Психологічна характеристика творчої особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

У наш час проблема творчості стала настільки актуальною, що дійсно вважається «проблемою століття». Не можна сказати, що проблематика творчості була обійдена увагою дослідників. Більше століття її розробкою займаються психологи. Ще раніше механізм творчості намагалися зрозуміти філософи, історики, лінгвісти, вони багато зробили для накопичення та узагальнення матеріалу з історії відкриттів. Але, незважаючи на це, феномен творчості довгий час вислизав від точного психологічного експерименту. У численних дослідженнях нагромаджено багато емпіричних фактів, однак творча особистість залишається незрозумілою і непередбачуваною. У результаті склалася поширена думка, що проблема творчості є недосяжною вершиною для психологічної науки, оскільки пов'язані з творчістю складні процеси не піддаються науковому вивченню. Втім, суспільний та науковий інтерес до діяльності, поведінки, особистого життя творчих людей залишається надзвичайно гострим. Зумовлено це тим, що від творчих людей очікують зрушень у розвитку науки і житті суспільства, на них покладають великі надії. На межі XIX - XX століть почала складатися «наука про творчість»; «теорія творчості» або «психологія творчості», як спеціальна галузь досліджень. Ситуація науково-технічної революції другої половини ХХ століття створила умови, що відкривають новий етап розвитку досліджень творчості. Проблемою дослідження феномену творчості займались: В.М. Бехтерев, А. Пуанкаре, В.І. Вернадский, Б.М. Кедров, П.Л. Капица, О.Н. Лук, Я.О Понамарьов, С.Ю Степанов, М.Р Ярошевський, В.А Моляко, В.А.Цапок, Р.М.Грановська, В.Я.Кан-Калик, Н.В.Кузьмина, та інші. Нині вивчення творчості та її зв'язків з особистісними рисами являється перспективною галуззю психології. Зазначені обставини визначили вибір теми дослідження та основних напрямів її розробки. Мета роботи: вивчення проблем та особливостей психології творчої особистості, діагностика креативності.

Об'єкт дослідження : творча особистість.

Предмет дослідження : психологічні особливості творчої особистості.

Гіпотеза дослідження: здатність до творчого мислення переважає у людей, діяльність яких зв'язана з мистецтвом.

Задача дослідження: 1. Розглянути поняття творчості, природу творчості. 2. Проаналізувати дослідження. 3. Описати програму дослідження. 4. Виявити залежність здатності до творчого мислення від професійної направленості людини.

Структура роботи включає в себе вступ, першу теоретичну частину, другу дослідницьку частину та висновок.

Задля вирішення поставлених завдань, були використанні наступні методи дослідження.

Теоретичні: аналіз психологічної літератури з даної теми.

Емпіричні: Методика діагностики невербальної креативності (методика Торренса, адаптована А.Н Вороніним, 1994).

Дослідження невербальної креативності було проведено серед студентів соціально-психологічного факультету першого курсу, та серед учнів музикальної школи класів. Для діагностики невербальної креативності була обрана методика Торренса, адаптована А.Н. Вороніним.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Поняття творчості

Ставлення до творчості в різні епохи змінювалося кардинально. Одне з найпоширеніших визначень творчості - визначення за продуктом або результатом. Таке розуміння творчості з'являється лише в епоху Нового часу. Під творчістю розуміли не стільки створення речей «з нічого», скільки створення нових речей, поняття «творчість» і «творець» сполучали зі сферою художньої діяльності. Один із прикладів такого визначення можна побачити у психологічному словнику під спільною редакцією М.Г. Ярошевського та А.В. Петровського. Вони визначають, що творчість - це діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Будучи по своїй суті культурно-історичним явищем, творчість має психологічний аспект: особистісний і процесуальний. Воно припускає наявність у особистості здібностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. Проте вже на рубежі XIX-XX століть відбувається експансія творчості на інші області людської діяльності, - вона, як і раніше визначаються «новизною», але тепер може ставитися і до інших сфер культури: відтепер говорять про творчість вченого, політика, полководця, педагога, лікаря тощо. З середини ХХ століття в культуру входить ще більш розширювальне розуміння творчості: воно тепер взагалі не обмежена рамками якої-небудь зовнішньої діяльності, але може бути найбільш значимим елементом повсякденного життя кожного, що надає їй принципово нову якість і динаміку як у сфері екзистенціального переживання людиною свого буття в світі, так і в сфері соціальних взаємин.

