Девіантна поведінка дитини

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблема девіантного поводження дитини

1.1 Форми прояву порушення поведінки

1.2 Психологічні фактори підлітків, які важко виховуються

1.3 Причини девіантної поведінки дитини

Розділ 2. Девіантна поведінка дитини

2.1 Девіантні явища в житті дитини

2.2 Особиста характеристика «важкого» дитини

Висновки

Вступ

Всьому світу, соціальному буттю й кожній людині властиво відхилятися від осі свого існування та розвитку. Причини цих відхилень лежать в особливостях взаємозв'язку й взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і самим собою. Виникаючи на основі такої властивості розмаїття у психофізичному, соціокультурному, духовно-моральному стані людей і їхній поведінці є умовою розквіту суспільства, його вдосконалення й здійснення соціального розвитку. Відхилення в поведінці - є природною умовою розвитку людини та життя всього суспільства. Інакше кажучи, девіантна поведінка була, є й буде. У цьому й полягає актуальність його вивчення. Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, набрала в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних працівників, медиків, працівників правоохоронних органів тощо.

Підлітковий вік - це час становлення характеру. Саме в цей період вплив середовища, найближчого оточення виявляється з величезною силою. Поведінка підлітка - зовнішній прояв складного процесу становлення його характеру. Серйозні порушення поведінки нерідко пов'язані з відхиленнями в цьому процесі. Нерідко емоційний розвиток дітей буває порушеним, а їхня поведінка асоціальною. У цьому зв'язку досить часто виникають ускладнення психологічного розвитку. Більша частина цих ускладнень є лише відхиленням від норми, а не симптомом психологічного захворювання.

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище є основним завданням. Її розгляд передбачає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясна. Соціальна норма - це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. «Соціальна норма, - відзначає Я.І. Гілинський, - визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій».

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».

Значна важливість обговорюваної проблеми стає особливо очевидною в період побудови демократичної держави. Непросте економічне становище країни, руйнування колишнього світогляду й не сформованість нового приведе до труднощів і внутрішніх конфліктів. Особливо важко в цей період підростаючому поколінню. Серед молоді підсилився нігілізм, демонстративна й зухвала поведінка стосовно дорослих, частіше й у крайніх формах стали проявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді. 70% злочинів відбувається особами до 30 років. Серед них виділяються підлітки. Ріст підліткової злочинності збільшується більшими темпами росту правопорушень ніж в інших групах. Підлітки беруть участь у воєнізованих формуваннях політичних організацій екстремістів, у рекеті, співробітничають із мафією, займаються проституцією й сутенерством, здійснюють економічні злочини.

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Можна зрозуміти повну гіркоту висловлювання А. Солженіцина: «Яка це реформа, якщо результат її - презирство до праці і відраза до неї, якщо праця стала ганебним, а шахрайство стало доблесним.

Звичайно, українське суспільство не може довго залишатися в такому стані. Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції.

Метою даної роботи є розгляд психологічних особливостей дітей девіантної поведінки.

Об'єкт - психологічні особливості дітей девіантної поведінки

Суб'єкт - підлітки з відхиленнями у поведінці.

Завдання:

Дати визначення поняттю "поведінка", що має відхилення, і розібратися з різними формами його прояву. Зокрема варто розрізняти девіантну поведінку, що носить соціально-творчий характер, є породженням або відбиттям соціальної інновації, від девіантної поведінки, що спричинено або відкриває шлях до соціальної патології, носить соціально-негативний характер.

Виявити, як проявляються порушення поведінки серед підлітків.

Визначити психологічні фактори підлітків, які важко виховуються.

Виявити, як проявляється девіація в житті підлітка.

Визначити, який зв'язок між девіантною поведінкою і особистістю підлітка.

Методи:

1. Збір необхідної літератури.

2. Вивчення літератури.

3. Опис.

4. Аналіз.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ДЕВІАНТНОГО ПОВОДЖЕННЯ ПІДЛІТКІВ

1.1 Форми прояву порушень поведінки

Оцінка будь-якої поведінки завжди має на увазі його порівняння з якоюсь нормою, проблемне поводження часто називають девіантним. Девіантне поводження - це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої або якої мається на увазі норми (психічне здоров'я, права, культура, мораль).

Девіантна поведінка підрозділяється на дві більші категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, що припускає наявність явної або прихованої психопатології. По-друге, це поводження антисоціальне, що порушує якісь соціальні й культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні їх називають правопорушеннями, а коли серйозні й караються в карному порядку - злочинами. Відповідно говорять про деліквентне (протиправне) і кримінальне (злочинне) поводженнях [4, с.11].

Деліквентність звичайно починається із шкільних прогулів і прилучення до асоціальної групи однолітків. За цим дрібне хуліганство, знущання над молодшими й слабкими, віднімання кишенькових грошей у малят, викрадення (з метою покататися) велосипедів і мотоциклів. Рідше зустрічаються шахрайство й дрібні спекулятивні угоди, зухвала поведінка в громадських місцях. До цього можуть приєднатися «домашні крадіжки» невеликих сум грошей. Всі ці дії в неповнолітньому віці не є причиною для покарання відповідно до Конституції України.

Однак підлітки можуть виявляти більшу деліквентну активність і тим заподіювати багато занепокоєння. Звичайно саме деліквентність є найбільшою причиною для розглядів у комісіях зі справ неповнолітніх.

Юнацький вік взагалі й рання юність особливо являють собою групу ризику. По-перше, позначаються внутрішні труднощі перехідного віку, починаючи із психогормональних процесів і закінчуючи перебудовою Я-концепції. По-друге, граничність і невизначеність соціального стану підлітків. По-третє, протиріччя, зумовлені перебудовою механізмів соціального контролю: дитячі форми контролю вже не діють, а дорослі способи, що передбачають дисципліну й самоконтроль, ще не зложилися або не зміцніли.

