Засоби створення й забезпечення інформаційних систем і технологій на підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

РЕФЕРАТ

Обсяг роботи 77 сторінок, схем 4, джерел 18.

Курсова робота складається зі вступу, 5 розділів,5, висновків і списку використаних джерел.

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, визначені мета, основні завдання, об'єкти дослідження.

У першому розділі «Інформаційні системи і технології на підприємстві» викладаються теоретичні положення інформаційного кругообігу на підприємстві, дається його загальна характеристика, аналізується його структура.

У другому розділі «Корпоративна діяльність» розкрито сутність, роль, проведено оцінку переваг та недоліків.

В третьому розділі «Сучасні підходи до розробки і впровадження інформаційних систем» досліджено перспективи та запропоновано шляхи підвищення ефективності використання Сучасних підходів до розробки і впровадження інформаційних систем у корпораціях в Україні з урахуванням національних особливостей на основі зарубіжного досвіду.

У четвертому розділі «Засоби створення й забезпечення інформаційних систем і технологій на підприємствах» досліджено перспективи та запропоновано шляхи підвищення ефективності використання Засобів створення й забезпечення інформаційних систем і технологій на підприємствах і у корпораціях України.

У п'ятому розділі «Охорона праці та техніка безпеки» розкрита Охорона праці та техніка безпеки на підприємстві. Досліджено всі фактори, які впливають на стан людини.

У висновку формуються результати вдосконалення або впровадження інформаційних систем у роботі конкретного підприємства, визначаються головні шляхи подальшого розроблення дослідженої теми.



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Поняття інформації, інформаційної культури, інформаційного суспільства

1.2 Інформаційні ресурси організації

1.3 Система управління. Поняття інформаційної системи та автоматизованої інформаційної системи

1.4 Застосування сучасних інформаційних систем та технологій на підприємствах

2. КОРПОРАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ

2.1 Корпоративна форма організації підприємницької діяльності

2.2 Переваги та недоліки акціонерного товариства

3. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ І ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ

3.1 Методологія створення інформаційних систем

3.2 Методи розробки моделей інформаційних систем

3.3 Стратегії розробки інформаційних систем

3.4 Концептуальна модель

4. ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ Й ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

4.1 Система основних визначень ресурсів ІС підприємств

4.2 Ресурси телекомунікацій

4.3 Програмне забезпечення

5. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

5.1 Вимоги до техніки безпеки при використанні комп'ютерної техніки

5.2 Загальні вимоги до обладнання робочого місця з ПК

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що проблематика запровадження інформаційних систем і технологій в корпоративні підприємства сьогодні є надзвичайно важливою, тому над її дослідженням працювали і працюють чимало науковців. Проблеми формування і використання обліково-аналітичної інформації в управлінні підприємством розглянуто в працях як вітчизняних, так і зарубіжних економістів, зокрема: І.О. Белебехи, Ф.Ф. Бутинця, Р. Вандер Віла, І.І. Каракоза, А.Н. Кашаєва, Т.М. Ковальчук, М.С. Пушкаря, О.Х. Румак, П.Т. Саблука, В.К. Савчука, В.В. Сопка, М.Г. Чумаченка та інших вчених. Водночас багато питань залишаються нерозкритими і потребують поглибленого розроблення теоретичних і методологічних аспектів щодо обліково-аналітичного забезпечення менеджменту підприємства, передовсім поліпшення забезпечення керівників і спеціалістів необхідною інформацією.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні аспекти використання сучасних інформаційних систем і технологій в корпоративній діяльності України.

Об'єктом дослідження процес використання сучасних інформаційних систем і технологій в корпоративній діяльності.

Метою курсової роботи є поглиблення теоретичних знань та практичних навичок з курсу «Інформаційна діяльність підприємства», а саме вивчення 25 питань можливості та актуальності використання сучасних інформаційних систем і технологій в корпоративній діяльності для підвищення конкурентоспроможності та ефективності корпорацій в умовах ринкової економіки. Висвітлити основні проблеми, обґрунтувати теоретичні положення та розробити практичні рекомендації щодо необхідності запровадження інформаційних систем і технологій у системі обліково-аналітичного забезпечення менеджменту підприємства.

Відповідно до сформульованої мети були поставлені та розв'язані наступні завдання:

-провести аналіз стану та особливостей використання інформаційних систем і технологій в корпоративній діяльності України;

-дослідити перспективи та запропонувати шляхи підвищення ефективності використання інформаційних систем і технологій в корпоративній діяльності України.

Методи дослідження. Теоретичними та методологічними засадами дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних вчених в галузі економіки і менеджменту підприємства. У курсовій роботі застосовано наступні методи: описовий та порівняльний аналіз, синтез, графічний.



1. ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Поняття інформації, інформаційної культури, інформаційного суспільства

Інформація - сукупність відомостей про факти, об'єкти, події і так далі, які в даному контексті мають певне значення. Інформацію можна приймати, збирати, передавати, зберігати, обробляти. Обов'язковою умовою при цьому є наявність носія, джерела, одержувача інформації і каналів зв'язку між ними.

Щоб бути корисною, інформація повинна володіти характеристиками, описаними нижче. Це ключові властивості інформації:

1) точність означає, що інформація не містить помилок;

2) можливість перевірити інформацію (забезпечується, наприклад, таким способом: два фахівці створюють одну і ту ж інформацію незалежно один від одного, після чого отриману інформацію порівнюють);

3) своєчасність означає, що одержувачі можуть отримати інформацію, коли їм це потрібно;

4) актуальність;

5) зрозумілість - інформація повинна бути надана в ясному і зрозумілому форматі;

6) повнота - інформація повинна містити всі важливі відомості, які чекають від неї користувачі.

