Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

План

Вступ

Що таке спілкування

Поняття про вербальні та невербальні спілкування

Мова як засіб спілкування

Мова жестів

Азбука Морзе

Вузликова мова

Пантоміма

Вступ

Людина виокремилась зі світу,що її оточує, і піднялась над ним завдяки мисленнєвій і мовленнєвій діяльності, спілкуванню за допомогою вмняткової знакової системи-природної мови. Спілкування(комунікація)-особливий тип людської діяльності,поряд з діяльністю когнітивною(мисленнєвою), трудовою, ігровою та іншими. Комунікація в суспільстві здійснюється за певними законами,у межах віками відпрацьованих моделей,усталених форм. Зв'язки мислення і мовлення втілюються передусім у процесах породження і сприйняття мовлення, які, в свою чергу,відбуваються за певними мисленнєво-мовленнєвими законами і правилами.

Спілкування людей-складний процес взаємодії особистостей у конкретному часовому й просторовому виміри. Життя і діяльність суспільства неможлива без спілкування людей, оскільки воно є необхідною умовою будь-якої діяльності.

Що таке спілкування

Спілкування -взаємодія між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування ставати усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається коммунікатором, що одержує її - реципієнтом.

У живе мовне спілкування вплетено множину обставин, які супроводжують як ціле висловлювання, так і його фрагменти, причому всі немовні фактори грають допоміжну роль у спілкуванні, мова ж - головну: для неї завжди відкрита можливість використовувати для спілкування лише власні мовні засоби. В даному випадку не розглядаються два явища, що можуть свідчити про трохи іншу роль немовних факторів: 1) мова глухонімих, де сукупність жестів і символів може трактуватися і як первинна (власне мовна), і як вторинна система (код-замінник); 2) мова жестів у деяких народів, яка, проте, не може розглядатися як символічна система вторинного походження, що існує на базі природної мови. Незважаючи на перехідний характер зовнішніх обставин, існують деякі стереотипи ситуацій, які супроводжують той чи інший конкретний зміст акту комунікації.

У спілкуванні можна виділити ряд аспектів:

Зміст спілкування - інформація, що у межіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути відомості про внутрішній (емоційному і т.д.) стан суб'єкта, про стосунки з зовнішнім середовищем.Найбільш різноманітний зміст інформації в тому випадку, якщо суб'єктами спілкування є люди.

Ціль спілкування - відповідає на запитання «Заради чого особа вступає в акт спілкування?». Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування.У людини ці можуіть бути дуже і дуже різноманітними являвляти собою засіб задоволення соціальних, культурних,творчих, пізнавальних, естетических і багатьох інших потреб.

Засоби спілкування - способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації - це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою огранів чуттів, мови й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.

Спілкування в сучасному інформаційно-насиченому суспільстві виконує такі функції:

-контактну (встановлення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати повідомлення та підтримувати взаємний зв'язок до завершення акту спілкування)

-інформаційну (обмін інформацією, описами,запитаннями та відповідями)

-пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень,а також взаємне розуміння намірів, переживань один одного)

-емотивну («обмін» емоціями, збудження у співрозмовника переживань, психічних станів)

-налагодження стосунків (усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків)

-впливову (спрямування на зміну станів, поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери партнера: намірів, поглядів, думок, рішень,уявлень, потреб)

Поняття про вербальні та невербальні засоби спілкування

Виділяють вербальне та невербальне спілкування.

Вербальне спілкування-спілкування,під час якого уся інформація передається через слова, словосполучення, речення,тексти.

Вербальне спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, усним і письмовим. У безпосередньому усному вербальному спілкуванні важливу роль відіграє інтонація, за допомогою якої партнери виділяють ключові слова, підкреслюють сенс фрази. Люди довіряють інтонації більше, ніж об'єктивному мовному виразу. Інтонація також використовується для вираження емоцій.

Усне вербальне спілкування може опосередковуватися телефоном. При телефонних розмовах партнери позбавлені можливості спостерігати за мімікою, пантомімікою, зовнішнім виглядом партнера, обстановкою.

Письмове вербальне спілкування (листи, книги, плакати, газети, тексти на екрані комп'ютера) залишає в розпорядженні партнерів лише слова і граматичні правила і форми.

