"Культурна дипломатія, публічна дипломатія" і зовнішня культурна політика України (1991-2023 рр.): теоретико-методологічний, інституціональний і міжнародно-політичний аспекти

- з'явились перші великі мультидисциплінарні проекти (Європалія, Польські сезони);

- опрацьовано систему візуалізації закордонних програм пропаганди Польщі;

- підготовлено серію іміджевих публікацій з єдиною видавничою та комунікативною концепцією;

- створено багатомовні веб-сайти (www.poland.gov.pl, www.pologne.gov.pl,www.polonia.gov.pl, www.polen.gov.pl);

- реалізовано кілька десятків навчальних візитів тощо.

У 2000-2002 роках опрацьовані також важливі документи з питань пропаганди. До них відносяться вже згадана «Рамкова програма закордонної пропаганди процесу вступу Польщі до ЄС на період 2000-2002 років», «Інформація про реформу польської культурної дипломатії», «Закордонна культурна політика Польщі та її пріоритети на 2001-2003 роки», а також «Програма пропаганди Польщі в державах-членах Європейського Союзу в період ратифікації Договору про приєднання». Ці документи містять підхід і стратегію дій, опис інструментарію і конкретних завдань, що стоять перед культурною дипломатією у сфері реалізації пріоритетів польської зовнішньої політики, пов'язаних з іміджевою політикою Польщі взагалі та членства Польщі в ЄС зокрема.

У 2000 році уряд, відповідаючи на рекомендацію Комісії з питань культури і засобів масової інформації Сейму Республіки Польща щодо посилення пропаганди польської культури і науки за кордоном, презентував дворічну програму реформи публічної дипломатії [22].

У 2000-2003 роках було також підготовано конкретні вказівки щодо узгодження основних візуальних і методичних сторін пропаганди. Було також здійснено аналіз іміджевих переваг Польщі в порівнянні з іншими державами, і визначено, що культура буде першим іміджевим продуктом і ключовою ланкою, що формує образ Польщі у світі. Зокрема, підкреслювалась суть іміджевих заходів, які повинні в першу чергу базуватись на виявленні потреб держави перебування і включати такі теми, як польська історія, мистецтво і наука, підкреслюючи їх внесок і міцні зв'язки з основними напрямами європейської культури, та широкий спектр сучасних пропозицій з урахуванням участі в міжнародних і місцевих фестивалях. Підкреслювалася також роль польської мови та освіти, визначались основні інструменти і методи діяльності. Адресатами повинні були стати середовища, що формують громадську думку, і представники наукових кіл.

Особливу роль відводилося засобам масової інформації. Основний акцент робився на:

- використанні потенціалу країни, в якій презентує себе Польща, через участь у міжнародних проектах;

- співпраці з місцевими партнерами в організації іміджевих проектів;

- двосторонніх та багатосторонніх заходах;

- використанні місцевих засобів масової інформації;

- ініціюванні сучасних форм пропаганди (у тому числі інтернет);

- пошуку нестандартних форм зацікавлення, наприклад, конкурси;

- організації навчальних і ознайомчих поїздок. З метою координації дій міністерств у справі пропаганди польської культури у 2004 році було створено Раду з питань пропаганди Польщі.

Рада формалізувала співпрацю між міністерствами і відомствами, вона є консультативним органом, позиція якого направляється до Ради Міністрів. Рада складається з Міністра закордонних справ (голова), заступників державних секретарів з економічних питань (заступники голови), інших членів (охорони культурної та національної спадщини, науки, вищої освіти, освіти і виховання, державних фінансів, туризму, регіонального розвитку, національної оборони, сільського господарства). Діяльність здійснюється в рамках робочих груп (директори департаментів). Одна з робочих груп Ради працює під керівництвом директора Департаменту публічної та культурної дипломатії.

Основною перевагою Ради повинна була стати можливість міжвідомчого планування, координації з іншими програмами і довгострокове фінансове планування. Проте більшість рішень щодо нових проектів, як і раніше, приймається лише на рівні окремих міністерств і підпорядкованих їм виконавчих органів.

