Особливості переживання провини неповнолітніми, схильними до правопорушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Ростомова Лада Миколаївна

УДК 159:351.745.5

Особливості Переживання провини неповнолітніми, схильними до правопорушень

19.00.06 - юридична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Київ - 2010



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському державному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор психологічних наук, доцент

МОРОЗ Людмила Іванівна,

Академія управління МВС, кафедра роботи з персоналом, юридичної психології, педагогіки та політології, професор

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор Максимова Наталя Юріївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра соціальної роботи; професор;

кандидат юридичних наук, доцент

Корецький Сергій Миколайович,

Київський національний університет внутрішніх справ, кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права, доцент

Захист відбудеться 14 травня 2010 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.731.01 в Академії управління МВС за адресою: 02660, м. Київ, вул. Колекторна, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії управління МВС за адресою: 02660, м. Київ, вул. Колекторна, 4

Автореферат розісланий 13 квітня 2010 р.

Т.в.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради Т.Ю. Ваврик



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена високим рівнем злочинності неповнолітніх в Україні та недостатньою ефективністю її профілактики. Злочинність неповнолітніх в Україні сягає 7-10 відсотків від загального рівня злочинності, дві третини дорослих злочинців свою кримінальну діяльність розпочали у неповнолітньому віці. Для усунення такого становища необхідно посилювати профілактичну складову боротьби зі злочинністю саме дітей, відшуковувати дієві засоби усунення порушень у їх морально-психологічному розвитку.

Сучасними науковими дослідженнями з кримінології, вікової, педагогічної, соціальної, юридичної психології та девіантології (Ю.М. Антонян, В.І. Барко, Л.С. Виготський, О.М. Джужа, Г.Є. Запорожцева, О.В. Змановська, Г. Зер, Ю.Б. Ірхін, Л.І. Казміренко, Ю.О. Клейберг, І.С.Кон, С.М. Корецький, М.В. Костицький, В.М. Кудрявцев, Н.Ю. Максимова, С.Д. Максименко, В.С. Медвєдєв, Л.І. Мороз, К. Муздибаєв, М. Райт, В.М. Оржеховська, О.П. Саннікова, Т.Є. Семикоп, В.О. Татенко, Л.Б. Шнайдер, С.І. Яковенко та ін.) закладено підґрунтя для розроблення ефективної системи профілактики і коригування порушень у морально-психологічному розвитку неповнолітніх. Зрозуміло, що цю систему потрібно постійно удосконалювати з урахуванням змін, які відбуваються на рівні суспільної та індивідуальної свідомості.

Аналіз праць з психології переживання провини свідчить, що в зарубіжній психології цей напрям активно розвивався останні п'ятдесят років (K. Barret, R. Вaumeister, M. Berkowitz, J. Bybee, N. Eisenberg, T. Ferguson, M. Hoffman, M. Lewis, M. Mosher, J. Tangney). Однак існують труднощі щодо застосування результатів цих досліджень, адже переживання провини значним чином залежить від національної культури, ментальності, воно є соціальним як за суттю, так і за походженням. У вітчизняній психології досліджень, присвячених ролі переживання провини в моральному розвитку, не багато: це праці Ф.В. Басіна, Ф.Ю. Василюка, Д.О. Дружиненко, О.Л. Малєєвої. Проте питання генезису, ролі та функцій переживання провини, його зв'язку з протиправною поведінкою неповнолітніх спеціально не досліджувалися.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11.07.2001 р., наказу МВС України від 05.07.2004 № 755 «Про затвердження Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років», Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767, Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності» від 4.05.2007 р. № 376, а також тематиці НДР кафедр практичної психології Київського національного університету внутрішніх справ (далі - КНУВС), юридичної психології та педагогіки Одеського державного університету внутрішніх справ (далі - ОДУВС). Дисертаційне дослідження є складовою загально-кафедральної теми «Психолого-педагогічні основи професійної підготовки працівників ОВС» від 11.06.2009 р. Українським інститутом науково-технічної та економічної інформації (№ 0109U005526). Тема дисертації схвалена вченою радою ОДУВС (протокол № 8від 25 березня 2009 р.), узгоджена в бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 8 від 22 грудня 2009 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування доцільності використання методики актуалізації конструктивного переживання почуття провини неповнолітніми, що знаходяться на обліку в територіальних підрозділах кримінальної міліції у справах дітей (далі - КМСД) при здійсненні індивідуальної профілактичної роботи з ними.

Відповідно до мети визначені такі завдання дослідження:

- визначити роль ставлення до себе в регуляції поведінки та вплив цього ставлення на особливості переживання провини за конкретні вчинки;

- дослідити «Я-концепцію» неповнолітніх правопорушників й особливості переживання ними почуття провини, з'ясувати можливість впливу на ці психічні утворення при проведенні профілактично-коригувальної роботи;

- віднайти засоби психологічного впливу на зміст і характер переживання провини неповнолітніми, що знаходяться на обліку в КМСД, для використання в індивідуальній профілактичній роботі з цими дітьми.

Об'єкт дослідження - ставлення до себе та своїх вчинків як суб'єктивний чинник правомірної або протиправної поведінки неповнолітніх.

Предмет дослідження - особливості переживання провини неповнолітніми, схильними до правопорушень.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань використано комплекс теоретичних та експериментальних методів дослідження.

Для теоретичного дослідження, зокрема, уточнення об'єкта та предмета дослідження, вдосконалення поняттєвого апарату та планування експериментальної роботи, використані загальнонаукові методи пізнання: аналізу, синтезу, порівняння, моделювання, узагальнення статистичних даних.

