Головні поняття психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Група ПБМ-2

Виконала:Мазур В.В.

Зміст

1. Методи психології

2. Поняття про діяльність та її різновиди

3. Види комунікації

4. Контакт очей в процесі спілкування

5. Особливості ділового спілкування

1. Методи психології

Методи наукових досліджень - це ті прийоми і засоби, за допомогою яких учені отримують достовірні відомості, використовувані далі для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій. Методи досліджень дозволяють вивчити психологічні особливості особи, оцінюючи її розвиток у вольовій, когнітивній і емоційній сферах. Сила науки багато в чому залежить від досконалості методів дослідження, від того, наскільки вони валидні і надійні. Валидність - якість методу психологічного дослідження, що характеризує точність виміру досліджуваної властивості; оцінка адекватності тіста досліджуваній проблемі. Надійність - якість наукового методу дослідження, що дозволяє отримувати одні і ті ж результати при повторному або багатократному використанні цього методу.

Явища психології настільки складні і своєрідні, настільки важкодоступні для вивчення, що упродовж усієї історії цієї науки її успіхи безпосередньо залежали від досконалості вживаних методів дослідження. З часом в ній виявилися інтегрованими методи самих різних наук. Це - методи філософії і соціології, математики і фізики, інформатики і кібернетики, фізіології і медицини, біології і історії, ряду інших наук.

Завдяки застосуванню методів природних і точних наук, психологія починаючи з другої половини минулого століття виділилася в самостійну науку і стала активно розвиватися. До цього моменту психологічні знання отримували в основному шляхом самоспостереження (інтроспективні), умоглядних міркувань, спостереження за поведінкою інших людей. Аналіз і розумне узагальнення подібного роду життєвих фактів зіграли свою позитивну роль в історії психології. Вони послужили основою для побудови перших наукових теорій, що пояснюють суть психологічних феноменів і людської поведінки. Проте суб'єктивізм цих методів, їх недостатня надійність і складність стали причиною того, що психологія довгий час залишалася філософською, не експериментальною наукою, здатною припускати, але не доводити причинно-наслідкові зв'язки, існуючі між психічними і іншими явищами. В той же час із-за надмірно вираженого теоретизування вона була фактично відірвана від практики.

У психології розрізняють основні і допоміжні методи. До основних методів відносяться: спостереження, бесіда, експеримент. До допоміжних методів - усі інші методи: оцінок, анкет, тестів, самоспостереження, інтерв'ю, аналізу продуктів і т. д. Таке ділення має відносний характер, бо в ситуаціях конкретного дослідження тих або інших проявів психіки, вивчення її закономірностей, допоміжні методи можуть стати основними, а основні - допоміжними.

Для того, щоб пояснити емпіричні факти, їх треба зіставити один з одним і на основі зіставлення узагальнити, знайти закономірність, якою вони підкоряються. Така процедура дослідження пов'язана із статистичними методами обробки отриманих даних. Знаходження середньої арифметичної величини, або, як говорять математики, математичного очікування, - одне з найважливіших правил застосування методів в психологічному дослідженні.

Спостереження - науковий метод дослідження, що полягає в послідовному і цілеспрямованому сприйнятті і переробці психічних явищ в їх природному прояві. По словах Б.Г. Мещерякова і В. П. Зинченко, спостереження є сприйняття, тісно пов'язане з мисленням. Спостерігач робить висновки, осмислює факти, явища, висловлює гіпотези, що вимагають перевірки. Спостереження завжди припускає наявність задуму, системи методологічних прийомів контролю і осмислення результатів. Необхідні умови: чіткий план спостереження, фіксація результатів спостереження, побудова гіпотези, що пояснює спостережувані явища, і перевірка гіпотези в наступних спостереженнях.

