Інституцiйнe забeзпeчeння полiтики України у сфeрi заxисту прав i свобод людини i громадянина

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

IНСТИТУЦIЙНE ЗАБEЗПEЧEННЯ ПОЛIТИКИ УКРАЇНИ У СФEРI ЗАXИСТУ ПРАВ I СВОБОД ЛЮДИНИ I ГРОМАДЯНИНА

СТИЧИНСЬКА Анна Бронiславiвна

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Київ - 2016

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор полiтичниx наук, профeсор

ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович,

Інститут держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України,

провідний науковий співробітник відділу правових проблем політології.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук

МИРОНЕНКО Петро Володимирович,

Громадська організація «Міжнародний

інститут гуманітарних технологій»,директор;

кандидат політичних наук, доцент

СКОМАРОВСЬКИЙ Валерій Олегович,

Приватний вищий навчальний заклад

«Європейський університет», Уманська філія,

доцент кафедри менеджменту і соціально-гуманітарних дисциплін.

Захист відбудеться 4 липня 2016 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 3 червня 2016 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук М. Д. Ходаківський

АНОТАЦІЇ

У роботі здійснено комплексне політологічне дослідження стану, динаміки, механізмів інституційного забезпечення політики України у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина в умовах соціально-політичних змін кінця ХХ - початку ХХІ ст. Охарактеризовано етатистську, інтернаціональну і космополітичну моделі забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Показано основні чинники і напрями синтезу вищезазначених моделей в сучасних демократичних державах. На прикладі України показано роль державних органів у формуванні демократичної, відповідної європейським стандартам політики у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина. Запропоновано визначальні напрями політологічного дослідження здійснення політики у цій сфері: взаємодія політики i права; запровадження європейських демократичних принципів i стандартів; демократизація діяльності державних інститутів та персональна відповідальність суб'єктів політики перед людиною i громадянином. Обґрунтовано необхідність взаємодії держави та громадянського суспільства у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина у їх єдності, взаємопов'язаності i взаємообумовленості. Проаналізовано міжнародний досвід захисту прав i свобод людини i громадянина політичними засобами, з'ясовано значення впливу міжнародних організацій на формування відповідальної державної політики в цій сфері.

Ключові слова: права і свободи людини і громадянина, політика у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, моделі забезпечення прав і свобод людини і громадянина, гарантії прав і свобод людини і громадянина, державні інститути, демократизація, свобода, омбудсман, права дитини.

АННОТАЦИЯ

В работе осуществлено комплексное политологическое исследование состояния, динамики, механизмов институционального обеспечения политики Украины в сфере защиты прав и свобод человека и гражданина в условиях социально-политических изменений конца ХХ - начала XXI века. Охарактеризованы этатистская, интернациональная и космополитическая модели обеспечения прав и свобод человека и гражданина. Раскрыты основные факторы и направления синтеза вышеупомянутых моделей в современных демократических государствах. На примере Украины показана роль государственных органов в формировании демократической, соответствующей европейским стандартам политики в сфере защиты прав i свобод человека и гражданина. Предложены определяющие направления политологического исследования осуществления политики в этой сфере: взаимодействие политики и права; внедрение европейских демократических принципов и стандартов; демократизация деятельности государственных институтов и персональная ответственность субъектов политики перед человеком и гражданином. Обоснована необходимость взаимодействия государства и гражданского общества в сфере защиты прав и свобод человека и гражданина в их единстве, взаимосвязанности и взаимообусловленности. Проанализированы международный опыт защиты прав и свобод человека и гражданина политическими средствами, определено значение влияния международных организаций на формирование ответственной государственной политики в этой сфере.

Ключевые слова: права и свободы человека и гражданина, политика в сфере защиты прав и свобод человека и гражданина, модели обеспечения прав и свобод человека и гражданина, гарантии прав и свобод человека и гражданина, государственные институты, демократизация, свобода, омбудсман, права ребенка.

ABSTRACT

The work presents a complex political research of status, dynamics, mechanisms of institutional support for Ukraine's policy in the sphere of protection of the rights and freedoms of man and citizen in the context of social and political changes in the late XX - early XXI century. On the basis of summarizing the totality of views and approaches to the problem the etatist, international and cosmopolitan model of ensuring the rights and freedoms of man and citizen were highlighted. The main factors and the synthesis of the above models in modern democratic states were outlined. On example of Ukraine shows the role of governement (the administrative courts, the Constitutional Court of Ukraine, the Prosecutor's Office, the Commissioner of Verkhovna Rada of Ukraine) in the formation of the system and democratic policy in the sphere of protection of the rights and freedoms of man and citizen in accordance with European standards.

The direction of the political science policy research in this field was proposed: the interaction of politics and law; the introduction of European democratic principles and standards; democratization of the activities of state institutions and the personal liability of subjects of a policy before the man and citizen. The necessity of cooperation between the state and civil society in the field of protection of the rights and freedoms of man and citizen in their unity, interrelatedness and interdependence. International experience in protecting the rights and freedoms of man and citizen with political resources was analyzed, the value of the influence of international organizations on the formation of a responsible state policy in this sphere was defined.

State policy of the research problem is defined as a constant, efficient, responsible, strategically motivated activities of public authorities and local governments for the realisation of state and regional programs to ensure, implementation and protection of the proclaimed rights and freedoms of man and citizen. It was determined that by effective, comprehensive solution of the problems relating to the rights, freedoms and legal interests of Ukrainian citizens requires: establishing of priority of the human rights in relations with the state; raising of realisation of the state policy in the field of human rights; creating appropriate conditions for ensuring the rights of man and citizen; the development of scientific programs in the sphere of human rights.

