Аналіз здібностей особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Успішність оволодіння тією чи іншою професією, ефективність трудової діяльності великою мірою залежать від здібностей.

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які забезпечують успішне оволодіння знаннями, навичками, вміннями та ефективну їх реалізацію в трудовій діяльності. Виявляючись в оволодінні знаннями, навичками і вміннями, здібності, проте, до них не зводяться. Вони виступають лише як можливість розвитку цих необхідних компонентів діяльності і характеризуються динамікою оволодіння останніми - швидкістю, легкістю, глибиною, міцністю.

Здібності виявляються тільки в діяльності, притому в тій діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Проте будь-яка конкретна діяльність характеризується поліфункціональністю психічних процесів - пізнавальних і психомоторних. Тому здібності співвідносяться з відповідними психічними функціями - особливостями пам'яті, мислення, сприймання, емоційними властивостями, рисами характеру, тобто виступають як синтез властивостей особистості, який відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній.

Якщо певна сукупність якостей особистості відповідає вимогам трудової діяльності, якою вона оволодіває протягом визначеного часу, то можна вважати, що людина має здібності до цієї діяльності. При відсутності здібностей процес засвоєння знань і вмінь затягується, потребує значних зусиль і напруження при порівняно скромних результатах.

Проблема здібностей людини - одна з основних теоретичних проблем психології і найважливіша практична проблема.

Метою роботи є визначення здібності, як індивідуально-психологічної особливості людини та механізму розвитку здібностей особистості.

1. ЗДІБНОСТІ, ЯК ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДИНИ

психологічний здібність особистість

Важливою характеристикою особистості є її здібності - індивідуально-психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання.

Здібності тісно пов'язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці.

Природною основою формування здібностей є задатки - вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху.

Задатки є необхідною, але не достатньою умовою розвитку здібностей. Якщо, наприклад, людина розумово неповноцінна, то, не зважаючи на найсприятливіші умови, вона, на жаль, навряд чи досягне висот думки. З іншого боку, наявність задатків ще не означає, що вони розів'ються в здібності.

В даний час установлено, що генотип визначає тільки потенційні можливості людини, а середовище і виховання - наскільки ці можливості будуть реалізовані. Варто також врахувати, що і самі задатки багатозначні, й у залежності від діяльності, у яку буде включена людина, можуть розвитися дещо різні здібності. Так, при доброму слуху і почутті ритму одна людина стане композитором, інша - диригентом, третя - виконавцем, а четверта - музичним критиком.

Виділяють такі види здібностей:

- природні, що формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв'язків;

- специфічні, що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності.

Загальні здібності визначають успіхи людини у будь-яких видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей - гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т.п.

Сукупність усіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні задачі, звичайно називають інтелектом.

Специфічні розходження в обдарованості виявляються насамперед у спрямованості інтересів до тієї або іншої сфери людської діяльності, виявляючись у спеціальних здібностях, що допомагають досягти високих результатів у певній області діяльності (математичній, технічній, художній, спортивній і т.д.). Ці здібності можуть доповнювати і збагачувати одна одну, але кожна з них має власну структуру, у якій розрізняють провідні і допоміжні властивості.

Крім загальних і спеціальних здібностей виділяють:

а) теоретичні (визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення) і практичні (зумовлюють успіх у конкретно-практичних діях);

б) репродуктивні, що забезпечують здатність засвоювати знання, уміння, навички, і механічно відтворювати їх, та творчі, що позв'язані з процесом створення нових оригінальних ідей, здобутків матеріальної і духовної культури;

в) спілкування, взаємодія з людьми, що забезпечують можливість входження в контакт із різними людьми, викликати їх позитивне ставлення до себе. Можна розрізняти здібності і за рівнем їх розвитку. Високий рівень розвитку називають талантом, надвисокий - геніальністю.

