Аналітично-прогностичні знання та їх роль у суспільно-політичному розвитку

Останнім часом в Україні розгортається політичний аналіз і прогнозування у сфері інформаційного розвитку. Фахівці, зокрема, стверджують, що в умовах сучасного цивілізаційного розвитку інформація та знання стають визначальними чинниками еволюції суспільно-політичних інституцій, детермінують прийняття адекватних управлінських рішень. В цьому контексті О. Дубас зазначає: «Належне функціонування і прогностичні можливості інформаційно-комунікативної системи можливі на основі комунікативної багатоманітності: комунікації через засоби масової інформації, комунікації через політичні та громадські організації, комунікації через неформальні контакти» [9, с. 14].

Необхідність політичного прогнозування розвитку зазначеної сфери пов'язана з тим, що стратегія розвитку інформаційного суспільства на сьогодні є основним пріоритетом у здійсненні соціально-економічної політики розвинутих країн. Ефективне використання нових інформаційних технологій дозволяє зменшити розрив між багатими й бідними країнами. Зазначені технології дозволяють перетворити відсталу країну на високотехнологічну, конкурентоспроможну державу. Що стосується України, то для неї прогнозування розвитку інформаційного потенціалу є основною складовою політики євроінтеграції.

Інформаційне суспільство в його сучасному розумінні означає: органічний розвиток людини, створення умов для її духовного та розумового збагачення; інтелектуалізацію праці, надання найвищого пріоритету процесам продукування нових знань; доступ до інформаційних джерел та реалізацію інформації у формі інноваційної продукції масового використання; створення нових можливостей щодо запобігання конфліктних і кризових ситуацій, стабілізації процесу виробництва і споживання; відкриття доступу на зовнішні ринки на рівноправних засадах.

Виявлення громадської думки з важливих політичних питань. Дослідження, вивчення або зондування громадської думки зазвичай здійснюються соціологами. Досить популярним є вивчення громадської думки в контексті ставлення населення до політичних діячів. При цьому застосовуються терміни «довіра», «оцінка діяльності», «підтримка», а також враховуються такі чинники як надійність застосовуваних моделей вибірки, валідність методик збирання первинної соціологічної інформації, якість проведення польового етапу та наступного аналізу даних. Український соціолог Є.Стукало звертає увагу на те, що дослідження громадської думки в сучасних умовах потребує «зосередити увагу на формулюваннях запитань та варіантів відповіді», а також «звернутись до реальної практики подання запитань про „довіру”» [10, с. 79].

Важливу роль у здійсненні політичного аналізу відіграють дослідження громадської думки, соціологічні опитування, дані яких є особливо важливими в періоди політичних виборів на різних етапах їхнього проведення. Громадська думка являє собою різновид колективного судження, в якому у формі оцінки, ствердження чи засудження виражається ставлення масової свідомості до певних соціально значимих проблем (в тому числі й до проблем майбутнього суспільно-політичного розвитку). Враховуючи здатність громадської думки різнобічно впливати на свідомість і практичну діяльність людей, регулювати їх соціальну поведінку, в контексті політичного прогнозування важливе значення має опанування мистецтва її формування. Для цього необхідно насамперед правильно і своєчасно визначити завдання, проблеми, потреби колективу і сприяти їх обговоренню. Виходячи з цього, український соціальний філософ В. Кушерець слушно вважає, що при доборі проблематики для обговорення необхідно враховувати такі моменти:

1. для обговорення доцільно вибрати найактуальніші проблеми, які можуть зацікавити членів колективу, врахувати наявність необхідного інтересу колективу до об'єкта громадської думки. Інакше пануватиме байдужість, пасивність при обговоренні;

2. предмет обговорення повинен мати життєво важливе значення для колективу. Громадська думка буде мати конкретне значення лише в тому випадку, якщо вона висловлена з важливого питання і своєчасно;

3. проблеми, які формують громадську думку, повинні відображати стратегічні і тактичні завдання, які стоять перед суспільством;

4. дуже важливо, щоб висунуті для обговорення питання якомога точніше відображали ситуацію, що виникла в колективі. Не варто вдаватись до розгляду питань занадто широкого плану;

5. важливо також враховувати компетентність колективу в обговоренні зазначених проблем і у виробленні щодо них думки. Треба пам'ятати, що це значно впливає на значущість громадської думки» [11, с. 28-29].