Не завжди ефективним було також співробітництво між Міністерством культури і Міністерством закордонних справ. Всі ці фактори знижували ефективність діяльності Ради та не сприяли покращенню координації роботи установ, задіяних у реалізації цього важливого завдання.

Починаючи з 1989 року закордонна пропаганда охоплювала в першу чергу заходи, пов'язані з інформацією та пропагандою підтримки членства Польщі в європейських та євроатлантичних структурах. У 2004 році відбувся помітний поворот у напрямку діяльності, реалізованої на Сході [23].

У дев'яності роки географічний вибір робився з огляду на організаційні, фінансові та змістовні причини. З часом, із ростом професійної кваліфікації та засобів комунікації, вибір робився також на підставі звітів чи досліджень, що проводились у вибраних країнах, щоб потім приймати рішення про скерування пропагандистських зусиль там, де це було необхідно для поліпшення іміджу Польщі і поляків.

Поширення позитивного іміджу Республіки Польща, хоч і в значно меншій мірі, ніж у Західній Європі, поширювалась також і на країни Балтії (у тому числі - у рамках діяльності Ради держав Балтійського моря), південних і східних сусідів, а також Словаччини та Угорщини. Співпраця з останніми мала особливий вимір у рамках Вишеградської групи (з 1991 року), а потім - через створений Групою Вишеградський фонд (з 2000 року), одним із основних цілей і завдань якого була підтримка культурного співробітництва між країнами та їх спільне представництво в третіх країнах [24, s. 23].

Після вступу Польщі до Європейського Союзу почалась інтенсифікація проектів на Сході, особливо з такими партнерами як Литва, Україна, Білорусь і Росія. Активізація інформаційно-пропагандистської діяльності в Україні пов'язана також із спільною організацією Польщею та Україною чемпіонату Європи з футболу у 2012 році.

У 2012-2023 роках продовжують реалізовуватися багатосторонні проекти у Європі. Співробітництво з Німеччиною, що поглибилось у 2005-2006 роках завдяки реалізації Року Польщі, продовжується й до сьогодні через різнопланові проекти і безпосереднє співробітництво культурних середовищ та інституцій обох країн. У рамках Веймарського трикутника у 2015-2017 роках реалізуються різноманітні ініціативи, як, наприклад, співпраця на Близькому Сході та на Кавказі.

Із цілої низки причин (політичних, економічних, дипломатичних, соціальних і навіть психологічних і моральних) особливо важливого значення для Польщі набирає проект «Східне партнерство». Він був ініційований Польщею та Швецією в червні 2008 року, і передбачає зміцнення співпраці між 27 країнами ЄС і 6 східними партнерами в рамках Європейської політики сусідства: Україною, Молдовою, Азербайджаном, Вірменією, Грузією та ін.

Усе частіше з'являються проекти, що реалізуються в Південній і Центральній Америці або на Близькому Сході та в Азії (наприклад, у рамках програми «Польська культура у світі», ініційованої Інститутом Адама Міцкевича). Пропаганда пов'язана, у першу чергу, з такими проектами, як рік Шопена, а також виставка Expo в Шанхаї. Діяльність на Близькому Сході, пов'язана, зокрема, з проектами, які здійснюються в рамках «Європейсько-Середземноморського партнерства». Співпраця з Ізраїлем активізувалась у зв'язку з проведенням Року Польщі в цій країні (2008-2009 роки). У 2008 році активність на Близькому Сході і в Африці була зміцнена завдяки співпраці з Фондом ім. А. Лінд і т.д.

У період 2015-2023 роках зміст і організаційна структура культурної дипломатії Республіки Польща була зосереджена на державних і громадських проектах репутаційної політики, позиціонуванні ролі митців і неурядового сектору як рушійної сили інституціональних змін у даній галузі [25, с. 50-59].

