Найважливіші теорії пам’яті в психологічній науці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з дисципліни «Психологія і педагогіка»

Найважливіші теорії пам'яті в психологічній науці

План

Вступ

1. Асоціативна теорія пам'яті

2. Гештальтпсихологічна теорія пам'яті

3. Біхевіористична теорія пам'яті

4. Теорія актів

5. Діяльнісна теорія пам'яті

6. Фізіологічна теорія пам'яті

7. Фізична теорія пам'яті

8. Біохімічна теорія пам'яті

Висновок

Література

Вступ

Суспільна практика показує, що чуттєві форми відображення дійсності є лише необхідним, але не достатнім кроком для пізнання світу. Щоб пізнати глибинну сутність предметів і явищ, потрібний вищий, опосередкований, рівень пізнання, до якого належать такі психічні процеси, як пам'ять, мислення й уява.

Розвиток людини як особистості, ускладнення поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають у корі головного мозку, безслідно зникали. Вони закріплюються, зберігаються і відтворюються відповідно до потреб людини в пам'яті. Серед форм психічного життя людини особливе місце посідає пам'ять як один із важливих моментів єдиної аналітико-синтетичної роботи мозку.

Пам'ять - процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду. Від імені грецької музи пам'яті Мнемозіни ці процеси отримали назву мнемічних.

На думку Арістотеля, пам'ять є соціальною спадкоємицею, безцінним багатством і силою людини і людства. Завдяки їй людина через знання опановує надбання попередніх поколінь. Пам'ятаючи минуле, вона краще розуміє сучасність і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієнтується в просторі й часі, все сприймає так, ніби вперше бачить. Як зазначав І. Сєченов, не оволодівши пам'яттю, людина постійно перебувала б у стані новонародженого. Як найважливіша характеристика всіх психічних процесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв'язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень. Запам'ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні й закріпленні тимчасових нервових зв'язків, а забування - на їх гальмуванні.

Попри велику кількість публікацій в науці й понині не існує єдиної й довершеної теорії пам'яті. Найпоширенішими є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна, діяльнісна, фізіологічна, фізична й біохімічна теорії.

1. Асоціативна теорія пам'яті

Протягом століть створено чимало теорій (психологічних, фізіологічних, хімічних і ін.) про суть і закономірність пам'яті. Вони виникали в межах певних напрямів психології і відповідно вирішували цю проблему з позицій власних методологічних принципів.

Поширення набули асоціаністська, гештальтпсихологічна, біхевіористична і дієва теорії пам'яті.

Одній з перших психологічних теорій пам'яті, що до сьогодні не втратила наукового значення, була асоціаністька теорія. Початковим для неї стало поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднання. Механізм асоціації полягає у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають в свідомості, і його відтворенні індивідом. Основними принципами створення асоціацій між об'єктами є: збіг їх впливу у просторі та часі, схожість, контраст, а також їх повторення суб'єктом.

В. Вундт вважав, що пам'ять людини складається з трьох видів асоціацій: вербальних (зв'язки між словами), зовнішніх (зв'язки між предметами), внутрішніх (логічні зв'язки значень). Словесні асоціації розглядалися як найважливіший засіб інтеріоризації чуттєвих вражень, завдяки чому вони стають об'єктами запам'ятовування і відтворення.

Окремі елементи інформації згідно асоціаністської теорії, запам'ятовуються, зберігаються і відтворюються не ізольовано, а в певних логічних, структурно-функціональних і смислових зв'язках з іншими. Зокрема встановлено, як змінюється кількість елементів, які запам'ятовуються, залежно від повторень ряду елементів і розподілу їх в часі і як зберігаються в пам'яті елементи ряду, які запам'ятовуються, залежно від часу, який пройшов між заучуванням і відтворенням.

Завдяки асоціаністській теорії були відкриті і описані механізми та закони пам'яті. Наприклад закон забування Р. Еббінгауза. Він сформульований на основі дослідів із запам'ятовуванням трипітерних безглуздих складів. Згідно цьому закону після першого безпомилкового повторення серії таких складів забування відбувається достатньо швидко. Протягом першої години забувається до 60% всієї отриманої інформації, а через 6 днів - понад 80%.

Слабкою стороною асоціанізма став його механізм, пов'язаний з абстрагуванням від змістовної, мотиваційної і цільової активності пам'яті. Не враховується, зокрема, вибірковість (різні індивіди не завжди запам'ятовують взаємозв'язані елементи) і детермінованість (деякі об'єкти зберігаються в пам'яті після одноразового сприйняття міцніше, ніж інші - після багатократного повторення) пам'яті. Рішучій критиці піддавалася асоціаністська теорія пам'яті від гештальтпсихології.

