Держава як ядро політичної системи. Зв'язок держави з різними суб'єктами політичної системи

· особливі умови участі в політичних партіях, членами яких можуть бути лише громадяни країни, які пов'язані з державою єдиним політичним інтересом, спільною політичною долею;

· певні законодавчі обмеження щодо можливості їх антиконституційної діяльності;

· спеціальні правила та процедури легалізації політичних партій (в Україні -- політичні партії офіційно визнаються шляхом їх реєстрації в Міністерстві юстиції України);

· вимоги щодо прозорості політичних партій для суспільства і держави, їх функціонування на демократичних засадах -- добровільності, гласності, підконтрольності, відповідальності, законності;

· вимоги щодо несуперечливості статуту та програм партій, які не повинні суперечити чинному законодавству;

· гарантії щодо невтручання з боку держави, зокрема примусового розпуску політичних партій, який допускається тільки на законних підставах і за особливою процедурою (в Україні -- за рішенням судових органів);

· фінансову підтримку з боку держави.

У багатьох країнах розвиненої демократії основи правового положення і діяльності політичних партій установлюються Конституцією, детально регламентуються окремими законами про політичні партії. Використовується також і інший варіант, коли правовий статус політичної партії регулюється конституційними положеннями та загальними нормами щодо організації та діяльності громадських об'єднань, одним із видів яких вважаються політичні партії. В Україні нещодавно був прийнятий окремий закон «Про політичні партії», який став комплексним нормативно-правовим актом, що регламентує різні сторони організації та функціонування політичних партій.

За своїм ідеологічним спрямуванням партії можуть бути: ліберальними, соціалістичними, демократичними, національно-демократичними, соціал-демократичними, консервативними, клерикальними (християнськими) тощо. В деяких країнах законом забороняється організація і діяльність радикальних політичних партій» які закликають до насильницького повалення конституційного ладу, розпалюють релігійну, расову, національну ворожнечу, порушують загальновизнані права і свободи людини. [6]

Політичні системи сучасних західних демократій вибудовуються таким чином, що вони функціонують, як правило, у дво- чи трипартійному режимі, коли найвпливовіші партії або партійні блоки змінюють одне одного біля керма державної влади та управління. Законодавство може підтримувати і стимулювати такий порядок зміни партій шляхом встановлення певних відсоткових бар'єрів, що створює для партій, які набрали незначну кількість голосів на виборах, перешкоди щодо можливостей партійного представництва в парламенті.

Для участі в тих чи інших політичних акціях і передусім у виборчих кампаніях політичні партії, щоб збільшити можливості свого впливу, можуть об'єднуватися в блоки. Політичні рухи можна охарактеризувати як більш масові порівняно з партіями, але менш організовані політичні об'єднання громадян, які створюються для об'єднання зусиль щодо вирішення найгостріших конкретних політичних питань і можуть не мати фіксованого членства, чітко визначеного статуту та політичної програми. Діяльність політичного руху має, як правило, тимчасовий характер і завершується при досягненні конкретної мети, для якої він був створений, або його розпадом, або перетворенням на одну чи кілька політичних партій.

3.2 Громадсько-політичні організації та рухи

Громадсько-політичні організації та рухи - це добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.

Останнім часом значно активізувався процес утворення масових організацій і рухів, пожвавилась і їх діяльність. Причини активності зумовлені такими обставинами:

· наростанням явищ і процесів у різних сферах людського життя;

· загрозою війни з застосуванням зброї масового знищення;

· дедалі більшим руйнуванням життєвого середовища людини - виникненням екологічної катастрофи;

· реакцією-відповіддю на наступ консервативних сил у різних країнах сучасного світу, які намагаються ущемити права, свободи людини, життєвий рівень людей;

· актуалізацією гуманістичних цінностей та ідеалів у суспільній свідомості й боротьбою за їхнє практичне втілення в життя;

· зростаючим культурним рівнем широких верств населення;

· стрімким розвитком усіх видів комунікацій, які полегшують спілкування людей та сприяють їхньому об'єднанню.