Однією з найточніших методик вимірювання громадської думки стосовно політичних проблем є «воронка Геллапа», що включає п'ять категорій запитань: запитання-фільтри, відкриті, запитання щодо причин, специфічні, спрямовані на вимірювання інтенсивності думки. Досліджуючи громадську думку, слід неодмінно брати до уваги різноманітні соціальні чинники, які засвідчують реальні відмінності умов життя індивідів, рівень розвитку їхньої свідомості, стан національної і політичної ментальності, характер реального втілення політичних цінностей.

Якість розвитку українського суспільства, як суспільства перехідного типу, залежатиме значною мірою від того, чи буде громадська думка інструментом, здатним не тільки забезпечувати легалізацію влади, а й утримувати її в рамках демократичної системи державного правління. Не слід забувати й про те, що влада, прагнучи підтвердити свою легітимність, активно застосовує різного роду маніпулювання громадською думкою у своїх корисливих інтересах. За цих умов активність останньої є показником процесу її інституціоналізації, прагнення утвердити свою цінність, як для влади, так і для суспільства в цілому. За відсутності інституційних каналів (вибори, референдуми) громадська думка справляє визначальний вплив на політичні рішення через різноманітні засоби тиску -- економічний, політичний (мітинги, демонстрації, акції громадянської непокори та ін.), правовий, моральний, нормативно-символічний, фізичний та ін.

Пізнання механізмів виникнення, ескалації і запобігання політичних конфліктів. Прогнозування в цій сфері передбачає: 1) всебічне вивчення і осмислення можливих культурних, історичних, соціально-економічних і політичних передумов виникнення конфліктів; 2) відслідковування показників небезпеки ще в зародковій стадії або на латентній стадії протікання конфлікту. До останніх, зокрема, відносяться: активізація національних рухів (груп), налаштованих на безкомпромісне вирішення своїх об'єктивно назрілих проблем або суб'єктивно визначених інтересів; виникнення корпоративної інформаційної експансії з жорсткими звинуваченнями на адресу політичних опонентів, пошуками „образу ворога”, вимогами запровадження надзвичайних заходів, що включають обмеження свободи та ін.; спонтанна міграція населення, поява біженців; формування «внутрішнього пролетаріату», показниками якого є абсентеїзм, соціальна апатія, протестні варіанти голосування та ін.

Запобігання конфліктів засобом прогнозування передбачає аналіз широкого кола джерел інформації, що складає певну систему фактів і всебічно характеризує об'єкт. Результативність і достовірність прогнозу визначається розмірами та правдивістю всього задіяного масиву інформації. До джерел інформації про конфлікти відносяться: періодична преса, статистичні дані, політичні огляди, політичні заяви, результати анкетних опитувань, моніторинги громадської думки, матеріали наукових форумів та ін. Українська дослідниця у сфері конфліктології М. Пірен вважає, що для прогнозування конфлікту необхідно: проаналізувати сигнали конфлікту, які виявляються в ступені напруження та дискомфорту в колективі (групі), частоту їхньої появи, потенціали їхньої конфліктогенності та вірогідності стимуляції ними конфлікту; виявити проблему, які суперечності зумовили її появу, наскільки вона складна, чи є можливість її розв'язати; з'ясувати чи назріла конфліктна ситуація і в якому напрямку вона може розвиватися; уточнити склад учасників розгортання конфлікту та їхню готовність до подальшого провокування й поглиблення конфлікту; виявити суть інциденту, його особливість, наскільки він спроможний бути детонатором конфлікту [12, с. 123].

Важливу роль при прогнозуванні конфліктів, як вважає Л.Юрженко, відіграє різнобічний аналіз контексту, на тлі якого може розгорітись той чи інший конфлікт. Йдеться про соціальне тло (розподіл соціальних сил, суспільних потреб; соціально-психологічні настрої різних верств населення); економічне (природні та людські ресурси, розвиток основних фондів і капіталовкладень, життєвий рівень населення, зовнішня торгівля, фінанси, стан народного господарства та його окремих галузей); організаційне (рівень функціонування організацій, що можуть визначально вплинути на характер конфлікту); науково-технічне (науковий потенціал, інформаційне забезпечення) [13, с. 155].