Станом на сьогодні можемо констатувати, що у період 2012 -2016 років завершився процес інституціонального становлення моделі культурної дипломатії Республіки Польща і з 2017 по 2023 рік впроваджується етап за етапом її ефективного розвитку й інноваційного удосконалення.

Аналізуючи досвід діяльності польських інститутів, Міністерства закордонних справ і Міністерства культури у 2008-2023 роках, можна зробити висновок, що найбільш ефективними інструментами формування позитивного іміджу Польщі у світі є: сезони/дні польської культури; ознайомчі поїздки; ікони польської культури; участь польських митців у міжнародних культурних заходах; спільне міжнародне виробництво та спільні починання; а також - політика стипендій; молодіжний обмін; науково-культурне співробітництво, засноване на співпраці установ (тренінги, семінари тощо); ефективне і привабливе викладання польської мови як іноземної тощо [20].

Принагідно необхідно зазначити, що однією із важливих складових публічної дипломатії Республіки Польща у 2010-2023 роках є спеціальні програми, які реалізуються за сприяння Міністерства закордонних справ Республіки Польща і спрямовані на формування позитивного іміджу Польщі на міжнародній арені, а саме: програма «Польська допомога», програма «Ближче праці - ближче Польщі», програма співпраці з Полонією та поляками за кордоном.

Аналіз згаданих вище програм свідчить про те, що вони є ефективним інструментом публічної дипломатії Польщі, який дозволяє з переконливою послідовністю забезпечувати виконання поставлених перед нею завдань, спрямованих на утвердження позитивного іміджу держави у світі. Конструктивний діалог польської публічної дипломатії і польського суспільства під час підготовки і проведення Євро-2012 дав очікувані позитивні результати і перспективи подальшої реалізації набутого досвіду публічної та культурної дипломатії Республіки Польща у 2013-2023 роках.

16 листопада - це важлива для Польщі дата - у цей день 1918 року Юзеф Пілсудський відправив першу закордонну (дипломатичну) телеграму до лідерів держав світу, інформуючи про створення незалежної польської держави. З метою відзначення цієї події, у 2009 році міністр закордонних справ Радослав Сікорський встановив День дипломатичної (закордонної) служби як данину поваги до досягнень останніх двох десятиліть і ролі дипломатії у створенні польської позиції на міжнародній арені.

Щороку громадськість відзначає 16 листопада свято працівників польської закордонної служби. У цей день гостинно відчиняє свої двері для відвідувачів резиденція Міністерства закордонних справ Республіки Польща і всі бажаючи мають нагоду побачити без перепусток як працює Міністерство. У цей день завжди плануються численні заходи, серед яких презентується культурна та дипломатична діяльність Польських інститутів, які від імені МЗС організовують за кордоном заходи, що відображають сучасний портрет поляків використовуючи найкращий польський експортний продукт - культуру [20; 26].

Для посилення дієвості та реалізації програм культурної та публічної дипломатії в Україні (з активним використанням багатого та перевіреного часом польського досвіду культурної дипломатії) необхідно здійснити комплекс заходів: виокремити її в автономний вид зовнішньополітичної діяльності; забезпечити створення спеціального інститут по реалізації та контролю за ефективністю проектів публічної дипломатії як елемента успішної реалізації внутрішньоукраїнських реформ; забезпечити підтримку позитивного іміджу та репутації України за кордоном; забезпечити створення сприятливих умов для розвитку інформаційного бізнесу, напрацювання єдиної інформаційної стратегії, ініціювання відкритого діалогу преси, бізнесу і влади тощо. У відповідь на нові виклики та загрози сучасного світу зросла можливість неофіційної дипломатії для попередження і вирішення конфліктів у зв'язку з новими досягненнями політичної конфліктології, поряд з розвитком нейропсихології та сфери застосування інформаційно-комунікаційних технологій [27, с. 51-79].

