Особливості статевої соціалізації хлопчиків і дівчаток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В умовах недиференційованого підходу до виховання хлопчиків і дівчаток, розмивання кордонів між жіночими і чоловічими соціальними ролями статева соціалізація здійснюється стихійно, без належної педагогічної уваги, в результаті чого виховання статево-ролевої поведінки серйозно ускладнюється, а в деяких випадках набуває спотвореного, деструктивного характеру.

Аналіз практики, дані наукових досліджень довели, що статева соціалізація дітей передовсім пов'язана з реальною життєдіяльністю самої сім'ї. Кожен день родинного життя знайомить дитину з великою різноманітністю взірців і форм поведінки - слів, міміки, жестів, вчинків і манер, трудової діяльності, взаємин, оцінних орієнтирів тощо.

Дитина не тільки бачить і чує, а й глибоко відчуває і тонко сприймає насамперед піклування та ставлення до неї батька й матері, старших братів і сестер, дідуся й бабусі, сусідів і людей взагалі, жадібно, як губка, вбирає весь цей досвід. Крім того, вона з перших днів свого дитинства безпосередньо включається у життя сім'ї зі всіма його труднощами, виконуючи відповідні її вікові, статі, соціальному становищу функції.

1. Сім'я як головне середовище соціалізації дітей

Сім'я вносить вагомий вклад у процес статеворолевої ідентифікації дитини, в процесі якої вона засвоює визначену статеву роль і правила поведінки. Батьки з раннього дитинства конструюють ґендерну роль дитини різними способами:

- соціальними маніпуляціями, наприклад, вибором одягу;

- вербальною апеляцією - підкреслюванням властивостей, що відповідають ґендерним стереотипам, відповідно до яких вони прагнуть розвивати свою дитину;

- вибором іграшок, що «відповідають статі»;

- демонстрацією та очікуванням відповідних видів домашньої діяльності.

Будучи головними агентами ґендерної соціалізації дітей, батьки несуть на собі обов'язок «конструювання» в свідомості дитини установок на: відсутність страху перед людьми протилежної статі; можливість контактувати з людьми протилежної статі; ґендерну ідентичність особистості, що відповідає реалістичному сприйняттю своєї власної статі.

Нами виділено ознаки, які характеризують переваги сімейного виховання у статевій соціалізації дітей: природність; тривалість виховних впливів батьків на дітей (від народження дитини до передподружнього періоду); інтегральний характер; емоційність виховних впливів; індивідуалізація; зацікавлений характер; контроль сім'ї за негативними впливами однолітків, фільмів, неякісної літератури порнографічного типу.

У багатьох дослідженнях описані механізми й детермінанти, що зумовлюють прийняття стереотипів ґендерної поведінки. Передовсім це стосується внутрішньосімейних взаємин з батьками та іншими референтними дорослими, які служать моделлю образу чоловіка чи жінки. Дитина, ідентифікуючись з одним з них, оволодіває навиком засвоєння соціальної ролі представника певної статі, включаючи у самосвідомість програму обраного типу поведінки. У цьому випадку механізми розвитку статевої самосвідомості розглядаються як:

- пізнання своєї подібності й відмінності з представниками різної статі;

- типізація й індивідуалізація, емоційна оцінка себе як представника певної статі;

- самоствердження свого «Я» у спілкуванні й діяльності.

Формування позитивної ґендерної ідентичності, що відповідає своїй статі, залежить від батьківських очікувань. Батьки хочуть знати наперед стать дитини, оскільки від цього буде залежати, як вони її назвуть, який одяг, іграшки і прикраси будуть купувати, чим будуть з нею займатись. Іноді батьки не задоволені статтю своєї дитини й своїм розчаруванням розвивають в ній комплекс неповноцінності. Якщо стать дитини не співпадає з планами батьків, то в багатьох випадках дорослі спотворюють образ статі своєї дитини. Хлопчиків виховують за типом жіночої поведінки, а дівчатка долучаються до цінностей чоловічого світу, засвоюючи чоловічий тип статеворолевої поведінки. І в одному, і в іншому випадку такі діти, а в майбутньому - дорослі, неадекватно реагують на представників і своєї, і протилежної статі. А це пізніше вимагає психологічної корекції та підтримки.

Батьки та інші дорослі надають великого значення інформації про статеву належність дитини. Дорослі незручно себе почувають, якщо нічого не знають про стать дитини (М. Палуді, Д. Гулло, 1986). По можливості, вони користуються інформацією для того, щоб скласти свою думку про дитину і регулювати свою поведінку щодо неї. Наприклад, дівчатка-малюки загалом отримують більше дистальної стимуляції (коли на них дивляться і розмовляють з ними), а хлопчики більше - проксимальної стимуляції (їх тримають на руках і доторкаються до них), (С. Бем, 1993).