Підліткова деліквентність у переважній більшості має чисто соціальні причини-недоліки насамперед виховання. Від 30 до 85% деліквентних підлітків виростають у неповній родині, тобто без батька, або в родині деформованої - з появою вітчима, рідше, з мачухою. Зростання деліквентності серед підлітків супроводжують соціальні потрясіння, що тягнуть бездоглядність і позбавляють сімейної опіки [8,с.38]

Деліквентність далеко не завжди пов'язана з аномаліями характеру, з психопатологіями. Однак при деяких із цих аномалій, включаючи крайні варіанти норми у вигляді акцентуацій характеру, є менша стійкість відносно несприятливого впливу безпосереднього оточення, більша піддатливість пагубним впливам [7, с.24].

Поява соціально не схвалюваних форм поводження говорять про стан, називаний соціальною дезадаптацією. Як би не були різноманітні ці форми, вони майже завжди характеризуються поганими відносинами з іншими дітьми, які проявляються в бійках, сварках, або, наприклад, агресивністю, демонстративною непокорою, руйнівними діями або облудністю. Вони також можуть включати антигромадські вчинки, такі, як злодійство, прогули школи й підпали. Між цими різними формами поводження існують важливі зв'язки. Вони проявляються в тім, що ті діти, які в ранньому шкільному віці були агресивні і задиристими, ставши старше, з більшою ймовірністю стануть проявляти схильність до асоціального поводження.

Синдром соціальної дезадаптації набагато частіше зустрічається серед хлопчиків. Що чітко проявляється у випадках антигромадських учинків. Підліткам з так званими соціалізованими формами антигромадського поводження не характерні емоційні розлади й, більше того, вони легко пристосовуються до соціальних норм, усередині тих антигромадських груп друзів ніж родичів, до яких належать. Такі діти часто походять із більших родин, де застосовуються неадекватні міри виховання й де антигромадські форми поведінки засвоюються з безпосереднього сімейного оточення.

Навпаки, погано соціалізована, агресивна дитина перебуває в дуже поганих відносинах з іншими дітьми й зі своєю родиною. Негативізм, агресивність, зухвалість і мстивість - от основні риси його характеру [11,с.42]. Всі форми поведінки, що відхиляється, закономірно приводять до порушення законодавчих норм. Вихід за рамки соціальних правил, що супроводжується надзвичайною жорстокістю, завжди підозрілий як можлива психічна аномалія. Девіантні й деліквентні форми поведінки - це пристосування до соціальних і психологічних реалій отроцтва і юності, хоча й засуджуване суспільством за свій екстремізм [6, с.15].

1.2 Психологічні фактори підлітків, які важко виховуються

Багато причин, що породжують порушення норм поведінки підлітків, вдається виявити й вчасно усунути. Разом з тим серед факторів девіантної поведінки виявляються такі, для попередження й усунення яких ще не знайдені діючі засоби.

Повною мірою до цієї категорії можуть бути віднесені фактори психолого-педагогічного характеру. Так, все частіше при з'ясуванні причин і умов порушення підлітками норм і правил поведінки звертаємося до аналізу психологічного клімату родини, емоційно-психологічних відносин підлітка з однолітками й дорослими. Девіантну поведінку нерідко пояснюють тим, що дитина, підліток або юнак не може правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні. Значна частина порушень дисципліни відбувається підлітками в стані зниженого рівня психологічної діяльності або в прикордонному між нормою й патологією стані. Тому попередження й подолання труднощів у вихованні підлітків, що вчаться, залежить від правильності й повноти визначення факторів, що породжують і спричиняють девіації.

Вітчизняні психологи й багато сучасних закордонних учених заперечують вирішальний вплив на поводження «важких» дітей генетичного фактора, спадкоємної обтяженості їхньої свідомості й дій. Природні передумови певних особливостей психіки, звичайно, є. Перетерплюючи якісні зміни, діють вони не прямо, а через спеціальні фактори.

Формування злочинних тенденцій більшістю авторів прийнято розглядати як процес взаємодії біологічних і соціальних причин. Соціальний вплив (внутрішні сімейні конфлікти, вплив підліткових груп, інформаційний клімат, перевага певних цінностей у суспільстві й т.д.) виступає в якості патогенного зовнішнього фактора, впливу якого піддаються усі без винятку підлітки, а хворобливим психічним аномаліям приділяється роль або каталізатора антигромадських і антиморальних ідей, або фактора зниження компенсаторних можливостей особистості в його протистоянні далекому впливу [8, с.64].

Основні причини труднощів підлітків: у неправильних стосунках у сім'ї, у прорахунках школи, ізоляція від однолітків, у дезадаптації взагалі, прагненні затвердити себе будь-яким способом і в будь-якій малій групі. Часто діє сукупність, комплекс всіх цих причин. Порушення поведінки й емоційно-вольової сфери дітей, підлітків, молоді не успадковується. Виключення пов'язані з рідким рядом захворювань, обумовлених розумовою відсталістю [10, с.47].

1.3 Причини девіантної поведінки дітей

Одна із причин девіації - вікові особливості психіки підлітка. Для психічного розвитку характерні вікові кризи. При їхньому виникненні дитина починає пручатися виховним впливам дорослих, конфліктувати із ними, грубо й неслухняно поводитися. Л.С. Виготський говорив про кризи немовляти, 1 року, 3,7,13 і 17 років. Підлітковий вік багато психологів вважають критичним на всьому протязі. Психічні порушення мають певні етапи розвитку, проходячи через які вони досягають найбільшого ступеня виразності. Під час підліткової кризи швидкість цього хворобливого циклу збільшується, у результаті чого якийсь із етапів може бути або дуже коротким, або не виявлятися взагалі. Тому дуже часто патологічна жорстокість підлітка є для його близьких, знайомих, однолітків і очевидців зовсім несподіваної, нічим не зумовленою.

Прискорення біологічних і психологічних процесів у період кризи приводить до того, що відхилення в поводженні виникають як би раптово. Так у цілком благополучного підлітка зненацька для навколишніх раптом з'являється емоційна черствість, жорстокість, схильність до агресії, насильству [12, с.87].

Період дорослішання, сам по собі не є хворобою, але може спровокувати виникнення глибоких психологічних проблем. Підліткова криза розуміється як стан, у якому можуть виникати «перекручування відносин підлітка з дійсністю». Одним з кардинальних ознак даної кризи є переживання відчуження свого Я (деперсоналізація), своєї самітності й відірваності від миру.