Прогнозування у сфері політичних конфліктів передбачає розробку технологій розв'язання кризових ситуацій і досягнення консенсусу, що включає оптимальне втілення наявних методик знаходження згоди між учасниками конфліктних ситуацій та забезпечення можливостей управління цими ситуаціями. До кола питань, пов'язаних з управлінням конфліктами, належить, зокрема, проведення переговорів. Переговорний процес передбачає вироблення технології торгу, яка ґрунтується на використанні різного роду способів взаємодії сторін. З метою досягнення успіху в переговорному процесі політологами формулюються рекомендації діючим суб'єктам щодо стилю їхньої поведінки у відносинах з аутсайдером чи сильним опонентом, визначаються засоби, які дозволяють досягати взаєморозуміння з опонентом, пом'якшити жорсткість його позиції, встановлюються правила інформування учасників переговорів.

Вирішення, своєчасне прогнозування та професійне врегулювання конфліктів передбачає розробку ефективних міждисциплінарних методик аналізу та експертизи конфліктних ситуацій. Останнє включає: оцінку схильності особистості або соціальної групи до ескалації чи продуктивного вирішення конфлікту; задіяння партнерських відносин, діалогічного потенціалу групи та психологічної готовності її членів до співробітництва і пошуку альтернатив; визначення гостроти, стадії протікання, явних і прихованих особливостей учасників, психологічного змісту конфлікту (культури, стереотипів поведінки, схильності до ініціатив учасників конфлікту).

Важливе значення має визначення так званих конфліктогенів, якими називають усі вербальні та невербальні (бездіяльність, байдужість, презирство) компоненти поведінки особистості чи групи, що сприяють виникненню і ескалації конфліктів. Вміння виявляти особливості конфліктів, прогнозувати їхні наслідки пов'язане з психологічною і професійною готовністю фахівця до вирішення даного типу завдань і в цілому до управління конфліктами. Вирішальну роль у цьому питанні відіграє інтелектуальна здатність фахівця до аналітичної, прогностичної, оціночної діяльності та до прийняття рішень в експертуванні конфліктів.

Передбачення і забезпечення результатів виборчих кампаній. Одним з ефективних прогнозних засобів у виборчому процесі є екзит-пол (від англ. exit poll -- опитування на виході) -- різновид оперативного попереднього соціологічного дослідження для з'ясування за кого з кандидатів проголосував виборець. Екзит-пол проводиться безпосередньо в день голосування біля виборчих дільниць. Метою проведення досліджень є намагання забезпечити чесність підрахунку голосів. Правильно проведене опитування, як правило, є досить точним та слугує орієнтиром для перевірки діяльності виборчих комісій. Отже, екзит-пол -- виключно демократична процедура, здатна забезпечити реальний моніторинг, який дає оперативну й чітку відповідь стосовно характеру і результатів виборів. Результати екзит-полу, як правило, стоять на заваді фальсифікації, звужують простір для маніпулювання свідомістю виборців.

Практика прогнозного забезпечення виборчого процесу засвідчує, що при проведенні дослідження стану політичної свідомості населення і прогнозуванні можливих варіантів поведінки громадян на виборах доцільно користуватися методом експертного оцінювання. При вивченні електоральної поведінки громадян більш ефективним є використання методу екстраполяції. В якості поширеного засобу цілеспрямованого впливу на виборців активно використовуються результати соціологічних опитувань. При цьому, як показує практика проведення виборів в Україні, в умовах домінування комерційних чи провладних соціологічних служб і відсутності свободи преси можливі свідомі спотворення, або й масштабна фальсифікація їхніх результатів.

Основою забезпечення виборчої кампанії є її ефективна організація і управління нею. Для цього створюється команда професіоналів (начальник штабу, прес-секретар, політологи, юристи, журналісти, виконавці різних рівнів). Технологічна схема супроводженняя виборчої кампанії передбачає: оцінку співвідношення сил кандидатів; орієнтації виборців та рівень можливої участі виборців. Важливе значення в ході виборчої кампанії має правильна побудова агітаційної роботи. Так, на першій стадії увага зосереджується на популяризації імені кандидата з метою зробити його знайомим для виборців і таким, що викликає інтерес. У подальшому основні зусилля спрямовуються на формування образу кандидата. А вже потім висвітлюються основні положення його політичної платформи. Одночасно з цими поетапними діями доцільно проводити роботу по нейтралізації суперників свого кандидата.