Економічною називається інформація, яка за своїм змістом відображає явища економічного життя суспільства. Її відмінна риса - зв'язок з процесами управліннями колективами працівників. Економічна інформація у сфері матеріального виробництва служить інструментом управління виробництвом. Вона супроводжує процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Значна її частина пов'язана з виробництвом (виробнича інформація).

Дані - це представлення фактів і ідей у формалізованому вигляді, придатні для передачі і обробки в деякому інформаційному процесі.

Слід розрізняти поняття «інформація» і «дані». Інформація - це сукупність оброблених даних, які представлені у формі, придатній для прийняття рішення. Якщо дані не стосуються вирішуваної проблеми або якщо вони вже відомі одержувачу, вони не містять для нього інформації.

Дані містяться в первинних документах, створених при виконанні операцій або бізнес-процесів у процесі бізнес-діяльності. Наприклад, дані товарно-транспортної накладної або платіжної вимоги. Дані є вхідною інформацією для вирішення завдань управління бізнесом. Вони вводяться в інформаційну систему шляхом заповнення таблиць бази даних конкретними значеннями з первинних документів.

Інформація формується в процесі обробки, систематизації даних у необхідному розрізі: період, клієнти, підрозділи, послуги, продукція і так далі. Інформація міститься в звітах, сформованих у результаті роботи програмних продуктів. Наприклад, в сформованому звіті про продажі продукції за конкретний період можуть міститися кількісні показники про об'єм продажів по товарах, вартісні показники по товарах, покупцям за поточний і попередні періоди, як фактичні, так і планові. Ці показники важливі в підготовці ділових рішень менеджерами зі збуту, отже, з їхньої точки зору, вони містять інформацію.

Осмисливши інформацію звіту про продажі, менеджер добуває знання: про виконання плану продажів, про динаміку продажів, про тенденції попиту на окремі види продукції. Це дає йому підставу ухвалити зважене рішення, яке обґрунтоване розрахунками і власним досвідом.

Знання - це виводи, зроблені працівником при осмисленні інформації. Знання знаходиться безпосередньо в голові управлінського працівника. Воно пов'язане з його вміннями і досвідом. Прикладом знань є так званий know-how.

Ефективність сучасного бізнесу все більшою мірою залежить від оволодіння технологіями, що дозволяють збирати, зберігати, поширювати знання, а також накопичувати досвід застосування знань для управління бізнес-діяльністю. Мова йде про необхідність оцінки і використання знань, якими підприємство володіє, тобто - про управління знаннями.

Зростання обсягу інформації особливо стало помітно в середині XX ст. У результаті спостерігається інформаційний вибух, що має такі прояви:

з'являються протиріччя між обмеженими можливостями людини зі сприйняття і переробки інформації та існуючими великими масивами і потоками інформації. Так, наприклад, загальна сума знань мінялася спочатку дуже повільно, але вже з 1900 р. вона подвоювалася кожні 50 років, до 1950 р. подвоєння відбувалося кожні 10 років, до 1970 р. - уже кожні 5 років, з 1990 р. - щорічно, у нинішній час - ще швидше;

існує велика кількість надлишкової інформації, що утрудняє сприйняття корисної для споживача інформації.

Ці причини породили ситуацію, коли у світі накопичений величезний інформаційний потенціал, а люди не можуть ним скористатися в повному обсязі в силу обмеженості своїх можливостей. Впровадження в різні сфери діяльності комп'ютерної техніки та сучасних засобів переробки і передачі інформації послужило початком нового еволюційного процесу, названого інформатизацією.

Недостатньо вміти самостійно освоювати й накопичувати інформацію, а треба навчитися такої технології роботи з інформацією, коли підготовляються та приймаються рішення на основі колективного знання. Тобто, людина повинна мати певний рівень культури у роботі з інформацією. Для відбиття цього факту був уведений термін «інформаційна культура».

Інформаційна культура - уміння цілеспрямовано працювати з інформацією і використовувати для її одержання, обробки і передачі комп'ютерні інформаційні технології, сучасні технічні засоби й методи.

Інформаційна культура проявляється в таких аспектах:

· у конкретних навичках з використання технічних пристроїв (від телефону до персонального комп'ютера і комп'ютерних мереж);

· у здатності використовувати у своїй діяльності комп'ютерну інформаційну технологію, базовою складової якої є програмні продукти;

· в умінні добувати інформацію з різних джерел (наприклад, з періодичної преси, із засобів електронних комунікацій), представляти її в зрозумілому вигляді та уміти її ефективно використовувати;

· у володінні основами аналітичної обробки інформації;

· у знанні особливостей інформаційних потоків у своїй області діяльності.

Невід'ємною частиною інформаційної культури є знання інформаційної технології й уміння її застосовувати як для автоматизації рутинних операцій, так й у неординарних ситуаціях, що вимагають нестандартного творчого підходу.

Інформаційне суспільство - суспільство, в якому створені всі умови для задоволення інформаційних потреб громадян, організацій, а більшість працюючих або зайнято виробництвом, збиранням, переробкою інформації, або не можуть виконувати свої професійні обов'язки без цих процесів.

Останнім часом все частіше використовується поняття електронно-цифрового суспільства - суспільства, побудованого на концепціях Інтернет.

1.2 Інформаційні ресурси організації

Для організації виробництва в сучасних умовах недостатньо мати матеріальні, фінансові, людські ресурси. Потрібна ще й вичерпна інформація про стан підприємства та його зовнішнє середовище. Отже, в останній час в практиці управління приходить розуміння того, що інформація також є ресурсом, що інформаційні ресурси мають розглядатися як окрема економічна категорія.