Для проведення констатуючого експерименту використано методи анкетування, сфокусованого інтерв'ю, комплекс із семи опитувальників: «Хто Я» (М. Кун-Т. Макпартленд), дослідження Я-реального та ідеального (Т. Лірі), самоставлення (В.В. Столін, Р.С. Пантілєєв), схильності до девіантної поведінки (О.М. Орлов), методики дослідження структури самосвідомості (О.Ю. Веретенніков), психологічної захищеності особистості (Б.А. Баєва), провідних механізмів психічного захисту (Р. Плутчік) (підрозділ 2.2), які забезпечили об'єктивацію «Я-концепції» досліджуваних, надали можливість з'ясувати провідні механізми психічного захисту. Зміст та інтенсивність переживань неповнолітніми провини за дії, що суперечать моральним і правовим нормам, досліджені за допомогою опитувальника, розробленого здобувачем, а також тесту кольорових виборів М. Люшера у модифікації Є.Ф. Бажина та О.М Еткінда (підрозділ 2.3).

При підготовці до формувального експерименту проведено анкетування працівників КМСД та фокус-групи, що дозволило виявити потребу у розробленні активних методів впливу на зміст та інтенсивність переживання провини неповнолітніми (підрозділ 3.2), а безпосередньо під час експерименту використано методику рефлексивного аналізу вчинків неповнолітніх (як елемент підготовки до участі в «колі примирення»), розроблене автором стандартизоване інтерв'ю «Хто винен?», окремі процедури розробленого Л.І. Мороз рефлексивного тренінгу особистісного зростання (підрозділ 3.3).

Для контролю результативності формувального експерименту застосовані «Морфологічний тест життєвих цінностей», методики дослідження ціннісних орієнтацій (М. Рокича) та рівня суб'єктивного контролю (РСК), експертна оцінка. Статистичне опрацювання даних (оцінка достовірності відмінностей за t-критерієм Ст'юдента й критерієм х2 Пірсона) виконане за допомогою комп'ютерної програми SPSS 13.0 for Windows.

Емпірична база включає результати динамічного спостереження за 60 неповнолітніми віком 15-17 років чоловічої статі, з яких 30 входили до експериментальної групи (знаходились на обліку в КМСД МВС України в м. Одеса), 30 - до контрольної групи неповнолітніх; опитування 32 працівників КМСД та двох фокус-груп із ними. Проаналізована чинна нормативна база діяльності КМСД, статистичні дані щодо злочинності неповнолітніх, 186 карток профілактичного обліку неповнолітніх правопорушників, 120 цільових профілактичних програм, опублікованих англійською мовою.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням особливостей переживання провини неповнолітніми, схильними до правопорушень.

Уперше:

розкрито зміст поняття «переживання провини» та з'ясовано роль цього переживання в детермінації як правомірної, так і протиправної поведінки;

розроблено методику рефлексивного аналізу вчинків неповнолітніх як засіб психологічного впливу на їх самосвідомість при підготовці;

до участі у процедурах відновного правосуддя, зокрема у «колі примирення».

Удосконалено:

- методичні засади проведення індивідуальної профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до правопорушень;

- методи впливу на зміст і характер переживання провини неповнолітніми за конкретні вчинки.

Дістали подальший розвиток:

- уявлення про особливості самосвідомості та ставлення до себе і власних вчинків неповнолітніх, схильних і не схильних до правопорушень;

- розуміння змісту індивідуально-профілактичної роботи працівників КМСД з неповнолітніми, що знаходяться на профілактичному обліку.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у використанні методики профілактично-коригувального впливу на неповнолітніх, схильних до правопорушень, для забезпечення конструктивного переживання ними провини, усвідомлення хибності власної поведінки, мотивування відшкодування завданої шкоди й актуалізацію таких морально-психологічних утворень особистості, як совість та сором.

У практичну діяльність ОВС запроваджено методику психологічного аналізу поведінки й особливостей самоставлення неповнолітніх, схильних до правопорушень (акт впровадження у КМСД ГУ МВС України в Одеській обл. від 12.11.2009 р.); рефлексивного психологічного тренінгу особистісного зростання неповнолітніх, схильних до правопорушень, який нівелює дію механізмів психічного захисту та сприяє усвідомленню ними вад особистості (акт впровадження КМСД ГУ МВС України в Одеській обл. від 04.01.2010 р.).

Результати дослідження запроваджені у навчальний процес ОДУВС і Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова (акти впровадження від 10.11.2009 р. і 13.01.2010 р.). Результати дослідження можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях проблем переживання провини.

Особистий внесок здобувача. У двох статтях та тезах, написаних у співавторстві з Л.І. Мороз, доробок здобувача становить 50% (виклад методів і результатів досліджень, інтерпретація даних). У розділі навчального посібника, написаного у співавторстві з Л.І. Мороз і С.І. Яковенком доробок здобувача становить 30 % (огляд профілактичних програм).

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи оприлюднені на семи науково-практичних конференціях, в тому числі чотирьох конференціях міжнародного рівня: «Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика» (м. Умань, 13 травня 2009 р.), «Екологічна психологія сьогодні» (м. Київ, 14 травня 2009 р.); «Соціалізація особистості і суспільні трансформації: механізми взаємовпливу та вияви» (м. Чернівці, 16 травня 2009 р.) «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді: співпраця міліції та громади заради безпеки» (м. Київ, 22-23 жовтня 2009 р.) та трьох конференціях всеукраїнського рівня: ІІ і ІІІ конференції «Становлення особистості професіонала: перспективи й розвиток» (м. Одеса, 20 лютого 2009 р. і 19 лютого 2010 р.); «Девіантна поведінка: юридичні, психологічні та соціологічні аспекти» (м. Харків, 10-11 березня 2009 р.), а також на розширеному засіданні кафедри юридичної психології та педагогіки ОДУВС (протокол № 6 від 03.02.2010 р.).

Публікації. Результати дисертації викладено у 9 публікаціях: з них 5 статті у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків (15 стор.), списку використаних джерел (292 найменування, з них 72 англійською мовою). Повний обсяг дисертації - 236 стор. основний зміст - 192 стор. Ілюстрації подано у 12 таблицях і 2 рисунках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

неправомірний поведінка неповнолітній детермінація

У вступі розкривається стан наукового розроблення проблеми переживання провини неповнолітніми, схильними до правопорушень, подається загальна характеристика роботи, зокрема, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт і предмет. Висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію роботи та її впровадження.

