До історії розвитку психології в Харкові в ХІХ-ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровська національна академія

Кафедра Психології

Контрольна робота

з дисципліни: Психологія

на тему: До історії розвитку психології в Харкові в ХІХ-ХХ ст.

Викладач Туболець І.І.

Дніпропетровськ 2012

План

1. До історії розвитку психології в Харкові в ХІХ-ХХ ст.

2. Модель функціонування пам`яті в структурі літературно-творчої діяльності

Список літератури

1. До історії розвитку психології в Харкові в ХІХ-ХХ ст.

На протязі ХІХ-ХХ сторіч Харків розвивався як один з ведучих промислових і культурних центрів України, зокрема він став значним центром розвитку наукової психології.

Розвиток психологічних досліджень харківських вчених віддзеркалював тенденції розвитку європейської та американської психології. Становлення психології як наукової галузі знання наприкінці ХІХ ст. пов'язаний з застосуванням у ній експериментальним методів і почалося з експериментальної школи В. Вундта. Це значно сприяло вирішенню тієї гострої методологічної кризи, яку переживала господарююча в той час інтроспективна психологія, що наявне демонструвала свою безплідність у вирішенні будь яких практичних проблем, пов'язаних з необхідністю визначення індивідуально-психологічних та вікових якостей людини, їх урахування в процесах навчання та виховання (К.Д. Ушинський), у вирішенні судових справ (А.Ф. Коні), у діагностиці та лікуванні психічних розладів (С.С. Корсаков).

Застосування експериментальних методів в галузі фізіології центральної нервової системи і фізіології органів почуття (Г. Гельмгольц, І.М. Сеченов, І.П. Павлов) стимулювало дослідників до вивчення закономірностей психічних процесів: сенсорних, емоційних, вольових (І.М. Сеченов, В.М. Бехтєрєв, Ч. Шерінгтон та ін.).

Харків був одним із перших центрів дореволюційної Росії, де в 1885р. у клініці нервових та душевних захворювань при Харківському університеті професором психіатрії П.І. Ковалівським були проведені експериментальні психологічні дослідження. Під редакцією П.І. Ковалівського в Харкові з 1883р. почав виходити перший в Росії та Україні спеціалізований журнал "Архів психіатрії, нейрології і судової психопатології", в якому друкувались також статті з психології.

Становлення наукової психології в Росії супроводжувалося гострою боротьбою її різних напрямків, представники яких додержувалися різних методологічних позицій: установ інтроспективної суб'єктивної психології (Л.М. Лопатін, С.Н. Трубецькой і др.); емпіричної психології (Г.І. Челпанов, І.А.Сікорський, які додержувалися поглядів психофізичного паралелізму); об'єктивного природньонаукового дослідження психіки, що наслідували традиції І.М. Сеченова, І.П. Павлова, В.М. Бехтєрєва (А.А. Токарський, М.М. Ланге, О.Ф. Лазурський, П.Ф. Лесгафт та ін.). Харківські психологи, співробітники та учні П.І. Ковалівського, як він сам, додержувалися саме цієї науково-матеріалістичної концепції психіки.

В своїй редакційній статті, якою відкрився перший номер заснованого ним журналу П.І. Ковалівський висловлював свій погляд на призначення наукової психології, заперечував теологічні позиції, підкреслював матеріалістичну спрямованість журналу, де автори будуть розглядати психічне життя людини як вище і більш складне проявлення нервової діяльності. дослідження пам'ять конгітивний творчість

В клініці П.І. Ковалівського Н.В. Країнський і А.Н. Ігнатов займалися вивченням часу сенсомоторних реакцій у здорових і хворих людей, і встановили залежність цих реакцій від характеру зовнішніх подразників, тренажу, стану втоми.

В 1906-1909 рр. харківські психологи приймали активну участь у роботі І та ІІ Всеросійського з'їзду з педагогічної психології. В 1910 та 1913р. у роботі І та ІІ Всеросійського з'їзду з експериментальної педагогіки.

