Екологічний контекст сучасної війни

Початкові інвестиційні витрати на зелені технології будуть вищими порівняно зі старими. Проте протягом життєвого циклу активів відбуватиметься економія, оскільки витрати на енергію або паливо нижчі порівняно зі старими технологіями. Пропозиції післявоєнної відбудови України зосереджені на зеленій реконструкції, проте деякі технології все ще знаходяться на більш ранніх і дорогих етапах свого розвитку - наприклад, виробництво низьковуглецевої сталі. Екологізація сталеливарного виробництва дасть змогу Україні істотно скоротити викиди вуглецю й побудувати галузь промисловості, засновану на ВДЕ шляхом заміни старих електростанцій або металургійних заводів новими, зеленими.

Необхідно створювати мережі резервного енергозабезпечення об'єктів комунального господарства та житлового сектору. Зокрема, блочно-модульні котельні, які працюють на багатьох видах твердого палива (включно з біомасою), дають змогу забезпечити автономне електро- і теплопостачання міських мікрорайонів у випадку виведення з ладу основних потужностей теплової електростанції. Останнє вкрай важливе з огляду на потенційну небезпеку масованих ракетних обстрілів з боку РФ у довготривалій перспективі.

Після руйнувань, спричинених війною, та наслідків воєнних дій для контамінації довкілля настає період масштабних проєктів реконструкції житла та соціальної інфраструктури, синхронізованих з програмами відновлення «стійкості» по- страждалих територій шляхом розмінування, лісовідновлення та всіх супутніх дій, необхідних для рекультивації та відновлення довкілля. Для відбудови зруйнованих територій вкрай нагальною є методологія повоєнної ревіталізації території з контрольованою реконструкцією, узгодженою з локальним відновленням виснажених екосистем [Tortorici, Fiorito, 2017].

Відбудова країни потребуватиме значної кількості природних ресурсів із супутнім зростанням викидів парникових газів, що обернеться ризиком невиконання Україною вже поставлених кліматичних цілей. Очікуване значне хімічне забруднення ґрунтів і вод актуалізує налагодження ефективної системи державного моніторинґу стану довкілля, який дасть змогу зафіксувати реальний обсяг завданої екологічної шкоди та вжити оптимальних заходів для запобігання подальшому погіршенню екологічної ситуації та сприятиме відновленню екосистем.

Оцінюючи екологічну шкоду, завдану Україні війною, західні донори та фінансові установи матимуть труднощі з узгодженням українських методів оцінки екологічних збитків із загальноприйнятими методами. Українське законодавство не дає визначення понять «екологічна шкода» (environmental damage) і «екологічна відповідальність» (environmental liability). Визначається лише кримінальна відповідальність за масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу. При цьому відшкодування не передбачається і жоден з параметрів, необхідних для оцінки масштабу «екологічної шкоди», законодавством не визначається. Українська методика визначає цивільну відповідальність лише за «традиційну шкоду», тоді як американська і європейська методики оцінюють «чисту екологічну шкоду», яка базується на повноваженнях та обов'язках органів державної влади («адміністративний підхід»).

Сучасна американська і європейська методики обрахунків екологічних збитків ґрунтуються на понятті «екологічної відповідальності» за шкоду довкіллю, що надає підстави розраховувати розмір не лише збитків, а й компенсаційних коштів, потрібних для відновлення довкілля. Відповідно методика оцінки впливу на довкілля передбачає оцінку обсягу коштів для його відновлення та спроможності надавати екосистемні послуги. Значні розбіжності в оцінках значною мірою пов'язані з різними визначеннями того, що є «екологічними збитками», де відмінності в термінології ще більше спотворюються через об'єднання оцінок витрат на відновлення на двох етапах післявоєнної відбудови: негайного відновлення та довгострокової відбудови.

Негайне відновлення здійснюється протягом відносно короткого періоду 2-5 років після завершення бойових дій і вимагає зосередження на відновленні основних комунальних послуг і швидкій відбудові критично важливої інфраструктури. Довгострокова фаза відновлення триватиме протягом наступного десятиліття й має охоплювати такі аспекти, як «зелена інфраструктура», відновлення екосистем, компенсація збитків, завданих здоров'ю населення, пом'якшення наслідків зміни клімату та підвищення рівня адаптації до очікуваних наслідків зміни клімату.