Інформаційні ресурси - весь обсяг знань, відчужений від їх створювачів, зафіксований на матеріальних носіях (наприклад, папір, електронні носії, магнітні носії та ін.) і призначений для загального використання. Інформаційні ресурси організації можна розуміти як весь наявний обсяг інформації в інформаційній системі.

Інформаційні ресурси організації складаються із зовнішньої та внутрішньої інформації.

Внутрішня інформація відбиває фінансово-господарський стан організації.

Вона, зазвичай, точна і повна. Її джерело - структурні підрозділи організації та посадові особи. Приклад внутрішньої інформації: інформація про співробітників підприємства; її джерело - відділ кадрів.

Зовнішня інформація відбиває стан зовнішнього середовища організації, до якого відносяться економічні і політичні суб'єкти, що діють поза межами організації (наприклад, клієнти, постачальники, державні органи влади і т. ін.). Зовнішня інформація зазвичай приблизна, неповна, неточна. Приклад зовнішньої інформації: інформація про розмір податків; її джерело - податкова служба.

Одним з основних зовнішніх джерел формування інформаційних ресурсів організації є довідково-правові системи (ДПС) та інформаційно-пошукові системи. На українському ринку інформаційних тех- нологій представлено декілька виробників програм даного класу: інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА» - сімейство систем «ЛІГА:ЗАКОН»; корпорація «Парус» - інформаційно-аналітична система «ПарусКонсультант»; компанія «Дінай» - лінійка комп'ютерних законодавчих довідників «Дінай»; НПП «Оберон» - інформаційно-довідкова система «ПОДАТКИ І БУХОБЛІК»; інформаційно-аналітичний центр БИТ - система «Право»; НВПП «ІНТЕРУКРАЇНА-софт» - нормативно-правова бібліотека «Норматив pro»; ЗАТ «Інформтехнологія» - правові системи «Нормативні акти України».

Для зваженого і аргументованого вибору програмних продуктів даного класу необхідно звертати увагу на наступні аспекти:

1) інформаційне наповнення системи - це не тільки нормативні документи, але і роз'яснююча інформація (листи, методичні рекомендації і таке інше), аналітичні матеріали (статті, огляди законодавства, консультації експертів), бізнес-новини, форми документів (бухгалтерської звітності, заяв, договорів, наказів і т. ін.), довідники, класифікатори і переліки (наприклад: ставки всіх податків і обов'язкових платежів, норми різноманітних компенсацій і відшкодувань, курси валют і т. ін.);

2) оновлення інформаційної бази має проводитися як мінімум один раз на тиждень; розробник має пропонувати зручний спосіб доставки оновлень (кур'єрською доставкою, поштою, по E-mail або безпосередньо з сайту виробника);

3) компанія-розробник має бути стабільною фірмою з достатнім досвідом роботи на даному ринку; крім того, необхідно звернути увагу на вартість обслуговування та спектр додаткових послуг, що надаються розробником, таких, як установка, супровід, навчання, можливість попрацювати з пробною версією програми, а також на наявність різних версій продукту (або інформаційних баз) для застосування в певній сфері діяльності;

4) програма має забезпечувати різні способи пошуку інформації: традиційні методи пошуку, такі, як пошук за тематикою, типом документа, датою ухвалення, за номером документа, словами з назви або тексту, відомством, що видало документ; інтелектуальний пошук, при якому запит формулюється в довільній формі; пошук інформації в спеціальних тематичних підборках, складених експертами (наприклад, за наявності ключових слів у тексті); пошук понять і термінів у спеціалізованих словниках; швидкий і зручний доступ до документів, на які посилається даний, і, які, у свою чергу, посилаються на нього;

5) інтуїтивно зрозумілий інтерфейс;

6) сумісність ДПС з іншим встановленим на підприємстві програмним забезпеченням;

7) зручність роботи з різними редакціями документів, можливість відстежувати нові надходження документів та документи, що втратили силу або ще не вступили в дію;

8) можливість додавати свої замітки, коментарі, робити закладки по тексту документа для подальшого швидкого переходу до відміченого фрагмента та зберігати знайдені документи;

9) можливість імпортувати тексти в різні формати (як мінімум - rtf і doc);

10) вбудований перекладач (для паралельної роботи з документоморигіналом і його перекладом).

Рисунок 1 - Компоненти інформаційної системи

1.3 Система управління. Поняття інформаційної системи та автоматизованої інформаційної системи

Під системою розуміють будь-який об'єкт, що одночасно розглядається і як єдине ціле, і як об'єднана в інтересах досягнення поставлених цілей сукупність різнорідних елементів. Приклади систем із зазначенням мети їх функціонування наведено в табл. 1.1. Мета в даному випадку - це ситуація, яка повинна бути досягнута при функціонуванні системи за певний проміжок часу.

Під управлінням мається на увазі процес спостереження за системою та вироблення керуючих впливів, які формують цілеспрямовану поведінку системи (тобто, просувають систему до поставленої мети). Керуючі впливи можуть вироблятися як людиною (групою людей), так і технічним пристроєм. Активним учасником процесу управління є спостерігач, який перетворюється на управляючу систему або суб'єкт управління, а об'єкт спостереження перетворюється в керовану систему або об'єкт управління.

У системі управління між управляючою і керованою системами повинні існувати канали зв'язку - прямий і зворотний. Каналом прямого зв'язку передається вхідна командна інформація для керованої системи (керуючі дії), а каналом зворотного зв'язку - вихідна інформація про стан керованої системи та про виконання ухвалених рішень. Директивна інформація породжується управляючою системою відповідно до цілей.