В післяреволюційний період в 20-40рр., в Харкові активно працювала група психотерапевтів, учнів та послідовників В.М. Бехтєрєва: К.К. Платонов, В.П. Протопопов та ін. Активно проводилася теоретична та практична робота в галузі педагогічної психології. У цей період у Харкові протікали найбільш продуктивні роки діяльності А.С. Макаренка, який став одним з засновників вітчизняної педагогічної науки. Педагогічні принципи, що були сформульовані А.С. Макаренко, зробили також великий внесок в психологічну теорію виховання. У цей період в Харкові працював видатний психолог і педагог І.А. Соколянський, засновник однієї з важливіших галузей сучасної психології-дефектології. Розроблені ним методи навчання сліпоглухих дітей довели високу адаптивність людської психіки, здібність аналізаторів до взаємозаміщення та компенсації функцій, що дозволяє виводити дитину з тої страшної ізоляції, на яку її іноді зволікає природа. Талановита учениця І.А. Соколянського О.І. Скороходова, вихованка Харківського інтернату для сліпих та сліпоглухих дітей, стала звісною як в нашій державі, так і за кордоном дослідницею в галузі дефектології.

В 20-30 рр. в Харкові працювали відомі психологи А.С. Залужний, М.М. Рубінштейн, М.Ю. Сиркін, А.М. Мандрика, які розробляли загальнотеоретичні проблеми психології навчання і виховання, проблеми психології праці.

В 30-40 рр. в Харкові почав функціонувати відділ генетичної психології при Українській психоневрологічній Академії. Першим його керівником був Л.С. Виготський, один з тих, ким були сформульовані перші теоретичні положення радянської психології. Після Л.С. Виготського цим відділом послідовно керували О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, М.С. Лебединський. співробітниками відділу були талановиті психологи О.В. Запорожець, Л.І. Божович, П.Я. Гальперін, Г.Д. Луков, Ф.В. Басін, В.І. Аснін, П.І. Зінченко, та ін. Дослідження харківських психологів відіграли тоді значну роль у розробці теорії єдності свідомості та діяльності. Психіка і свідомість людини починають розглядатися як певна форма інтеріоризованої діяльності, що виникає із практичної діяльності і потім, на етапі екстеріоризації, служить регулятором її зовнішніх цілеспрямованих проявів.

Важливий для вітчизняної психології принцип єдності свідомості і діяльності, сформульований Л.С. Виготським, О.М. Леонтьєвим, С.Л. Рубінштейном, був далі теоретично та експериментально стверджений відносно різноманітних психічних процесів: пам'яті, сприймання, мислення, до процесів довільної регуляції поведінки, до процесів навчання. Визначну роль у розкритті закономірностей цих процесів відіграли дослідження П.І. Зінченко, О.В. Запорожця, О.М. Концевої, Л.І. Божович, П.Я. Гальперіна. З ім'ям О.Р. Лурія пов'язаний розвиток нової галузі вітчизняної психології - нейропсихології, зокрема розробка методів відновлення порушених психічних функцій, плідно застосованих при лікуванні черепних поранень у період Великої вітчизняної війни.

З ім'ям Г.Д. Лукова пов'язаний розвиток воєнної психології. Він є автором першого вітчизняного підручника з воєнної психології. О.В. Запорожець визначав напрямки розробки багатьох проблем генетичної психології, зокрема проблеми розвитку у дітей процесів сприймання, мислення, регуляції дій.

Ще одним важливим центром психологічних досліджень у Харкові в 30-40 рр. була психологічна секція УНДІПу (Українського науково-дослідницького Інституту педагогіки), після 1937 рр. переведеного до Києва. Психологічною секцією УНДІПу курував О.М. Леонтьєв. співробітниками секції були В.І. Аснін, П.І. Зінченко, Д.М. Арановська, В.В. Містюк.