Відтепер говорять про «творчу поведінку» (М. Пришвін), про життя ,як творчий процес (Ауробіндо Гхош), про «мистецтво творити взаємини» (Є.І. Реріх), про творчому відношенні до повсякденного «не творчій» праці, про творчий погляді на навколишній світ і тощо. Також утворюється ще один підхід до визначення та оцінки творчості не за продуктом, а за ступенем алгоритмізації процесу діяльності. Якщо процес діяльності має жорсткий алгоритм, то творчості в ньому місця немає. Справедливо вважається, що такий процес призводить до заздалегідь відомому результату.

Однак даний підхід допускає, що будь-який неалгорітмізірованний процес з неминучістю призводить до створення оригінального, не існуючого раніше продукту. Нескладно помітити, що тут допускається можливість відносити до актів творчості всяку спонтанно розвинену активність. Наприклад, діяльність людей,що мають психічні розлади, малювання приматів, дослідницька поведінка щурів або ворон тощо. Така активність не вимагає особливих напружень розуму, великих знань, майстерності, природного дару і всього того, з чим зазвичай асоціюється людська творчість, в його вищому розумінні. Л.С. Виготський визначає творчість як ту діяльність, «яка створює щось нове, все одно, чи буде це створене творчою діяльністю якої-небудь річчю зовнішнього світу, або відомим побудовою розуму або почуття, що живуть і що виявляються тільки в самій людині». Однак особливості цієї діяльності трактуються і розуміються вченими і фахівцями різноманітно.

Це знаходить відображення і в класифікації творчих здібностей. Згідно з визначенням Пономарьова, творчість в широкому сенсі слова, є всяке взаємодія, що веде до розвитку; це механізм розвитку. «Творчість - необхідна умова розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких міняються і самі форми творчості. Творчість людини лише одна з таких форм». Творчість може бути розглянуто в різних аспектах: продукт творчості - це те, що створено; процес творчості - як створено; процес підготовки до творчості - як розвивати творчість. Природа творчості, механізми її зародження зв'язані з людськими потребами. Продукти творчості - це не тільки матеріальні продукти - будівлі, машини і т.д., але і нові думки, ідеї, рішення, які можуть і не знайти відразу ж матеріального втілення. Іншими словами, творчість - це створення нового в різних планах і масштабах. При характеристиці сутності творчості важливо враховувати різноманітні фактори, ознаки, властиві процесу створення. З точки зору психології особливо цінним є сам процес творчої роботи, вивчення процесу підготовки до творчості, виявлення форм, методів і засобів розвитку творчості.

Творчість є цілеспрямованою, наполегливою, напруженою працею. Воно вимагає розумової активності, інтелектуальних здібностей, вольових, емоційних рис і високої працездатності. Творчість характеризується як вища форма діяльності особистості, що вимагає тривалої підготовки, ерудиції і інтелектуальних здібностей. Творчість є основою людського життя, джерелом всіх матеріальних і духовних благ. Підводячи проміжний підсумок міркування,ми виявляємо, що задовільне визначення творчості і його природи відсутнє ,але слід наголосити, що творчість можна характеризувати новизною продукту, його об'єктивною цінністю, неалгорітмізірованностью процесу. Важливо і те, що воно універсально і «не прив'язане» до певного виду діяльності.

Основна риса творчості - це вихід за рамки системи. Не обов'язково злиття або перетин систем, суть в знаходженні або створенні нової.

