Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

1. Структура глобальної мережі “Інтернет” та її функції

1.1 Історія виникнення й розвитку інформаційної системи “Інтернет”

1.2 Умови і фактори розвитку і поширення глобальної мережі “Інтернет”

у сучасних умовах

1.3 Особливості поширення мережі “Інтернет” в Україні

2. Робота з інформацією в глобальній мережі Інтернет

2.1 місце знаходження та розташування інформації в Інтернет

2.2 Способи пошуку та зберігання інформації

2.3 Проблеми і перспектива розвитку Інтернет

Висновки

Література

Вступ

На початку 90-х про “Інтернет” говорили досить мало, особливо у нашій країні. Сьогодні ж практично не обходиться без постійного згадування про це наукове відкриття останньої чверті XX століття в таких засобах масової інформації як газети, радіо і телебачення.

“Інтернет” - глобальна комп'ютерна мережа, що охоплює увесь світ. Сьогодні вона, має близько 15 мільйонів абонентів у більш ніж 150 країнах світу. Щомісяця розмір мережі збільшується на 7-10%. “Iнтернет” утворив як би ядро, що забезпечує зв'язок різних інформаційних мереж, що належать різним установам в усьому світі, одна з одною.

“Інтернет”, що служив колись винятково дослідницьким і навчальним групам, чиї інтереси простиралися лише до доступу до суперкомп'ютерів, стає усе більш популярним у світі, особливо у світі інформації.

Відбувається це з кількох причин. По-перше, “Інтернет” міцно ввійшов у життя багатьох людей; по-друге, він не тільки претендує, але вже зайняв визначне місце серед традиційних ЗМІ. І очевидно, з огляду на дуже швидкий прогрес наукової думки в наш час, у найближче десятиліття, можливо у двадцятиліття, займе головне місце серед традиційних джерел інформації.

На сьогоднішній день “Інтернет” включає і відображає майже всі сфери життя суспільства. Він значною мірою впливає на економічне, політичне і культурне життя як однієї країни, так і світу в цілому.

Виходячи із актуальності цього феномену під назвою “Інтернет”, ми вибрали об'єктом курсової роботи саме систему “Інтернет”, її структуру та зміст.

Предметом дослідження є відмінності поширення системи “Інтернет” в різних регіонах, її функції та умови розвитку.

Мета дослідження: розглянути структуру та географію світової комп'ютерно-інформаційної системи “Інтернет”.

Виходячи з мети, були поставлені наступні завдання:

1. Структура глобальної мережі “Інтернет” та її функції

2. Історія виникнення й розвитку інформаційної системи “Інтернет”

3. Умови і фактори розвитку і поширення глобальної мережі “Інтернет” у сучасних умовах

4. Особливості поширення мережі “Інтернет” в Україні

5. Робота з інформацією в глобальній мережі інтернет

6. Місце знаходження та розташування інформації в інтернет

7. Способи пошуку та зберігання інформації.

8. Проблеми і перспектива розвитку Інтернет

Були застосовані такі методи дослідження: порівняльний, літературний, статистичний, описовий, історичний та ін.

інформація інтернет комп'ютерний

1. Структура глобальної мережі “Інтернет” та її функції

“Інтернет” уже досить давно і реально використовується як всесвітнє і всеохоплююче інформаційне середовище, на базі якого невдовзі формуватимуться практично всі ділові відносини: від систем роздрібної торгівлі до корпоративних розподілених мереж транснаціональних компаній.

“Інтернет” змусив поглянути і на бізнес як на глобальний процес. Сьогодні електронна комерція (ЕК) розглядається як засіб, який надає всім рівні можливості з допомогою “Інтернету” брати участь у “процесі комуніціювання без кордонів” і змінювати структури своїх ділових відносин у глобальному масштабі.

Форма “бізнес - адміністрація” охоплює усі види і типи зв'язків між приватними компаніями й урядовими організаціями. Наприклад, у США всі деталі майбутніх урядових закупівель не є секретом і розголошені по всьому “Інтернеті”. Компанії можуть відповісти на ці пропозиції знову-таки через “Інтернет”. У даний час цей клас ЕК швидко стає на ноги, оскільки, приміром, у США сам уряд зацікавлений у зростанні обізнаності серед компаній про плани своїх закупівель і тому в збільшенні обсягів торгівлі за посередництва ЕК, що розглядається як засіб боротьби з неминучою корупцією при проведенні державних тендерів. Урядові та адміністративні органи в США йдуть навіть на ті, щоб у найближчі роки з допомогою методів і засобів ЕК збирати податки: приміром, на додану вартість (видів, яких у США предостатньо), а також корпоративні податки.

Прикладом “бізнес-бізнес” може бути компанія, яка використовує мережу «Інтернет» для організації замовлень від постачальників, ведення рахунків і здійснення платежів. Цей тип знайшов підтримку у відповідних міжнародних організаційно-правових угодах, зокрема у питаннях захисту інформації. Дуже скоро компанії зрозуміють, що експлуатація ЕК для них - не лише радикальна зміна присутності на ринку і в обслуговуванні своїх клієнтів, а й потенційна можливість перевизначати ринок або ж створювати абсолютно нові ринки.

Та й взагалі, на сьогоднішній день в “Інтернеті” можна знайти усе - від астрофізики і рідких видів рослин східного Забайкалля, до гороскопів і докладних креслень портативних вибухових пристроїв. Незважаючи на те, що маркетинг, який народжується, у цій області, економічно стримує прогрес власне мережних технологій, справи йдуть добре.

Так, наприклад британська дослідницька фірма “Datamonitor” оголосила про те, що дохід від послуг передачі даних по мережі “Інтернет” до 2002 року досягне понад $19 млрд. (по усьому світі). При цьому вартість передачі даних знизиться з $80 тис. за терабайт у минулому році до менш як $10 тис. у 2001 році, а ще через три роки упаде нижче $300. За словами аналітика “Datamonіtor” Філіпа Кодлінга (Philip Codling), причиною цього є щорічне збільшення всесвітнього трафіку мережі “Інтернет” на 1000%.

Існує всього три способи заробити гроші у мережі: два опосередкованих і один безпосередній.

Перший з них являє собою стягування плати за підписку, аналог електронних “вхідних квитків”. В даний час він терпить повну невдачу, не враховуючи двох виключень, якими є порнографія і деякі види сервісу по наданню високо спеціалізованої політико-фінансової інформації.