Досвід інформаційно-аналітичного супроводження виборчої кампанії дозволяє виділити основні складові аналітичних досліджень прогнозного характеру: 1) попередні дослідження, які дозволяють кандидатові прийняти рішення про участь у виборах або відмовитись від неї; 2) моніторингові дослідження, які дозволяють відслідковувати соціально-політичні орієнтації виборців і фіксувати зміни в їхньому середовищі щодо ставлення до кандидатів; 3) спеціальні дослідження -- виявлення специфічних питань, які виникають у ході виборчої кампанії (релігійна належність, сімейний стан, науковий потенціал кандидатів), а також впливу нових чинників, які виникають у процесі виборчої кампанії; 4) підсумкові дослідження, за допомогою яких виявляються мотиви голосування, ефективність засобів пропагандистського впливу, розстановка політичних сил та інша інформація, важлива для діяльності переможця на виборах та учасників майбутніх виборів.

З'ясування характеру і завдань трансформації у сфері політичних відносин. Перш ніж започаткувати масштабні перетворення в тій чи іншій країні, слід врахувати цілий ряд наявних умов, здатних спонукати ті чи інші тенденції. До таких умов, зокрема, варто віднести наявність сильного заінтересованого оточення, яким по відношенню до перехідних постсоціалістичних країн виступають структури західного світу, такі як НАТО, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та ін. Дане застереження відноситься як до розвинених країн, так і до країн, що вступили у період глобальної трансформації. З цього приводу білоруський вчений О. Данілов зауважує: «будь-яка спроба нав'язати політичну демократію і одночасно вільну ринкову економіку, яка найретельнішим чином не прораховує, як звести до мінімуму соціальні втрати подібного переходу, може привести до небажаних колізій» [14, с. 81].

Суспільно-політична практика засвідчує, що, перш ніж розпочинати перетворення у сфері політичних відносин, слід ретельно з'ясувати за допомогою механізмів політичного прогнозування тенденції в розвитку політичної ситуації, реальні можливості політичних сил та інститутів, орієнтації і можливості управлінської еліти. У процесі здійснення аналізу політичних відносин першочергова увага звертається на їх сутнісні елементи, які виступають в якості домінуючих у конкретному досліджуваному випадку. Елементний склад політичних відносин включає: взаємодіючих суб'єктів і об'єкти політичних дій, політичні потреби, політичні інтереси, політичні цілі, політичну поведінку, політичну волю.

Важливість прогнозування політичних відносин пов'язана з тим, що в сучасному суспільстві жоден соціальний інститут не може виникнути і утворитися поза тими відносинами, які реально складаються в політичній сфері. Поряд з цим, рівень розвитку політичних відносин у суспільстві є одним з основних критеріїв загальної і політичної культури, оскільки суспільні відносини мають своє людське обличчя. Характер політичних відносин у сучасному світі значною мірою визначають зміст і загальний рівень розвитку моралі й гуманізму, ставлення влади до окремої особистості.

Рекрутування політичних лідерів та передбачення їхнього впливу на зміну політичної ситуації в країні. Політичне лідерство має широкі об'єктивні засади. Історія переконує, що роль політичних лідерів у суспільстві є досить значною. Кожна історична епоха потребує й народжує свого лідера. Випадковими можуть бути лише окремі політики, які не заслуговують на звання політичного лідера, хоча нерідко досягають найвищих державних і партійних посад.

Кожному етапові суспільного розвитку, кожній соціальній групі, політичній системі й політичному режиму властиві свої методи формування, виховання й рекрутування політичних лідерів. За умов тоталітаризму й авторитаризму лідерів у сучасному загальнодемократичному розумінні не існує, а є диктатори, номенклатура і бюрократія, які прориваються до влади не за законами політичного лідерства, а за своїми власними правилами «захоплюючого права», використовуючи монополію на знання, організацію й засоби виробництва.