У першому розділі «Теоретичні засади вивчення проблеми детермінації неправомірної поведінки дітей» наводяться результати аналізу наукової літератури, присвяченої психологічним чинникам девіантної та протиправної поведінки неповнолітніх.

У підрозділі 1.1. «Теоретико-методологічні проблеми детермінації девіантної поведінки» показано, що в останні роки увага дослідників змістилася з питання про причини і наслідки девіантної та злочинної поведінки неповнолітніх на проблему щодо можливості її профілактики. Ю.М. Антонян, В.І. Барко, О.М.Джужа, В.В.Землянська, Г. Зер, Ю.О.Клейберг, С.М Корецький, Н.Ю. Максимова, Л.І. Мороз, М.Райт, В.О.Татенко, Л.Б. Шнайдер, С.І.Яковенко та інші автори розробили теоретичні і прикладні засади загальної, спеціальної, індивідуальної, комплексної профілактики девіантної й протиправної поведінки. Ці вчені запропонували інноваційні (відновний, проактивний) підходи та конкретні психолого-педагогічні методики її профілактики і корекції, засновані, зокрема, на розвитку самосвідомості та критичного ставлення до своїх вчинків.

Феномену переживання провини приділяв увагу З. Фрейд, а згодом до його вивчення долучилися і багато інших представників психоаналізу (А. Адлер, Е. Еріксон, М. Кляйн, А. Фрейд, Е. Фром, К. Хорні, К. Юнг); екзістенціально-гуманістичного (Р. Мей, Ж.-П. Сартр, В. Франкл, І. Ялом) і когнітивно-поведінкового напрямів психології та психіатрії (Д. Ангер, А. Бек, Б. Магер, Д. Мошер, Д. Олівер, С. Сарасон, Д. Світцер). Названі науковці розробили методики, спрямовані на позбавлення людини хворобливого почуття провини, і водночас довели, що переживання провини необхідне людині для духовного розвитку, а тому не варто його усувати чи полегшувати.

Теоретичне осмислення феномена провини спочатку здійснювалося з позицій етики (Аристотель, Спіноза, І. Кант, І. Фіхте, М. Бердяєв, В. Соловйов, С. К'єркегор, М. Хайдеггер та ін.), теології (М. Бубер, П. Тілліх та ін.), антропології та соціальної психології (Х. Левіс, Д. Майєрс, М. Мід, Дж.Тейлор).

У загальній та віковій психології нагромаджено значний обсяг даних стосовно сутності та генезису переживання провини (Ф.В. Басін, M. Берковітц, Ф.Ю. Василюк, Д.О. Дружиненко, О.Л. Малєєва, К. Муздибаєв, Дж. Тангней), але загальновизнаного тлумачення цього явища не існує. Систематизація та узагальнення відповідних теоретико-експериментальних даних дозволили сформулювати низку гіпотез про зв'язок переживання провини з системою відношень людини; цінностями, смислами та рівнем морально-психологічного розвитку. Ці положення вказують на суттєву роль переживання провини у запобіганні порушенням у морально-психологічному розвитку дітей, а також у профілактиці та корекції аморальної й протиправної поведінки неповнолітніх.

У підрозділі 1.2. «Я-концепція як чинник правомірної поведінки людини» надано визначення «Я-концепції» як цілісного, хоча й не позбавленого внутрішньої суперечності, образу власного «Я», ставлення до себе, в якому виділяють окремі компоненти: когнітивний - образ зовнішності, здібностей, особистісних якостей, соціального статусу тощо (самосвідомість); емоційний - самоповага, самозакоханість; оцінно-вольовий - прагнення вдосконалити себе, заслужити визнання інших (Р. Бернc). К. Роджерс звернув увагу на існування усвідомлених і неусвідомлених компонентів Я-концепції. В.В. Столін вважає головними функціями «Я-концепції» зв'язування особистості в єдине ціле та диференціацію її складових. На думку І.С. Кона, «Я-концепції» вбирає в себе поточні переживання у формі самопочуття, відчуття впевненості в собі, своєї захищеності й т. ін.

Аналіз наукової літератури та результати пілотажного дослідження дозволили зробити попередні висновки про умови розвитку «Я-концепції» та її компонентів у старшому підлітковому та юнацькому віці, зокрема у девіантів. Позитивна «Я-концепція», високий рівень самосвідомості спрямовує неповнолітнього на самовдосконалення, подолання негативних якостей свого “Я”. Вирішальне значення для формування позитивної «Я-концепції» в цьому віці відіграють взаємини зі «значущими» іншими. Особливе місце серед них посідають батьки, оскільки саме вони з народження закладають фундамент «Я-концепції». Ставлення до себе, знання про себе, самооцінка формуються під впливом мікросоціального оточення на підставі оцінювання вчинків, окремих якостей особистості. За наявності негативної «Я-концепції» проступки сприймаються суб'єктом як прийнятні; відчуття сорому, провини - часто відсутні. Щоб виправити таку ситуацію, необхідна спеціально організована профілактико-коригувальна робота, спрямована на активізацію рефлексивних процесів, важливих для вироблення критичного ставлення до себе.

Запропонована класифікація осіб, що переживають провину: 1) ті, в кого вона безпідставна (невротична, не пов'язана з конкретними порушеннями норм поведінки); 2) ті, в кого вона детермінована конкретними аморальними чи протиправними діями. Останні поділяються на осіб, які переживають: а) провину за конкретну дію чи бездіяльність; б) провину генералізовану, не пов'язану з конкретними подіями; в) провину перед конкретною особою; г) провину перед широким загалом людей. Окрім того виділено категорії невинуватих і тих, хто не відчуває провини, хоча підстави для цього існують. Переживання провини у цьому випадку заміщується тривожністю, гнівом, страхом покарання тощо.

Соціальна ідентичність тлумачиться як усвідомлення своєї належності до громади для задоволення відповідної потреби й уникнення самотності, що досягається шляхом ототожнення з соціальними цінностями й дотримання норм соціально прийнятної поведінки. Дітей, які не отримали належного сімейного виховання, не сприймає дитяче середовище й негативно оцінюють педагоги, внаслідок чого їм важко виробити свою ідентичність. Їх соціальну дезадаптацію несвідомо компенсують механізми психічного захисту.