Громадські організації та рухи виникають із природної потреби сучасної людини бути співучасником у справах суспільства. Оскільки в повсякденному житті людина не може займатися справами суспільства, це за неї роблять громадські об'єднання. Вони звільняють людину від необхідності бути постійним учасником суспільно-політичного життя, самостійно вирішувати безліч проблем. Ціна, яку платить людина за краще відображення й задоволення власних потреб та інтересів організацією, полягає в обов'язку коритися встановленим у ній правилам. Членам організації визначено різні ролі, що їх вони повинні виконувати, аби сприяти успішному виконанню цілей усієї організації. В такий спосіб обмежується довільний характер поведінки людини. Коли виникає потреба, організація може вимагати підпорядкування власних інтересів громадським; здійснення діяльності, в доцільності якої окремий член організації не зовсім упевнений; пристосовуватися до звичаїв і традицій, властивих організації (це, зокрема, можуть бути загальноприйняті зразки поведінки).

Відзначають, що громадські об'єднання виникають здебільшого знизу, але іноді й за ініціативою згори, створюються для реалізації різних потреб і суспільних інтересів та діють в інтересах своїх членів. Громадські організації та рухи - це спільна життєдіяльність людей, що передбачає їхню взаємну залежність і потребу одне в одному та забезпечує збереження й розвиток соціального організму. Це перебування людей безпосередньо в колективі, соціальній групі, де здійснюються спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами й цінностями.

Свідченням колективістського характеру діяльності громадських організацій і рухів є їхня масовість, характер внутрішньої структури. Громадські організації та рухи надають широкі можливості для суспільної ініціативи мас, виявлення їхнього самоврядування завдяки демократичним принципам їхнього устрою, які, до речі, властиві більшою чи меншою мірою всім громадсько-політичним об'єднанням громадян - політичним партіям, громадським організаціям і рухам. Такими принципами є: добровільність членства, виборність усіх керівних органів, підзвітність і підконтрольність керівництва членам організацій, гласність у роботі, колегіальність.

Громадські об'єднання найчастіше реалізують себе у вигляді формальних і неформальних громадських організацій і громадських рухів. Формальні громадські організації відзначаються своєю масовістю. Вони створюються для реалізації довгострокових цілей як за ініціативою громадян, так і державних органів. Їм притаманні такі риси: чітка структура; свій статут; офіційна реєстрація в органах влади; діяльність в інтересах суспільства (держави) і в межах чинної законності; власний адміністративний апарат.

На базі формальних громадських організацій часто виникають неформальні. Неформальні громадські організації можуть бути як масовими, так і локальними. Іноді їх важко відрізнити від господарських об'єднань, кооперативів, хоча всім їм властиве соціальне спрямування, а також відсутність офіційної реєстрації та чіткої програми; незалежність від офіційних державних органів; діяльність на принципах самоврядування; нетипові програми й нетипова діяльність. До неформальних організацій можна віднести, наприклад, різні аматорські об'єднання, клуби авторської та аматорської пісні, молодіжні організації, групи оздоровчо-духовних систем.

Громадські організації та рухи мають різноманітні функції, їх можна поділити на дві групи: функції, що їх громадські організації та рухи виконують відносно системи влади в державі; функції, виконувані щодо інтересів членів цих організацій та рухів. У першій групі можна виокремити дві основні функції: опозиційну і творчу, що тісно взаємопов'язані. Діяльність громадських організацій та рухів утримує сучасні демократичні держави від надмірної централізації, відіграє вирішальну роль у тому, щоб держава поставала як оптимальна організація життєдіяльності суспільства. Із другої групи функцій, виконуваних громадськими організаціями та рухами щодо своїх членів, можна виокремити захисну й допоміжну. Громадські організації та рухи захищають своїх членів від державних структур. Це особливо важливо тоді, коли законодавчий демократичний процес перебуває у стадії формування і коли існує негативна традиція невиконання законів і нешанобливого ставлення до особистості в державних структурах. Допоміжна функція виявляється в наданні громадськими організаціями та рухами через власні структури можливостей своїм членам вирішувати особисті проблеми. [7]

Щоб розібратися в широкому спектрі громадських об'єднань, треба зупинитись на їхній топології. Насамперед, громадські організації та рухи можна поділити на традиційні та нові. До традиційних громадських організацій і рухів відносять: профспілкові, жіночі, молодіжні, економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні, творчі, оборонні, спортивні, туристські та ін. До нових соціальних організацій і рухів належать: екологічні; альтернативні; громадської ініціативи; національні.