Аналізуючи існуючі в різних теоріях типи політичного лідерства, відмінності в їх характеристиці, слід поставити питання про критерії оцінки провідника: як вирізнити його із строкатої юрби політичних діячів різних рівнів і рангів? Більшість сучасних дослідників зосереджується на трьох критеріях: наявність власної, зрозумілої для всіх політичної програми, яка відповідає інтересам більшості суспільства; особистісні якості (воля, цілеспрямованість, наполегливість), глибокі знання, що дають змогу реалізувати лідеру свою програму; популярність, здатність завоювати настрої мас, уміння створити ефективну систему політичного керівництва. Названі критерії є водночас функціями політичного лідера у найзагальнішому їх вираженні. Саме на них слід спиратися, прогнозуючи результати політичної діяльності того чи іншого політичного лідера. Найважливішими з них є такі: інтеграція суспільства, громадян, об'єднання мас довкола спільних завдань і цінностей; пошук і прийняття оптимальних політичних рішень; захист мас від беззаконня, самоуправства бюрократії, підтримка громадського порядку; налагодження системи постійного зв'язку з масами, запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва; ініціювання оновлення, генерування оптимізму й соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей; легітимація суспільно-політичного устрою.

Діяльність політичних лідерів має утверджувати істину, яка полягає в тому, що політика не повинна розглядатися як загальнодоступна справа. Її найстрашніший ворог -- некомпетентність, особливо войовнича. Адже саме вона панує у царині політики тоді, коли від політичного успіху окремої особи залежить доля народу України, за плечима якого суцільна трагедія політичних невдач у історичній ретроспективі. Звідси, надзвичайно важливо при здійсненні прогнозування в даному сегменті політичного розвитку враховувати найважливіші уроки наявного політичного досвіду. Спробуємо їх сформулювати, спираючись на політичну теорію та практику.

Урок перший. Лідерство у політиці виступає лише як засіб, метою ж може і повинно бути лише суспільне благо. Політичний лідер будь-якого рангу завжди мусить пам'ятати, заради чого і кого він прийшов у політику. Тільки за цієї умови він залишиться на висоті свого покликання.

Урок другий. Популізм -- не завжди панацея, непопулярність -- не завжди глухий кут. Відчуваючи свою правоту, справжній політик навіть перед загрозою поразки на виборах не має права відступатися від власних попередньо проголошених програмних положень.

Урок третій. Слід завжди зберігати у своїх діях і навіть подумки презумпцію доброї волі опонентів. Останніх, як відомо, не можна полюбити. Та політичному лідерові не належить дошукуватися їхніх «таємних задумів», слід примусити себе зберігати презумпцію невинуватості щодо політичних противників. Інакше можна скотитися до лайливої фразеології («зрадник», «іуда», «агент», «капітулянт», «ренегат» і т. ін.), якою був перенасичений політичний лексикон В. Леніна.

Урок четвертий. Компроміс -- явище позитивне, але не завжди. За всієї необхідності компромісів у політиці та їхньої користі для політичного діяча вони можуть стати згубними, якщо політик заради миттєвого успіху легко поступається принципами демократії, громадянською позицією, своїми переконаннями. Типовим «майстром» компромісів у політиці був Михайло Горбачов. Але ми знаємо ціну цього: Нагірний Карабах, танки на вулицях мирних міст, одіозні постаті деяких політичних лідерів у республіках колишнього СРСР.

Урок п'ятий. Лідер зобов'язаний адекватно відображати інтереси широких мас. Політика завжди підстерігає небезпека абсолютної і часто невиправданої ідентифікації своїх уявлень та потреб з інтересами мас.

Урок шостий. Інноваційність і конструктивність у діяльності -- запорука успіху політика. Постійне продукування нових ідей, новаторське осмислення настроїв і запитів населення сприяє авторитету лідера. Не менш важливою є конструктивність його політичних ідей та програм. Усі відомі політичні діячі увійшли в історію саме завдяки цілісності й позитивному характеру своїх програм. Отже, їхня діяльність, на відміну від діяльності «професійних» опозиціонерів, має позначатися лише знаком «плюс».