У підрозділі 1.3. «Совість, сором й переживання провини як регулятори правомірної поведінки» зазначено, що серед детермінант протиправної або правомірної поведінки неповнолітніх міркування правового порядку практично відсутні. Більше значення мають суб'єктивні переживання, думки та почуття, пов'язані з морально-психологічними якостями особистості, зокрема, страхом суспільного осуду, покарання, переживанням провини. На жаль, такі поняття, як честь, совість, сором у наш час виходять із вжитку у молодіжному середовищі, їх не часто можна почути в родинному колі чи в школі, їх все рідше досліджують науковці. Проте існують теоретичні та практичні передумови активізації цих морально-психічних утворень, наприклад, шляхом застосування відновного підходу в ювенальній юстиції.

На підставі аналізу філософської та психолого-педагогічної літератури розкрито логіку становлення поняттєвого апарату, що використовується для тлумачення детермінант правомірної та протиправної поведінки, виписано зміст і відмінності таких понять, як совість, почуття сорому й переживання провини. Доведено, що ці психологічні утворення можуть стати потужними чинниками правомірної поведінки, унеможливлювати злочинні дії особистості.

У другому розділі «Дослідження психологічних чинників девіантної поведінки» розкрита роль когнітивних та емоційних складових «Я-концепції», специфіка переживання провини з огляду на те, що поняття самоставлення внаслідок дії механізмів психічного захисту є досить складним для безпосереднього вивчення. У підрозділі 2.1. «Організація, експериментальна база та методика дослідження самоставлення неповнолітніх, схильних до правопорушень» наводиться детальний опис програми й головних етапів експериментального дослідження, аргументується вибір дослідницьких методів та методик, зазначаються кількісні та якісні параметри вибірки.

У підрозділі 2.2. «Результати психологічного аналізу детермінації вчинків неповнолітніх правопорушників» наведені результати емпіричного дослідження. Методика «Хто Я» М. Куна-Т. Макпартленда дозволила зібрати дані для аналізу семантичного поля «Я-концепції» основної та контрольної групи. Встановлено, що їх основу утворюють соціальні ролі, ознаки належності до певної соціальної групи, а також індивідуальні ознаки поведінки та зовнішності. Самохарактеристика представника основної групи містить окремі негативні оцінки, що вказує на низьку самооцінку й браваду своїми недоліками. Це положення підтверджує порівняння «Я-реального» та «Я-ідеального» за методикою Т. Лірі. У профілі провідних тенденцій взаємодії з оточуючими у представників основної групи привалює агресивно-домінантний стиль взаємин, не прийняття позиції покори та залежності. Ці особи агресивні та підозрілі, не схильні до проявів альтруїзму. Різниці між «Я-реальним» та «Я-ідеальним» на рівні порівняння середнього арифметичного зовсім не велика, але в індивідуальних профілях вона присутня (середнє стандартне відхилення 2,3 бала, в три рази більше, ніж у контрольній групі - 0,7 бала). Представники контрольної групи, будучи соціально адаптованими, констатують при описі «Я-реального» схильність до домінування, яка властиве підлітково-юнацького віку. Коефіцієнти домінування та дружелюбності за тестом Т. Лірі неповнолітніх основної та контрольної групи відрізняються на рівні достовірності > 0,05%. Виявлена суттєва різниця (р<0,01) між самооцінкою неповнолітніх основної групи та їх експертною оцінкою з боку працівників КМСД.

Методика дослідження самоповаги В.В.Століна та С.Р.Пантілєєва надає можливість констатувати, що загальний рівень самоповаги у представників контрольної групи вищий за всіма параметрами. Найбільш високі з них - самоповага й симпатія до себе.

Представникам основної групи не комфортно, їх непокоять внутрішні та міжособистісні конфлікти. Про це свідчать дані, отримані за допомогою тесту самоповаги С.Р. Пантілєєва. Достовірні відмінності між групами, які порівнюються, мають місце за всіма шкалами, але найбільш виразні за такими шкалами, як самовпевненість, самоприхильність, внутрішня конфліктність й самозвинувачення (рівень достовірності відмінностей за критерієм Пірсона -р<0,01). Представники основної групи в середньому надмірно впевнені в собі й самоприхильні, що свідчить про брак самокритичності. Таке заперечення дійсності призводить до високого рівня внутрішньої конфліктності, яка парадоксально сполучена з низьким рівнем самозвинувачення. Слід зауважити, що в контрольній групі варіативність даних не дуже висока, що вказує на більшу однорідність цієї групи. Основна група, навпаки, вирізняється високою варіативністю даних, які за деякими показниками змінюються більш, ніж на 30 %. Це свідчить про особливу важливість саме індивідуальної профілактично-коригувальної роботи з ними.

Серед досліджуваних неповнолітніх безпідставне (невротичне) переживання провини не виявлено. У всіх досліджуваних в анамнезі присутні конкретні аморальні та протиправні дії. Але інтенсивність переживання провини у них різна. Серед представників основної групи більшість переживає провину за конкретні дії, у контрольній групі домінує генералізоване відчуття провини.

Відчуття провини перед потерпілою особою в обох групах респондентів виражене найменше. Про неї вони намагаються не думати: їм шкода себе та рідних, яких вони (на їх думку) осоромили, але останнє більше стосується неповнолітніх з контрольної групи, для яких стосунки з рідними є значущими.

У підрозділі 2.3. «Дослідження дії механізмів психічного захисту неповнолітніх, схильних до правопорушень» показано, що такі теоретичні конструкти, як «Я-концепція», «механізм психічного захисту», «локус контролю» мають значну цінність для розуміння людини, зокрема неповнолітніх правопорушників, надання їм цілеспрямованої психологічної допомоги з метою формування адекватної самооцінки, прагнення змінювати себе на краще. Важливими засобами такої допомоги можуть стати психологічний аналіз проступків неповнолітніх правопорушників, заснований на вчинковій парадигмі (М.М. Бахтін, С.Л. Рубінштейн, В.А. Роменець, В.О. Татенко та ін.), й рефлексивний тренінг особистісного зростання, запропонований Л.І. Мороз.

