Суб'єктивні переживання і мотивація

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Суб'єктивні переживання і мотивація

З вундовських складових суб'єктивного переживання найбільш прямо презентується мотиваційний вимір задоволення-невдоволення. Якщо освіжаючий потік повітря, спочатку сприймався із задоволенням, поступово стає неприємним, то це визначається не самим по собі температурним впливом, а механізмами потреби регулюючими теплообмін, які за допомогою задоволення-невдоволення ставлять суб'єкта до відома про мінливому мотиваційному значенням-впливу. Положення про те, що корисні, потрібні з точки зору потреб впливу і ситуації отримують позитивне забарвлення, а шкідливі - негативну, в психології емоцій визнається з рідкою згодою.

Через новизну питання важко з певністю і розгорнутої аргументацією. Говорити про задіяне у процесах вираження мотивації інших складових і різновидів суб'єктивного переживання. Питання здатне привести до важливих змін в розумінні мотивації.

Перший і найголовніша теза полягає в тому, що безпосереднім «предметом» мотиваційних відносин, зокрема відносин задоволення-невдоволення, можуть служити не зовнішні впливи та відображають їхній пізнавальні образи, а специфічні суб'єктивні переживання. Іншими словами, існують і мають широке поширення випадки, при яких мотиваційний значення предметів і впливів ідентифікується не з їх пізнавальним характеристикам, а по тому переживання, інваріанта або «мелодії» чуттєвого враження, яке ними викликається.

Деякі з такого роду випадків 'були відзначені В. Вундтом при аналізі динаміки почуттів у межах афектів: «... Довге відчуття напруги неодмінно викликає все зростаюче почуття невдоволення, - обставина, яке призвело до змішання цих двох почуттів. Навпроти того, зміна почуттів напруги і дозвілля викликає почуття задоволення, нерідко дуже інтенсивне»(Т. 3. С. 257). Таким чином, 'при всьому природному та пізнавальному розходженні очікування,' читання в сутінках і важкий, розмова можуть отримати негативне мотиваційний значення на основі загальної чуттєвої закономірності, так само як специфічний ритм, азартна гра і гойдання на гойдалці - позитивне.

Зрозуміло, що опосередкованість мотиваційного розпізнавання об'єктів переживанням, відсутність прямої прихильності цього процесу до сенсорно-перцептивних ознак роблять його менш жорстко детермінованим, зате більш універсальним і гнучким; завдяки цьому, наприклад, в якості мотиву-стане значуще може сприйматися не "саме по собі вплив , а його специфічне 'ставлення до досвіду індивіда.

В якійсь мірі це 'підтверджується тим, що в іншому поєднанні або за інших умов ці ж переживання можуть порушити зовсім інші, «вищі» емоції. Д. Юм стверджував: «Ніхто ніколи ще не був у змозі визначити, що таке дотепність, і довести, чому одній поєднанню думок має бути дано це назва, а іншому має бути в ньому відмовлено. Справа вирішує смак, і у нас немає іншого мірила для суджень з цього приводу. Але що таке вказаний смак ..? Очевидно, не що інше як відчуття задоволення від істинного і відчуття незадоволення від помилкового дотепності, причому ми самі не в змозі пояснити причини зазначеного задоволення або незадоволення »(1966. С. 427) Наші задоволення-невдоволення навряд чи можуть бути спокутуванням нас в розрізненні дотепності , їм щось повинно в цьому допомагати. І хоча не тільки ми самі, а й спеціальні дослідження (напр., Лук, 1968) не в змозі розкрити всі 'секрети такої допомоги , їх результати не залишають сумніву в тому, що в ній задіяні переживання новизни, незвичайності, несподіванки і т. л. І. Кант визначав сміх як «афект від раптового перетворення напруженого очікування в ніщо» (1966. С. 352). Що, якщо не визначений інваріант динаміки переживань констатований в цих словах? Адже і раптовість, і напруга, і очікування, і навіть ніщо відповідають мові не так об'єктивних впливів, скільки суб'єктивних станів.

Переживаннями опосередковані й інші випадки виникнення мотиваційного ставлення до складним, особливо багатомодальних впливів і розгорнутих у часі подій. Все тільки що сказане про дотепність може бути повторено у відношенні почуття прекрасного з тією відмінністю, що в його виникненні участь бере декілька інший склад переживань, зокрема почуття гармонії, * пластики, співзвуччя, ритму, ладу і т. п. Мотивація здатна підключатися на будь-якому етапі цього процесу, позитивно чи негативно фарбуючи як проміжні, так і кінцеві його підсумки. І навіть якщо деякі проміжні чуттєві продукти мають вже сформоване, фіксоване мотіваційне значення, їх поєднання здатне привести до нового, можливо неповторному мотиваційного значення всього комплексу. З цієї причини кожен випадок насолоди красою 'може відрізнятися чимось особливим і в усякому разі не повинен представлятися у вигляді точки на шкалі задоволення гедонічного простору.

Психологія, ніяк не пов'язує емоційні оцінки з бажаннями, тобто не передбачає способів, якими емоції могли б визначати дії суб'єкта, залишає досить істотні прогалини в поясненні психічної регуляції поведінки. На запитання: «Чому дитина тягнеться до іграшки?» - Вона відповідає: «Через потреби в яскравих враженнях», не бачачи необхідності пояснити, звідки і як дитина знає про цю потреби.