2. СТРУКТУРА ЗДІБНОСТЕЙ

Діяльність (трудова, навчальна, спортивна і т.п.), що опановує людина, висуває високі вимоги до її психологічних якостей (особливостей інтелекту, емоційно-вольової сфери, сенсомоторики). Цими вимогами не може задовольнитись одна яка-небудь якість, навіть якщо вони досягли дуже високого рівня розвитку. Думка, що одна окремо узята психічна властивість може забезпечити високу продуктивність діяльності, виступити як еквівалент усіх здібностей, позбавлена наукової вірогідності. Здібності являють собою сукупність психічних якостей, що мають складну структуру.

Структура сукупності психічних якостей, що виступає як здібність, у кінцевому рахунку, визначається вимогами конкретної діяльності і є різною для різних видів діяльності.

Так, структура математичних здібностей, по наявним даним, включає ряд приватних здібностей: здатність до узагальнення математичного матеріалу, здатність до згортання процесу математичного міркування і відповідних математичних дій, здатність оборотності розумового процесу, гнучкість розумових процесів при рішенні математичних задач і ін.

Структура літературних здібностей припускає високий рівень розвитку естетичних почуттів, наявність яскравих наочних образів пам'яті, почуття мови, багату фантазію, глибокий інтерес до психології людей, потреба в самовираженні й ін.

Специфічний характер має будова музичних, педагогічних, конструкторських, медичних здібностей і багатьох інших.

Серед властивостей і особливостей особистості, що утворюють структуру конкретних здібностей, деякі займають ведуче положення, деякі -допоміжне. Так, у структурі педагогічних здібностей ведучими якостями будуть педагогічний такт, спостережливість, любов до дітей, що сполучиться з високою вимогливістю до них, потреба в передачі знань, комплекс організаторських здібностей, що входять сюди на правах підструктури, і т.д„ До допоміжних якостей відносяться: артистичність, ораторські дані й ін. Зовсім очевидно, що і ведучі, і допоміжні компоненти педагогічних здібностей утворюють єдність, що забезпечує успішність навчання і виховання і разом з тим його індивідуалізацію, зв'язану з особистістю педагога і її особливостей.

При визначенні структури здібностей як властивостей особистості завжди потрібно враховувати генетичні механізми й особливо ті властивості процесів нервових, які безпосередньо позначаються на динаміку розвитку процесів психічних і їхніх властивостей. Але потрібно враховувати, що здібності не виступають ізольовано від розвитку всіх інших систем, що входять в особистість як складові.

У структурі здібностей дуже важливе творче відношення особистості до виконуваної діяльності, психологічна готовність учитися і трудитися, усвідомлення своїх здібностей, критичність і самостійність їхньої оцінки.

В основі психологічних можливостей, що відрізняють конкретної людини від інших, лежать індивідуальні характеристики: конституціональні особливості, нейродинамічні властивості мозку, особливості міжпівкульної асиметрії мозку головного й ін. Саме ця своєрідність індивідуальних характеристик виступає як природні задатки, які ще не визначають розвитку здібностей як індивідуальних психологічних можливостей.

Успіх діяльності залежить від взаємодії трьох компонентів: знань, умінь і мотивації. Але знання й уміння можуть засвоюватися завзятою працею при відсутності здібностей у цій області, тому їх ще не можна назвати здібностями. Сутність здібностей складають якості процесів психічних, лежачі в основі оволодіння знаннями й уміннями.

3. МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ ЗДІБНОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ

Перед психологією дуже гостро стоїть проблема виявлення закономірностей та механізмів формування та розвитку здібностей.

Природну основу розвитку здібностей становлять задатки - природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи й мозку, які проявляються в типологічних особливостях людини. Однак задатки є лише передумовою здібностей. Тільки своєчасний вияв і розвиток задатків людини через виховання приводить до формування у неї здібностей.