2. Гештальтпсихологічна теорія пам'яті

Початковим в новій теорїї було поняття “гештальт” - образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми його частин. У цій теорії особливо підкреслювалося значення структуризації матеріалу, доведення його до цілісності, організації в систему при запам'ятовуванні і відтворенні, а також роль намірів і потреб людини в процесах пам'яті (останнє пояснює вибірковість мнемонічних процесів).

У дослідженнях, які ґрунтувалися на гештальттеорії пам'яті встановлено немало цікавих фактів. Наприклад феномен Зейгарник: якщо людям запропонувати серію завдань, а через деякий час перервати їх виконаня, то виявляється, що згодом учасники дослідження майже удвічі частіше згадують незавершені завдання, чим завершені. Пояснюється це явище так. При отриманні завдання у досліджуваного виникає потреба його виконати, яка в процесі виконання зростає (таку потребу науковий керівник експерименту Б.В. Зейгарник К. Льовін назвав квазіпотребою). Ця потреба повністю реалізує себе, коли завдання виконане, і залишається незадоволеними, якщо воно не доведене до кінця. Мотивація завдяки зв'язку з пам'яттю впливає на вибірковість останньою, зберігаючи в ній сліди незавершених завдань.

Пам'ять відповідно до цієї теорії істотно визначається будовою об'єкту. Відомо, що погано структурований матеріал запам'ятати дуже важко, тоді як добре організований запам'ятовується легко і майже без повторів. Коли матеріал не має чіткої структури, індивід часто розділяє або об'єднує його шляхом ритмізації, симетризації т.д. Людина сама прагне перебудувати матеріал для того, щоб краще його запам'ятати.

Але не тільки організація матеріалу визначає ефективність пам'яті. Гештальтісти не дослідили чітких взаємозв'язків між об'єктивною структурою матеріалу, активністю суб'єкта і продуктивністю пам'яті. Одночасно найважливіші досягнення цієї теорії - вивчення пам'яті у зв'язку з перцептивними і іншими психічними процесами - зіграли важливі роль в становленні ряду психологічних концепцій.

3. Біхевіористична теорія пам'яті

Біхевіористична теорія пам'яті виникла на ґрунті прагнення упровадити в психологію об'єктивні наукові методи. Дослідникі біхевіористи зробили великий внесок в розвиток експериментальної психології пам'яті, зокрема, створили багато методик, які дозволяють отримати її кількісні характеристики. Використовуючи схему умовного рефлексу, розроблену І. П. Павловим (“стимул-реакція”), вони прагнули встановити закони пам'яті як самостійній функції, абстрагуючись від конкретних видів діяльності людини і максимально регламентуючи активність досліджуваних.

У біхевіористичній теорії пам'яті підкреслюється роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу. В процесі закріплення відбувається перенесення навиків - позитивний або негативний вплив результатів попереднього навчання на подальше. На успішність закріплення впливає також інтервал між вправами, міра схожості і об'єм матеріалу, ступінь навчення, вік і індивідуальні відмінності між людьми. Наприклад, зв'язок між дією і його результатом запам'ятовується тим краще, чим більше задоволення викликає цей результат. І навпаки, запам'ятовування слабшає, якщо результат виявиться небажаним або байдужим (закон ефекту за Э. Торндайком).

Досягнення цієї теорії пам'яті сприяли становленню програмованого навчання, інженерній психології її представники вважають біхевіоризм практично єдиним об'єктивним підходом до досліджуваних явищ.

Погляди на проблему пам'яті прихильників біхевіоризму і асоціаністів виявилися дуже близькими. Єдина істотна відмінність між ними полягає в тому, що біхевіористи підкреслюють роль вправ в запам'ятовуванні матеріалу і багато уваги приділяють вивченню роботи пам'яті в процесі навчання.

4. Теорія актів

Діяльність теорія пам'яті спирається на теорію актів, представники якої (Ж. Піаже, А. Валлон, Т. Рібо і ін.) розглядають пам'ять як історичну форму діяльності, вищий прояв якої - довільна пам'ять. Вони вважають мимовільну пам'ять біологічною функцією, у зв'язку з чим заперечують наявність пам'яті у тварин, а також у дітей до 3-4 років.

Принцип єдності психіки і діяльності, сформульований Л.С. Виготським, А.Н. Леонтьевим, С.Л. Рубінштейном, став основоположним в проведених на основі цієї теорії дослідженнях пам'яті. Л.С. Виготський досліджував пам'ять в плані “культурно-історичної концепції”. Специфіку вищих форм пам'яті він бачив у використанні знаків-засобів, наочних і вербальних, за допомогою яких людина регулює процеси запам'ятовування і відтворення. Тільки за таких умов пам'ять з натуральної (мимовільної) перетворюється на опосередковану, яка виявляється як особлива самостійна форма “мнемонічної” діяльності. Розвиваючи услід за П. Жане ідею інтеріоризації, Л.С. Виготський розрізняв зовнішні форми мнемонічної діяльності як “соціальні” і внутрішні - як “інтрапсихологічні”, які генетично розвиваються на основі зовнішніх.