Вербальні компоненти-найважливіші складові комунікативного акту, оскільки саме вони в нормальному міжособистісного спілкуванні виступають основними носіями значень повідомлень.

Люди також обмінюються інформацією за допомогою засобів-жестів, міміки, систем кодування мають немовну природу і разом із засобами мовного коду служать для створення,передавання і сптийняття повідомлень.

Невербальне спілкування - спілкування, в якому елементи комунікативного коду, які не мають немовну природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Невербальне спілкування полягає в передачі і одержуванні інформації за допомогою міміки, пантоміміки, різного роду сигналів і символів. Невербальні засоби комунікації вивчає паралінгвістика. Це досить нова мовознавча дисципліна, що займається вивченням факторів, які супроводжують мовне спілкування та які беруть участь у передачі інформації. Паралінгвістика розвинулась у 50-ті роки ХХ століття. На сьогодні назва “паралінгвістика” міцно утвердилася у мовознавстві для позначення галузі науки, яка займається загалом сферою несловесної комунікації. Велике значення в невербальному спілкуванні має мова погляду (тривалість погляду, тип погляду, розмір зрачка, якість, зміст погляду). Погляд передає не лише емоції, а також і змістовну інформацію.

Мова як засіб спілкування

Комунікативна функція мови (від лат. communicatio "спілкування") -- функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки і лише згодом -- звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна навести пантоміму Допоміжними засобами спілкування можна якоюсь мірою назвати музику й живопис, проте якими б досконалими вони не були, замінити мови не можуть. У кожної людини музика й живопис викликають свої враження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому-то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти.

Комунікація в суспільстві здійснюється за певними законами,у межах віками відпрацьованих моделей,усталених форм.Зв'язки мислення і мовлення втілюються передусім у процесах породження і сприйняття мовлення, які, в свою чергу,відбуваються за певними мисленнєво-мовленнєвими законами і правилами.

Мова жестів

Спілкуючись, люди передають інформацію одне одному не лише словами, а й мовою без слів. Обидва види інформації не обов'язково узгоджуються один з одним. Слова промовляють не завжди те, що очі й міміка.

Слово “жест” запозичено з французької мови, а у французкій мові це слово успадковано з латинської мови: gestus означає “постава, поза, рух тіла”.

Значення окремого жесту коливається від цілого повідомлення до позначення окремого звуку. Мова жестів засвідчена у народів первісної та розвинутої культури, в умовах багатомовності (в індіанців Північної Америки), природної німоти (мова жестів глухонімих) та штучної (мова жестів цистерціанців, жінок у деяких місцях Кавказу). Жестами американські індіанці могли переказувати повідомлення на досить значні відстані в межах видимості, але за межами чутності. В їхній кінетичній мові образних та вказівних знаків були також умовні знаки, за допомогою яких можна було передавати власні імена та назви.

Антропологи виявили, що людське тіло може приймати до тисячі найрізноманітніших стійких позицій, значна частина яких має чітко виражене комунікативне призначення. Міміка та жести підсилюють інформацію, а іноді створюють певний підтекст, навіть антонімічно переосмислюють сказані слова, таким чином ілюструючи відому сентенцію, що мова дана для того, щоб приховувати свої дуки. Не треба випускати з уваги й те, що у спонтанному мовленні, коли важко підшукати потрібне слово, його заміняють жестом. Якщо, наприклад, запитати, що таке кручені сходи або брижі, будь-яка людина, навіть дуже обдарована в мовному плані, мимовільно починає рукою зображати спіраль або кистю руки в горизонтальному положенні похитувати пальцями.

Мовознавці зрозуміли важливість міміки і жестів у спілкуванні, особливо якщо врахувати, що вони мають і національну специфіку; це засвідчується створенням в останній час словників жестів і міміки.

Сучасні американські дослідники невербальних засобів спілкування А.Піз та А.Гарнер виявили типи емоційних станів людини,аналізуючи жести учасників психотерапевтичних сеансів:

-нудьга: голова лежить на руці,палець спрямований до виска,а рука на підборідді свідчить про критичне ставлення до співбесідника та його слів.