Потреба у систематичній рефлексії зумовлена низьким рівнем розвитку самосвідомості неповнолітніх правопорушників, необхідністю враховувати феномени психологічної захищеності й психічного захисту, наявність неусвідомлюваних захисних механізмів та більш-менш свідомих стратегій подолання негараздів. Їх вирізняє рівень усвідомлення, адекватність обставинам, ефективність. Вважається, що наявність автоматичних захисних реакцій зумовлює регрес і соціальну дезадаптацію особистості, унеможливлює конструктивний вихід з ситуації морального вибору.

Результати емпіричного дослідження неповнолітніх, схильних та не схильних до правопорушень, свідчать про те, що перші сприймають світ як небезпечний й налаштовані на самозахист. Відсутність відчуття соціальної та психологічної захищеності активізує в них дію несвідомих, регресивних механізмів психічного самозахисту та ігнорування критики. Водночас фіксується зниження рівня самоконтролю, зростає схильність до девіантної поведінки (за методикою О.М. Орлова). У неповнолітніх, схильних до правопорушень, переживання провини мало виражене й корелює з неадекватно високою самооцінкою, екстраверсією, низькою сенситивністю, тенденцією до домінантно-незалежних стосунків, конфліктом з матір'ю. В їх узагальненому профілі провідних механізмів психологічного захисту (за Р. Плутчіком) домінують механізми витиснення, регресії та проекції. Противаг цим тенденціям у вигляді почуттів сорому, провини, не виявлено.

У третьому розділі «Методи актуалізації конструктивних переживань неповнолітніх, схильних до правопорушень» розглянуто теоретичні, організаційні та методичні підходи до здійснення загальної, спеціальної й індивідуальної профілактики правопорушень неповнолітніх з боку працівників КМСД, а також показано, яким чином методи відновного правосуддя можуть сприяти актуалізації в цих дітей конструктивного переживання провини.

У підрозділі 3.1. «Методи профілактично-коригувального впливу на неповнолітніх, схильних до правопорушень» уточнено зміст і співвідношення понять «попередження», «профілактика» «запобігання», «припинення», визначені суб'єкти, уповноважені здійснювати профілактичну роботу з неповнолітніми, схильними до правопорушень; відзначена можливість оптимального поєднання різних форм і рівнів профілактики правопорушень.

З огляду на ідеї проактивного управління криміногенною ситуацією доцільним вбачається у контексті соціально-екологічного підходу при профілактиці правопорушень неповнолітніх необхідне гармонійне поєднання загальної та індивідуальної профілактики. Рання (первинна) профілактика тлумачиться як сукупність здійснюваних державними органами і громадськими організаціями заходів для покращення умов життя та виховання неповнолітніх у випадках, коли зовнішні обставини загрожують їх нормальному розвитку; знешкодження джерел антисоціального впливу на них; корекції розвитку особистості неповнолітніх, які мають девіантну поведінку.

На підставі аналізу понад 120 опублікованих за останні 10 років англійською мовою цільових профілактичних програм зроблено висновок про неможливість оцінити ефективність більшості з них через відсутність чітких кількісних і якісних критеріїв оцінки, аргументів на користь причинно-наслідкового зв'язку між проведеними заходами та рівнем злочинності. Останнє змушує активізувати зусилля фахівців з девіантології щодо підвищення рівня професійної компетентності працівників державних та недержавних інституцій які проводять профілактичну роботу та покращання їх взаємодії.

У підрозділі 3.2. «Роль та завдання працівників КМСД щодо профілактично-коригувального впливу на неповнолітніх, схильних до правопорушень» наведено пояснення щодо особливого місця цієї служби серед інших суб'єктів профілактичної роботи; надано психологічну характеристику профілактичної діяльності, форм і методів її здійснення, визначено кваліфікаційні вимоги до працівників КМСД, їх спеціалізація за напрямами діяльності. Профілактична діяльність потребує насамперед юридичних, психологічних і педагогічних знань, умінь та навичок. Варто звернути увагу на недостатній рівень підготовленості працівників КМСД саме до профілактичної діяльності. Їм бракує зовнішньої та внутрішньої мотивації, чіткого розуміння реального та бажаного стану предмета діяльності (ним може бути окрема особа, сім'я, мала група, громада, територія, що обслуговується, віктимні категорії населення тощо). Криміногенна ситуація, оцінка стану предмета діяльності та наявних ресурсів суб'єкта визначають вибір цими працівниками засобів впливу на предмет діяльності. Після безпосереднього впливу необхідно оцінити результат, ефективність діяльності, за необхідності внести у цю діяльність потрібні корективи.

Результативність проактивної моделі профілактики насамперед залежить від якості обліку та аналізу соціальних дисфункцій. Найбільш істотні недоліки у вирішенні цих завдань зумовлені браком достовірних даних для аналізу, ненадійністю прогнозів. Ці труднощі виникають через відсутність методики опрацювання фактів і закономірностей, брак ідей, які б могли впливати на криміногенну ситуацію на загальнодержавному та місцевому рівнях. Аналогічні проблеми виникають і при індивідуальній профілактиці, яка ставить високі вимоги до рівня компетентності суб'єкта профілактики, організаційно-методичного забезпечення КМСД. Ці проблеми зумовлені: а) браком методичних розробок, що визначають зміст і порядок проведення профілактичної роботи; б) недостатнім рівнем професійної майстерності практичних працівників КМСД через брак знань з педагогіки та психології; в) низьким рівнем взаємодії та неузгодженістю дій при вирішенні спільних завдань з іншими суб'єктами профілактики правопорушень неповнолітніх.