Перша в Харкові кафедра психології була організована О.М. Леонтьєвим і О.В. Запорожцем у 1932р. при Харківському педагогічному інституті ім. Г.С. Сковороди. До складу цієї кафедри входили О.М. Копцева, П.І. Зінченко, В.І. Аснін, К.Є. Хоменко, Д.М. Арановська-Дубовіс, О.В. Гордон, Л.І. Котлярова, Г.В. Мазуренко. Стиль життя цієї кафедри характеризувався інтенсивними науковими пошуками, розробками традиційних і постановкою нових проблем в галузі вікової та педагогічної психології. Велика увага приділялася питанням методики викладання психологічних курсів, психолого-педагогічної підготовки аспірантів. Аспірантами і потім співробітниками цієї кафедри були С.П. Бочарова, А.К. Грибанова, Н.В. Гродська. особливо значущою рисою життя кафедри була атмосфера сприятливого психологічного клімату, дружніх взаємовідносин і тісного наукового співробітництва в поєднанні з високою вимогливістю і принциповістю в оцінці своєї роботи. В 1956р. кафедра перестала існувати як самостійний підрозділ інституту у зв'язку з його переорієнтацією на підготовку спортсменів.

Друга самостійна кафедра психології була організована професором П.І. Зінченко в 1963р. при Харківському університеті. Основною проблемою досліджень П.І. Зінченка була проблема пам'яті, ним було опубліковано більше 100 робіт, присвячених різним аспектам цієї проблеми.

В цих роботах було розкрито важливі закономірності довільної та мимовільної пам'яті, що значно збагатило психологічну науку, сприяючи розкриттю загальних механізмів пам'яті людини. Ідеї та факти, що були наведені в роботах П.І. Зінченка, суттєво змінили постановку проблеми пам'яті в психологічній теорії і сприяли переходу до прикладних досліджень мнемічних процесів, до пошуків шляхів реального управління роботою пам'яті в учбовій діяльності, в діяльності операторів автоматизованих систем, тощо.

Професор П.І. Зінченко був також талановитим організатором, керівником і вихователем кадрів. Він спрямував дослідження співробітників кафедри розвитку кібернетики, систем "людина-техніка", розвиток нових форм шкільного, вузівського, професійного навчання. Розвитку цих проблем сприяла розробка питань довгочасної, короткочасної та оперативної пам'яті. Монографія П.І. Зінченко "Непроизвольное запоминание" (1961) була удостоєна премії К.Д. Ушинського. На ХVІІІ Міжнародному психологічному конгресі (Москва, 1966) П.І. Зінченко керував симпозіумом "Пам'ять і діяльність", що було показником авторитету його досліджень і роботи очолюваної ним лабораторії серед вітчизняних та зарубіжних вчених.

Під керівництвом П.І. Зінченка харківські психологи успішно розробили низку актуальних проблем загальної, педагогічної та інженерної психології: структури мнемічних дій (В.Я. Ляудіс), пам'яті і кодування інформації (Н.І. Рижкова), оперативної пам'яті (Н.І. Рижкова, Г.В. Рєпкіна), пам'яті у зв'язку з кількістю та цінністю інформації (П.Б. Невельський, С.П. Бочарова), короткочасної та довгочасної пам'яті в діяльності операторів АСУ (С.П. Бочарова, П.Б. Невельський, О.В. Землянська), оптимізації роботи пам'яті в умовах навчальної діяльності (В.В. Рєпкін, Г.К. Середа, Л.М. Житнікова та ін.). Багато з цих робіт опубліковано в центральних наукових журналах, у матеріалах республіканських та міжнародних конгресів та конференцій.

П.І. Зінченко та його співробітники постійно піддержували творчі зв'язки і дружні відносини з іншими науковими колективами України, якими керували такі видатні вчені, як Г.С. Костюк, О.Р. Чамата, А.Н. Раєвський, Г.Д. Елькін та ін.

Після П.І.Зінченко кафедрою керували Г.К. Середа, С.П. Бочарова, О.К. Дусавицький. В теперішній час кафедрою керує О.Ф. Іванова.

