Теорія й історія погранич як нова міждисциплінарна галузь соціогуманітарних досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРІЯ Й ІСТОРІЯ ПОГРАНИЧ ЯК НОВА МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ГАЛУЗЬ СОЦІОГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Верменич Я.В.

Швидкоплинні й слабо передбачувані процеси, які відбуваються на пограниччях цивілізацій і культур, диктують необхідність переосмислення феномена просторовості, який стає за сучасних умов не просто фоном, але значущим фактором суспільного розвитку. Домінанта часу у зв'язці «час - простір» виразно поступається місцем пріоритету простору - з усією системою його обмежувачів та ліній демаркацій.

Нова «просторова наука», яка набуває на наших очах виразних обрисів, уже має свій «кордонний» вимір. А в системі географічних і соціальних дисциплін власну нішу відшукує лімологія - наука про кордони й пограниччя. При цьому парадигма пограниччя освоює уже не лише територіальний, але й ментальний простір. Вона стала продуктивним пояснювальним концептом для маркувань по лінії «свій - чужий», «інший - інакший», «лояльний - нелояльний» тощо. Поза дослідженням погранич як зон зіткнення двох периферій обабіч кордону уже не можна собі уявити предметний аналіз проблем транскультурності, гібридності поведінкових стереотипів і знакових систем, взаємонакладання ідентичностей.

Маємо підстави говорити, отже, про формування у світовій соціогуманітаристиці зовсім нового дослідницького напряму, орієнтованого на простеження і в сьогоденні, і в історичній ретроспективі соціальних, політичних, комунікаційних функцій кордонів і погра- нич. Пограниччя як перехідні й стикові зони набули у цьому контексті нового смислу - діючого суб'єкта як у системі центр-пери- ферійних відносин, так і у просторі мережевих транснаціональних структур глобалізованого світу. Значне розширення діапазону дослідження регіональності досягається завдяки уведенню практики формування локальних хронотопів у струнку рефлексивну систему, здатну впливати на перебіг процесів інтеграції й диференціації, а отже, і на визначення стратегічних цілей і політичних завдань суб'єктів політики.

Багатоманітність погранич, що визначається зазвичай складною структурою підпорядкування і взаємовпливів, ускладнює простеження логіки формування обмежених кордонами просторів, як тих, що існують реально, так і створюваних людською уявою. Однак, як зазначає В. Кравченко, «результати «культурного», «лінгвістичного» та «просторового» поворотів в гуманітаристиці послужили стимулом для розвитку транснаціональних, прикордонних і регіональних студій і надалі інтенсифікують відповідний науковий пошук» Кравченко В. Україна, Імперія, Росія. - С. 15.. За останні два десятиріччя дослідження погранич концеп- туалізувалося у популярну наукову парадигму, яка у нашому баченні здатна функціонувати під іменем історичної лімології. Кордону при цьому відведена роль ключової метафори, через призму якої сприймаються час і простір. Виникнувши у «стикових полях» культурно-соціологічних, постструктуралістських, неофрейдист- ських, неомарксистських підходів, новий науковий напрям активно освоює сфери антропології, соціології, філософії, культурної географії, історії. Без врахування його впливу сьогодні вже неможливо собі уявити не тільки теорії символізації й ідентифікації, але й практику облаштування кордонів. Поки асиметричні відносини на погранич- чях осмислювалися як джерело ризиків, здебільшого ймовірних і умоглядних, реальні кордони почали посилено укріплюватися, бо транскордонність, яка уявлялася благом, перетворилася на джерело реальних небезпек.

На думку білоруського дослідника погранич Н. Беспамятних, кордон «у будь-якому своєму конкретному прояві, чи то буде стіна як найбільш наочний вираз кордону соціального простору, чи то невидиме для ока спостерігача, «непрокреслене» павутиння кордонів між етносами, соціальними, гендерними та іншими групами й різного роду субкультурами, створюється самими людьми як рубіж між Я і Ти, моїм і чужим нашим і не-нашим. Однак кордон набуває характеру конструкта і в іншому аспекті: як феномен свідомості... Очевидно, що поняття кордону не може зводитися до його географічного чи політологічного значення як територіально-державної порубіжної лінії, воно вийшло за межі вузькопрофільного застосування й потребує розгляду як певної універсалії». За таких умов і поняття пограниччя неминуче набуває теоретичної багатозначності й таксономічної багаторівневості Беспамятных Н.Н. Границы и пограничья: подходы, понятия, перспективы. - Минск, 2012. - С. 5-6, 9..

Феноменологія й етика пограниччя - порівняно нове предметне поле у соціогуманітаристиці, а для вітчизняної науки - майже неосвоєний науковий простір. Донедавна вважалося, що це виняткова прерогатива географії; в системі філософських та історичних наук онтологія граничності практично не розроблялася.

На нову ситуацію, що стала наслідком утворення Європейського Союзу держав, звертав увагу Жорж Ніва. Як французькому громадянину і швейцарському професору йому була надзвичайно близькою ідея підвищення вимог до реформування в державах, що прагнули членства в ЄС. Беручи участь у міжнародному семінарі ім. І. Лисяка-Рудницького, він наголошував на тому, що внутрішній кордон «між правою та лівою легенями Європи» (формула Йоана Павла ІІ) - є гострою проблемою і першим предметом тривоги для європейців, бо цей кордон створює нові поділи, повторюючи той римський limes, який зрештою став кордоном між Римом та Візантією. «Україна знаходиться на цьому кордоні, він проходить через Україну, і це робить українську проблему, здається, особливою» Нова Європа на порозі третього тисячоліття // Дух і Літера. - 1999. - № 5-6. - С. 202..

Окрім політичних причин, на формування нової ситуації навколо проблеми кордонів справили потужний вплив і пізнавальні новації: у контексті кардинальних геополітичних змін і «просторового повороту» у когнітивістиці доволі невиразна «погранична» гіпотеза перетворилася на продуктивну інтеграційну парадигму, відтіснивши на маргінес модні свого часу транзитологічні концепції. Нині дослідження рубіжності органічно вписується у проблемні поля таких нових напрямів соціогуманітарних досліджень, як історична компаративістика, постколоніальні студії, історична регіоналістика, дихотомії центральності й периферійності тощо. Проблема кордонів і погранич постає при цьому як просторово-політична, національно- регіональна, семантична, термінологічна, екзистенційна. У цьому зв'язку корекції зазнає традиційна, усталена і у англомовних, і у україномовних конфігураціях, категорія фронтиру.