Працівники КМСД - учасники фокус-групи - визначили, що індивідуальна профілактика являє собою діяльність, спрямовану на виявлення осіб, від яких можна очікувати вчинення правопорушень, а також здійснення впливу на таких осіб та їх соціальне середовище з метою корекції поведінки цих осіб, усунення, послаблення або нейтралізації криміногенних чинників. Індивідуальна профілактика здійснюється як стосовно неповнолітніх, які вже вчиняли правопорушення, для того, щоб не допустити рецидиву, так і відносно тих дітей, які опинилися у несприятливих умовах і можуть у зв'язку з цим вчинити правопорушення.

У підрозділі 3.3. «Методи актуалізації переживання провини у неповнолітніх, схильних до правопорушень та результати їх застосування» обґрунтовано переваги відновного правосуддя порівняно з каральним підходом. Розглянуто відмінності індивідуальної, групової та комплексної профілактики. Проаналізовано можливості застосування методики рефремінгу для індивідуальної та групової профілактичної роботі з неповнолітніми, зокрема для спонукання неповнолітніх правопорушників до переосмислення своїх вчинків та усвідомлення їх негативних наслідків одночасно з показом переваг участі у соціально-позитивній діяльності.

Залежно від того, наскільки неповнолітній довіряє ініціаторові профілактичної роботи, для опрацювання можна застосувати три різні формати взаємодії: 1) конфіденційний - один на один; 2) псевдогруповий (у присутності інших неповнолітніх, аж до участі у повномасштабному «колі примирення»); 3) груповий тренінг (рефлексивний - за змістом й особистісного зростання - за метою), який є не тільки ретроспективним (таким, що відтворює події минулого), а й конструктивним, спрямованим на моделювання теперішнього і майбутнього. Перша форма заснована на здатності неповнолітнього скористатися допомогою іншої людини при аналізі своїх вчинків та переживань. Для цього потрібні довіра, авторитет, прагнення бути чесним перед собою. Дві інші форми роботи використовують ресурси групової зони найближчого розвитку. Всі ці форми можуть застосовуватися послідовно або окремо й незалежно одна від іншої.

На етапі підготовки неповнолітніх до участі у «колі примирення» здобувачем проводилося стандартизоване інтерв'ю «Хто винен?», яке дозволило розділити респондентів на тих, хто визнає свою провину за конкретні протиправні дії (44 %), та тих, хто її заперечує (56 %). Потім вони залучалися до рефлексивного психологічного аналізу власних вчинків і розроблення програми реінтеграції до громади, в тому числі шляхом участі у «колі примирення» з потерпілим. Усі 100 % неповнолітніх, які погодилися на рефлексивний аналіз їх вчинків, не тільки визнали себе винними, але й пережили катарсис. Згодом всі вони взяли участь у «колі примирення», в результаті якого щиро розкаялися у вчиненому й отримали прощення потерпілих.

Неповнолітні, які заперечували свою провину, відмовилися від рефлексивного аналізу їх вчинків. Формально вони стали учасниками «кола примирення», але не змогли порозумітися з іншими. Їм було рекомендовано взяти участь у рефлексивному тренінгу особистісного зростання. Наприкінці тренінгу рівень загальної інтернальності його учасників зріс на 12 %, що свідчить про зростання готовності приймати на себе відповідальність за стан стосунків, успіхи та невдачі.

Морфологічний тест життєвих цінностей, методика дослідження ціннісних орієнтацій М. Рокича, методика рівня суб'єктивного контролю свідчать про те, що система цінностей досліджуваних неповнолітніх не повною мірою відповідає статистичній нормі. Після тренінгу ця система зазнала змін. Зокрема на 20 % підвищився показник локусу контролю себе та свого життя - неповнолітні відчули себе більш здатними визначати власне життя, брати на себе відповідальність за майбутнє. Таким чином, система термінальних та інструментальних цінностей наблизилася до показників вікової норми.

Для навчання працівників КМСД засобам впливу на самосвідомість неповнолітніх використовувався метод кейсів. Розроблені автором дидактичні матеріали впроваджені у навчальний процес ОДУВС та службову підготовку працівників КМСД ГУ МВС України в Одеській обл. Завдяки покращенню індивідуальної профілактичної роботи в м. Одесі у 2009 р. на 23 % зменшилася кількість учнів шкіл, які притягались до кримінальної відповідальності. Відповідний показник серед учнів ПТУ знизився на 26 %. Загальна кількість злочинів, вчинених неповнолітніми в м. Одесі зменшилася на тільки 4,2 % внаслідок того, що зросла питома вага злочинів, вчинених неповнолітніми, які прибули з інших регіонів і з якими профілактична робота не проводилась.

Подальші перспективи вирішення проблеми зниження рівня правопорушень вбачається у комплексному застосуванні соціально-екологічних, спеціально-кримінологічних та психолого-педагогічних засобів профілактики. Соціально-екологічні чинники можуть змінити об'єктивні умови життя людей, спеціально-кримінальні - нормативно-правові засади, форми і методи профілактичної роботи правоохоронних органів, а психолого-педагогічні - самих людей, їх психологічні особливості та поведінку.



ВИСНОВКИ

У висновках наведено узагальнення результатів дослідження психологічних особливостей переживання провини неповнолітніми, схильними до правопорушень, а саме:

1. На підставі аналізу кримінолого-психологічних теорій детермінації правомірної та девіантної поведінки неповнолітніх, ролі ставлення до себе («Я-концепції») в регуляції поведінки з'ясовано провідне значення переживання неповнолітніми почуття провини для формування прагнення виправити завдану шкоду та виправитися, для усвідомлення власної відповідальності за конкретні протиправні дії та життя загалом.

2. Переживання провини тісно пов'язане з рівнем самосвідомості (самооцінкою, змістом «Я-концепції»), відчуттям власної ідентичності, людської гідності, захищеності й приналежності до громади, відсутності страху відторгнення та покарання, які тісно пов'язані з відчуттям сорому, докорами сумління, які можуть бути невротичними й компенсуватися дією механізмів психічного захисту.