Розроблявся генетичний метод вивчення пам'яті, визначалися шляхи її експериментального вивчення у зв'язку з роллю провідної діяльності в певному віці, взаємозв'язки з іншими психічними процесами - перцептивними, розумовими, емоційно-вольовими.

Доведено, що людина поступово оволодіває своєю пам'яттю, вчиться управляти нею. Це підтверджують результати експерименту: дошкільнятам, школярам і студентам пропонували для запам'ятовування і подальшого відтворення 15 слів. Потім, при запам'ятовуванні вже інших 15 слів, цим групам досліджуваних надавали допоміжні засоби - картинки із зображениями різних предметів, прямо не пов'язаних із змістом слів. Як з'ясувалося, введення допоміжних засобів практично не покращує запам'ятовування дошкільнят, але суттєво допомагає учням. У групі студентів результат запам'ятовування з картинками гірший, ніж у учнів. Ці дані пояснюються тим, що запам'ятовування дошкільнят є безпосереднім, природним. Учні починають оволодівати власною поведінкою і пам'яттю, тому здатні користуватися при запам'ятовуванні допоміжними засобами. Запам'ятовування у них знаходиться на етапі переходу від зовнішнього, безпосереднього до внутрішньому, опосередкованого процесу. Студентам вже не потрібні зовнішні засоби - вони володіють внутрішніми засобами запам'ятовування. Опитування студентів показало, що такими засобами (асоціації, групування слів, створення образів, повторення) вони користувалися з самого початку експерименту. В цьому випадку їх перевага була цілком очевидною.

Отже, розвиток пам'яті відбувається через розвиток запам'ятовування за допомогою зовнішніх знаків - стимулів. Потім ці стимули інтеріорізуються і стають внутрішніми засобами, користуючись якими, індивід починає управляти своєю пам'яттю. Вона перетворюється на складноорганізовану активність, необхідну в процесі пізнання. Не підкріплена тренуванням, хороша природна пам'ять істотно не впливає на успіхи індивіда.

5. Діяльнісна теорія пам'яті

Представники дієвої теорії пам'яті вивчали цей психічний процес у зв'язку з операційною, мотиваційною і цільовою структурами конкретних видів діяльності. П. І. Зінченко розробив концепцію мимовільної пам'яті як активного процесу, який завжди включений в структуру пізнавальної або практичної діяльності. У працях А. А. Смірнова була розкрита роль інтелектуальної і інших форм активності суб'єкта в умовах довільного і мимовільного запам'ятовування.

Основними результатами дієвого підходу до вивчення пам'яті є розкриття закономірностей довільної і мимовільної пам'яті, практична спрямованість на її вивчення в структурі різних видів діяльності, форми взаємодії з іншими процесами.

Разом з тим, слід зазначити, що ця теорія приділяє недостатньо уваги статистичній характеристиці процесів пам'яті. Простежується суперечність в її понятійному апараті: пам'ять трактується або як елемент структури діяльності, або як її побічний продукт, або як самостійна діяльність.

6. Фізіологічна теорія пам'яті

Найважливіші положення учення І.П. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності отримали подальший розвиток у фізіологічній і фізичній теоріях. Згідно з поглядам цього вченого, матеріальною основою пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати умовні рефлекси. У утворенні, зміцненні і згасанні тимчасових нервових зв'язків полягає фізіологічний механізм пам'яті. Створення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом є умовним рефлексом, що складає фізіологічну основу запам'ятовування.

Для розуміння причинної обумовленості пам'яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Воно розкривається в теорії І. П. Павпова як досягнення безпосередньої мети дії індивіда або стимул, який мотивує дію, збіг новоутвореного зв'язку з досягненням мети дії. Останнє сприяє тому, що новоутворений зв'язок залишається і закріплюється. Таким чином, фізіологічне розуміння підкріплення співвідноситься з психологічним поняттям мети дії. Саме це є актом злиття фізіологічного і психологічного аналізу механізмів пам'яті, тобто основна життєва функція цього психічного процесу направлена не в минуле, а в майбутнє. Запам'ятовування того, що “було”, не мало б сенсу, якщо його не можна було використовувати для того, що “буде”.

7. Фізична теорія пам'яті

До фізіологічної теорії приєднується фізична теорія пам'яті, проникає нейрофізіологічний рівень її механізмів. Згідно цієї теорії проходження збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає фізичний слід, який зумовлює механічні і електронні зміни в місці з'єднання нервових клітин (синапсах). Зміни полегшують повторне проходження імпульсу знайомим шляхом. Ці погляди називають теорією нейронних моделей.