Урок сьомий. Мова політика -- показник його інтелектуального рівня і спроможності у політиці. Відомий іспанський філософ Хосе Ортега-іГассет писав: «Коли людям незрозуміло, що саме вони збираються сказати, вони не змовкають, а, навпаки, висловлюють свої почуття в найвищому ступені, тобто -- кричать. А крик -- озвучена преамбула агресії, війни, кровопролиття» [15, с. 232-233]. Отже, однією із складових успіху політичного лідера є мистецтво говорити й особливо уміння вести публічні диспути, дискусії, зберігаючи при цьому спокій і рівновагу. До того ж, «людина просто зобов'язана говорити правильно». Ці слова належать Маргарет Тетчер, чия мова завжди відповідала загальноприйнятим правилам і граматичним канонам. Та й не лише це мала на увазі англійська «королева політики». Мова, якщо це стосується діяльності політичного лідера, має повністю відповідати тій, якою говорять головні учасники політичного життя.

Урок восьмий. Ніколи не слід ображатися на критику, варто конкретними справами розвінчувати всілякі спроби дискредитації діяльності лідера. На шляху будь-якого політичного лідера неодмінно зустрічаються не лише доброзичливі люди, а й ті, хто весь час намагається чутками, наклепами, розповсюдженням анекдотів тощо дискредитувати його особу і практичну діяльність. Наведемо тут розповідь давньогрецького історика Плутарха: якось у спартанця Феаріда, що гострив свій меч, запитали, чи достатньо він гострий. «Гостріший за лихослів'я», -- відповів мудрий спартанець.

Вимога до результату діяльності політичного лідера чітко сформульована відомим російським політологом І. Ільїним: «Політика вимагає відбору кращих людей -- далекоглядних, відповідальних, здатних до служіння, талановитих організаторів, досвідчених консолідаторів. Кожна держава покликана до відбору кращих людей. Народ, якому такий відбір не вдається, йде назустріч розбрату й лиху. Тому все те, що ускладнює, фальсифікує або підриває політично-предметний відбір кращих людей, шкодить державі й губить її: будь-яка владолюбна конспірація, всілякі честолюбно-партійні інтриги, продажність, політичне кумівство, будь-яка сімейна протекція, заохочення державно нездатних елементів до голосування, усяке приховування, партійне, племінне й ідейне висунення непридатних елементів... Хто бажає істинного політичного успіху, той мусить проводити усіма силами предметний відбір кращих людей» [16, с. 358-359].

Підготовка політичних рішень та аналіз їхніх можливих наслідків. Ефективність або неефективність роботи політичного діяча в сучасних умовах визначається його позитивним внеском в управління політичними подіями чи збитками, нанесеними суспільству неправильними рішеннями, діями. Непрофесіоналізм, ціна допущених помилок, неефективність діяльності окремих осіб можуть оцінюватися як за результатами, так і прогнозуватися за аналогією, кількісними розрахунками, інтелектуальним потенціалом певного політика, якістю політичних сил, які його висувають, та ін.

Останнім часом у практиці політичного аналізу і прогнозування розвинених західних країн все частіше використовуються засоби інтелектуальної підтримки рішень, що ґрунтуються на застосуванні експертних систем.

У політичній діяльності все більше уваги надається проблемам підготовки політичних рішень, пов'язаних з аналізом проблемних ситуацій. Особлива увага при цьому відводиться дослідженням учасників політичних подій, що передбачає з'ясування групових взаємозв'язків, специфічних інтересів, сильних і слабких місць у позиціях, ресурсів політичної діяльності, співвідношення політичних сил, мотивації і цілей політичної діяльності. Від з'ясування цього спектра залежить якість підготовки політичних рішень.

Для політичного прогнозування, пов'язаного з прийняттям політичних рішень, важливим є не тільки пасивне споглядання чи навіть визначення того, як буде розвиватися певний процес, а й те, якими будуть його наслідки, з тим, щоб вчасно вплинути на ситуацію, розвиток подій, застосувавши ефективні механізми і процедури. В цьому контексті політологу, політику особливо можуть знадобитися знання у сфері організаційної діяльності, які дозволять забезпечити необхідну дисципліну, контроль, розстановку кадрів. У процесі прийняття політичних рішень особливу роль покликана відігравати інформаційно-аналітична база їхньої підтримки, яка включає наступні елементи: оцінка рівня інформованості учасників політичних подій про проблемну ситуацію, врахування цього рівня при оцінці їх сили впливу на прийняття можливого рішення; систематизація політичних подій з урахуванням їхньої відповідності рівню активності різних учасників політичних подій; оцінка ступеню політичної активності учасників подій у їх відношеннях до рішення, що приймається; відслідковування і раннє попередження найбільш небажаних дій з боку учасників політичних подій по рішенню, що готується; протидія опозиційним силам при прийнятті й реалізації політичного рішення; виявлення ієрархії дій (і на підтримку, і на протидію) учасників політичних подій з приводу прийняття політичного рішення; політичний контент-аналіз позицій прибічників і противників рішення із застосуванням політологічної технології «вісім коліс»; експертна оцінка проблемної ситуації і вибір альтернатив щодо рішення, яке приймається; прогнозування можливої долі політичного рішення, що готується, і кінцевих результатів його реалізації; глибоке якісне опрацювання всіх елементів алгоритму прийняття політичного рішення [17, с. 848-849].