Зрозуміло, що набагато зручніше читати газети і журнали надрукованими, а не з екрана. По зрозумілих причинах у безкоштовній електронній версії вони повинні поширюватися двояким образом: або в скороченому варіанті, що містить лише найбільш цікаві статті чи їхні анонси, або в повній версії, але значно запізнілій в порівнянні з виконаною на традиційному носії. Ці затримки можуть коливатися від одного місяця до декількох тижнів. Оскільки коло читачів преси постійно звужується, а великі групи людей усе більше читають уже те, що виявляють у мережі, публікація електронних видань є сьогодні різновидом маркетингу: редакції роблять ставку на залучення передплатника, який у нормальній ситуації видання їхнього типу в руки не бере.

Схожа ситуація спостерігається й у сфері інформаційних послуг. Досить показовим у цьому є недавнє рішення журналу “Slate Magazine” корпорації “Microsoft”. Він відмовився від плану поширення своєї он-лайн версії винятково на умовах платної підписки. (Майже рік назад “Slate” закрив для широкої публіки основну масу редакційних статей, розраховуючи схилити користувачів зважитися на річну підписку за $19,95.) Зовсім недавно головний редактор “Slate” Майкл Кінслі (Michael Kinsley) визнав, що це рішення “випередило час”.

До цього часу більшість газетних сайтів так і не змогли зібрати достатню кількість читачів, готових платити - велику частину інформації можна відшукати в мережі безкоштовно. За словами Майкла Роджерса (Michael Rogers), редактора розповсюджуваного без підписки видання “Newsweek Interactive”, “зараз веб переживає золоте століття - не тому, що все так добре, а тому, що все безкоштовно”. Один з тих деяких сайтів, за які люди згодні платити і який цього року має намір вийти на самоокупність - “Wall Street Journal Interactive Edition”. Однак його редактори визнають, що своїм успіхом він багато в чому зобов'язаний репутації друкованого видання.

Отже, споживач готовий платити за дуже обмежені види інформаційних послуг. У такий спосіб у даний момент багато видів платного інформаційного сервісу не виправдовують себе. Платні електронні мережні варіанти ЗМІ для широкого кола читачів поки виглядають тупиковою галуззю розвитку. У безкоштовному виді вони можуть являти собою лише рекламно-маркетингові варіанти (утримуючі анонси свіжих матеріалів, архіви вже “проданої” інформації, умови підписки, розміщення реклами й ін.) для підтримки материнських видань.

Другий опосередкований спосіб заробляти у мережі заключається в розміщенні реклами. В даний час мережна реклама знаходиться під контролем обмеженого числа фінансових груп. Так що навіть пошукові сервери тепер найчастіше шукають уже не те, що цікавить користувача, а те, за що сплачено гроші їх власникам.

Відповідно до останніх досліджень “Advertising Revenue Report”, що з 1996 року регулярно проводяться відділенням “New Media Group” компанії “Pricewaterhouse Coopers” і спираються на дані опитування більш ніж 200 компанії, у поточному році обсяг цього ринку перевищить $2 млрд. У третьому кварталі 1996 року он-лайнова реклама принесла $490.7 млн. Це на 16% більше, ніж у другому ($423 млн.), і на 116% більше, ніж за аналогічний період 1997 року. Основна частина доходів як і раніше приходиться на найбільші он-лайнові видавництва (наприклад, такі популярні сайти, як yahooo!). Перша десятка видавців контролює вже 70% ринку, що на 3% більше, ніж у другому кварталі. Головною сферою доходів залишається реклама, орієнтована на масового споживача: на її частку приходиться 27%. Потім випливають реклама комп'ютерних товарів (24%) і фінансових послуг (16%).

Аналіз досвіду застосування можливостей “Інтернету” у комерції свідчить: покупець згодний платити лише за необхідну йому інформацію. Тому і розглядати всесвітню мережу слід лише як рекламоносій, а не як електронний супермаркет.

Найбільш популярними товарами в мережі є книги, компакт-диски й одяг - ці три види товарів в он-лайні купують найчастіше. За ними йде обладнання для комп'ютерів - найбільш популярний товар у Різдво 1997 року.

Однак реклама в мережі не без підстав здається багатьом безнадійним тупиком. У “Advertising Revenue Report” відзначається, що темпи росту реклами відстають від росту самого “Інтернету”. По рекламних виносках клацало мишкою і переглядало їхні анонси не більш 2,5% користувачів два роки тому, 1% - рік назад і всього 0,5% - зараз. [1]. Пояснення цьому - у специфіці “Інтернету”, що відрізняє її від телебачення і тому не гарантуючого ефекту телевізійної реклами. Комп'ютер є насамперед засобом комунікації і робочим місцем, а під час цих занять його користувачі не хочуть нічого знати про переваги автомобілів “Тойота”, галереї знайомств ICQ чи нові проекти Артемія Лебедєва.

Ця обставина дає парадоксальний ефект. Труднощі з оцінкою ефективності он-лайн реклами ведуть до зниження цін на неї. Тому що рекламодавців більше всього цікавить, скільки ж чоловік скористалося розміщеним рекламним модулем, а не те, наскільки вдалося підвищити популярність торгової марки компанії (як запевняють багато веб-видавці, банери просувають торгову марку компанії незалежно від того, відкривають їх споживачі чи ні).

Однак “Інтернет” набагато ефективніше стимулює зараз не стільки он-лайн, скільки звичайну торгівлю. Відповідно до результатів дослідження “ICR”, споживачі активно використовують веб як інформаційний ресурс: 46% покупців розмістили замовлення по телефоні, попередньо пошукав потрібну річ в “Інтернеті”, а 45% - прийшли в магазин після відвідування веб-сайту торгової фірми. Головна причина - побоювання покупців: близько 75% тих, хто робить покупки через комп'ютерну мережу, просто не довіряють способам захисту он-лайн платежів.

Таким чином, торговим фірмам у даний момент простіше і дешевше просто розмістити на своїх веб-сторінках максимум інформації для споживачів і чекати покупців у “фізичних” (а не віртуальних) магазинах.

В даний момент найбільш розвинуті фінансові послуги. Дуже показовий досвід шведського фінансового концерну “Trygg-Hansa”. Він став першою фірмою, що задіяла в мережі т.зв. безпосередній сервіс. Сьогодні “Trygg-Hansa” має 134 тисячі постійних мережних клієнтів, а також розроблену в концерні систему здійснення платежів по мережі “SET” (Secure Electronic Transaction), у даний момент визнаною єдиною цілком безпечною системою, доступною звичайному клієнту. Таким виглядає початок цифрової революції на демонополізованих ринках. Цікаво, що в Каліфорнії фірма “Green Mountain Energy” почала продаж електроенергії через “Інтернет”: вона здобуває її по низьким цінам і продає кожному, хто надішле замовлення по e-mail.

