Соціалізм чи капіталізм

Справедливо відкидаючи взуття не того розміру, в яке його намагаються втиснути, й усвідомлюючи свої неабиякі досягнення та силу й водночас відчуваючи потреби інших країн у пошуках ефективного шляху розвитку, Китай пропонує себе як лідера в цих пошуках і соціалізм як мету. «Уявлення Сі про «велику сучасну соціалістичну країну», метою якої є перемога соціалізму над капіталізмом, не лише дозволяє Китаю уникнути пастки усередненого доходу, а й слугує орієнтиром для інших соціалістичних країн» (China Daily 2017b, с. 7). На з'їзді партії, яку він очолює, Сі Цзіньпін сказав: «Шлях, теорія, система й культура соціалізму з китайською специфікою продовжують розвиватися, відкриваючи для інших країн і народів, що розвиваються, нові шляхи досягнення модернізації. Він пропонує новий вибір для інших країн і народів, які хочуть прискорити свій розвиток, зберігаючи водночас незалежність; і він пропонує китайську мудрість і китайський підхід для розв'язання проблем, що стоять перед людством» (там само, с. 8).

Китай прагне запозичити з-за кордону не лише передові технології, а й популярні поняття та слогани. Не дивно, що президент країни й голова Комуністичної партії Китаю в одній особі змалював «дорожню карту» на найближчі десятиліття (Zhang 2017). Засуджуючи в принципі одну з найгірших сторін реальної економіки Китаю, яку іноземні оглядачі більше пов'язують із капіталізмом, аніж із соціалізмом, а саме широкомасштабну корупцію, за яку в останні п'ять років були у різний спосіб покарані ні багато ні мало 1,4 млн осіб (!), Сі Цзіньпін показав, як «у два гігантських кроки» Китай стане у 2050 р. «великою сучасною соціалістичною країною». «Соціалізм із китайською специфікою для нової епохи» вже існує, нині будується «велика сучасна соціалістична країна». На жаль, із партійних документів і офіційних урядових матеріалів ми не можемо дізнатися докладніше, що означають ці два гігантські кроки, за винятком того, що найближчим часом, у 2020 р., в Китаї буде «суспільство, яке помірно процвітає в усіх відношеннях», а потім, після 2035 р., буде здійснено «соціалістичну модернізацію» і протягом наступних п'ятнадцяти років до 2050 р. буде створено «велику сучасну соціалістичну країну, - процвітаючу, сильну, демократичну, культурно розвинену, гармонійну й гарну» (China Daily 2017b, с. 5).

Якщо припустити, що в Китаї вже існує соціальна ринкова економіка (Berger, Cho and Herstein 2013) або, як вважає за краще називати її китайська влада, соціалізм із китайською специфікою для нової епохи, тоді такі амбітні уявлення (або, радше, плани), звісно, з багатьма застереженнями, варто розглянути. Однак, якщо припустити, що те, що є в Китаї, це капіталізм із китайською специфікою або навіть узагалі корумпований капіталізм (Minxim 2016), тоді ми постаємо перед геть іншими питаннями.

Я вважаю, що дискусії про те, капіталізм у Китаї чи соціалізм, стають дедалі менш плідними й лише вводять нас в оману. Якщо кожен економіст погоджується з думкою про те, що власність на засоби виробництва має ключове значення для функціонування економіки, то кожен гарний економіст має погодитися і з тим, що не менш важливими є культура, інституції й політика. Це, з одного боку, трохи затьмарює загальну картину й об'єкт аналізу, але з іншого - такий підхід саме полегшує аналіз, оскільки збагачує поле спостереження додаванням нових елементів. Зрештою, все відбувається так, як відбувається, оскільки багато чого стається одночасно…

Водночас не можна не погодитися як із деякими китайськими економістами (Lin 2004 and 2012, Huang 2017), так і з критично налаштованими зовнішніми спостерігачами (Jacques 2009, Moody 2017), які показують специфіку Китаю й намагаються пояснити, що й чому там відбувається, не використовуючи для визначення нинішнього порядку категорій «соціалізм» і «капіталізм». Я сам схильний рухатися в цьому напрямі, формулюючи теоретичнийплан і практичні рекомендації для нового прагматизму також і для Китаю (Kolodko 2017). Фактично, в цьому випадку чітка відповідь на питання «соціалізм чи капіталізм» мало дасть для розуміння сутності процесів, що відбуваються; ключовим тут є цей типово китайський коментар: «із китайськими характеристиками». Тому очевидне посилення ідеологічної і політичної позиції ще цікавіше в ситуації, коли в інтелектуальних і академічних колах відкриваються нові горизонти діалогу. Ми чули від китайського лідера на з'їзді правлячої партії, що «соціалізм із китайською специфікою - це соціалізм і ніякий інший «-ізм»» (Berthold 2017, с. 31).