Батьки і, особливо матір, з перших днів появи дитини на світ, найчастіше самі цього не усвідомлюючи, по-різному поводяться з сином чи дочкою. У перші шість місяців матері зазвичай доторкаються до синів значно частіше, ніж до дочок, але через півроку картина змінюється: хлопчиків починають відучувати від надмірної ласкавості. А дівчаткам дають змогу проводити біля матері значно більше часу. Фундаментальні дослідження, проведені у Гарвардському університеті (США), показали, що батьки не лише по-різному поводяться з малюками різної статі, але навіть користуються різним словником. Дівчинці м'яко кажуть: «Ти моя солодка!», «Яка гарна дівчинка!», а хлопчику - зовсім іншим тоном: «Який ти великий!», «Ого, але й ти сильний!».

Крім стереотипних очікувань, батьки стимулюють діяльність, прийнятну для статі дитини, коли надають дітям одяг та іграшки, характерні для їх статі (Raag, Rackliff, 1988). Дівчатам зазвичай дарують ляльок, лялькові будиночки і мініатюрні меблі. Хлопчики отримують у подарунок кубики, конструктори, моделі машин тощо. Б. Ранг і С. Рекліф відзначали, що хлопчики-дошкільнята частіше грають у стереотипні для своєї статі ігри, коли розуміють, що грати «дівчачими» ляльками, на думку батьків, погано. Дорослі своїм ставленням спрямовують заняття та ігри хлопчиків і дівчаток, скажімо, хлопчик, який бавиться ляльками, зазвичай, викликає насмішки оточуючих. Дорослі заохочують стереотипи поведінки, прийняті для даної статі - так хлопчика соромлять за плаксивість, а дівчинку сварять за пустощі.

Диференційований підхід у вихованні дітей різної статі проглядається в придбанні іграшок. Про це мова йшла у попередніх розділах. Існує думка, що технічні іграшки цікаві лише хлопчикам. Завдання батьків - дати знання про техніку як хлопчикам, так і дівчаткам. Багато-що тут залежить від теми іграшки, того інтересу, який вона може викликати своєю дією, несподіваним результатом. Скажімо, пральна машина, швейна машина, в'язальний іграшковий верстат, пилосос та інша побутова техніка цікаві дітям незалежно від статі. Дослідження вчених засвідчили, що хлопчики 2,5-3 років грають з побутовими іграшками з таким самим задоволенням, як і дівчатка: працюють праскою, перуть у ванночці тощо. Ні, це не деградація чоловічого начала в дитині, а форма відображення щасливого побуту сім'ї, де між подружжям існує гармонія кохання і взаємозамінність. Айдл, Вуд і Десмаре (1993) вказували, що батьки в дитячих центрах брали для гри зі своїми дітьми «жіночі» іграшки. Окрім того, батьки частіше грали з «дівчачими» іграшками зі своїми дочками і «мужніми» іграшками із синами. Більше того, батьки в поведінці проявляли паттерни «рятування» дівчат, допомагали і супроводжували дівчат частіше, ніж це було потрібно. Бажання батьків допомагати дівчаткам виробляло у дівчаток відчуття сильної залежності (Гір, Шільд, 1996)

2. Особливості статевої соціалізації хлопчиків та дівчат

Статева соціалізація хлопчиків - дуже хворобливий тренаж, його мета - нав'язати думку про жінку як дефектну істоту. Досягається така соціалізація методом силового нав'язування ідеї індивідуальної незалежності, розриву зв'язку з усім материнським за допомогою фіксації в підсвідомості негативних оцінок жіночого, материнського. Це теж культурна норма, її носієм стає чоловік, який пройшов відповідний тренаж. У своїй недосяжності мужність і чоловіча роль стають для хлопчиків предметом фантазування та ідеалізації, тоді як жіночність і жіноча роль завжди залишаються для дівчинки дуже реальними і конкретними.

За даними російського педагога Ю. Набіуліної, незадоволена потреба у спілкуванні з батьками своєї статі приводить до ідентифікації з батьком іншої статі. Для дівчат атмосфера в сім'ї є сприятливішою, ніж для хлопчиків, у яких частіше не задовольняється потреба в близьких стосунках з батьками і потреба в безпеці. Ідентифікація у дівчат протікає успішніше: 43% дівчат проти 8% хлопчиків мають, за даними автора, високий ступінь ідентифікації з батьками своєї статі. У хлопчиків найчастіше зустрічається неадекватна чи нечітка ідентифікація, пов'язана з відсутністю батька в сім'ї. Хлопчики, котрі фактично з моменту народження живуть без батька, орієнтуються в чоловічих заняттях більше на взаємодію з уявним батьком.