Багато Агресивних вчинків підлітків, що попадають у поле зору правоохоронних органів, є наслідком особистісної кризи [10, с.76]. Особливо варто назвати ті ускладнення підліткового віку, які спричиняє бурхливий і нерівномірний розвиток організму, що супроводжує процес полового дозрівання підлітка. Ця нерівномірність може виявитися як у розвитку кістково-м'язової системи й соматичний статевій організації, так і в розвитку серцево-судинної системи й внутрішніх органів підлітка. В одному випадку це приводить до соматичних диспропорцій (високий зріст при маленькій голові, вузькій грудній клітці, довгі кінцівки й т.д.), що болісно сприймається підлітком. В іншому випадку нерівномірність розвитку серцево-судинної системи може привести до артеріального тиску, головним болям. І, мабуть, саме помітне на поводження підлітка здатна зробити підвищена активність ендокринної системи, так звана «гормональна буря», викликана прискореним половим дозріванням, і як наслідок цього - емоційна нестійкість, підвищена збудливість, неврівноваженість, неадекватність реакції, що виливаються в невиправдану різкість і підвищену конфліктність, що саме по собі здатне утруднити його стосунки з навколишніми.

Підвищена конфліктність, особливо у взаєминах з дорослими, котра нерідко проявляється в підлітковому віці, пояснюється не тільки органічними змінами, але й тілесними, міняється вся система відносин підлітка з дорослими, і з однолітками. Прагнучи позбутися від оцінки й впливу дорослих, підліток стає критичним стосовно своїх батьків, учителів, починає гостро почувати й зауважувати їхні недоліки. Активний процес засвоєння навичок соціального поводження триває.

Кризовість підліткового віку з більш-менш вираженою тенденцією до криміналізації також проявляється в тому, що в підлітка істотно перебудовуються відносини з однолітками. Для підлітка характерна підвищена потреба в спілкуванні з однолітками, прагнення до самоствердження в їхньому середовищі, чуйне реагування на думку однолітків.

Потреба в спілкуванні й самоствердженні підлітка повинна бути реалізована в сприятливому середовищі. Якщо це з якихось причин не відбувається самоствердження здійснюється в неформальних підліткових групах, вуличних, неформальних компаніях у формі асоціальних проявів (випивка, паління, нецензурне вираження, хуліганство), воно може стати небезпечним, криміналізуючим фактором [2, с.81].

Підліткові реакції групування тісно пов'язані з кризовими процесами самосвідомості. Антисоціальні компанії (соціально негативні) пов'язані з розвагою й спілкуванням, але в основі їх лежить діяльність, спрямована на шкоду суспільству. Витоки групової злочинності лежать у бездоглядності вуличних компаній, лідерами яких стають важкі підлітки або дорослі правопорушники. Здорова юнацька тяга до колективності виражається тут у небезпечному груповому егоїзмі, некритичній гіперідентифікації з групою і її лідером, у невмінні й небажанні свідомо зважити й оцінити приватні групові норми й цінності у світлі загальних соціальних і моральних критеріїв [4, с.89].

Корячись законам групи, підлітки йдуть на неймовірно жорстокі злочини для того, щоб як їм здається, «відновити життєво важливий для них зв'язок власного Я с групою» [1, с.45].

Аморфна моральність підлітка робить його залежним у своїх судженнях від думки інших. Компенсація несамостійності при цьому досягається шляхом крайньої відданості спільності «ми» і критичного, нігілістичного відношення до усім, хто входить в «вони». В «важких» підлітків сильно розвинений «рефлекс наслідування», що спонукає їх не критично переймати форми поводження в більше запущених підлітків. Цим пояснюється зростання ступеня важкості виховання, незалежно від педагогічних впливів рухів по вектору поводження, що відхиляється, аж до деліквентності (правопорушення).

З анатомо-фізіологічними перетвореннями організму в підлітка можна спостерігати посилення інтересу до теми «сексуальної норми». При цьому результати «промірювання» до еталонів дорослого полового поводження виявляється переважно не на його користь, що викликає або різні прояви сексуальної агресії, або тривожність. Перекручений розвиток сексуального інтересу, орієнтація на різного роду ерзаци полових відносин приводять окремих підлітків до статевих збочень аморальним учинкам, індивідуальним і груповим правопорушенням.

Підлітки, як правило, уникають у спілкуванні з дорослими обговорення біопсихологічних аспектів взаємовідносин чоловіка та жінки, приховують свою поінформованість або, навпаки, проявляють безсоромність, відкритий цинізм, коли хочуть шокувати навколишніх, довести свою дорослість [1, с.52]. Швидко й легко підлітки опановують «заборонені» прийоми психологічного захисту від нападу, які зустрічаються в арсеналі дорослої людини: витиснення неприємних представлень про наслідки свого вчинку, хитрість, обман, конформне підпорядкування вимозі, демонстрація фізичної сили, агресивність, брутальність, погроза, шантаж.

Окрему групу становлять фактори важкості виховання, пов'язані з негативним впливом на педагогічний процес неблагополучної родини підлітка. Родину, у цьому випадку, варто розглядати насамперед як фактор, що визначає психофізіологічну повноцінність або ущербність дитини. Неблагополучна сім'я може робити прямий розкладницький вплив на формуючу особистість, перешкоджати її нормальному розвитку. Негативні сімейні умови, відсутність нормального, морального середовища, порушення психологічного контакту з найближчими людьми гостро перевиваються підлітками, які починають усвідомлювати протиріччя життя дорослих. Озлобленість, що доходить до розпачу або жорстокості, недовіра до людей, зневага до норм, цинізм, байдужість - такий далеко не повний перелік внутрішніх установок підлітка, що переживають незлагоду або розлучення батьків, що живе в умовах пияцтва, розпусти, сварок, конфліктів, які не припиняються, неуцтва, байдужості [13, с.76].

