Комунікація може бути усною, письмовою або друкованою. Усна комунікація дає можливість швидкого реагування обох сторін, передає всі нюанси розмови. Тому, наприклад, допит для слідчого цікавіший в усній формі. Письмової комунікації від людини вимагають, наприклад, державні установи. Ми розписуємося, пишемо, підписуємося, таким чином фіксуючи, що саме ми написали той чи той документ. А як було в минулому, коли не було писемності? Тоді роль усного слова була набагато сильнішою, слово було вагомішим. Важко уявити обставини, за яких людина мала змогу його порушити. А щоб ще більше ускладнити цей процес, у ньому брали участь свідки. Продаж землі - і свідки запам'ятовують, що саме так це й було. А щоб сила слова була сильнішою, використовували грудку землі. Або інколи свідкам драли вуха. Сьогодні свідки залишилися з нами, наприклад, у ситуації весільної церемонії.

Друковану комунікацію, на додаток до писемної, запропонував додати представник Празької лінгвістичної школи Й. Вахек. Справді, збільшуючи кількість адресатів, ми вже не можемо передавати детально особливості адресанта, того, хто пише, ми уніфікуємо письмо, роблячи його друком. Але в ситуації поздоровлення ми радше використаємо листівку з текстом, написаним власноруч.

До усної комунікації звертались у минулому представники владних структур, щоб не залишалося можливих матеріальних свідків подій. Так, розстріл у Новочеркаську був здійснений за усним наказом. Або коли стався інцидент з кораблями США у берегів Криму 1988 року, теж не могли знайти письмових наказів, аж доки М.С. Горбачов не "пригадав", що було відповідне рішення Політбюро 1986 року, коли відбувся перший такий інцидент.

Комунікація може бути формальною або неформальною. До першої належать офіційні ситуації, які набагато сильніше контролюються тими, хто бере в них участь. Неформальні ситуації відображають невимушений характер розмови. З іншого боку, в цьому випадку ми користуємося не заздалегідь підготовленими текстами, а самі їх породжуємо. І той, і той варіант є досить поширеними у людському спілкуванні.

Усне мовлення як і раніше залишається найпоширенішим способом комунікації.

З погляду теорії комунікації, мова включається в єдиний комунікативний акт і проявляє наступні властивості:

мова є частиною комунікативної культури й культури взагалі,

мова сприяє формуванню суспільної ролі (socіal іdentіty) коммуниканта,

за допомогою мови здійснюється взаємне суспільне визнання коммуникантов,

у мовній комунікації створюються соціальні значення.

У мовній комунікації ми ще раз переконуємося, що слова не є просто знаками для позначення предметів або класів предметів. Говорячи, використовуючи слова в комунікації, ми створюємо цілі системи ідей, вірувань, міфів, властивих певному співтовариству, певній культурі (приклади: establіshment, либонь, партія) це особливо добре видно при спробі перевести висловлення із цими словами. Іноді іноземцеві доводиться читати цілу лекцію про міжкультурні відповідності, перш ніж він почне правильно розуміти й уживати навіть гадані схожими слова й варті за ними поняття. Навіть цілком перекладні лексеми мають різну культурну, і отже, комунікативну цінність (хліб, гроші). Усередині однієї культури також можна побачити розходження у вживанні слів (однозначний).

Те, як ми говоримо, дає подання іншому комуніканту, про те, ким ми є. Це особливо очевидно, коли комунікант виконує певну соціальну роль. Навіть тимчасовий вихід з ролі значимо на тлі основного набору ролей для тієї або іншої комунікативної особистості. Паралінгвістичні засоби тут також значимі, як видно навіть із метафори поблажливий тон.

вербальне спілкування переконливе мовлення

Використовуючи мову, ми можемо визнавати соціальний статус співрозмовника, або не визнавати його.