Проте продаж послуг виглядає дуже перспективним доти, поки він широко не розвинутий. Наскільки перспективної вона виявиться в дійсності, покаже час.

За оцінками аналітиків, у 2000 році фінансові обіги в “Інтернеті” перевищили межу в 100 млрд. доларів. На Заході чітко визначають сегменти користувачів платних послуг в “Інтернеті”: це вчені, бізнесмени та “інший покупець”.

До речі, згідно з прогнозом компанії “Frost&Sullivan”, обсяг реалізації комп'ютерної периферії лише на європейському ринку у 2000 року подвоївся і становив 2,4 млрд. доларів.

Систему “Інтернет” порівнюють із павутинним монстром. Уявімо собі, наприклад, кімнату з багатьма павуками, де кожен з них плете свою павутину. Павутиння сполучене одне з одним так, що павуки можуть вільно повзати по всьому цьому плетиві. Тепер ви маєте спрощене уявлення про “Інтернет” - сполучення багатьох різних комп'ютерів та комп'ютерних мереж по цілому світі. Подібно як по телефоні ви можете розмовляти з кимось на іншому боці Землі, через “Інтернет” можна за допомогою комп'ютера обмінюватися інформацією з іншими комп'ютерами та користувачами комп'ютерів у будь-якій частині світу.

Дехто називає “Інтернет” інформаційною супермагістраллю. Подібно як дорога дозволяє мандрувати через різні місцевості країни, так само й “Інтернет” дозволяє інформації проходити через багато різних сполучених комп'ютерних мереж. Повідомлення переходять з однієї мережі на іншу, і кожна з них містить інформацію, що допомагає під'єднатися до суміжної мережі. Кінцеве місце призначення інформації може бути в іншому місті чи навіть в іншій країні.

Кожна мережа може “розмовляти” із сусідньою мережею за допомогою загальних правил, створених конструкторами “Інтернету”. Скільки мереж по цілому світі сполучені таким чином? Згідно з деякими оцінками - понад 30 тис.. Недавні опитування виявили, що ці мережі об'єднують більше 10 млн. комп'ютерів і понад 30 млн. користувачів по цілому світі. Вважається, що кожного року кількість під'єднаних комп'ютерів подвоюється.

Що можна знайти в “Інтернеті”? Він пропонує дедалі більше інформації на різні теми - від медицини до науки й техніки. Поміщається також багато матеріалу про мистецтво, інформація для студентів, повідомлення про розваги, спорт, нові товари і робочі місця. “Інтернет” дає доступ до щорічників, словників, енциклопедій та карт.

Однак слід взяти до уваги і деякі тривожні аспекти. Чи можна всю інформацію на “Інтернеті” вважати корисною? Які послуги і ресурси пропонує “Інтернет”? Яких запобіжних заходів слід ужити?

Широковідомою послугою “Інтернету” є всесвітня система посилання й отримування електронної пошти, яку називають “E-mail”. По суті, електронна пошта є головною частиною потоку інформації на “Інтернеті”, і багато людей користуються лише цією послугою “Інтернету”.

“Інтернет” не збирається поступатися завойованими позиціями. Зараз активно розробляються технології передачі звуку і зображення по мережі в реальному часі. Уже зараз можливо подзвонити комусь, використовуючи “Інтернет”, якість зв'язку при цьому ні в чому не поступається телефонній, а ціна на кілька порядків нижче.

Люди швидко оцінили переваги електронного зв'язку, і все частіше й частіше на візитних картках крім звичайних телефонів і факсів стали з'являтися адреси електронної пошти.

В міру поширення “Інтернет” виявилося, що зручно поміщати інформацію про себе на її сторінках. Зайшовши на чиюсь домашню сторінку, можна багато чого взнати про її хазяїна: над чим він працює, його захоплення, хобі, контактну інформацію і багато чого іншого, що він порахував необхідним повідомити про себе. Незабаром адреси домашніх сторінок /http:// займуть своє місце на візитних картках, трохи потіснивши адреси електронної пошти.

Ще одною популярною послугою «Інтернет»у є Internet Relay Chat (трансляція повідомлень по “Інтернету”), або просто Сhаt (з англ. “балачка”). Сhаt дозволяє групі людей, використовуючи псевдоніми, швидко надсилати одне одному повідомлення. Хоча їм користуються люди різного віку, особливо його любить молодь. Під'єднавшись, користувач вступає в контакт з великим числом інших користувачів по цілому світі.

Іншим підвидом цього задуму є електронна дошка оголошень (ВВС). Електронні дошки оголошень подібні до Usenet, за винятком того, що всі файли зберігаються в одному комп'ютері, який обслуговується, як правило, однією особою або групою осіб. Теми, обговорювані групою, відображають різні інтереси, погляди й моральні цінності її членів, тому слід виявляти обачність.

Однією з початкових цілей “Інтернету” була можливість спільного використання інформації. Наприклад, викладач коледжу може знайти в “Інтернеті” іншого педагога, який погодиться поділитися з ним уже розробленим курсом лекцій. Через кілька хвилин файли можуть бути передані, хоча цих людей розділяла відстань у 3000 кілометрів.

А що робити, коли невідомо, де можна знайти потрібну інформацію в «Інтернеті»? Подібно до того як ми знаходимо номер телефону в довіднику, користувач може знайти місце розташування інформації в “Інтернеті”, спершу отримавши доступ до так званих пошукових ділянок. Користувач вводить слово або фразу, а пошукова ділянка відповідає списком місць на “Інтернеті”, де можна знайти інформацію. Як правило, такий пошук безкоштовний і на нього йде всього кілька секунд.

Виділене слово чи символ говорить читачеві, що в “Інтернеті” є додатковий ресурс, часто це інший документ. Цей документ з “Інтернету” можна викликати, і він відразу відкриється на екрані. Документ може бути в іншому комп'ютері чи навіть в іншій країні. Дейвід Піл, автор книжки “Під'єднуйтесь до “Інтернету!” (“Ассеss the Іntеrnеt!”), зауважує, що за допомогою цього прийому “ви підключаєтесь до справжніх документів, а не просто посилань на них”.

Web також дає можливість зберігати і відтворювати фотографії, графічні зображення, мультиплікаційні стрічки, відеофільми та звукові записи.

Дуже популярною стає розроблена відносно недавно технологія RealAudio, що дозволяє передавати звук по “Інтернету” у режимі реального часу. Підключивши до комп'ютера динаміки, можна без радіоприймача слухати радіостанції. Також можна знайти в “Інтернеті” пісні своїх улюблених виконавців і прослухати їх, чи скопіювати ці аудіо записи на свій комп'ютер.