Основу управління організаціями складає спеціально підготовлена інформація. Тому, інформаційні системи є невід'ємною складовою управління організацією.

Інформаційна система (ІС) - це система, яка організує зберігання і маніпулювання інформацією про проблемну область. Під терміном «маніпулювання» маються на увазі процедури збору, обробки, пошуку, передачі інформації, необхідної в процесі прийняття рішень в будь-якій області.

1.4 Застосування сучасних інформаційних систем та технологій на підприємствах

У наш час стрімко продовжується процес запровадження, удосконалення існуючих та розробка нових інформаційних технологій управління підприємством. Спочатку варто розглянути сутність інформаційних технологій. Отже, інформаційна технологія (ІТ) Ї система методів і способів збору, передачі, накопичення, обробки, зберігання, подання і використання інформації.

Обсяг автоматизації та тип і характер використання технічних засобів залежить від характеру конкретної технології. Для того, щоб ефективно впровадити ІТ на сучасне підприємство потрібно розробити необхідний механізм, який дасть можливість зменшити час, мінімізувати ризики та підвищити ефективність діяльності підприємства в цілому від впровадження ІТ.

Щоб побудувати основу механізму впровадження ІТ на підприємствах необхідно враховувати вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на підприємство. Використання інформаційних технологій в управлінні господарськими процесами підприємств дає можливість впроваджувати найбільш сучасні і прогресивні управлінські концепції, головна риса яких -- ефективне використання ресурсів й орієнтація на інтереси клієнтів.

До основних переваг використання інформаційних технологій в управлінні підприємством віднесено: підвищення ступеню керованості; зниження впливу людського фактора; скорочення паперової роботи; підвищення оперативності і достовірності інформації; зниження витрат; оптимізація обліку та контролю; забезпечення прозорості інформації для інвесторів; можливість збільшення частки ринку. Одним із важливих моментів, на який варто звернути увагу - те, що інформаційні технології на підприємствах існують у вигляді різноманітних інформаційних систем і інформаційних комплексів та використовуються в різних сегментах управлінської системи.

Для прикладу, розглянемо одні з найбільш популярних систем MRP і SCM технології. Дані інформаційні технології використовуюся у сфері управління взаємовідносинами з партнерами і клієнтами. Вони зорієнтовані перш за все на: зростання продажів, зниження витрат, підвищення лояльності клієнтів і контрагентів, поліпшення якості обслуговування. В цілому ці програмні продукти підвищують конкурентоспроможність продукції підприємства.

Якщо підприємство має за мету збільшити якість обслуговування клієнтів, то для даного випадку була розроблена концепція CRM (CustomerRelationshipManagement) -- управління взаємовідносинами з клієнтами). Основним завданням CRM є процес проведення автоматизованого збору даних про покупців і постійний інформаційний зв'язок з покупцями. Щодо завдань CRM-системи, то вони несуть наступний сенс: забезпечення оперативного доступу до інформації в ході контакту з клієнтом в процесі продажу; спільний аналіз даних, що характеризують діяльність клієнта і фірми; отримання нових знань, висновків, рекомендацій тощо; забезпечення безпосередньої участі клієнта в діяльності підприємства та можливість впливати на процеси розробки продукту, його виробництво, сервісне обслуговування.

Для розуміння значення і важливості впровадження CRM-системи, варто приділити увагу тому, які ж саме базові функцій вона виконує, а саме: визначення плану продажів; одержання та передавання замовлення на продаж; складання графіку продажів споживачам; конфігурація продуктів; аналіз обсягу продажів у перерізі груп клієнтів та груп продуктів; управління ресурсами розподілу.

У статті вже було зазначено, що в сфері управління поширене застосування SCM-технології. SCM (SupplyChainManagement) -- це концепція управління бізнесом як єдиним ланцюжком взаємозалежних об'єктів, матеріальних та інформаційних потоків підприємства, його постачальників, дистриб'юторів і клієнтів, виділяючи в свою чергу шість основних областей, на яких зосереджено управління ланцюгами поставок: виробництво, постачання, місце розташування, запаси, транспортування і інформація. Тобто, можна зробити висновок, що SCM охоплює весь цикл закупівлі сировини, виробництва і розповсюдження товару.

В управлінні бізнес-процесами та підвищенні ефективності економічної діяльності підприємства розповсюджено застосування інформаційних технологій: BPR і ERP. Такі продукти сприяють координації інновацій, мінімізації ризиків, підвищенню масштабованості та гнучкості, зниженню витрат . В цілому, підвищують економічну безпеку підприємства. Так, ERP-система виконує функції бізнес-планування і прогнозування; планування продажу та виготовлення продукції; планування проектів і програм; управління попитом; управління витратами. Щодо BPR-системи Ї це аналітична система, що дозволяє менеджерам мати персоніфікований (тобто враховує персональний внесок у процесі управління) погляд на стан бізнесу. Як відомо, реінжиніринг бізнес-процесів (BusinessProcessReengineering, BPR) потрібен бізнесу для підвищення рентабельності та прибутку .

Особливості реінжинірингу бізнес-процесів полягають в їх двосторонній спрямованості. Стосовно першої Ї організації впроваджують реінжиніринг для кращого та швидшого впровадження ERP-систем. У другому випадку, вони зазвичай використовують проекти впровадження ERP як інструмент вдосконалення своїх бізнес-процесів. Згідно існуючих досліджень, кращі результати спостерігаються при одночасному виконанні цих процесів. Розглянувши можливості цих двох систем, можемо визначити їхні позитивні і негативні фактори.