Нові реалії ХХІ століття поставили на період до 2025 року нові вимоги до працівників сучасної дипломатичної служби Республіки Польща та України, а також до всіх осіб, які представляють державу за кордоном. Дипломати, перебуваючи тривалий час на території іноземної держави, знають які там панують звичаї, які зміни відбуваються в настроях суспільства та в якому напрямі слід продовжувати діяльність у цій країні, щоб якнайкраще захищати державні інтереси [28, с. 112-114].

Роль закордонних установ повинна розвиватися в напрямі заохочення і спрощення взаємних контактів на рівні міжлюдських відносин, а також співпраці з неурядовими організаціями. Зростання ролі культурної та публічної дипломатії в сучасному глобалізованому суспільстві надало особливої актуальності питанню підбору та якісній сучасній професійній підготовці кадрів, здатних гідно і професійно виконувати свої функції та досягати позитивних результатів у сфері публічної дипломатії [29, с. 11-31; 30, с. 13-15].

Отже, слід констатувати, що, незважаючи на політичні та економічні проблеми, сьогоденна польська дипломатія досить успішно реалізує поставлені перед нею зовнішньополітичні цілі початку ХХІ століття. Йдеться, насамперед, про зміцнення позицій Польщі в Європі, дієве просування східної політики ЄС, зміцнення союзу в рамках НАТО, представлення Польщі як держави успіху, яка любить свободу, надання підтримки діаспорі та модернізацію й інституціональну розбудову дипломатичної служби.

На сьогодні перед Україною стоять ті ж виклики, які свого часу стояли перед Республікою Польщею. Тому, на наш погляд, для української дипломатичної служби може бути корисним досвід публічної та культурної дипломатії Республіки Польща та інституційні зміни в організації її дипломатичної служби. На особливу увагу заслуговує її діяльність, спрямована на подальше формування іміджу держави за кордоном. Як свідчить досвід Республіки Польща, найкращим способом для цього є використання механізмів публічної дипломатії, зокрема такого важливого її аспекту як культурна дипломатія.

Процеси глобалізації та інтенсивне зростання ролі інформаційного фактору у світовій політиці свідчать про неможливість ігнорування потенціалу «м'якої сили» жодною державою, яка претендує на світове чи регіональне лідерство, яка уособлює в собі національні риси і свою національну ідентичність. Поняття «м'яка сила» означає здатність проекціювати за межі національних кордонів досягнення в економіці, політиці, науці, технологічному розвиткові, культурно -гуманітарній сфері, підвищуючи тим самим привабливість своєї країни.

Збалансоване і взаємодоповнююче використання двох типів зовнішньополітичного впливу - «жорсткої сили», «розумної сили» і «м'якої сили» в умовах глобалізованого світу дозволяє досягнути позитивного ефекту. Ключовим елементом «м'якої сили» є послідовне формування позитивного іміджу держави, так звана - іміджева дипломатія. Імідж, бренд і репутація держави повинні розглядатися в якості інструментів вирішення конкурентних завдань держави на міжнародній арені.

Державам світу, і Україні зокрема, у контексті зазначеного вище, необхідно зосередити свої зусилля на основних факторах успішного впливу «м'якої сили» і на реалізації першочергових завдань «нової публічної дипломатії». Такими факторами є:

1) оперативність у проведені інформаційно-пропагандистських акцій (прес-конфереції, брифінги, прес-релізи, відеоконференції, інтернет-простір, публікація інформаційних статей)

2) системність у просуванні позитивного іміджу держави в суспільну свідомість як своєї країни, так і зарубіжних країн;

3) достовірність урядових PR-кампаній, що мають під собою реальну матеріальну і документальну базу, всебічність висвітлення подій;

4) зкоординованність дій усіх державних PR-відомств (інституцій) і чітка регламентація висвітлення найбільш важливих для національних інтересів держави та її іміджа проблем;

5) проведення постійного моніторингу світових інформаційних потоків, що відображають і заторкують імідж держави, і у свою чергу - нейтралізація діяльності інформаційних суб'єктів, які підривають позитивний образ держави;

6) нарощування присутності ЗМІ в інформаційному просторі та дипломатичному середовищі зарубіжних країн;