На думку експертів, адекватним підходом для процедури розрахунку збитків, завданих природним ресурсам унаслідок російського вторгнення, є створена в 1991 р. Компенсаційна комісія ООН як допоміжний орган Ради Безпеки ООН з мандатом розглядати претензії та виплачувати компенсації за збитки та шкоду, завдані незаконним вторгненням Іраку та окупацією Кувейту. При оцінці завданої екосистемам шкоди, їх цінності та вартості необхідно врахувати три окремі категорії вигод, витрат і шкоди. Вони належать до різних загальноприйнятих методологічних підходів, що використовуються для оцінки вартості екологічних атрибутів та екологічних послуг [Демиденко, Стахів, 2023].

Перший підхід до оцінки - це пряма економічна вартість потоку послуг, що надаються екосистемою, - наскільки вони сприяють підтримці природних екологічних систем, разом із цінністю, яку люди отримують від полювання, риболовлі та інших видів діяльності. Другий підхід - це вартість відновлення або реабілітації таких екосистем у разі їх пошкодження. Третя категорія методологій зосереджена на рекультивації токсичних і небезпечних відходів, що є набагато складнішим і дорожчим процесом, оскільки рішення приймаються відповідно до прямого впливу та ризиків для здоров'я і безпеки населення, які регулюються суворими нормами щодо забруднюючих речовин.

У повоєнний період мінімізація ефектів «віддачі середовища» потребуватиме належної інституційної рефлексії щодо екологічного відновлення, яка втілюється у адміністративній спроможності державних природоохоронних інституцій на національному та локальному рівнях забезпечити планування та імплементацію екологічно стійкої реконструкції. Своєю чергою інституційна спроможність виявляється у здатності інституцій виконувати свої функції через забезпечення належного рівня розвиненості організаційної інфраструктури, професійної підготовки персоналу та матеріально-фінансових ресурсів. Економічні інструменти екологічного управління, включно з відшкодуванням екологічної шкоди, мають бути спрямовані не на отримання доходу шляхом введення екологічного податку, а на зміну екоатрибутивних патернів поведінки. На меті зміна функційного призначення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, його перетворення з екстрактивної інституції визискування платежів і штрафів на державного менеджера з природних ресурсів з урахуванням суспільних екологічних інтересів.

Чинний проєкт Національного плану відновлення України у сфері екологічної безпеки містить переважно превентивні заходи (скорочення викидів та управління відходами) та заходи з захисту довкілля, тоді як заходи з екологічного відновлення становлять лише кілька відсотків бюджету плану. Відновлення пріоритетної інфраструктури для запобігання забрудненню та заходи з управління відходами не можуть відновити дуже деградовані екосистеми. Можна мінімізувати майбутні негативні впливи на стан довкілля та екосистемні послуги, але не можна виправити вже завданої шкоди. Тому вкрай необхідним видається зміна антропоцентричного тлумачення поняття «зеленої реконструкції» як пріоритетних дій з попередження забруднення, декарбонізації та управління відходами, на екоцентричне з пріоритетом активності на повернення порушених природних ресурсів та екосистемного сервісу до їх базового стану.

Для запобігання масштабним соціально-екологічним ризикам повоєнного майбутнього України державна стратегія відбудови країни має враховувати експертну екологічну оцінку, а законодавчі зміни мають проходити належне оцінювання екологічних ризиків за участю профільного парламентського комітету і громадських екологічних організацій. Національний план повоєнного відновлення обов'язково має передбачати заходи з відновлення та збереження екосистем, а до планів з відбудови населених пунктів мають бути включені природо- орієнтовані рішення та заходи з адаптації до зміни клімату [Environmental impacts, 2022]. У плані повоєнного відновлення довкілля доцільно відмовитись від методик оцінки «традиційної шкоди» від агресії РФ та використовувати натомість сучасні методики «чистої екологічної шкоди».

Джерела

1. Василюк, О., Ільмінська, Л. (2020). Екосистемні послуги. Огляд. БО «БФ «Фонд захисту біорізноманіття України».