1.2 Теорії творчості

У відношенні того, що є джерелом творчості, яка його роль у життєдіяльності і розвитку людства, висловлюються різні точки зору. У психології борються і доповнюють один одного три підходи: 1) генетичний, що відводить основну роль у детермінації психічних властивостей спадковості; 2) середовищний, представники якого вважають вирішальним фактором розвитку психічних здібностей зовнішні умови; 3) генотип-середовищного взаємодії, прихильники якого виділяють різні типи адаптації індивіда до середовища в залежності від спадкоємних рис. Всі три теорії мають право на існування Психоаналітична теорія творчості (З. Фрейд, К. Юнг) розглядає два аспекти: мотивацію і несвідомі компоненти творчості. 3. Фрейд вважав, що мотиви творчості пов'язані з еросом (потягом до життя) і є похідними від сексуальних потягів. Творчість - це десексуалізація, тобто перенесення сексуальної енергії в творчу творчу діяльність. У продуктах творчості (перш за все - художнього) втілюються витіснення прагнення і переживання, відбувається сублімація. Іншим положенням теорії 3. Фрейда є твердження, що найважливіше джерело творчості - це підсвідомість, несвідомі психічні процеси. Несвідоме, по 3. Фрейду, - сама «творча» частина психіки. Поета він порівнював з невротиком, і вважав, що механізм утворення неврозу і твори мистецтва - в чому схожі. Можна сказати, що твір мистецтва Фрейд порівнював з симптомом.

А здатність до творчості розглядав як сублімацію - захисний механізм людської психіки. Фактично, з його міркувань можна зробити висновок, що твори мистецтва є захистом їх автора від тяжкого психічного розладу. Фрейд у своїх роботах підкреслював також і те, що особистість творця, історія її виховання, розвитку, сімейні традиції сильно впливають на результат його творчості. Фрейд вказував також на те, що художник «почуває себе відносно своїх творінь батьком» [4]. Він звернув увагу, що Леонардо звертався зі своїми полотнами також, як колись його батько поводився з ним. «Він створював свої творіння і більше про них не дбав, як його батько не дбав про нього» Фрейд вважав, що творчі люди мають здатність наділити в художню форму утримання свого Непритомного, свої витіснені бажання, фантазії, - все те, що намагається осягнути клієнт психоаналітика на психоаналітичної сесії методом вільних асоціацій та аналізу сновидінь. Аналіз творчості для самого Фрейда був у першу чергу дорогою до осягнення Несвідомого. Точка зору Фрейда, як і вся його психоаналітична теорія, піддавалися і піддаються різноманітній критиці. Але тим не менш, психоаналіз художніх творів і донині є окремою областю досліджень і користується заслуженою популярністю.

А обґрунтованість багатьох положень теорії успішно підтверджується клінічною практикою. К. Юнг стверджував, що несвідоме повно зародків майбутніх психічних ситуацій, нових думок, творчих відкриттів. Воно є джерелом творчого дару, творчого натхнення. Юнг виділяв в людині два начала - особистісне і творче, які можуть перебувати в антагоністичних відносинах. Таким чином, з позицій психоаналітичних поглядів творчий дар - це рок, не підвладний свідомості і волі людини. З позицій гештальтпсихології творчість - це «замикання» в процесі мислення в єдине ціле розрізнених фактів, приведення у взаємодію окремих зберігаються в пам'яті фрагментів знання, що призводить до осяянню. Когнітивна теорія творчості Дж. Келлі розглядає творчість як альтернативу банальному.

Не використовуючи термін «творчість», Келлі, між тим, розробив оригінальну теорію творчості і творчої особистості, вперше описавши альтернативне гіпотетичне мислення. Для Келлі людина - це дослідник, учений, який ефективно, творчо взаємодіє з світом, інтерпретуючи світ, переробляючи інформацію, прогнозуючи події. Життя людини - це дослідження, постійне висунення гіпотез про реальність, за допомогою яких він намагається передбачати і контролювати події. Картина світу гіпотетична, і люди формулюють гіпотези, перевіряють їх, тобто здійснюють ті ж розумові дії, що і вчені в ході наукового пошуку. Життя - це творчий дослідницький процес. Погляд на творчість представників гуманістичної психології. Оптимістичний погляд на природу людства, характерний для гуманістичної психології, відноситься і до розуміння природи і ролі творчості.