-позитивне ставлення:голова вільна, палець лише торкається голови,пальці не зімкнені.

-упевненість:мовець тримає пальці хатинкою;жінки при цьому часто кладуть руки на коліна

-відкритість: відкриті долоні, звернені у бік адресата

-очікування: потирання долонь

-симпатія: копіювання жестів, міміки і постави тіла співбесідника

-недовіра: людина палить, опускає очі,додолу видихує дим.[№3, ст.64-65]

Азбука Морзе

Азбука Морзе, код Морзе,«Морзянка»-спосіб знакового кодування, у якому букви алфавіту, цифри, розділові знаки та інші символи представлені послідовністю довгих і коротких сигналів(«тире і крапок»). Ця система кодування була названа на честь аметиканського винахідника Семюєля Морзе, який запропонував її у 1838р.

За одиницю часу приймається довжина однієї крапки.Довжина тире рівна трьом крапкам.Пауза між елементами одного знаку-одна крапка, між знаками у слові-3 крапки,між словами-7 крапок.

Якщо говорити про азбуку Морзе, яка використовується, то вона суттєво відрізняється від первісної.Перша таблиця коду Морзе відрізняється від тих, що звучать сьогодні.У ній, по-перше, використовувались послання трьох різних довжин(крапки, тире та довгого тире, яке було в 4 рази довше крапки).

Принцип кодування азбуки Морзе базується на тому, що букви, які найчастіше використовуються в англійській мові, кодуються більш простими поєднаннями крапок і тире.Це робить засвоєння азбуки Морзе простішим, а пердачу на відстані-зручнішою.

Передаватись і прийматись азбука Морзе може з різною швидкістю-це залежить від досвіду радистів.Середньо кваліфікований радист працює в діапазоні 60-100 знаків за хвилину.Досягнення по швидкісному прийманню-відсиланню знаходиться в діапазоні швидкості 260-310 знаків-символів за хвилину. Механічне надсилання символів азбуки Морзе проводиться за допомогою телеграфного ключа(одно- чи двоманіпулярного, а також електронного віброключа, що використовувався до кінця ХХст.). Короткі стандартні повідомлення можуть прийматись без запису,але зазвичай текст, що приймається записується прописом або друкується.Під час прймання досвідчені радисти записують,відстаючи на кілька знаків, що робить процес більш спокійним і надійним, і показником майстерності оператора.

Азбука Морзе-перший числовий спосіб пересилання інформації.Телеграф та радіотелеграф спочатку використовували азбуку Морзе,а потім код Бодо і ASLL,які більш зручні для автоматизування.Зараз і для азбуки Морзе є засоби автоматичної генерації і розпізнавання,наприклад програма для комп'ютера CwType.

Для надсилання російських та українських літер використовувались коди латинських букв.У 2004 році Міжнародний союз електрозв'язку створив у азбуці Морзе новий код для символа @ для зручності надсилання адрес електронної почти.Але практиці замість зазубрювання кількості крапок і тире та їх послідовності запам'ятовують так званий наспів(вербальну форму),що відповідає кожному знаку-символу коду Морзе.При цьому склади,в склад яких входять голосні а,о,и відповідають тире, а всі інші склади і склад ай-крапці.[№10,ст.59]

Перевагами морзянки вважається її захищеність від перешкод при сприйманні на слух в умовах сильних радіоперешкод,можливість кодування вручну,запис і створення сигналів найпростішими механізмами.

Недоліками в свою чергу є неєкономність, тому що до комбінації навіть найпростіших кодів входить 9 елементарних посилань та низька швидкість телеграфа.

Сигнал SOS забороняється надсилати,якщо немає неминучої загрози для людей чи суден у морі. SOS подається без пауз між буквами: «…_ _ _ …» (три крапки,три тире,три крапки),тобто як одна довга буква.Часто вважається,що SOS є абревіатурою від «Save our souls»(врятуйте наші душі) або «Save our ships»(врятуйте наші кораблі).Насправді він був обраний через легкість надсилання і запам'ятовування і передається однією літерою.

Вузликова мова

Вузликова писемність-один із стародавніх видів писемності. Вузликовим письмом користувались інки і воно було відоме у Китаї. В давнину вузликова писемність була доволі поширеною. Це підтверджують археологічні знахідки. На багатьох предметах,піднятих із поховань часів язичництва,помітні несиметричні узори вузлів,які були не тільки прикрасою. Складність цих зображень схожа на писемність єрогліфами східних народів,обгрунтовує висновок про те,що вони могли використовуватись і для передавання слів. Кожному вузлу відповідало своє слово.Задопомогою додаткових вузликів пердавались додаткові відомості про нього. Що стосується вузликової писемності,то ця писемність піктографічна,тобто перпдається малюнками. З давніх пір і до середньовіччя на гравіюванні, сріблі, різних предметах зображувались вузли, які, розуміється, несли певний сенс.

Вузликова писемність слов'ян була дуже складною.Раніше вона використовувалась лише жрецями і знаттю і була священим письмом.Основна маса людей залишаласьт неписьменною.Разом з жерцями-язичниками помирали і знання,які накопичувались за тисячоліття.

Вивчення вузликів,які є прототипом піктографічної писемності-дуже важлива область досліджень.Питання про зародження писемності доволі складне.Поява розвинутих форм писемності пов'яза з виникненням держави.Але прообрази писемності могли існувати ще задовго до того.

Жреці вигадували, вдосконалювали вузли-символи, створювали заплутані композиції.Але потім символи ставали народними.Тому це було народним письмом, яке, скажімо, не передавало повну інформацію про подію, але передавало заклинання, прхання, звернення до сил птироди.

Сліди вузликової писемності можна знайти на стінах храмів, побудованих в епоху двовір'я, коли християнські храми прикрашались не тільки зображеннями святих, але і язичницькими узорами.Недивлячись на те, що мова до сьогоднішнього часу змінилась, все ж можна розшифрувати деякі із тих знаків.

Ми і досі зав'язуємо вузлики на пам'ять, говоримо:зв'зати словр зі словом,говоритр путано, сплутати думку,вузел проблем, зав'язка та розв'язка.

Пантоміма

Пантоміма (від грец. рбнфьм?мпт -- мімічний актор) -- вид сценічного мистецтва, в якому художній образ створюється за допомогою міміки, жестів, пластики тіла, без використання слів. У театрі пантоміми та балетному спектаклі, де пантоміма відіграє значну роль, глядачам цілком зрозумілі "діалоги" дійових осіб і всі колізії подій. Однак у звичайному людському спілкуванні жести й міміка є лише допоміжними супровідними щодо звукової мови засобами.

Витоки пантоміми сходять до язичницьких релігійних ритуалів, до мистецтва давньогрецьких мімів. Як вид театру з'явилася в Римській імперії в епоху Августа. У середньовіччя пантоміма була заборонена церквою, але продовжувала жити в мистецтві мандрівних мімів, гистріонів, жонглерів, блазнів і менестрелів. Розцвіла в ХVI-XVIIIст. в імпровізаційній комедії дель арте, театрі бродячих італійських акторів, які включали у вистави безсловесну інтермедію. Першою пантомімою стала побутова (любовна) мелодрама, арлекінада. В XVIII-XIXст. арлекінада перетворилася в улюблений жанр французького балаганного театру.

У театрі нового часу пантоміма вперше з'явилася у вигляді театралізованого балету (пантоміма Д.Вівера в театрі «Друри-Лейн» у Лондоні, 1702). Протягом 18 ст. існувала в театрах як інтермедії в антрактах трагедій і комедій, ставши предтечей водевілю. В 1750 пантоміма стала складовою частиною драматичного балету Ж. Ж. Новера.

Зліт пантоміми в другій половині 1950-х пов'язаний з появою безпредметної пантоміми на основі спадщини Дебюро. В 1933 Ж-Л.Барро став використати пластику як самодостатня мова. М.Марсо (р. 1923) винайшов маску клоуна Бипа. Сучасний мім досконало володіє тілом і знає мову балету, вона акробат, жонглер, драматичний артист

На Русі пантоміма входила до складу багатьох народних ігор й обрядів, виступів блазнів. В XVI пантоміма ставилися на підмостках балаганів й у цирках. В 1910-х рр. виразні засоби пантоміми привернули увагу режисера К. А. Марджанова, Н. Н. Евреинова, А. Я. Таїрова, В. Е. Мейєрхольда. Важливо відзначити те,що мовчання актора на сцені було не умовою,а невід'ємним і органічним елементом виразності. На початку ХХст. стався занепад розвитку і сприйняття пантоміми. Досі термін «мім» носить якщо не лайливий,то саркастичний характер. У Європі пантоміма синтезувалась в більш синтетичне мистецтво і серйозно використовувалась лише в театрі,відійшовши як засіб спілкування на задній план.

Термін пантоміма також використовують фахівці в області «мови тіла», тобто поліцейські,слідчі, професійні гравці в карти, спеціалісти в області переговорів, дипломати, такі представники юриспруденції як судді, прокурори, адвокати,здатні оцінювати мотивації і внутрішній стан, правдоподібність інформації, яку надає мовець, опираючись лише на біо-механічні прояви. У чоловіків існує 17 пантомім,які показують, що він бреше,а у жінок-20 [№8,ст.10].

Висновок

Комунікація є культурно-історичним і психологічним феноменом внутрішньоособистісної природи, тісно пов'язаним з розвитком і становленням особистості, її психічним станом і властивостями. Вона слугує засобом об'єктивізації, одним із шляхів пізнання людини.

Сучасні люди, вступаючи у взаємодію з іншими, спираються багато в чому на невербальні засоби комунікації. Наприклад, коли одна людина дає своє судження про сутність висловлювання іншої, основним для неї буде саме невербальна поведінка останньої. Люди, які вперше зустрілися, завжди звертають увагу насамперед на зовнішність, манери, інтонацію та жестикуляцію один одного; іноді більшою мірою, ніж на те, що обговорюється. У деяких випадках можна навіть говорити про вербальний компонент невербального спілкування. Іноді людина навмисно повідомляє іншій деяку вербальну інформацію з метою побачити її безпосередню реакцію.

Сучасна лінгвістична наука не визнає автономії невербальних засобів комунікації, називаючи їх паралінгвістикою. У той же час, лінгвісти визнають пріоритет невербальних засобів комунікації у становленні людини мовної, зазначаючи, що в культурно-історичному розвитку, під натиском досконаліших засобів вербального спілкування вони втратили свою першість і перетворилися у додаток до мовлення. Жестова мова знаків розвивається і вдосконалюється всередині суспільства, переважна більшість членів якого володіє найефективнішим засобом пізнання світу та комунікації, яким є наша звукова мова. І хоча, жестова мова відіграє надзвичайно велику роль у людському спілкуванні, нема жодних сумнівів у тому, що без впливу уже існуючої високорозвиненої культури і тісно пов'язаної з нею звукової мови, жестова мова знаків не змогла б стати тим, чим вона є зараз.

спілкування вербальний кодування жест

Список використаної літератури

1. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. - Москва, Аспект Пресс, 1996.

2. Боєв Б.Ф, Психологія внутрішнього мовлення. - Київ, Аконіт, 1966р., ст.56-62

3.Бацевич Ф.С.,Основи комунікативної лінгвістики,-Київ,Академія,2004р.-ст.50-81

4.Винославська О.В.,Людські стосунки,-Київ,Центр навчальної літератури, 2006р.-ст.15-19.

5.Доброва О.В.,Мова жестів,-Москва,Аспект,2002р.-ст.69-100

6. Корніяка О. Мистецтво ґречності: Чи вміємо ми себе поводити? - Київ,Академія,1995-ст.40-60

7.Кузнецова П.С.,Мистецтво говорити,-Москва,Аспект ,1970р.-ст.60-90

8.Румнев І.М., О пантомиме. Театр. Кино,-Москва,Мастер,1999р.-ст.5-15.

9. Томан І..В, Мистецтво говорити, - Київ,Академія ,2000р,ст31-38.

10.Усов А.С.,Способы общения,-Москва,Олма-прес,2005р.,ст.57-67

11.Якобсон Р., Да и нет в мимике,-Ростов-на-Дону,Феникс,2007р.-ст.89-100.

Размещено на Allbest.ru

...