Кафедра психології в Харківському педагогічному інституті ім. Г.С. Сковороди була відновлена в 1974р. під керівництвом професора С.П. Бочарової. До її складу входили С.П. Бочарова, Ф.Г. Боданський, Г.Г. Петренко, С.А. Нагорна, Н.В. Гродська, О.В. Землянська, В.В. Лобаньова, М.О. Туревський, В.В. Шпалінський, Н.І. Сивакова. При кафедрі була організована лабораторія прикладних досліджень з інженерної психології, де виконувалися госпдоговірні роботи у співпраці з лабораторіями ВВМІОЛУ ім. Дзержинського (Ленінград) під керівництвом академіка А.І. Губінського і ІПАН СССР під керівництвом академіка Б.Ф. Ломова.

З 1976 р. кафедру психології ХНПУ очолювала професор Г.Г. Петренко.

При інституті була відкрита аспірантура зі спеціальностей "загальна і педагогічна психологія", а також створена спеціалізована рада з захисту дисертацій за спеціальністю "вікова і педагогічна психологія", де захистили кандидатські дисертації багато авторитетних в Харкові та за його межами молодих дослідників (Т.Б. Хомуленко, М.А. Кузнєцов, І.В. Головньова, Е.М. Єгорова, О.Г. Волкова. Л.І. Волошенко, Г.І. Меднікова, С.О. Микитюк, Ю.Ю. Ільїна та ін.). В теперішній час в ХНПУ ім. Г.С. Сковороди існує факультет психології та соціології (декан - професор О.Г. Волкова) і 2 кафедри: психології (завідувач - доцент І.І. Дорожко) і практичної психології (завідувач - професор Т.Б. Хомуленко). В штаті цієї кафедри два доктори психологічних наук - Т.Б. Хомуленко та М.А. Кузнєцов.

З кінця 80-х рр., і особливо в період становлення незалежності України, значно розширився діапазон кафедр, відділень і факультетів психології у вузах Харкова: Національному університеті внутрішніх справ, Українській інженерно-педагогічній академії, Національному університеті цивільного захисту, Університеті повітряних сил, Політехнічному університеті. Відкрито ще ряд спеціалізованих рад: в Національному університеті ім. Каразіна (загальна та педагогічна психологія), в Національному університеті внутрішніх справ (загальна та юридична психологія), Національному університеті цивільного захисту (психологія діяльності в спеціальних умовах), Українській інженерно-педагогічній академії (психологія праці, інженерна психологія), в цих спеціалізованих радах одержали наукові ступені талановиті молоді психологи, які поповнили склад кафедр психології харківських вузів (О.В. Тімченко, В.В. Шапарь, В.О. Олефір, Г.В. Попова, О.О. Авраменко, І.О.Ведєнєєв, А.П. Москаленко, Ю.І. Блінов, Т.С. Сапєльнікова, С.Г. Кисіль, Ю.О. Білоцерковська та ін.).

Нове покоління харківських психологів піддержує постійні контакти з психологами інших наукових центрів України: Києва, Одеси, Донецька, Львова.

Розширюється тематика досліджень харків'ян. Дослідження проблеми пам'яті зберігають свою актуальність і Харків піддержує свій пріоритет в розробці цієї тематики в той же час активно досліджуючи проблеми соціальної та інженерної, юридичної, педагогічної, медичної та інших сучасних галузей сучасної психології. Психологи - харків'яни прагнуть внести свій активний внесок у розвиток української науки, зберігаючи в той же час кращі традиції Харківської психологічної школи.

2. Модель функціонування пам'яті в структурі літературно-творчої діяльності

У сучасних умовах реформування системи освіти в Україні, із введенням зовнішнього незалежного тестування, значно виросла роль набуття фактичних знань у середній школі, разом з тим вміння застосовувати їх на практиці, творчо вирішувати поставлені завдання відступили на другий план. Водночас в українському суспільстві існує гостра потреба у творчих особистостях, здатних мислити самостійно, знаходити нестандартні рішення певних проблем. Тому залишається актуальним завдання підвищення творчої та пізнавальної активності учнів, організація у процесі навчання дітей спеціальних умов для становлення творчої особистості. Для вирішення цього завдання необхідний пошук принципово нових методів навчання.