2. Василюк, О., Колодежна, В. (2022). Якою повинна бути доля пошкоджених від вибухів українських територій? UWEC, вип. 2, 3-11.

3. Демиденко, А., Стахів, Є. Як правильно рахувати екологічні збитки України від війни ? Отримано з: https://voxukraine.org/yak-pravylno- rahuvaty-ekologichni-zbytky-ukrayiny-vid-vijny

4. Стегній, О. (2012). Соціологічне прочитання природи. Київ: Центр екологічної освіти та інформації.

5. Стегній, О. (2022). Соціально-екологічні ризики російсько-української війни. В: Українське суспільство в умовах війни. Рік 2022 (с. 77-87). Київ: Інститут соціології НАН України.

6. Стегній, О. (2023). Антропоцентрична парадигма ведення сучасної війни знання. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1, 24-41.

7. Ballentine, K., Nitzschke, H. (2003). Die Politische Okonomie von Bur- gerkriegen: Welche Lehren fur Politik? Entwicklung und Zusammenarbeit, 44, 452 -455.

8. Catton, W. R. Jr. (1982). Overshoot: The Ecological Basis of Revolutionary Change. Urbana and Chicago: University of Illinois Press.

9. Certini, G., Scalenghe, R., Woods, W. I. (2013). The impact of warfare on the soil environment. Earth Science Reviews, 127, 1-15.

10. Clark, B., Jorgenson, A. K. (2012). The Treadmill of Destruction and the Environmental Impacts of Militaries. Sociology Compass, 6/7, 557-569.

11. Closmann, Ch. E. (Ed.) (2009). War and the Environment. Military Destruction in the Modern Age. Texas: Texas A&M University Press.

12. Cortright, D., Lopez, G. A., Gerber, L. (2002). Sanctions and the Search for Security: Challenges to UN Action. New York: Lynne Rienner Publishers.

13. Einsiedel, von S. (2017). Civil War Trends and the Changing Nature of Armed Conflict. UNU-CPR, Occasional Paper 10.

14. Engh, S. (2020). Georg Borgstrnm and the population-food dilemma. In: Histories of Knowledge in Postwar Scandinavia (p. 39 -58). London: Routledge.

15. Environmental impacts of the war in Ukraine and prospects of a green reconstruction (2022). OECD.

16. Givens, J. E. (2014). Global Climate Change Negotiations, the Treadmill of Destruction, and World Society, International Journal of Sociology, 2, 7-36.

17. Goldsmith, G. S. (2010). Environmental impacts and military range use. An investigation and summary of what we have learned aft er 12 years at Massachusetts Military Reservation (MMR) and implications for the continued use of military ranges in the United States. U. S. Army Environmental Policy Institute.

18. Gontier, M. (2007). Scale issues in the assessment of ecological impacts using a GIS-based habitat model - A case study for the Stockholm region. Environmental Impact Assessment Review, 27, 440-459. Отримано з: https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0195925507 000194

19. Heupel, M. (2009). Die Gewaltokonomien der «Neuen Kriege». Aus Politik und Zeitgeschichte, 46, 9-14.

20. Hupy, J. P. (2008). The environmental footprint of war. Environmental History, 14(3), 405-421.

21. IPCC (2022). Summary for Policymakers. Отримано з: https://www. ipcc.ch/report/ar6/wg2/downloads/report/IPCC_AR6_WGII_Sum maryForPolicymakers.pdf

22. Kaldor, M. (2012). New and Old Wars: Organised Violence in a Global Era. California: Stanford University Press.

23. Kopel, D., Malkinson, D., Wittenberg, L. (2015). Characterization of vegetation community dynamics in areas affected by construction waste along the urban fringe. Urban Ecosystems, 18, 133-150.

24. Lanier-Graham, S. D. (1993). The Ecology of War: Environmental Impacts of Weaponry and Warfare. New York: Walker and Company.

25. Lawrence, M. J., Stemberger, H. I. J., Zolderdo, A. J., Struthers, D. P., Cooke, S. J. (2015). The effects of modern war and military activities in biodiversity and the environment. Environmental Review,23, 443-460.

26. Le Billon, Ph., Nicholls, E. (2007). Ending «Resource Wars»: Revenue Sharing, Economic Sanction or Military Intervention? International Peacekeeping, 14, 613-632.

