Праця, пізнання і спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Украинский государственный химико-технологический университет»

Реферат

Визначення поняття спілкування. Розкриття гуманістичної природи спілкування

Выполнил:

студентка группы 1-МЕН

Алёшина Н.А.

г. Днепропетровск

2012 г.

Вступ

спілкування діалог співбесідник міжособистісний

Праця, пізнання і спілкування є найважливішими областями людської життєдіяльності. Люди часто говорять про них, аналізують, висловлюють свою думку і виражають певним чином відношення до них. Але якщо задуматися, то можна виявити одне цікаве явище: формам і методам трудової діяльності людина вчиться багато років. Способами пізнання світу людина також оволодіває тривалий час. А ось спілкуванню людина не вчиться цілеспрямовано ніколи і ніде. Немає в Україні таких начальних закладів, в яких би вчили складному мистецтву спілкування. Навіть у такій складній професійній діяльності, як соціально-педагогічна, відсутні спеціальні навчальні предмети, на яких навчали б майстерності професійного спілкування.

Педагогічне спілкування є таким видом взаємодії людей, в якій особи, що беруть участь в ньому, своїм зовнішнім виглядом і поведінкою справляють більш-менш сильний вплив на домагання і наміри, на стани і відчуття один одного. Причому тоді, як одні з них, вступаючи в контакти з оточуючими, завдяки манері спілкування, що сформувалася, без усяких зусиль зі свого боку або підтримують, або просто створюють у інших людей хороший настрій, інші - через манеру поведінки і спілкування, що виробилася у них, - вносять до своїх взаємин з людьми напруженість і провокують розвиток у останніх негативних емоцій і переживань. Це можна спостерігати як у початківців, так і у досвідчених соціальних педагогів.

Особливості подібного емоційно-особистісного впливу співбесідників один на одного дуже важливі в соціально-педагогічному процесі, організатором якого завжди виступає соціальний педагог.

Висока культура педагогічної праці, етична культура соціального педагога дозволяє йому контролювати свої емоції і направляти свої зусилля на створення сприятливого психологічного клімату соціально-педагогічного процесу.

Комунікативна діяльність складає основу педагогічної праці, будучи одночасно його головним професійним знаряддям.

1. Визначення поняття спілкування

Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання і розуміння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Філософи, наприклад, аналізують спілкування як спосіб реалізації суспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб'єкт-суб'єктні відносини, досліджують вплив спілкування на формування особистості. Саме вони зробили наголос на необхідності усвідомлення значущості Іншого і цінності звернення до нього як до рівноправного та відповідального суб'єкта. Дослідження проблеми спілкування в загальнофілософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномену в інших наукових дисциплінах, наприклад, в етиці, психології, соціології, медицині, педагогіці. Із розуміння ролі й значення механізмів спілкування виник менеджмент як функція керівництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Спілкування стало основою маркетингу і його головним методом. Спеціалісти з маркетингу повинні знати запити та бажання споживачів тільки з перших рук, зустрічатися особисто з клієнтами, кожен з яких має риси характеру, темперамент, звички тощо. Головне гасло маркетингу: «Споживачі вимагають від виробників спілкування. Вони хочуть, щоб з Вами було легко спілкуватись».

Щоб зрозуміти наукову природу спілкування, можна скористатись підходами, в основі яких лежить роль, яку відіграє для нас Інший, з яким ми вступаємо в контакт: моносуб'єктивний, полііндивідний, інтеріндивідний та суб'єкт-суб'єктний.

Згідно з моносуб'єктним підходом людина в цьому світі майже самітня. Спілкування для неї - епізод з її життя,в якому інша людина не відіграє помітної ролі.

Полііндивідний підхід до спілкування ґрунтується на уявленні, що індивід не просто один, а один з-поміж інших. Особистостями стають лише окремі люди - «вожаки», «герої», «керівники». Тут вплив однієї людини передбачає врахування психіки інших. На визнанні цього чинника побудована, наприклад, прикладна дисципліна «іміджелогія». В основі інтеріндивідного підходу лежить згода, тобто одинакове розуміння людьми ситуації. Під час такого спілкування люди поступаються одне одному, пристосовуються один до одного. Проте, якщо роль іншого не відповідає сподіванням людини, то для неї основною буде власна позиція, а Інший стане об'єктом, а не суб'єктом спілкування. Якщо ж Інший залишається для співрозмовника значущою, унікальною, неповторною особистістю, то спілкування матиме характер суб'єкт-суб'єктного. Цей підхід можна визначити як діалогічний. Жоден з описаних підходів не є «позитивним» або «негативним». Усі вони допомагають пізнати механізми спілкування, розширюють спектр наукових даних, найближчими до гуманістичної орієнтації в етиці та психології, а отже і у спілкуванні є, насамперед, суб'єкт-суб'єктний підхід.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

- комунікація, приймання і передавання інформації (зрозуміло, що інформацію можна також отримувати завдяки спостереженню);

- взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

- сприймання та розуміння один одного, тобто пізнання Себе та Іншого.

Отже, що таке спілкування? Спілкування - це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання один одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування - це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження та об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Відомо, що найтяжчим покаранням у стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватися із засудженими.