В Україні аналітично-прогностичне середовище перебуває на стадії свого оформлення. Поступово формуються незалежні експертні співтовариства -- аналітичні центри, які беруть активну участь не лише у прийнятті політичних рішень, а й у розробці державної стратегії, розрахованої на довгострокову перспективу. Цей процес варто всебічно стимулювати й контролювати як на рівні держави, так і на рівні громадянського суспільства, оскільки недосконалі політичні рішення, нормативно-правові акти, прийняті сьогодні, здатні породжувати соціально небезпечні явища і процеси в майбутньому. Саме тому аналітично-прогностична діяльність повинна сформуватися як окремий напрям наукового супроводження практичної діяльності в Україні.

Список використаних джерел

1. Телешун С. О. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації / С. О. Телешун, А. С. Баронін. К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2001. 112 с.

2. Теремко В. В. Аналіз політики як чинник демократичної трансформації сучасного суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / В. В. Теремко. К., 2011. 16 с.

3. Кізіма В. В. Гуманітарна експертиза: сутність і технології здійснення / Кізіма В. В. К.: ЦГО НАН України, 2005. 27 с.

4. Сергиев А. В. Предвидение в политике / А. В. Сергиев. М.Наука, 1979.

5. Князева Е. Н. Основания синергетики. Режимы с обострением, самоорганизация, темпомиры / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. СПб: Алетейя, 2002. 414 с.

6. Авторитаризм и демократия в развивающихся странах / В. Г. Хорос, Г. И. Мирский, К. Л. Майданик и др. М.: Наука, 1996. 336 с.

7. Мельвиль А. Ю. Демократические транзиты: Теоретико-методологические и прикладные аспекты / А. Ю. Мельвиль. М.: Московский общественный научный фонд, 1999. 108 с.

8. Култаєва М. Футурологічні розвідки сучасної філософії освіти: теоретичні побудови та проблеми їх здійснення (стаття перша) / М. Култаєва // Філософська думка. 2002. № 4. С. 59-75.

9. Дубас О. П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті: політологічний аналіз: Автореф. дис.... канд. політ. наук: спец. 23.00.02 «полытичны ынститути та процеси» / О. П. Дубас. К, 2004. 20 с.

10. Громадська думка: теоретичні та методичні проблеми дослідження / За ред. В. Л. Осовського. К.: Стилос, 2001. 168 с.

11. Кушерець В. І. Формування громадської думки / В. І. Кушерець. К.: Т-во «Знання» УРСР, 1990. 32 с.

12. Пірен М. І. Конфліктологія: Підручник / М. І. Пірен. К.: МАУП, 2007. 360 с.

13. Юрженко Л. В. Міжнародні локальні конфлікти як об'єкт соціально-політичного прогнозування / Л. В. Юрженко // Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика: тези Третьої міжнар. наук.-практ. конф., 17-20 травня 1995 р. / за ред. М. І. Пірен, А. М. Зельницького та ін. Київ -- Чернівці, 1995. С. 150-157.

14. Данилов А. И. Переходное общество: Проблемы системной трансформации / А. И. Данилов. Минск: Харвест, 1998. 432 с.

15. Ортега-и-Гассет Х. «Дегуманизация искусства» и другие работы. Эссе о литературе и искусстве. Сборник. Пер. с исп. М.: Радуга, 1991. 639 с.

16. Ильин И. Путь к очевидности / И. Ильин. М.: Республика, 1993. 431 с.

17. Общая и прикладная политология: учеб. пособие / [под общ. ред. В. И. Жукова, Б. И. Краснова]. М.: МГСУ: Союз, 1997. 992 с.

Размещено на Allbest.ru