Першою ознакою зародження здібностей є нахил - стійка орієнтованість індивіда на певну діяльність, якою він прагне займатися. Справжній нахил поряд з тяжінням до діяльності призводить до швидкого досягнення високих результатів. Хибний нахил, на відміну від справжнього, може виявлятися у споглядальному ставленні до чогось або, незважаючи на активне захоплення, дає посередні результати.

Специфічним видом розвитку здібностей особистості є її психологічна підготовка до того чи іншого виду діяльності.

Якісний аналіз здібностей спрямований на виявлення таких індивідуальних характеристик людини, які є необхідними для ефективного здійснення будь-якого конкретного виду діяльності. Кількісні виміри здібностей характеризують міру їх наявності.

Для оцінки рівня розвитку здібностей досить широко використовують різноманітні тести. Дослідження конкретно-психологічних характеристик різних здібностей дозволяють виділити загальні якості індивіда, які відповідають вимогам не одного, а багатьох видів діяльності, а також спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу вимог конкретної діяльності. Урахування рівня розвиток здібностей під час вибору професії та при доборі кадрів сприяє підвищенню ефективності діяльності людини й ступеня її задоволеності результатами своєї діяльності.

Особистість формується в умовах конкретно-історичного існування людини, в діяльності. Провідну роль у процесах формування особистості відіграють навчання і виховання, що здійснюються переважно в групах і колективах. Поняття “формування особистості як розвиток, процес і результат. У цьому значенні формування особистості є предметом психологічної науки, завдання якої - вияснення того, що є в наявності і що може бути в особи в умовах цілеспрямованих виховних і навчальних дій. Це є, власне, психологічний підхід до формування особистості.

Друге значення - формування особистості є її цілеспрямоване виховання. Це - педагогічний підхід до значення завдань і способів формування особистості. Педагогічний підхід передбачає необхідність з'ясування, що і як повинно бути сформовано в особистості, аби вона відповідала соціально обумовленим вимогам, що їх пред'являє до неї суспільство.

Педагогічний і психологічний підходи до формування не тотожні один одному, а складають нерозривну єдність.

Оволодіваючи значеннями, людина пізнає закономірності функціонування матеріального світу на макро- і мікрорівнях, починаючи від руху небесних світил і місця в цьому процесі нашої планети і закінчуючи будовою молекули та атома і взаємодією їх, а також будову і закони функціонування людського організму.

Вивчаючи гуманітарні дисципліни, людина пізнає різні цивілізації, їхній розвиток, а також розвиток самої людини в суспільстві, колективі, групі, взаємовідносини між індивідами.

У процесі формування особистості відділити засоби навчання від засобів виховання вельми проблематично, бо вони виступають єдності.

Умовно процес виховання можна схематично навести на рис. 3.1.

Рис. 3.1 - Процес виховання особистості:

Такий поділ є умовним через те, що в процесі формування особистості вихованням усі ці складові присутні більшою чи меншою мірою.

Розумове виховання - завдання розумового виховання полягає в тому, щоб сформувати в учнів правильне уявлення про навчання як про складний процес, пов'язаний з постійним напруженням волі, необхідністю долати труднощі, виробляти в собі позитивні якості, як працелюбство, дисциплінованість, високу свідомість, відповідальне ставлення до праці.

Але водночас навчання приносить задоволення й насолоду, якщо воно творче, себто вміло кероване викладачем і самокероване учнем.

Трудове виховання - це виховання працею, практичною діяльністю. Упродовж довгого часу під цим розуміли скерованість учнів на оволодіння, в основному, робітничими спеціальностями, причому не завжди достатньо кваліфікованими, творчими.

Але праця вченого і в фізичному розумінні не менш тяжка, ніж праці робітника, бо вимагає величезних енергетичних затрат. А праця робітника на верстатах з автоматичним управлінням, операторів на хімічних комбінатах чи операторів ЕОМ вимагає високих знань.

Мораль - одна із форм суспільної свідомості, яка означає сукупність певних принципів і правил, норм поведінки людей, регулює їхні стосунки між собою та визначає їхнє ставлення до суспільства й держави.