Важко представити грамотно побудований процес навчання, створення нових розвиваючих технологій, а також програм, спрямованих на корекцію пізнавальних здібностей, без врахування закономірностей функціонування пам'яті. Привчити до творчого вирішення різних завдань, переосмислення первинних уявлень, прищепити смак до постійного пошуку здатне вивчення літератури в школі. Тому в проблемі розвитку у дітей здатності до активної творчої діяльності в даному дослідженні був обраний один конкретний аспект - розкрити роль пам`яті в літературно-творчій діяльності суб`єкта.

У світлі сучасних знань пам`ять розглядається як найважливіша умова ефективності цілеспрямованої діяльності людини. Перехід до вивчення мнемічних процесів у взаємодії зі всіма стpуктуpними компонентами діяльності характерний для більшості сучасних вчених. Д. Hоpман (1969, 1972) розглядає пам`ять як основу системної організації досвіду особистості та її поведінки: процеси пам`яті виконують головну роль у прийманні та пеpеpобці інформації, її систематизації та відтворенні, у формуванні пpогpам діяльності. Р. Аткінсон (1980) розглядає пам`ять як відкриту систему, яка містить сенсоpні, розумові й моторні процеси та організовує їх для розв'язання певних завдань.

Сучасна вітчизняна психологія концентрує увагу на вивченні ролі пам'яті в організації і регуляції когнітивних процесів і діяльності в цілому (С.П. Бочарова, Р.М. Грановська, В.П. Зінченко, Т.П. Зінченко, В.Я. Ляудіс, М.А. Кузнєцов, Г.К. Середа, Т.Б. Хомуленко та ін.). У дослідженнях С.П. Бочаpової (1981, 1990) продуктивні (регулятивні) та когнітивні функції пам`яті розглядаються в єдності, а також простежується їх роль в організації всіх основних компонентів цілісної діяльності: сенсорних, інтелектуальних, мотоpно-мовних. Такий підхід наочно характеризує пам`ять як базову функціональну систему, яка забезпечує регулювання та організацію діяльності. Дослідження Р.М. Гpановської (1974), Л.М. Веккеpа (1981), Б.Ф. Ломова (1981) багаторазово підкреслювали роль пам`яті як наскрізної та базової функції в організації ансамблю психічних процесів, тому що в стpуктуpі будь-якої дії пам`ять є обов`язковим і найважливішим компонентом, який містить еталони, коди та засоби діяльності - основу функціонування інших компонентів діяльності. Пам`ять, таким чином, розглядається як один з центральних механізмів регулювання діяльності. Однак у теоріях пам'яті як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників відсутня відповідь на питання про те, яку роль виконує пам'ять в процесі творчої діяльності людини, які механізми її участі в регуляції творчої діяльності.

Запропонована модель функціонування пам'яті в структурі літературно-творчої діяльності відповідає сучасним уявленням про роль пам'яті в різноманітній діяльності індивіда: "…єдність саморегульованої системи діяльності людини обумовлена, перш за все, функціями пам'яті - регулятора видової і придбаної поведінки. Всі сенсорні, інтелектуальні та моторно-мовні операції одночасно і по черзі пов'язані з мнемічним блоком, а за його допомогою і між собою - в єдиний контур функціональної системи". Модель заснована на положеннях про існування короткочасної оперативної і довгочасної пам'яті.

Короткочасна оперативна пам'ять є певним сховищем обмеженого об'єму в мнемічній системі і виступає центральним комутуючим блоком, з`єднуючи різні аспекти діяльності: когнітивні, моторні, мотиваційно-спонукальні, психофізіологічні і суб'єктивні - в цілісну функціональну систему, призначену для вирішення конкретного завдання. Під довгочасною пам'яттю розуміється система асоціативних мереж минулого досвіду, які зберігають певні установки особи. Модель відображає послідовність і взаємодію психічних процесів, що здійснюють підготовку задуму літературного твору і його реалізацію.