Однак, нерідкими є випадки, коли перекручену моральну атмосферу навколо дитини створюють люблячі його й бажаючі йому всякого добра. Велика шкода своїми діями, наноситься батьками, які намагаються попередити всі його бажання, нав'язати свої подання про світ, критерії способу життя серед людей. «Штучне затягування дитинства таїть у собі небезпечні наслідки»,- пише И.С. Кін. - У молодих людей, які не приймають серйозної участі в суспільній діяльності, не виробляється почуття відповідальності, властивого дорослій людині [4, с.92]. Їхня активність може направлятися по антигромадських каналах, виливаючись у пияцтво, хуліганство, усілякі форми злочинності.

Особливе місце серед несприятливих особистих характеристик, що становлять психофізіологічні передумови асоціального поводження, займає відставання в розумовому розвитку, олігофренія, уроджені черепно-мозкові травми. В окремих випадках у ролі передумов можуть виступати різні фізичні недоліки, дефекти мови, зовнішня непривабливість, недоліки конституційно-соматичного характеру.

Причини, що приводять до психологічних розладів, акцентуаціям характеру зв'язують як з органічними ушкодженнями мозку (асфіксії при народженні, черепно-мозкові травми, важкі інтоксикації) так і із соціальними факторами, на перше місце серед яких можна поставити умови сімейного виховання. Найчастіше ці фактори настільки тісно зв'язані, що викликають серйозні труднощі в дослідників при визначенні першопричинності поводження, що відхиляється, у підлітків [11, с.73].

Таким чином, підлітковий вік - важкий період психічного розвитку; він важкий для самого підлітка, він важкий і при роботі з ним. Клубок внутрішніх протиріч цього віку, які особливо гостро проявляються на даному етапі, опір підлітків вихованню приводять до появи великої групи важких підлітків. Антисоціальне поводження взаємообумовлене впливом факторів у першу чергу, зовнішнього соціального середовища (особливо мікросередовища), а також індивідуальними особливостями особистості підлітка, які обумовлюють його індивідуальне реагування на різні «життєві невдачі».

РОЗДІЛ 2. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ДИТИНИ

2.1 Девіантні явища в житті дитини

У більшості кримінальних підлітків, як хлопчиків, так і дівчинок, відзначене негативне відношення до школи й однокласників, з якими вони якщо й спілкуються, то більше негативно, чим добре; ненависть до відмінників; негативну установку до інших людей, честі й достоїнства. Для підлітків з асоціальним і антисоціальним поводженням характерне відчуження від загальноприйнятих правил соціального гуртожитку; відторгнення від позитивних соціальних цінностей. Їм не важко вдарити незнайому людину, причому як юнаку, так і дівчині; для досягнення власної мети нанести іншому майновий збиток.

Оскільки в неповнолітніх самооцінка ще не визначилася, ціннісні орієнтації не зложилися в систему, можна говорити про їхню специфіку в підлітків-правопорушників. По-перше, вони оцінюють себе значно нижче законослухняних за оціночними категоріями зовнішньої привабливості, розуму, успішності в навчанні, доброти й чесності. По-друге, свої невдачі вони приписують чомусь зовнішньому - везе менше, на їхню частку випало більше нещастя, ніде себе показати, роблять на інших несприятливе враження та ін. По-третє, у них зростає значимість об'єктів, що задовольняють потребу престижу. На тлі переваги у делинквентів споживчих тенденцій ціннісні орієнтації мають прямий зв'язок зі структурою їхнього дозвілля: придбання спиртного, відвідування барів і дискотек, перегляд кінофільмів і телепередач, відсутність інтересу до читання книг. Серед сучасних підлітків з поведінкою, що відхиляється, популярні фільми з карною тематикою.

Група вітчизняних дослідників установила, що в неповнолітніх правопорушників потреба соціального престижу втрачає свою спрямованість, переростаючи в нижчу форму самоствердження, коли індивід задовольняється тим, що стає об'єктом уваги інших людей. Підлітку-деліквенту властива гіпертрофована потреба у волі, незалежності: йому вже в 12-13 років нестерпна ситуація, коли він повинен одержувати дозвіл від інших на кожний свій учинок.

Особливості деформації ряду істотних для розвитку особистості в підлітковому віці психологічних характеристик, обумовленість поводження, що відхиляється, характерними особливостями особистості, дисгармонічністю розвитку характеру розглядалася також у роботах Личко А.Е. Зафіксовані наступні параметри розвитку особистості підлітків з поводженням, що відхиляється: відношення до майбутнього є вкрай невизначеним, аж до відсутності змістовної орієнтації; майбутнє виступає як пряме відбиття примітивних бажань сьогодення; загальнолюдські цінності найчастіше відкидаються; відсутній інтерес до навчання й пізнання. Підлітки-деліквенти фактично ігноруються однолітками, випадають із кола нормального підліткового спілкування. Більшість цих підлітків живуть у родинах з несприятливим психологічним кліматом. Мають сполучення не менш трьох грубих криміногенних якостей, акцентуації характеру, найбільш часті з яких - епілептоїдна, нестійка, гіпертимна. Переважна більшість підлітків з поведінкою, що відхиляється, - хлопчики, серед яких в 50% виражена схильність до алкоголізації; соціальні відносини цих підлітків мають високу конфліктність.

Особистісні особливості деліквентних підлітків свідчать про деформації їхнього характеру криміногенний комплекс особистості неповнолітнього правопорушника: наявність конфліктів з навколишніми, неприязне відношення до позиції дорослого; занижена в половини підлітків потреба в спілкуванні, що виступає засобом самоствердження й компенсації незадоволеності своїм положенням. Ігнорування девіантів однолітками з нормативним поведінкою говорить про їхнє випадання з кола нормального підліткового спілкування.

Як не різноманітні форми девіантної поведінки - всі вони взаємозв'язані. Пияцтво, уживання наркотиків, агресивність і протиправне поводження утворять єдиний блок, залучення юнака до одного виду девіантних дій підвищує ймовірність його залучення також і в іншій. Протиправна поведінка, у свою чергу, хоча й не настільки жорстко, пов'язане з порушенням норм психічного здоров'я. Певною мірою, як уже вказувалося, збігаються й сприятливому девіантному поводженню соціальні фактори (шкільні труднощі, Травматичні життєві події, вплив девіантної субкультури або групи).

