Гендерні особливості схильності до девіантної поведінки працівників органів внутрішніх справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУЧАСТНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Поняття девіантної поведінки

1.2 Поняття «норми» і його зв'язок з девіантною поведінкою

1.3 Причини девіантної поведінки

1.4 Відхиляюча соціалізація і девіантна поведінка

1.5 Аддіктивні форми поведінки

1.6 Проблема девіантної поведінки в сучасних умовах

Висновки по розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДИК ТА ГРУП ДОСЛІДЖУВАНИХ

2.1 Загальна характеристика груп досліджуваних

2.2 Загальна характеристика методів дослідження

РОЗДІЛ 3. ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТЕЙ СХИЛЬНОСТІ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПРАЦІВНИКІВ ОВС

3.1 Особливості ставлення жінок та чоловіків до соціально-професійних значущих явищ

3.2 Особливості прояву ранніх ознак алкоголізму у чоловіків та жінок,працівників ОВС

3.3 Особливості прояву схильності до девіантної поведінки у чоловіків та жінок,працівників ОВС

Висновок по розділу 3

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Практично все життя будь-якого суспільства характеризується наявністю відхилень. Відхилення, або як вони називаються науковим терміном - девіації присутні в кожній соціальній системі. Тому вміння виявляти причини таких відхилень, знаходити шляхи подолання їхніх негативних форм повинно бути властивим кожній сучасній людині. Визначення причин девіацій, їх форм і наслідків - важливий інструмент соціального контролю та управління суспільством.

У недалекому минулому термін «відхилення» був пов'язаний у нашій свідомості тільки з кримінальними явищами - злочинами, пияцтвом, наркоманією, проституцією та ін. І це невипадково, бо вони практично скрізь і завжди вважаються відхиленнями від існуючих соціальних норм. Але в зв'язку з цим виникає питання: чи тільки подібні явища можна назвати відхиленнями і що являє собою девіація?

Проблему відхилень вивчають кримінологія, правова статистика, соціологія, психологія та інші науки.

Пояснити причини, умови і фактори, психологічними особливостями це соціальне явище, стало насущним завданням. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї.

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», що забезпечують правильну роботу людської машини [6, с.208].

Саме тому майже будь-яке відхилення можна розглядати як відхилення від соціальної норми.

Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції.

Об'єкт - індивідуально-психологічні особливості особистості.

Предмет - гендерні особливості схильності до девіантної поведінки працівників внутрішніх справ.

Метою дослідження є гендерні особливості схильності до девіантної поведінки працівників ОВС.

Завдання|задачі|:

1.Провести теоретичний аналіз проблеми девіантної поведінки.

2.Дослідити ставлення жінок та чоловіків до соціально-професійно значущих явищ.

3. Дослідити прояв ранніх ознак алкоголізму у чоловіків та жінок.

4. Дослідити прояв схильності до девіантної поведінки у чоловіків та жінок.

Методи дослідження:

1. Опитувальник для виявлення схильності до девіантної поведінки А.Н. Орел;

2. Опитувальник для виявлення ранніх ознак алкоголізму К.К. Яхін, В.Д. Менделевич;

3. Методика «Кольорового тесту відносин» (КТВ);

Дослідження проводилося на базі Білгород - Дністровського МВ ГУМВС в Одеській області|речей|. В ньому взяли участь 40 працівників міського відділення. З|із| них 20 чоловіків та 20 жінок. Вік працівників склав від 24 до 38 років.

Результати дослідження дипломної роботи викладені на 52 сторінках,емпіричні данні відображенні в таблицях. Дипломна робота має наступну структуру: вступ,3 розділи,висновки,список використаної літератури(40 джерел).

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Поняття девіантної поведінки

На превеликий жаль, не існує такого щасливого суспільства, в якому всі його члени поводилися б відповідно до загальних нормативних вимог. Термін "відхилення" означає поводження чи індивіда групи, яке не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Відхилення можуть приймати самі різні форми: злочинці, пустельники, аскети, святі, генії і т.д.

У всі часи суспільство намагалося придушувати, усувати небажані форми людської життєдіяльності і їх носіїв. Методи і засоби визначалися соціально-економічними відносинами, суспільною свідомістю, інтересами правлячої еліти. Проблеми соціального "зла" завжди приваблювали інтерес вчених.

Один індивід може мати відхилення в соціальну поведінку, другий в особистісній організації, третій і в соціальній сфері, і в особистісній організації.

Біля витоків соціології девіантної (що відхиляється) поведінки стояв французький вчений Еміль Дюркгейм (1858-1917) - творець французької соціологічної школи. Він висунув поняття соціальної аномії, визначивши її як "стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не утвердилися".

Становленню в якості самостійного наукового напрямку теорія девіантної поведінки зобов'язана перш за все Р. Мертону і А. Коену. Мертон проаналізував, яким чином соціальна структура спонукає деяких членів суспільства до невідповідності приписами поведінки. Американський соціолог А. Коен називає поведінкою, що відхиляється таке, яке "йде врозріз з інституціоналізованого очікуваннями" [3, c.520], а англієць Д. Уолш, представник феноменологічної соціології, стверджує, що "соціальне відхилення - це значною мірою приписується статус" [7, c.98], тобто тільки суб'єктивне позначення, "ярлик", а не об'єктивне явище. На його думку, відхилення - це не внутрішнє, притаманне певної дії якість, а результат соціальної оцінки та застосування санкцій. Очевидно, що подібні характеристики поведінки, що відхиляється повністю не розкривають його природу і об'єктивні антінорматівние властивості.

Більш широку трактування визначення девіації дає Г.А. Аванесов: "Під поведінкою, що відхиляється слід розуміти дії, що не відповідають заданим суспільством нормам і типами" [1, c.257], тобто мова йде про порушення будь-яких соціальних норм.