Громадські організації та рухи можна класифікувати за інтересами чи діяльністю:

за економічними інтересами, зокрема, можна вирізнити організації підприємців, що працюють за наймом, селян, представників вільних професій, кооперативи, споживчі спілки;

за суспільно-політичними інтересами розрізняють організації культурного, гуманітарного напрямів, релігійні;

за методами діяльності та правового-статусу: легальні та офіційні, напівлегальні та неформальні (наприклад, масонська ложа);

за місцем діяльності, за місцем докладання сил у структурі політичної влади: лобі, самоврядні організації, які добиваються урядових дотацій;

за видами діяльності: економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні, опікунські, охорони здоров'я, природи, національні, конфесійні, оборонні, спортивні й туристські.

В Україні станом на 2003 р. було зареєстровано майже 600 громадських організацій. Беручи за основу дещо інші критерії, їх можна класифікувати так:

- соціально усвідомлені - жіночі (Союз українок, Союз жінок України та ін.), молодіжні (Спілка українських студентів, Спілка незалежної української молоді та ін.), економічні (Український союз промисловців і підприємців, Загальноукраїнське об'єднання приватних підприємців та ін.);

- ціннісно орієнтовані: Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка, "Просвіта", "Знання" та ін.;

- соціально ціннісні: Федерація профспілок України, Національна конференція профспілок, Всеукраїнське об'єднання солідарності трудящих, профспілка "Єднання", Спілка офіцерів України та ін.;

- асоціальні - мафіозні організації та подібні до них;

- політизовані організації: Конгрес національно-демократичних сил, Українська ліга християнської молоді, Молодіжний рух України та ін.;

- політизовані опозиційні: Фронт трудящих України, Трудова Україна, Громадянський конгрес України, Всеукраїнський робітничий союз, Соціалістичний конгрес молоді України та ін. [8]

Друга половина XX ст. ознаменувалася справжнім сплеском, потоком масових рухів. Від громадських організацій рухи відрізняються такими особливостями: відсутність чіткої організаційної структури; спільність інтересів громадян, що приєднуються до рухів; наявність у них груп і течій неоднакових політичних поглядів, світогляду, вірувань; відсутність індивідуального членства.

Громадсько-політичні рухи можна поділити на дві великі групи: з чітко вираженим політичним змістом і з переважно загальнодемократичним змістом. Для політичних громадських рухів характерні такі риси: вони користуються політичними засобами; беруть участь у боротьбі за владу; беруть участь або справляють вплив на засоби здійснення влади.

Політичні рухи можна поділити на такі типи:

· рухи, які виникли на класовій основі, - робітничий, селянський, дрібнобуржуазний;

· рухи, які виникли на класоподібній основі, - інтелігенції, військових, докласових елементів;

· міжкласові рухи - національно-визвольні, антифашистські й т.ін.;

· політичні рухи, які виражають ставлення до наявного політичного та економічного устрою, - консервативні, реформаторські, революційні, контрреволюційні й т.ін.;

· політичні рухи, що відзначаються ступенем і формою їхньої організованості, - високоорганізовані, слабоорганізовані, стихійні.

Основними різновидами масових демократичних рухів є: антивоєнні - проти загрози руйнівної війни; екологічні - на захист навколишньої природи та умов існування людей; на захист демократії, прав і свобод особи; статево-вікові - жіночі, молодіжні, дитячі, ветеранські тощо; професійні - вчених, лікарів, інженерів, письменників і т.ін.; альтернативні.

Громадські організації та рухи виконують важливу роль у політичній системі, в суспільно-політичному житті в цілому. Вони є своєрідною з'єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів і відповідними діями населення країни.

Громадські об'єднання надають велику допомогу владним структурам у виконанні функцій управління. Громадські організації та рухи привертають увагу широких мас населення до гострих проблем, пропонують способи вирішення проблем.

Взаємодія держави й партій, інших об'єднань громадян характеризується наявністю прямої й зворотного зв'язка між ними.