Новітні дослідження істориків та культурологів дають підставу говорити про трансформацію культури пограниччя під впливом процесів глобалізації. Якщо до Другої світової війни поняття по- граниччя однозначно вписувалося у європоцентричний контекст з виразним вододілом на Перший (цивілізація) і Третій (варварство) світи, то нині воно міцно зайняло нішу культурного транзиту і розглядається здебільшого у ключі культурного плюралізму. У контексті постколоніальних досліджень (Е. Саїд, Х. Бгабга, Г. Співак та ін.) позитивного значення набуло поняття культурної гібридності, а пограниччя осмислюється як територія діалогу й співробітництва носіїв різних культурних традицій. Водночас робиться акцент і на нових ризиках, пов'язаних з феноменом трансгра- ничності.

Проблема кордонів і погранич, яку непомірно актуалізували політичні трансформації останніх трьох десятиліть, стала, отже, одним з найбільш «затребуваних» предметних полів сучасної ког- нітивістики, зламавши традиційну ієрархію наукових напрямів і субдисциплін і увівши в компаративні дослідження нову домінанту: простір обабіч реальних і уявних кордонів - державних, адміністративних, етнічних, символічних і усяких інших. Величезний обсяг літератури на теми контактних і конфліктних зон й виплеканих способом життя на «межі» ідентичностей та поведінкових стереотипів, яка побачила світ у різних країнах, на різних континентах на рубежі тисячоліть, уже навряд чи піддається системному аналізу. Однак загальні методологічні принципи дослідження погранич вимальовуються доволі чітко. У їх основі - соціокультурні параметри і їхній вплив на формування особливих «гібридних» ідентичностей, новий погляд на центри й периферії національних держав та їх об'єднань, нове бачення історизму й культурної пам'яті тощо. Навіть безвідносно до суб'єктивних бажань того чи іншого дослідника нова парадигма тягне за собою переосмислення основоположного концепту регіоналізму і регіональної ідентичності, принаймні у тій його частині, яка перетворює регіон на засіб боротьби за владу й ресурси. Звідси - підвищена увага соціогуманітаріїв до проблем концептуа- лізації й інституалізації регіону - з акцентом на адміністративному чи символічному оформленні його території, простеженні процесу формування на різних етапах його кордонів та демаркаційних ліній всередині соціумів, пошуку для нього адекватних назв і вибудови на цій основі відповідних параметрів.

Для України, територіальна цілісність якої формувалася упродовж століть переважно зусиллями держав-метрополій з різноспря- мованими інтересами, проблема погранич є своєрідною домінантою смислоутворення. Від того, наскільки точно в історичному аналізі враховуватиметься калейдоскоп векторів її розвитку разом з витоками демаркаційних ліній політичного, культурного, релігійного та іншого походження, залежить у кінцевому рахунку якість соціальної діагностики. У контексті того рівня, якого сягнула у наш час міфологізація символічного регіонального простору з майже неперехідними бар'єрами по лінії «ми - вони», значення останньої неможливо переоцінити.

Новітні тенденції в системі соціального знання базуються на ідеях контекстуальності, які виходять із визначення вирішального впливу культурно-історичного середовища на розвиток соціумів. Соціогуманітаристика поволі відмовляється від пошуку універсальних моделей репрезентації, віддаючи перевагу у компаративному аналізі дослідженню рухливих контекстів людського буття у більш чи менш замкнутих ареалах. У різних наукових школах іде посилений пошук наукової мови, здатної відтворити в історичній ретроспективі локально-просторову самобутність обмеженої кордонами території і водночас запропонувати моделі зіставлення різних культурно-історичних типів та критерії мінімізації конфліктності, що може виникати на цій основі. Загальною тенденцією при цьому виступають, з одного боку, тотальна «антропологізація» мислення, за якою у фокусі наукового пошуку опиняється людина, а з другого - універсальний погляд на культуру, що є основою духовності конкретних суб'єктів історії.

Природно, що пошуки у руслі «антропологізації» та «культури- зації» наукового знання відчутно зміщують фокус соціогуманітарних досліджень убік від своєрідного «націєцентризму» і навіть зменшують інтерес до центрів як таких. Натомість зростає дослідницька увага до глобальної (транснаціональної) історії, культурного трансферу (travelling concepts), відгалуженнями яких виступають візуальна, гендерна, екологічна історія, а також історія катастроф (disaster studies). Нові підходи потіснили і певною мірою навіть девальвували модну в кінці ХХ ст. транзитологічну парадигму, базовану на традиційних схемах центр-периферійних відносин.

Порівняння, зв'язки, взаємообміни, перехресні культурні впливи постають у ролі домінуючих об'єктів у предметному полі як глобальної, так і регіональної історії. Компаративи витісняють організовані за національною ознакою наративи, а місце метафоричних стратегій в інноваційній культурі наукового мислення впевнено займають базовані на наукових критеріях інтегральні парадигми. Відмова від ідеї центральності й нормативності західної інтелектуальної традиції супроводиться визнанням рівноцінності усіх історичних культур. Сучасна постмодерністська історіографія постійно демонструє вихід поза межі національних кордонів і тенденцію до розгляду Заходу всього лиш як одного з численних культурних та інтелектуальних світів .

Коли феномен пограниччя досліджується, так би мовити, «зсередини», людиною, яка сама перебуває у цьому просторі, остання порівняно легко звільняється з лабет традиційного західного мислення. Книга латиноамериканського дослідника В. Міньоли має назву «Локальні історії/Глобальний дизайн: колоніальність, підпорядковані знання й мислення пограниччя» (2000), і вже цією назвою автор доволі чітко визначив свою позицію. Для читачів на пострадянському просторі Міньола пояснив, що як окциденталізм, так і орієнталізм базуються на логіці колоніальності, альтернативу їм обом він вбачає у «пограничній епістемології», в основі якої має лежати постокциденталізм. Йдеться про спеціальну увагу до тем, які фіксують кордони імперських відмінностей, і це дасть змогу відійти як від побутуючих в універсальній історії версій висхідного руху від «первісного стану» до сучасності, так і від представлення останньої як всесвітньої боротьби пролетаріату. Мислення зсередини кордонів (thinking from the borders), на його думку, здатне створити таку модель, в якій безліч світів могли б мирно співіснувати.