Вибір словесних засобів, також як і супровідних їх невербальних, сприяє формуванню й розумінню певних соціальних ситуацій. Комплімент жінці не завжди дійсно говорить про те, що вона добре виглядає. Цей "комунікативний хід", скоріше, установлює різні соціальні статуси комунікантів. Розмови в жіночій і чоловічій компанії ведуться з різним набором припустимих лексичних одиниць; у змішаній компанії також не допускається вживання грубої або лайливої лексики, хоча останнє в наш час справедливо тільки для певної вікової й соціокультурної групи.

Поводження комуникантів у процесі спілкування переслідує певні цілі називають комунікативними стратегіями, комунікативними тактиками й комунікативними навичками.

Комунікативною метою будемо називати (слідом за Е.В. Клюєвим) стратегічний результат, на який спрямований комунікативний акт. Оголосити імпічмент, подати на розлучення, взяти на себе зобов'язання по післяпродажному обслуговуванню - це ключові мовні складові комунікативного поводження в даній ситуації, що реалізують ту або іншу комунікативну інтенцію, тобто, намір індивида-комуніканта (або корпоративного комуніканта, що представляється як індивід) здійснити ту або іншу дію через комунікативний акт або з його допомогою.

Комунікативні цілі й інтенції здійснюються не у вакуумі, а в середовищі інтенцій і цілей інших комунікантів, тому між словом і справою завжди - пропасти. Наприклад, здійснити деприватизацію - інтенція лівих радикалів - напевно зустріне опір протилежної інтенції інших учасників соціального комунікативного процесу, соціального комунікативного середовища.

У комунікативному середовищі в певний період установлюються регламентовані суспільством комунікативні конвенції. Так, найвищий ступінь регламентації комунікативних конвенцій ми спостерігаємо в законодавчих зборах ряду країн (етапи проходження законопроектів), зрівняєте це з мітингом, де рішення приймаються "з голосу" (термін Державної думи, що показує комунікативну некомпетентність і недорозвиненість російської демократії).

Судова або наукова мова - ще один приклад конвенцій, що розрізняється й між національними комунікативними культурами. Так, у США юридичний-юридичний-судово-юридичний дискурс є частиною частина загальної й навіть масової культури. Згадаєте, яке величезна кількість художніх фільмів присвячено судовим розглядам. У Росії ж людина визнається винною на момент обвинувачення: Немає диму без вогню. Таким чином, за доказ приймаються слова, а не справи - явний випадок семіотичного ідеалізму й комунікативної некомпетентності. Виходить, що міфологічна "справедливість" приведе до безкарних обшуків і затримок на вулицях зовсім безневинних людей. Але ці випадки доводять і те, що слово насправді є справою, дією мови.

Комунікативна стратегія - це частина комунікативного поводження або комунікативної взаємодії, у якій серія різних вербальних і невербальних засобів використається для досягнення певної комунікативної мети, як пише Е.В. Клюев, "стратегічний результат, на який спрямований комунікативний акт". Стратегія - загальна рамка, канва поводження, що може включати й відступу від мети в окремих кроках.

Комунікативна тактика, на противагу стратегії, як загальній канві комунікативного поводження, розглядається як сукупність практичних ходів у реальному процесі мовної взаємодії. Комунікативна тактика - більше дрібний масштаб розгляду комунікативного процесу, у порівнянні з комунікативною стратегією. Вона співвідноситься не з комунікативною метою, а з набором окремих комунікативних намірів.

Комунікативний намір (завдання) - тактичний хід, що є практичним засобом руху до відповідної комунікативної мети. Згадаєте попередній приклад з "тимчасовою відвертістю" перед покупцем. Така ж "тимчасова відвертість" утримується в риторичних фігурах політиків, що зізнаються: "Ми не ангели, ми прості люди", хоча комунікативною метою є переконати виборця саме майже в "божественної" винятковості потенційного обранця. Для цього можуть використатися також невербальні елементи комунікації.

Комунікативний досвід має безпосереднє відношення до формування комунікативної особистості. Значення слів зберігаються як пам'ять про минулі контексти й результати їхніх уживань - так і комунікативний досвід розуміється як сукупність подань про успішного й неуспішного комунікативного тактиків, ведучих або не ведучих до реалізації відповідних комунікативних стратегій.