Навіть з нечисленних прикладів видно, що в мережі дійсно представлена безліч різноманітної інформації. Мережа “Інтернет” схожа на величезну світову бібліотеку, котра має тільки одну, але істотну відмінність: для пошуку книги в бібліотеці є каталог, у крайньому випадку можна звернутися до досвідченого бібліотекаря. Повного каталогу «Інтернету» не існує. Але проте пошук в “Інтернеті” можливий, і це, мабуть, є однієї з найбільш важливих його сторін. Для пошуку даних у мережі використовуються спеціальні сервери, інформація на яких підтримується й обновлюється практично автоматично. З появою пошукових серверів, і особливо “AltaVista”, відбулася гуманізація мережі, тобто будь-яка інформація, про яку є хоча б якесь представлення, обов'язково буде знайдена.

Пошукові сервери - це окремі спеціальні комп'ютери, що автоматично переглядають усі ресурси “Інтернету” і індексують їхній зміст.

- індексування - це процес класифікації визначених ресурсів за допомогою виділених об'єктів - індексів. Наприклад, відношення поштової адреси до того чи іншого відділення пошти може бути визначене за допомогою шестизначного числа - поштового індексу. [5]

При індексуванні ресурсів “Інтернету” пошукові сервери переглядають усю мережу. Для всієї знайденої інформації, будь то www-сторінка, стаття Usenet чи просто файл на сервері, визначається набір індексів, по якому потім можна буде одержати посилання на дану інформацію. Для забезпечення повноти пошуку індексами є всі слова, що зустрічаються в даному ресурсі.

Коли на сервер надходить запит у вигляді набору ключових слів, то він просто проводить пошук у своїй базі даних по заданих словах, одержуючи як результат посилання на документи в мережі, в яких містяться дані слова. Після цього результат сортується відповідно до частоти появи того чи іншого слова і повертається користувачу.

З боку усе виглядає дуже просто, але це зовсім не так. Одна з основних проблем тут - швидкодія комп'ютерів, що роблять автоматичний пошук по мережі, індексування результатів, обробка запиту, і, нарешті, швидкодія самого www-сервера.

“Інтернет” не має організаційної структури. Користувачі його послугами підключаються до різних національних чи міжнародних, комерційних чи державних компаній у системах телекомунікацій. Сформувалася складна багатоступінчаста схема виходу користувачів в “Інтернет” через численних посередників (“провайдерів”). Компаній і посередників, що забезпечують вихід у мережу “Інтернет”, багато тисяч. Їм належать лінії зв'язку, але частіше вони їх орендують, визначаючи різні тарифи на послуги. Тому між ними йде тверда конкурентна боротьба за прибутки. Вони досить часто заохочують користувачів мережі наданням тих чи інших пільг. Нерідко окремі канали електрозв'язку в робочі години потерпають від сильних перевантажень і не справляються з надмірно концентрованими в часі потоками інформації. Послуги “Інтернету” забезпечуються інформацією; закладеною в так званих головних комп'ютерах, число яких, по різним оцінкам коливається від 5 до 9,5 млн. Вони знаходяться в різних країнах і регіонах світу, і кількість їх швидко, росте в міру усе більшого прагнення комерційних організацій розмістити свою платну чи безкоштовну інформацію в системі “Інтернету”. До початку 1996 р. приблизно 170 тис. комерційних компаній дали свою інформацію в мережі. Джерелом найрізноманітнішої інформації можуть бути десятки мільйонів власників персональних комп'ютерів, через які в мережі “Інтернет” можлива передача будь-якого повідомлення (типу електронної пошти й ін.).

Обсяги виконуваної “Інтернетом” роботи мають поки сугубо оцінний характер і визначаються за непрямими показників: числом підключених до його мережі комп'ютерів, кількості користувачів нею, чи обсягу обороту комерційних компаній, що беруть участь у його діяльності. Стати абонентом “Інтернету” так само легко, як і відмовитися від його послуг. Тому чисельність користувачів послугами “Інтернету” в 1998 р. за різними оцінками коливалася від 230 до 250 млн. [6].

З огляду на велику завантаженість мережі, викликану комерційною діяльністю, розробляється ще одна міжнародна мережа, яку дехто називає “Інтернет II”.

Система “Інтернет” в цілому є платною. Усі абоненти - колективи чи окремі особи - вносять свою частку в оплату витрат. Однак не обов'язково, що кінцевому користувачеві пришлють квитанцію на оплату міжміської телефонної розмови, навіть якщо він відвідав багато міжнародних місць. Більшість користувачів розраховуються з місцевим комерційним підприємством (оператором) зв'язку з “Інтернетом”, які в багатьох випадках збирають у користувачів лише постійні щомісячні внески. Як правило, підприємство зв'язку дає місцевий телефонний номер, щоб уникнути зайвих витрат. Типовий щомісячний внесок за доступ до системи складає приблизно 20 - 30 доларів США. Як видно, можливості “Інтернету” величезні.

Отже, “Інтернет” - це проста, але в той же час досить складна комп'ютерно-інформаційна система. Вона немає організаційної структури, але для того, щоб користувач зумів потрапити в неї, існує спеціальна складна багатоступінчаста схема входу через численних посередників (“провайдерів”).

Інтернет привабливий цей тим, що керування мережними ресурсами тут абсолютно децентралізовано - на своєму сервері чи сайті кожен може представляти будь-яку інформацію в будь-якому порядку за умови, що вона технічно сумісна з підтримуваними системою і браузерами, технічними протоколами.

Основна функція мережі - надання різного виду послуг для своїх користувачів. В основному, вона передає або надає інформацію різного виду - аудіо-, відео-, текстову тощо.

1.1 Історія виникнення й розвитку інформаційної системи “Інтернет”

“Світ тісний... Підтвердженням цього повсякденного вираження може служити історія виникнення “Інтернет”. Як це не парадоксально звучить, але виникненню системи “Інтернет” США деякою мірою зобов'язані... Радянському Союзу”.

Після другої світової війни, продемонструвавши один одному й іншому світу наявність ядерної зброї, Радянський Союз і США почали розробку ракетних носіїв для доставки цієї зброї. Суперництво велося прискореними темпами в обстановці найсуворішої таємності. Вже в 1947 році США ввели стосовно Радянського Союзу санкції, що обмежують експорт стратегічних товарів і технологій. Під технологією в цьому випадку розумілася спеціальна інформація, необхідна для розробки, виробництва і використання виробу. Ці обмеження були остаточно сформульовані й оформлені в 1950 році створеним координаційним комітетом з багатобічного стратегічного експортного контролю - “КОКОМ” (COCOM - Coordinating Committee for multilateral strategic export controls). Холодна війна, що почалася, і ізоляція від світових досягнень науки і техніки зажадали від Радянського Союзу абсолютної самостійності. Суперництво двох ведучих держав світу стало захоплювати сферу науки і технологій.

Оскільки всі роботи велися в обстановці найсуворішої таємності, то як грім серед ясного неба 4 жовтня 1957 року пролунало повідомлення про запуск Радянським Союзом першого штучного супутника Землі, що показало наявність у Радянського Союзу ракетоносіїв, а також відставання США. Запуск першого штучного супутника і послужив причиною підписання президентом США Д. Ейзенхауером документа про створення в рамках міністерства оборони Агентства по перспективних наукових проектах - “DARPA” (Defence Advanced Research Project Agency).

Знову створена організація об'єднала найвизначніших учених країни для вирішення ряду стратегічних завдань, що повинні були б забезпечити стратегічну перевагу США. Зокрема, одним з результатів діяльності цього агентства був запуск американського супутника через 18 місяців після радянського. Через кілька років основна діяльність DARPA сконцентрувалася на мережних комп'ютерних і комунікаційних технологіях.

У 1962 році дослідження ARPA з питань військового застосування комп'ютерних технологій очолив доктор Ліклайдер (J.C.R. Licklider), що запропонував для цих цілей використовувати взаємодію наявних державних комп'ютерів. Він сприяв залученню до цих робіт приватного сектора й університетських вчених. У цьому ж році з'явився звіт, виконаний Полем Бараном (Paul Baran) у корпорації RAND за замовленням військово-повітряних сил, “On Distribution Communications”, у якому досліджувалися різні моделі комунікаційних систем і оцінювалася їхня живучість. У звіті пропонувалася децентралізована система керування і зв'язку, що продовжувала б функціонувати при виході з ладу частини системи. Одна з рекомендацій автора стосувалася побудови системи передачі цифрових даних для великого числа користувачів.

Незабаром основним напрямком проведених агентством досліджень стали комп'ютерні мережі. Головна ідея складалася в побудові мережі з рівноправних вузлів, кожний з який повинний був мати власні блоки прийому, обробки і формування повідомлень, що повинно було забезпечити високу живучість мережі навіть при виході з ладу безлічі вузлів. Перші експерименти по об'єднанню вилучених вузлів були проведені вже в 1965 році, коли були з'єднані комп'ютери TX2 Масачусетського технологічного інституту (MIT Lincoln Lab) і Q-32 корпорації SDC (System Development Corporation) у Санта-Моніці. Правда, обміни пакетами між ними в цей час ще не проводилися, обмін здійснювався посимвольно.

У 1967 році на симпозіумі ACM (Association for Computer Machinery) був представлений план створення національної мережі з передачею пакетів. Незабаром після симпозіуму Робертс (Lawrence G. Roberts) опублікував план побудови такої мережі - ARPANET (Advanced Research Projects Agency NETwork), і вже в 1969 році міністерство оборони затвердило ARPANET як ведучу організацію для досліджень в області комп'ютерних мереж. Першим вузлом нової мережі став UCLA - Центр випробовувань мережі, а незабаром до нього приєдналися Станфордський дослідницький інститут (SRI), UCSB - Culler-Fried Interactive Mathematics (університет Санта-Барбари) і університет Юта. На вузлах використовувалися IMP (Interface Message Processor), розроблені корпорацією “Bolt Bаranec & Newman, Inc.” (BBN). Були здійснені перші передачі знаків з одних машин в інші. З'явився перший “RFC” (Request for Comments) - “Host Software” С. Крокера (S. Crocker). У “AT&T Lab” була розроблена операційна система “UNIX”. Цей рік можна вважати роком початку мережної революції.

З 1970 року хости ARPANET почали використовувати для обміну NCP - Network Control Protocol.

На початку 1971 року в мережі було вже 15 вузлів: UCLA, SRI, UCSB, University of Utah, BBN, MIT, RAND, SDC, Harvard Lincoln Lab., Stanford, UIU(C), CWRI, CMU, NASA/A, що об'єднали 23 хости. У цьому ж році Томлінсон (Ray Tomlinson) з BBN запропонував поштову програму для пересилання повідомлень по мережі. В університеті Гаваї під керівництвом Н. Абрахамсона (N. Abrahamson) була розроблена ALONAnet.

У 1972 році на міжнародній конференції по комп'ютерах і зв'язку була продемонстрована взаємодія TIP (Terminal Interface Processor) з 40 машинами мережі. У цьому ж році була створена група INWG (InterNetworking Working Group) під головуванням професора Станфордського університету Вінтона Кірфа (Vinton Cerf) для розробки адресації, необхідної для узгодження різних протоколів. Кірфом разом із групою аспірантів була розроблена група протоколів обміну, що пізніше перетворилися в TCP/IP. “Знав би я, що протокол TCP/IP стане міжнародним промисловим стандартом, використовуваним мільйонами людей”, - відзначав В. Кирф у 1994 році, - “я б вибрав більше, ніж 32 розряди, адресний простір і уважніше віднісся б до високошвидкісних середовищ із тривалою затримкою”. Була опублікована специфікація Telnet (RFC 454). Минулого року з'явилася перша комерційна версія UNIX, написана на мові програмування “СІ”. Успіх UNIX перевершив усі очікування.

У 1976 році Майк Ліск (Mike Lesk) з “AT&T Bell Labs” розробив протокол UUCP (Unix-to-Unix Copy), і вже через рік цей протокол став поставлятися разом з ОС UNIX версії 7; версія UUCP Berkeley була реалізована трохи пізніше. Протоколами TCP/IP повсюдно стали користатися для підключення до ARPANET.

Даний відрізок часу характеризувався загальним ростом числа різних мереж. У 1977 році з'явилася “THEORYNET”, розроблена Л. Ландвебером (L. Landweber) з Вінсконсінського університету. У мережі, що поєднувала близько 100 фахівців з обчислювальної техніки, застосовувалася електронна пошта і Telnet. Була опублікована специфікація електронної пошти (RFC 733). Тімшер (Timshare) заснував Tymnet. Відбулася демонстрація взаємодії ARPANET, PRNET (Packet Radio Net), Ethernet і SATNET (Satellite Net-work) на базі протоколів Інтернет.

У 1979 році на базі UUCP була запущена USENET. Мережа PRNET перейшла під егіду DARPA.

ARPANET тепер фактично складалася з двох пересічних мереж. Одна була робочої для дослідників ARPA, інша служила для тестування і розробки.

У січні 1981 року з метою визначення ступеня придатності для міністерства оборони пропонованих різними розроблювачами комп'ютерних систем був створений Центр комп'ютерної безпеки міністерства оборони (DSC - Defence Security Center). Почалася експлуатація BITNET (Because Іt's Time NETwork) і CSNET.

У 1982 році DCA і ARPA установили як основу побудови мережі “Інтернет” Protocol (IP) і Trans-mission Control Protocol (TCP).

У цьому ж році Арпанет, перетворений в комерційну мережу, одержав назву “Інтернет”.

Його швидкому розвитку сприяло:

1) створення в ті ж роки персональних комп'ютерів, пізніше їх масове виробництво, можливість підключення комп'ютера до телефонної лінії з метою одержання місцевої, регіональної, національної і міжнародної інформації й обміну нею;

2) прояв інтересу до послуг “Інтернету” багатьох компаній і фірм;

3) накопичений досвід населення у використанні національних інформаційних мереж.

У 1984 році введена система DNS (Domain Name System). Загальне число хостів у мережі перевищило 1 тис.

У вересні 1985 року DSC був перейменований у Національний центр комп'ютерної безпеки - NCSC (National Computer Security Center), що перейшов під керування Агентства національної безпеки - NSA (National Security Agency). Був створений NSF (National Science Foundation), ціль якого складалася в побудові мережі CSNET (Computer Science Network) для об'єднання національних комп'ютерних центрів, багато хто з який не мали доступу до ARPANET.

Роботи з формування CSNET підсилилися в 1986 році, коли почалося створення центрів суперкомп'ютерів. У результаті цього була створена мережа NSFNET з магістральною швидкістю передачі даних - 56 Кбт/с. Мережа ґрунтувалася на 5 суперкомп'ютерних центрах у Прінстоні, Пітсбургу, UCSD, NCSA і Корнельському університеті. Це дозволило істотно збільшити кількість переданих даних між університетами. Був розроблений і впроваджений NNTP (Network News Transfer Protocol) для підвищення продуктивності новин Usenet.

Число хостів у 1987 році перевищило 10 тис. Число хостів BITNET досягло однією тисячі. Побудовою NSFNET стали займатися консорціуми IBM, MCI і MERIT.

2 листопада 1988 року випускник Корнельського університету Роберт Таппан Морріс запустив у мережі свою програму, що через помилку почала безконтрольне поширення і багаторазове інфікування вузлів мережі. У результаті було інфіковано близько 6200 машин, що склало 7,3 % загальної чисельності машин у мережі. Після аналізу подій DARPA сформувала CERT (Computer Emergency Response Team). До мережі підключилися Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Фінляндія, Франція і Швеція.

У 1989 році число хостів перевищило 100 тис. Під егідою IAB утворені IETF (Інтернет Engineering Task Force) і IRTF (Internet Research Task Force). До мережі підключилися Австралія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Пуерто Ріко і Японія.

У 1990 році власне ARPANET припинила своє існування, її функції продовжувала NSFNET. До мережі підключилися Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Греція, Індія, Ірландія, Іспанія, Чилі, Швейцарія і Південна Корея.

Кількість хостів у 1992 році перевищило 1 млн. Служба IAB (Internet Activities Board) була реорганізована в Internet Architecture Board і стала частиною суспільства Інтернет (Internet Society). До мережі підключилися Венесуела, Камерун, Кіпр, Кувейт, Латвія, Люксембург, Малайзія, Словаччина, Словенія, Таїланд, Еквадор і Естонія.

У 1993 році NSF створив InterNIC для реалізації специфічних служб Інтернет: служби директорій і баз даних, служби реєстрації й інформаційної служби. До NSFNET підключилися Вірджинські острови, Болгарія, Гана, Єгипет, Індонезія, Казахстан, Кенія, Коста-Ріка, Ліхтенштейн, Об'єднані Арабські Емірати, Перу, Румунія, Туреччина і, нарешті, Україна. Слід зауважити, що Росія підключилася до Інтернету пізніше України.

Починаючи з 1994 року почалася торгова діяльність через мережу. Трафік NSFNET перевищив 10 трильйонів байт/місяць. По популярності серед користувачів WWW обійшла Telnet. До мережі підключилися Алжир, Вірменія, Бермудські острови, Ямайка, Ліван, Литва, Китай, Колумбія, Марокко, Масау, Нігер, Нікарагуа, Нова Каледонія, Панама, Свазіленд, Сенегал, Узбекистан, Уругвай, Філіппіни, Шрі-Ланка і Французька Полінезія.

З 1995 року реєстрація доменних імен перестала бути безкоштовною. Починаючи з 14 вересня за реєстрацію, що до цього субсидіювалася NSF, стягується плата в розмірі 50$. З квітня NSFNET, що існувала тільки завдяки підтримці уряду, зникла, і була встановлена комерційна система. Інтернет продовжив своє існування.

На 1 січня 1996 року мережа поєднувала 9 472 000 хостів.

Підводячи підсумок, можна констатувати, що система “Інтернет” є одночасно молодою за часовим аспектом і застарілою. Адже наукові розробки у сфері “Інтернет” та програмного забезпечення даної системи постійно тривають і з кожним днем мережа обновлюється.

В даний час в “Інтернеті” відбувається період підйому, багато в чому завдяки активній підтримці з боку урядів європейських країн і США. США, будучи засновником мережі, виділяє найбільше грошей у світі (понад 2 мільйони доларів) на створення нової мережної інфраструктури. Дослідження в області мережних комунікацій фінансуються також урядами Великобританії, Швеції, Фінляндії, Німеччини.

Однак, державне фінансування - лише невелика частина засобів, що надходять, тому що мережа стає усе більш “комерційнішою” (80-90% засобів надходить із приватного сектора). Це свідчить тільки про одне - про постійну еволюцію “Інтернету”

1.2 Умови і фактори розвитку і поширення комп'ютерної системи “Інтернет” у сучасних умовах

“Інтернет” - найбільша комп'ютерна телекомунікаційна система світу, що служить засобом доставки інформації. Вона втілила найважливіші технологічні і технічні досягнення НТР в області електроніки і телекомунікацій. Її виникнення прийшлось на другу половину XX ст., коли склалися необхідні технічні передумови для створення системи:

1) організоване масове виробництво персональних комп'ютерів і насичення ними не тільки сфер ділового життя, але і побуту багатьох десятків мільйонів людей;

2) створені і прокладені лінії електрозв'язку високої пропускної здатності, що з'єднали більшість країн і регіонів світу;

3) впроваджені уніфіковані з комп'ютерами цифрові методи передачі інформації із систем телекомунікацій;

4) досягнута широка телефонізація ведучих промислових країн Північної Америки і Західної Європи, що дозволила підключити національні комп'ютерні інформаційні мережі до “Інтернету”.

В інформаційному просторі, що охоплює увесь світ, джерела інформації і її споживачі найчастіше відділені однин від одного величезними відстанями, різними годинними поясами, мовними бар'єрами. Особливістю нематеріального інформаційного продукту (товару) є можливість задоволення негайного попиту на нього за допомогою сучасної техніки і технології телекомунікаційних систем. Цей продукт може бути переданий по різних системах електрозв'язку в потрібному для споживача вигляді - текстовому, мовному, музичному, графічному, нерухомими чи рухливими відеосюжетами, в кольоровому чи чорно-білому вигляді.

Значення сучасних телекомунікацій визначається:

1) глобалізацією засобів зв'язку, тобто охопленням усіма видами телекомунікацій усіх територій і акваторій планети і всього навколоземного простору;

2) інтернаціоналізацією засобів зв'язку, тобто стандартизацією технічних, технологічних, організаційних її параметрів у кожній з більш ніж 200 держав світу;

3) інтеграцією усіх видів електрозв'язку в єдину могутню світову систему телекомунікацій;

4) зростаючою забезпеченістю споживачів інформацією, різними видами електрозв'язку в найбільш дальніх районах світу.

Загальна кількість технічних засобів для одержання масової аудіо- і відеоінформації (радіоприймачі, телевізори) і для активного індивідуального зв'язку (усі види стаціонарних і мобільних телефонів) уже перевищило у світі 4 млрд. одиниць і щорічно збільшується на сотні мільйонів. Їхня щільність досить велика: у середньому на одну родину на планеті приходиться не менш двох видів цієї апаратури. Для ряду регіонів (Північна Америка, Західна Європа, Австралія) ці показники значно вище, а в окремих державах винятково великі (у США сумарно на одну сім'ю приходиться в середньому до 15-17 одиниць радіоприймачів, телевізорів, телефонів, підключених до систем зв'язку комп'ютерів). Це дозволяє одержувати досить різноманітну інформацію з усього світу.

Формування національних і світових телекомунікаційних інформаційних мереж, у тому числі “Інтернету”, визначається деякими взаємозалежними показниками:

1) потребою країни в одержанні найрізноманітнішої економічної, наукової, культурної й іншої інформації, що, як правило, знаходиться в прямій залежності від рівня її господарського розвитку;

2) ступенем комп'ютеризації країни, що вираховується за загальною кількістю комп'ютерів (головним чином персональних), так і їхньою щільністю в розрахунку на 1000 жителів;

3) рівнем телефонізації країни, тобто загальною кількістю апаратів і їхньою щільністю;

4) розвиненістю, якістю і величиною тарифів систем електрозв'язку країни, їх інтегрованість з міжнародними мережами;

5) наявністю в країні досить великої кількості загальнодоступних баз даних, різних довідкових служб і т.д.

Ступінь розвитку інформаційних телекомунікаційних мереж і доступу до них прямо залежить від врахування сукупного впливу всіх п'яти показників. Усе це чітко просліджується при порівнянні навіть тих країн і регіонів, де досягнуті високі показники технічного стану телекомунікацій, їх розвиненість (США, Західна Європа, Японія), але відсутній чи слабо виражений один із зазначених показників. Для світових інформаційних телекомунікаційних систем, таких як “Інтернет”, жорсткі умови забезпечення їх життєдіяльності обов'язкові.

Щодо умов розвитку “Всесвітньої павутини” у Європі, то кількість комп'ютерів, які підключені до “Інтернету”, у країнах ЄС до 2002 року збільшиться майже на третину в порівнянні з показниками нинішнього року. Однак багато аналітиків вважають, що потенціал розвитку мережі в Європі штучно стримується. Найперше - похвилинною оплатою і високою вартістю телефонних ліній, які зумовлені в більшості європейських держав монополізацією ринку місцевих телефонних послуг локальними операторами. Крім цього, Інтернет-провайдери не враховують і психологічного чинника при роботі з клієнтами. “Інтернет-провайдери помиляються, вважаючи, що можуть отримати найбільший прибуток, якщо розраховуватимуть час щохвилини», - стверджує Ноа Яськин, аналітик компанії “Jupiter Communications Inc”. З психологічної точки зору, платити за хвилину, пам'ятаючи, що твої грошенята течуть, як пісок крізь пальці, набагато складніше. Це змушує людей менше “сидіти в мережі”. Як наслідок, меншають прибутки від реклами, Інтернет-торгівлі і т.п. “Знизивши ціни, Інтернет-провайдери в перспективі підвищать свої прибутки за рахунок реклами й Інтернет-торгівлі”, - вважають аналітики “Jupiter Communications”. Тому головним кроком для залучення людей до послуг мережі повинні стати демонополізація ринку локальних телефонних послуг і введення фіксованих ставок оплати “необмеженого доступу” в “Інтернеті”. Так, наприклад, Великобританія, Іспанія та Італія оголосили вже про програму лібералізації ринку місцевих телефонних послуг до кінця 2001 - початку 2002 року.

Отже, “Інтернету” для функціонування необхідні новітні технології НТР і його поширення та формування в сучасних умовах визначається деякими показниками: ступенем комп'ютеризації країни; рівнем телефонізації країни; розвиненістю, якістю і величиною тарифів систем електрозв'язку країни; наявністю в країні досить великої кількості загальнодоступних баз даних, різних довідкових служб і т.д. Також поширення “Інтернету” залежить від наявності потрібної кількості “провайдерів” у країні та тарифів, які вони встановлюють за послуги мережі.

1.3. Особливості поширення мережі “Інтернет” в України.

Звичайно, у світових масштабах український “Інтернет” навряд чи можна назвати значним. Кількість українських користувачів (за різними оцінками, від 300 до 800 тисяч) насправді невеличка, адже у світі їх декілька десятків мільйонів. Але “Інтернет” в Україні потребують, і кількість під'єднань до мережі у нас постійно збільшується.

Одержати інформацію з “Інтернету” дуже просто, а оперативність можна порівняти з радіо: інформація доходить до користувача практично відразу після події. Зручними є Інтернет-версії газет і часописів: за коротку час можна ознайомитися з багатьма виданнями. Мережеві версії українських газет міцно утримують високі місця в рейтингах сайтів (тут можна згадати газети “День”, “Факти”, “Зеркало недели”, англомовну “Kievpost”). Не відстають інформ-агенства, як Інтернет-версії традиційних Уніану, “Інтерфакс-України”, так і суто мережеві: “Юкрейн Онлайн” (www.online.com.ua), Агентство Інтернет-новин (ain.online.com.-uain). Та й на трьох тисячах українських сайтів інформації дуже багато: від новин і прогнозів погоди - до розваг і наукових праць.

Щодня український “Інтернет” поповнюють десятками різноманітних веб-сторінок, і задовольнити свої інформаційні потреби може кожний. Студенти знайдуть тут матеріали для рефератів і курсових, бізнесмени ознайомляться з котируванням, знайдуть ділових партнерів і дані про конкурентів. Кожен може стати причетним до того, що відбувається у світі й в Україні, а тим паче розважитися, знайти роботу, друзів і навіть кохану (коханого).

Швидкий зв'язок (комунікативна функція) - величезна перевага “Інтернету”. Це телеконференції, участь в чатах, де багато користувачів можуть спілкуватися на теми, що їх цікавлять, у режимі он-лайн, оперативно обмінюватися великими обсягами даних.

Репрезентативна функція мережі в Україні сьогодні ще розвинута недостатньо, та зараз уже багато компаній впевнені, що найбільш ефективний засіб заявити про собі в усьому світі - це створити власний інформаційний ресурс, власну сторінку з інформацією про фірму, її досягнення та плани. Тому серед нових українських веб-сторінок, що з'являються щодня, все більше сайтів вітчизняних виробників і компаній.

Сервіс найширший: нещодавно навіть з'явилися спеціальні веб-картки для входу в “Інтернет”. Вони дозволяють, не звертаючись до провайдера, одержувати доступ до мережі, і це, безумовно, вельми заощаджує час, який, як відомо, - гроші.

Ще один унікальний для України проект - “Морський старт”. Його головне завдання - виведення на орбіту великої кількості супутників із допомогою ракет КБ “Південне”. Нинішні швидкості ще 5 років тому здавалися просто фантастикою, а через декілька років Інтернет-зв'язок через супутник стане для нас цілком звичною справою. Вже існує проект “Спейсґейт” - швидкісний доступ в “Інтернет” через побутову відеоапаратуру, тобто через невеличку супутникову “тарілку”, побутовий тюнер для прийому Тб-програм. У такий спосіб можна одержати дуже пристойну швидкість обміну даними: до 500-600 кілобітів на секунду. Особливість проекту “Спейсгейт” у тому, що з супутника отримують саме український “Інтернет”, який набуває розмаху в Києві завдяки співпраці компаній “Глобал Юкрейн”, “Телсі” та “ММЦ-Інтерньюз-СТБ”.

“Інтернет” в Україні перейде на новий рівень для кожного з нас, коли розвинуться системи електронної комерції. Ми реально зможемо замовляти через мережу і продукти, і книги, і послуги, платити за мобільний зв'язок, комунальні послуги, сплачувати податки, зрештою, просто розраховуватися з допомогою “Інтернету”. А це заощадить час і гроші кожного з нас.

Ще два роки тому 88% користувачів “Інтернету” жили в розвинутих країнах. Комп'ютер коштував місячну зарплату середнього американця і восьмирічну зарплату середньостатистичного мешканця Бангладешу. До речі, в Україні комп'ютер вартістю 500 дол., за середньої офіційної зарплати в 260 гривень, можна заробити приблизно за рік, звичайно, економлячи на харчуванні.

У деяких країнах Африки середня ціна доступу до “Інтернету” складає 100 дол., у США - 10. А в Україні ця послуга коштує в середньому 20-30 дол. Утім, у чверті країн світу й донині немає хоча б одного телефону на 100 чоловік... Але це нікому не заважає говорити про глобальний розвиток світу за допомогою “Інтернету”.

Як підкреслює Генеральний секретар ООН Кофі Аннан “головним завданням, що стоїть сьогодні перед ООН, є забезпечення глобалізації, що повинна стати позитивним фактором для всіх народів світу”.

Для нас ці слова можуть здатися усього лише декларацією. Насправді ж події розгортаються з божевільною швидкістю.

Наприклад, Індія - уже найбільший у світі постачальник програмного забезпечення. Торік ця країна з нерозвиненою інфраструктурою продала його на суму 4 млрд. $, що є рекордною цифрою для усього світу. До речі, в Індії щороку готують 64 тисячі професіоналів у галузі комп'ютеризації, однак потреба у фахівцях цього профілю - 3 мільйони чоловік. Таке співвідношення типове і для інших країн.

Ірландія - рекордсмен у виробництві телефонних “гарячих ліній”, а Малайзія - з наснагою створює “інкубатори” для дослідницьких центрів...

Нинішній “інформаційний бум” припадає на використання інформаційних технологій для електронної комерції. У цьому напрямі особливо просунулися деякі країни Західної Європи, Японія, Австралія і Сінгапур.

Причому, на сцену глобальної електронної комерції щомісяця виходить нова країна. Наприклад, у Малайзії останнім часом особливо бурхливо розвиваються торгові веб-сайти. В Індії за допомогою “Інтернету” місцеві рибалки довідуються про погоду... Як говорять індійці, уміння користатися комп'ютером - добре для самооцінки. Мовляв, “раніше мі жили в бідності, і ніхто нас не поважав, а тепер справи пішли значно краще”.

А по Малайзії пересуваються автобуси, начинені комп'ютерами. Вони зупиняються біля кожної школи на кілька тижнів, щоб учні всіх класів могли залучитися до комп'ютерної грамоти... Зрозуміло, що ці “транспортні засоби” підключені до “Інтернету”.

Представники ООН (з чиєї ініціативи, власне, й відбувається комп'ютерне навчання вже протягом 4 років) говорять, що впровадження комп'ютеризації в сільських місцевостях дає чудові результати. У підсумку сільські жителі одержують ті ж послуги і можливості, що і жителі міст.

В Україні - на відміну від Індії і Малайзії, - подібних проектів немає. На жаль, ресурси Програми розвитку ООН в Україні дуже обмежені. Тим більше ПРООН в Україні проводить оцінку “електронної готовності” країни, результати якої будуть обнародувані.

Експерти ООН говорять, що для кожної країни дуже важливо створити професійний веб-сайт.

А що ж Україна? У квітні 2000 року ПРООН і Світовий банк розпочали роботу зі створення проекту “Україна: глобальний розвиток за допомогою “Інтернету”, який містить у собі крім всіляких освітніх заходів підтримку широкомасштабного веб-сайту “Ворота в Україну”.

...