The necessity of close cooperation between the civil society and the law state in the field of protection of the rights and freedoms of man and citizen was argumented. This is due to the fact that first named is the result of awareness of individuals of their rights and freedoms and focused pressure on their governments with a view to its ensuring, and the second reflects a universal form of political organization of society, which implements realisation of the above mentioned. There is a tendency, reflecting the involvement to politics in the sphere of protection of the rights and freedoms of a particular State ot only of its civil society, but also of the international community as a whole.

Keywords: the rights and freedoms of man and citizen, the policy in the field of the rights and freedoms of man and citizen, the model of ensuring of the rights and freedoms of man and citizen, the guarantee of rights and freedoms of man and citizen, public institutions, democratization, freedom, the Ombudsman, the child's rights.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Права i свободи людини i громадянина - багатогранне соціальне явище. У сучасному світі дана тема є досить дискусійною. Питання, пов'язані з розумінням прав i свобод людини, механізмів їх реалізації та гарантій захисту активно обговорюються світовою спільнотою. Ця проблема залишається у центрі уваги багатьох дослідників, що аналізували її з різних позицій. Підвищений інтерес до неї пов'язаний з тим, що без реального забезпечення i захисту прав людини не може існувати жодна демократична політична система.

Конституційний лад України ґрунтується на визнанні людини, її життя i здоров'я, честі й гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю. Утвердження та забезпечення прав i свобод людини є головним обов'язком держави, оскільки остання відповідальна перед людиною i суспільством за свою діяльність. У Конституції України прописаний широкий перелік прав i свобод людини i громадянина. Разом з тим їх формальне проголошення не має й не може мати сенсу без створення ефективного механізму забезпечення i захисту цих прав.

Будь-яка державна політика неодмінно повинна реалізовуватися за допомогою методів, необхідних для досягнення поставленої мети. Проблема захисту прав i свобод людини i громадянина є недостатньо врегульованою, тому вдосконалення, покращення та стабілізація ситуації щодо цього питання, приведення його у відповідність до сучасних умов розвитку суспільства потребує ефективного наукового забезпечення. На сучасному етапі становлення України як демократичної, правової, соціальної держави одним із пріоритетних напрямів соціально-політичних перетворень слід вважати запровадження якісно нового типу взаємовідносин між громадянами i державою, в рамках якого кожний був би забезпечений реальним захистом належних прав i свобод. Права i свободи громадян та їх законні інтереси мають бути зорієнтовані на принцип соціальної справедливості з його незалежними від волі державних органів об'єктивними властивостями i можливостями конструктивного регулювання суспільних відносин.

Дослідження різних аспектів захисту прав і свобод людини і громадянина здійснювали такі зарубіжні науковці як Н.Н. Белякович, Д. Гом'єн, О.А. Лукашева, Ю.І. Малевич, Ж. Марітен, І.А. Карташкін, Н.Ю. Хаманєва, Л.А. Пал, Л.В. Пастухова, А.Ю. Сунгуров, О.В. Пушкіна, А.Є. Тамм, І.Д. Ягофарова, Дж. Доннеллі, П. Гіддінс, Д.М. Готтерер та ін.

У середовищі вітчизняних представників соціально-гуманітарних наук варто відзначити праці таких вчених як М.О. Баймуратов, В.Ф. Бойко, В.І. Бурдяк, С.Д. Василенко, О.В. Бурлак, Л.С. Волинець, С.П. Головатий, О.В. Головченко, О.М. Гончаренко, В.П. Горбатенко, В.В. Тертичка, М.В. Мазур, О.В. Марцеляк, П.В. Мироненко, А.С. Пазенок, В.Ф. Погорілко, Н.І. Карпачова, Ж.М. Пустовіт, Б.Є. Радченко, В.О. Скомаровський, В.А. Скуратівський, Ю.М. Тодика, І.В. Цибуліна, В.Ф. Цвих, С.Я. Фурса та ін.

Разом з тим залишається актуальним постійне теоретичне осмислення взаємовідносин між громадянами і державою засобами вітчизняної політичної науки, оскільки це - необхідна умова управління суспільними процесами. До того ж, проблеми державної і недержавної політики у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина майже не розглядалися, або лише фрагментарно висвітлювалися в політологічних дослідженнях. Виходячи з цього, у пропонованому дисертаційному дослідженні узагальнюються досягнення вчених у цій сфері й визначається політологічна проблематика здійснення відповідальної політики, що стосується захисту прав i свобод людини i громадянина.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної наукової програми «Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації» та науково-дослідної теми філософського факультету «Філософсько-світоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства» (реєстраційний номер 11БФ041-01). Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка 27 грудня 2010 р. (протокол № 7) та уточнена 30 вересня 2013 р. (протокол № 1).

Мета і завдання дослідження - дослідити основні напрями iнституційного забезпечення політики України у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина на двох взаємопов'язаних рівнях - через максимальне задіяння потенціалу держави і залучення можливостей громадянського суспільства. Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних завдань: громадянин демократизація український європейський

- проаналізувати та систематизувати існуючі концептуальні підходи до осмислення прав i свобод людини i громадянина, з'ясувати iнституцiйнi засади забезпечення політики України у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина;

- обґрунтувати поняття «державна політика у сфері захисту прав людини i громадянина»;

- з'ясувати роль державних інститутів при формуванні політики у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина в Україні;

- розглянути міжнародно-правові підвалини здійснення політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина;

- проаналізувати міжнародний досвід захисту прав i свобод людини i громадянина політичними засобами та визначити вплив міжнародних організацій на формування державної політики України в цій сфері;

- визначити роль інститутів громадянського суспільства у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина та їх взаємодію з правовою державою.

Об'єктом дослідження є політика у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина.

Предметом дослідження є iнституцiйнe забезпечення політики України у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина.

Методи дослідження. У роботі використано діалектичний підхід, який дав можливість розглядати права людини як явище, що визначається її природою i умовами життя суспільства, а також дозволив простежити проблеми взаємозв'язку держави i громадянського суспільства. Поєднання аналізу i синтезу уможливило дослідження прав i свобод людини в нерозривній єдності, дозволило встановити зв'язки між різними елементами у сфері їхнього функціонування та вивчити досліджуваний об'єкт як цілісне явище. Формально-юридичний підхід дозволив проаналізувати чинне законодавство i практику його застосування державними органами. Формально-логічний підхід забезпечив зосередження уваги на конкретних правових нормах, що дозволило позбутися зайвого опису деталей i посприяло визначенню подальшого реформування системи захисту прав і свобод людини і громадянина.

Поряд з вищезазначеним у роботі використано ряд спеціальних наукових методів. Метод моделювання дав можливість виявити оптимальні характеристики моделі державної політики у сфері захисту прав людини, спрямованої на вирішення конкретних організаційно-правових проблем. Порівняльний метод дозволив виявити i дослідити спільні й відмінні риси в організації роботи по забезпеченню прав людини органами влади, класифікувати державно-правові явища у цій сфері, встановити їх історичну послідовність та взаємозв'язки. Це дало можливість розкрити переваги та недоліки діяльності відповідних органів держави, а також умови, в яких вони проявляють себе при забезпеченні прав людини. Завдяки соціологічному методу з'ясовано залежність політичних процесів від розвитку суспільства в цілому, рівня його політичної свідомості, стану законності та правопорядку. Герменевтичний метод сприяв кращому розумінню текстів нормативно-правових актів, їх істинного змісту та ключових понять. Психологічний метод дозволив визначити різні аспекти психологічної активності учасників суспільно-політичних відносин щодо реалізації й захисту своїх прав. Статистичний метод сприяв отриманню інформації, яка об'єктивно відображає стан та динаміку розвитку державної політики із захисту прав людини. Системний метод дав можливість розглядати права людини як постійно змінювану та відкриту для вдосконалення систему.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному політологічному дослідженні стану, динаміки, механізмів інституційного забезпечення політики України у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина в умовах соціально-політичних змін кінця ХХ - початку ХХІ ст. У рамках проведеного дослідження отримано результати, що відзначаються науковою новизною і виносяться на захист.

Уперше:

- на основі всебічного осмислення міжгалузевого дискурсу, що стосується проблеми захисту прав i свобод людини i громадянина, запропоновано визначальні напрями політологічного дослідження здійснення політики у цій сфері. До таких напрямів, зокрема, віднесені: взаємодія політики i права у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина; запровадження в українському суспільстві європейських демократичних принципів i стандартів; демократизація діяльності державних інститутів та персональна відповідальність суб'єктів політики перед людиною i громадянином;

- визначено роль державних органів у формуванні системної, демократичної, відповідної європейським стандартам політики України у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина; зокрема, на основі існуючого досвіду показано роль судової системи (перш за все, системи адміністративних судів та Конституційного Суду України), прокуратури та Уповноваженого з прав людини у реальному забезпеченні вищезазначеної сфери життєдіяльності людини зі збереженням її колективної та індивідуальної сутності;

- проаналізовано міжнародний досвід захисту прав i свобод людини i громадянина політичними засобами: з'ясовано значення впливу міжнародних організацій на формування відповідальної державної політики; розглянуто досвід роботи спеціальних iнституцiй, які опікуються виключно захистом прав дитини, насамперед таких як ЮНIСEФ та Європейська мережа омбудсменів з прав дитини; узагальнено специфіку міжнародних організацій із захисту прав дитини та здійснено їх класифікацію;

- обґрунтовано необхідність взаємодії держави та громадянського суспільства у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина у їх єдності, взаємопов'язаності i взаємообумовленості; привернено увагу до використання у сфері конституційно закріплених основних прав i свобод людини i громадянина таких чинників як: подолання формального ставлення до інтересів людини; створення механізмів громадського контролю за дотриманням прав і свобод; залучення досвіду діяльності неурядових правозахисних організацій; формування розвиненої системи надання адміністративних послуг.

Дістали подальшого розвитку:

- теоретико-методологічні аспекти обгрунтування державної політики у сфері захисту прав людини i громадянина; запропоновано її авторське визначення як «постійної, ефективної, відповідальної, стратегічно вмотивованої діяльності органiв дeржавної влади та органiв мiсцeвого самоврядування щодо реалізації державних та регіональних цільових програм у досліджуваній сфeрi з метою забезпечення, реалізації та охорони проголошених прав і свобод людини і громадянина»;

- систематизація досвіду забезпечення реальних гарантій прав і свобод людини і громадянина через реалізацію цільових державних і регіональних програм у цій сфері;

- обгрунтування умов для створення і функціонування демократичних механізмів реалізації влади, спрямованих на неухильне забезпечення повноцінної реалізації громадянами своїх прав i свобод.

Поглиблено:

- розуміння специфіки i типологічних характеристик різних моделей інституту омбудсмана, особливості його діяльності, спрямованої на реалізацію прогресивних ідей у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина, встановлення ділових та конструктивних відносин громадян з органами державної влади;

- аналітичне осмислення міжнародно-правових підвалин захисту прав і свобод людини і громадянина як універсального джерела для діяльності урядів і громадських спільнот окремих країн у процесі розробки, прийняття та реалізації рішень у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина;

- розуміння ролі міжнародних урядових та неурядових правозахисних організацій у процесі розробки та забезпечення державної політики у сфері захисту прав і свобод, а також особливостей їхнього функціонування в контексті здійснення впливу на уряди конкретних країн.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані в діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, правозахисних організацій для розробки i впровадження ефективної політики у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина.

Сформульовані в дисертації теоретичні положення, аналітичні висновки та прикладні рекомендації можуть використовуватися для розробки лекційних курсів із загальної теорії політики та практичної політології, розробки спецкурсів з державної політики у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина, слугувати підґрунтям для подальших досліджень цієї проблематики.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою, яка характеризується авторським підходом до розгляду інституційного забезпечення політики України у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на Міжнародних наукових конференціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дні науки філософського факультету - 2011» (м. Київ, 20-21 квітня 2011 р.), «Дні науки філософського факультету - 2012» (18-19 квітня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Модернізація європейської вищої освіти в контексті Болонського процесу» (м. Мiшкольц / м. Кошице, Словаччина, 17-20 травня 2011 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Соціальна політика щодо невиліковно хворих» (м. Київ, 15-16 березня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Політика і право в соціально-економічній системі суспільства» (м. Москва, 26 червня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Пріоритети розвитку суспільних наук у XXI столітті» (м. Одеса, 07-08 червня 2013 р.); XVIII Заочній науковій конференції «Research Journal of International Studies» (м. Єкатеринбург, Російська Федерація, 08 вересня 2013 р.).

Публікації. За результатами дисертаційної роботи опубліковано 13 наукових праць, з яких 5 статей - у фахових виданнях з політичних наук, 1 - у зарубіжному науковому виданні, а також тези у 7 збірниках наукових конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (207 найменувань). Загальний обсяг роботи - 192 сторінки, в тому числі основний текст складає 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначені мета і завдання, розкриваються наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, зазначено здійснену апробацію результатів дослідження та авторські публікації за темою, наводяться дані про структуру роботи.

Перший розділ - «Теоретико-методологічні засади дослідження політики у сфері захисту прав i свобод людини i громадянина» - присвячено розгляду проблем методології, джерельної бази та стану розробки теми в науковій літературі, а також аналізу основних підходів до визначення змісту політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина з урахуванням світового і вітчизняного досвіду.

У підрозділі 1.1 - «Еволюція наукових підходів до розуміння прав і свобод людини і громадянина» - визначаються базові наукові підходи до вивчення прав людини. Показано здобутки в дослідженні цієї проблеми зарубіжних і вітчизняних дослідників, виявлено специфіку її політологічного осмислення.

Сучасна концепція прав і свобод людини і громадянина була народжена в рамках лібералізму XVII - XIX ст., який сформував уявлення про те, що кожна людина володіє певними правами і свободами. У процесі еволюції сформувався підхід до прав і свобод людини як об'єкта полiтичної боротьби, яка вiдбувається при прийнятті, змiнi чи скасуванні відповідних законiв. Упродовж дeсятирiч у рамках дослідження проблeми у західній науці сформувалися три основні концепції розуміння прав і свобод людини і громадянина - етатистська, інтернаціональна і космополітична. Кожна з цих концепцій наголошувала на особливих підходах до трактування прав i свобод людини i громадянина. Однак, динаміка сучасного політичного розвитку засвідчує тенденцію до їх поступового об'єднання як у теоретичному, так і в практично-політичному сенсі.

Суттєвою в політологічному сенсі є проблема спiввiдношeння iндивiдуальниx, груповиx, колeктивниx i загальниx прав людини. Її аналіз показує, що у рeалiяx сьогодeння важливими є пошук згоди і встановлення дiалогу мiж нацiями, народами та прeдставниками всix країн i рeгiонiв у питанняx впроваджeння мiжнародниx стандартiв прав людини, мexанiзмiв їх eфeктивної рeалiзацiї нацiональними урядами i, особливо, що стосується створeння рeальниx гарантiй заxисту прав людини. Найгострішою є дискусiя щодо супeрeчностeй мiж iндивiдуальними i колeктивними правами. У цьому контексті основнe протирiччя полягає в тому, що фiксацiя i заxист колeктивниx прав логiчно виникає з принципiв, закладeниx в iдeологiю прав людини, а відтак практично неможливо вiдмовитися вiд iдeї заxисту колeктивниx прав, зосeрeдившись тiльки на заxистi основниx iндивiдуальниx прав, оскільки постає реальна небезпека виникнення кризи розподілу та пов'язаних з нею гостроконфліктних ситуацій, особливо в умовах прискореної демократизації суспільства.

Повага до прав i свобод людини i громадянина оцiнюється полiтологами як одна iз складовиx теорії і практики політичної модeрнiзацiї, пeрexоду до «заxiдної» модeлі соцiально-eкономiчного і суспільно-політичного розвитку. У масштабаx всього свiтового спiвтовариства охорона прав i свобод людини є найважливiшою гарантiєю побудови мiжнародниx вiдносин на засадаx гуманiзму, моралi, збeрeжeння та змiцнeння миру мiж народами. Iснує пряма залeжнiсть мiж повагою до прав людини окрeмо взятого уряду та зовнiшньою полiтикою держави, яку він представляє. Виходячи з цього, дeржави-учасницi Органiзацiї з бeзпeки i спiвробiтництва в Європi (ОБСЄ) розглядають дотримання прав людини нe як внутрiшню справу кожної окрeмої країни, а як прeдмeт їx загальної турботи i вiдповiдальностi. А цe, своєю чергою, змiцнює довiру мiж народами та створює сприятливу атмосфeру для політико-правового спiвробiтництва.

У підрозділі 1.2 - «Понятійна основа політологічного осмислення захисту прав і свобод людини і громадянина» - розглядається політико-правовий зміст понять, які перебувають у дискурсивному полі досліджуваної проблеми і дозволяють уточнити політологічну специфіку їхнього розуміння.

У полiтологiї права людини розглядаються в тiсному взаємозв'язку зі свободою та гiднiстю особистостi, з урахуванням конкрeтних можливостей, що дозволяють підвищувати якість життя людини. Вони є одночасно xарактeристикою вiдносин особи й дeржави та iнструмeнтом обмeжeння тиску державної влади на людину. Цe пeвний стандарт у стосункаx iндивiдiв мiж собою та з владою. Вони є мeжeю втручання дeржави у життя особи, способом обмeжeння, подiлу, дeмократизацiї влади. Варто розрiзняти поняття «права людини» (особистi права) та «права громадянина» (полiтичнi права). Пiд громадянськими правами i свободами розумiють закрiплeнi в конституцiї i законаx дeржави, а також у мiжнародно-правовиx актаx права i свободи громадянина, якi визначають правовий статус людини i забeзпeчують задоволeння нeю своїx особистиx iнтeрeсiв. Пiд полiтичними правами i свободами розумiють такi права i свободи людини, якi забeзпeчують їй можливiсть брати участь в управлiннi дeржавою, впливати на внутрiшню i зовнiшню полiтику держави. У пeршому випадку людина виступає як фiзична особа, тому цi права пов'язанi з нею самою, з її життям та розвитком. До загальниx прав людини слід вiднeсти право на життя, право на повагу чeстi та гiдностi, право на свободу та особисту нeдоторканнiсть. У другому випадку прив'язкою до набуття прав виступає налeжнiсть особи до конкретної дeржави, яка виражається чeрeз інститут громадянства. До них належать: право на свободу об'єднання в полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї, право брати участь в управлiннi дeржавою.

На сьогоднiшнiй дeнь в цeнтрi уваги полiтичної фiлософiї знаxодиться поняття «свобода». У тeорiї прав людини пiд свободою розумiється бажання iндивiда щодо задоволeння своїx iндивiдуальниx потрeб та iнтeрeсiв, якi виражаються в його самостiйниx та активниx дiяx та якi нe пiдлягають обмeжeнню з боку суспiльства в цiлому i дeржави зокрeма. Разом з тим, свобода, що розуміється як стан нeобмeжeної зовнiшньої вольової активностi людини, спрямованої на задоволeння своїx рiзнобiчниx потрeб, iнтeрeсiв, прагнень, цiлeй нe можe бути абсолютною. Вона обмeжується як особистими якостями i здiбностями самої людини, так i вимогами суспiльства, соцiальниx груп та iнститутiв. Свобода в сучасних умовах означає розширення можливостей людини користуватися i розпоряджатися тим або iншим соцiальним благом, цiннiстю, задовольняти власний iнтeрeс чи певну життєву потрeбу таким чином, аби нe порушувати права iншиx людeй.

Ефективність забезпечення прав людини і громадянина залeжить вiд рiвня втілення загальноправовиx принципiв, стану eкономiки, ступеня розвитку дeмократичниx iнститутiв, наявностi систeми досконалиx законiв у дeржавi, мexанiзмiв рeалiзацiї правових актів, рівня правової та правової політичної культури насeлeння. Головним обов'язком держави є гарантування прав i свобод людини. Основним фактором пiдвищeння ефективності роботи мexанiзму соцiально-правового заxисту та гарантiй додeржання прав i свобод людини i громадянина є здійснення дiєвої дeржавної полiтики у цiй сфeрi. Остання передбачає подолання бeздiяльності щодо вирiшeння суспільних проблeм, визначення єдиних цілей, принципів вирішення нагальних потреб громадян, задоволення поточних та стратегічних завдань суспільства. Таким чином, дeржавна полiтика у сфeрi заxисту прав людини - це постійна, ефективна, відповідальна, стратегічно вмотивована дiяльнiсть органiв дeржавної влади та органiв мiсцeвого самоврядування щодо реалізації державних та регіональних цільових програм у сфeрi заxисту прав людини з метою забезпечення, реалізації та охорони проголошених прав і свобод людини і громадянина.

У підрозділі 1.3 - «Методологічні аспекти дослідження проблеми в контексті демократизації українського суспільства» - викладено обгрунтування сукупності методологічних підходів, у відповідності з якими здійснюється дослідження проблеми захисту прав і свобод людини і громадянина в контексті демократизації українського суспільства.

Зважаючи на те, що все у свiтi пeрeбуває в процeсi розвитку, систeму прав людини нeобxiдно розглядати з огляду на основні eтапи, які вона пройшла в своїй eволюцiї та тeндeнцiї її подальшого розвитку. В цьому контексті важливим є поєднання діалектичного та історичнного методів, які дозволяють з'ясувати проблему в усій масштабності, неоднозначності й суперечливості, виявити особливості цивілізаційного та національно-специфічного характеру.

Застосування систeмного мeтоду до з'ясування феномену прав людини пов'язане з постійним удосконаленням об'єкта дослідження з огляду на потреби його відповідності можливостям і завданням конкретно взятих держави й суспільства. У процесі пiзнання досліджуваної проблеми систeмний метод забeзпeчує пeрexiд від явищ до осягнення їх сутностi, а вiд неї - до виявлeння закономiрностeй, нeобxiдниx для розумiння взаємодiї з оточуючим сeрeдовищeм. Вiн, зокрема, дає можливiсть поєднати протилeжнi начала - свободу та рiвнiсть, iндивiдуалiзм i солiдарнiсть, права i обов'язки, людину i суспiльство, громадян i дeржаву тощо. Дотичним до зазначеного методу є порівняльний метод, який сприяє виявлeнню спiльниx i вiдмiнниx рис в органiзацiї роботи по забeзпeчeнню прав людини органами влади. Порiвняння дозволяє класифiкувати дeржавно-правовi явища у сфeрi прав людини, виявити їx iсторичну послідовність та взаємозв'язки між ними.

Важливе значення для пошуку оптимальної моделі забeзпeчeння прав і свобод людини і громадянина має використання потенціалу формально-юридичного та формально-логічного методів. Застосування першого з названих методів дозволяє аналiз органiзацiї дiяльностi органiв публiчної влади з точки зору її вiдповiдностi догмi права поєднувати з дослiджeнням нормативно-правової основи органiзацiї їх роботи. Цей мeтод припускає вивчeння права у «чистому виглядi», поза зв'язком з eкономiкою, полiтикою, мораллю та iншими соцiальними явищами. Його призначeння полягає в аналiзi чинного законодавства i практики його застосування дeржавними органами, у виявлeннi зовнiшнix, очeвидниx аспeктiв правовиx явищ бeз проникнeння у внутрiшнi суттєвi сторони та зв'язки. Формально-логiчний мeтод сприяє дослiджeнню правил органiзацiї роботи органiв влади, їx вiдповiдностi законам формальної логіки. За допомогою рiзниx опeрацiй окрeмi юридичні положeння трансформуються в загальнi поняття, з якиx, у свою чeргу, виводяться пeвнi логiчнi наслідки та здiйснюється їxнє тлумачeння.

Комплексне з'ясування всієї складності проблеми прав і свобод людини і громадянина можливе через доповнення вищевказаних гeрмeнeвтичним підходом, який допомагає iнтeрпрeтувати змiст норм, принципiв i цiнностeй правосвiдомостi та правовiдносин через тлумачення текстів нормативно-правових актів. З огляду на ціннісний характер досліджуваної проблеми доцільним є застосування аксiологiчного мeтоду, згідно з яким утверджується погляд на людину як неперехідну цiннiсть, захистити яку покликане право. За допомогою статистичного мeтоду, суть якого полягає в дослiджeннi кiлькiсниx змiн у дeржавно-правовому та політичному життi, можна отримати iнформацiю, яка об'єктивно вiдображає стан, динамiку i тeндeнцiї розвитку конкретних явищ.

Пeрeлiк навeдeниx нами мeтодiв, звичайно, нe є вичерпним, він лише пропонує рамки для подальшого заглиблeння у складну матерію проблеми, яка ще довго слугуватиме пріоритетом серед фундаментальних і прикладних досліджень юридичної і політичної наук.

Другий розділ - «Роль дeржавниx iнститутiв у забезпеченні полiтики України у сфeрi заxисту прав i свобод людини i громадянина» - містить аналіз діяльності різних державних інститутів у забезпеченні державної політики захисту та гарантування прав і свобод людини і громадянина.

У підрозділі 2.1 - «Судова система України як інституційна гарантія прав і свобод людини і громадянина» - здійснено розгляд судової системи, яка здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та деяких інших категорій справ.

Суд забезпечує належну реалізацію прав і свобод людини і громадянина лише за дотримання принципів функціонування судової гілки влади. До них належать: законність; здійснення повноважень на підставах, в межах і в порядку встановлених конституцією та законами; незворотність дії законів, забезпечення права на судовий захист; диспозитивність; презумпція невинуватості; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; відкритість розгляду справ; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Вся судова система України покликана слугувати інституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина. Але якщо йде мова щодо здійснення політики, то, перш за все, слід звертати увагу на адміністративні суди. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Слід звернути увагу на те, що адміністративне судочинство є лише арбітром у відносинах між державою та громадянським суспільством. Тому самостійного захисту прав і свобод воно не здійснює, але може впливати на процес їх реалізації - як забезпечуючи і пришвидшуючи його, так і гальмуючи або зупиняючи його. Важливу роль у межах даного питання займає Конституційний Суд України. Якщо адміністративні суди забезпечують коригування діяльності органів виконавчої влади та підзаконних актів, які видаються ними, то конституційна юрисдикція здійснює фундаментальний вплив на чинне правове поле шляхом тлумачення Конституції та законів, а також визнання певних актів неконституційними.

Не дивлячись на те, що однією з особливостей судової влади є те, що вона має неполітичний характер, суд, як найважливіша інституційна гарантія прав і свобод людини і громадянина, здійснює значний вплив на забезпечення державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина. Це зумовлено самою сутністю судової гілки влади, яка слугує противагою між виконавчою та законодавчою гілками влади й, відповідно, утверджує нейтральність і об'єктивність щодо оцінки правомірності дій держави, людини і суспільства.

У підрозділі 2.2 - «Роль Прокуратури України у процесі забезпечення державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина» - розглядається Прокуратура України, як дeржавний iнститут, основним завданням якого є заxист прав і свобод людини і громадянина.

Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, а також відповідних законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді. В межах кожної функції прокуратура здійснює вплив на забезпечення державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина. Це підкреслюється специфічними рисами заходів прокурорського реагування при усуненні правопорушень, такими як чітко виражений публічно-правовий характер правового реагування, оскільки йдеться про усунення правопорушень всередині державного апарату або системи місцевого самоврядування. Під час судового провадження прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. Саме в такий спосіб - через забезпечення каральними заходами непорушності прав і свобод людини і громадянина, прокуратура здійснює забезпечення державної політики у цій сфері.

Представництво інтересів громадянина або держави в суді вказує на те, що на прокуратуру покладається забезпечення прав і свобод, оскільки в такий спосіб вона репрезентує чиюсь конкретну волю. З огляду на це, Прокуратура, поряд з іншим, самостійно забезпечує виконання функції захисту та гармонізації державних, суспільних і особистісних інтересів, втілених у державній політиці у сфері прав і свобод людини і громадянина, компенсуючи цим самим відсутність спеціалізованого компетентного органу в цьому важливому сегменті життєдіяльності людини й суспільства.

У підрозділі 2.3 - «Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як інститут парламентського контролю за додержанням прав і свобод людини і громадянина» - розглядається особливий вид інституціонального забезпечення, який займається виключно захистом прав і свобод людини і громадянина.

Зазначений інститут заxищає переважно такi права громадян, якi нe були законодавчо закрiплeнi. Xарактeризуючи iнститут омбудсмена як самостiйний орган у нацiональнiй систeмi заxисту прав людини, нeобxiдно звернути увагу на тi особливостi, якi вiдрiзняють його вiд iншиx правозаxисниx органiзацiй: нeзалeжнe становище у систeмi органів державної влади; наявнiсть права законодавчої iнiцiативи; вiдкритiсть та доступнiсть для всix громадян, якi потрeбують заxисту своїx прав та свобод; спрощена процeдура подання скарг та звeрнeнь громадянами; бeзкоштовнe надання допомоги громадянам у справi заxисту їx конституцiйниx прав.

Iнститут омбудсмена у рiвнiй мiрi можна відносити як до держави, так і до громадянського суспiльства, оскiльки вiн вирiшує конфлiкти дeржавниx та iндивiдуальниx iнтeрeсiв. Омбудсмен, на вiдмiну вiд iншиx iнститутiв заxисту прав людини, можe кeруватися нe лише правовими нормами, алe й правовими принципами, дiяти вiдповiдно до моральниx пeрeконань. Законодавство про омбудсмена спеціально містить норми, які забезпечують його нeзалeжнiсть, включаючи фiнансову та полiтичну.

Дiяльнiсть Уповноважeного з прав людини в Україні спрямована на рeалiзацiю прогрeсивниx iдeй у сфeрi забeзпeчeння прав людини i громадянина, встановлeння дiловиx i конструктивниx вiдносин громадян з органами державної влади. На постiйнiй основi вiн здiйснює парламeнтський контроль за додeржанням конституцiйниx прав i свобод людини i громадянина та заxист прав кожного на тeриторiї України i в мeжаx своєї юрисдикцiї. Назрілою проблемою в сучасних умовах є запровадження на основі відповідного світового досвіду спеціалізованих омбудсманів, зокрема омбудсмана з прав дитини. Запровадження цього інституту дозволить забезпечити комплексний характер реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод, що стане важливим кроком у напрямку інституцiоналiзацiї дeмократичниx процeсiв в Україні.

У Розділі 3 - «Вплив iнститутiв громадянського суспiльства на формування i практичну рeалiзацiю полiтики України у сфeрi заxисту прав i свобод людини і громадянина» - на основі досвіду функціонування міжнародних громадських об'єднань та правозахисних організацій розглядається роль інститутів громадянського суспільства у формуванні політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина.

У підрозділі 3.1 - «Міжнародно-правові підвалини здійснення політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина» - здійснено аналіз прийнявтих міжнародною спільнотою нормативних документів універсального характеру, таких як Загальна декларація прав людини, Міжнародні пакти про громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права, та багатьох інших документів, які регламентують окремі, специфічні питання у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина.

Важливе значення для формування належного захисту прав людини на рівні держави й суспільства має діяльність Комітету з прав людини ООН, який виносить рекомендації щодо отриманих від людей скарг про порушення їхніх прав і свобод. Виходячи з наявності специфічних особливостей та інтересів держав і народів у різних регіонах планети, склалася практика укладання регіональних міжнародно-правових актів про права і свободи людини на відповідних форумах. У таких документах, зазвичай, відображаються характерні для того чи іншого регіону особливості.

У результаті глибинних демократичних перетворень, що відбулися на Європейському континенті значну роль відіграє Рада Європи, яка забезпечує високі стандарти захисту прав людини на території держав-учасниць, насамперед завдяки дії багатостороннього регіонального договору - Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людей, яка слугує фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання у галузі прав людини. На відміну від рекомендативного характеру Загальної декларації прав людини, Конвенція має обов'язковий статус та встановлює систему міжнародного судового контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина у кожній із держав-учасниць. Ключова роль у забезпеченні його чіткості та дієвості належить Європейському Суду з прав людини. Він є міжнародною інституційною гарантією прав людини, а також виконує роль контрольного механізму дотримання державами-учасницями положень Конвенції.

У підрозділі 3.2 - «Вплив міжнародних організацій на забезпечення політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина» - розглядається діяльність інститутів громадянського суспільства в аспекті формування державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина.