Відхилення можуть відбуватися в сфері індивідуальної поведінки, вони являють собою вчинки конкретних людей, забороняється громадськими нормами. Разом з тим у кожному суспільстві багато що відхиляються субкультур, норми яких засуджуються загальноприйнятою, домінуючою мораллю суспільства. Такі відхилення визначаються як групові.

Як пише професор соціології Каліфорнійського університету в Берклі (США) Нейл Джозеф Смелзер, девіація насилу піддається визначенню, що пов'язано з невизначеністю і різноманіттям поведінкових очікувань. Девіація веде за собою ізоляцію, лікування, виправлення або інше покарання. Смелзер виділяє три основних компоненти девіації:

а) людини, якій властиво певну поведінку;

б) норму або очікування, що є критерієм оцінки поведінки як девіантної;

в) іншу групу або організацію, що реагує на дану поведінку. [5, c.78]

Таким чином, під девіантною (лат. Deviatio - ухилення) поведінкою розуміються:

1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);

2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. У другому значенні - предмет соціології та соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування щодо.

1.2 Поняття «норми» і його зв'язок з девіантною поведінкою.

Вихідним для розуміння відхилень служить поняття "норма". [4, c.123]

У теорії організації склалося єдине - для природних і суспільних наук - розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни системи). Для фізичних і біологічних систем - це припустимі межі структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність об'єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це - природна (адаптивна) норма, що відбиває об'єктивні закономірності збереження і зміни системи.

Соціальна норма визначає історично сформований у конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. На відміну від природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються як результат адекватного чи перекрученого відображення у свідомості і вчинках людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку, будучи "природними", або недостатньо адекватні їм, а то й вступають у суперечність з-за спотвореного - класово обмеженого, релігійного, суб'єктивістське, міфологізована - відображення об'єктивних закономірностей. У такому випадку аномальною стає "норма", "нормальні" ж відхилення від неї.

Ось чому відхилення можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних або реакційних стандартів поведінки. Це - соціальне творчість: наукове, технічне, художнє, суспільно-політичне. Негативні - дисфункціональних, дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це - соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид. [7, c.98]

Межі між позитивним і негативним девіантною поведінкою рухомі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні "нормативні субкультури" (від наукових співтовариств і художньої "богеми" до співтовариств наркоманів і злочинців).

У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення поводження, що відхиляється. Так, Роберт Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття аномії (наприклад, у роботі "Соціальна структура і аномія"), причиною поводження, що відхиляється вважає неузгодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, які воно пропонує для їхнього досягнення. Люди починають пристосовуватися до стану аномії різними індивідуальними способами: або конформізмом, або різними видами поведінки, що відхиляється ("інновація", "ритуалізм", "ретретізм" і "заколот"), в яких відкидаються або цілі, або засоби. або те й інше разом.

Другий напрямок склалося в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї точки зору, культурні зразки поведінки є відхиляються, якщо вони засновані на нормах іншої культури (А. Коен). Наприклад, злочинець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до панівного в даному суспільстві типу культури. [8, c.17]

Ще один напрям у вивченні причин девіації представляє австрійський теоретик психології особистості Віктор Франкл, який розробив основи логотерапія, яка проявила себе як ефективний засіб у вирішенні проблем втрати людьми сенсу життя. Теорія логотерапія і екзистенціального аналізу Франкл являє собою складну систему поглядів на природу і сутність людини, механізми розвитку особистості в нормі і патології, шляхи та способи корекції аномалій у розвитку особистості.

Відчуття величезним числом людей безглуздості того життя, яке їм доводиться вести нерідко без можливості будь-якого реального вибору і неможливість знайти в ній позитивний сенс через руйнування старих цінностей і традицій, дискредитації "нових" і відсутність культури світоглядної рефлексії, що дозволяє прийти до унікального змістом своїм, неповторним шляхом, - цим багато в чому пояснюються ті соціальні патології, які широко поширюються в модернізований суспільстві.

У сучасній вітчизняній соціології, безсумнівно, інтерес представляє позиція Я.І. Гілінского, який вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високого ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Звісно - будь-які дії в кінцевому рахунку здійснюються заради задоволення потреб. І, переходячи до проблеми причин досліджуваних процесів, можна припустити, що в ієрархії суперечностей соціально-економічного розвитку, складових "причинний комплекс" девіантної поведінки, найбільш значуще протиріччя між відносно рівномірно зростаючими потребами і вельми нерівними можливостями їхнього задоволення, що залежать насамперед від соціальної позиції індивідів і суспільних груп, їх місця в соціальній структурі. Інакше кажучи, джерелом девіантної поведінки як соціального явища служить соціальна нерівність. [8, c.67]

На рівні індивідуального поведінки найбільш загальною причиною девіації служить "соціальна невлаштованість" як результат невідповідності об'єктивних властивостей індивіда, включаючи його задатки, здібності, а також властивості, набуті в процесі соціалізації вимогам займаної позиції в системі суспільних відносин. Позиція може бути "нижче" (філософ-опалювач) або "вище" (посередність в директорському кріслі) своїх об'єктивних можливостей; індивід може опинитися поза офіційною структури суспільства (волоцюга, дармоїд).

Кожна з цих позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин. У той же час їх авторів об'єднує прагнення знайти єдине джерело причинності для різних форм девіацій.

Маргіналізація і поведінкою, що відхиляється:існує і залежність усіх форм прояву девіації від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і багатьох інших факторів.

Відповідаючи на питання, що головним чином детермінує в даний час девіантна поведінка, злочинність як його важку різновид і соціальної аномії в цілому, можна з упевненістю сказати, що це ті зміни в соціальних відносинах суспільства, які отримали відображення в понятті "маргіналізація", тобто нестійкість, "проміжність", "перехідність". Головною ознакою маргіналізації є розрив соціальних зв'язків, причому в класичному випадку послідовно рвуться економічні, соціальні та духовні зв'язки.

Економічні зв'язки рвуться в першу чергу і в першу ж чергу відновлюються. Найповільніше відновлюються духовні зв'язки, бо вони залежать від відомої "переоцінки цінностей". [2, c.112]

Загальна нестабільність, руйнування колишнього життєвого укладу, відмова від звичної системи цінностей, безробіття, біженці, розвал СРСР об'єктивно призводять до посилення маргіналізації.

Люди упокорюються з погіршенням свого матеріального становища, зі свого ущемлення, залежністю, безперспективністю існування. Чи загрожує це нам сьогодні? На жаль, так. Людина, який веде боротьбу за виживання і конкурує з іншими в цій боротьбі, поступово зосереджує всю свою енергію і зусилля на задоволення первинних (матеріальних) потреб. На все інше у нього не залишається сил (чи він втрачає до цього інтерес). Масове порушення навіть найпростіших норм людського спілкування - свідоцтво загального зниження рівня культури людей.

Примітивізації суспільства як би виправдовує різні форми соціальної патології, перестає не тільки вести з ними боротьбу, але й засуджувати їх. Апатія, породілля цинізм, одержує все більше поширення.

Основним соціальним джерелом маргіналізації суспільства є зростаюче безробіття в її явних і прихованих формах. При допустимій безробіття в 5-6% від працездатного населення (порогова норма) за наявними даними реальне число безробітних зросте в найближчі роки в кілька разів. [35, c.175]

Істотний вплив на маргіналізацію суспільства буде надавати міграція, зазнають значних змін у зв'язку з розширенням масштабів вимушеної міграції, посиленням відтоку "некорінних народів" (в основному російського населення) з регіонів зі складною ситуацією етнополітичної. Положення вимушених мігрантів (особливо біженців) характеризує не тільки розрив колишніх соціальних зв'язків, але і втрата свого соціального статусу та майнові втрати.

Поряд з російськими значно збільшується і потік людей інших національностей, які виїжджають з рідних місць в результаті зростаючої соціально-економічної нестабільності. Їх соціальне облаштування представляється справою ще більш складним, ніж російськомовного населення: позначаються не тільки мовні труднощі, а й рівень кваліфікації, прихильність до інших традицій і звичаїв. [7, c.78]

Які перспективи самої маргіналізації суспільства? У самому загальному вигляді на це питання можна відповісти наступним чином. Під впливом відбуваються в суспільстві змін, викликаних ринковими реформами, частина маргіналів буде продовжувати рух по низхідній тобто опускатися на соціальне дно (люмпенізувати). Бомжі, алкоголіки, дармоїди, повії і т.д. зростаючий чисельно шар люмпенів. Інакше кажучи, це та частина людей, яка не зуміла (чи не побажала) адаптуватися до нових ринкових умов, і, зазнавши "соціальне крах", перестала займати проміжне положення. Вона як би остаточно "визначилася". Друга частина (значно більша) маргіналів знаходить поступово способи адаптації до нових реальність, знаходить новий соціальний статус (а з ним відносну стабільність свого буття), нові соціальні зв'язки і соціальні якості. Вони заповнюють нові ніші в соціальній структурі суспільства, починають грати більш активну, самостійну роль у суспільному житті.

Звичайно, маргіналізація суспільства - це не єдиний фактор посилення девіантної поведінки. Але цей фактор стає домінуючим саме в нинішніх умовах. [14, c.91]

Інша група причин пов'язана з поширенням різного роду соціальних патологій. Зокрема, зростанням психічних захворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршенням генетичного фонду населення. Кожна з вищеназваних причин, що обумовлюють розширення масштабів девіантної поведінки, вимагає спеціального розгляду. Однак, принципово новим і разом з тим найбільш небезпечним для Росії в даний час є загроза наркотизації населення, під якою розуміється процес легалізації розповсюдження наркотиків серед різних соціальних груп.

Результати що проводяться в Росії соціологічних досліджень дозволяють зробити висновки про збільшення за останній час розповсюдження наркотиків. Наприклад, серед міського населення число респондентів, "споживають наркотики хоча б раз у житті", коливається від 11 до 15%. Вони, таким чином складають значну соціальну базу для подальшого поширення наркоманії, збільшення числа людей, залежних від наркотиків і здатних на будь-які дії заради їхнього вживання.

Загострилася за останні роки проблема алкоголізму. Росія знаходиться на I місці у вживанні алкоголю на душу населення (у 1995 р. цей показник становив близько 20 літрів абсолютного алкоголю на душу населення). Головна причина цього полягає в тому, що в країні ніколи не було науково обґрунтованою і послідовно здійснюваної антиалкогольної політики. [6, c.56]

Не можна не відзначити, що серед різних видів соціальних відхилень широке поширення останнім часом отримали бродяжництво, жебрацтво, проституція. Для них характерна прогресуюча стійкість, що перетворює подібні соціальні відхилення в спосіб життя.

1.4 Відхиляюча соціалізація і девіантна поведінка

Соціалізація - це процес інтеграції індивіда в суспільство, в різні типи соціальних спільностей за допомогою засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. У ході цього процесу індивід немовляти перетворюється на людську особистість з комплексом установок і цінностей, цілями і намірами, з неповторно індивідуальним баченням світу.

Соціалізація не завжди буває успішною. Більше того, результат практично ніколи не досягає ідеалу як на соціальному, так і на особистісному рівні, а саме суспільство, його соціальні інститути та організації не реалізують сповна свої соціальні функції. Завжди залишається певний невикористаний резерв можливостей. Може відбуватися і певний перекіс в "накладення" соціальності на особистість, у результаті в особистості небажані для суспільства риси. Крім того, сама людина навіть при позитивних зовнішніх для нього умовах може опинитися за межею соціально схвалюється поведінки.

Соціалізація індивіда майже завжди має відхилення. При цьому соціальні норма може не виконуватися в процесі соціалізації і не досягатися як її результат. відхилення визначається невідповідністю соціалізації як об'єктивного і суб'єктивного процесу склалася в даному суспільстві на конкретному історичному етапі.

Відхиляється, невдала соціалізація є однією з причин девіантної поведінки. Деякі форми відхилень можуть зустрічатися і у разі нормального процесу соціалізації, представляючи собою тимчасове і випадкове явище (хвороба, сп'яніння тощо) і навіть тривалі і стійкі стану (фізичні дефекти, неврози, психози і т.п.). При цьому поведінкою, що відхиляється слід відрізняти від аномального, обумовленого мозкової патологією.

1.5 Аддіктивні форми девіантної поведінки

У вітчизняній соціології до теперішнього часу малодослідженою залишається проблема адикції (аддукція - згубна схильність до чого-небудь). Тим часом без розуміння механізму виникнення і протікання цього явища, на наш погляд, важко аналізувати алкоголізм, наркоманію і деякі інші форми деструктивного поведінки. [4, c.37]

Суть адиктивної поведінки полягає у прагненні змінити свій психічний стан за допомогою прийому деяких речовин або фіксацією уваги на певних предметах або видах діяльності. Процес вживання такої речовини, прихильність до предмета або дії супроводжується розвитком інтенсивних емоцій і приймає такі розміри, що починає керувати життям людини, позбавляє його волі до протидії адикції. Така форма поведінки характерна для людей з низькою переносимістю психологічних труднощів, погано адаптуються до швидкої зміни життєвих обставин, що прагнуть у зв'язку з цим швидше і простіше досягти психофізіологічного комфорту. Аддикція для них стає універсальним засобом втечі від реального життя. Для самозахисту люди з аддіктівним типом поведінки використовують механізм, званий в психології «мисленням за бажанням»: всупереч логіці причинно-наслідкових зв'язків вони вважають реальним лише те, що відповідає їх бажанням. У результаті порушуються міжособові відносини, людина відчужується від суспільства.

Які речовини, предмети або дії можуть бути засобом для людей з адиктивна формою поведінки? Це - наркотики, алкоголь, тютюн, азартні ігри (включаючи комп'ютерні), тривале прослуховування ритмічної музики, а також повне занурення в який-небудь вид діяльності з відмовою від життєво важливих обов'язків людини.

Адиктивна поведінка формується поступово. Початок відхилення пов'язано з переживанням інтенсивного гострого зміни психічного стану людиною у зв'язку з прийняттям певних речовин або певними діями, виникненням розуміння того, що існує певний спосіб змінити свій психологічний стан, випробувати відчуття підйому, радості, екстазу. [4, c.51]

Далі формується стійка послідовність вдавання до засобів адикції. Складні життєві ситуації, стану психологічного диском форту провокують аддиктивних реакцію. Поступово така поведінка стає звичним типом реагування на вимоги реального життя. Відбувається формування адиктивної поведінки як інтегральної частини особистості, тобто виникає інша особа, що витісняє і руйнівне колишню. Цей процес супроводжується боротьбою, виникає почуття тривоги. Одночасно включаються захисні механізми, які сприяють збереженню ілюзорного почуття психологічного комфорту. Захисні формули такі: «я не потребую в людях», "я вчиняю так, як мені подобається", «якщо я захочу, то все зміниться» і т.п.

У результаті аддиктивних частина особистості повністю визначає поведінку людини. Він відчужується від суспільства, важко контакти з людьми не тільки на психологічному, але і на соціальному рівні, наростає самотність. Разом з цим з'являється страх перед самотністю, тому адиктів воліє стимулювати себе поверхневим спілкуванням, перебувати в колі великої кількості людей. Але до повноцінного спілкування, до глибоких і довготривалим міжособистісним контактам така людина не здатна, навіть якщо навколишні і прагнуть до цього. Головне для нього - ті предмети і дії, які є для нього засобами адикції.

Проблема адиктивної поведінки включає не тільки аналіз таких відомих явищ, як наркоманія і алкоголізм, але й набагато менш досліджених - «работоголізм», проблему дорослих дітей алкоголіків (УДА), проблему «сухого алкоголізму». Вивчення механізму виникнення та розвитку цих явищ дасть можливість зрозуміти їх реальне місце в структурі суспільних відносин і прогнозувати наслідки їх розповсюдження.

1.6 Девіантна поведінка в сучасних умовах

Чи варто говорити, наскільки небезпечно для суспільства поширення злочинної ідеології, що веде до ерозії моральних цінностей і моральної деградації значних верств населення. Формуються неписані норми суспільної аморальності, що виправдовують нетрудові доходи, злодійство, насильство і т.п.

Розмитість нинішніх, впроваджуваних понад сучасними реформаторами норм, їх непереконливість роблять проблему визначення девіації надзвичайно складною. Все важче і теоретикам і практикам стає відповісти на запитання: У чому і від чого відбувається відхилення?

У самій гострій формі девіантність виступає як злочинність, як посягання на соціально-політичні й моральні підвалини суспільства, особисту безпеку і благополуччя його громадян. Зростання злочинності представляє сьогодні найбільшу загрозу стабільності та безпеки суспільства і особистості.

Соціальний вплив і тиск злочинного світу на суспільство, поширення його моралі, психологічне зараження найменш стійкою частини населення (особливо молоді) - тривожна реальність наших днів. Відбувається деформація ціннісних орієнтацій у молодих людей створює передумови для відтворення закононепослушання, затвердження свавілля, права сильного і жорстокого. Боротьба зі злочинністю сьогодні перетворилася на найгострішу, самостійну проблему, вирішення якої вимагає комплексного підходу. Це означає, що всі передумови, прикордонні до злочину, явища, пов'язані зі станом суспільного організму, повинні враховуватися, бо грань між аморальністю і злочинністю вельми рухлива. Більш того, саме заперечення моральних норм лежить в основі багатьох злочинів.

Руйнівні масштаби девіантності призводять суспільство до стану соціальної аномії, суспільство втрачає свою історичну пам'ять, девальвує свою систему цінностей. Інакше кажучи, йому загрожує переродження, що веде до деградації, соціальному регресу. Щось подібне може відбутися сьогодні і в Росії, якщо не буде вжито ефективних заходів із зупинки падіння виробництва і зниження життєвого рівня більшості населення країни. Інакше ситуація з девіантною поведінкою ще більш ускладниться. [7, c.71]

Сьогодні ця проблема набула особливої гостроти в нашій країні, де всі сфери суспільного життя зазнають серйозні зміни, відбувається девальвація колишніх норм поведінки. Неузгодженості між очікуваним і реальним підвищує напруженість у суспільстві і готовність людини змінити модель своєї поведінки, вийти за межі сформованої норми. В умовах гострої соціально-економічної ситуації істотні зміни зазнають і самі норми. Найчастіше відключаються культурні обмежувачі, слабшає вся система соціального контролю.

Є об'єктивні підстави вважати, що в найближчі роки масштаби девіантної поведінки будуть зростати, а значить і розширювати причинний базу злочинності. "У всякому разі, - пише доктор юридичних наук В. В. Місяці, - за цими ознаками у нас немає більш-менш значущих доказів зниження криміногенності соціальних умов" [5, c.95].

Значне погіршення соціальних умов, що детермінують характер і масштаби девіацій, вимагає розробки в найкоротші терміни системи заходів, диференційованих по регіонах і групам населення. Причому ці заходи повинні бути не тільки прямого, безпосереднього впливу на різні категорії людей, а й опосередкованого, пов'язаного з оздоровленням способу життя людей, підвищенням їхньої культури і соціальної активності, змінами в їх ціннісних орієнтаціях та установках, в їх моральної стійкості. [1, c.82]

Профілактика соціальних відхилень може бути ефективною, якщо в центрі застосованих заходів буде стояти конкретна людина з його турботами, сподіваннями, устремліннями, сильними і слабкими сторонами.

Зрозуміло вироблення ефективної системи заходів щодо подолання, обмеження та профілактики девіації в поведінці різних груп населення можлива тільки на основі спеціально організованих соціальних, соціально-психологічних, кримінологічних та інших досліджень. Отримані на їх основі соціальні показники можуть в свою чергу вплинути на саму систему прийнятих у суспільстві норм, зробити їх більш адекватними сформованим умовам.

Висновок по розділу 1

Вихідним для розуміння відхилень служить поняття "норма". [4, c.123].У теорії організації склалося єдине - для природних і суспільних наук - розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни системи). Для фізичних і біологічних систем - це припустимі межі структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність об'єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це - природна (адаптивна) норма, що відбиває об'єктивні закономірності збереження і зміни системи. Соціальна норма визначає історично сформований у конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. На відміну від природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються як результат адекватного чи перекрученого відображення у свідомості і вчинках людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку. Девіація веде за собою ізоляцію, лікування, виправлення або інше покарання. Смелзер виділяє три основних компоненти девіації:

а) людини, якій властиво певну поведінку;

б) норму або очікування, що є критерієм оцінки поведінки як девіантної;

в) іншу групу або організацію, що реагує на дану поведінку. [25, c.78]

Таким чином, під девіантною (лат. Deviatio - ухилення) поведінкою розуміються:

1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);

2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. У другому значенні - предмет соціології та соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування щодо. У самій гострій формі девіантність виступає як злочинність, як посягання на соціально-політичні й моральні підвалини суспільства, особисту безпеку і благополуччя його громадян. Зростання злочинності представляє сьогодні найбільшу загрозу стабільності та безпеки суспільства і особистості.

Соціальний вплив і тиск злочинного світу на суспільство, поширення його моралі, психологічне зараження найменш стійкою частини населення (особливо молоді) - тривожна реальність наших днів. Відбувається деформація ціннісних орієнтацій у молодих людей створює передумови для відтворення закононепослушанія, затвердження свавілля, права сильного і жорстокого. Боротьба зі злочинністю сьогодні перетворилася на найгострішу, самостійну проблему, вирішення якої вимагає комплексного підходу. Це означає, що всі передумови, прикордонні до злочину, явища, пов'язані зі станом суспільного організму, повинні враховуватися, бо грань між аморальністю і злочинністю вельми рухлива. Більш того, саме заперечення моральних норм лежить в основі багатьох злочинів.

Руйнівні масштаби девіантності призводять суспільство до стану соціальної аномії, суспільство втрачає свою історичну пам'ять, девальвує свою систему цінностей. Інакше кажучи, йому загрожує переродження, що веде до деградації, соціальному регресу. Щось подібне може відбутися сьогодні і в Росії, якщо не буде вжито ефективних заходів із зупинки падіння виробництва і зниження життєвого рівня більшості населення країни. Інакше ситуація з девіантною поведінкою ще більш ускладниться. [17, c.71]

Сьогодні ця проблема набула особливої гостроти в нашій країні, де всі сфери суспільного життя зазнають серйозні зміни, відбувається девальвація колишніх норм поведінки. Неузгодженості між очікуваним і реальним підвищує напруженість у суспільстві і готовність людини змінити модель своєї поведінки, вийти за межі сформованої норми. В умовах гострої соціально-економічної ситуації істотні зміни зазнають і самі норми. Найчастіше відключаються культурні обмежувачі, слабшає вся система соціального контролю.

Є об'єктивні підстави вважати, що в найближчі роки масштаби девіантної поведінки будуть зростати, а значить і розширювати причинний базу злочинності. "У всякому разі, - пише доктор юридичних наук В. В. Місяці, - за цими ознаками у нас немає більш-менш значущих доказів зниження криміногенності соціальних умов" [35, c.95].

Значне погіршення соціальних умов, що детермінують характер і масштаби девіацій, вимагає розробки в найкоротші терміни системи заходів, диференційованих по регіонах і групам населення. Причому ці заходи повинні бути не тільки прямого, безпосереднього впливу на різні категорії людей, а й опосередкованого, пов'язаного з оздоровленням способу життя людей, підвищенням їхньої культури і соціальної активності, змінами в їх ціннісних орієнтаціях та установках, в їх моральної стійкості. [17, c.82] Профілактика соціальних відхилень може бути ефективною, якщо в центрі застосованих заходів буде стояти конкретна людина з його турботами, сподіваннями, устремліннями, сильними і слабкими сторонами. Зрозуміло вироблення ефективної системи заходів щодо подолання, обмеження та профілактики девіації в поведінці різних груп населення можлива тільки на основі спеціально організованих соціальних, соціально-психологічних, кримінологічних та інших досліджень. Отримані на їх основі соціальні показники можуть в свою чергу вплинути на саму систему прийнятих у суспільстві норм, зробити їх більш адекватними сформованим умовам.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДИК ТА ГРУП ДОСЛІДЖУВАНИХ

2.1 Загальна характеристика груп дослідження

Об'єктом нашого дослідження виступає індивідуально-психологічні особливості особистості.

Предметом - гендерні особливості схильності до девіантної поведінки працівників внутрішніх справ.

Метою дослідження є гендерні особливості схильності до девіантної поведінки працівників ОВС.

Відповідно до об'єкта, предмету і мети дослідження ми поставили конкретні завдання психологічного дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз проблеми девіантної поведінки.

2. Дослідити ставлення жінок та чоловіків до соціально-професійно значущих явищ.

3. Дослідити прояв ранніх признаків алкоголізму у чоловіків та жінок.

4. Дослідити прояв схильності до девіантної поведінки у чоловіків та жінок.

Дослідження проводилося на базі Білгород-Дністровського МВ ГУМВС в Одеській області|речей|. В ньому взяли участь 40 працівників слідчого підрозділу Білгород-Дністровського МВ ГУМВС в Одеській області. З|із| них 20 чоловіків та 20 жінок підрозділу. Вік працівників склав від 24 до 36 років.

Оскільки метою|ціллю| дослідження є гендерні особливості схильності до девіантної поведінки працівників ОВС,то всі випробовувані були розділені на 2 групи в залежності від статі: першу групу склали чоловіки |юнаки| в кількості 20 осіб, до другої групи увійшли жінки, також у кількості 20 осіб.

2.2 Загальна характеристика методів дослідження

Для дослідження гендерних особливостей схильності до девіантної поведінки працівників ОВС ми використовували наступні методики:

1. Опитувальник для виявлення схильності до девіантної поведінки А.Н. Орел;

2. Опитувальник для виявлення ранніх признаків алкоголізму К.К. Яхін, В.Д. Менделевич;

3. Методика «Кольорового тесту відносин» (КТВ);

4. Метод кутового перетворення (ц - критерій Фішера).

5. Математична обробка даних для встановлення вірогідності отриманих даних за методом Стюдента.

Визначення схильності до поведінки, що відхиляється (А.Н. Орел)

Призначення. Пропонована методика діагностики схильності до поведінки, що відхиляється (СОП) є стандартизованим тест-опитувальником, призначеним для вимірювання готовності (схильності) до реалізації різних форм девіантної поведінки. Опросник представляє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал, спрямованих на вимірювання готовності (схильності) до реалізації окремих форм відхиляючої поведінки. Методика передбачає облік і корекцію установки на соціально бажані відповіді випробовуваних. Шкали опитувальника діляться на змістовні та службове. Змістовні шкали спрямовані на вимірювання психологічного змісту комплексу пов'язаних між собою форм девіантної поведінки, тобто соціальних та особистісних установок, які стоять за цими поведінковими проявами. Службова шкала призначена для вимірювання схильності випробуваного давати про себе соціально-схвалюємо інформацію, оцінки достовірності результатів опитувальника у цілому, а також для корекції результатів з змістовним шкалами залежності від виваженості установки випробуваного на соціально-бажані відповіді.

Таким чином, методика включає два варіанти, що містять такі набори шкал. Кожному відповіді при відповідності з ключем присвоюється один бал. Потім по кожній шкалою підраховується первинний сумарний бал, який потім при необхідності піддається корекції у зв'язку з дією фактора спеціальної бажаності відповідно до процедури, описаної вище, Потім проводиться переклад «сирих» балів а стандартні Т-бали. У тому випадку, якщо у користувача є набрані ним спеціалізовані тестові норми, то переклад, а стандартні Т-бали робиться за формулою:

Т = 10х (Х1-М) / S + 50

де XI - первинний («сирий») бал за шкалою;

М - середнє значення первинного сумарного балу за шкалою у вибірці стандартизації; S - стандартне відхилення значень первинних балів у вибірці стандартизації.

Варіанти коефіцієнтів корекції в залежності від значень «сирого» балу за шкалою № I

Опис шкал і їх інтерпретація

1. Шкала встановлення на соціальну бажаність (службова шкала)

Дана шкала призначений для вимірювання готовності випробуваного представляти себе в найбільш сприятливому світлі з точки зору соціальної бажаності. Показники від 50 до 60 т-балів свідчать про помірної тенденції давати при заповненні опитувальника соціально-бажані відповіді. Показники понад 60 балів свідчать про тенденцію випробуваного демонструвати суворе дотримання навіть малозначних соціальних норм, умисному прагненні показати себе в кращому світлі, про настороженості по відношенню до ситуації обстеження. Результати, що знаходяться в діапазоні 70-89 балів, говорять про високу настороженості випробуваного по відношенню до психодіагностичної ситуації і про сумнівну достовірності результатів за основними шкалами. Про сприйняття ситуації як експертної одночасно з помірно високими показниками за шкалою № 1 також свідчить їх різке пониження по основним діагностичним шкалами і підвищення за шкалою жіночої соціальної ролі. Для чоловічої популяції перевищення сумарного первинного балу за шкалою соціальної бажаності значення 11 первинних балів свідчить про недостовірність результатів за основними шкалами. Показники нижче 50 Т-балів говорять про те, що випробуваний не схильний приховувати власні норми і цінності, коригувати свої відповіді у напрямку соціальної бажаності. Одночасно високі показники по службовій шкалою і за основними шкалами (крім шкали 8) свідчать або про сумнівну достовірності результатів, або про дисоціації е свідомості випробуваного відомих йому і реальних норм поведінки.

2. Шкала схильності до подолання норм і правил.

Дана шкала призначена для вимірювання схильності випробуваного до подолання будь-яких норм і правил, схильності до заперечення загальноприйнятих норм і цінностей, зразків поведінки. Результати, що лежать в діапазоні 50-60 Т-балів, свідчать про вираженість вищезгаданих тенденцій, про нонконформістських установках випробуваного, про його схильність протиставляти власні норми і цінності груповим, про тенденції «порушувати спокій», шукати труднощі, які можна було б подолати. Показники, що знаходяться в діапазоні 60-70 Т-балів, свідчать про надзвичайну вираженості нонконформістських тенденцій, прояві негативізму і змушують сумніватися в достовірності результатів тестування по даній шкалі.

Результати нижче 50 Т-балів по даній шкалі свідчать про конформних установках випробуваного, схильності слідувати стереотипам і загальноприйнятим нормам поведінки. У деяких випадках за умови поєднання з досить високим інтелектуальним рівнем випробуваного й тенденції приховати свої реальні норми і цінності такі оцінки можуть відображати фальсифікацію результатів.

3. Шкала схильності до адиктивної поведінки

Дана шкала призначена для вимірювання готовності реалізувати адиктивна поведінка. Результати в діапазоні 50-70 Т-балів по даній шкалі свідчать про схильність випробовуваного до відходу від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, про схильностях до ілюзорно-компенсаторного засобу розв'язання особистісних проблем. Крім того, ці результати свідчать про орієнтації на чуттєву сторону життя, про наявність «сенсорної спраги», про гедоністично орієнтованих нормах, і цінностях. Показники понад 70 Т-балів свідчать про сумнівність результатів або про наявність вираженої психологічної потреби в аддіетівних станах, що необхідно з'ясовувати, використовуючи додаткові психодіагностичні засоби. Показники нижче 50 Т-балів свідчать або про не вираженості перерахованих вище тенденцій, або про хороше соціальному контролі поведінкових реакцій.

4. Шкала схильності до самовираженої і саморуйнівної поведінки.

Дана шкала призначена для вимірювання готовності реалізувати різні форми агресивної поведінки. Об'єкт вимірювання очевидно частково перетинається з психологічними властивостями, вимірюваними шкалою № 3. Результати, що перебувають у діапазоні 50-70 Т-балів за шкалою № 4, свідчать про низьку цінності власного життя, схильності до ризику, вираженої потреби в гострих відчуттях, про садомазохістських тенденції. Результати понад 70 Т-балів свідчать про сумнівну достовірності результатів. Показники нижче 50 Т-балів по даній шкалі свідчать про відсутність готовності до реалізації саморуйнівної поведінки, про відсутність тенденції до соматизації тривоги, відсутності схильності до реалізації комплексів провини в поведінкових реакціях.

5. Шкала схильності до агресії та насильства

Дана шкала призначена для вимірювання готовності випробуваного до реалізації агресивних тенденцій у поведінці. Показники, що лежать в діапазоні 50-60 Т-балів, свідчать про наявність агресивних тенденцій у випробуваного. Показники, що знаходяться в діапазоні 60-70 Т-балів, свідчать про агресивну спрямованості особистості у взаємовідносинах з іншими людьми, про схильність вирішувати проблеми за допомогою насильства, про тенденції використовувати приниження партнера по спілкуванню як засіб стабілізації самооцінки, про наявність садистичними тенденцій. Показники понад 70 Т-балів говорять про сумнівну достовірності результатів. Показники, що лежать нижче 50 Т-балів, свідчать про не вираженості агресивних тенденцій, про неприйнятність насильства як засобу вирішення проблем, про не типовості агресії як способу виходу з фрустрованої ситуації. Низькі показники за даною шкалою в поєднанні з високими показниками за шкалою соціальної бажаності свідчать про високий рівень соціального контролю поведінкових реакцій.

6. Шкала вольового контролю емоційних реакцій

Дана шкала призначена для вимірювання схильності випробуваного

контролювати поведінкові прояви емоційних реакцій (Увага! Ця шкала має зворотний характер). Показники, що лежать в межах 60-70 Т-баллоа, свідчать про слабкість вольового контролю емоційної сфери, про небажання чи нездатність контролювати поведінкові прояви емоційних реакцій. Крім того, це свідчить про схильність реалізовувати негативні емоції безпосередньо в поведінці, без затримки, про не сформованості вольового контролю своїх потреб і почуттів. Показники нижче 50 Т-балів по даній шкалі свідчать про невираженою цих тенденцій, про жорсткий самоконтролі будь-яких поведінкових емоційних реакцій, чуттєвих потягів.

7. Шкала схильності до деліквентною поведінкою

Назва шкали носить умовний характер, так як шкала сформована з тверджень, диференціюється «звичайних» підлітків та осіб із зафіксованими правопорушеннями, вступають у конфлікт із загальноприйнятим способом життя і правовими нормами. На наш погляд, дана шкала вимірює готовність (схильність) підлітків до реалізації деліквентною поведінкою. Висловлюючись метафорично, шкала виявляє «деліквентний потенціал», який лише за певних обставин може реалізуватися в житті підлітка. Результати, що знаходяться в діапазоні 50-60 Т-балів, свідчать про наявність деліквентних тенденцій у випробуваного й про низький рівень соціального контролю. Результати вище 60 Т-балів свідчать про високу готовність до реалізації деліквентною поведінкою. Результати нижче 50 Т-балів говорять про невираженою зазначених тенденцій, що у поєднанні з високими показниками за шкалою соціальної бажаності може свідчити про високий рівень соціального контролю. Необхідно також враховувати, що зміст і структура деліквентною поведінкою у юнаків і дівчат істотно відрізняються і відповідно розрізняються пункти, що входять у шкалу деліквентною для жіночого та чоловічого видів методики. [23, c.71]

Опитувальник для виявлення ранніх ознак алкоголізму (К.К. Яхіна, В.Д. Менделевич)

Опитувальник призначений для виявлення ранніх ознак алкоголізму і спрямований на розкриття можливої дісімуляціі симптомів хвороби особами, які страждають хронічним алкоголізмом.

Опитувальник містить 35 питань, відповіддю на які присвоюються бали з послідующім розрахунком діагностичного коефіцієнтів (ДК):

1. При сумно ДК нижче (-12,8) - ймовірно діагноз хронічного алкоголізму.

2. При сумі ДК від (-12,8) до 12,8-побутове п'янство.

3. При сумі ДК вище 12,8-відсутність зловживанням алкоголем.

Застосовується з метою виявлення ознак алкоголізму і побутових форм пияцтва.

Обробка. вибрані відповіді аналізуються на підставі діагностичної таблиці, підсумовуючи отримані бали (коефіцієнти) з усіх питань. [26, c.178]

Для дослідження ставлення чоловіків та жінок до соціально-професійних понять була використана проективна методика "Колірний тест відношень" (КТВ), яка представляє собою невербальний компактний діагностичний прийом, що відображає як свідомий, так і частково неусвідомлюваний рівень відношень людини.

Теоретичну основу методики складає концепція відношень У.Н. Мясіщева, ідеї Б.Г. Ананьєва про образну природу психічних структур будь-якого рівня. Методичною основою КТВ є кольороасоціативний експеримент. Він базується на припущенні про те, що істотні характеристики невербальних компонентів відношень до значущих іншим - і до самого себе відбиваються в колірних асоціаціях. Колірна сенсорика вельми тісно пов'язана з емоційним життям особистості. Цей зв'язок, підтверджений в багатьох експериментальних психологічних дослідженнях, давно використовується у ряді психодіагностичних методів. При розробці КТВ був використаний набір кольорів з восьмиколірного тесту М. Люшера. Цей набір відрізняється достатньою компактністю, зручний в застосуванні. При відносно невеликій кількості стимулів в ньому представлені основні кольори спектру (синій, зелений, червоний і жовтий), два змішані кольори (бузковий і коричневий) і два ахроматичні кольори (чорний і сірий). Процедура тестування достатньо проста і полягає в необхідності для досліджуваного підібрати до кожної з категорій і понять відповідні кольори. КТВ має короткий і повний варіант проведення, що розрізняються за способом витягання колірних асоціацій. Розробка інтерпретації і дослідження валідності включали три етапи:

1) доказ того, що кожний з використовуваних кольорів володіє певним і стійким емоційним значенням, і опис цих значень;

2) вивчення закономірностей перенесення емоційних значень кольорів на стимули, з якими вони асоціюються;

3) досвід застосування КТВ в різних клінічних ситуаціях.

Досліджуваним пропонувалось в анкеті таким поняттям, як «Я сама», «Друзі», «Родина», «Робота», «Наркотики», «Колеги», «Діти», «Алкоголь» присвоїти відповідний з восьми кольорів, потім прорангувати ці кольори від найбільш привабливого до найбільш непривабливого. В даному випадку ранг і є кількісним значенням відношення до цінності.

Для обробки результатів нами був використаний критерій ц - кутове перетворення Фішера. ц - критерій оцінює достовірність розходжень між відсотковими частками двох вибірок, у яких зареєстрований ефект, який нас зацікавив.

Для вивчення відмінностей між ранговими показниками ціннісних орієнтацій працівників ОВС застосовувався t-критерій Ст'юдента з різними дисперсіями в комп'ютерній програмі Excel, який дозволяє виявити достовірність поширення отриманих відмінностей за певним показником на генеральну сукупність. Критерій оцінює достовірність розходжень між відсотковими частками двох вибірок, у яких зареєстрований ефект, який нас зацікавив.

Для підрахування критерію необхідно:

Визначити величини ц, відповідні відсотковим часткам в кожній з груп за таблицями

Підрахувати емпіричне значення ц за формулою:

гендерна особливість схильність девіантна поведінка

ц емп = (ц1 - ц2) Ч v n1 Ч n2 ? n1 + n2

де ц1 - кут, відповідний більшої % частки; ц2 - кут відповідно меншої % частки; n1 - кількість спостережень у вибірці 1; n2 - кількість спостережень у вибірці 2.

Встановити критичне значення цкр відповідно до прийнятих в психології рівнів статистичної значущості: p < 0,05 і p < 0,01.

При збільшенні розбіжності між кутами ц1 і ц2 і збільшення чисельності вибірок значення критерію зростає. Чим більше розмір ц*, тим більше мабуть, що розходження достовірні.

Для вивчення відмінностей між ранговими показниками ціннісних орієнтацій працівників ОВС застосовувався t-критерій Стюдента з різними дисперсіями в комп'ютерній програмі Excel, який дозволяє виявити достовірність поширення отриманих відмінностей за певним показником на генеральну сукупність. [38, c.71]

РОЗДІЛ 3. ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ СХИЛЬНОСТІ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПРАЦІВНИКІВ ОВС

3.1 Особливості ставлення жінок та чоловіків до соціально-професійних значущих явищ

Емоційно-оцінне ставлення не завжди усвідомлюється особистістю, оскільки цьому перешкоджають механізми психологічного захисту, які вперше описані З. Фрейдом [27,с.153]. Прийняті соціальні норми, у тому числі професійного середовища, диктують нам поведінку і певні стани, що є соціально-бажаними. У той же час в особистості присутні різноманітні бажання, мотиви стану, які можуть входити в протиріччя з приписаними нормами і правилами певного середовища.

...