Рис. 1. Функціонування пам'яті в структурі літературно-творчої діяльності

У структурі літературно-творчої діяльності людини можна виділити чотири основні блоки: перцептивний, мнемічний, інтелектуальний і моторний, кожен з яких містить певну систему функцій. Перцептивний блок здійснює відбір вражень під впливом образів, що зберігаються в довгочасній пам'яті, уявлень, різних рівнів мотивації, які активізуються суб'єктом в умовах літературної творчості. У короткочасну пам'ять потрапляє лише та інформація, яка усвідомлюється, співвідноситься з актуальними інтересами і потребами людини, привертає до себе його підвищену увагу. Пам'ять є регулятором перцептивного процесу, визначаючи його спрямованість як в авторській, так і в читацькій літературній діяльності. Актуалізація і включення в перцепцію раніше пережитого досвіду складає сутність художнього сприйняття навколишнього світу, дозволяє суб'єктові зайняти позицію співтворчості з автором в процесі читання літературного твору. Мнемічний блок включає роботу оперативної короткочасної пам'яті і довгочасної пам'яті. Оперативна короткочасна пам'ять здійснює витягнення інформації з довгочасної пам'яті і включає її в розв'язання поставленої задачі. Ця інформація лежить в основі побудови програм подальших дій. За допомогою короткочасної пам'яті інформація про кінцеві результати поступає в довгочасну пам'ять для тривалого зберігання. Оперативна короткочасна пам'ять функціонує протягом всього часу роботи над твором, включаючись у всі процеси і забезпечуючи їх необхідною інформацією. З врахуванням цього факту, динаміка всіх інших процесів зображена на фоні безпосереднього зв'язку кожного з них з обома видами пам'яті, виступаючими в ролі стимуляторів кожної дії і реєстраторів, що фіксують її результат.

Довгочасна пам'ять є інформаційною базою творчої діяльності - "інформаційним тезаурусом", зберігаючи протягом тривалого часу засвоєні людиною знання, системи образів, естетичні ідеали, соціальні цінності, мотиваційні установки, навики практичної діяльності, принципи відбору нової інформації, впорядковані знання слів і інших вербальних символів, їх значення і зв'язки між ними, правила маніпулювання цими символами, поняттями, зв'язками. Таке уявлення відповідає положенням, прийнятим в сучасній психології пам'яті. Так, П. Ліндсей і Д. Норман говорять про дві складових пам'яті, одна з яких являє собою банк даних, а друга - механізм їх інтерпретації: "Від неї залежить оцінка повідомлень, що приходять, запам'ятовування нових даних, відповіді на питання і пошук інформації, необхідної для того, щоб вирішувати завдання, говорити, мислити і керувати повсякденною діяльністю". Інтелектуальний блок містить наступні операції: уявлення образу результату дій, побудову програми дій, реалізацію плану, оцінку результату. Після виникнення під дією певних стимулів попередньої моделі-задуму майбутнього твору відбувається побудова програми його здійснення - розробка плану і перехід до його практичної реалізації: вибір семантичних одиниць, правил їх комбінування, актуалізується необхідна для практичного виконання програма моторних дій. Оцінка результатів - це співвіднесення їх з уявленнями, що зберігаються в довгочасній пам'яті. На цьому етапі інформація піддається обробці, в яку включаються розумові операції: аналіз, синтез, порівняння. Якщо в процесі оцінки встановлюється невідповідність отриманого результату орієнтирам, що зберігаються в довгочасній пам'яті, робота над твором продовжується.

Моторний блок містить операції, які здійснюють письмове словесне оформлення твору.