Звичайно, і тоді людині треба побути наодинці. Таке перебування сам-на сам зі своїми думками М. Монтень, відносить до одного з видів спілкування.

Люди, як правило, починають спілкуватись з якогось приводу. При цьому їхні дії спрямовані на предмет спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість спілкування. Існує, наприклад спілкування інтимне, професійне, ділове та ін.

Розвиток конкурентних відносин посилює значимість соціального управління, а отже, і відповідних ділових стосунків. Вони все частіше стають вирішальними факторами, що визначають успіх або, навпаки, невдачу у діяльності не тільки окремої людини, а часто і густо й самих підприємців і фірм.

Перш за все спілкування - самостійна і специфічна форма активності особистості. Його Мета - взаємини з іншими людьми, досягнення певного взаєморозуміння, вирішення життєвих, соціальних, ділових та ін. питань. Сфера, способи і динаміка спілкуавння визначаються соціальними функціями його учасників, їх становищем у системі суспільних або виробничих відносин. Вони регулюються характером взаємин, виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами у суспільному житті, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами. В індивідуальному плані вони обумовлюються:

- рівнем свідомості особистості;

- психічним типом та характером психологічного розвитку індивіда;

- засвоєним особистістю культурним рівнем спілкування.

У спілкуванні здійснюється своєрідна «презентація» внутрішнього світу особистості, саме тому спілкування, виступаючи своєрідною формою взаємодії однієї людини з іншою або з групою осіб, виявляє певні людські якості, розкриває, чого варта та чи інша людина.

Спілкування - одна із сторін способу життя людини, не менш суттєва, ніж діяльність. А спосіб життя - це не тільки те, що і як робить людина, але і з ким, і як вона спілкується.

У спілкуванні розкривається суб'єктивний світ однієї людини для іншої. Потреба у спілкуванні є однією з основних базових потреб людини.

Мартін Бубер розділив позиції і взаємовідносини між людьми на дві категорії.

«Я-Ти», «Я-Воно». Коли відносини «Я-Ти» існують у кожного учасника спілкування, то вони свідомо,чи не свідомо передають один одному приблизно такі повідомлення: «Я-особистість, і ти-особистість». Я - важлива людина, і ти - важлива людина. У мене є почуття, і у тебе є почуття. Я хочу, щоб мене розуміли, і ти хочеш, щоб розуміли тебе. Відносини категорії «Я-Воно» зовсім інші і виражають діаметрально протилежну позицію: «Я - особистість, а Ти - об'єкт. Я важлива людина, а Ти неважлива. Мене слід вислухати. а на те, що ти говориш, можна не звертати уваги. Мої почуття нічого не варті». Спілкування в системі «Я-Ти» і називається суб'єкт-суб'єктивним або спеціалізаторським, воно передбачає рівноправність сторін. Таке спілкування є двобічне, тому що в ньому виникає справжній діалог.

Діалог - це розмова між двома або кількома особами, які прагнуть зрозуміти один одного. Вони цінують один одного, вважають партнера особистістю, вартою поваги і при спілкуванні не виникає ніяких перепон. Якщо у одного або у обох учасників спілкування існує спосіб мислення, котрий спонукає діяти за схемою «Я-Воно», то таку модель можна назвати суб'єкт-суб'єктивною або маніпулятивною, адже до партнера ставляться, як до речі, яку можна використати, і він як особистість не має жодного значення. Діалог заміняється монологами, тому таке спілкування можна назвати однобічним, воно нагадує розмову двох глухих і між людьми виникають перепони, непорозуміння т. п. так звані бар'єри.

2. Гуманістичне (діалогічне) спілкування

Діалогічне спілкування передбачає ставлення до іншої людини як до цінності, неповторної індивідуальності. Йдеться про взаємини індивідів як активних суб'єктів, коли кожний учасник ставиться до свого партнера не як до об'єкта, і, адресуючи йому інформацію, аналізуючи його мотиви, цілі, установки, сподівається на адекватну реакцію та ініціативу. Діалогічний вид спілкування допомагає людині відкрити відмінну від власної реальність, тобто реальність іншої людини, її почуттів, уявлень, думок, реальність навколишнього світу. Тому його часто називають гуманістичним спілкуванням, яке характеризують такі принципи (К. Роджерс):

-- конгруентність (лат. congruentia -- відповідність, узгодженість) партнерів по спілкуванню. Йдеться про відповідність соціального досвіду, його усвідомлення і засобів спілкування учасників взаємодії;

-- довірливе сприймання особистості партнера. За таких умов неактуальним є оцінювання якостей і рис співрозмовника, оскільки домінує сприйняття його як певної цінності;

-- сприймання іншого учасника взаємодії як рівного, який має право на власну точку зору і рішення. Йдеться не про фактичну рівність партнерів, особливо в ситуаціях, де виявляється різна соціальна позиція (вчитель -- учень, лікар -- пацієнт тощо), а про рівність людей у їх людській суті;

-- проблемний, дискусійний характер спілкування. Це означає, що розмова має розгортатися на рівні позицій, а не на рівні догм;

-- персоніфікований характер спілкування. Це розмова від імені власного “Я”: “Я так думаю”, “Я переконаний” та ін.