3. Експериментально виявлено статистично достовірні відмінності «Я-концепції» представників основної та контрольної групи. Самохарактеристика представника основної групи містить негативні оціночні судження, що вказує на низьку самооцінку, водночас самохарактеристика представника контрольної групи - переважно нейтрально-описова. У профілі провідних тенденцій взаємодії з оточуючими у представників основної групи привалює агресивно-домінантний стиль взаємин: не прийняття позиції покори та залежності, агресивність та підозрілість, несхильність до проявів альтруїзму. Коефіцієнти домінування та дружелюбності неповнолітніх основної та контрольної групи, за тестом Лірі, відрізняються на рівні достовірності > 0,05%.

Загальний рівень самоповаги представників основної групи низький, вони «живуть в світі» внутрішніх і міжособистісних конфліктів. Водночас вони надмірно впевнені в собі, що свідчить про брак самокритичності. Високий рівень внутрішньої конфліктності парадоксально сполучений з низьким рівнем самозвинувачення. У неповнолітніх, схильних до правопорушень, переживання провини мало виражене й корелює з такими особливостями, як висока та неадекватна самооцінка, екстраверсія, низька сенситивність та емпатійність, тенденція до домінантно-незалежних стосунків, конфлікт з матір'ю. В їх узагальненому профілі провідних механізмів психологічного захисту домінують механізми витиснення, регресії та проекції.

4. Запропонована класифікація осіб, що переживають провину, на тих, в кого вона: 1) безпідставна (невротична, не пов'язана з конкретними порушеннями норм поведінки) й 2) детермінована конкретними аморальними чи протиправними діями. Останні поділяються на тих, хто переживає а) провину за конкретну дію чи бездіяльність; б) провину генералізовану, не пов'язану з конкретними подіями; в) провину перед конкретною особою; г) провину перед широким загалом людей. Окрім того виділено категорії невинуватих і тих, хто не має відчуття провини, хоча підстави для цього існують. Переживання провини заміщують тривожність, гнів на тих, хто їх звинувачує, страх покарання тощо.

5. На підставі аналізу змісту і співвідношення понять «запобігання», «попередження», «профілактика», «припинення» уточнено обсяг і специфіку завдань суб'єктів профілактично-коригувальної роботи. У контексті соціально-екологічного підходу та проактивного управління криміногенною ситуацією показано, що у профілактиці правопорушень неповнолітніх провідне місце має надаватися загальній профілактиці, спрямованій на усунення передумов виникнення відхилень у розвитку особистості дитини, яка ще не стала на шлях злочинів. Установлено, що рівень підготовленості працівників КМСД саме до профілактичної діяльності є недостатнім. Їм бракує зовнішньої та внутрішньої мотивації, ясного розуміння реального та бажаного стану предмета діяльності, чинників, що впливають на нього. Структурно-функціональний аналіз профілактичної діяльності, її особливостей стосовно різних об'єктів впливу, рівнів, форм і методів здійснення, дозволив уточнити кваліфікаційні вимоги до працівників КМСД виокремити серед них фахівців з профілактичної та оперативно-розшукової діяльності.

6. На підставі аналізу цільових програм профілактики правопорушень, зокрема практики відновного правосуддя («кола примирення»), обґрунтована доцільність застосування методики рефлексивного психологічного аналізу вчинків, рефлексивний тренінг особистісного зростання, придатні для актуалізації конструктивного переживання провини та подолання дії механізмів психічного захисту. Участь в цих заходах сприяє підвищенню самосвідомості та самокритичності неповнолітніх, що знаходяться на обліку в КМСД, їх згоді на участь у процедурах відновного правосуддя, що завершилися щирим каяттям та відшкодуванням завданої шкоди, реінтеграції неповнолітніх у громаду.

7. Для покращення організаційно-методичного забезпечення КМСД автором розроблено дидактичні матеріали для навчання студентів, курсантів, практичних працівників КМСД методам профілактичної роботи, які впроваджені у навчальний процес та практичну діяльність.

Перспективи подальших досліджень вбачаються у пошуку ґендерних та вікових відмінностей переживання провини; вивченні психологічних характеристик осіб, які не схильні до цього переживання; подальшому теоретико-емпіричному вивченні генезису та функцій переживання провини у правомірний або протиправній поведінці, засобів актуалізації конструктивного переживання провини при застосуванні методів відновного правосуддя, підвищення рівня фахової підготовки працівників КМСД до профілактичної роботи.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ростомова Л.М. Відчуття психологічної захищеності неповнолітніми, схильними до правопорушень [Текст] / Л.І. Мороз, Л.М. Ростомова // Актуальні проблеми психології. Т. 7. Екологічна психологія. Випуск 20. Част. 2 : зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 2009. - С. 27 - 31.

2. Ростомова Л.М. Трансформаційні зміни особистості неповнолітнього, що вчинив протиправні дії [ Текст ] / Л.І. Мороз, Л.М. Ростомова // Соціалізація особистості і суспільні трансформації: механізми взаємовпливу та вияви. - Чернівці : ЧДПУ, 2009. - С. 192 - 196.

3. Ростомова Л.М. Особливості Я-концепції неповнолітніх, схильних до правопорушень [Текст] / Л.М. Ростомова // Проблеми загальної та педагогічної психології зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Т. XІ, част. 6. - К., 2009. - С.344 - 351.

4. Ростомова Л.М. Актуалізація конструктивного переживання провини неповнолітніми, схильними до правопорушень [Текст] / Л.М. Ростомова // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Т. XІ, част. 7. - К., 2010. - С. 123 - 129.

5. Ростомова Л.М. Переживання провини неповнолітніми, схильними до правопорушень [Текст] / Л.М. Ростомова // Наука і освіта. - 2010. - № 2. - С. 128 - 134.

6. Ростомова Л.М. Страх чи совість? До питання про детермінацію правомірної поведінки неповнолітніх [Текст] / Л.М. Ростомова // Становлення особистості професіонала: перспективи й розвиток : матеріали ІІ Всеукраїнської наук.-практ. конф., Одеса, 20 лют. 2009 р. - С. 215 - 217.