Предтечею гуманістичного підходу до вивчення творчості є А. Адлер. Він вважав, що кожна людина спочатку володіє творчою силою, завдяки якій забезпечується можливість управління власним життям і створюється власний стиль. Компенсаційна теорія творчості А. Адлера розглядає науку, мистецтво та інші галузі культури як спосіб компенсації людиною своїх недоліків. Творче Я, наявне у людини, впливає на кожну грань людського досвіду і робить людину архітектором свого власного життя і творцем своєї особистості. Творчість розглядається як спосіб життя людини (а не тільки як вирішення конкретних завдань), а людина - як творець власного життя (Е. Фромм, Г. Олпорт та ін.) Е. Фромм, наприклад, визначає творчість як здатність «дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це націленість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду». До представників гуманістичної психології відносяться К. Роджерс та А. Маслоу, а також Р. Мей, Д. Морено. Їх погляди на природу творчості дуже близькі, але кожен тим не менше висвітлював різні аспекти даного питання. Центральним поняттям в теорії К. Роджерса, засновника особистісно-орієнтованої терапії, є «поле досвіду» (або «феноменальне поле»). Воно включає події, сприйняття, відчуття і дії, які людина відбирає за принципом потрібності, сам того, може бути, не усвідомлюючи. У полі досвіду входить самість - організований, пов'язаний гештальт, що знаходиться в процесі формування. Вона має на увазі погляд людини на себе, заснований на минулому досвіді, даних сьогодення і очікуваннях майбутнього. Розкриттю самості, за К. Роджерсом, сприяє головний мотив людської діяльності - прагнення до самоактуалізації. Це прагнення має вроджений характер, і на його здійснення чинить значний вплив креативна установка особистості.

Потреба в креативних людей, на думку К. Роджерса, обумовлена ситуацією в сучасному світі, пов'язаної зі збільшенням наукових відкриттів і винаходів. Пасивний і культурно обмежена людина виявляється не в змозі впоратися з потоком питань і проблем, що пред'являються йому навколишнім світом. Платою за відсутність творчого початку є дезадаптація людини. Отже, слідуючи логіці міркувань К. Роджерса, сучасний рівень розвитку науки і техніки висуває вимогу неодмінною творчої адаптації до нового світу, а сама творчість є невід'ємною частиною самоактуалізації людини. А. Маслоу стоверджував, що творчість - універсальна функція людини, яка веде до всіх форм самовираження; здатність до творчості є вродженою, вона закладена в кожному і не вимагає спеціальних талантів, тому творчими можуть бути і домогосподарки, і бізнесмени, і професори. Проте більшість людей втрачають цю здатність у процесі «окультурення», чому в чималому ступені сприяє офіційна освіта. З. Мідник розробив асоціативну теорію творчості. На його думку, суть творчості - в здатності долати стереотипи на кінцевому етапі розумового синтезу і в широті поля асоціацій. Чим з більш віддалених зон смислового простору взяті елементи проблеми, тим більш креативним є процес вирішення.

Творчий процес, за Медников, - це переформулювання асоціативних елементів у нові комбінації, що відповідають поставленому завданню. Критерієм креативності рішень є величина відхилення від стереотипу. Творчість, з точки зору Д. Б. Богоявленської, є ситуативно нестімульованою активністю, що проявляється в прагненні вийти за межі заданої проблеми. Креативний тип особистості властивий всім новаторам незалежно від роду діяльності: льотчикам-випробувачам, художникам, музикантам, винахідникам. І. Тейлор оперує поняттям «трансактуалізація». Воно включає в себе систему особистість-середа. Автор намагається показати, як творчість перетворює навколишню середу, яку роль відіграє особистість в зміні середовища. Трансактуалізірованная особистість протистоїть, на думку автора, реактивної особистості, так само як трансдействіе протидії . Спочатку між психологічним і дійсним оточенням, особливо соціальним, існує невідповідність, що приводить до напруги. Воно може бути зредуковано двома шляхами: зміною особистістю своєї власної перцепції відповідно оточенню або реорганізацією оточення відповідно світу особистості. Автор розглядає перший тип як результат конформності, властивий більшості людей, а другий тип як приводить до творчості . Він виділяє п'ять рівнів творчості: виразне творчість, технічна творчість, винахідницької творчість, новаторський творчість, надзвичайний творчість. Цим рівням розвитку творчості, кожен з яких має різну зону розвитку, відповідають п'ять форм трансактуалізірованних схильностей. К. Роджерс пише, що саме життя і сприйняття світу є творчий акт. Він стверджував , що причина в нестачі творчості - існуюча система освіти, орієнтована на усереднені стандарти. Він стверджував, що здобувши освіту, ми зазвичай стаємо конформістами зі стереотипним мисленням, людьми з" закінченою освітою ", а не вільними, творчими і оригінально мислячими людьми. К. Роджерс розглядав творчість як універсальне явище, вважаючи, що немає суттєвої різниці у творчості при створенні картини, літературного твору, симфонії, винаході нових знарядь убивства, розвитку наукових теорій, пошуку нових особливостей в людських відносинах чи створенні нових граней власної особистості. Г. С. Альтшуллер розробив теорію розвитку творчої особистості. З точки зору автора цієї теорії, здатність до творчості - не талант, а природа людини. Творчість - норма людського буття. Творчі здібності є у всіх, але творчий «генетичний скарб» сам по собі не відкриється, поки не виникне потреба у суспільства і не з'явиться можливість реалізації в особистості. Творчість реалізується в інтелектуальній і духовній діяльності людини. Інтелект дає «нове слово», тобто організовану по-новому інформацію. Духовна діяльність є «генерацією думок». Тому необхідно на всіх етапах становлення особистості стимулювати і організовувати інтелектуальну і духовну діяльність. Вузька спеціалізація пригнічує стимули до творчості. Необхідно універсальну освіту, але не виключаюче спеціального майстерності. Головне - не розвиток здібностей, а створення мотивації на творчість і оволодіння технологією творчої праці.