Гуманістичне спілкування є найприйнятнішим з огляду на продуктивність міжособистісних контактів.

Вітчизняна психологія розглядає діалог (розмову між двома або кількома особами) у таких площинах:

-- первинна, родова форма людського спілкування, яка визначає повноцінність психічного розвитку особистості;

-- провідна детермінанта розвитку особистості, що забезпечує функціонування механізму інтеріоризації, коли зовнішня первинна взаємодія переходить “всередину” людини, визначаючи цим її індивідуальну психологічну своєрідність;

-- принцип і метод вивчення людини, які реалізуються шляхом реконструкції змісту внутрішніх смислових полів суб'єктів діалогічної взаємодії;

-- комунікативний процес, що розгортається за своїми законами і внутрішньою динамікою;

-- певний психофізичний стан, що функціонує в міжособистісному просторі людей, які спілкуються; цей стан є близьким до інфантильного переживання стану емоційного комфорту під час фізичного контакту матері й дитини;

-- вищий рівень організації взаємин і спілкування між людьми, який органічно є близьким до первинної природи людської психіки, а тому -- оптимальним для нормального психічного функціонування і особистісного розвитку людей, реалізації їх потреб, прагнень, намірів;

-- найефективніший метод педагогічних, ідеологічних, інтимних, психокорекційних та інших впливів;

-- творчий процес спільного пошуку істини, краси, гармонії.

Дві особистості у стані діалогу утворюють спільний психологічний простір, часову тривалість, єдину емоційну подію, коли вплив перестає існувати, поступившись місцем психологічній єдності суб'єктів, у якій розгортається творчий процес взаєморозкриття, виникають умови для саморозвитку. Отже, діалог є рівноправним суб'єкт-суб'єктним спілкуванням, яке має на меті взаємопізнання, а також самопізнання і саморозвиток його учасників.

Саме в діалогічному спілкуванні, на думку російських мислителів Михайла Бахтіна (1895--1975) та Олександра Ухтомського (1875--1942), виявляється унікальність людської особистості. За словами М. Бахтіна, тільки у спілкуванні, у взаємодії людини з людиною розкривається “людина в людині” як для інших, так і для себе. О. Ухтомський стверджував, що людина сприймає реальність такою, якими є її домінанти (головні напрями її діяльності). Тобто індивід бачить навколо не людей, а своїх двійників, на яких і спрямовує свої ідеї. У такому переключенні домінанти людина здобуває своє “обличчя”, свою неповторну індивідуальність.

Певну наукову проблему становить тлумачення сутності діалогу. Одні вчені розглядають його як безпосереднє мовне спілкування двох людей, підкреслюють його специфічність, яка полягає в тому, що процес спілкування розгортається завдяки спільним зусиллям двох суб'єктів. Інші доводять, що взаємодія двох суб'єктів ще не означає діалог, бо він виникає лише там, де є взаємодія двох різних змістових позицій, які можуть належати як двом особам, так і одній. Ці твердження не так суперечать, як доповнюють одне одного. Соціально-психологічний зміст діалогічного спілкування полягає в забезпеченні взаємодії, взаємозв'язку, взаємин, спільної діяльності людей, передаванні від покоління до покоління форм культури, норм, традицій, соціального досвіду. Важливими умовами його є повноцінність і принципова рівноправність учасників взаємодії, незалежно від їх віку, соціального статусу, рівня знань і досвіду. Діалогічність спілкування передбачає визнання за співрозмовником права на власну думку, позицію, яку він мусить обґрунтувати.

Досягти діалогічної взаємодії можна лише за довіри, позитивного особистісного ставлення одне до одного, намагання кожного відчувати психологічне буття партнера як власне. Діалогічні відносини є оптимальним психологічним фоном організації контактів, якого повинні прагнути люди і який за адекватної зовнішньої репрезентації та внутрішнього прийняття забезпечує взаєморозкриття їх учасників.

Висновки

* Спілкування -- важлива форма людського буття, умова життєдіяльності людей, спосіб їх об'єднання. Воно є генетично первинною основою культури спілкування.

* Спілкування -- це міжособистісна і між групова взаємодія, основу якої становлять пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності -- інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо.

* Потреба у спілкуванні розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до складніших (у співробітництві, інтимно-особистісному спілкуванні і т. ін.).

* Культуру спілкування визначає свідоме й розумне ставлення до використання всіх його сторін, функцій та видів у єдності.

* Вищий рівень моральної культури спілкування характеризують гуманістичні орієнтації в міжособистісних взаєминах та емпатійний спосіб сприймання одне одного.

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология: [учебник для вузов]. / Андреева Г.М. - [2-е изд.]. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 375 с.

2. Баева О.А. Ораторское искусство и деловое общение: учеб. пособ. / Баева О.А. - [4-е изд., испр.]. - М.: ООО «Новое знание», 2003. - 368 с.

3. Галушко В.П. Діловий протокол та ведення переговорів / Галушко В.П. - Вінниця: Нова книга, 2002. - 223 с.

Размещено на Allbest.ru