Спостереження має декілька варіантів. Зовнішнє спостереження - це спосіб збору даних про психологію і поведінку людини шляхом прямого спостереження за ним з боку. Внутрішнє спостереження, або самоспостереження - спостереження, об'єктом якого є психічні стани і дії самого спостерігаючого суб'єкта. Внутрішньо сприймаючи відповідне явище, психолог як би спостерігає за ним (наприклад, за своїми образами, почуттями, думками, переживаннями) або користується аналогічними даними, що повідомляються йому іншими людьми, які самі ведуть интроспектировання за його завданням. Можна виділити два види самоспостереження : самоспостереження сьогодення і самоспостереження минулого.

Вільне спостереження не має заздалегідь встановлених рамок, програми, процедури його проведення. Воно може міняти предмет або об'єкт спостереження, його характер в ході самого спостереження залежно від побажання спостерігача.

Стандартизоване спостереження, навпаки, заздалегідь визначено і чітко обмежено в плані того, що спостерігається. Воно ведеться за певною, заздалегідь продуманою програмою і строго наслідує її, незалежно від того, що відбувається в процесі спостереження з об'єктом або самим спостерігачем.

Іноді використовується приховане спостереження. В ході його спостережуваний не знає і не підозрює про те, що за ним ведеться спостереження. Цей метод застосовується в психології тоді, коли характер спостережуваного процесу або явища може несподівано і істотно змінитися, коли випробовуваний знає, що за ним спостерігають. Наприклад, якщо людині, яка знаходиться в кімнаті, сказати, що за ним спостерігають, він поводитиметься інакше, ніж у тому випадку, коли йому відомо, що його ніхто не бачить. Під час прихованого спостереження, що часто застосовується по відношенню до дітей дошкільного віку, можуть використовуватися магнітофон, відеокамера, дзеркало Гезелла, прозоре з одного боку (з боку спостерігача), але що відбиває промені з іншою (з боку того, за ким спостерігають).

2. Поняття про діяльність та її різновиди

Діяльність - це специфічний людський вид активності, хоча активність людини виявляється не тільки в діяльності, але й у спілкуванні, творчості, вольових актах і т.д.

Діяльність як психологічний процес являє собою складне структурне утворення, в якому відбувається взаємодія різних елементів. Основною структурною одиницею діяльності є дія. Дія - це цілеспрямована активність, реалізована в зовнішньому або внутрішньому плані. З погляду психології, ключовим поняттям, яка характеризує дію, є поняття “мети”. Мета - це образ бажаного результату, тобто того результату, який повинен бути досягнутий за умов виконання дії. Мета - це усвідомлений образ результату, що утримується у свідомості увесь той час, доки здійснюється дія. Звідси мету можна визначити як усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямована дія людини. Мета завжди існує в певній предметній ситуації. Мета, яка сформульована для визначених умов, називається задачею. Кожну дію варто розглядати як розв'язання цієї задачі. Таким чином, дія містить у собі акт свідомості у вигляді постановки і утримання мети. Дії людини предметні. Вони реалізують біологічні, соціально-виробничі і культурні цілі. Отже, діяльність відбувається тільки у вигляді дій. Але діяльність і дії як психічні процеси не тотожні один одному, тому що та сама дія може бути складовою різних видів діяльності, і в той же час певна діяльність може включати в свій склад різні дії. Отже, діяльність - це сукупність цілеспрямованих, усвідомлюваних дій. Свідома діяльність людини характеризується не тільки цілями та мотивами, а й певними засобами, за допомогою яких вона здійснюється. Успішне виконання будь-якої діяльності потребує від людини оволодіння необхідними для неї засобами. Воно передбачає вироблення у людини вмінь і навичок користуватися ними для досягнення поставленої мети.

Людська діяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Людині залежно від віку властиві всі тир різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а у зрілому віці - праця.

Гра та навчання властиві й людям, й тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а у людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, набагато складніші та багатші за змістом і формою.