7) поглиблене вивчення зарубіжного досвіду використання «м'якої сили» для просування національних інтересів та протистояння ІПСО;

8) установлення інформаційної взаємодії із зарубіжними структурами з метою інформаційної інтеграції держави в основні світові процеси і підвищення її впливу в глобальному інформаційному просторі;

9) використання новітніх інформаційно-комунікаційних засобів та інтернет-ресурсів для використання «м'якої сили» для просування національних інтересів держави у світовому інформаційному просторі;

10) проведення постійного наукового і освітнього обміну між державами.

На сьогодні одним із основних іміджевих завдань держави є створення керованого образу як основного елемента «м'якої сили», особливо в умовах воєнного стану. Найбільш ефективним інструментом «м'якої сили» є розвиток науки і техніки, спорту і культури. Важливо розширювати культурну присутність держави за кордоном. Зміцнювати позиції своєї мови у світі, розвивати мережу культурно-інформаційних центрів за кордоном (КІЦ) або нових інституційних утворень з питань культурної та публічної дипломатії.

«М'яка сила» публічної дипломатії в глобалізованому світі представляє собою комплекс інструментів, інститутів, форм і методів досягнення зовнішньополітичних цілей без застосування зброї, за рахунок інформаційного, культурного та інших важелів впливу. Вона формується за рахунок привабливості культури, політичних ідеалів і політичного курсу країни. Політика і дипломатія з більшою ймовірністю будуть привабливими, якщо вони базуються на цінностях, які поділяються іншими. Ключовим елементом «м'якої сили» є комплексне формування позитивного іміджу держави. Активна участь держави у вирішенні глобальних проблем сучасності значно посилює його «м'яку» могутність в глобалізованому та поліцентричному світі.

Для створення дієздатних механізмів інституту публічної та культурної дипломатії та вирішення вказаних вище завдань, Україні необхідно:

1) використання стратегії «відкритості» у публічній та культурній дипломатії з метою більш активної реалізації стратегічних національних інтересів держави;

2) виявлення, аналіз діяльності і залучення найбільш ефективних із тих що є в наявності структур (інституцій) до розробки програм культурної, патріотичної, інформаційної політики і забезпечення ефективних механізмів контролю їх виконання;

3) створення сприятливих умов для розвитку інформаційного бізнесу, вироблення єдиної інформаційної стратегії, ініціювання відкритого діалогу і ефективного інституційного зв'язку з державою;

4) використання потенціалу Дипломатичної академії України при МЗС України (Навчально - наукового закладу післядипломної освіти «Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ України») для тренінгових програм з культурної та публічної дипломатії, освітньо-наукового супроводу діяльності МЗС України в питаннях публічної та культурної дипломатії.

Перед політичною елітою та експертною спільнотою держав світу на сьогодні стоїть завдання віднайти єдине розуміння оновленого змісту, цілей і можливостей «м'якої сили» публічної дипломатії. На наступному етапі - 2017-2025 рр. - необхідно буде виробити на основі цього загального розуміння комплексну стратегію нової публічної та культурної дипломатії. Особливе завдання - забезпечити дієвість публічної дипломатії та культурної дипломатії України в умовах повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Надалі - адаптувати існуючі, і створити нові інститути публічної та культурної дипломатії, а також системи оцінки ефективності нового тренду ХХІ століття. Сучасні глобальні тенденції свідчать про підвищення актуальності гуманітарного виміру зовнішньої політики, а публічна дипломатія та її «м'яка сила» (культурна дипломатія) стають все більше вагомим фактором міжнародного життя більшості держав сучасного світу.