Алкоголізація (зловживання алкоголем) і ранній алкоголізм. Людина не народжується алкоголіком. Навіть обтяжена спадковість - це всього лише передумова. Для її реалізації необхідна зустріч людини й алкоголю. Цю зустріч може підготувати не тільки мікросередовище - родина, найближче оточення, але й макросередовище - суспільство, його інститути, у тому числі й школа. Ця небезпека поширена в нас дуже широко. Ніж раніше дитина прилучається до алкоголю, тим сильніше й стійкіше буде в нього потреба в ньому.

Особливість фармакологічного впливу алкоголю на психіку полягає в тому, що, з одного боку, він, особливо в більших дозах, придушує психічну активність, а з іншого, особливо в малих дозах стимулює її, знімаючи свідоме гальмування й тим самим, даючи вихід подавленим бажанням і імпульсам. Процес формування ставлення до алкоголю або, коротше, алкогольної установки полягає в тому, що знак ставлення може бути «удрукований» різними способами одночасно порізно, у сполученнях. До таких способів можна віднести поведінковий аспект установки, коли навіть проста імітація рухів (наповнення келихів, проголошення тостів і ін.) включає цілий асоціативний ряд, що фіксує позитивний знак. Даний процес може протікати зовсім неусвідомлено.

Закономірності пияцтва дозволяють з'ясувати причини девіації підлітка:

Оскільки сп'яніння знижує пережите індивідом почуття тривоги, пияцтво частіше зустрічається там, де більше соціально-напружених, конфліктних ситуацій.

Випивка пов'язана зі специфічними формами соціального контролю; в одних випадках вони є ритуалом, а в інших виступає як антинормативне поводження.

Основний мотив пияцтва - бажання почувати себе й здаватися сильніше; п'яні намагаються залучити до себе увагу, поводяться агресивно, порушуючи норми поводження.

Алкоголізм часто корениться у внутрішньому конфлікті - прагнення особистості перебороти обтяжуюче його почуття залежності.

Що сприяє алкоголізації підлітків? Випиваючи підліток прагне погасити характерний стан тривожності й одночасно - позбутися від надлишкового самоконтролю й сором'язливості. Важливу роль грають також прагнення до експериментування й особливо норма юнацької субкультури, у якій випивка - ознака мужності й дорослості, засіб ініціації присвяти в сан питущих. Саме групова випивка є психологічним рубежем присвяти в члени групи. Стиль алкоголізації прийнятої в компанії, починає сприйматися як природний, нормальний, остаточно формуючи психологічну готовність до некритичного сприйняття алкогольних звичаїв. Алкоголь стає нормою поводження. Згодом виявляється тверда структура групи з тенденціями асоціальної діяльності. Лідируюча частина групи - особи, що є на обліку в міліції, в інспекції по справах неповнолітніх, раніше суджених. У результаті кожний новий член групи приречений на проходження «обов'язкової програми» починаючої з хуліганських дій і кінцевих рецидивів із серйозними правопорушеннями [14, с.34]. Завершуючи нарис «алкогольного утворення» наголосимо особливу відповідальність родини у формуванні алкогольної установки. Родина може виступити і як розвіювач міфів. Норми, які вона задає, мають особливу стійкість, тому що вони фіксуються до дозрівання критичної здатності. Родина створює (або не створює) запас міцності соціальних установок, необхідних підліткові в подальшому житті.

Наркотизм (уживання наркотиків) - надзвичайно серйозна проблема, що одержала велике поширення в сучасному світі. Зловживання наркотиками характерно для тих груп суспільства, які перебувають у стані аномії, тобто індивіди в цих групах позбавлені соціально-значимих ідеалів і цілей, що особливо характерно для підлітків. Явище аномії розвивається на тлі деструктивних явищ у суспільстві, коли молодь не бачить для себе досить ясно життєвого сценарію становлення й розвитку особистості. В описаній ситуації деякі молоді люди виявляються нездатними реалізувати одну із провідних життєвих потреб у самореалізації й самоствердженні. Ці явища супроводжуються негативним емоційним фоном, дискомфортом, і ця остання обставина народжує в підлітка пошук нових засобів, які допомогли б упоратися із кризовою ситуацією. Наркотик у цьому випадку є засобом, що тимчасово дарує ілюзію благополуччя й емоційного комфорту. Подальшому зловживанню наркотиком досить сприяють індивідуальні біологічні передумови майбутнього наркомана.

Звичайно саме по собі вживання наркотику не обов'язково робить людину наркоманом. Існують різні рівні наркоманії (А.Е. Личко, 1983):

Одиничне або рідке вживання наркотиків;

Багаторазове їхнє вживання, але без ознак психологічної або психічної залежності;

Наркоманія I стадії, коли вже сформувалася психічна залежність, пошук наркотику заради одержання приємних відчуттів, але ще немає фізичної залежності й припинення прийому наркотиків не викликає болісних відчуттів абстиненції;

Наркоманія II стадії, коли склалася фізична залежність;

Наркоманія III стадії - повна психічна й фізична деградація.

Перші дві стадії розвитку оборотні, тільки 20% підлітків, що ставляться до другого рівня, у майбутньому стають наркоманами. Однак ступінь ризику залежить від віку, і від характеру наркотичного засобу.

Як і пияцтво, підлітковий наркотизм пов'язаний із психічним експериментуванням, пошуком нових, незвичайних відчуттів. За спостереженнями лікарів-наркологів, дві третини молодих людей уперше прилучаються до наркотичних речовин із цікавості, бажання довідатися, що за гранню заборонного. Іноді першу дозу нав'язують обманом, під виглядом сигарети або напою.

Разом із тим це групове явище, до 90% наркоманів починають уживати наркотики в компаніях, що збираються в певних місцях [4,с.87].

Крім шкоди для здоров'я наркотизм майже неминуче означає залучення підлітка в кримінальну субкультуру, де здобуваються наркотики, а потім він і сам починає робити усе більш серйозні правопорушення.

Протиправне поводження неповнолітніх найчастіше виражається в агресивності й присвоєнні чужого. Звернемося до першого.

Агресія як прояв непристосованості до соціального середовища чітко проявляється у віці від 10 до 13 років. Вона виражається або в сімейних бійках при вирішенні конфліктів, або в побитті фізично слабких, невпевнених у собі, позбавлених батьківської захисти учнів.