Щодо ERP-системи, то вона пришвидшує впровадження функцій самої ERP-системи, що є позитивним впливом. Негативним показником можна вважати той момент, що система пов'язана з потребою додаткового налаштування на нові запити процесів, які виникають в процесі реінжинірингу. Тому процеси моніторингу BPR є вкрай необхідними. Наступною системою для розгляду є система управління персоналом, що сприяє ефективному використанню кадрових ресурсів Ї HR. Підвищення ефективності господарської діяльності відбувається на основі застосування MIS- і BIтехнологій.

Використання їх спричиняє: досягнення синергетичного ефекту; автоматизації та узгодження дії всіх відділів підприємства; успішної реалізації стратегічних програм; підвищення конкурентних переваг . MIS- та BI-системи дають можливість відслідковувати цикл життя кожного виробленого товару при цьому проводити постійно обробку значної кількості інформації з великою швидкістю.



2. КОРПОРАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ

2.1 Корпоративна форма організації підприємницької діяльності

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство, головним атрибутом в якому служить акція. Акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерне товариство має свій статутний фонд, мінімальний розмір якого складає 1200 мін. заробітної платні.

Ідеальний варіант контрольного пакету акцій -51%. Якщо акціонерів багато до достатньо мати 30 % від суми всіх акцій. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акцій якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Корпорація - найдосконаліша форма організації підприємств, що існує переважно у вигляді відкритого акціонерного товариства, засновники якого формують акціонерний капітал шляхом об'єднання власних ресурсів через механізм випуску і продажу цінних паперів (передусім акцій), а співвласники несуть обмежену відповідальність.

Згідно з чинним законодавством корпорація - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути фізичні та юридичні (підприємства) особи. Акціонерний капітал (власність), який формується при цьому, складається із загальної вартості вилущених і проданих акцій. Засновники товариства отримують засновницький прибуток, який становить різницю між сумою, отриманою від продажу акцій, та обсягом вкладених ресурсів.

Основними позитивними сторонами корпорацій є:

1)можливість збільшити джерела фінансування для розширення виробництва (за рахунок продажу цінних паперів), а отже, отримати більший прибуток, частина якого (нерозподілений прибуток) йде на розширення обсягів виробництва;

2) кращий (порівняно з партнерствами) доступ до кредитів банків;

3)внаслідок наведених переваг отримання можливості впроваджувати передові досягнення науки і техніки у виробництво, що зумовлює зростання продуктивності праці й зниження собівартості товарів і послуг;

4)обмежена відповідальність акціонерів за зобов'язання корпорації, а отже відсутність відповідальності власним майном;

5)залучення до управління виробництвом професійних управляючих (менеджерів), що сприяє вдосконаленню процесу вироблення управлінських рішень;

6)здійснення внутрікорпораційного планування на поточний та віддалений період (5-10 років), комплексне вивчення ринку, формування потреб споживачів тощо і завдяки цьому отримання переваги над конкурентами.

Основними недоліками корпорацій є:

1)значне знецінення акцій корпорацій під час погіршення економічної кон'юнктури, внаслідок чого дрібні акціонери можуть втратити їх;

2)недосконалий механізм оподаткування в окремих країнах (так, в Україні оподатковуються і прибуток корпорацій, і доходи на акції, що особливо несправедливо для дрібних акціонерів);

3)перетворення дрібних акціонерів, внаслідок їх великої чисельності, на формальних власників, неспроможних впливати на вибір керівництва, розподіл прибутків тощо у більшості крупних корпорацій і прийняття управлінських рішень на основі кількості акцій;

4)внаслідок зосередження контрольного пакета акцій у руках небагатьох акціонерів встановлення їх контролю над заощадженнями більшості дрібних акціонерів.

Корпорації є найадекватнішою формою організації крупних та середніх підприємств.

Акціонерне товариство - товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Статутний фонд акціонерного товариства становить загальну номінальну вартість випущених ним акцій і не може бути меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам. При цьому величину мінімальної заробітної платні визначають за ставкою, що діяла на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися через відкриту підписку та купівлю-продаж на біржах, тим часом як акції закритого акціонерного товариства розподіляються між його засновниками й не можуть розповсюджуватися через підписку, купуватися й продаватися на біржі.

Акціонерне товариство (з економічного погляду) - підприємство, об'єднання кількох фізичних або юридичних осіб (тобто підприємств), які формують свій капітал шляхом випуску і продажу цінних паперів, передусім акцій, з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство (з правового погляду) - організаційно-правова форма функціонування та розвитку підприємств, компаній, що базується на статутному фонді, поділеному на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, учасники якої несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном підприємства.

Якщо у відкритому акціонерному товаристві акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки та відкритої купівлі продажу (як правило, на біржах), то у закритому акціонерному товаристві - у формі закритої підписки, шляхом розподілу між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

2.2 Переваги та недоліки акціонерного товариства

Переваги корпорації (акціонерного товариства)

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати прибуток, що постійно зростає.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація - це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Недоліки корпоративної форми організації підприємницької діяльності

1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оператора та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично є проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.



3. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ І ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ

3.1 Методологія створення інформаційних систем

Задачі методології. Основними задачами, розв'язання яких повинна забезпечувати методологія створення інформаційних систем (ІС) (разом з відповідним набором інструментальних засобів є наступні:

1)забезпечувати створення ІС, що відповідають пропонованим до них вимогам по автоматизації ділових процесів, цілям і задачам організації;

2)гарантувати створення системи із заданою якістю в заданий термін і в рамках виділеного бюджету;

3)підтримувати зручну дисципліну супроводження, модифікації й нарощування системи, щоб ІС могла відповідати вимогам роботи організації, що швидко змінюються;

4)забезпечувати створення ІС, що відповідають вимогам відкритості, переносу й масштабованості;

5)забезпечувати використання в розроблювальній ІС програмного забезпечення, баз даних, засобів обчислювальної техніки, телекомунікацій, технологій, що існують в організації.