Зокрема, при зоровому сприйнятті предмету відбувається обстеження його поглядом по контуру. Цей перцептивний процес супроводжується рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які немов би моделюють сприйнятий об'єкт у формі просторово-часової нервової структури. Створення і активізація нейронних моделей є основою процесів запам'ятовування, зберігання і відтворення.

В рамках цієї теорії виявлено, що аксони, які відходять від тіла клітин, з'єднуються з дендритами іншої клітини або повертаються до своєї клітини. Це створює можливість циркуляції реверберуючих збуджень різної складності і самозаряджения клітини, причому збудження не виходить за межі певної системи.

8. Біохімічна теорія пам'яті

Пам'ять людини функціонує як на психологічному, фізіологічному, так і на молекулярному, хімічному рівнях. Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні хімічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення, а саме: перегрупування в нейронах білкових молекул нуклеїнових кислот. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) є носієм родової пам'яті: вона містить генетичні коди організму, визначаючи генотип. Рібонуклеїнова кислота (РНК) - основа індивідуальної пам'яті. Збудження нейронів підвищує вміст в них РНК, і необмежена кількість змін її молекул є базою зберігання великої кількості слідів збудження. Зміна структури РНК учені пов'язують з довгою пам'яттю.

Успіхи біохімічних досліджень дозволили сформулювати припущення про дворівневий характер процесу запам'ятовування. На першому рівні, відразу після дії подразників, в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка зумовлює зворотні фізіологічні процеси в клітині. Цей рівень триває секунди або хвилини і є механізмом короткочасної пам'яті. Другий рівень - власне біохімічна реакція - пов'язаний з утворенням протеїнів і характеризується незворотністю хімічних змін в клітинах і вважається механізмом тривалої пам'яті.

Біохімічні дослідження дають підстави для оптимістичних прогнозів щодо можливостей управління людською пам'яттю в майбутньому. У 1962 р. Д. Макконел провів дослідження з плоскими черв'яками - планаріями. Планарій вчили проходити певний лабіринт через вироблення умовних рефлексів. Після того, як вони запам'ятовували цей шлях, їх розрізали навпіл. Вони швидко регенерували, тобто організм відновлював втрачену частину тіла. Чи будуть тепер ці “напівнові” планарії мати ті ж умовні рефлекси? Результати виявилися дивовижними. Планарії, які регенерували (як з головної частини, так і з хвостової), успішно проходили лабіринт. Учений зробив наступний висновок: інформація зберігається в молекулі РНК.

Сенсаційним моментом експерименту виявилася спроба перенести пам'ять від однієї планарії до іншої. Унаслідок багатократних повторень планариії запам'ятовували певний шлях, після чого з них екстрагувалася РНК, яку потім вводили іншими планаріям. У тій групі, якій вводили РНК від навчених планарій, значно швидше формувався очікуваний умовний рефлекс на проходження певного лабіринту, чим у контрольної групи. Досліди на більш організованих тваринах виявилися менш вдалими. Багато вчених взагалі скептично віднеслися до цієї сенсації, тому що результати експерименту не завжди вдається повторити. Виводи робити рано, але, зрозуміло, що хімічна теорія не може пояснити весь багатоаспектний феномен пам'яті, особливо у високорозвинутих тварин і людей. Не виключено, що в майбутньому можна буде виділити матеріально - біохімічний носій пам'яті.

пам'ять асоціативний біхевіористичний

Висновок

Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуття чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності. Пам'ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті.

Завдяки пам'яті зберігається цілісність «Я» особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І.М. Сєченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

Розвиток пам'яті відбувається через розвиток запам'ятовування за допомогою зовнішніх знаків - стимулів. Потім ці стимули інтеріорізуються і стають внутрішніми засобами, користуючись якими, індивід починає управляти своєю пам'яттю. Вона перетворюється на складноорганізовану активність, необхідну в процесі пізнання. Не підкріплена тренуванням, хороша природна пам'ять істотно не впливає на успіхи індивіда.

Таким чином, пам'ять індивіда реалізується за рахунок багаторівневих механізмів - психологічного, фізіологічного і хімічного. Для нормального функціонування людської пам'яті необхідні всі три рівні. Людина може усвідомлювати і керувати тільки вищим психологічним рівнем, який є визначальний відносно нижчих. Лише на цьому рівні пам'ять стає процесом, опосередкованим мнемонічними діями.

Література

1. Загальна психологія / За ред. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

2. Основи загальної психології / За ред. С.Д. Максименка. - К.: НПЦ «Перспектива», 1998.

3. Основи психології і педагогіки / О.М. Степанов., М.М. Фіцула, 2006

4. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад.школа, 2004

Размещено на Allbest.ru