Моральне виховання завершується формуванням ідеалу, в якому відображено кращі якості людини.

Це - складний процес формування моральних понять, поглядів, переконань, зрештою - моральної свідомості, а відтак - системи навичок і звичок моральної поведінки. Мораль існує в суспільстві та залежить від того, яке суспільство, хто його очолює, яка в них мораль, “яку музику вони замовляють”.

Адже:

- учень наслідує вчителя, його мораль;

- дитина наслідує батьків;

- підлеглий пристосовується і наслідує начальство.

Основні завдання у сфері естетичного виховання є такими:

а) виховувати естетичні почуття через правильне сприйняття прекрасного, глибоке розуміння прекрасного у природі, праці, спілкуванні, особистому житті, мистецтві;

б) формувати естетичні погляди, смаки, які досягають своєї завершеності в ідеалі; з цією метою слід збагачувати учнів естетичними й художніми знаннями в царині мистецтв, знарядь праці, побуту;

в) розвивати вміння й потребу бачити, знаходити прекрасне в навколишньому житті, помічати красу повсякденного;

г) розвивати творчі здібності, уміння й навички; множити красу посиленою участю в художній творчості, прикладних видах мистецтва;

д) сформувати звичку оцінювати всі факти і явища дійсності під кутом зору раси, гармонії та доцільності.

Джерела фізичного виховання - в самі природі людини, в необхідності фізичного розвитку організму, всіх його складових - кістяка, мускульної й нервової систем та системи внутрішньої секреції.

Фізичне виховання є формою реалізації об'єктивних законів природи в людському організмі.

Завдання фізичного виховання полягає тому, щоб сприяти фізичному розвиткові людини, водночас справляючи позитивний вплив на вироблення й закріплення моральних і вольових рис характеру, виховання таких якостей особистості, як організованість, свідома дисципліна, наполегливість у процесі долання перешкод, витривалість, мужність.

Крім занять фізкультурою і спортом, фізичне виховання криє в собі санітарно-гігієнічні норми, спеціальні вправи, режим харчування й відпочинку, профілактику захворювань, аутотренінг.

ВИСНОВКИ

Особистість - діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який посіє певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль.

Формування особистості як розвиток, процес і результат є предметом психологічної науки, завдання якої - вияснення того, що є в наявності і що може бути в особи в умовах цілеспрямованих виховних і навчальних дій.

Важливою характеристикою особистості є її здібності - індивідуально-психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання.

Здібності тісно пов'язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці. психологічний здібності особистість

Природною основою формування здібностей є задатки - вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху. Задатки є необхідною, але не достатньою умовою розвитку здібностей.

Проблема здібностей людини - одна з основних теоретичних проблем психології і найважливіша практична проблема.

Таким чином, здібності існують тільки стосовно відомої діяльності, і тому, доки неясно, якою діяльністю буде займатися людина, не можна нічого сказати про її здібності до цієї діяльності. Кожна людина індивідуальна і здатності відбивають її характер, схильність до чогось або захопленість чимось.

Займаючись розвитком своїх здібностей, людина повинна прагнути до того, щоб цей розвиток не був самоціллю.

Головна задача в тім, щоб бути гідною людиною, корисним членом суспільства.

Тому треба працювати над формуванням особистості, над формуванням її позитивних і, насамперед, моральних якостей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Добровольська Л. Здібності як один з головних критеріїв професійного відбору. // Педагогіка і психологія. - 2001. - № 1. - 156 с.

2. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. Учебное пособие. / 2-е изд. - СПб.: Питер, 2000. - 258 с.

3. Ліфарєва Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 237 с.

4. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. / Видання друге, перероблене та доповнене. - К.: «Центр навчальної літератури», 2004. - 272 с.

5. Ушаков Д. В. Психология одаренности. От теории к практике. Учебное пособие. - М.: Инфра-М, 2000. - 96 с.

Размещено на Allbest.ru