Методологія повинна забезпечувати зниження складності процесу створення

ІС за рахунок повного й точного опису цього процесу й застосування сучасних методів і технологій створення ІС на всьому життєвому циклі ІС - від задуму до реалізації, експлуатації й утилізації.

В 90-і роки у світі відбулися кардинальні зміни як на ринках товарів і послуг, так і в інформаційних технологіях.

Сучасні інформаційні системи стають основним фактором успішної роботи корпорацій на ринку. Для виконання свого призначення вони повинні вирішувати значно більш складні задачі, ніж раніше.

Відповідно до високої динаміки зміни ситуації на ринку стають дуже жорсткими вимоги як до функцій, виконуваних ІС, так і до процесу створення ІС. Різко посилилися вимоги вчасно розробки окремих додатків і системи в цілому. З'явилася необхідність у зміні вимог у процесі розробки для того, щоб система відповідала вимогам організації на момент кінця розробки, а не на момент початку.

Досягнення в області інформаційних технологій дозволили перебороти принципові технічні й програмно-інструментальні проблеми створення ІС. З'явилися сучасні апаратно-програмні засоби для здійснення розподілених паралельних обчислень і керування обчислювальним процесом в інформаційних мережах, методи й засоби розробки програм і баз даних, що забезпечують можливості створення відкритих, масштабованих додатків і баз даних, можливості швидкої розробки і т.д.

Практика показує, що для успішного створення складних систем, до яких належать інформаційні системи, недостатньо мати тільки сучасні засоби, а необхідні нові методології, тому що колишні методології створення ІС, що були створені в 70- 80-і роки й орієнтовані на мейнфрейми й однорідне середовище, застаріли і виявилися непридатними в нових умовах.

Потужні імпульси розвиткові методологій надало поява двох принципово нових підходів до створення інформаційних систем: інформаційного інжинірингу й реінжинірингу ділових процесів.

Інжиніринг - це процес застосування взаємозалежного набору формальних технологій (моделей) для аналізу, проектування, створення й експлуатації інформаційних систем.

Пропоновані в інжинірингу методи дозволяють описувати, аналізувати й проектувати структуру й діяльність організацій подібно технічним системам.

Реінжиніринг - це процес застосування формальних технологій, що дозволяють відновлювати модель розглянутої існуючої системи по її інформаційних компонентах.

У цей час триває активний процес розвитку й удосконалювання методологій створення інформаційних систем. У цій галузі працюють багато провідних спеціалістів в усім світі.

Сутність методології. Розглянута методологія створення ІС складається із двох основних взаємозалежних частин:

1)методології аналізу ІС, що включає опис діяльності організації й формування вимог до ІС на основі процесів, що відбуваються в ній;

2)методології синтезу ІС, призначеної для проектування й швидкої розробки програмного й інформаційного забезпечення ІС.

Розглянута методологія будується на основі ітераційної моделі життєвого

циклу ІС. Принципова особливість цієї методології полягає в тому, що охоплюючи всі етапи життєвого циклу ІС, вона робить основний упор на підтримку початкових етапів створення ІС, головною задачею яких є формування вимог до ІС, які точно відповідають цілям і задачам організації.

Реалізація методології базується на застосуванні комплексу погоджених між собою інструментальних засобів, що забезпечують високий рівень автоматизації всіх процесів, виконуваних відповідно до методології протягом життєвого циклу ІС.

Таким чином, фундамент пропонованої методології становлять:

1)ітераційна модель життєвого циклу ІС;

2)комплекс систем погоджених моделей, що розвиваються;

3)методологія аналізу ІС на основі ділових процесів, які протікають в організації;

4)методологія синтезу ІС;

5)комплекс погоджених інструментальних засобів.

Модель життєвого циклу ІС.

Методологія описує процес створення й супроводження інформаційних систем у вигляді життєвого циклу ІС, представляючи його як послідовності стадій і виконуваних на них процесів.

Кожна стадія розбивається на етапи. Для кожного етапу визначаються послідовність виконуваних робіт, одержувані результати, методи й засоби, необхідні для виконання робіт, ролі й відповідальність учасників і т.д.

Такий формальний опис життєвого циклу ІС дозволяє спланувати й організувати процес колективної розробки й забезпечити керування цим процесом.

Життєвий цикл (ЖЦ) ІС включає стадії аналізу, проектування, розробки, тестування й інтеграції, впровадження, супроводження й розвитку ІС, а також процеси, виконувані протягом усього ЖЦ - процеси керування й інтегральні процеси.

Ці процеси в тім або іншому ступені присутні на кожному з етапів.

Процеси керування проектом: планування, організація, контроль.

Інтегральні процеси: керування конфігурацією, документування, перевірки, інтеграція.

Стадії і етапи життєвого циклу ІС.

1. Аналіз.

1.1. Обстеження й створення моделей функціонування організації.

1.2. Аналіз моделей існуючих інформаційних мереж.

1.3. Формування вимог до інформаційної мережі організації.

1.4. Розробка плану створення інформаційної мережі організації.

2. Проектування.

2.1. Концептуальне проектування інформаційної мережі організації.

2.2. Розробка архітектури інформаційної мережі організації.

2.3. Проектування спільної моделі даних.

2.4. Формування вимог до додатків.