Праця за природою та змістом - суспільно-історична категорія. У процесі праці виникла і розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності полягає в тому, що найчастіше вони пов'язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвиткові змісту та форм усіх різновидів діяльності, їх цілеспрямованості та мотивації.

Ігрова діяльність. Діяльність людини, як соціальна активність, формується і розвивається у зв'язку з формуванням та розвитком її свідомості. Активність дитини тільки поступово, у ході розвитку під впливом виховання і навчання набуває форми свідомої цілеспрямованої діяльності. Як основна форма вияву активності дитини дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та праці. Гра - не продуктивна діяльність. У грі дитина захоплюється переважно процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

Навчальна діяльність включає в себе: а) засвоєння інформації про значимі властивості світу, необхідні для успішної організації тих чи інших видів практичної діяльності (продукт цього процесу - знання); б) оволодіння прийомами та операціями, з яких складаються всі ці види діяльності (продукт цього процесу - навички); в) оволодіння способами використання вказаної інформації для вірного вибору і контролю прийомів і операцій (продукт цього процесу - уміння). Знання , навички, уміння організують діяльність і поведінку на засвоєння дитиною суспільного досвіду. Цей активний процес напрямку діяльності і поведінки дитини на освоєння нею суспільного досвіду людства називається навчанням. Основні засоби, за допомогою яких здійснюються навчання і виховання - це підхід і пояснення, заохочення і покарання, постановка завдань із пред'явленням вимог, перевірка і виправлення. За допомогою цих впливів дорослі керують пізнавальною діяльністю дитини.

Трудова діяльність (праця) - це форма діяльності, спрямована на виробництво визначених суспільно-корисних продуктів (цінностей), що задовольняють матеріальні і духовні потреби людини. Трудова діяльність - головна діяльність людини, яка займає особливе місце в системі людської діяльності. Завдяки праці людина побудувала суспільство, створила предмети матеріальної й духовної культури, змінила умови свого життя, відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею пов'язані створення та вдосконалення знарядь праці. Останні сприяють підвищенню продуктивності праці, розвиткові науки, промислового виробництва, технічної та художньої творчості.

Праця - соціально зумовлений вид діяльності, який виявляється в зв'язку зі значеннями, зафіксованими в закріплених знаряддями схемах дій, мовленнєвих понять, соціальних ролей, цінностей та соціальних норм.

Праця - це жива єдність фізичного та психічного. У процесі праці активізуються й виявляються різні фізичні та психічні властивості людини. Залежно від змісту праці психічні її компоненти набирають певних особливостей. Діяльність слюсаря, тракториста, вчителя або композитора потребує специфічних психічних якостей. Але є психічні якості особистості, спільні для всіх різновидів трудової діяльності, хоча вони й виявляються у кожному її різновиді по-різному.

3. Види комунікації

Комунікація (від лат. communicatio -- єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico -- роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis -- спільний) -- це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.

