувались на рівні ЦК КПРС, то сьогодні, через відсутність подібного органу з широкими повноваженнями, вони вирішуються виключно "силовими методами" практично на всіх рівнях одночасно. Змінились й інші ознаки існування корпоративного угруповання. Сьогодні таке угруповання повинно мати, як мінімум:

свого представника у верхівці піраміди влади;

експортно-імпортну структуру, бажано монополіста у певному секторі економіки;

власну фінансово-банківську структуру;

дружню фракцію (депутатську групу) у парламенті або політичний рух;

ЗМІ [44].

Додатково може бути власний або замовлений аналітичний центр, інформаційні центри, добродійні фонди або програми.

Сьогодні в Україні можна виділити кілька чітко сформованих галузевих угруповань: металургійну, вугільну, нафтову, кілька комерційно-підприємницьких, тощо. Практично втратили колишню владу структури ВПК.

3.2.4 Лобістські структури і кримінальний світ

Особливе місце займають відносини мафіозно-кримінальних структур і знов заснованих галузевих еліт. На першій стадії, коли мафіозні структури в основному контролювали дрібні комерційні утворення і напівкримінальний бізнес, створюючи власний початковий капітал, практично не перехрещувались із галузевими угрупованнями. Після того, коли цей капітал надбав значних розмірів, перед мафіозними структурами постало питання "відмивки" коштів і вкладення їх у найбільш прибуткові частини бізнесу. Із змінами економічної ситуації найбільш прибутковими стали експортно-імпортні і банківські операції. Саме в цих сферах зіштовхнулись сьогодні інтереси мафіозних кланів і галузевих комплексів.

Неодноразові звернення до силових структур і безпосередньо Президенту України про прийняття заходів по захисту підприємництва не дали необхідних результатів, після чого почалось створення власних підрозділів безпеки підприємницьких структур, налагодження служб охорони і контррозвідки. В результаті боротьба перейшла в нову фазу, де втрати несуть обидві сторони.

3.2.5 Регіональне лобі

Лобістські формування створюються не лише як галузеві об'єднання, але і як регіональні. В принципі боротьба іде за ті ж гроші, яких завжди не вистачає як у Державному бюджеті України, так і в обласних бюджетах. Джерела отримання додаткових фінансових коштів практично такі ж, тому й методи та цілі у галузевих і регіональних лобістів співпадають. Проте це не заважає їм бути як суперниками, так і союзниками при вирішенні певних питань. Потрібно мати на увазі, що основна частина коштів до Державного бюджету України як і раніше надходить з Києва і області, Одеси, Дніпропетровська. Проте Донецький регіон, не зважаючи на могутність промислової бази, не може похвалитись значним внеском до Держбюджету [44].

Все це говорить про існування серйозних методів лобістської боротьби даних областей за свої привілеї. Інші області ведуть довгу облогу уряду, вибиваючи дотації до обласних бюджетів.

Механізм міжбюджетних взаємовідносин є зараз одним з основних напрямків боротьби інтересів між різними гілками влади, регіональними і галузевими лобі, а також одним з головних механізмів досягнення компромісів між столицею і областями.

Висновки

В Україні з початку 1990-х рр. і до нашого часу відбувається зміна корпоратистських лобістських структур. За досить короткий час наша країна пройшла цілу низку етапів розвитку лобізму:

корпоратистська організація груп інтересів і впливу в умовах жорсткої автократичної влади;

групи інтересів і впливу за спроби ліберальної перебудови, коли розсипались стабільні старі структури, і на їх місці стихійно складались процеси плюралістичного лобіювання;

початок формування нового корпоративного представництва інтересів;

формування могутніх лобістських угруповань, що прагнуть виступати практично як партнери держави.

Початок формування нових лобістських структур було покладено вже у 1992 році, коли почався пошук соціальних верств і груп інтересів, що готові були підтримати "уряд реформаторів". Проте, наївність такого кроку стала дуже скоро зрозумілим. Тому українські уряди стали проводити політику, що відповідає інтересам торгівельно-фінансових і експортно-сировинних угруповань. Це було початком надбання партнерів і одночасно початком формування корпоратистських лобістських структур. Уряди прагнули перетворити їх на свою політичну опору.