У нових умовах нова публічна дипломатія повинна формуватися і в Україні. Її традиції та новації, багатий світовий досвід, повинні стати однією із головних складових дипломатичного інструментарію дипломатичної служби України. Публічна та культурна дипломатія на сьогодні - це вже не випадковість, а закономірні реалії, на які необхідно швидко й ефективно перебудовуватися, щоб рухатися вперед, нога в ногу з новою європейською дипломатією ХХІ століття і новою європейською дипломатичною службою ХХІ століття. Настав час удосконалення й побудови нової моделі української дипломатичної служби й нової моделі підготовки та підвищення кваліфікації дипломатів України: ефективної та затребуваної, креативної та шанованої у світі.

Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі нададуть можливість створити цілісну системну картину політико-дипломатичного світу і національних особливостей політико -дипломатичних систем у сфері культури та дипломатичних практик, як інституціонального кластеру міждержавних відносин, як інституціонального кластеру політики, дипломатії, права, комунікації, філософії, релігії та культури тогочасної й сучасної європейської цивілізації, сучасної системи міжнародних відносин і національних моделей дипломатії.

Культурно-інформаційні центри у складі закордонної дипломатичної установи України - це особливий інструмент зовнішньої культурної політики, але при цьому досить діючий. Тому надто важливо вивчити накопичений світовий та європейський досвід у цій сфері, проаналізувати плюси й мінуси в роботі, щоб досягти більшої ефективності системи власних українських культурно-інформаційних центрів і врахувати двадцятилітній досвід зовнішньої культурної політики України, її здобутки, проблеми, стратегії розвитку та перспективи.

Наукове обґрунтування і концептуалізація таких соціальних регуляторів сучасного світоустрою, як міжнародні відносини, зовнішня політика, дипломатія і міжнародне право - це інноваційний і перспективний напрям досліджень у сфері сучасної гуманітаристики та соціокультурних розвідок в умовах поліцентричного світоустрою ХХІ століття.

Удосконалення напрямів розвитку культурної дипломатії, публічної дипломатії, зовнішньої культурної політики України в умовах сучасної світової кон'юнктури - це відповідь українського суспільства і державності на нові виклики та загрози ХХІ століття.

Джерела

1. Культурно-цивілізаційний простір Європи і Україна: особливості становлення та сучасні тенденції розвитку / За ред. А.І. Кудряченка. К., 2010.

2. Ціватий В. Г. Європейська зовнішня політика доби раннього Нового і Нового часу: проблеми інституціоналізації (теоретико-методологічний аспект). Науковий вісник Дипломатичної академії України. Наукове видання. 2000. Вип.4. С. 268-274.

3. Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991-2003) / Відп. ред. С. В. Віднянський. К., 2004.

4. Міжнародні регіональні процеси та зовнішньополітичні пріоритети України: монографія / за заг. ред. С. Шергіна, В. Космини, В. Ціватого, Л. Чекаленко. Київ: Дипломатична академія України при МЗС України, 2017. 440 с.

5. Глобалізація і сучасний міжнародний процес: Монографія / За заг. ред. Б. І. Гуменюка, С. О. Шергіна. К., 2009.

6. Віднянський С. В. Європейський вибір України та імперативи європейської інтеграції // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Наукове видання. К., 2003. Вип. 9. С. 18-31.

7. Ціватий В. Г. Інституціональний вимір зовнішньої політики у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції України (теоретико- методологічний аспект). Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки: Збірник наукових праць / Інститут історії України НАН України. Випуск 16. К., 2007. С. 80-93.

8. Симоненко С. П. Проблеми культурної політики в Україні та світові інтеркультурні взаємодії. Універсальні виміри української культури. Збірник наукових праць. Одеса, 2000. С. 43.

9. Поточний архів Міністерства закордонних справ України. - Департамент зв'язків з закордонним українством та культурно-гуманітарного співробітництва. 2006-2011 рр. (2011-2021 рр.: за наступністю).

10. Ціватий В. Г. Публічна дипломатія: традиції, тренди та виклики (досвід і пріоритети для України). Зовнішні справи. 2014. № 6. С. 32-36.

11. Розумна О. П. «Несмілива» культурна дипломатія / О. П. Розумна // Світова гібридна війна: український фронт: монографія / за заг. ред. В. П. Горбуліна. К.: НІСД, 2017. Розділ 8. Підрозділ 8.2. С. 241-245.