7. Ростомова Л.М. Соціальний контроль як фактор профілактики девіантної поведінки неповнолітніх [Текст] / Л.І. Мороз, Л.М. Ростомова // Девіантна поведінка: соціологічні, психологічні, юридичні аспекти: матеріали наук.-практ. конф.14 березня 2009 р. м. Харків. - Харків : ХНУВС, 2009. - С. 112 - 115.

8. Ростомова Л.М. Рефлексія та критичне ставлення до себе як умова виправлення неповнолітніх, схильних до правопорушень [Текст] / Л.М. Ростомова // Становлення особистості професіонала: перспективи й розвиток: матеріали ІІІ Всеукраїнської наук.-практ. конф., Одеса, 19 лют. 2010 р. - Одеса : ОДУВС, 2010. - С. 318 - 320.

9. Ростомова Л.М Профілактика правопорушень серед дітей як вид професійної діяльності працівників кримінальної [Текст] / Л.І. Мороз, Л.М. Ростомова, С.І Яковенко // Організація профілактики правопорушень та застосування відновного правосуддя в діяльності кримінальної міліції у справах дітей : навчальний посібник. - К., 2009. - С. 19 - 30.



АНОТАЦІЯ

Ростомова Л.М. Особливості переживання провини неповнолітніми, схильними до правопорушень. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.06 - юридична психологія. - Академія управління МВС. - Київ, 2010.

Розкрита сутність та особливості переживання провини неповнолітніми схильними до правопорушень. Запропонована класифікація осіб, які по-різному переживають провину. Узагальнено погляди щодо значення самоставлення у детермінації протиправної поведінки, ролі механізмів психічного захисту у запереченні провини. У неповнолітніх, схильних до правопорушень, переживання провини мало виражене й корелює з високою неадекватною самооцінкою, екстраверсією, тривожністю, низькою сенситивністю, емпатійністю, некритичним ставленням до своїх вчинків, страхом покарання, тенденцією до домінантно-незалежних стосунків, конфліктом з матір'ю. В їх профілі провідних механізмів психічного захисту домінують витиснення, регресія та проекція. Структурно-функціональний аналіз профілактичної діяльності дозволив уточнити кваліфікаційні вимоги до працівників КМСД й запропонувати їх поділ на фахівців з профілактичної та оперативно-розшукової діяльності. Обґрунтовано доцільність використання розроблених автором методики рефлексивного психологічного аналізу вчинків, програми рефлексивного тренінгу особистісного зростання для сприяння актуалізації конструктивного переживання провини та усвідомленню неповнолітніми, що знаходяться на профілактичному обліку в КМСД, регресивної ролі механізмів психічного захисту.

Ключові слова: «Я-концепція», самоставлення й переживання провини, механізми психічного захисту, рефлексивний аналіз вчинків, актуалізація конструктивного переживання провини.



АННОТАЦИЯ

Ростомова Л.М. Особенности переживания вины несовершеннолетними, склонными к правонарушениям. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.06 - юридическая психология. - Академия управления МВД. - Киев, 2010.

В диссертации раскрыта психологическая сущность феномена чувства вины и особенности её переживания несовершеннолетними, склонными к правонарушениям. Обобщены взгляды относительно значения самоотношения (самооценки, «Я-концепции», самоидентификации) для детерминации противоправного поведения, роли механизмов психической защиты в отрицании вины. Экспериментально установлено, что у несовершеннолетних, склонных к правонарушениям, переживания вины мало выраженное и коррелирует с высокой неадекватной самооценкой, экстраверсией, низкой сензитивностью, тенденцией к доминантно-независимым отношениям, некритическим отношением к своим поступкам, конфликтом с матерью. Ощущение собственной незащищенности активизирует неосознаваемое использование ими механизмов психической защиты. В профиле ведущих механизмов психической защиты несовершеннолетних правонарушителей доминируют вытеснение, регрессия и проекция. В профиле ведущих тенденций взаимодействия с окружающими у представителей основной группы приваливает агрессивно-доминантный стиль взаимоотношений, не принятие позиции повиновения и зависимости.

Предложенная классификация лиц, которые переживают вину, на тех, у кого она: 1) безосновательная (невротическая, не связанная с конкретными нарушениями норм поведения) и 2) детерминированная конкретными аморальными или противоправными действиями. Последние подразделяются на тех, кто переживает: а) вину за конкретное действие или бездеятельность; б) вину генерализованную, не связанную с конкретными событиями; в) вину перед конкретным лицом; г) вину перед широким кругом людей. Кроме того выделена категория невиноватых и тех, кто не имеет чувства вины, хотя основания для этого имеются. Переживания вины у них замещается тревожностью, гневом на тех, кто их обвиняет, страхом наказания и т. д.

Уточнено содержание и соотношение понятий "предотвращение", "предупреждения", "профилактика", "прекращение", специфика заданий субъектов профилактически-корректирующей работы. В контексте социально-экологического подхода и проактивного управления криминогенной ситуацией показано, что общая и индивидуальная профилактика правонарушений должны органично дополнять друг друга. Структурно-функциональный анализ профилактической деятельности, ее особенностей относительно разных объектов влияния, уровней, форм и методов осуществления позволил уточнить квалификационные требования к работникам КМСД, разделить их на специалистов в области профилактики и оперативно-розыскной деятельности.

Анализ 120 целевых программ профилактики правонарушений выявил неэффективность многих из них. Наиболее действенными оказались программы, реализуемые при участии общественности и способствующие признанию правонарушителем его вины. Для преодоления действия защитных механизмов предложены: методика рефлексивного психологического анализа проступков, рефлексивный тренинг личностного роста, способствующие повышению самокритичности несовершеннолетних, состоящих на учете в КМСД, их согласию на участие в процедурах восстановительного правосудия.

Ключевые слова: «Я-концепция», самоотношение и переживание вины, механизмы психической защиты, рефлексивный анализ поступков, актуализация конструктивного переживания вины.



ANNOTATION

Rostomova L. M. Peculiarities of the guilt suffering by minor delinquents. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate Degree of Psychological sciences, speciality 19.00.06 - Legal Psychology. - Academy of Management of the Ministry of Internal Affairs. - Kyiv, 2010.

...