Зокрема, політичні партії, інші об'єднання громадян

· через інститут виборів формують депутатський корпус представницьких органів державної влади;

· вносять у Парламент ініціативні законопроекти через народних депутатів - іноді Конституція держави надає керівної (центральним) органам деяких недержавних об'єднань громадян право законодавчої ініціативи;

· можуть по ряду питань бути суб'єктами правотворчості (наприклад, коли трудовий колектив укладає договір із власником підприємства);

· можуть по ряду питань бути суб'єктами правозастосування (наприклад, до числа осіб, які мають право в певних випадках становити протокол про адміністративне правопорушення, зокрема, ставиться цілий ряд представників громадських організацій);

· можуть по ряду питань бути суб'єктами контрольної діяльності держави (наприклад, члени інспекції робочого контролю профспілок; суспільні інспектори охорони природи й ін.).

У свою чергу, вплив держави на партії, інші об'єднання громадян проявляється, зокрема, у тім, що воно

· розробляє загальнообов'язкові "правила гри" суб'єктів політичної системи, тобто встановлює юридичні норми, що визначають порядок їхньої легалізації, подальшої легальної діяльності;

· реєструє об'єднання громадян;

· охороняє права об'єднань громадян (суд, прокуратура й ін.);

· контролює законність їхньої діяльності;

· сприяє реалізації деяких рішень недержавних об'єднань громадян, невиконаних відповідними суб'єктами права добровільно (наприклад, рішень КТС по трудових спорах). [8]

· Держава -- не тільки результат розвитку суспільства, а й чинник формування політичної системи суспільства.

· Політична система суспільства -- упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади.

3.3 Взаємовплив суб'єктів політичної системи

Елементи політичної системи суспільства:

· суб'єкти політики -- держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання та ін.;

· державні утворення -- органи держави; організації, які не мають владних повноважень (підприємства, установи);

· громадські об'єднання -- громадські організації (зокрема, політичні партії), органи громадської самодіяльності, громадські рухи;

· недержавні підприємства та установи;

· трудові колективи.

· політичні норми і принципи;

· політичні відносини;

· політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;

· зв'язки між названими елементами.

Вплив громадських об'єднань, трудових колективів на органи держави:

-- громадські об'єднання, трудові колективи беруть участь у формуванні депутатського корпусу, представницьких органів державної влади;

-- держава залежить від громадських об'єднань, трудових колективів з точки зору ефективності виконання своїх функцій;

-- представники громадських об'єднань входять до складу певних державних колегіальних органів як їх повноправні члени з правом ухвального голосу;

-- керівні органи певних громадських організацій можуть бути суб'єктами права законодавчої ініціативи;

-- уряді випадків державні органи можуть приймати рішення тільки спільно або за погодженням з відповідними громадськими об'єднаннями;

-- держава дає змогу певним громадським організаціям цілком самостійно приймати з певних питань формально обов'язкові (юридичні) рішення нормативного або індивідуального характеру;

-- певним громадським об'єднанням дозволено контролювати діяльність окремих державних організацій;

-- за порушення деяких юридичних норм держава передбачає можливість застосування заходів громадського впливу.

Вплив органів держави на громадські об'єднання:

-- держава створює необхідні передумови (зокрема, юридичні, а іноді й матеріальні) для організації та діяльності громадських об'єднань;

-- держава як владний"суверен виробляє вихідні соціально обґрунтовані нормативні положення щодо організації, офіційної реєстрації та діяльності громадських об'єднань;

-- держава розробляє типові (зразкові) статути, положення деяких громадських об'єднань для стимулювання їх утворення і діяльності;

-- держава реєструє громадські об'єднання, їхні структури;

-- вона контролює законність діяльності громадських об'єднань;

-- у деяких випадках держава надає заходам громадського впливу, застосовуваним громадськими об'єднаннями, юридичного значення.

Місцеве самоврядування в нашій державі має прояв у наданні територіальним громадам та їхнім органам - радам владно-управлінських повноважень. Місцеве самоврядування є формою залучення громадян України до участі в управлінні своїми справами, тому його необхідно розглядати як здійснення демократії та політичної самосвідомості на місцевому рівні.

Важливе значення у політичній системі України на сучасному етапі займають органи місцевого самоврядування. Під місцевим самоврядуванням розуміють право місцевих територіальних громад - жителів села чи добровільного об'єднання у спільну громаду жителів кількох сіл, селища та міста, щоб самостійно вирішувати питання місцевого значення.