27. Lindsell, J. A., Klop, E., Siaka, A. M. (2011). The impact of civil war on forest wildlife in West Africa: mammals in Gola Forest, Sierra Leone. Oryx, 45 (01), 69-77.

28. Long, T. P. (2009). A global prospective on underwater munitions. Marine Technology Society Journal, 43 (4), 5-10.

29. Machlis, G. E., Hanson, T. (2008). Warfare Ecology. BioScience, 58 (3), 729-736.

30. Majeed, A. (2004). The impact of militarism on the environment: an overview of direct and indirect effects. A research report written for Physicians for Global Survival (Canada). Ottawa. Retrieved from: https://bazaarmodel.net/ftp/Project-C/Bazaarmodel/Materiaal/Xtra- detail/pdf/militarism_environment_web.pdf

31. Millennium Ecosystem Assessment. Ecosystems and Human Well-being: A Framework for Assessment (2023). Washington: Island Press.

32. Munkler, H. (2002). Die neuen Kriege. Rowohlt Verlag: Reinbek bei Hamburg.

33. Munkler, H. (2003). Der neue Golfkrieg. Rowohlt Verlag: Reinbek bei Hamburg.

34. Prose, D. V., Wilshire, H. G. (2000). The Lasting Effects of Tank Maneuvers on Desert Soils and Intershrub Flora. Washington: US Geological Survey. Open-fi le Report no. 00-512. Отримано з: https://pubs.usgs.gov/ of/2000/0512/pdf/of00-512.pdf

35. Prumm, K. (2005). Die Historiographie der «neuen Kriege» muss Mediengeschichte sein. Zeithistorische Forschungen, 2, 100-104.

36. Pugh, M., Cooper, N., Goodhand, J. (2004). War Economies in a Regional Context: Challenges of Transformation. Boulder, Colorado. Lynne Rienner Publishers.

37. Rodda, G. H., Savidge, J. A. (2007). Biology and impacts of Pacific Island Invasive Species. Boiga irregularis, the Brown Tree Snake (Reptilia: Colubridae). Pacific Science, 61, 307-324.

38. Saha, D., Bilek, P., Stubbe, R., Mettenheim, von M. (2022). Economic reasons for green reconstruction programme for Ukraine Reforms. Отримано з: https://voxukraine.org/en/economic-reasons-for-a-green-reconstruc tion-programme-for-ukraine/

39. Schlichte, K. (2011). Die «neuen Kriege» sind die alten. Vorgange. Nr. 193. Heft 1, 88-93.

40. Schnaiberg, A. (1980). The Environmental: From Surplus to Scarcity. New York: Oxford University Press.

41. Smith, S. L. (2011). Toxic legacy: mustard gas in the sea around us. Journal of Law, Medicine & Ethics, 39 (1), 34-40.

42. Tonnies, S. (2009). Die «Neuen Kriege» und alte Hobbes. Aus Politik und Zeitgeschichte, 46, 27-32.

43. Tortorici, G., Fiorito, F. (2017). Building in post-war environments. Procedia Engineering, 180, 1093-1102.

44. Wennmann, A. (2005). Resourcing the Recurrence of Intrastate Conflict: Parallel Economics and Their Implications for Peacebuilding. Security Dialogue, 36, 479-494.

45. White, D. F., Rudy, A. P., Gareau, B. J. (2016). Environments, Natures and Social Theory. Towards a Critical Hybridity. New York: Palgrave Macmillan.

46. Witnessing the Environmental Impacts of War. Environmental case s tudies from conflict zones around the world (2020). Отримано з: https://paxforpeace.nl/publications/witnessing-the-environmental-impacts-of- war/

47. Zentelis, R., Lindenmayer, D. (2014). Bombing for biodiversity - enhancing conservation values of military training areas. Conservation Letters, 8 (4), 299-305.

48. Zhou J., Anthony, I. (2023). Environmental accountability, justice and reconstruction in the Russian war on Ukraine. Отримано з: https://www. sipri.org/commentary/topical-backgrounder/2023/environmental-ac- countability-justice-and-reconstruction-russian-war-ukraine

Размещено на Allbest.ru