Аналітики визначають три можливих сценарії розвитку стосовно проблематики лобізму в Україні.

1. Лобістські структури, розуміючи, що за сьогоднішньої ситуації саме вони виявляються виразниками інтересів досить значних груп людей почнуть діяти в їх інтересах, встановивши певні рамки своїх дій, прагнучи знайти можливі шляхи для узгодження інтересів окремих галузей і регіонів.

Такий шлях веде до прийняття законодавчих актів про лобізм. Навряд вони, у разі прийняття, будуть всіма дотримуватись. Але навіть встановлення певних рамок впливу лобістських груп і відкритість цього процесу могли б стати основою для створення системи цивілізованого плюралістичного лобіювання. Якщо отримає розвиток цей варіант, то він може призвести до оформлення дієвих політичних партій.

2. Лобістські структури, використовуючи нинішню політичну ситуацію, будуть прагнути до повного захоплення влади і знищенню своїх супротивників, організовуючи боротьбу всіма доступними засобами. В результаті таких подій лобіювання неминуче буде мати кримінальний характер. Це в свою чергу приведе до критичного рівня корупції у владі.

3. Обмеженість ресурсів і політична нестабільність роблять неминучою боротьбу лобістських угруповань, що є в тому чи іншому секторі економіці і суспільства, за право монопольного представлення певних інтересів. В свою чергу, влада, що змушена долати кризи, буде надавати таку монополію в обмін на політичну підтримку.

Зрозуміло, що в реальному житті корпоратистська система буде являти сполучення корпоратистської і плюралістичної організації лобізму.

На переконання дослідників, найменш реалістичним є перший шлях. Для його здійснення вимагається, передусім, існування достатньо сильного тиску на адміністрацію і законодавчий орган з боку "третього сектору", тобто недержавні громадські організації (НДО), що складають основу громадянського суспільства. Поки що НДО в нашій країні, на відміну від влади та бізнесу, не володіє достатньою силою і каналами впливу.

Потрібний постійний тиск громадськості і законодавців по створенню правової основи плюралістичного лобізму. В першу чергу повинна бути прийнята ціла низка законів, що регулює і обмежує лобістські впливи.

В розвинутих демократичних країнах поява цивілізованого лобізму потребувало десятиріч, або навіть століть розвитку. Україні потрібно використовувати чужий досвід, і, спираючись на нього, випереджати і спрямовувати природній розвиток подій.

Очевидно, Україні і, принаймні, європейським екс-республікам і тут доведеться піти не завжди звіданими шляхами, спиратися на свій історичний досвід, культуру і життєвий уклад, на свої національні традиції. Разом з тим важливо враховувати і наявний світовий досвід.

Це вимагає, з одного боку, формування в парламентській практиці повноцінного інституту лобізму, що дозволяє забезпечити в прийнятих законах своєрідної рівноваги сил, балансу протилежних інтересів в українському суспільстві, що швидко розвивається, тобто відображення в нормах закону компромісного рішення. В будь-якому випадку спеціальний закон про лобізм нам теж не завадить. Саме в ньому можна буде установити різноманітні юридичні засоби, що упорядковують лобістські процеси.

На практиці ще довгий час навряд чи вдасться вітчизняному лобізму стати одним з ефективних інструментів формування демократичної політики. Високий ступінь корумпованості, бюрократизм істотно впливають на методи лобістської діяльності. Крім того, суспільна свідомість в Україні, маючи глибокі корені в общинній і соціалістичній психології, поки що сприймає лобізм із великими труднощами, а слово "лобіст" найчастіше використовується як лайливе, з аморально-кримінальним відтінком. Зараз в основному в лобізмі вбачають лише одну сторону - негативну, вкладають у цей термін лише "тіньовий" зміст. Однак, якщо ми вирішили формувати громадянське суспільство, то від лобізму нікуди подітися, бо він виступає своєрідним супутником демократії.

Використана література

Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

Бакун Л.А. Группы в политике. К истории развития американских теорий // Полис. - № 1. - 1999. - С. 162 - 167.

Банчук М.В. Ідеологія та культура діяльності правозахисних органів України в контексті становлення громадянського суспільства: Політологічний аналіз / АПН України; Інститут вищої освіти. - К. : Юстініан, 2005. - 144 с.