Увагу дослідників, доводить Міньола, мають привертати не стільки самі постколоніальні ситуації, скільки відповідні дискурси як форми прояву підпорядкованої раціональності. Йдеться про вихід за межі бінарних протиставлень і про розуміння плинності й мобільності у відносинах центрів і периферій. Такі концепти, як Перший і Третій світи, Захід і Схід, окраїна й периферія тощо, є геокультурними категоріями. Постколоніальне теоретизування дає змогу перевизначити їхню ієрархію й зрештою перемістити зусилля гуманітаріїв у транснаціональну площину, виносячи їх поза межі сфери модерну й рамок національних і постімперських держав Див.: Воробьева О.В. История историографии конца ХУІІІ - начала ХХІ в. в свете книги Г. Иггерса и Э. Вана «Глобальная история современной историографии» // Диалог со временем. - 2011. - Вып. 37. - С. 45-65. Миньола В. Окцидентализм, колониальность и подчиненная рациональность с префиксом «пост» // Перекрестки. - 2004. - № 1-2. - С. 157-197..

Потужні силові поля, що формуються на прикордонних «перехрестях» цивілізаційних, геополітичних, культурних та інших впливів, в усьому світі привертають підвищену дослідницьку увагу. Американський історик А. Мегілл розрізняє чотири різновиди досліджень кордонів, які частково накладаються один на одний. Перший - науково-історична література, зосереджена переважно на дослідженні кордонів до Нового часу. Другий - критична й рефлексивна література щодо формування кордонів у недавньому минулому. Третій різновид - дескриптивна література про загальні проблеми, пов'язані з кордонами, але без конкретних рекомендацій. І нарешті, четвертий - це формально-юридична, прагматично орієнтована література, зосереджена на тому, «як саме» варто визначати відповідні проблеми та їх вирішувати Мегилл А. Границы и национальное государство. Предварительные заметки // Диалог со временем. - 2010. - Вып. 30. - С. 45-46..

Ступінь новизни у дослідженнях погранич на перший погляд уявляється не таким вже й високим. Класичній теорії фронтиру, сформульованій Фредеріком Джексоном Тернером у доповіді на засіданні Американської історичної асоціації в Чикаго у липні 1893 р., судилася незвична доля - понад століття вона виконує роль методологічного ключа для вивчення історичних особливостей колонізаційних процесів у «перехідних» і «стикових» зонах. На американському континенті особливу популярність їй забезпечило активне ідеологічне навантаження - за Тернером, саме існування резерву вільних земель зумовило просування американської цивілізації на Захід і стало тим внутрішнім чинником, який стимулював розвиток духу індивідуалізму і сформував американський характер.

Поняття прикордонності застосовувалося Тернером на означення області, що постійно пересувалася у західному напрямку - тієї, що розділяла освоєні райони США і землі, вже зайняті переселенцями, але ще не підвладні американській юрисдикції. За спостереженнями Тернера, переселенці з Європи у цій зоні піддавалися сильному впливу норм і звичаїв, встановлених аборигенами- індіанцями. «Дикість захоплює колоніста... Він вже по-індіанськи обробляє землю, освоює залякуючі войовничі вигуки і не гірше за індіанців знімає скальпи з ворогів». «Варваризуюча дія» пограниччя була вимушеною: людина мала прийняти нові умови чи загинути. Але саме на цій основі нового для колишнього європейця досвіду виростала сила США.

Могутність Сполучених Штатів Тернер виводив із того факту, що свідомість громадян тут сформувалася на досвіді освоєння величезної території, а американським інститутам доводилося адаптуватися до змін, викликаних зростаючим населенням, освоєнням дикої природи, відсутністю комунікацій і «перетворенням у кожній області, де відбувався цей процес, примітивних економічних і політичних умов у складне міське життя». «На фронтирі розвиток американського соціуму щоразу починався заново». Хоч це просування, доводив Тернер, уже наштовхнулося на закритий кордон, «американська енергія завжди буде вимагати широкого поля для свого застосування.

Чому ідеї Тернера судилося довге життя, пояснила Н. Яковенко. «Популярні в Сполучених Штатах «фронтир-студії» тернерових послідовників переросли після Другої світової війни у міжнародний напрям компаративного вивчення «погранич» (borderlands) - зон, де в прикордонному взаємообміні» стикаються та взаємно пристосовуються різні культури... Це дало поштовх до виокремлення в студіях над імперіями практично самостійного напряму, що спеціалізується на дослідженні «внутрішніх кордонів» їхнього простору - стосунків центру з прикордонними зонами, взаємин влади з елітами й народами околиць, механізмів інтеграції околиць до структур імперії тощо» .

Пальму першості у концептуалізації «історії погранич» віддають, як правило, учню Тернера Г.-Ю. Болтону, праця якого «Іспанські пограничні області» побачила світ у 1921 р. Досліджуючи залишки іспанської колоніальної спадщини на території американського континенту, автор доводив, що специфічний життєвий уклад, матеріальна і духовна культура американського Південного Заходу дають підстави говорити про специфічну ідентичність з переважним іспанським впливом. Відлуння іспанського колоніального минулого дослідник побачив не лише в житлових і господарських будівлях і художніх образах, але й у соціальних традиціях, зокрема, щодо прав жінок Turner F. Significance of the frontier in the american history / The Turner Thesis. - Lexington, 1972. - Р. 3-28. Яковенко Н. Вступ до історії. - К., 2007. - С. 168. Bolton H. The Spanish borderlands: A chronicle old Florida and the Southwest. - New Haven, 1921.. Цим самим закладалися підвалини теорій «розділеної спадщини історії західної півкулі», які зацікавили також соціологів, культурологів, психологів, зрештою ставши фундаментом «культуралістського повороту» в гуманітарних науках і муль- тикультуралізму як напряму політики. Нові підходи здобули особливу популярність серед істориків, політологів і культурологів Мексики, об'єднаних у «міждисциплінарну групу» Ч. Лумиса.