а) інформаційна - передання інформації аудиторії, одній особі або групі осіб, інформування про якісь події (виступ на радіо); б) експресивна - виразна, що характеризується експресією, силою вияву почуттів, переживань (несподівана зустріч); в) переконуюча - прагнення вплинути на інших (висловлення захоплення, прохання, що особливо важливо для працівників готельно-ресторанного сервісу); г) соціально-ритуальна -- використання норм і звичаїв соціально-культурної поведінки (процедура знайомств, звичаї гостинності); д) паралінгвістична - спілкування за допомогою міміки, виразу очей і рота, а також поз і рухів (передання різних відтінків повідомлення, його прихованого змісту). Можливості несловесних повідомлень, які становлять значну частину людського спілкування, не слід применшувати. Справа в тому, що досить часто одними словами не можна передати емоції, душевний стан, занепокоєння і т. п., якщо не скористатись мімікою, певними рухами, виразом обличчя, тональністю голосу тощо. Різноманітні види й способи комунікації можна поділити на три групи: усну, письмову й візуальну. На думку психологів, у багатьох ситуаціях найефективнішим є безпосередній усний контакт, за допомогою якого можна передавати деталі, уточнити неясні питання й цим виключити неправильне розуміння завдання. Якщо людина ставить запитання, то, на думку американських дослідників, ймовірність того, що вона правильно зрозуміла повідомлення, підвищується на 20%, а якщо вона робить зауваження, то її розуміння підвищується ще на 15%. Ключем до ефективної письмової комунікації є дотримання певних вимог: чіткість, повнота, надійність і вірність. Письмова комунікація іноді доповнює й посилює усну (наприклад, коли потрібно передати важливе повідомлення, яке не припускає найменших неточностей). За цільовою спрямованістю комунікації визначають як: інструктивні, мотивативні й інформативні, які постачають інформацію для прийняття управлінських рішень, їх реалізації й контролю за виконанням. Для досягнення цілей підприємства та ефективного обміну інформацією використовуються висхідні, нисхідні, вертикальні й горизонтальні комунікації. Висхідні комунікації, як правило, здійснюються у формі звітів, пропозицій і пояснювальних записок. Метою їх є ознайомлення вищого рівня керівництва про те, що робиться на більш низьких рівнях ієрархічної системи. Перед нисхідними комунікаціями ставиться завдання довести до відома підлеглих та інших організацій про зміст рішень, які приймаються на вищих рівнях (стратегічні напрями майбутньої діяльності). До нисхідних та висхідних комунікацій відносять обмін інформацією між підприємством та зовнішнім середовищем. Існують певні правила успішного здійснення вертикальних комунікацій: а) правильний, ввічливий стиль мови; б) достатня гласність, що унеможливлює домисли, плітки; в) недопущення передання інструкцій і вказівок від вищого керівництва безпосередньо останньому адресатові, що веде до втрати відповідальності й порушення встановленої ієрархії. Прикладом горизонтальних комунікацій є міжрівневі комунікації на підприємствах, тобто обмін інформацією між структурними підрозділами. Велику питому вагу займає особиста комунікація, або безпосередні контакти між працівниками. Особиста комунікація включає усі види обміну інформацією, що мають місце між особами. Вона може бути таких форм: комунікація між двома людьми, комунікація між індивідом і групою осіб, комунікація між членами групи.

4. Контакт очей в процесі спілкування

психологія людина спілкування комунікація

Протягом віків люди надавали великого значення очам, їх впливу на поведінку людини. Очі можуть багато розповісти про людину і стати надійним сигналом у процесі спілкування, тому що вони є основним центром людського тіла, "дзеркалом душі".

При різному освітленні зіниці можуть розширюватись або звужуватись, і настрій людини може змінюватися від негативного до позитивного або навпаки. Якщо людина збуджена, то її зіниці розширюються і можуть стати в чотири рази більшими від своєї нормальної величини. І навпаки, якщо настрій негативний, роздратований чи сердитий, то зіниці звужуються до мінімальних розмірів -- "очі-намистинки" чи "зміїний погляд".

Спостереження за зіницями потенційних покупців практикували ще ювеліри Стародавнього Китаю. Вони спостерігали за очима покупців у процесі обговорення ціни.

Для того щоб установити хороші стосунки зі співрозмовником, партнером, погляди повинні зустрічатися протягом 60--70 % усього часу розмови. Це примусить вашого співрозмовника поставитися до вас із симпатією. Тому не дивно, що нервова сором'язлива людина, чий погляд постійно "бігає" і зустрічається із поглядом співбесідника менше, ніж ЗО % часу бесіди, викликає мало довіри.

Йдучи на ділові переговори, не радять одягати темних окулярів, тому що вони можуть викликати в партнерів неприємне відчуття, що їх розглядають упритул. Не менше значення має "географічна" зона обличчя і тіла, на яку спрямований погляд. Це також досить сильно впливає на процес переговорів.