Основним способом розвитку творчої особистості є самовдосконалення. Роль зовнішнього середовища зводиться до переконання особистості в природності процесу творчості та навчання йому, в постачанні особистості технологіями творчої роботи. О.В. Назаров вважає, що в психологічному аспекті творчість може розглядатися як внутрішньо вмотивований процес активного пошуку особистістю потенційних можливостей гармонійного дозволу об'єктивних і суб'єктивних протиріч, забезпечуваний безпосереднім і опосередкованим відображенням і вираженням багатогранності проявів буття за допомогою різних засобів. Як ми можемо побачити, незважаючи на ряд істотних відкриттів, узагальнень і спостережень, не є вичерпними і повністю охоплюють проблему творчості. Дослідники ставлять і розробляють проблему з позицій власної методології, на цілком певному специфічному мовою і, як правило, акцентують увагу переважно на одному або декількох її аспектах.

1.3 Риси творчої особистості

Робота Чарльза Лімба стала частиною вивчення творчості в інших досліджень, де з'ясувалося, що творчість - це більше, ніж просто талант і високий рівень інтелекту. Риси особистості, такі як відсутність конформізму, допитливість та наполегливість також ведуть до креативності. Здатність генерувати нові ідеї і звужувати варіанти також є суттєвою частиною творчого методу, стверджує Ендрю Мартін, психолог і професор з Університету Сіднея. Ті, хто добре вирішують завдання, визначать мету і питання до того, як розділити їх на частини, потім будуть досліджувати, відсіювати, розподіляти, формувати ідеї і часто навіть відступати до того, як, нарешті, прийдуть до своєї мети. Також має значення соціальний контекст і обставини. За останні 35 років, Тереза Амабайл, професор Гарвардскї Школи Бізнесу, знайшла достатньо доказів для того, щоб розвінчати міф про самотніх геніїв. Інноваційне мислення в такий же або більшою мірою пов'язане з мотивацією людини і такими факторами, як досвід або вроджена креативність. Внутрішня мотивація або "пристрасть до виконання чогось" є особливо важливою, і на неї часто впливає наше соціальне, шкільне або робоче оточення.

Команда вчених під керівництвом Амабайл з'ясували фактори, які підвищують творчість в організаціях, і ними виявилися: позитивне суперництво і незалежність, сильна підтримка групи і здорові відносини з менеджерами і роботодавцями. Також важливі час і фінансування, за умови, що інші фактори враховані. Іноді терміни також можуть стимулювати інновації, до тих пір, поки за ними стоїть значима причина. З іншого боку, політична боротьба на робочому місці, довільні терміни і обмеження часто душать творчість. Дослідники виявили, що люди найбільше виконували творчу роботу, коли у них була можливість поговорити з іншими про завдання, яку вони намагалися вирішити. Для того щоб зрозуміти, як розвиваються ті чи інші творчі здібності, необхідно познайомитися з особливостями особистості творчої людини. Найбільш часто в науковій літературі можна зустріти згадка таких рис особистості, як незалежність у судженнях, самоповагу, перевагу складних завдань, розвинене почуття прекрасного, схильність до ризику, внутрішня мотивація, прагнення до порядку, почуття гумору. Більшість вчених говорять про те, що наявність будь-якої мотивації і особистісної захопленості є головною ознакою творчої особистості. Творча людина чуда конформізму. Саме незалежність суджень дозволяє йому досліджувати шляхи, на які з остраху видатися смішними не насмілюються вступити інші. Творча особистість насилу входить в життя соціальної групи, хоча вона і відкрита для оточуючих і користується певною популярністю. Така людина приймає загальноприйняті цінності лише в тому випадку, якщо вони співпадають з його власними . У той же час вона мало догматична, і її уявлення про життя і суспільства, а також про сенс власних вчинків можуть бути вельми неоднозначними.