Хлопчиків вчать бути мужніми більш свідомо, ніж дівчат вчать бути жіночними. Дівчаток навчають гетеросексуальним компонентам їх ролі і за відсутності батьків і чоловіків, у той час як вважають, що хлопчик навчається своїй гетеросексуальній ролі не через научання, а через взаємодію зі своєю матір'ю. Інші компоненти мужності повинні прищеплювати свідоміше і чоловіча ідентифікація в такому випадку є переважно статево-ролевою ідентифікацією. На противагу цьому жіноча ідентифікація переважно батьківська (точніше, материнська).

Батьки частіше хвилюються з приводу хлопчиків, які грають у дівчачі ігри, ніж з приводу дівчаток-шибениць. Мабуть, це пов'язано з тим, що чоловічі ролі вважаються ціннішими, ніж жіночі. Дівчатам прищеплюють другосортність. Їм з дитинства нав'язується комплекс вини не тільки за свою «негідну для дівчаток поведінку», але й за негідну поведінку хлопців. Їм пропонується такий критерій: якщо хлопчик поводиться погано в твоїй присутності, значить, ти йому це дозволяєш. Звідси походить впевненість, що жінка винна в тому, що її зґвалтували. Перші уроки зневаги до своєї статі дівчинка зазвичай отримує від матері. Вона живе в середовищі, де чоловік - дорогоцінність, вона бачить ставлення матері до батька чи брата і до себе. Подвійний стандарт існує і в оцінці поведінки статей. Хлопчик повинен бути агресивним. Дівчинка не має права навіть захистити себе, лякається будь-якої загрози чи просто грубих слів. Це найстрашніші наслідки такого виховання - сприйняття насилля над собою і наступні самозвинувачення.

Більшість батьків приділяють основну вагу вихованню в своїх синах наполегливості, агресивності, потреби в постійному самоствердженні, а в дочках - вихованню здатності до самообмеження. Батьки будуть гратися зі своїми синами в рухливі і галасливі ігри частіше, ніж з дочками; на синів, які люблять покричати, батьки і матері звертають менше уваги, ніж на дочок. Синам вони дозволяють більше бігати, довше плавати і кататися на лижах чи ковзанах; менше звертається увага, коли хлопчики лазять по деревах, плавають без сторонньої допомоги тощо.

Виховуючи дівчину в сім'ї, треба готувати її до успіху в житті, а для цього вчити: контактувати з людьми; бути активною, послідовною в діяльності; відстоювати свою думку; бути ініціативною; знаходити інтереси, справи до вподоби; одягатися, зберігаючи індивідуальність; користуватися допомогою; самостійно приймати рішення; ясно і чітко виражати свою думку тощо. Найголовніше, на наш погляд, чому дівчинка повинна навчитися в матері - це повага до чоловіків.

Зазвичай, хлопчиків не виховують як майбутніх батьків чи чоловіків - тільки як мужніх людей. Виховання хлопчиків орієнтовано на якийсь чоловічий ідеал, який може бути різним в різний час і в різних країнах. Дівчинку ж готують бути дружиною і матір'ю.

Якщо розглянути специфіку соціалізації кожної статі, то можна побачити, що хлопчик перебуває в менш сприятливій ситуації, ніж дівчинка. Про це свідчать дослідження І.С. Кона [64], Я.Л. Коломінського [68]. Мати традиційно більше проводить часу з малою дитиною, ніж батько, якого дитина бачить набагато рідше і не в таких значущих для неї ситуаціях. У зв'язку з цим як для дівчинки, так і для хлопчика первинною виявляється ідентифікація з матір'ю, тобто фемінінна. Більше того, самі базові орієнтації дитини відносно світу за своєю природою фемінні, бо включають такі традиційно жіночі особливості, як залежність, підпорядкованість, пасивність тощо. Таким чином, у плані становлення статевої ідентичності хлопчикові доводиться розв'язувати складніше завдання: змінити первісну жіночу ідентифікацію на чоловічу. Хлопчик, щоб відчути себе повною мірою мужнім, повинен виділяти себе серед інших та усвідомлювати свою відмінність від інших, чого не потрібно робити дівчинці. Таким чином, ідентифікація у хлопчиків проходить значною мірою через заперечення. У процесі ідентифікації хлопчик повинен відкинути залежність від матері і прив'язаність до неї, придушити в собі якості, які він вважає жіночими, нехтувати і знецінювати жінок і все те, що він вважає жіночим у соціальному світі.

