Дефіцит демократії в європейському союзі: до поняття та розуміння феноменології

Разом з тим, як слушно зауважує Л. Зідентоп, формування культури згоди, неможливо без осмислення наступної дилеми сучасної демократії, - коли, з одного боку, демократичні свободи і незалежність особистості передбачають масштабну соціальну організацію, - а з іншого боку, демократичне громадянство передбачає, що «таке мале є чудовим», оскільки саме такий порядок сприяє участі громадян у політичному житті і вихованню громадянських достоїнств. Звідси виникає питання: чи можна поєднати ці погляди на масштаби необхідної для демократії організації, чи можна поєднати публічне (бажання бути громадянами) і приватне (бажання бути споживачами), якщо сам масштаб демократичного суспільства унеможливлює активне громадянство, оскільки відсуває громадські дебати і прийняття рішень занадто далеко від громадян? Наведена проблема, на наш погляд, є стратегічно важливою, бо фактично окреслює основоположний внутрішній конфлікт епістемологічного характеру та концептуально- світоглядного значення, що суттєвим чином впливає на дуже складні процеси формування, існування, розвитку, застосування та трансформації системи європейських конституційних цінностей - боротьба та пошук оптимального та достойного виходу з дихотомій «громадянин - споживач», «демократичні свободи - мовчазне, але повсякденне сите існування», «соціально - політичний розвиток - соціально-політична стагнація» тощо. Причому, і на цьому необхідно акцентувати увагу, своєчасне не вирішення наведених дихотомій - призведе до дискредитації та нівелювання «європейського інтеграційного проєкту» або встановлення авторитарних тенденцій в межах ЄС.

Виходом з цієї дилеми, як вважає Л. Зідентоп, може стати концепція «стриманого громадянства», що передбачає передачу значних владних повноважень на місцевий та регіональний рівні, - тобто, фактичну децентралізацію владних повноважень публічної влади. Це, з одного боку, дозволить обмежити сферу діяльності держави, її етатизм, і буде сприяти реальному визнанню важливості і недоторканності приватного життя. А з іншого - виховає у населення громадівський дух, який буде сприяти їх підйому над вузькими особистими і груповими інтересами на користь колективних. Ба більше, цей громадський дух за допомогою місцевого і регіонального рівнів, буде виведеним в площину національних інтересів і навіть за її межі - на наднаціональний рівень.

Треба також зазначити, що концепція «стриманого громадянства» генетично пов'язана з федералізмом, бо саме він не тільки міцно обвиває індивіда різними рівнями асоціацій, а й дозволяє сформувати йому чітку систему співвідношення індивідуальних, групових та колективних інтересів, що виникають у нього в процесі життєдіяльності в межах територіальної громади, - і тим самим дозволяє безконфліктно примирити громадянство і громадянське суспільство, публічну та приватну сфери людського життя.

Далі, продовжує Л. Зідентоп, формування загальноєвропейської політичної культури як культури згоди неможливо без відповіді на питання про можливість успішного злиття в сучасній Європі вже існуючих тут політичних культур. Якщо ця відповідь буде позитивною, то як швидко це має статися? Іншими словами, які загрози «поспішної інтеграції»? Складність полягає в тому, що в Європі жодна політична система і відповідна система цінностей - аристократія, монархія, демократія і теократія - як в історичному вимірюванні так й в сьогоденні НЕ здобула остаточної і переконливої перемоги. Крім верховенства закону, не існувало жодної офіційної доктрини, ніякої насильно встановленої системи уявлень і правил. Тому становлення системи представницької влади в Європі було більш складним і невизначеним процесом (у порівнянні з розвитком американського федералізму), позначеним спадщиною «кривавої боротьби» між різними ідеалами і цінностями, суперечливою, але в той же час і багатою спадщиною, в основі якої лежить стохастичне поєднання засадничих елементів європейських суспільств (феодальної аристократії, самоврядних міст Магдебурзького права і муніципалізованих комун, королівської влади абсолютистської та конституційної форм, католицької, християнської і протестантської церков).