12. Pigman Geoffrey Allen. Contemporary Diplomacy. Washington, 2010.

13. Leonard M., Alakson V. Going Public. Diplomacy for the Information Society. London: The Foreign Policy Center, 2000. P. 11.

14. Най Джозеф С. Нова публічна дипломатія. День. 2010. № 28. 18 лютого.

15. Смаглій К. Нова доба публічної та культурної дипломатії України. Агора Науковий журнал. 2016. Вип. 16. С. 5-10.

16. International Relations. Edited by Stephen McGlinchey. Bristol, England, 2017. Part I: Diplomacy. P. 26-27.

17. Perfect Pitch. An Encore for the Jazz Ambassadors. The Economist. 2009. 16 of march.

18. Rozporz-dzenie Rady Ministrow z 20.07.1993 r. w sprawie zmian organizacyjnych w Ministerstwie Spraw Zagranicznych. Dz.U., 1993. Nr 67. Poz. 327.

19. Dyplomacja publiczna. Rola promocji w polskiej polityce zagranicznej. Warszawa: MSZ, 2001. S. 7.

20. Instytuty Polskie. URL.: http://www.msz.gov.p1/pl/p/msz_pl/polityka [дата звернення: 27.10.2023].

21. Komitet Spoleczny Rady Ministrow: Informacja O Reformie Polskiej Dyplomacji Kulturalnej. Warszawa, 2000.

22. Departament Promocji: Program Promocji Polski w krajach czlonkowskich Unii Europejskiej w okresie ratyfikacji Traktatu Akcesyjnego. Warszawa: MSZ, 2002.

23. Odpowiedz Sekretarza Stanu w MSZ na Interpelacj- Nr 6521 w sprawie aktywizacji polityki zagranicznej Polski wobec Ukrainy. Warszawa, 2007.

24. Wojciechowski J.S., Kieliszewski P., Poprawski M. Promocja kultury polskiej za granic- Rola i mozliwosci panstwa, stan obecny, perpektywy. Warszawa: Instytut Adama Mickiewicza, 2008. S. 23.

25. Пересунько Т Культурна дипломатія України в Польщі після Євромайдану: зміст і організаційна структура. Агора: Науковий журнал. 2016. Вип. 16. С. 50-59.

26. Swi-to polski ej dyplomacji: MSZ otwiera drzwi dla zwiedzaj-cych, depesza PAP 17.11.2012. URL: http://www.msz.gov.pl/pl/aktualnosci/msz (дата звернення: 19.10.2023).

27. Ціватий В. Г. Інституціональна історія та особливості української ідентичності як фактор формування сучасної парадигми розвитку суспільства: теоретико-методологічний, міжкультурно-регіональний і практичний дискурси сучасної дипломатичної системи та моделі дипломатії України. Формування сучасної парадигми розвитку суспільства: Колективна монографія. Харків: СГ НТМ «Новий курс», 2022. Розділ 2.3. С. 51-79.

28. Ціватий В. Г. Навчання державних службовців: особливості формування професійних компетентностей із міжкультурної комунікації та діаспорології (інституціональний дискурс). Освітньо-професійна програма за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування»: відповідь на виклики сьогодення: збірник наукових статей. Київ: НАДУ, 2021. С. 112-114.

29. Ціватий В.Г. Дипломатія і підготовка дипломата ХХІ століття: традиції, інновації, моделі. Науковий вісник Дипломатичної академії України. Науковий журнал. К., 2004. Вип. 10. Ч. І. С. 11-31.

30. Ціватий В. Г. М'яка сила («soft power») і модель публічної дипломатії Європейського Союзу ХХІ століття: міжнародно-політичний і регіональний аспекти. Нотатки сучасної науки: електронний мультидисциплінарний науковий часопис. Харків: СГ НТМ «Новий курс», 2023. Номер 9. С. 13-15.

Размещено на Allbest.ru