Успішність і неуспішність інтертекстуальна, вона включається в контекст сьогоднішнього дня.

4. Переконливе мовлення

Найважливішу роль у переконливому мовленні грають ясність і точність мови. Зовсім непросто знайти слова адекватно, що точно відбивають думка. У письменника, поета є час на ці "борошна слова", у мовця - немає. Аморфність, млявість думки, убогий лексикон, низька загальна культура засмічують мову зайвими, двозначними словами й вираженнями. Гарну пораду сучасним "майстрам слова" давав античний римський учитель красномовства Квінтіліан: "Говори так, щоб тебе не можна було не зрозуміти".

Виступ повинен бути коротким, адже важливо не тільки завоювати увагу слухачів, але й удержати його. Якщо виступ буде цікавим, то воно не здасться довгим, і тому стислість - це вміння забрати все зайве, другорядне. Як отут не згадати багатогодинні мови із приводу "історичного залпу "Аврори" або "свята великого говоріння" у Гавані! Говорити й писати коротко - велика майстерність, французький учений і філософ Блез Паскаль відзначив цей парадокс у своєму "Листі провінціалові": "Я написав довгий лист, тому що в мене не було часу, щоб написати коротке".

Емоційність мови здатна хвилювати душі й вселяти бажаний настрій. Досвідчений оратор широко застосовує емоційні голосові від м'якості до жагучої полум'яності. В "Правилах вищого красномовства" (1844 р.) великий державний діяч і прекрасний оратор М.М. Сперанський говорив: "Під жагучим у слові я розумію ці місця, де серце оратора говорить серцю слухачів, де уява запалюється уявою, де захват народжується захватом. Оратор повинен бути сам простромлений пристрастю, коли хоче неї народити в слухачі". Важливо не тільки думати про зміст кожної вимовної фрази, але й почувати, іноді й переживати її. В усному мовленні думки й слова народжуються й звучать практично одночасно. Але зайвий пафос, що зривається на лемент, характерний, судячи з відкликань і кінокадрів, для "біснуватого фюрера", свідчить про поганий смак і амбіційність. Такий оратор, за словами Цицерона, здасться слухачам "біснуватим серед здорових і чи ледве не вакхантом, хмільним серед тверезих".

Існує 5 елементів переконливої мови

· підбор аргументів,

· побудова системи аргументації,

· художня обробка,

· запам'ятовування,

· митецьке виконання

5. Логіко-психологічні правила конструювання повідомлень

Синтаксис (у змісті семіотики) природної мови - це його граматика, тобто правила конструювання пропозицій зі слів (синтаксис у вузькому, лінгвістичному змісті слова) і правила конструювання слів з букв (морфологія). На відміну від мови логіки синтаксис природної мови аж ніяк не є повністю формалізованим. Він містить у собі безліч правил з безліччю виключень. Це розходження цілком зрозуміло: мова логіки створювалася штучно, а природна мова - продукт довгого розвитку, яким ніхто не управляв свідомо, ніхто не користувався заздалегідь продуманим планом. Граматика природної мови - це не конструювання, а дослідження вже готової системи, спроба розкрити й по можливості сформулювати ті правила, якими мовці на цій мові люди користуються не усвідомлено.

При описі синтаксису повідомлення і його елементів використаються наступні металінгвістичні конструкції:

:: = - метасимвол, що означає "є по визначенню";

< > - метасимволи, використовувані для виділення елементів металінгвістичної структури;

| - метасимвол, що означає можливість вибору серед декількох варіантів значень елемента металінгвістичної структури;

[] - метасимволи, що означають необов'язковість елемента металінгвістичної структури;

{ } - метасимволи, що означають використання металінгвістичної структури один і більше раз.

До числа синтаксичних обмежень ставляться також ряд додаткових вимог до несуперечності представленої у файлі інформації.

Література