У старшому шкільному віці агресивність відзначається в основному в юнаків, у дівчат - значно рідше. Агресія до юнаків звичайно відрізняється в наступних ситуаціях: при протиставленні себе дітям, дорослим, старим; у конфліктах між окремими молодіжними групами; при регуляції відносин усередині молодіжної групи за допомогою фізичної сили.

Агресивність стосовно молодшого звичайно виражається в глузуваннях над ними, поштовхах, потиличниках, іноді в одбиранні дрібних особистих речей і грошей. Особливо вона може проявлятися проти дітей, що не мають сильного захисника. Агресивність у подібних випадках є засобом глузливої й поблажливої демонстрації своєї вікової переваги й фізичної сили. Агресія старших підлітків стосовно дорослого часто має на меті визначення границь дозволеного в поводженні й носить демонстративний характер. Вона може проявлятися в навмисному порушенні тиші, запереченням старшим (нерідко в зухвалій, образливій формі), сутички на місцях найбільшого скупчення дорослої публіки, псуванню громадського майна. При цьому молоді люди уважно спостерігають за поводженням дорослих і негайно на нього реагують. Значне загострення обстановки наступає, коли старші роздратовано й гнівно вимагають «призвати хуліганів до порядку» або боязко відстороняються від конфлікту. Старшому підліткові подобається дражнити таких дорослих. Причому навіть можливе згодом покарання він розцінює як несправедливе, бо сам підліток заздалегідь не знав куди заведе його цей «експеримент». Тому підлітки в таких випадках в усьому винять дорослих.

Агресія нерідко буває спрямована на окремого дорослого. Частіше це відзначається при кримінальному поводженні, здійснюваному цілою молодіжною групою. Безпосередній поштовх до нього звичайно роблять сильні емоції, що захопили всю компанію молодих людей. Нерідко, як відзначалося вище, такі емоції виникають на тлі алкогольного сп'яніння. У такому стані в школярів підсилюється прагнення зробити якесь незвичайне «лихе», «хоробре» діло. Вихід воно може знайти в нападі на фізично слабку, п'яну або стару людину.

Агресивність може проявлятися в школярів середніх класів у сутичках між окремими групами. Суперечка між проживаючими по сусідству підлітковими групами звичайно йде через територіальні «сфери впливу», клуби, кінотеатри, дискотеки. Суперників туди намагаються не пускати.

Нарешті, агресивність при регулюванні відносин у групі. Вона пов'язана із установленням або збереженням певного «порядку» у конкретному молодіжному об'єднанні й спрямована проти «зрадників і баламутів», у повчанні невпевненим. Звичайно це буває при виникненні або розпаді певної неформальної групи [11, с.92].

Підліткова агресія - найчастіше наслідок загальної озлобленості й зниженої самоповаги в результаті пережитих невдач і несправедливостей. Витончену твердість нерідко проявляють також жертви гіперопіки, розбещені мамії, що не мали в дитинстві можливості експериментувати й відповідати за свої вчинки; жорстокість для них - своєрідний сплав мести, самоствердження й одночасно самоперевірки. Підліткові акти вандалізму, як правило, відбуваються спільно, у групі. Роль кожного окремо при цьому як би стирається, особиста моральна відповідальність усувається. Спільно чинені антисоціальні дії зміцнюють почуття групової солідарності, що доходить у момент дії до стану ейфорії, що потім, коли порушення проходить, самі підлітки нічим не можуть пояснити.

Негативне явище - присвоєння підлітками чужих речей, викликано їх недостатньою етичною вихованістю або великою розпещеністю. Треба відзначити, що присвоєння речей іншої людини в переважної більшості правопорушників підлітків не пов'язане зі спрямованістю на особисте збагачення. Звичайно «відчуження» бувають дрібні. Їх часто роблять у бійці, хуліганському нападі на іншу людину. «Трофеї переможця» можуть роздаровуватися товаришам і знайомим. Такі підлітки не вважають себе злодіями й при затримці не випробовують ні сорому, ні каяття совісті. Свої особливості має поводження дівчин-підлітків, що роблять крадіжки. У тих родинах, де немає можливості мати дорогі іграшки, косметику, модні предмети жіночого туалету, виявляються потреби в крадіжках. Такі відбуваються також і при спільному проживанні в гуртожитку.

В останні роки помітно зросли більш серйозні, свідомо організовані напади розбійного типу (з метою оволодіння майном). Спиртні напої, наркотики, бродяжництво вимагають грошей, яких у підлітків або нема, або мало, що штовхає групу або окремих підлітків на злодійство.

Велике поширення серед підлітків одержало бродяжництво й втечі з будинку, які також по більшій частині відбуваються колективно або під впливом товаришів. Тому що для втечі підлітка потрібна допомога товаришів по двірській компанії, зокрема для вивчення району пересування, установлення зв'язку з іншими бурлаками.

Так звані статеві злочини також мають місце в житті деліквентних підлітків. Механізми злочинного статевого насильства підлітків залежать від особистісних характерологічних характеристик і підрозділяються на дві групи: деліквенти, що роблять злочин поодинці й здійснюючі злочини в групі (таких більше). З індивідуально-типологічних характеристик можна відзначити виражену незбалансованість нервових процесів, високий показник агресивних тенденцій, високу емоційність, сексуальну напруженість. У структурі особистості діагностуються акцентуації характеру й неадекватна самооцінка. Морально - ціннісна орієнтація особистості підлітка-ґвалтівника являє собою нестійку систему. Їхнього подання про мораль і моральні цінності носять яскраво виражений неадекватний характер. [2, с.41].

До дійсного поводження можна віднести й так зване суїцидальні поводження й аутоагресію. Останнє виражається в замаху на цілісність свого організму й відбувається звичайно один раз у житті підлітків. Аутоагрессія відбувається в стані афекту. Найчастіше вона викликана надзвичайно негативними життєвими обставинами або значною моральною нестійкістю. Причини можуть бути найрізноманітніші: сварка, образи, «самозахист» особистості від грубих впливів навколишніх, бравада, відсутність близьких людей. Аутоагрессія пов'язана з незрілістю оцінок підлітка сформованої довкола нього обстановки [9, с.46].