Але треба розуміти, що саме в цьому й полягає і перевага Європи, де демократичні цінності знаходяться під захистом спогадів, уявлень, інстинктів і звичаїв, що історично виникли ще в умовах ієрархічних спільнот і які сформували і побудували структуру європейського суспільства у більш складному і багатому вигляді, бо вона поєднує в собі різні ознаки соціально - релігійної та соціально-владної характерології. Наприклад, голландська демократія була олігархічною і конфесійною, німецька - децентралізованою і патерналістською, французька - бюрократичною і час від часу популістською, італійська - общинною і навіть архаїчною [12].

Тому, поспішна ж політична інтеграція, без врахування наведених особливостей, загрожує складним структурам європейських суспільств складними ідеологічно-ментальними конфліктами, бо вона сформована в окремих національних державах, кожна з яких мало свою власну політичну культуру. Звідси, намагатися спішно змінити ці культури, підпорядковуючи їх єдиному центру, означає ризикувати знищенням різних форм суспільно-громадівської свідомості, які існують та функціонують зараз в Європі. Європейські ж еліти, своєю чергою, проводячи політику занадто швидкої інтеграції, ризикують підтвердити підозру широких верств громадськості щодо того, що вони представляють лише самих себе.

Тому, саме з огляду на це, Л. Зідентоп акцентує увагу на тому, що федералізм повинен впроваджуватися в Європі поступово, еволюційним шляхом, на підставі консенсусу в питанні про те, в яких сферах прерогативи прийняття рішень будуть належати центру, а в яких вони залишаться у веденні периферії. Так чи інакше, тільки «великі конституційні дебати» дозволять народам Європи брати участь у визначенні власної долі і сприйняти те, що відбувається нині в Європі, не як результат дії невидимих сил ринку або махінацій еліт, які вийшли з-під контролю, а як власний історичний вибір [14, с. 2].

Отже, такий підхід до розуміння «дефіциту демократії» в ЄС акцентує увагу на легітимності рішень, прийнятих загальноєвропейських центром, і відстоює необхідність дослідження питання, як громадяни могли б вплинути або ж поставити під сумнів такого роду рішення. Разом з тим, представники європейської доктрини вважають, що в умовах слабкого і непрямого зв'язку між громадянами і європейськими інституціями це можливо зробити в такий спосіб [7, с. 95]:

- по-перше, тоді, коли ЄС виступає як посередник між інтересами національних груп різних країн тоді, коли він намагається уніфікувати свої стосунки з країнами -членами і пропонує інституційну платформу для їх співпраці (тобто, в розробці та пропонуванні такого «демократичного» порядку денного закріплюється ініціативна роль ЄС - Авт.);

- по-друге, коли ЗМІ та інші культурні інституції сприяють визначенню переліку питань, які слід розглядати як європейські (тобто, акцентується увага на суттєвій ролі культурологічних інституцій держав-членів та всього ЄС в формуванні і обґрунтуванні питань нового «демократичного порядку денного» - Авт.);

- по-третє, коли зростання активності національних груп поєднується з політичним торгом (перемовинами) на європейському рівні в тих напрямках, в яких держави-члени і сам ЄС поділяють політичну відповідальність (тобто, окреслюється ініціативна роль національних держав в процесі подолання «дефіциту демократії» - Авт.);

- по-четверте, коли конструювання ідентичності відбувається таким чином, що цінності, які закріплюються серед населення і еліт, позначаються виключно як «європейські» (тобто, окреслюється безпосередня важлива роль населення - громадян різних держав-яленів ЄС і одночасно громадян ЄС у селекції, розробці, розумінні, сприйнятті європейських цінностей через їх вплив на суспільну свідомість - Авт.).

Одночасно, треба зазначити, що автори, що пропонують наведені вище шляхи з визначенням відповідної ролі суб'єктів європейської інтеграції, не зазначають як, яким чином, у якій послідовності, комплексно або поодинці використовувати такі заходи. Вважаємо, що тут мова може йти тільки про системне і комплексне використання таких заходів, що у випадку такого застосування будуть володіти кумулятивним ефектом. Разом з тим, в цілому ж в рамках цього підходу ними робиться висновок про те, що подолання «дефіциту демократії» неможливо без розвитку та оптимізації взаємодії принципів федералізму і демократичності.

Насамкінець, треба звернути увагу на питання підвищення технологізації процесів подолання «дефіциту демократії» за рахунок використання нових форм демократичного порядку прийняття політико-правових рішень в рамках територіальних громад держав -членів. Це питання є досить актуальним, бо воно може бути застосованим та інтерпретованим на коло питань, що вирішуються хоча і на локальному рівні соціуму, але торкаються розвитку та прийняття рішень в межах інтеграційного об'єднання.

Звідси, воно має важливе та визначальне значення в умовах формування та вдосконалення демократичної правової державності, що зазвичай проходить в умовах постійного використання форм безпосередньої та представницької демократії, - що є найбільш апробованими в теорії та на практиці формою безпосередньої участі населення - жителів-членів ТГ в прийнятті управлінських рішень та рішень політико-правового значення, демократичного формування депутатського корпусу ОМСВ та вибору посадових осіб МСВ або участі у діяльності наведеного депутатського корпусу або на виборних посадах. В останні роки в теорії демократії отримали доктринальне обґрунтування та розвиток, а в муніципальному будівництві багатьох демократичних розвинених держав й практичне втілення нові форми участі людини в загальнодемократичних процесах, включаючи і участь в прийнятті політико-правових рішень. До них відносяться:

а) партисипаторна демократія (від англ. participate - брати участь): така форма демократії, що реалізується завдяки формуванню мотивації у членів територіальних громад до участі в локальній демократії шляхом активізації їх участі у різних формах МСВ та шляхом допомоги ОМСВ в реалізації їх повноважень;

б) деліберативна демократія: ця форма демократії тільки розвивається в рамках публічної муніципальної влади, бо в основі її механізму лежить забезпечення демократичного врядування через форми дорадчої комунікації в локальному соціумі;

в) агрегативна демократія: форма демократії, що викликана до життя функціонуванням публічної муніципальної влади, передбачає не тільки вирішення ОМСВ колективних інтересів, тобто інтересів всієї ТГ, а й вирішення індивідуальних інтересів конкретної людини-жителя, що є членом такої громади;

г) агоністична демократія: є фактично новою формою демократичної участі жителів у становленні та розвитку МСВ, бо створена завдяки перманентному розвитку публічної муніципальної влади; саме вона дає конкретну можливість через повноваження ОМСВ та їх розширення і вдосконалення урізноманітнити життя у відповідності до демократичних цінностей, що збагачує жителів-членів ТГ та робить локальний соціум більш сучасним та телеологічно спрямованим за допомогою появи ширшого кола демократичних інститутів, дискурсів та форм життя, які сприяють індивіду в його ідентифікації з демократичними цінностями [16].

Висновки

Викладене вище дає змогу зробити відповідні висновки:

- зміст феноменології «дефіцит демократії» містить відсутність або нестачу відповідних форм демократичної участі населення держав-членів ЄС, що володіють політико-правовим статусом «громадян об'єднання» в процесі розробки та прийняття політичних рішень на рівні Співтовариств;

- феноменологія «дефіцит демократії» не стільки містить в собі показник нестачі та нехтування демократичними принципами в рамках ЄС, скільки є ознакою нестачі або недосконалості демократичних процедур при прийнятті політичних рішень інституціями інтеграційного об'єднання в контексті участі громадян його держав-членів в розробці та прийнятті таких рішень;

- активні доктринальні пошуки представників науки європейського права і права ЄС призвели до висновку, що подолання феноменології «дефіциту демократії» неможливо без розвитку та оптимізації взаємодії принципів федералізму і демократичності в межах інтеграційного об'єднання, що фактично виступають гарантом його наступного розвитку та успішності всього «європейського інтеграційного проєкту»;

- в основі подолання феноменології «дефіциту демократії» лежить об'єктивація та активізація системи комунікативної взаємодії жителів -членів територіальних громад держав- членів ЄС в контексті розвитку форм безпосередньої демократії, включаючи нові форми демократичної участі людини в обговоренні та прийнятті рішень в сферах місцевого, регіонального самоврядування, а також на загальнодержавному та наднаціональному рівнях.

Список використаної літератури

1. Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору): Закон України від 7 лютого 2019 року. Відомості Верховної Ради. 2019. № 9. Ст. 50.

2. Габермас Ю. Залучення іншого: Студії з політичної теорії / Пер. з нім. А. Дахнія. Львів: Астролябія. 2006. 416 с.; Гердеген М. Європейське право / Пер. з нім. Київ: К.І.С., 2008. 528 с.

3. Леонард М. ХХ1 век - век Европы / Пер. с англ. Т. Банкетовой. Москва: АСТ; М.: Хранитель. 2006. 250 с.

4. Теорія та практика європейського врядування: навч. посіб. / Л. Л. Прокопенко, О. М. Рудік та ін. Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ. 2009. 216 с.

5. Кулабухова А. В. Вплив громадян на функціонування ЄС та проблема «дефіциту демократії». Державне будівництво та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. / редкол.: Ю. Г. Барабаш та ін. Х. : Право, 2015. Вип. 29. С. 166-178.

6. Трагнюк О. Я. Деякі правові засоби подолання дефіциту демократії в Європейському Союзі (на прикладі інституту громадянської ініціативи в ЄС). Державне будівництво та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. / редкол.: Ю. П. Битяк та ін. Х.: Право, 2011. Вип. 22. С. 86-95.

7. Європейська інтеграція / Пер. з нім. Уклад.: М. Яхтенфукс, Б. Колєр-Кох. Кив: Вид. дім «Києво-Могилянська академія». 2007. 394 с.

8. Гоці С. Урядування в об'єднаній Європі / Пер. з італ. Київ: К.І.С., 2003. 286 с.

9. Проді Р. Промова на пленарній сесії Європарламенту, жовтень 2000 року. Ніццький договір та розширення СС / Міністерство юстиції України, центр порівняльного права; За наук. ред. С. Шевчука. Київ. 2001. С. 66-74.

10. Норрис П. Политическое представительство и демократический дефицит. Теория и практика демократии. Избранные тексты / Пер. с англ. / В.Л. Иноземцев, Б.Г. Капустин (ред. пер.); С.В. Чебанов, А.Н. Шахова (науч. ред); Центр исследований постиндустриального общества. Москва: Ладомир, 2006. С. 443-447.

11. Габермас Ю. Залучення іншого: Студії з політичної теорії / Пер. з нім. А. Дахнія. Львів: Астролябія. 2006. 416 с.

12. Шульга М.А. «Дефицит демократии» в Европейском Союзе: смыслы и интерпретации.

URL: https://cyberleninka.ru/article/n/defitsit-demokratii-v-evropeyskom-soyuze-smysly-i-interpretatsii

13. Гердеген М. Європейське право / Пер. з нім. Київ: К.І.С., 2008. 528 с.

14. Зидентоп Л. Демократия в Европе / Пер. с англ.; под ред. В.Л. Иноземцева. Москва: Логос, 2001. 360 с.

15. Баймуратов М.О. Модифікації державного суверенітету в умовах європейської інтеграції в контексті взаємовідносин Європейського Союзу з державами -членами / М. О. Баймуратов, Ю. С. Хоббі. Суми: Університетська книга, 2013. 300 с.

16. Гайко О. Парадигми демократії: агрегативна (Й. Шумпетер), деліберативна (Ю. Хабермас) та агоністична (Ш. Муфф). URL: http://dspace.univer.kharkov.ua/bitstream/123456789/ 885/2/%D0%93%D0%B0% D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B3.pdf

References

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (2019), The Law of Ukraine “On amendments to the Constitution of Ukraine (regarding the state's strategic course to acquire full membership of Ukraine in the European Union and the North Atlantic Treaty Organization ”, Vidomosti Verkhovnoi Rady, vol.

9, Art. 50.

2. Habermas, Yu. (2006). Zaluchennia inshoho: Studii z politychnoi teorii [Involvement of another: Studies in political theory]. Lviv, Astrolabia, 416 p.; Herdehen, M. (2008). Yevropeiske pravo [European law]. Kyiv, K.I.S., 528 p.