3. Розробка.

3.1. Розробка, прототипування й тестування додатків.

3.2. Розробка інтегральних тестів.

3.3. Розробка документації для користувача.

4. Інтеграція й тестування.

4.1. Інтеграція й тестування додатків у складі системи.

4.2. Оптимізація додатків і баз даних.

4.3. Підготовка експлуатаційної документації.

4.4. Тестування системи.

5. Впровадження.

5.1. Навчання користувачів.

5.2. Розгортання системи на місці експлуатації.

5.3. Інсталяція баз даних.

5.4. Експлуатація.

5.5. Здійснення приймально-здавальних випробувань.

6. Супроводження.

6.1. Реєстрація, діагностика й локалізація помилок.

6.2. Внесення змін і тестування.

6.3. Керування режимами роботи ІС.

За допомогою CASE-засобів (Computer Aided Software Engineering - комп'ютерне проектування програмних засобів) моделі створюються, перетворюються й контролюються.

Основними результатами на кожному етапі життєвого циклу є моделі обумовлених на даному етапі об'єктів (організації, вимог до ІС, проекту ІС, вимог до додатків і т.д.).

Характер виконуваних процесів і організація робіт у представленій моделі життєвого циклу засновані на підході інформаційного інжинірингу й відрізняються від класичної каскадної моделі життєвого циклу, незважаючи на зовнішню схожість. При традиційній обробці

3.2 Методи розробки моделей інформаційних систем

Методи розробки моделей інформаційних систем підприємств можна розділити на структурні й об'єктно-орієнтовані. Кожна із цих груп методів містить у собі кілька варіантів конкретних методик. Структурні методи на сьогоднішній день мають найбільше розповсюдження, тому їх ми розглянемо в першу чергу.

Структурні методи.

Структурним прийнято називати такий метод дослідження системи або процесу, що починається із загального огляду об'єкта дослідження, а потім передбачає його послідовну деталізацію.

Структурні методи мають три основні особливості:

1)розчленовування складної системи на частини, що уявляють як «чорні ящики», а кожний чорний ящик реалізує певну функцію системи керування;

2)ієрархічне впорядкування виділених елементів системи з визначенням взаємозв'язків між ними;

3)використання графічного подання взаємозв'язків елементів системи.

Модель, побудована із застосуванням структурних методів, являє собою ієрархічний набір діаграм, що графічно зображують функції, виконувані системою, й взаємозв'язки між ними. Попросту кажучи, це малюнки, на яких показаний набір прямокутників, певним чином пов'язаних між собою. У діаграми також включається текстова інформація для забезпечення точного визначення змісту функцій і взаємозв'язків. Використання графічного подання процесів істотно підвищує наочність моделі й полегшує процес її сприйняття. Від звичайних малюнків, за допомогою яких можна уявити процес керування, структурні діаграми відрізняються тим, що виконуються за цілком визначеними правилами, а процес їхнього складання й аналізу підтримується відповідним програмним забезпеченням.

У числі методологій структурного аналізу до найпоширеніших можна віднести наступні:

1)SADT (Structured Analysis and Design Technique) - технологія структурного аналізу й проектування і її підмножина стандарт IDEF (IcamDefinition);

2)DFD (Data Flow Diagrams) - діаграми потоків даних;

3)ERD (Entity-Relationship Diagrams) - діаграми «сутність-зв'язок»;

4)STD (State Transition Diagrams) - діаграми переходів станів.

Методологія IDEF. У методології IDEF використовуються чотири основних поняття: функціональний блок, інтерфейсная дуга, декомпозиція й глосарій.

Функціональний блок позначає певну функцію в рамках розглянутої системи й у графічному вигляді позначається прямокутником. Кожна із чотирьох сторін цього прямокутника має своє значення: ліва сторона - вхід, верхня сторона - керування, нижня сторона - механізм і права сторона - вихід.

Інтерфейсна дуга позначає елемент системи, що обробляється функціональним блоком або надає деякий вплив на виконання блоком своєї функції. Графічно інтерфейсна дуга зображується у вигляді направленої стрілки. Залежно від того, до якій зі сторін блоку примикає інтерфейсна дуга, вона зветься вхідною, вихідною, керуючою або дугою механізму. Початком і кінцем кожної дуги можуть бути тільки функціональні блоки, при цьому початком може бути тільки вихідна сторона блоку, а кінцем - будь-які інші. При побудові моделей функціонування підприємства вхідними й вихідними дугами можуть позначатися фінансові потоки, матеріальні потоки (товари, сировина й ін.), потоки інформації (документи, усні розпорядження й ін.) і ресурси (персонал, устаткування й ін.). Керуючими дугами позначаються тільки об'єкти, що належать до потоків інформації, а дугами механізмів - тільки ресурси.

Декомпозиція передбачає розбивку складного процесу на складові частини.

Рівень деталізації процесу визначається безпосередньо розроблювачем моделі. У результаті загальна модель процесу представляється у вигляді ієрархічної структури окремих діаграм, що робить її більше доступною для огляду. Модель IDEF завжди починається з уявлення процесу як єдиного функціонального блоку з інтерфейсними дугами, що виходять за межі розглянутої області. Така діаграма називається контекстною. У пояснювальному тексті до контекстної діаграми повинне бути зазначено короткий опис мети побудови діаграми й визначена так звана точка зору.

Ціль визначає ті області діяльності підприємства, на які необхідно звернути увагу в першу чергу. Наприклад, модель, побудована з метою оптимізації процесу продажів, може істотно відрізнятися від моделі, розробленої з метою підвищення ефективності керування персоналом.