Під час переговорів на обличчі партнера уявіть своєрідний трикутник (точка посередині лоба та очі). Зосередивши свій погляд посередині цієї зони, ви справите враження серйозної людини. Ваш партнер відчує, що ви людина відповідальна та надійна. Якщо ваш погляд не буде опускатися нижче від рівня очей партнера, ви зможете тримати хід бесіди під контролем. Такий погляд називається діловим.

Якщо погляд опускається нижче від рівня очей партнера, то виникає дружня атмосфера. Це -- "неформальний погляд". Трикутна зона цього погляду розташована між очима і ротом співрозмовника.

Щоб установити повний контроль над поглядом співрозмовника під час візуальної презентації, використовуйте ручку чи указку, щоб показувати на щось і в той же час розповідати про це. Якщо вам більше не потрібно, щоб співрозмовник дивився в тому напрямку, підніміть ручку на рівень очей співрозмовника. Він за ручкою підніме голову, зустрінеться з вашим поглядом і зможе засвоїти все те, про що ви говорите. При цьому долоня вашої іншої руки повинна бути розкрита і знаходитись у полі зору співрозмовника. Як і всі інші сигнали тіла, тривалість погляду визначається національними традиціями. В Європі люди довго дивляться один на одного, що може бути образливим, наприклад, японцям, які в процесі розмови надають перевагу тому, що дивляться на шию співбесідника, а не в обличчя. Отже, при спілкуванні завжди необхідно враховувати національні традиції.

Постава і поза

З давніх часів люди використовують ритуальні пози, які символізують відношення вищості -- підлеглості. Упасти на коліна -- значить визнати свою повну залежність від того, хто над тобою вищий. А людина, що стоїть з піднятою головою і розпрямленими плечима, усім своїм виглядом демонструє незалежність, упевненість у собі, повне володіння ситуацією. Між цими полюсами лежить широкий спектр поз, які ми несвідомо приймаємо відповідно до ситуації та стилю спілкування. Лідером у групі зазвичай є той, хто сидить, відкинувшись на спинку стільця, склавши руки за головою тощо. Щоб підкреслити значимість своїх слів, вони злегка нахиляються вперед. У таких людей широкі плавні жести, які свідчать про звичну впевненість і відчуття переваги.

Навпаки, люди, які відчувають свою незначимість, можуть сидіти, зсутулившись, стиснувши пальці чи склавши руки на груди, ніби бажаючи стати непомітними.

5. Особливості ділового спілкування

Залежно від змісту у діловому спілкуванні можуть траплятися такі його взаємозв'язані види; товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове. Зрозуміло, що від виду ділового спілкування залежав зміст та відповідна поведінка сторін. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера. Історично склалися два види ділового спілкування безпосереднє і опосередковане. Безпосереднє спілкування -- це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його «знаряддям» Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент. Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютерна мережа, музичні записи тощо. Уся система безпосереднього і опосередкованого спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина «присвоює» ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з власного досвіду. Невипадково говорять: 3 ким поведешся, від того і наберешся.

Особливості ділового спілкування Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями. Ділове спілкування на відміну від його інших видів має певні особливості, а саме:

· наявність певного офіційного статусу об`єкту;

· спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів підтримку зв'язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

· відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

· передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

· конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

· взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

· значущість кожного партнера як особистості;

· безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів. Ефективне ділове спілкування -- це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

Список використаної літератури

1. Здоровенко В.В. Культура ділового спілкування : навч. посібник / Здоровенко В. В. - Дрогобич : НВЦ “Каменяр”, 2002. - 147 с.

2. Зубенко Л. Г. Культура ділового спілкування : навч. посібник / Л. Г. Зубенко, В. О. Немцов. - К. : “Екс Об”, 2000. - 200 с.

3. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування : навч. посібник. - 2-е вид., перероб. і доп. / Зусін В. Я. - К. : Центр навч. літератури, 2005. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru