Роль і функції зовнішньополітичної свідомості людини - члена територіальної громади в процесі набуття нею глобалістського потенціалу

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЛЬ І ФУНКЦІЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ ЛЮДИНИ - ЧЛЕНА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ В ПРОЦЕСІ НАБУТТЯ НЕЮ ГЛОБАЛІСТСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Деніс Олександрович Бобровник, кандидат економічних наук, докторант Інституту законодавства Верховної Ради України, директор Адвокатського альянсу «Баймуратов і партнери»

Резюме

Стаття присвячена дослідженню ролі і функціям зовнішньополітичної свідомості людини - члена територіальної громади в процесі набуття нею глобалістського потенціалу.

Встановлено, що феноменологія зовнішньополітичної свідомості людини-члена територіальної громади детермінує набуття нею глобалістського потенціалу, тому її треба розуміти, розглядати і досліджувати в єдності філософсько-процесуального ланцюжка «соціальна свідомість - політична свідомість - зовнішньополітична свідомість», де остання виступає закономірним підсумком та інтеграційним продуктом, що базується на засадах і досягненнях двох перших елементів.

Досліджено характерологічні риси та особливості політичної свідомості людини, її груп та асоціацій, її характерні ознаки, в результаті чого встановлено, що вони формуються на локальному рівні соціуму в межах територіальної громади в умовах місцевого самоврядування та в стані повсякденності під невпинним впливом міжнародної інформації про стан своєї держави, її дій на міжнародній арені, стан справ на рівні міжнародного співтовариства держав тощо.

Доказується, що наявність зовнішньополітичної свідомості у людини - члена громади суттєво збагачує її особистість, формує у нього мотивацію до участі у політичній діяльності, включаючи й участь у місцевому самоврядуванні, а також усвідомлені зовнішні габітуси та атидюди, детермінуючи відповідні поведінково-діяльнісні настанови.

Ключові слова: глобалізація, людина - член територіальної громади, людина-житель, політична свідомість, зовнішньополітична свідомість, територіальна громада, місцеве самоврядування, глобалістський потенціал територіальної громади.

Summary

The role and functions of the foreign policy consciousness of a member of the territorial community in the process of acquiring its globalist potential.

Denis Bobrovnyk.

The article is devoted to the study of the role and functions of the foreign policy consciousness of a member of the territorial community in the process of acquiring its globalist potential.

It is established that the phenomenology of foreign policy consciousness of a member of the territorial community determines its acquisition of globalist potential, so it must be understood, considered and studied in the unity of the philosophical-procedural chain “social consciousness - political consciousness - foreign policy» where the latter acts as a natural outcome and integration product, which is based on the basis and achievements of the first two elements.

The characterological features and peculiarities of political consciousness of man, his groups and associations, his characteristic features are studied, as a result of which it is established that they are formed at the local level of society within the territorial community in local self-government and everyday life under the constant influence of international information, its actions in the international arena, the state of affairs at the level of the international community of states, etc. - and, in the context of globalization, when the technological and revolutionary way to establish and significantly strengthen ties between people and other actors networks, such information reaches the subject of consumption permanently, quickly and efficiently.

It is argued that the process of forming foreign policy consciousness of a community member is a complex and contradictory process that requires appropriate development of its political consciousness, so it is characteristic of a socially active person who is motivated to participate in local government, understands and wants its positive development in the context of globalization through the use of its achievements, or is critical of them, given the negative impact of its factors on the self-identification and mentality of community and its members.

It is proved that the presence of foreign policy consciousness of a member of the community significantly enriches his personality, motivates him to participate in political activities, including participation in local government, as well as conscious external habits and attitudes, determining the relevant behavioral and behavioral attitudes. to achieve individual, group and collective human results in the process of solving existential issues of existence and functioning within the human territorial community, the rational implementation of its life cycle.

It has been proved that the presence of foreign policy consciousness of a member of the community, especially in the context of the implementation of its functions, is a necessary element for the community to acquire globalist potential.

Key words: globalization, man-member of territorial community, man-inhabitant, political consciousness, foreign policy consciousness, territorial community, local self-government, globalist potential of territorial community.

політичний свідомість самоврядування громада

Постановка проблеми

Феноменологія місцевого самоврядування (далі - МСВ), безумовно, є надбанням людської цивілізації, в межах якої самоорганізація жителів на відповідних територіях держави з метою вирішення питань місцевого значення в контексті історичної ретроспективи, динаміки та технології цього процесу, його комунікаційної, конотаційної та наративної змістовності і, особливо, враховуючи виключно важливу роль локальної людської спільноти - територіальної громади (далі - ТГ) в набутті кожним з її членів: а) відповідних габітусів (соціальних практик), б) формуванні відповідних атитюдів (установок в поведінково-діяльнісній сфері), і у підсумку - в) соціалізації людини, як системно-комплексного дискурсу і праксеологічної сукупності методів і заходів її підготовки до існування і функціонування у локальному соціумі у межах ТГ, або в державно організованому соціумі - не має альтернативи.

Такий висновок зумовлюється й тим, що саме в межах ТГ, в умовах МСВ, переважно в філософському стані повсякденності, людина здійснює свій життєвий цикл, в процесі якого вона: а) продукує відповідні інтенції - життєві устремління, потреби, інтереси екзистенційного характеру; б) бере участь у формуванні та реалізації безлічі форм життєдіяльності, включаючи й найбільш усталені з них, без яких неможливою стає стабільне функціонування в межах ТГ; в) фактично використовує і реалізує на основі таких форм відповідні права людини, насамперед природні, що нарівні з іншими правами визнані і легалізовані державою та мають статус конституційних прав людини; г) через використання і реалізацію таких прав формують відповідні габітуси і виробляють атитюди, в тому числі й правові; ґ) здійснюють у підсумку процес соціалізації, в тому числі й правової; д) віддзеркалюючи загальні для всього людства підходи до життєдіяльності в локальному колективному соціумі, і фактично підтверджуючи, що саме ТГ виступає первинним колективним осередком людської цивілізації.

Саме в наведених підходах, що володіють методологічними засадами, на наш погляд, і міститься глобалістський потенціал ТГ, що:

- по-перше, характеризується системним комплексом наскрізних горизонтально-вертикальних зв'язків гуманістичного і управлінського характеру, що пронизують вертикаль, починаючи від конкретної ТГ, і закінчуючи їх глобальною сукупністю у вигляді людської цивілізації;

- по-друге, володіють загальним суб'єктно-об'єктним складом стосовно як учасників, так і колом проблем існування людських спільнот поза залежно від рівня їх функціонування;

- по-третє, мають загальні предметно-ресурсні та технологічні проблеми щодо супроводження і забезпечення профільного існування і функціонування, що об'єднанні єдиною назвою - проблемами виживання людської цивілізації, включаючи й питання зберігання довкілля;

- по-четверте, володіють їх загальними перспективами в контекстуалізації їх практичного, реального та ефективного вирішення;

- по-п'яте, мають загальні завдання щодо репродукції людського потенціалу в розумінні продовження існування людської цивілізації у вигляді її первинних осередків - ТГ ;

- по-шосте, для розв'язання цього найважливішого завдання - мають загальні проблеми щодо формування належного і оптимального рівня забезпечення стабільних умов функціонування зазначених людських спільнот через відповідну телеологічно обґрунтовану діяльність органів місцевого самоврядування (далі - ОМСВ), що формуються самими ТГ шляхом виборчого права або використання механізму демократичних призначень та інших суб'єктів і органів системи МСВ;

- по-сьоме, саме ТГ та їх члени-жителі володіють складним і суперечливим системним комплексом екзистенційних психічно-психологічних настанов, наративів, конотацій щодо феноменології самоорганізації та локальної демократії, в яку вона у підсумку трансформується, що, з одного боку, продукує формування муніципальної свідомості і муніципальної психології, а з іншого, - дає наведеним суб'єктам розуміння на основі саме муніципальної свідомості і муніципальної психології взаємного локально-глобального зв'язку та взаємозалежності між долями всіх людей, - незалежно від їх віку, статі, національної приналежності, стану громадянства, роду занять, місця проживання тощо - в контексті наявності загальних питань і проблем існування, функціонування, виживання, реалізації репродуктивної функції в межах людської цивілізації на планеті Земля з метою реалізації життєвого циклу кожної людини. Отже, саме так, на нашу думку, виникає зовнішньополітична свідомість людини, її груп і асоціацій, що лежить в основі формування профільної свідомості людини - члена ТГ в процесі набуття нею глобалістського потенціалу та виступає, по-перше, визначальною ідеологічною ознакою в процесі формування такого потенціалу і, по-друге, важливою ознакою політичної культури будь-якої держави та соціуму, що функціонує під її егідою;

- по-восьме, у результаті формування, існування, розвитку і вдосконалення муніципальної свідомості та муніципальної психології формується і виникає локальна муніципальна політика, яку враховує держава в процесі формування свого відношення до феноменології муніципалізму, локальної демократії, що діє на її теренах у вигляді МСВ у вигляді - державної муніципальної правової політики, що передбачає комплекс системних заходів ідеологічного, організаційного, нормативного і ресурсного характеру щодо або розвитку ТГ та здійснюваного ними МСВ (позитивна протекціоністська державна муніципальна правова політика), або інволюції системи МСВ в державі та підкорення ТГ загальним централістським тенденціям (негативна або індеферентна державна муніципальна правова політика)¹.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Треба наголосити на тому, що останні десятиліття XX ст. та вже два десятиліття XXI ст. виявилися дуже бурхливими й динамічними в історії нашої держави, оскільки вони збіглися зі становленням її державної незалежності та міжнародної правосуб'єктності. Більш того, цей етап історичного розвитку був відзначений процесом формування демократичної громадської думки та інститутів громадянського суспільства. Становище України у Європи зумовлено географічними, політичними, історичними, економічними, культурологічними чинниками, які свідчать, що вона знаходиться в фокусі розвитку світової політики та є сферою інтересів основних світових центрів політичної сили. На жаль, яскравою аргументацією, що це підкреслює, є негативний приклад агресії РФ проти України.

Необхідно зазначити, що до особливостей третьої хвилі демократизації міжнародних відносин належить підвищення ролі світової громадської думки у процесах розвитку світової спільноти. Дійсно, чинник громадської думки у формуванні зовнішньої політики України відіграє особливо важливу роль - це детермінується насамперед тим, що процеси формування й розвитку державності, його реновації в умовах особливості політичної системи, становлення громадянського суспільства, інституційної бази якого в пострадянській державі практично не існувало, протікали не тільки одночасно, а й досить суперечливо. Крім того, треба констатувати, що на процес формування громадської думки в Україні наклали відбиток етнополітичні, релігійні, мовні, а також соціально-психологічні чинники, включаючи й розкол політичних еліт.

Наведене вище є показником процесу формування колективної свідомості. Наприклад, в історичних та антропологічних дослідженнях німецький психолог, фізіолог, філософ В. Вундт, розмірковуючи про національний характер і фактор традиціоналізму, в основному наголошував на визначальній ролі національних традицій при характеристиці політичних подій². Саме «національний характер» став попередником терміна «політична культура».

Систематичне і комплексне вивчення феномена колективної масової свідомості притаманно для західних суспільствознавчих досліджень, починаючи вже з другої половини ХІХ ст. У Західній Європі склалися дві наукові школи: німецька школа, що досліджувала психологію народів (М. Лацарус, Г. Штейнталь, В. Вундт) та франко-італійська школа, яка спеціалізується на вивченні психології мас (Г. Лебон, Г. Тард, В. Парето, Ш. Сігеле). У царській Росії її кінця XIX - початку XX ст. ст. оригінальні дослідження проводили М.Г. Михайлівський (суб'єктивна соціологія), потім В.М. Бехтерьов (колективна рефлексологія). На початку 1930-х рр. А.Р. Лурія виявив національно-культурні особливості сприйняття і мислення, причому, на відміну від німецьких авторів, ні з етноцентричних, і з еволюційних позицій.

Треба зазначити, що результати наукових досліджень Лурія вдалося опублікувати лише через 40 років, але й тоді вони ще багато в чому зберегли новизну. У 30-ті рр. XX ст. більшість досліджень у сфері соціальної та політичної психології вважалися для соціалістичного суспільства не тільки неактуальними, а й ідеологічно шкідливими. З кінця 20-х до початку 70-х рр. XX ст. лише кілька робіт з цікавої для нас тематики були опубліковані в СРСР, причому в основному грузинською мовою, оскільки психологи Грузії, широко використовуючи поняття «установки», які висунув Д.М. Узнадзе, - що означає неусвідомлювану готовність суб'єкта до сприйняття майбутніх подій та дій у певному напрямі; виникає за наявності потреби та ситуації її задоволення, при взаємодії суб'єкта із середовищем³, - зарезервували собі право розмірковувати про несвідомі чинники людської поведінки.

У той же час у Західній Європі та США 20-60-ті рр. XX ст. ознаменовані не тільки сплеском інтересу вчених, політиків та військових до проблематики політичної психології, а й інтенсивними її розвідками, що базувались на практичних дослідженнях. За минулі десятиліття профільна наука пішла далеко вперед, і наприкінці 60-х рр. XX ст., коли радянські психологи змогли знову досягти права на дослідження цієї проблематики, вони вже відчували себе в ролі несміливих учнів, бо феноменологія масової свідомості та психології була вже створена и розглянута у роботах таких серйозних зарубіжних дослідників, як 3. Фрейд, Е. Канетті, Г. Блумер, У. Ліппман, С. Московичі та ін.

Для всебічного осмислення специфіки психології мас, схильності мас до маніпуляцій безперечний інтерес мають і роботи радянських учених останніх десятиліть, присвячені розгляду таких проявів масової свідомості, як суспільна думка, масові настрої, дії мас. У цих працях насамперед заслуговують на увагу положення про ірраціональні моменти у прояві масової свідомості, схильність функціонувати на рівні підсвідомості, що створює можливість спрямованого зовнішнього впливу, маніпулювання масовою свідомістю, суспільним настроєм, що й знаходить підтвердження в політичній дійсності. До кола таких дослідників можна віднести радянських і російських учених Б.А. Грушина, М.К. Горшкова, В.А. Ачкасова, Д.В. Ольшанського, Б.Д. Паригіна, вітчизняного вченого Г.Г. Почепцова.

Треба сказати про наукові досягнення вітчизняних вчених, які пішли більш індивідуалістичним шляхом, торкаючись аспектів внутрішньої і зовнішньої свідомості особистості як члена політичного класу, акцентуючи при цьому увагу на важливості та відповідальності кожного громадянина за опанування громадянських компетенцій і демократичних політичних інститутів тощо (Ю.А. Левенець, М.І. Михальченко, В.М. Рудич, С.О. Телешун, Ю.І. Шаповал та ін.). Водночас у процесі індоктринації вони зазначити, що спостерігаються тенденції уніфікації свідомості людей, надмірного уподібнення систем їхніх переконань, унаслідок чого знижується творчий потенціал суспільства, зменшується ймовірність нестандартних, новаторських політичних рішень. Усе це актуалізує проблему розвитку мислення політичної людини (актора, але у контексті дослідження, що проводиться - людини-жителя і одночасно члена територіальної людської спільноти - ТГ, що заснована та функціонує на політико-демократичних цінностях та з використанням відповідних демократичних механізмів у межах локального соціуму).

Окремі психологічні аспекти політичного мислення, що у підсумку формує внутрішньополітичну і зовнішньополітичну свідомість, розглядаються, зокрема, у політико-психологічній науці, в контексті: а) теорій прийняття політичного рішення (Д. Істон, Г. Саймон, Д. Савікі, К. Паттон та ін.); б) політичного аналізу і прогнозування (Р. Дахль); елітології (К. Ашин, В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс); в) політичного лідерства/керівництва (Т. Карлайл, Р. Стогділ, О.О. Траверсе, М. Херманн), г) у когнітивному картографуванні та портретології політичної влади (Д. Герадсвейт, У Нарвесен та ін.); ґ) вченнях про неусвідомлювані, ірраціональні складові (А. Адлер, В. Лангер, З. Фройд, К. Юнґ) та д) логічні основи (Д.В. Ольшанський, А.А. Хвостов) політичної діяльності; е) у психології впливу і різного роду політичних технологіях (О.П. Кудін, П.Г. Щедровицький та ін.) тощо.

Системний та предметно-об'єктний аналіз стану наукової розробки проблеми політичного мислення в контексті формування відповідної форми свідомості особистості засвідчує, що найбільшою мірою вона здійснювалася в суміжних із політичною психологією наукових традиціях, а саме: а) психоаналітичній (А. Адлер, В. Ланґер, З. Фройд, К. Юнґ), б) структурно-функціональній (Р. Мертон, Т. Парсонс), в) персонологічній (К. Мангейм, М.М. Ракитянський), г) елітистській (Г. Аптекер, Г. Маркузе, Г. Моска, Х. Ортега-і- Гассет, А. Тойнбі), ґ) культурно-психологічній (М.О. Бердяєв, Х. Ортега-і-Гассет, К. Ясперс), д) постструктуралістській (П. Берґер, Т. Лукман), е) діяльнісній, у межах якої досліджувалися проблеми політичного виховання та пропаганди (М.М. Слюсаревський), політичної соціалізації (Д. Істон, О.Т. Баришполець, М.Й. Боришевський, В.В. Москаленко, В.О. Татенко, М. Херманн, О.Б. Шестопал), добору управлінсько-господарського складу керівників (Д.В. Ольшанський та ін.) тощо.

Незважаючи на істотний науковий доробок дослідників з питань політичної свідомості (О.Т. Баришполець, В.О. Васютинський, О.А. Донченко, О.В. Петрунько, Н.В. Хазратова та ін.), політичної діяльності, участі та поведінки (Л.О. Кияшко, О.І. Юр'єв та ін.), особливостей сприймання людьми політиків та їхньої діяльності (О.В. Митина, В.Ф. Петренко, О.Б. Шестопал), потреб і мотивів розв'язання політико-управлінських задач (А.А. Хвостов, Т.В. Корнілова та ін.), при дослідженні яких опосередковано розкривалися окремі аспекти політичного мислення, й до сьогодні проблема цього феномена політичної психології, а за великим рахунком і становлення внутрішньополітичної та зовнішньополітичної свідомості особистості, включаючи й людину - жителя - члена ТГ, залишається недостатньо вивченою, що зазначають М. Баймуратов, В. Дюнн, Н.Є. Завацька, Р. Коттем, О.О. Кравець, К.К. Мітчін, В.С. Могілевський, Д.В. Ольшанський, М.-Л. Рукетт, А.А. Хвостов, П. Чайлтон, О.І. Юр'єв та ін.

При цьому привертає увагу вказівка, зроблена вітчизняною дослідницею Т.М. Траверсе⁴, на низку суперечностей і труднощів, які актуалізують дану проблему й зумовлюють потребу окреслення шляхів її вирішення:

- традиційні погляди на політику здебільшого ігнорують важливі характеристики пізнавальних процесів людини, посилаючись на зумовленість її політичної психіки масоподібними явищами, що, своєю чергою, спричинюється до використання маніпулятивних методів управління суспільством (фактор узагальненості. - Авт.);

- реальний перебіг соціальних процесів відрізняється від їх політико-ідеологічних інтерпретацій (фактор різниці соціальних інтерпретацій. - Авт.);

- у кризові періоди розвитку соціуму на перший план часто виходить конкретна людина, яка завдяки своїм властивостям може виявитися здатною сфокусувати та спрямувати рух і динаміку суспільно-політичного розвитку (фактор позитивної індивідуалізації. - Авт.);

- професіоналізація політичної діяльності відбувається здебільшого стихійно, що зумовлює невизначеність принципів реалізації політичної діяльності, вимог до властивостей суб'єктів як прийняття, так і втілення політичного рішення (фактор стихійної професіоналізації. - Авт.);

- не враховується, що констатація соціальної проблеми та процесу її перетворення актором на політичну задачу є складно структурованим процесом, який зумовлюється специфікою ситуації та якістю мислення самого актора (фактор взаємодії між ситуацією та якістю мислення актора. - Авт.);

- стадії прийняття політичного рішення (в дискурсі політології) виписують на основі домінуючих функцій аналітичної діяльності, при цьому ототожнюючи аналітичну та пізнавальну діяльності з мисленням (фактор ототожнення аналітичної і пізнавальної діяльності з мисленням. - Авт.).

Системно-індивідуальний метод, що використаний нами для аналізу наведених суперечностей і труднощів, які актуалізують профільну проблему формування зовнішньополітичної свідомості, а також зумовлюють потребу окреслення шляхів її вирішення, дає змогу констатувати, що практично всі суперечності та труднощі торкаються процесів формування свідомості через мислення, що здійснюється конкретною людиною (особистістю), а це, своєю чергою, актуалізує проблематику дослідження, що проводиться.

Метою статті є дослідження ролі і функцій зовнішньополітичної свідомості людини - члена територіальної громади в процесі набуття нею (громадою) глобалістського потенціалу.

Виклад основного матеріалу

Отже, у своїй структурній побудові зовнішньополітична свідомість людини (особистості), в тому числі й людини - члена ТГ виступає органічною частиною суспільної свідомості⁵ та її важливої частини (форми) - політичної свідомості людини (особистості) (індивідуальна політична свідомість) та водночас елементом загальної (колективної) політичної свідомості соціуму (локального, регіонального, загальнодержавного).

Політична свідомість виникає на основі існування і сприйняття свідомістю суб'єктів політичного процесу феноменології політики. Під політикою (від грец. яогакд - діяльність самоуправління у полісі (місті-державі), а надалі - «мистецтво управління» державою і суспільством) - у її дефінітивному вузькому визначенні розуміють діяльність з вирішення питань життя суспільства чи певної його частини⁶. Отже, така телеологічно обґрунтована (цілеспрямована) діяльність, пов'язана з ухваленням відповідальних рішень у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків. Політика є управлінською діяльністю стратегічного рівня щодо внутрішніх та зовнішніх правових стосунків і взаємодій. Це такі інструменти і методи, як дипломатія, торгівля, міграційна політика, співпраця в глобальних проєктах та міжнародна співпраця, наукові та освітні проєкти, силова (військова) конкуренція та політичні, економічні та військові союзи тощо⁷.

Своєю чергою, у широкому розумінні політика - це визначена частина, програма або напрям такої діяльності (орієнтовна складова. - Авт.), сукупність засобів (інструментів) та методів для реалізації певних стратегічних інтересів (інструментальна складова. - Авт.) задля досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі (телеологічна складова. - Авт.). Політикою позначають процес прийняття рішень (діяльнісна складова. - Авт.), а також поведінку в суспільно-державних установах (поведінкова складова. - Авт.). У демократичних суспільствах політику можна спостерігати у взаємодії між певними групами людей (комунікаційно-суб'єктна складова. - Авт.) у корпоративних, академічних, релігійних інституціях (інституційна складова. - Авт.) з основою демократичної форми влади та певної політекономічної системи країни (конституююча складова. - Авт.).

Отже, системний аналіз наведених дефініцій феноменології політики та виокремлення її складових дають змогу зробити висновки в контексті дослідження, що проводиться, про те, що, по-перше, ТГ є ідеальним простором для формування, розробки, функціонування та реалізації політики; по-друге, основні суб'єкти політики та політичної діяльності - люди, одночасно виступають й жителями відповідних територій, членами відповідних громад, що на них функціонують, та переважно громадянами тої держави, на теренах якої існує та функціонує така громада, або мають інший правовий стан (іноземне громадянство, апатризм, біпатризм, біженство тощо), але все одно знаходяться під юрисдикцією держави перебування; по-третє, враховуючи суттєвий управлінський потенціал політики, саме ТГ виступає оптимальним колективним суб'єктом для формування, формулювання, артикуляції та реалізації політичних телеологічних домінант; по-четверте, саме ТГ та її жителі-члени громади є джерелом продукування політичних інтересів та постановки політичних цілей; по-п'яте, саме ТГ є тим умовним полігоном, де такі цілі апробовуються на практиці і отримуються відповідні первинні результати; по-шосте, саме ТГ та її жителі - члени виступають носіями колективної, групової й індивідуальної політичної свідомості.

Визначаючи поняття політичної свідомості, представники політичної науки акцентують увагу на її відповідних характерологічних рисах. Наведемо їх доктринальні позиції з акцентуацією ролі профільної феноменології відносно наведених вище методологічних засад, в яких, на наш погляд, міститься глобалістський потенціал ТГ. Отже, до поняття політичної свідомості входять:

I. Основоположні ознаки політичної свідомості⁸ (ідентифікаційний фактор. - Авт.), до яких представники політичної доктрини відносять наступні:

- вона виступає однією з найважливіших характеристик політичного життя суспільства (конституційно-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- є складним, багатовимірним та неоднозначним поняттям (альтернативно-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- є сукупністю раціональних і емоційно-чутливих, теоретичних і емпіричних, ціннісних та нормативних, свідомих і підсвідомих уявлень суб'єктів політики щодо подій, явищ і тенденцій, пов'язаних з питаннями політичної влади (психо-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- у глобально-структурному вигляді можна виокремити такі сфери політичної свідомості: А) політичну науку (політичні теорії, концепції, гіпотези); Б) політичну ідеологію (політичні цінності, доктрини, ідеали, програми, гасла); В) політичну психологію (політичні відчуття, настрої, думки, воля, спрямованість тощо) (глобальний структурно-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- у локально-структурній побудові розглядається в двох аспектах: ідеологічному та культурно-психологічному (локальний структурно-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- у онтологічному розумінні вона є віддзеркаленням реалій буття: рівня розвитку продуктивних сил, особливостей суспільно-політичної структури та систем суспільних відносин, рівня освіти й культури (онтологічно-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- її психічну основу становлять знання, емоції та оцінки, інтелектуальні структури, мислительні операції, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів, - тому в усіх психічних компонентах політичної свідомості відбивається духовно опанований, засвоєний світ політики (гносео-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- вона виступає своєрідним і суб'єктивним образом політичного буття, бо «виробляється», створюється суб'єктами політики у процесі політичної діяльності, відносин між ними, через залученість до політичної сфери (суб'єктивно-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- її практичним продовженням виступає предметна політична діяльність у вигляді відповідних відносин, інститутів, норм, цінностей, позицій, ролей, статусів, ідеологічних гасел й програм, в яких втілюється й функціонує публічна влада організованого в державу суспільства, тобто саме така діяльність є похідною від політичної свідомості (праксео-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- за психічним механізмом вона ідентична процесу віддзеркалення в суспільній свідомості політичної сфери суспільства (свідомо-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- в історичній ретроспективі вона виникає у процесі практично-діяльнісного засвоєння людьми особливої форми соціальної культури станового суспільства - політики, а спосіб організації діяльності у сфері політики (її суб'єкти, цілі, напрями, засоби й методи реалізації), своєю чергою, впливає на «анатомію» політичної свідомості (історико-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- в інституційному розумінні вона виникає з розшарування суспільства на стани, із загострення боротьби між ними за владу, що робить її з цієї позиції важливою соціально-історичною категорією - отже, відповідно до цього виокремлюють політичну свідомість рабовласників і рабів, феодалів і селян, буржуазії та робітників (станово-ідентифікаційний фактор. - Авт.);

- однак її структура не обмежується таким поділом, бо, по-перше, сама феноменологія політичної свідомості станів не є рафінованою й монолітною, адже вона формується під впливом складних матеріальних, політичних, ідеологічних залежностей і чинників у межах відповідної суспільно-економічної формації; подруге, суспільство поділяється не лише на стани, оскільки його структура набагато складніша і складається з великої кількості різноманітних суспільних груп, які можуть суттєво відрізнятися, а відтак мати цілком несхожу політичну свідомість. Отже, крім станів суспільства носіями політичної свідомості і т. ін. є також групи людей, які об'єднуються на професійній, політичній, етнічній, конфесійній, демографічній та іншій основі (суспільно-структурний ідентифікаційний фактор. - Авт.).

Враховуючи те, що в межах ТГ в умовах МСВ людина-член ТГ і одночасно житель відповідної території держави здійснює свій життєвий цикл, шляхом відповідної соціалізації, включаючи і політичну, і правову соціалізацію, саме в рамках ТГ вона набуває знання про політичний світ, результатом чого є формування і розвиток політичної свідомості. Важливими елементами таких процесів виступають: а) державно організований соціум, у межах якого існує та функціонує ТГ і який здійснює перманентний та вирішальний вплив на формування політичної свідомості як макросуб'єкт формування такої свідомості; б) локальний соціум як соціальна сфера формування такої свідомості; в) відповідна територія держави, на якій існує та функціонує ТГ, як територіальна сфера її формування й розвитку; в) інші люди та органи публічної влади, дії яких, що торкаються політичного світу, створюють політичні смисли як полісуб'єктний склад такої свідомості; г) комунікативна взаємодія людей та інших групових і колективних суб'єктів локального соціуму, як функціональна основа такої свідомості; ґ) політична система локального соціуму, що фактично дублює політичну систему макросоціуму та продукує ідеологічні настанови профільної свідомості; д) інтерсуб'єктивність як телеологічна основа і мета профільної свідомості, що веде до виникнення основоположної екзистенційно-політичної цілі (мети) існування, функціонування і розвитку ТГ; е) діяльність ОМСВ як органів публічної влади, що безпосередньо сприяють формуванню політичних смислів на рівні ТГ та її членів-жителів в умовах повсякденності; є) інституції локального громадянського суспільства, що у своїй переважній більшості хоча і функціонують поза межами державно-політичних настанов та інституцій (виключаючи політичні партії), але все ж продукують відповідні політичні смисли, що сприяють і ведуть до формування профільної свідомості тощо.

II. Враховуючи наведене вище можна виокремити в контексті видової характеристики політичної свідомості (видово-характерологічний фактор. - Авт.):

- масову;

- групову;

- індивідуальну політичну свідомість. Звідси співвідношення між політичною свідомістю суспільства, групи, індивіда можна схарактеризувати за допомогою схем «загальне - особливе - одиничне» та «ціле - частина» (філософсько-характерологічний фактор. - Авт.).

Треба враховувати, що ТГ, яка уособлює локальний соціуму, існує і функціонує за допомогою своєї інституційної структури, яка власне і створюється самою громадою, на трьох рівнях - індивідуальному, груповому і колективному, що дає оптимальну можливість людині бути поінформованою, знати, розуміти, аналізувати й діяти відповідно до своїх внутрішніх атитюдів, в тому числі й політичних та правових, що у більшості випадків збігаються, політичних позицій груп і колективів людей, які діють у межах ТГ на мікро-, мезо- і макрорівнях. Отже, саме так, на трьох рівнях у філософській тріаді «загальне - особливе - одиничне», формується, функціонує, розвивається й удосконалюється політична свідомість, що формується асоціаціями людей, їх групами та конкретною людиною в процесі здійснення нею свого життєвого циклу на рівні МСВ та апробуються її форми і засоби реалізації. Останнє е вельми цікавим, бо цей процес збігається з формуванням муніципальної свідомості та муніципальної психології, що яскраво демонструють єдність та разом із тим різницю «загального - особливого - одиничного», виступаючи одночасно як елементи локальної муніципальної політики, яка, своєю чергою, є також ілюстрацією і результатом політичної свідомості та її прояву у вигляді трирівневого симбіозу.

III. У суб'єктно-функціональному розумінні політична свідомість суспільства:

- інтегрує групові й індивідуальні свідомості, формує і регулює функціонування останніх (інтеграційно-нормативний фактор. - Авт.), - у цьому аспекті політична свідомість суспільства є нормативною, оскільки «примушує», регулює політичну поведінку, так би мовити, неформальним шляхом (на відміну від регулятивної сили законодавства);

- її формування в межах суспільства не є простим, арифметичним процесом складання індивідуальних політичних свідомостей громадян, - бо під час співвіднесення «одиниць» політичної свідомості такі елементи виокремлюються, у певний спосіб кристалізуються і складаються в систему, що є ядром політичної свідомості суспільства (системно-кількісний нормуючий фактор. - Авт.);

- взаємне перетворення множини індивідуальних свідомостей на суспільну свідомість і навпаки здійснюється завдяки політичній комунікації (обміну соціальною інформацією). У такому вимірі політична свідомість відбивається у пізнавальній діяльності, результатом якої є отримання інформації про сутність політичної сфери, її законів, зв'язків з іншими царинами життя суспільства (комунікаційно-нормативний фактор. - Авт.).

Наведені настанови щодо процесів формування політичної свідомості на різних рівнях соціуму, по-перше, органічно відповідають основоположним настановам формування, існування, функціонування і розвитку локального соціуму у вигляді ТГ та в умовах МСВ; по-друге, розкривають особливу роль і місце жителів-членів ТГ і одночасно переважно громадян конкретної держави у процесі формування профільної свідомості як її суб'єктів-носіїв; по-третє, підкреслюють особливу функціонально-діяльнісну роль і значення фактору комунікативної взаємодії всередині ТГ між її членами-жителями у процесі формування такої свідомості; по-четверте, аргументують значення формування соціальних практик (габітусів) і атитюдів в процесі нормативізації політичної свідомості на різних рівнях її формування і прояву; по-п'яте, демонструють принципи (засади) побудови політичної свідомості у розумінні її суб'єктного складу на кшталт «мотрійки», але не механістично, а творчо (креативно) і на оптимально можливому технологічно-ресурсному рівні.

IV. Пізнання політичного світу відбувається на відповідних соціально-раціональних рівнях: буденному та науково-теоретичному (суб'єктно-рівневий фактор пізнання політичного світу. - Авт.).

При цьому зазначені процеси розвиваються одночасно:

а) буденний (емпіричний) рівень політичної свідомості:

- фіксує переважно зовнішні аспекти подій і явищ, що відбуваються на поверхні суспільного життя (політичних відносин, інститутів) - у ньому концентрується багатий життєвий досвід учасників політичної комунікації та взаємодії (габітусно-формуючий фактор. - Авт.);

- створює інформаційну базу для узагальнень, на основі яких синтезуються політико-теоретичні моделі (інформаційно-синтезуючий фактор. - Авт.);

- її носіями є члени суспільства, які можуть нормально, раціонально мислити (суб'єктно-соціальний фактор. - Авт.);

б) науково-теоретична політична свідомість виходить на рівень узагальнень, аналізу механізмів управління політичною сферою суспільства, тому:

- такий її рівень не е загальнодоступним, він характерний для специфічної, висококваліфікованої діяльності політичних мислителів (ідеологів, науковців та ін.) (елітарно-рівневий фактор. - Авт.);

- її суттю є дослідження місця політики в суспільстві, сутності й форм її виявів у публічній владі, державності і т. ін. (сутнісно-науковий фактор. - Авт.);

в) науково-теоретична й буденна політична свідомість співвідносяться не тільки як такі, що перебувають на різних рівнях пізнання світу - вони пов'язані також функцією залежності, в якій практичні утворення окреслюють межі теоретичних конструкцій (детермінантно-рівневий фактор. - Авт.);

г) однак науково-теоретична політична свідомість, перебуваючи в залежності від буденної (емпіричної) політичної свідомості, не детермінується останньою цілковито й однозначно - проблема полягає в умінні, волі й таланті протистояти певному впливу буденної свідомості на теоретичну, віддаючи належне сутності та специфіці виявів емпіричної масової свідомості (пріоритетно-альтернативний фактор. - Авт.).

Безперечно, рівень пізнання політичного світу в межах ТГ на рівні МСВ відбувається в левовій частці на рівні буденної (емпіричної) політичної свідомості. Звідси актуалізується та конкретизується роль і значення діяльності освітніх, виховних, спортивних, молодіжних та інших організацій, що в обов'язковому порядку створюються в межах ТГ або за ініціативою її членів, або безпосередньо ОМСВ в рамках виконання ними своїх компетенційних повноважень, передбачених законодавством, а також інституційних структур громадянського суспільства, що саме створюється, інституціоналізується і функціонує на рівні локального соціуму у своєму історично-первинному розумінні жителями - членами ТГ, їх групами і асоціаціями вільно, на демократичних засадах, з використанням принципів автономії та самостійності, під відповідальність їх членів, на основі відповідних інтересів.

Разом із тим необхідно констатувати, що в процесі вдосконалення механізмів самоорганізації в локальному суспільстві, запровадження муніципальної реформи в Україні⁹, запозичення міжнародних правових стандартів локальної демократії¹⁰ держава та ОМСВ у рамках формування, розробки й реалізації заходів державної муніципальної правової політики, а також в процесі перспективного планування загальної і конкретно-локальної муніципальної діяльності все більше використовують науково-теоретичний рівень політичної свідомості, який дає змогу за допомогою вчених-муніципалістів і фахівців різних спеціальностей у сфері ведення муніципального господарства виходити на рівень узагальнення основних задач муніципального розвитку, аналізувати, обирати, вдосконалювати й за необхідності корегувати механізми управління політичною та іншими, об'єктивованими і тісно пов'язаними з нею, сферами життєдіяльності локального соціуму.

V. Основними типами політичної свідомості виступають: державна (етатизм) і антидержавна (анархізм)¹¹ (типологічно-визначальний фактор. - Авт.):

а) етатистський тип виходить з позиції, що інтереси держави є найвищими, вона має бути монополістом публічної влади і добродійником найвидатніші представники цієї концепції - Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Г. Гегель) (етатистсько-домінуючий фактор. - Авт.);

б) на відміну від етатистського анархістський тип характеризується несприйняттям усіх політико-юридичних норм держави й суспільства, отже, політична влада вважається злом, а держава - експлуататором і ворогом свободи (провідні ідеологи цієї концепції - П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін) (нігілістично-домінуючий фактор. - Авт.).

Визначення типології політичної свідомості українського суспільства на його різних рівнях дає змогу констатувати, що в Україні в рамках МСВ фактично діяв державний (етатистський) тип профільної свідомості, бо, починаючи з моменту «запуску» в державі інституту локальної демократії він постійно знаходився під жорстким контролем держави та функціонував під її егідою, яскравим прикладом чого виступає наявність масиву компетенційних повноважень ОМСВ, структура якого у пропорції 1 до 3 складається з власних (самоврядних) повноважень і делегованих повноважень виконавчої влади, тобто на одне самоврядне повноваження припадає три делегованих, що є свідченням глибокої недовіри держави МСВ, її бажання контролювати «все і всіх», не зважаючи на дефектність, дисфункціоналізм і деструктивність виконання делегованих повноважень, враховуючи його затримку у часі, недоліків матеріально-фінансового та іншого ресурсного забезпечення тощо. Саме це, у підсумку, призвело до суттєвого зниження ролі й значення МСВ в державі, а також до нівелювання мотивації жителів-членів ТГ до участі в ньому, причому завдання щодо підвищення такої мотивації апріорі не могло бути реалізованим ОМСВ, враховуючи на: а) його жахливий матеріально-фінансовий стан, б) відсутність самостійності у вирішенні широкого кола питань місцевого значення,

в) необхідність узгодження будь-якого рішення, навіть з питань, що належать до власних прерогатив, з державною бюрократією, г) відсутність власних повноважень з питань, що є екзистенційно важливими для функціонування ТГ (вирішення питань встановлення комунальних тарифів, купівлі-продажи землі, реєстрація власності) та необхідність їх узгодження на рівні Уряду держави тощо. Все це, у підсумку, призвело до фактичного колапсу МСВ та його перманентного конфлікту з органами державної публічної влади, що й стало однією зі стратегічних причин початку в Україні муніципальної реформи.

Треба наголосити на тому, що наведений вище стан справ в МСВ став причиною формування антидержавного (анархістського) типу політичної свідомості, реалізуючи який деякі ОМСВ в Україні приймали рішення, що виходили за межі їх компетенції, детермінуючи появу компетенційних конфліктів та спірних ситуацій, коли їх вирішення потребувало втручання глави держави¹².

Наявність такого негативного досвіду все ж привело державну публічну владу до суттєвого зниження рівня етатистських тенденцій у взаємовідносинах з МСВ, формування у політичної еліти відповідної муніципальної правосвідомості, протекціоністського ставлення до локальної демократії та надання більшої самостійності ОМСВ, у рамках якої проводиться інтенсивна нормопроєктна діяльність щодо створення розширюваного нормативного блоку власних повноважень ОМСВ, - за рахунок передачі делегованих повноважень виконавчої влади у власні (самоврядні) повноваження ТГ¹³.

VI. Досліджуючи і класифікуючи типи політичної свідомості, користуються й такими параметрами, як централізм - децентралізм (управлінсько-діяльнісний фактор. - Авт.):

а) централістська типологія політичної свідомості виступає у вигляді:

- комуно-соціалістичної - характеризується концентрацією власності; крайній ступінь - економічне безправ'я (диктатно-реалізуючий фактор. - Авт.);

- монархічної - характеризується концентрацією влади, владним авторитаризмом; крайній ступінь - тиранія (авторитарно-реалізуючий фактор. - Авт.);

- націоналістичної - характеризується родовим, вузькогруповим світосприйманням; крайній ступінь - шовінізм (ізоляційно-реалізуючий фактор. - Авт.);

б) децентралістська типологія політичної свідомості виступає у вигляді:

- ліберальної - розподіл власності; крайній ступінь - монополізм (індепендентно-реалізуючий фактор. - Авт.);

- анархістської - розподіл влади, владна децентралізація; крайній ступінь - повне безвладдя (стохас- тично-реалізуючий фактор. - Авт.);

- інтернаціональної - позародове, загальногромадянське світосприйняття; крайній ступінь - імперський космополітизм (космополітично-реалізуючий фактор. - Авт.).

Основним напрямом муніципальної реформи в Україні обрана децентралізація повноважень органів державної публічної влади як управлінський інструментарій, з передачею їх на локальний рівень управління ТГ, тобто управлінським структурам, що їх уособлюють та діють від їх імені та в їх інтересах - ОМСВ¹⁴. Але в основі цього процесу передачі лежить децентралістська типологія політичної свідомості у ліберальній формі (що, до речі, передбачає становлення й розвиток ефективної муніципальної свідомості) з елементами форми інтернаціональної (міжнародні стандарти місцевого самоврядування)¹⁵. На думку багатьох вчених, включаючи й правників, наведену ліберальну форму типології політичної свідомості можна охарактеризувати більш точніше - як «ліберальний комунітаризм»¹⁶, що виникає на базі двох наведених понять у результаті їх синтезу, конвергенції, інтеграції, взаємодоповнення і взаємозбагачення, що формує т. зв. мультиплікативний ефект. Отже, головною ідеєю такого нового філософського «модифікованого гібриду» у «комунітаристських лібералів» або ліберальних комунітаристів, за слушним зауваженням С. Мойсеєва, виступає «необхідність компромісу, знаходження балансу між автономією та індивідуальними правами, з одного боку, та загальним (спільним) благом - з іншого. Будучи конкуруючими моральними принципами, і те й інше є ключовою цінністю і нормативною підставою суспільства, і жоден з цих елементів не повинен домінувати над іншим»¹⁷. На нашу думку, такий підхід найоптимальніше відображає типологію ТГ, а звідси можна констатувати, що відповідна типологія політичної свідомості знайшла своє втілення у практичному реформуванні суспільства і держави.

VII. Надзвичайно важливим поняттям для розуміння проблем суспільної, і зокрема політичної, свідомості є поняття ментальності¹⁸ (архетипно-стереотипний культурний фактор. - Авт.), що:

- характеризує глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, включаючи й підсвідомий її компонент (соціально-суб'єктний фактор. - Авт.);

- під ментальністю розуміють соціально-психологічні характеристики суб'єкта політики (людини, етносу, класу, іншої великої соціальної групи), що виявляються у способі та характері мислення, світовідчутті, соціальних і психічних настановах та поведінці (дефінітивно-визначальний фактор. - Авт.);

- ментальність формується під впливом соціокультурних чинників: традицій, культури, соціально-політичних структур та інститутів суспільства - однак і сама ментальність є чинником формування суспільної свідомості та джерелом культурно-історичної динаміки (соціо-культурний фактор. - Авт.);

- якщо суспільна, зокрема політична, свідомість є регулятором політичної поведінки суб'єктів суспільного життя, то ментальність є внутрішньою характеристикою суб'єкта політики - нації, соціальної або демографічної групи (інтерстиційно-індивідуальний фактор. - Авт.);

- важливою ознакою ментальності та політичної культури взагалі є національний характер, який дослідники розглядають крізь призму історико-культурних традицій, суспільно-політичної практики та індивідуального способу думання - за аналогією з індивідуальним національний характер можна було б тлумачити як комплекс типових зразків поведінки, що регулюють поведінку нації упродовж тривалого часу (національно-ретроспективний фактор. - Авт.);

- політико-психологічна культура суспільства є важливим чинником і механізмом політичної соціалізації, а відтак і регенерації та розвитку політичної сфери суспільства (політико-психологічний фактор. - Авт.).

Необхідно наголосити на тому, що феноменологія ментальності відіграє у МСВ основоположну роль та має конститутивне й інституційне значення для виникнення, формування, існування та функціонування ТГ, а також її розвитку на засадах самоідентифікації, самовизначення, самодіяльності, самоорганізації, бо саме ментальні риси членів ТГ, що формувались історично і залежно від географічних, етнічних, моно- і полінаціональних, релігійних (поліконфесійних), культурологічних ознак тощо, й сприяли створенню індивідуального образу відповідної ТГ у вигляді відповідної ментальної системи габітусів, атитюдів, а також індивідуальних, групових і колективних поведінково-діяльнісних настанов, що на них базуються та реалізуються крізь їх призму та віддзеркалення¹⁹. Крім того, саме зазначені габітуси, атитюди і настанови індивідуального, групового та колективного ґатунку та різних видів (залежно від соціальної сфери, в якій вони виникають та формуються, кристалізуються та легітимуються) являють собою основу муніципальної правосвідомості як різновиду правосвідомості політичної та, своєю чергою, до формування різновиду останньої - зовнішньополітичної свідомості.

VIII. Отже, найпоширенішим є тлумачення політичної свідомості як сукупності поглядів і настанов, що характеризують ставлення людей до держави, партій, суспільно-політичних організацій, політичних цінностей і цілей розвитку, традицій і норм політичного життя²⁰ (тлумачно-дефінітивний фактор. - Авт.).

Ми бачимо, що наведена дефінітивна характеристика політичної свідомості торкається в основному оцінки людьми внутрішньополітичних суб'єктів політичного життя, але при її системному тлумаченні та інтерпретації на держави або системну сукупність держав у вигляді їх союзів, асоціацій, єдине міжнародне співтовариство держав, - можна констатувати, що її іманентною структурною частиною, складовим елементом, функціонально необхідним і праксеологічно існуючим видом виступає зовнішньополітична свідомість.