Проблема юнацьких самогубств, яка була багато років під забороною, стала актуальною в сучасному світі, багато спроб, особливо в дівчат, носять демонстративний характер. Які психологічні проблеми стоять за юнацькими самогубствами? На психологічних експериментах не раз, було показано, що в деяких людей будь-яка невдача викликає мимовільні думки про смерті. Потяг до смерті - не що інше як спроба розв'язати життєві труднощі шляхом відходу від самого життя.

Існує навіть психологічний тип особистості, для якого характерна стійка установка, схильність до відходу з конфліктних стресових ситуацій, аж до самої останньої. Доля людей цього типу відзначена тим, що самогубство для них - найбільш імовірний тип смерті. Привід, через який людина робить самогубство, може бути зовсім незначним.

У популярній літературі іноді затверджується, що дев'ять десятих підлітків - правопорушників виростають у криміногенних і слабких родинах. Насправді такі родини дають 30-40 % злочинності. Перебільшується зв'язок правопорушень зі структурою родини: дві третини підлітків ростуть у повних родинах. Однозначного зв'язку між злочинним поводженням і певним стилем сімейного виховання - дефіцитом батьківського тепла й уваги або, навпаки, гіперопікою - не виявляється.

Вплив самої юнацької деліквентності на долю дорослої людини також неоднозначний. Чим важче деліквентне поводження підлітка, тим імовірніше, що він буде робити його дорослим. Однак статистично середня деліквентність у більшості підлітків з віком припиняється.

2.2 Особистісна характеристика «важкої» дитини

Першопричинний зв'язок між девіантним поводженням і особистістю дозволяє встановити теорія девіантної поведінки американського психолога Говарда Кеплана, перевірена на вивченні вживання наркотиків, деліквентного поводження. Кеплан (1975, 1980, 1982) починав з вивчення взаємозв'язку між девіантною поведінкою і зниженою самоповагою. Оскільки кожна людина прагне до позитивного образа «Я», низька самоповага переживається як неприємний стан, а прийняття себе асоціюється зі звільненням від переживань, що травмують. Це спонукає людей робити так, щоб зменшити суб'єктивну ймовірність самознищення й підвищувати суб'єктивну ймовірність прийняття себе. Люди, сильніше інших страждаючі від самознищення, відчувають потребу в тім, щоб своєю поведінкою змінити цей стан. Тому людей, у цілому приймаючих себе, завжди значно більше, ніж тих, які себе відкидають, схильних до самознищення.

Знижена самоповага статистично в юнаків практично з усіма видами девіантного поводження - нечесністю, приналежністю до злочинних груп, здійсненням правопорушень, уживанням наркотиків, пияцтвом, агресивним поводженням.

У науковій літературі на цей рахунок існують чотири головні гіпотези:

1. Девіантне поводження сприяє зниженню самоповаги, тому що залучений до нього індивід мимоволі засвоює й розділяє негативне відношення суспільства до своїх учинків, а тим самим до себе.

2. Низька самоповага сприяє росту антинормативного поводження: беручи участь в антисоціальних групах і їхніх діях, підліток намагається тим самим підвищити свій психологічний статус в однолітків, знайти такі способи самоствердження, яких у нього не було в родині й школі.

3. При деяких умовах, особливо при низькій початковій самоповазі, девіантне поводження сприяє підвищенню самоповаги.

4. Крім деліквентності важливий вплив на самоповагу роблять інші форми поводження, значимість яких з віком міняється.

Порівнюючи довгострокову динаміку самоповаги підлітків, починаючи з 12 - літнього віку, з їхньою участю або неучастю в девіантному поводженні, Кеплан знайшов переконливі свідчення на користь другої й третьої гіпотез. Виявилося що в переважної більшості підлітків позитивні самооцінки превалюють над негативними, причому з віком ця тенденція підсилюється - самокритика, невдоволення собою допомагають переборювати замічені недоліки й тим самим підвищувати самоповагу.

Однак у деяких підлітків не відбувається, і вони постійно почувають себе невдахами. Їхнє негативне самосприйняття складається із трьох різних, але взаємозалежних видів досвіду.

По-перше, вони вважають, що не мають індивідуально-коштовних якостей або не можуть зробити особисто-коштовні дії, і, навпроти, мають негативні риси або роблять негативні дії.

По-друге, вони вважають, що значимі для них інші не ставляться до них позитивно або ставляться негативно.

По-третє, вони не володіють або не вміють ефективно використати механізми психічного захисту, що дозволяють зняти або зм'якшити наслідок перших двох елементів суб'єктивного досвіду.

Потреба в самоповазі в таких підлітків особливо сильна, але оскільки вона не задовольняється соціально прийнятними способами, то вони звертаються до девіантних форм поведінки.

Почуття самознищення, своєї невідповідності пропонованих вимогою ставить перед вибором або на користь вимог і продовження болісних переживань самознищення, або на користь підвищення самоповаги в поводженні, спрямованому проти цих вимог. Тому бажання відповідати очікуванням колективу, суспільства зменшується, а прагнення ухилятися від них росте. В результаті й установки, і референтні групи, і поведінка підлітка стає усе більше антинормативним, штовхаючи його усе далі по шляху девіації [1, с.121].

Зрозуміло, девіація - не кращий і не єдиний спосіб позбутися від почуття самознищення. «Висока самоповага» підлітка-злочинця нерідко проблематична, у ньому багато напускного, демонстративного, у глибині душі він не може не вимірювати себе загальносоціальним масштабом, і рано або пізно це позначається. Проте девіантна поведінка як засіб підвищення самоповаги й психологічного самозахисту досить ефективна.

Компенсаторські механізми, за допомогою яких підліток «відновлює» підірвану самоповагу, не зовсім однакові для тієї, або іншої сторони його «Я». Почуття своєї неспроможності може спонукати підлітка почати курити й пити, що підвищує його самоповагу як «міцного хлопця». Крім того, підліткове самознищення знімається девіантним поводженням лише остільки, оскільки така поведінка прийнята у відповідній субкультурі.