Дослідження у США «іспанських погранич» вже пройшли стадію концептуалізації і дістали статус наукової дисципліни, яка вивчається в університетах. Нині робляться спроби поширити ці підходи на вивчення американо-канадського пограниччя. У збірнику «Нові концепції історії пограничних регіонів» американські науковці показали, які можливості відкриваються на цьому шляху для дослідження в руслі мультидисциплінарності також Південної Африки, Індії, Ірландії та інших регіонів світу New views of borderland history / Ed. by R.H. Jackson. - Albuquerque, 1998..

Вітчизняний дослідник Великого кордону В.Брехуненко виділяє в американській історіографії чотири основні «кордонні» мегакон- цепції: «рухливого кордону між цивілізаціями» (школа Ф. Тернера); американського Великого Кордону як частини Великого Кордону європейської цивілізації (школа В. Вебба); історія Великого Кордону як складової частини минулого держави, яка його згодом поглинула (школа Г.-Ю. Болтона); історія Великого Кордону як самодостатньої структури (новітня концепція Д. Вебера). Він же констатує, що починаючи з 50-х рр. ХХ ст. «кордонний дискурс» стає однією з найпопулярніших моделей для вивчення етноконтактних зон, циві- лізаційних перехресть та суспільств, розташованих у зоні впливу останніх. «Опція Великого Кордону вже довгий час використовується для пояснення історії Австрії, південної Африки, Китаю, Латинської Америки, Канади» Брехуненко В. Типологія Степового Кордону Європи і перспектива дослідження історії східноєвропейських козацтв // Україна в Центрально-Східній Європі (від най-давніших часів до кінця ХУІІІ ст.). - Вип. 6. - К., 2006. - С. 454-455..

З-поміж інших погранич американські історики активно досліджують і ті, що утворилися на теренах Російської імперії. Чи не першим запропонував застосовувати поняття фронтиру до всієї Великої євразійської рівнини учень А. Тойнбі, представник чиказької школи Г. Макніл. Прикметно, що на першій конференції, спеціально присвяченій аналізу функцій фронтирів (Вісконсінський університет, 1954), була заслухана доповідь Роберта Рейнолдса «Середземноморський фронтир. 1000-1400». До поняття середземноморського фронтиру доповідач увів Причорномор'я. Саме тут, а також у Судані, він радив відшукувати коріння работоргівлі. Середземноморський фронтир у хронологічних межах 1250-1350 р. досліджував також професор Техаського університету Арчибальд Льюїс. У його баченні у зазначених хронологічних рамках відбувалося закриття середземноморського фронтиру - насамперед внаслідок зовнішньополітичної експансії хрестоносців та монгольської навали на Русь, а також різкого похолодання, яке настало в Європі близько 1300 року.

Компаративним дослідженням російських погранич на матеріалі пізніших часів присвячена монографія американського історика Брайана Дж. Боука «Імперське пограниччя: козацькі спільноти й імперське будівництво в епоху Петра Великого». Крім теорій фрон- тиру, він активно використовує також концепцію «серединної землі», наголошуючи, зокрема, на крос-культурних контактах донців з ісламським світом Boeck Brian J. Imperial boundaries: Cossack communities and empire-building in the age of Peter the Great. - Cambridge, 2009..

Зазначені компаративістські підходи дедалі ширше використовуються й істориками Європи. У тисячолітньому часовому діапазоні (700-1700 рр.) проблема фронтирів у євразійському контексті обговорювалася на конференції в Ессекському університеті (Колчестер, 1995), а ще через три роки середньовічним фронтирам була присвячена конференція у Кембріджі. По матеріалах цих двох конференцій легко простежити, як під окремі case-study підводилася теоретична база із застосуванням понять асиміляції, акультурації, релігійного месіанізму тощо. При цьому у поле зору європейської наукової спільноти дедалі частіше потрапляли сюжети, дотичні до української історії («Генуезці на пограниччі Європи: Кафа в XIV-XV століттях», «Візантійський фронтир на Нижньому Дунаї наприкінці X - у ХІ столітті») Докладніше див.: Чорновол І. Середньовічні фронтири та модерні кордони // Критика. - 2006. - Ч. 10 - С. 10..

Як бачимо, послідовники Тернера у різних країнах надали тернеровій теорії нового звучання, представивши фронтири як зони активної взаємодії різних культур. У такому розширеному контексті Border studies вийшли далеко за рамки започаткованого Тернером дослідження асиметричних відносин між американцями англосаксонського й мексиканського («латинос») походження. Нова «наукова індустрія» дослідження погранич базується не лише на виході у незрівнянно ширші дослідницькі простори (практично на всіх континентах), а й у новій методології осмислення пограничності - не стільки як стану, скільки як процесу. Місце національних онтологій належності «своєму» займають метаметафори й поняття, базовані на визнанні плинних культурних форм, що виникають у процесах транзиту і крос-культурних взаємодій. У найбільш радикальних варіантах дослідження впливу граничності на геополітичні, соціо- культурні, етнічні та інші процеси супроводяться зміщенням акцентів всередину пограничної свідомості з притаманними їй критичними проявами й амбівалентністю. Як символічно-просторовий образ пограниччя постає найчастіше у проміжному контексті «дете- риторіалізації» й «культурної дислокації», у просторі між укорі- неністю й знекоріненням. Ідея «хаосу-світу» народилася на цьому ґрунті як царина несподіваного, як принцип відмови від лінійності й казуальності.

Серед найбільш очевидних несподіванок, які супроводять утвердження нових підходів до дослідження погранич (і - ширше - пограничних станів) - поширення на аналіз територіальності модних мережевих моделей науки, які пропонують у межах постне- класичних підходів (кібернетичного, системного, синергетичного та інших) погляд на суспільство не як на ієрархічну систему, а як на рухливу, гнучку структуру потоків інформації й комунікацій. Мережеві моделі мають власні макро-, мезо- й мікрорівні; два останні повністю вкладаються у бачення регіональної науки як мережі інтелектуальних зв'язків, сфокусованих на дослідженні місцевих традицій, культурних цінностей (і антицінностей включно з передсудами). Синтез (чи симбіоз) соціологічного, антропологічного та мікроісторичного підходів забезпечує не лише належний рівень синхронізації історичних подій в оп-1іпе-режимі, але й відповідний ступінь пояснення «відкатів», розривів, мутацій в історичному процесі, а також когнітивних «поворотів» в системі пізнання. Паралельно відбувається оновлення термінологічного інструментарію за рахунок свіжого погляду на «культуру конфлікту», співвідношення проблем самовизначення, суверенітету, сепаратизму тощо.