Точка зору визначає спрямованість і рівень деталізації розроблювальної моделі. Її чітка фіксація дозволяє спростити модель, виключивши деталізацію елементів, що не є істотними в цьому випадку. Наприклад, функціональні моделі того самого підприємства з погляду комерційного директора й, скажемо, керівника служби безпеки будуть явно відрізнятися по спрямованості їхньої деталізації. У процесі декомпозиції функціональні блоки діаграми верхнього рівня деталізуються на діаграмі наступного рівня.

Глосарій - це набір визначень, ключових слів, оповідальних викладів і ін., що характеризує об'єкти, відображені на діаграмі. Глосарій забезпечує включення в діаграми IDEF необхідної додаткової інформації. Наприклад, для керуючої інтерфейсної дуги «розпорядження про оплату» глосарій може містити перелік полів документу, що відповідні дузі, необхідний набір віз і т.д.

Методологія DFD. У цій методології досліджуваний процес також розбивається на підпроцеси й представляється у вигляді мережі, зв'язаної потоками даних.

Чисто зовні DFD подібна SADT, але відрізняється за набором використовуваних елементів. У їхнє число входять процеси, потоки даних і сховища. Сховище дозволяє в необхідних випадках визначити дані, які будуть зберігатися в пам'яті між процесами. Подібного елемента в SADT немає. Тому ряд авторів вважає, що DFD краще пристосовано для побудови моделей створюваних систем автоматизації керування, у той час як SADT орієнтована на загальні аспекти побудови моделі системи керування.

Методологія ERD. Призначена для побудови моделей даних і забезпечує стандартизований спосіб опису даних і визначення зв'язків між ними. Основними елементами методології являються поняття сутність, відношення й зв'язок. Сутності задають базові типи інформації, а відносини вказують, як ці типи даних взаємодіють між собою. Зв'язки поєднують сутності й відносини. ERD використовується,зокрема, для побудови моделей даних у сховищах DFD.

Методологія STD. Призначена для моделювання аспектів функціонування системи, що залежать від часу або реакції на події (так звана робота в реальному часі). Основними елементами STD слугують поняття - стан, початковий стан, перехід, умова й дія. За допомогою цих понять описується поведінка системи в часі й залежно від наступаючих подій. Модель STD являє собою графічне зображення діаграми переходів системи з одного стану в інший. Стани системи на цій діаграмі відображаються прямокутниками, а умови й дії - стрілками, що об'єднують стани. STD використовується, зокрема, для опису залежної від часу поведінки системи в моделях DFD.

Об'єктно-орієнтовані методи.

Об'єктно-орієнтований підхід до побудови моделей системи керування відрізняється від структурного більшим рівнем абстракції й ґрунтується на уявленні системи у вигляді сукупності об'єктів, взаємодіючих між собою шляхом передачі певних повідомлень. Як об'єкти предметної області можуть служити конкретні предмети або абстраговані сутності - замовлення, клієнт і т.п.

На відміну від структурних методів, суть яких ми спробували вище пояснити «на пальцях», тут нам довелося б оперувати такими поняттями, як класи, екземпляри, інкапсуляція, поліморфізм, спадкування та ін. Тому обмежимося лише декількома практичними зауваженнями.

У результаті застосування об'єктно-орієнтованого підходу модель системи так само, як і при використанні структурних методів, представляється сукупністю діаграм, які будуються за певними правилами. Одним із прикладів об'єктноорієнтованих методологій може служити методологія UML (Unified Modeling Language). Відзначимо, що об'єктно-орієнтований підхід не протиставляється структурному, а може служити його доповненням. Наприклад, для формалізації моделі бізнесу може використовуватися методологія IDEF, а при побудові моделі системи керування - методологія UML.

3.3 Стратегії розробки інформаційних систем

Інформаційні системи підприємств (ІСП) створюються для вдосконалювання керування й забезпечують нерозривний зв'язок між інформацією й керуванням. Створення ІСП складна проблема. Навіть для дрібних організацій вона припускає розробку ряду підсистем, які повинні відповідати принципам інтеграції й керованості.

Істотний вплив на розроблювальну інформаційну модель робить стратегія (або система поглядів) щодо організації ІСП. На практиці застосовуються різні сполучення типових стратегій.

Підхід від організаційної структури.

Підхід від організаційної структури може бути застосований в системі, що базується на існуючих межах організації і

її структурі. До функціональних областей діяльності організації звичайно належать фінанси, виробництво продукції, персонал, участь у ринку й замовлення. Інформаційна система ґрунтується на цих традиційних границях.

Цей підхід не є радикально новим, і реалізація ІСП при цьому не вимагає перебудови існуючої системи керування. Як тільки керівники різних функціональних галузей зрозуміють переваги нової системи, діяльність організації в цілому ряді областей можна поліпшити.

Основний недолік такого підходу полягає в тім, що може бути упущена можливість удосконалювання організації й що застарілі системи й методи, що втрачають у будь-якій організації свою життєздатність через певний період часу, найімовірніше, опиняться перенесеними в нову систему. Цей підхід не враховує сутності інтегрованої природи більшості організацій і дозволяє отримати дуже мало інформації, що виходить за межі підсистем. Однак лише деякі організації можуть протиставити цьому підходові деякі альтернативи, і він може бути досить добре використаний у замкнутих підсистемах. Деяким компаніям у чинність природи їхнього бізнесу властивий більш радикальний підхід, але вони все-таки можуть вважати, що підхід, заснований на організаційній структурі, найбільш прийнятний у випадку, коли сфера їхньої діяльності досить консервативна, і що цей підхід дає час для того, щоб сприйняти нову технологію.

...