Місцеве самоврядування в нашій державі має прояв у наданні територіальним громадам та їхнім органам - радам владно-управлінських повноважень. Місцеве самоврядування є формою залучення громадян України до участі в управлінні своїми справами, тому його необхідно розглядати як здійснення демократії та політичної самосвідомості на місцевому рівні.

Безперечно, у різних країнах держави використовують ці форми впливу по-різному, вибірково. Так, поряд з країнами, де реєстрація політичних партій є обов'язковою (США, Україна, Росія, Швеція), є й такі країни, де реєстрація не проводиться, проте від партій вимагається подання певних документів (Австрія, ФРН), а є, нарешті, і такі держави, які взагалі не «реагують» на утворення і діяльність партій (Великобританія, Австралія, Нова Зеландія). [9]

ВИСНОВОК

Виникнення держави як соціально-політичного інституту та головного структурного елементу політичної системи було зумовлено процесами ускладнення суспільного життя і диференціацією економічних, соціальних, культурних та інших інтересів і потреб соціальних груп та індивідів.

Як політичний інститут держава має ряд суттєвих відмінностей /ознак/ від партій, рухів та інших політичних утворень, які вказують на його величезний вплив на суспільство.

По-перше, держава - це єдина територіальна організація політичної влади в масштабі всієї країни. Державна влада розповсюджується на все населення певної території; цілісність суспільства і взаємозв'язок його членів забезпечують інститут громадянства і підданства. Просторові /географічні/ межі держави визначаються державними кордонами, які відділяють держави одну від одної. У цих межах держава володіє верховенством і повнотою законодавчої, виконавчої і судової влади над населенням.

По-друге, держава - це орган влади, соціального примусу, який активно використовує санкції заохочення і покарання щодо дотримання чи порушення встановлених ним норм і правил організації суспільних відносин. Механізм держави не тільки представлений інститутами законодавчої, виконавчої та судової влади /вертикальний поділ/ та її горизонтальними ланками /центральне, регіональне, місцеве/, але й системою органів і установ, що безпосередньо управляють суспільством; зокрема, для підтримки нормальних умов існування соціуму держава застосовує “легітимне насильство” через уповноважені органи влади - армію, поліцію, служби безпеки і правопорядку.

По-третє, - правовий характер держави. Серед норм, що регулюють його діяльність, особливе значення держава надає праву - обов'язковим нормам-законам, які вона охороняє. На основі правових норм здійснюються управління та інтеграція суспільства.

По-четверте, публічність державної влади, професіоналізація управління соціальними справами, добровільна чи примусова передача державним органам та їх службовцям повноважень на управління іншими людьми.

По-п'яте, держава являє собою суверенну організацію влади. Суверенітет держави виявляється в її верховенстві й автономії від будь-яких інших видів влади у суспільстві, в повній незалежності у взаємовідносинах з іншими державами. Зокрема, верховенство і суверенітет державної влади означає:

а) обов'язковість її рішень для населення;

б) можливість скасування постанов і рішень недержавних політичних організацій;

в) володіння рядом виключних прав (прерогатив), наприклад, право видання законів;

г) наявність спеціальних засобів впливу на населення (апарат примусу і насильства);

д) утворення системи примусового стягнення податків та інших обов'язкових платежів, яка забезпечує економічну самостійність держави.

Таким чином, держава - це організація політичної влади, що сприяє здійсненню конкретних соціальних інтересів (класових, загальнолюдських, релігійних, національних та ін.) в межах певної території.

Завдання курсової виконані. Гіпотеза доведена.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Юридична енциклопедія

2. Політологія. Юрій М.Ф. К. Дакор 2006

3. Політична система

4. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247 с.

5. Політологія: підручник / Ю.М. Розенфельд, Л.М. Герасіна, Н.П. Осипова, М.І. Панов, О.М. Сахань, О.В. Ставицька - Харків, Право, 2001. - с.

6. Загальна теорія держави і права. М.В. Цвік

7. Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.] / [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.

8. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. Закладів / Спілка юристів України; С.Д. Гусаpєв, А.М. Колодій, Л.В. Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.

9. Теорія держави і права (под ред. В.В. Копейчикова). Київ: Юрінком. - 1997.

10. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.,1997.

Размещено на Allbest.ru