Як видно на рис. 1, певний пусковий момент вмикає процес побудови образу результату літературно-творчої діяльності - попередньої моделі-задуму твору. Необхідно відзначити, що такий пусковий момент може бути як витікаючим ззовні, так і внутрішнім, тобто викликаним потребами індивіда. Безпосереднім поштовхом до виникнення задуму можуть бути, наприклад, враження, що викликають думки про людей та їх життя; враження, в яких автор бачить певну естетичну цінність і які можуть стати вихідним матеріалом для створення художнього твору. Задум може виникнути в результаті обдумування соціальних і етичних проблем, що хвилюють суб'єкта, причому безпосередньо пов'язаних з його власним життям, таких, що мають для нього особисте значення. Імпульсом до виникнення задуму можуть послужити також літературні джерела і усні розповіді. В ході цього процесу під кутом зору домінуючої мотивації і з врахуванням минулого досвіду відбувається побудова (або вибір з пам'яті) образу результату дії (формування моделі-задуму), який узгоджується із завданням, витікаючим з домінуючої мотивації й із специфіки пускового моменту. Подальший розвиток процесу літературної діяльності може протікати по-різному залежно від ситуації. Розробка задуму може взагалі не відбуватися, суб'єкт може просто намітити "орієнтири" подальшої діяльності, відкладаючи їх розробку на деякий термін; частина таких орієнтирів може бути відкинута подальшим ходом діяльності або мимоволі уточнена під впливом всіляких зовнішніх і внутрішніх чинників. Стрілками показано, що подальший розвиток дії кожного разу спрямовується позитивним або негативним підсумком звірення продукту діяльності із задумом. Інформація про результат дії після кожного етапу поступає по лінії зворотного зв'язку в мнемічний блок, який у взаємодії з інтелектуальним зіставляє задум, що зберігається в довгочасній пам'яті, з отриманим результатом. Таким чином, робота над твором закінчується або продовжується його коректування, якщо це необхідно.

Процеси пам'яті забезпечують, таким чином, створення й утримання попередньої когнітивної моделі-задуму майбутнього літературного твору. Будучи базовою функціональною системою, пам'ять включається як необхідний елемент в протікання всіх інших психічних процесів, виконуючи не лише функцію зберігання, але також прийому і відбору вхідної інформації, її інтерпретації на базі минулого досвіду суб'єкта, прогнозування, формування представлення мети і плану її практичної реалізації, оцінки результатів. Тому реалізація функцій кожного психічного процесу в структурі творчості, а також взаємозв'язок між ними неможливі без участі пам'яті. Даний підхід дозволяє представити всі функціональні рівні роботи пам'яті як ланки однієї мнемічної системи і розглядати її регулятивну роль у здійсненні творчої літературної діяльності людини.

Список літератури

1. Залевська А.А. Слово в лексиконі людини. Психолінгвістичний дослідження. - Воронеж.: Вид-у Воронезького ун-та., 1990. - 208 с.

2. Бочарова С.П. Пам'ять як базова функціональна система в структурі діяльності людини-оператора // Психологічний журнал. - 2011. - Т.2. - №3. - С.3-11.

3. Аткінсон Р., Шифрін Р. Людська пам'ять: система пам'яті і процеси управління // Психологія пам'яті / під ред. Ю.Б. Гіппенрейтер, В.Я. Романова. - М.: АСТ: Астрель, 2008. - З. 508-546.

4. Клацки Р. Пам'ять людини: структури і процеси. - М.: Світ, 1978. - 319 с.

5. Залевська А.А. Інформаційний тезаурус людини як база речемыслительной діяльності // Дослідження мовного мислення в психолінгвістиці. - М.: Наука, 1985. - 238 с.

6. Ліндсей П., Норман. Д. Переробка інформації у людини. - М.: Світ, 2004. - 550 с.

7. Бочарова С.П. Історія кафедри психології ХДУ (ДО 175летию Харківського університету) // Вісник ХДУ, №209. Психологія пам'яті і навчання. - Вып.14. - 2011. - З. 3-8.

Размещено на Allbest.ru