З цього погляду заслуговує на істотне переосмислення проблема місця й ролі територіальності у сучасній системі світоустрою. Домінуючі донедавна в соціальному аналізі оптимістичні уявлення про зменшення ролі бар'єрних функцій кордонів на користь контактних не витримують перевірку практикою. Радше мова має йти, зокрема, і у контексті українсько-російських відносин, про вироблення конкретною країною системи власних «культурних інтеграторів», здатних протистояти проявам агресії, сепаратизму, тероризму тощо. Звідси підвищений інтерес до нової «філософії кордону» - з переглядом самих основ концепції центр-периферійних відносин, дискусіями на теми «десуверенізації» чи «постсуверенізації», підкресленою увагою до проблем соціокультурної гравітації. Повсюдно приходить усвідомлення того, що не так важливо облаштувати кордон за сучасними стандартами, як виробити оптимальні підходи до методологічного обґрунтування проблеми кордонності й нової онтології соціальності. Остання у баченні філософів має бути «не стільки картиною, скільки компасом» .

Постмодерна ситуація, в якій перебуває сучасний світ, менш за все нагадує владну, вибудувану за звичними канонами центр- Кемеров В.Е. Ключи к современности - в сдвигах в методологии // Вопросы философии. - 2014. - № 2. - С. 7. периферійності, вертикаль. Радше вона асоціюється з гетерогенною, за мережевим принципом сконструйованою, горизонталлю, здат- ною модифікуватися в найрізноманітніших конфігураціях. Як «нова соціальна морфологія» (М. Кастельс) децентралізована мережева структура являє собою «гранично допустимий мінімум впорядкованості чи організованості - далі починається або хаос, або владна нормалізація творчої стихії буття». Глобалізація привела в рух, зблизила відмінності, а отже, і їхні кордони, зробила ситуацію пограниччя по суті детериторіалізованою, універсальною. «Іншу культуру ми можемо зустріти сьогодні у будь-якому місці. Пограниччя - різновид реальності між. Ця реальність є унікальним майданчиком для зустрічі з Іншим в усій його/її унікальності й неповторності. Пограниччя відкрите для пошуку нових шляхів і форм комунікативного взаєморозуміння» Гречко П.К. Пограничье как социокультурная реальность // Вопросы социальной теории. - 2012. - Т. VI - С. 81-96..

Сьогодні можемо впевнено констатувати: сучасна соціогумані- таристика доволі швидко пройшла дистанцію від спорадичних Border studies до концептуалізації міждисциплінарного наукового напряму, який розглядає граничність як у контексті крос- культурних контактів (і пов'язаних з ними ризиків), так і в системі постійних «переходів» з переключенням понятійних кодів і урізноманітненням дискурсивних практик. Сама теорія культури зазнає при цьому потужного впливу логіки «переходу з мови однієї культури на іншу». Для локальної історії на цьому шляху відкриваються справді неозорі можливості досліджень різних варіантів гібридності, маргінальності, транскультурності, «відкладеної суб'єктності». Розколотий простір пограниччя продукує як нові форми обміну досвідом і змагальності, так і нові ризики, утопічні моделі, не- справджені очікування. А водночас - на когнітивному рівні - і нові методологічні проблеми, пов'язані з визначенням концептуального статусу кожного конкретного пограниччя.

За В. Кравченком, концепція пограниччя з його культурною гетерогенністю дозволяє уникнути втискування України в бінарну систему культурно-політичних координат «Схід-Захід», натомість «дозволяє розрізняти на її території окремі ареали “західності”, модерності, що лише частково накладаються на “східні”... Border studies сьогодні - це справжня наукова індустрія, це інституа- лізоване поле - якщо хочете, інтелектуальний фронтир, де виникають гібридні, інтердисциплінарні концепції та напрями дослідницької та викладацької роботи» «Поверх кордону»: концепція прикордоння як об'єкт дослідження // Україна модерна. - Ч. 18. - 2011. - С. 56-57..

Пов'язані з проблемою погранич оціночні категорії (прийнято розмежовувати цивілізаційні, державно-політичні, національні, етнічні, інформаційні, ментальні, «уявлені» та інші пограниччя) далеко не завжди витримують перевірку минулим і теперішнім досвідом; репрезентації й інтерпретації тут значною мірою залежать від позиції того чи іншого дослідника. Свідомо чи несвідомо він обирає для себе роль арбітра і навіть судді, не часто замислюючись над тим контекстом, в якому формуються підспудні «сили хаосу». Коли той або інший регіон постає у вигляді своєрідної лабораторії, в якій уявлення дослідника проходять тест на верифікацію, завжди існує небезпека перенесення суб'єктивних уявлень на структуру й динаміку суспільних відносин, які є об'єктом аналізу. Більш-менш надійні орієнтири тут може створити лише вдумливий аналіз територіальних мережевих зв'язків, створюваних складною дихотомією диференціації/інтеграції на різних історичних етапах, у різних культурних контекстах. У рамках такого аналізу пограниччя уже не постає як типова периферія, радше це зона впливу кількох центрів. Але якщо це так, то у відповідному соціогуманітарному аналізі вже неможливо обходитися без визначення чітких ліній демаркації, уважного дослідження «роздвоєної свідомості», зон впливу протилежно спрямованих ідентичностей тощо. При цьому доводиться рахуватися з тим, що означене тяжіння мешканців пограниччя до кількох цивілізаційних магнітів здатне провокувати ефект розгубленості, «ціннісного спустошення». Якщо переважають мережі невисокої щільності, складності виникають не лише з формуванням прийнятних для більшості членів соціуму ціннісних систем, але й з виробленням спільних геополітичних орієнтирів і узгоджених стратегій політичних дій.