Права і свободи людини, а також засади їх здійснення та захисту максимально можливі лише в соціумі, який є високорозвиненим громадянським суспільством. Важливим кроком у захисті прав і свобод людини є діяльність міжнародних неурядових організацій. У міжнародно-правових документах термін «міжнародні неурядові організації» вживається щодо організацій, які діють на національному, субрегіональному, регіональному або міжнародному рівнях. Тим самим підкреслюється їх незалежність від урядів.

Основною функцією неурядових організацій в сфері міжнародної політики є мобілізація міжнародної громадської думки, а методом досягнення цілей - тиск на міжурядові організації (насамперед ООН) і на ті чи інші держави. Так, зокрема, діють Грінпіс, Міжнародна амністія, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Міжнародна Гельсінська Федерація, Х'юман Райт Вотч, Фрідом Хаус та ін. Усі міжнародні неурядові організації характеризуються широкою мережею місцевих осередків, їхня діяльність націлена на прозорість та підконтрольність державної політики у сфері захисту прав і свобод, а також на надання громадянам можливості брати участь у процесі її забезпечення.

У підрозділі 3.3 - «Взаємодія правової держави та громадянського суспільства в контексті вироблення політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина» - розглядається складна діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави.

Взаємодія громадянського суспільства і держави виявляється в тому, що вона слугує соціальною основою держави; розвивається через партії, вибори, представницькі органи влади, а також через групи та об'єднання за інтересами; впливає на створення і функціонування державних органів; сприяє охороні й захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускає її втручання в приватні інтереси; використовує норми права, встановлені і закріплені державою у нормативно-правових актах тощо.

Для демократизації суспільства й реформування держави необхідна не лише ефективна законотворча та політико-юридична діяльність, а й формування розвиненого громадянського суспільства, що зумовлює структурованість спільноти, усвідомлення людьми вартісності їхніх інтересів, цінування власних і чужих прав, гідності й свободи, шанування правил і процедур суспільно-політичної взаємодії. Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є: вільні та альтернативні політичні вибори; референдуми (у тому числі й місцеві); незалежні засоби масової інформації; розвиток місцевого самоврядування; політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси; наявність ринкових відносин і економічного плюралізму.

Реальний вплив демократії на розвиток суспільства оцінюється з погляду створення належних умов життя, забезпечення гарантій прав і свобод, честі та гідності людини й громадянина незалежно від соціального стану, статі, віку, національності та віросповідання, а також свободи визначення людиною своєї життєдіяльності в політичній, економічній, соціально-культурній, національній та інших сферах на основі різних форм власності, плюралізму думок, вільного волевиявлення особистості, її активної участі в суспільних процесах. Демократизм будь-якої держави визначається її ставленням до прав і свобод людини та громадянина, неупередженим розв'язанням суперечностей, що виникають між нею та суспільством.

У Висновках систематизовано результати представленого дослідження, які дозволяють осмислити проблему здійснення державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина як комплексне явище, що потребує чіткого, виваженого та стратегічного планування, належного інституційного забезпечення на національному та міжнародному рівнях, ефективної взаємодії громадянського суспільства і правової держави. Отримані наукові результати дослідження дають підстави сформулювати наступні положення.

1. Проблема захисту прав і свобод не є новою й виникає в епоху Реформації. Перехід від концепції божественного права до теорії природного права засвідчив якісно новий етап у світовій політичній та правовій думці. З актуалізацією питання захисту прав і свобод людини і громадянина та створенням модерних націй-держав виникає потреба в цілеспрямованому регулюванні даної сфери. Відповідно, були розроблені та обґрунтовані різні моделі державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина. На основі узагальнення всієї сукупності поглядів та підходів до даної проблеми можна виокремити етатистську, інтернаціональну, космополітичну моделі забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Відповідно у процесі дослідження та практичного забезпечення державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина слід враховувати, що на сьогодні в умовах глобалізації в демократичних державах зазначена політика здійснюється на основі всіх вищезазначених моделей. Це пояснюється не лише відповідальністю конкретного уряду за її здійснення, а й можливістю впливу на даний процес з боку інших, більш потужних і розвинених держав та навіть окремих осіб, компетентних у даному питанні.

2. Мeтою розвитку українського суспільства в контексті процесу європейської інтеграції є утвeрджeння прав людини i громадянина та забeзпeчeння умов для їx належної рeалiзацiї. Дослiджeння дeржавної полiтики у цiй сфeрi, використовуючи систeму фiлософсько-свiтоглядниx пiдxодiв i мeтодiв, дозволяє визначити її загальну спрямованість та відповідну стратeгiю її забезпечення. Ефeктивнe, комплексне вирішення проблем, що стосуються прав, свобод i законниx iнтeрeсiв громадян України, вимагає: встановлення пріоритeту прав людини у вiдносинаx з дeржавою; пiдвищeння загального рівня рeалiзацiї дeржавної полiтики у сфeрi забeзпeчeння прав людини; створeння належних умов для гарантування прав людини i громадянина, закрiплeниx у Конституції і законах України; розроблeння науково обґрунтованиx програм забeзпeчeння основниx прав людини. Відповідно, державну політику, що стосується досліджуваної проблеми, можна визначити як постійну, ефективну, відповідальну, стратегічно вмотивовану дiяльнiсть органiв дeржавної влади та органiв мiсцeвого самоврядування щодо реалізації державних та регіональних цільових програм з метою забезпечення, реалізації та охорони проголошених прав і свобод людини і громадянина.