На мою думку, суперечки щодо формулювання «капіталізм проти соціалізму» - це, з одного боку, особливий спадок періоду «холодної війни», яку реальний соціалізм, вочевидь, програв, а реальний капіталізм, вочевидь, виграв. Однак це не означає кінця історії (Fukuyama 1989), оскільки історія буде з нами доти, доки ми оточені конфліктами інтересів і супутніми зіткненнями. І це добре, адже економісти будуть потрібні завжди, бо всюди, де існує конфлікт інтересів, є місце для їхніх досліджень і діяльності. Окрім того, зазначене вище не означає, що ці два режими неминуче мають перебувати в постійній конфронтації, від кайданів якої так важко звільнитися.

Деякий час тому відбувалися жваві дискусії стосовно трьох альтернативних системних перетворювальних мегатрендів:

- дивергенції;

- субвергенції;

- конвергенції.

Перший термін, імовірно, описує ситуацію співіснування протиборчих систем, капіталізму і соціалізму, і завдання полягає в тому, щоб зробити це співіснування мирним. У другому випадку одна система має домінувати над іншою, і, хоча багато хто протягом певного часу вважав, що домінуватиме соціалізм, усе сталося інакше. У третьому випадку має відбутися системна конвергенція, причому кожна система використовує й асимілює деякі елементи іншої, зокрема й культурні, і після тривалого історичного процесу дві системи мають стати більш подібними одна до одної. Звісно, це частково й відбувалося, оскільки різні аспекти капіталізму були сприйняті соціалізмом і навпаки, певні особливості соціалізму «перетекли» в реальний капіталізм і там закріпилися. Це особливо стосується соціальної переорієнтації капіталістичного ладу, який у наші дні значно відрізняється від того, що описав у «Олівері Твісті» Діккенс, або через півстоліття Раймон в «Обітова - ній землі».

Безперечно, Китай значно знизив частку державної власності, хоча вона, як і раніше, домінує у банківському секторі й розподіл між державним і приватним секторами є досить нечітким. Хай там як, але країна вже не є егалітарною, якою вона намагалася бути за часів Мао. Китай має обмежену економічну демократію і систему участі в управлінні й прибутках, і живе в умовах внутрішньої та міжнародної ринкової дисципліни. Він зберіг розширеними контроль над економічними параметрами за допомогою традиційних інструментів ринкової економічної політики (Tinbergen 1956), таких як фіскальна і грошово-кредитна політика, управління відсотковими ставками й обмінними курсами, встановлення цін і інвестиції держпідприємств, а також деякі форми прямого контролю. Отже, здається виправданим стверджувати, що Китай - це перехідна економіка від соціалізму, в різних його формах, до ринкового капіталізму (Nuti 2018b). Але як довго може тривати цей «перехід»? У постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи він охопив одне-два десятиліття. А в Китаї? Це буде одне чи два покоління? Чи, може, ціле століття, або навіть два?

Під час знакового візиту американського президента Річарда Ніксона до Пекіна у 1972 р. прем'єр-міністра Китаю Чжоу Еньлая запитали про вплив Французької революції на його країну. Хоча відтоді минуло 180 років, він відповів: «Наразі зарано говорити». І це не вперше китайці продемонстрували свою унікальну здатність розглядати все в дуже тривалій перспективі, в контексті історичних процесів. Так і тепер: іще занадто рано оцінювати вплив розпаду Радянського Союзу та постсоціалістичних перетворень у Центральній і Східній Європі на майбутній курс Китаю…

У наші дні Китай зазнає своєрідної конвергенції. Він переживає процес поступового злиття соціальної й економічної реальності з тим, що називають основами капіталізму, але капіталізм відштовхується або навіть іноді витісняється типовим соціалістичним менталітетом. Можна сказати, що в країні розвивається певний гібрид у формі соціалістичного капіталізму або - якщо хочете - капіталістичного соціалізму; такий собі «китаїзм». Це звучить як термінологічна суперечність? У жодному разі; ми просто застрягли в ментальній пастці однієї гострої, але водночас хибної альтернативи: соціалізм чи капіталізм - і третього не дано. Tertium non datur. Тим часом, цілком може виникнути і щось системно інакше, але за своєю природою не повністю позбавлене елементів цих двох систем.

Не відмовляючись від конкретних цінностей, що різняться в різних місцях цього мінливого світу, але незмінно скеровують людей і суспільства в економічній діяльності, і пам'ятаючи про необхідність збереження загального динамічного балансу, варто визнати, що з економічного погляду найважливіше значення мають ефективність і прагматизм. Саме це мав на увазі Ден Сяопін, коли сказав: «Неважливо, чорна кішка чи біла, головне, щоб вона ловила мишей».

Размещено на Allbest.ru