Мережеві шкали дослідження мають, однак, принаймні одну незаперечну перевагу - вони стимулюють відхід від монопольного суб'єктно-об'єктного типу пізнання, руйнуючи водночас міфи модернізації, базовані на ідеях безальтернативного прогресу. У рамках мережевого територіального аналізу легше пояснити явища «розламів», суспільних «відкатів», повернення до архаїки. Це було, зокрема, наочно продемонстровано плідною роботою наукового регіонального семінару, який функціонував упродовж 2004-2006 рр., об'єднавши зусилля вчених Білорусі, України, Молдови, Литви навколо проекту «Східно-Центральне Пограниччя у контексті нової гуманістки». Європейський гуманітарний університет у Вільнюсі за сприяння корпорації Карнегі (Нью-Йорк) вдало спрямував зусилля істориків, соціологів, філософів, культурологів у русло досліджень як соціально-економічної динаміки на пограниччях, так і окремих пограничних ареалів Назвемо для прикладу кілька найбільш цікавих, на наш погляд, праць: После империи: исследование восточно-европейского пограничья / Под ред. И. Бобкова, С. Наумова, П. Терешковича. - Вильнюс, 2005; Бреский О., Бреская О. От транзитологии к теории пограничья. - Вильнюс, 2008; Кравченко В. Харьков/Харків: столица Погра-ничья. - Вильнюс, 2010; Кравцевич А., Смоленчук А., Токть С. Белорусы: нация Погра- ничья. - Вильнюс, 2011.. Східноєвропейське пограниччя постало у вигляді своєрідної субцивілізації, цілісної топіки, для якої притаманна наявність кількох різноспрямованих ціннісно-нормативних систем.

На макрорівні витлумачене у такий спосіб пограниччя постає як простір зіткнень і боротьби імперських структур, потужних церковних інститутів, консолідованих національних рухів, дискурсивних стратегій. А на мікро- і мезорівнях - це простір усвідомлення індивідами власної етнічності й ідентичності й відповідного вибору, завжди непростого, іноді нестерпно болючого. І що особливо важливо - національні рухи, які зазвичай розглядаються в історіографії ізольовано, у рамках таких проектів органічно вписуються у контекст пов'язаних із кордоном самоідентифікацій Докладніше див.: Кравцевич А., Смоленчук А., Токть С. Белорусы: нация погра-ничья. - С. 96-98..

Паралельно відбувалося істотне переосмислення концепцій фронтиру, насамперед у напрямі їх застосовності до аналізу соціо- культурних процесів у східноєвропейському регіоні. Фронтирний дискурс набув чималої популярності на пострадянському просторі; у його застосуванні до місцевих реалій вбачався один із шляхів подолання методологічної кризи в історичній науці. Реінтерпретація парадигми колонізації, поєднана з історичним компаративізмом в аналізі «нової європейської периферії», мала слугувати новому осмисленню не лише проблем граничності, центр-периферійних відносин, але й концепцій інакшості, гібридності, цивілізованості. В Росії до переосмислення категорії фронтиру особливо часто вдавалися сибірознавці. Вони ж невдовзі дійшли висновку, що саме поняття фронтир недосить концептуалізоване: у більшості праць воно як щось самоочевидне взагалі не визначається або визначається не зовсім понятійно; наявні «типології» фронтиру виконані з перевищенням ступеня метафоричності. Бідність внутрішньо- наукової полеміки по теоретичних аспектах концепції, доводили фахівці, стає на заваді розумінню фронтиру як внутрішньо цілісного соціального процесу, зафіксованого в історичній подієвості й детермінованого особливостями простору розгортання соціальної дії. Ними ж було запропоноване бачення фронтиру не як територіального, а як ментального феномена - процесу й результату соціального конструювання реальності Сибирский плавильный котел: социально-демографические процессы в Северной Азии ХУ! - начала ХХ века / Отв. ред. Д.Я. Резун. - Новосибирск, 2004..

Новизну переосмислення теоріям погранич забезпечили поряд з іншим також культурологічні тенденції, пов'язані з просторовим поворотом (spatial turn) в соціогуманітарних науках. Ідея ментального картографування, запропонована в річищі когнітивної географії, спрямувала дослідницький пошук в русло простеження впливу пограничних станів на процеси формування ідентичностей, гібридності, символічних кодів. З'ясувалося, що ментальні кордони («кордони в голові») формують дискурси політичної легітимації навіть більшою мірою, ніж реальні кордони.

Поряд із терміном «фронтир» концепт пограниччя теж спочатку утвердився як метафора. Оскільки вона виявилася евристичною для передачі динаміки «взаємопритягання - взаємовідштовхування» у проблемних зонах і «дрейфуючих ідентичностей», місце в системі понять їй було забезпечене. Нині пограничність прийнято розглядати не стільки як прояв підвищеної ризикогенності в окремих «контактних зонах», скільки як транзитний стан, через який пройшли майже всі народи на різних стадіях свого існування. При цьому, як правило, реєструється спричинена наявністю кордону мобільність, інтерактивність мешканців, поєднана з імпульсивністю, нестійким психічним станом, підвищеним рівнем тривожності, дифузністю свідомості.

У сучасній географії кордони інколи порівнюються з біологічними мембранами, що регулюють обмін речовин всередині організму. К. Раффестін поширює цей висновок на обмін між територією - етнічною і державною - та сусідніми соціумами. Справді, кордони, хоч як надійно вони охороняються, ніколи не були непроникними; часто вони самі виступають в ролі контактних зон. Для культурних обмінів ця обставина мала подеколи вирішальне значення, бо на порубіжжі формувався новий тип особи і багато в чому відмінний тип суспільних відносин. Для історика простір порубіжжя завжди цікавий подвійно, бо саме тут, за Р. Козеллеком, дістають прояв тертя й напруги, а в різних часових пластах, в яких живуть сусідні соціуми, дрімають лінії розламу, здатні у певний час пробуджуватися до життя.

Легко погодитися з думкою російського дослідника І. Іонова: вся тематика локальної історії, хоч як при цьому наголошується на взаємопроникненні культур чи «дружбі народів», обертається навколо соціокультурних явищ і уявлень про пограничність, про Своє і Чуже. «Кордони стають гнійною раною, місцем поділу не там, де хоче історик, а там, де раніше пройшли конфлікти, і землі імперій (колишніх і нинішніх) порізані такими поділяючими кордонами уздовж і впоперек». Здатність локальної історії здобувати новий евристичний потенціал пов'язана з можливостями її «вбудовування» у мережеву структуру глобальної історії. А інструментом такого вбудовування слугують «перехресні» історії, які творці цього терміна позначають як простір між емпірією й рефлексивністю. Мета «перехресних історій» розуміється як робота на кордонах між націями, цивілізаціями, регіонами, а також на кордонах між універсалами, за допомогою яких ці соціальні співтовариства осмислюються.

Концептуалізація нового наукового напряму - справа завжди непроста. У випадку історичної лімології вона складна подвійно: адже йдеться про осмислення просторово-часових відносин у величезному хронологічному діапазоні, на мінливих міждержавних стиках, у перманентно конфліктних середовищах. Як справедливо зауважує російський теоретик лімології В. Колосов, «значення кордону в житті людей неможливо зрозуміти без аналізу його ролі в суспільній свідомості, самоідентифікації людини з територіями різного рангу (країною, регіоном, місцевістю)» КозеллекР. Часові пласти. Дослідження з теорії історії. - К., 2006. - С. 22. Див.: Колосов В. Теоретическая лимология: новые подходы // Международные процессы. - 2003. - № 3. - С. 44-49. Режим доступу: http://www.intertrends.ru/three/ 004.htm.. Простеження ситуацій лояльності/нелояльності передбачає вихід у сферу політології, крос- культурної взаємодії - у сферу культурології, міжетнічної взаємодії - у сферу етнології і т.д. Історична лімологія не може обійтися без аналізу формування й розвитку центр-периферійних відносин, виникнення й еволюції територіальних ідентичностей, організації транскордонних просторових систем тощо. Зрештою, вона не може не занурюватися і у сферу імажинальної географії, так чи інакше пов'язану із кордоном.

Переосмислення проблеми кордонів і погранич в сучасному світі відбувається у контексті зростання ролі соціального простору у науковому пізнанні. Т.зв. «просторовий поворот» у соціогуманіта- ристиці супроводиться своєрідним ренесансом зіммелівської соціології простору, а відтак і актуалізацією значення географічних категорій і відповідних метафор. На зміну модним теоріям «дете- риторіалізації», пов'язаним із віртуалізацією соціальної взаємодії, приходять концепції креативного капіталу, великою мірою залежні від вибору оптимального місця проживання. У цій «географії креа- тивності» знаходиться місце і для аналізу кордонів та погранич, які досліджуються як з погляду комплексності інтеграційних зв'язків та відкритості до нових ідей, так і з точки зору ризиків, спричинених контрабандою, нелегальною міграцією тощо The Spatial Turn: Interdisciplinary perspectives / Ed. by B. Warf, S. Areas. - London- N.Y., 2009..

На цьому ґрунті на Заході успішно розвивається школа «критичної геополітики», яка розробляє концепції нових вимірів безпеки з орієнтацією не стільки на територіально-географічне, скільки на інтерсуб'єктивне бачення простору. Особлива увага при цьому звертається на зміну рівнів просторової організації сучасного світу та характеру ієрархічності світ-системних зв'язків, появу нових різновидів регіонів (мета-, мезо-, трансрегіони). А основою струк- турування такого простору виступають диференціації - аналіз відмінностей, сформованих в процесі історичного розвитку різними культурними практиками.

Такий, геокультурний у своїй основі, підхід спонукає до істотного переосмислення співвідношення понять у зв'язці «простір - час». Простір усвідомлюється не тільки як синонім території, але й як вміщена у певні рамки соціальна реальність, «ансамбль невидимих зв'язків» (П. Бурдьє) Бурдье П. Социология политики. - М., 1993. - С. 299.. Поняття економічного, політичного, культурного, інформаційного простору, як правило, не є чітко локалізованими, але вони конструюються з урахуванням як природно зумовлених, так і створених діяльністю людини обмежувачів.

Міждержавні відносини обтяжені величезним спадком минулих конфліктів, війн, національних образ. Бар'єри на шляху взаєморозуміння можуть створювати недорозвинутість свідомості, провокувати традиціоналізм мислення, етноцентристські настанови, обертатися відлунням колишніх воєнних, етнічних, релігійних протистоянь. У такому разі відмінності здатні створювати конфліктні поля взаємодії і навіть призводити до кривавих сутичок. Кожна країна, яка дбає про своє майбутнє, повинна уважно відстежувати стан латентної конфліктності у приграничних ареалах і розглядати проблему ймовірних ризиків у контексті загальних проблем національної безпеки.

У цьому ж контексті мають досліджуватися не лише ризики, але й переваги, створювані прикордонністю, насамперед проблеми крос-культурної взаємодії. Вона може бути більш чи менш інтенсивною залежно від того, наскільки програми прикордонного й транскордонного співробітництва враховують історичний досвід, мінімізуючи можливі «поля напруги» і роблячи наголос на перевірених історією моделях співробітництва й утверджуваних на його основі етичних принципах толерантності й взаєморозуміння.

Сучасна лімологія тяжіє до перетворення на нову субдисципліну, що пройшла початковий етап концептуалізації на базі політичної географії, а нині розвивається на стику географії, історії, політології, соціології, культурології, етнопсихології, аксіології. В її основі - бачення кордону не стільки як розмежувальної лінії, скільки у вигляді соціального й політичного конструкта, який детермінує навколишній простір, перетворюючи його на зону комунікацій і взаємовпливів.

У новітньому філософському баченні кордон - це межа «зіткнення свого й чужого, звичного й незвичайного, впорядкованого й хаотичного... Підтримання кордонів - важливий напрям функціонування будь-якої соціальної системи, яка прагне до виділення із зовнішнього середовища й відтворення внутрішньої ідентичності». Підтримуючи діалогічну гру свого і чужого, кордон реалізує продуктивну тенденцію усвідомлення власної самобутності; він виконує захисні функції і відіграє роль обмежувального символа. Водночас звертається увага на те, що непроникність кордонів у сучасному світі легко долається на рівні корупційних взаємодій. «Результатом цього взаємозв'язку виявляється звуження радіусу довіри, примноження образів ворога й ірраціоналізація сприйняття інших систем - переконання, що здатне підірвати не лише діалог з чужими, але й символічні підвалини відносин між своїми» .