Девіантне поводження спочатку завжди буває невмотивованим. Підліток хоче відповідати вимогам суспільства, але з якихось причин (конституційні фактори, соціальні умови, невміння правильно визначити свої соціальні ідентичності й ролі, суперечливі очікування, недолік матеріальних ресурсів, погане оволодіння нормальними способами соціальної адаптації й подолання труднощів) він не може цього зробити. Це відбивається в його самосвідомості й штовхає на пошук в інших напрямках.

При цьому утворюється міцне коло. Девіантні вчинки збільшують привабливість здійснюючого їх підлітка для інших, які приймають такий стиль поводження; роблячи антинормативні вчинки, підліток залучає до себе увагу. Разом з тим девіантні вчинки підсилюють потребу підлітка в соціальному схваленні групи. Нарешті, девіантні дії викликають негативне відношення до санкції з боку «нормальних» інших, аж до виключення девіантного підлітка зі спілкування з ним. Це сприяє активізації спілкування підлітка з девіантним середовищем, зменшує можливості соціального контролю й сприяє подальшому посиленню девіантного поводження й схильності до нього. Для цієї ситуації характерне формування зворотної залежності між відносинами підлітка в родині й ступенем його втягнутості в девіантні групи. У результаті девіантні вчинки з невмотивованих стають мотивованими [12, с.57].

ВИСНОВКИ

На сьогоднішній день, немає єдиної точки зору на визначення поняття девіантного поводження й наскільки воно є патологічним. Існують різні підходи до визначення девіантного поводження, які виходять із різного розуміння норми: соціологічний, психологічний і біологічний. Соціологічний підхід визначає девіацію, як відхилення від загальноприйнятих, усереднених стереотипів поведінки; виділяє два типи девіантного поводження: що творить і руйнівної спрямованості. Девіантна поведінка деструктивної спрямованості - здійснення людиною або групою людей соціальних дій, що відхиляються від домінуючих у соціумі соціокультурних очікувань і норм, загальноприйнятих правил. Внаслідок цього даний підхід ототожнює руйнівну (асоціальну) девіацію тільки зі злочинністю - поводженням, кримінально карним, забороненим законом, і є лише однією з форм даного виду девіантного поводження. Психологічний підхід розглядає девіацію як відхилення від природного для конкретного індивіда поводження. Тому деякі вчені вважають девіантним поводження зацикленості на чомусь одному, хоча воно може й не носити антисоціальний характер. Соціально-психологічний підхід пояснює причини, що впливають на появу поводження, що відхиляється: девіантне поводження - результат складної взаємодії процесів, що відбуваються в суспільстві й свідомості людини.

Підлітковий вік - як перехідний період, проходить значний час, необхідний для засвоєння «дорослих ролей». Для досягнення статусу дорослості підліткам доводиться вирішувати ряд завдань розвитку, виникаючих на цьому етапі життєвого шляху. У процесі виконання цих завдань можуть виникати труднощі. У силу різних причин в отроцтві і юності часто має місце девіантна й деліквентна поведінка.

Проте, всі вчені сходяться в думці, щодо поведінки, що відхиляється, ставляться різні дії підлітків агресивного, антисоціального, аддиктивного характеру (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія), різні правопорушення, і такі типово підліткові реакції, як реакція опозиції, втечі з будинку, реакція групування з однолітками. Останні форми звичайно не носять патологічний характер і повинні з дорослішанням зникати.

Поява порушень поводження підлітків залежить від взаємодії багатьох факторів. В.В. Ковальов запропонував розглядати їх по трьох осях: соціально-психологічної, клініко-психопатологічної й індивідуально-динамічної. Залишається спірним питання про те, як взаємодіють різного роду фактори, визначаючи порушене поводження. Звичайно виділяється три типи причин: соціальні, індивідуально-психологічні й біологічні. Недостатньо вивченою є роль спадковості, хоча приклади девіантної поведінки прийомних дітей, що виховуються з раннього віку в благополучних родинах, досить показові. Ведучими визнані особистісні особливості підлітків, які складаються під впливом середовища. Не існує якої-небудь конкретної риси, що визначає девіацію в поведінці, але комплекс рис, що може, але не обов'язково, привести до поведінкового відхилення. Звичайно цей комплекс рис містить у собі такі якості, як тривожність, конфорність, занижена самооцінка й інші. Сам підлітковий вік є передумовою виникнення девіантної поведінки. Процес фізичного й психічного розвитку викликає зміни емоційно-ціннісного відношення до себе й появи невдоволення собою й навколишніми. Підлітки, демонструючи самовпевненість, черствість і розв'язане поводження, часто випробовують боязкість, сором'язливість і підвищену чутливість.

Характер девіантного поводження підлітка залежить, від того, як він навчений або привчений взагалі відповідати на виникаючі труднощі: шляхом творчих або руйнівних дій, яким образом суспільство, макро- і мікросоціум, стимулює соціально-інноваційні, творчі дії особистості або ж навпаки, не стимулює їх. Необхідно відзначити всі зростаючу роль засобів масової інформації, як одного із соціальних факторів, що пропагують агресивні форми поводження.

Що відхиляється: агресивне або замкнуте поводження підлітків є однієї з найгостріших соціальних проблем нашого часу. Особливу тривогу викликає не тільки зростаюча відчуженість, підвищена тривожність, духовна спустошеність дітей, але і їхня жорстокість та агресивність. Девіантне поводження підлітків стає джерелом щиросердних страждань не тільки батьків, але самих підлітків, які нерідко самі стають жертвами з боку однолітків.

Вчителі й навіть батьки нерідко самі провокують агресивне поводження підлітків і закріплюють його своєю реакцією. Найпоширенішою мірою боротьби з девіаціями підлітка часто є різні санкції (двійки, зауваження, догана батькам, а нерідко лемент), що викликає в багатьох дітей почуття безнадійності й роздратування через те, що дорослі зовсім не хочуть зрозуміти його й допомогти, навчити справлятися із собою, контролювати себе. Завдання сучасного педагога складається саме в тім, щоб - встановити довірчі стосунки з "важким" підлітком і сприяти його розвитку, а також створити сприятливі умови для саморозвитку й становлення самосвідомості.