3. Leonard, M. (2006). XXI vek - vek Yevropi [The 21st century is the century of Europe]. Moscow, AST; Keeper, 250 p.

4. Prokopenko, L.L., Rudik, O.M. (2009). Teoriia ta praktyka yevropeiskoho vriaduvannia [Theory and practice of European governance]. Dnipropetrovsk, DRIDU NADU, 216 p.

5. Kulabukhova, A.V. (2015). Vplyv hromadian na funktsionuvannia YeS ta problema "defitsytu demokratii" [The influence of citizens on the functioning of the EU and the problem of the "deficit of democracy]. Derzhavne budivnytstvo ta mistseve samovriaduvannia: zb. nauk. pr. [State construction and local self-government: coll. of science]. Kharkiv, vol. 29, pp. 166-178.

6. Trahniuk, O.Ia. (2011). Deiaki pravovi zasoby podolannia defitsytu demokratii v Yevropeiskomu Soiuzi (na prykladi instytutu hromadianskoi initsiatyvy v YeS) [Some legal means of overcoming the deficit of democracy in the European Union (on the example of the institution of citizens' initiative in the EU)]. Derzhavne budivnytstvo ta mistseve samovriaduvannia: zb. nauk. pr. [State construction and local self-government: coll. of science]. Kharkiv, vol. 22, pp. 86-95.

7. Yakhtenfuks, M., Kolier-Kokh, B. (2007). Yevropeiska intehratsiia [European integration]. Kyiv, Publishing House "Kyiv-Mohyla Academy", 394 p.

8. Hotsi, S. (2003). Uriaduvannia v obiednanii Yevropi [Governance in a united Europe]. Kyiv, K.I.S., 286 p.

9. Prodi, R. (2001). Promova na plenarnii sesii Yevroparlamentu, zhovten 2000 roku. Nitstskyi dohovir ta rozshyrennia YeS/ Ministerstvo yustytsii Ukrainy, tsentr porivnialnoho prava [Speech at the plenary session of the European Parliament, October 2000. Treaty of Nice and EU enlargement / Ministry of Justice of Ukraine, center of comparative law]. Kyiv, pp. 66-74.

10. Norrys, P. (2006). Polytycheskoe predstavytelstvo y demokratycheskyi defytsyt. Teoryia y praktyka demokratyy. Yzbrannie teksti [Political representation and democratic deficit. Theory and practice of democracy. Selected texts]. Moscow, Ladomyr, pp. 443-447.

11. Habermas, Yu. (2006). Zaluchennia inshoho: Studii z politychnoi teorii [Involvement of the Other: Studies on Political Theory]. Lviv, Astrolabia, 416 p.

12. Shulha, M.A. "Defytsyt demokratyy" v Evropeiskom Soiuze: smisli y ynterpretatsyy ["Deficit

of democracy" in the European Union: meanings and interpretations] Available at:

https://cyberleninka.ru/article/n/defitsit-demokratii-v-evropeyskom-soyuze-smysly-i-interpretatsii (Accessed 21 April 2022).

13. Herdehen, M. (2008). Yevropeiske pravo [European law]. Kyiv, K.I.S., 528 p.

14. Zydentop, L. (2001). Demokratyia v Evrope [Democracy in Europe]. Moscow, Logos, 360 p.

15. Baimuratov, M.O. (2013). Modyfikatsii derzhavnoho suverenitetu v umovakh yevropeiskoi intehratsii v konteksti vzaiemovidnosyn Yevropeiskoho Soiuzu z derzhavamy-chlenamy [Modifications of state sovereignty in the conditions of European integration in the context of relations between the European Union and the member states]. Sumy, University book, 300 p.

16. Haiko O. Paradyhmy demokratii: ahrehatyvna (I. Shumpeter), deliberatyvna (Iu. Khabermas) ta ahonistychna (Sh. Muff) [Paradigms of democracy: aggregative (Y. Schumpeter), deliberative (Y. Habermas) and agonistic (S. Mouffe)] Available at: http://dspace.univer.kharkov.ua/ bitstream/123456789/885/2/%D0%93%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%9E%D0%BB%D0 %B5%D0%B3.pdf (Accessed 21 April 2022).

Размещено на Allbest.ru