Творча людина допитлива і постійно прагне об'єднати дані з різних областей. Обдарована дитина буває, поглинає своєю справою декілька годин і повертається до нього протягом декількох днів. Висока захопленість справою може призводити і до не дуже бажаного прагненню доводити все до повної досконалості. Завищені особисті стандарти і почуття незадоволеності, що виникає тоді, коли результати виявляються гірше запланованих, призводять до деякої вразливості, яку пов'язують з високою відданістю справі. Творчі люди воліють нові речі звичним і простим. Їх сприйняття світу безперервно оновлюється. Діти з високим рівнем розвитку творчих здібностей випереджають інших у колективі і силі сприйняття навколишніх подій і явищ - вони більше вловлюють і розуміють, можуть стежити одночасно за кількома подіями. Таку дитину нерідко порівнюють з губкою, всмоктуючою найрізноманітнішу інформацію і відчуття. Однак дана здатність до сприйняття нерідко супроводжується вразливістю, спричиненої підвищеною чутливістю. Завдяки широті сприйняття і чутливості високотворчі діти глибоко переживають соціальну несправедливість. Як підкреслює Л. Холлінгсуорт, «людина, сприйняття якого хронічно випереджає його можливості, завжди перебуває під стресом». Відмінна пам'ять у поєднанні з раннім мовним розвитком і здібності до класифікації допомагають творчому дитині в ранньому дитинстві накопичувати великий обсяг інформації і інтенсивно використовувати її. Великий словниковий запас дозволяє таким дітям вільно і чітко викладати.

Однак заради задоволення вони часто винаходять власні слова. Для творчих дітей дуже характерна жива уява, включення елементів гри у виконання завдань, винахідливість, багата фантазія. Для того щоб дещо впорядкувати іноді протилежні риси творчих особистостей, В.Н. Дружинін пропонує розглядати присутність тих чи інших властивостей у творчої людини з точки зору відносин рівня його інтелекту і креативності. У тому випадку, коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина частіше всього добре адаптований до середовища, активний, емоційно врівноважений, незалежний і ін.

При поєднанні креативності з невисоким інтелектом людина найчастіше невротичен, тривожний, погано адаптований до вимог соціального оточення. Поєднання інтелекту і креативності привертає до вибору різних сфер соціальної активності. Лабмозо Чазаре багато років вивчав зв'язок між геніальними та творчими людьми. У своїй роботі Ломброзо пише про фізичне схожості геніальних людей з божевільними, про вплив різних явищ (атмосферних, спадковості та ін.) на геніальність і божевілля, наводить приклади, численні свідчення медичного характеру про наявність у ряду письменників психічних відхилень, а також описує спеціальні особливості геніальних людей, що страждали в той же час і божевіллям.

Він виявив такі особливості творчих людей:

1. Багато хто з них зловживав наркотичними речовинами і спиртними напоями.

2. Багато хто не відчував потреби працювати спокійно в тиші свого кабінету, а начебто не могли всидіти на одному місці і повинні були постійно подорожувати.

3. Вони часто міняли свої професії та спеціальності.

4. Майже всі генії надавали великого значення своїм сновидінням.

5. У всіх геніїв є свій особливий стиль, який відрізняє їх від інших здорових письменників і властивий їм, може бути, саме тому, що він виробляється під впливом психозу. Положення це підтверджується і власним визнанням таких геніїв, що всі вони по закінченні екстазу не здатні не тільки складати, а й мислити.

6. Головні ознаки ненормальності цих великих людей виражаються вже в самому будові їх усного та писемного мовлення, в нелогічних висновках, в безглуздих протиріччях.

7. Майже всі вони глибоко страждали від релігійних сумнівів. Гіпотеза «геній і безумство» відроджується і в наші дні. Д. Карлсон вважає, що геній - це носій рецесивного гена шизофренії.

У гомозиготному стані ген проявляється у хворобі. Наприклад, син геніального Ейнштейна хворів на шизофренію. У цьому списку - Декарт, Паскаль, Ньютон, Фарадей, Дарвін, Платон, Емерсон, Ніцше, Спенсер, Джемс та ін. Отже, потреби і похідні від них трансформації - мотиви, інтереси, переконання, прагнення, бажання, ціннісні орієнтації - представляють основу і рушійну силу людської поведінки, його спонукання і мету. У тому випадку, коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина частіше всього добре адаптований до середовища, активний, емоційно врівноважений, незалежний і т. д. Навпаки, при поєднанні креативності з невисоким інтелектом людина найчастіше невротичен, тривожний, погано адаптований до вимог соціального оточення. Поєднання інтелекту і креативності привертає до вибору різних сфер соціальної активності.

1.4 Методи діагностики творчих здібностей

Майже настільки ж запеклою, як і суперечка про природу творчих здібностей, є дискусія про підходи до діагностики креативності.

Виділивши спільні погляди кількох наукових шкіл з даної проблеми, можна констатувати основні принципи діагностики творчих здібностей:

1. Творчі здібності відносяться до дивергентного мислення, тобто типом мислення, що йде в різних напрямках від проблеми, відштовхуючись від її змісту, тоді як типове для нас - конвергентне мислення - спрямовано на пошук з безлічі рішень єдино вірного. Численні тести вимірювання інтелекту (IQ), що виявляють швидкість і точність знаходження вірного рішення з безлічі можливих, не годяться для вимірювання креативності.

2. У процесі діагностики креативність підрозділяють на вербальну (словесне творче мислення) і невербальну (образотворче творче мислення). Такий поділ стало виправданим після виявлення зв'язку вказаних видів креативності з відповідними чинниками інтелекту: образним і вербальним.

3. Люди, використовуючи в повсякденності в переважно конвергентне мислення, звикають вживати слова і образи в певній асоціативного зв'язку з іншими словами, причому стереотипи і шаблони в кожній культурі (соціальній групі) свої і повинні визначатися спеціально для кожної вибірки випробуваних.

Звідси креативний розумовий процес, по суті, є формуванням нових смислових асоціацій, величина віддаленості яких від стереотипу може служити виміром креативності особистості. Дослідження різних методик діагностики творчих здібностей дозволило виявити загальні принципи оцінки креативності: а) індекс продуктивності як відношення числа відповідей до кількості завдань; б) індекс оригінальності як сума індексів оригінальності (тобто зворотних величин по відношенню до частоти зустрічальності відповіді у вибірці) окремих відповідей, віднесена до загальної кількості відповідей; в) індекс унікальності як відношення кількості унікальних (що не зустрічаються у вибірці) відповідей до загальної їх кількості. Для підвищення якості тестування креативності необхідне дотримання таких основних параметрів креативної середи, як: відсутність обмеження за часом; мінімізація мотивації досягнення; відсутність змагальної мотивації і критики дій; відсутність у тестовій інструкції жорсткої установки на творчість.

Отже, умови креативнго середовища створюють можливості прояву креативності, при цьому високі показники тестування значимо виявляють креативних особистостей. У той же час, низькі результати тестування не свідчать про відсутність креативності у випробовуваного, так як творчі прояви спонтанні і непідвласні довільної регуляції. Існують такі методики діагностування творчих здібностей: методика Е. Торренса, методика С. Медника, методика Г. Дэвиса, тести Дж. Гілфордата iн.

Таким чином, методики діагностики творчих здібностей призначені, в першу чергу, для фактичного визначення креативних особистостей в конкретній вибірці на момент тестування.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КРЕАТИВНОСТІ

особистість творчий креативність здібність

Таблиця 2.1 - Показники невербальної креативності у студентів соціально-психологічного факультету

Таблиця 2.2 - Показники невербальної креативності в учнів музикальної школи

Размещено на Allbest.ru