В історичному вимірі кордон виступає не лише як географічна, геополітична чи адміністративна, але й як психологічна межа. «Навіть якщо офіційні обриси кордонів не змінюються, можуть змінюватися погляди на те, що ці кордони собою являють, чи є вони механізмом співробітництва, кооперації, чи бар'єром, що захищає Горин Д. В кольце заклятых других: имитация целостности и ловушки социаль-ного мышления // Неприкосновенный запас (Москва). - 2010. - № 3. - С. 75-77. від зовнішніх впливів» Макарычев А. «Игра понятий»: новая геометрия регионализма в современном европейском контексте // Международные процессы. - 2003. - № 3. - С. 70. Herzfeld M. Antropologia. Praktykowanie teorii w kulturze i spoleczenstwie. - Krakow, 2004. - S. 193-216.. Травмуючим чинником можуть бути й спогади про минулі функції кордону і пов'язані з ними несправедливості й образи; не випадково прилеглі до кордонів регіони відзначаються, як правило, підвищеною соціальною напругою. Польський антрополог М. Герцфельд увів для позначення цього символічного простору поняття «локальна теодицея» - місце, ніби спеціально призначене для з'ясування несправедливостей світу, що нас оточує, і відшкодування тягаря відповідальностей і провин. Саме в пунктах перетину товарів, ідей, людей і символів формуються, за Герцфельдом, «неспівмірні, гетерогенічні категорії, відмінні від тих, що застосовуються у звичних класифікаційних системах». З цього погляду пограниччя є «матеріалізованим пунктом зламу таксономії» .

Через владу і окреслюваний нею простір визначають кордон правники й політологи. У теорії держави кордон - це не лише лінія на географічній карті, рубіж певного географічного простору, але край простору влади - території, стратифікованої за допомогою владних технологій. Це також зона зіткнення, перетину, взаємо- накладення різних структур і просторів влади Королев С.А. Российская граница как край пространства: генезис и технологии // Россия и современный мир. - 2002. - № 2. - С. 5.. В сучасній геополітиці грань проводиться ще чіткіше: «лінія, що розділяє сфери дії суверенітетів, в межах яких відбувається вирівнювання статусу територій» Леш А. Пространственная организация хозяйства. - М., 2007. - С. 48.. Теоретики політичного менеджменту, навпаки, тяжіють до метафоризації, характеризуючи кордон як «зовнішню «обшивку» держав, сферу їхніх контактів і тертів Шлегель К. Европа - пограничная страна // Вестник Европы. - 2003. - № 9. -.

У міжнародному праві кордон виступає водночас як бар'єр і як зона контакту. За допомогою візових та митних бар'єрів держави захищають власні економічні інтереси й національну безпеку, і тоді на перший план виступає бар'єрна функція кордону. Але кордони мають бути достатньою мірою проникними для людей, товарів, інформації, фінансових потоків; у цьому разі виявляється задіяною насамперед їхня контактна функція. Зростання її ролі потягнуло за собою появу окремого наукового напряму, зайнятого вивченням транскордонності - міграцій, прикордонних контактів, єврорегіонів тощо.

Пріоритетними напрямами лімологічних досліджень вважаються також проблеми прикордонної безпеки, впливу геополітичної ситуації на характер реалізації й захисту національних інтересів у прикордонному просторі, а також міграційного чинника на ситуацію на прикордонні. Прикладні відгалуження лімології зайняті переважно проблемами, пов'язаними з охороною кордону. Одним з них є прикордонознавство, яке ставить собі за мету наукове забезпечення прикордонної політики.

У руслі цих нових підходів істотно переосмислено проблеми рубіжності. У такому баченні (а саме воно відповідає новітнім, антропоцентристським у своїй основі тенденціям розвитку світової науки) ареал пограниччя постає у вигляді на стільки реального, скільки «уявленого», значною мірою символічного соціокультурного простору, який об'єктивно стає полігоном згладжування сформованих історично міждержавних, міжетнічних, міжкультурних відмінностей і пошуку форм діалогічної взаємодії. За сприятливих умов у таких ареалах формується особлива локальна ідентичність, за несприятливих виникає конфлікт нерозуміння. І в тому і в іншому випадку дослідження погранич кидає виклик усталеній системі бачення центр-периферійних відносин як домінантних в системі соціального аналізу. Хоч яким потужним є центр, сама наявність кордону і його вплив на процеси переміщення людей, ідей, товарних потоків змушує відмовлятися від спрощеного погляду на проблеми домінування й управління.

Поняттям «серединність» (middle ground), уведеним в обіг Р. Уайтом у 1991 р. White R. The Middle ground: indians, empires, and republics in the Green Lakes Region. - Cambridge, 1991. Див також: Уайт Р. Срединность // Ab Imperio. - 2010. -, доволі вдало схоплена сама суть порубіжжя - середньої позиції між крайнощами - з усіма проблемами, що виникають у сфері контакту. Хоч які б контактні зони, на яких материках досліджувалися, проблеми скрізь схожі, але їхня емоційна насиченість, зрозуміло, різна. Серединна культура, яка формується у зонах пограниччя, внаслідок переплетення різних впливів, як правило, протистоїть консерватизмові й архаїці. Можлива, щоправда, й тривала консервація перехідного «рубіжного стану». Коли проблема «переходу» виявляється важкорозв'язною, певні риси перехідності можуть стати онтологічними характеристиками тієї чи іншої спільноти порубіжжя - аж до утворення специфічної «рубіжної цивілізації». Як показав Ф. Бродель, таким цивілізаціям притаманна, як правило, велика часова протяжність (la longue durйe) Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV-XVTII вв. В 3-х тт. - Т. 3. - М., 1992. - С. 10-11, 640-641..

Обнадіює те, що в межах нових наукових напрямів - лімології й кордонознавства - вже почався активний пошук специфічних дослідницьких методів, здатних забезпечити наближення до розуміння соціокультурного феномена пограниччя. Йдеться насамперед про можливості використання методів герменевтики, в основі яких лежить з'ясування сенсу дій суб'єкта у специфічних умовах полі- факторності та поліетнічності, обставин формування концептів «свого» й «чужого» на пограниччях. Триває пошук типологій пограниччя з розрізненням «перехідних», «стикових», «фронтирних» погранич. Напрацьовується інструментарій визначення культурної дистанції між представниками різних соціокультурних спільнот на порубіжжях. Робляться перші кроки для з'ясування соціодинаміки пограниччя як специфічного архетипу культури, для класифікації різновидів регіональних ідентичностей.