3. Типові помилки батьків у статевому вихованні дітей

соціалізація гендерний помилка виховання

Типові помилки батьків у сексуальному вихованні: 1) неврахування вікових особливостей дітей (нерозуміння їх), а значить і неправильний підбір виховних засобів; 2) інструментальний добір матеріалу в бесідах з дітьми на сексуальну тематику, що зводиться до контрацепції, запобігання небажаній вагітності, переривання вагітності тощо; 3) педагогіка «залякування», що в своїй основі має залякування наслідками сексуальних контактів, що призводить до формування різноманітних комплексів; 4) виховання у дітей надмірної соромливості; 5) неправильні реакції батьків на такі дії дітей, як підглядання, оголення, мастурбація, інтерес до порнографії тощо; 6) ігнорування впливів на дитину неформальних груп та асоціального оточення; 7) шпигування за дитиною, за її щоденником, листами, прогулянками, надмірний контроль за вільним часом, друзями тощо.

Серед інших типових недоліків статевої соціалізації в сім'ї ми виділили: надмірну холодність і надмірну пристрасність у ставленні до дітей; спотворення нормальних взірців поведінки батьками; невміння створити нормальний психологічний клімат у сім'ї; суперечності у вимогах батьків до дитини; дотримання аморальної й протиправної сімейної економіки; необізнаність у психолого-педагогічному відношенні; комплексування перед дітьми; авторитарний підхід до виховання дітей.

Стрижневе питання сексуальної соціалізації полягає в тому, як батьки сприймають вроджену сексуальність дитини і якою мірою дають їй розвинутися. Батьки повинні зрозуміти, що ні відмінити, ні навіть загальмувати сексуальний розвиток дітей неможливо, що сексуальність - природна потреба людини, і задоволення її має пов'язуватись не з почуттям сорому чи провини, а з почуттям радості і задоволення. Інша справа - навчити підростаючу людину розбиратись у людях, шукати взаєморозуміння, вміти співпереживати іншій людині. Це створює потребу в особистісному спілкуванні, що гармонійно вплітається в спілкування сексуальне. Ставлення батьків до цієї проблеми значно важливіше для формування статевої поведінки дитини, ніж уся інформація чи дезінформація, яку вони можуть надати з цього питання.

Окремі вчені виділяють чотири основних типи ставлення батьків до питань статі:

Репресивний: батьки строго навіюють дітям, що секс - це зло й непристойність. Зазвичай у такій сім'ї заборонені непристойні слова, неоднозначні жарти, ходити вдома в нижній білизні. Статеве виховання зводиться до декількох фраз: «це непристойно», «це небезпечно» і «зачекай, доки одружишся».

Уникаючий: батьки проявляють розуміння й терпиміше ставляться до сексуальності. Для них це явище швидше корисне, ніж шкідливе. Однак вони губляться, коли мова заходить про конкретні сексуальні питання, й уникають прямого обговорення теми чи перетворюють таке обговорення на нудну лекцію. Самі того не підозрюючи, вони вихолощують ідею тепла, людяності й любові, невід'ємної від понять сексуальності.

Нав'язливий: батьки дивляться на секс як на корисне явище, але «перегинають палку» і ставлять секс у центр усього сімейного життя. Вони надто ліберальні в усьому, що стосується сексуальної активності, й іноді так явно виставляють напоказ своє статеве життя, що це шокує дітей.

Експресивний: батьки розглядають секс як щось природне, у разі необхідності відкрито обговорюють цю тему, але встановлюють розумні рамки для прояву сексуальної активності дітей. Вони навіюють дітям, що сексуальність - це позитивне явище, однак таке, що не заслуговує того, аби зосередити на ньому всі свої помисли.

Література

1. Зайцев А.Г., Зайцев Г.К. Педагогика счастья (Валеология семьи). - СПб: Союз, 2002. - 320 с.

2. Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. - Минск: Пропилен, 2000.

3. Коменский Я.А. Великая дидактика // Коменский Я.А. Локк Д., Руссо Ж.Ж., Песталоцци И.Г. Педагогическое наследие. - М.: Педагогика, 1987. - 450 с.

4. Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та її виховання // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. - М., 1971. - 420 с.

5. Руссо Ж.Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.Ж., Песталоцци И.Г. Педагогическое наследие. - М.: Педагогика, 1987. - 450 с.

6. Педагогические идеи Роберта Оуэна. - М., 1940. - 260 с.

7. Даденков М.Ф. Історія педагогіки. - К., 1947. - С. 129.

8. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль: Тернопіль, 1994. - 358 с.

Размещено на Allbest.ru