Бетец М.В. Лоббизм в правотворческой деятельности. // Правоведение, 1998. - № 1.

Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. - 2.вид., перероб. і доп. - К.: АМУПП, 2000. - 198 с.

Брустінов В. В. Модернізація системи влади і управління: чинники змін та розвитку: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького - К., 2005. - 17 с.

Бутенко В. Лобізм: різновиди та перспективи легалізації в Україні. // Вiсник №3 ''Революція управлінців і (не)ефективність державного управління в Україні".

Войтков В., Музика В. Нашим лоббистам закон еще не писан // Власть и политика - № 39, 26 сентября - 2 октября 2003 г.

Воронов І.О. Політична конфліктологія: діалектика соціальних суперечностей і суспільної злагоди. - К.: Генеза, 2005. - 320 с.

Вяткин К. Лоббизм. Поддаётся ли он контролю? // Российская газета. - 1993. - 14.01.

Гололобов Н. Премьер в роли суперлоббиста? "Газпром" переходит в частные руки. // Независимая газета. - 1994. - 27.09.

Государственное управление: политика в действии. - Под ред. Панкова С.А. - Минск, 2001.

Гурне Б. Державне управління. К.: Основи, 1993.

Золотарева Е.В. Группы интересов в политике // Вестник Российского университета дружбы народов. - Серия: Политология. - 1999. - № 1. - С. 63_75.

Зяблюк Н. Лоббизм в США как политический институт. - США: Экономика, политика, идеология, 1995. - № 1. - С. 51-56.

Кинебас Р. Группы интересов в политической жизни США // Бизнес и политика. - 1995. - № 3.

Кокорев А. Перераспределение собственности в частном бизнесе // Вопросы экономики. - 1997. - № 120-129.

Лапин Н. И. Ценности, группы интересов и трансформация российского общества // Социс. - 1997. - № 3. - С. 14-24.

Лапкін В. Н. Ціннісна диференціація елітотворних і масових груп з урахуванням політичної динаміки російського суспільства // Політична думка. - 2000. - № 2. - С. 32-39.

Ларин С. Кто правит Америкой? ... Лоббисты. // Российская газета. - 1993. - 06.03.

Лепехин В. Лоббизм. - М., 1995.

Лісничук О. В. Групи інтересів у багатоскладовому суспільстві. Політологічний аналіз: Автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.02/ НАН України. Інститут політичних та етнонаціональних досліджень. - К. - 2000. - 20 с.

Лоббизм в России: этапы большого пути. - М., 1996.

Лукашенко П. Особливий політичний відтінок // Підприємництво в Україні. - 2001. - № 3. - С. 30 - 32.

Малютин М., Нещадин А. Лоббизм всего лишь способ обогащения. // Известия. - 1994. - 16.11.

Перегудов С., Семененко И. Лоббизм в политической система России // МЭиМО. - 1996. - № 9.

Политология для юристов: Курс лекций. / под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько / - М.: "Юристь", 1999.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

Прохода Н. Лоббизм: как это делается во Франции // Бизнес и политика. - 1995. - № 8.

Семененко И. Лоббизм и представительство интересов бизнеса в Европейском Союзе // Бизнес и политика. - 1995. - № 2.

Смирнов В.В., Зотов С.В. Лоббизм в России и за рубежом: политико-правовые проблемы. // Государство и право. - 1996. - № 1.

Согрин В. Политическая история США. - М., 2001.

Сучасний лобізм у світі. // geneza.itgo.com

Хомич А. Лоббизм в странах АСЕАН // Бизнес и политика. - 1995. - №№ 9, 10, 12.

Шамхалов Ф.И. Лоббизм во взаимодействиях государства и бизнеса (материалы к лекциям и семинарам) // Российский экономический журнал. - 1999. - № 1.

Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. - К.: Програма Л, 1995. - 136 с.

Шмиттер Ф. Неокорпоратизм // Полис. - 1997. - № 2. - С. 14-22.

Эндрейн Ч. Сравнительный анализ политических систем. Пер. с англ. - М., ИНФРА-М, 2000 - 320 с.

Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: Укр. енцик., 2001. - Т. 3. - 792 с.

Размещено на Allbest.ru