Чи не має відношення до цього поясненню наступне твердження Б. Спінози: «Ми прагнемо сприяти вчиненню всього того, що, на нашу уяві, веде до задоволення, і видаляти або знищувати все те, що, на нашу думку, йому перешкоджає або веде до незадоволення »(1957. С. 478), тобто чи не відчуває задоволення дитина, потрясаючи іграшкою, і чи не бажає вона дотягнутися до неї саме через те, що це задоволення смакує? Чи не в цих переживаннях задана потреба як річ для нього, а не як «гіпотетичний конструкт» психології? І, головне, чи не повинні такі конструкти передбачати пояснення безпосередній суб'єктивної даності, зокрема того, що перед тим, як що-небудь зробити (сховатися від дощу, висловити свою точку зору, повернути борг і т. п.), у суб'єкта спочатку виникає бажання це зробити? Ігнорування в сучасних концепціях такого універсального феномена, яке являє собою бажання, може бути пояснено тільки епіфеноменальним трактуванням психічного.

Функціональну взаємопов'язаність оцінюють і спонукають до переживань, що виявляються в здатності задоволення-невдоволення породжувати бажання, а задоволення або незадоволення бажання - задоволення-невдоволення, відноситься до безперечних феноменологичних фактів і відзначалася протягом практично всієї історії психології (див. Грот, 1879-1880). Безперечно також, що бажання виникають у результаті розвитку виражених, ситуативних емоційних реакцій, таких як гнів, сором, образа і т. п. Словом, вони - одна з найбільш яскравих, поширених і функціонально навантажених різновидів переживання, за допомогою якої на рівні психічного відображення отримує вираз мотивація. Та обставина, що про цей різновид переживання відомо дуже мало, не може не стримувати розвитку психології мотивації.

Можна відзначити лише те, що спонукають переживання проявляються в тій зоні «образу світу» в якій відбивається майбутнє. Бажання - це завжди упереджене ставлення до відсутнього, очікуваного. В обговоренні функцій суб'єктивного переживання була відзначена їх здатність відображати події з випередженням, свого роду забіганням чуттєвого процесу вперед по відношенню до моменту сьогодення. Перші суб'єктивні враження від знайомої події запускають чуттєву «мелодію» його подальшого розвитку, що дозволяє чекати саме тих, а не інших подальших вражень, дивуватися, якщо вони не наступають, та ін. Схоже, що бажання проявляються саме в області таких забігаючих вперед переживань. Тому в точному описі дитина бажає не цукерку, а того, щоб вона виявилася в роті, що не факту схвалення його дій, а саме ласкавого при цьому погляду, специфічної інтонації, тобто певного розвитку відсутніх в даний момент подій. У «образі світу» спонукають переживання, що позначають ті зони очікуваного і можливого, які мають перейти у зону сьогодення і реальності.

Оскільки в проблематиці суб'єктивних переживань і, зокрема, їхнього ставлення до мотиваційних питань значно більше, ніж відповідей, її можна позначити як найважливішу зону для перспективного розвитку психології мотивації, як її майбутнє, в якому проблема психологічних механізмів мотивації зможе бути сполучена з більшою визначеністю.

2. Мотивація і мотиви людини

Мотиваційна динаміка зображувалася в концепції К. Левіна, відповідно до якої поведінка є функцією цілісного "життєвого простору", що охоплює як індивіда і його потреби, так і оточення. Однак для наближення цієї концепції до традиційних понять і поглядів її доцільно інтерпретувати , онтологізуючи «життєвий простір» і розглядаючи його як суб'єктивно пережитий образ дійсності; при такій інтерпретації «оточення» складають не фізичні об'єкти, а їх суб'єктивні образи; валентності цих об'єктів та вихідні від них сили розглядаються як емоційні оцінки і спонукання. Сукупність взаємодіючих суб'єктивно пережитих упереджених відносин, власне, і є реальним носієм згаданого мотиваційного поля.

2.1 Загальна характеристика мотиваційної сфери особистості

2.1.1 Основні підходи до визначення мотиваційної сфери особистості

Існуючі концепції мотивації розрізняються не лише теоретичними і термінологічними установками, але й тим, що в них слугує об'єктом дослідження, тому в питанні, що саме складає мотиваційну сферу особистості і що повинна пояснювати психологія мотивації немає бажаної єдності. Щоправда, ці думки мають деякі спільні риси і розходяться, головним чином, в більш чи менш розширеному розумінні цієї сфери окрім центрального, загальновизнаного феномена.

Насамперед до мотиваційної сфери відносять все те, що призводить до реально здійснюваної активності: узагальнені і більш конкретні життєві цілі, заради яких людина вчиться, працює, виховує дітей, захоплюється подорожами - тобто досягнення, яким людина присвячує своє життя. К. Обухівський, наприклад, визначає мотив як “вербалізацію мети і програми, яка дає можливість даній особі розпочати певну діяльність” Обуховский К. Психология влечений человека. - М., 1971. - С. 19. , Х. Хекхаузен пропонує розуміти мотив як “бажаний цільовий стан в рамках відношення “індивід - середовище”, а мотиваційну сферу як те, що “визначає цілеспрямованість дії” Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. - М., 1956. - Т. 1. - С. 34. . Передбачається, що все, що робить людина - як різні види систематичної діяльності, так і велика кількість заздалегідь не запланованих і залежних від обставин щоденних дій - має свої мотиваційні підстави; коли, скажімо, по дорозі людина зупиняється, щоб на щось подивитися, відповісти на питання зустрічного або привести до ладу свій одяг, ці ситуативні дії визначаються допитливістю, ввічливістю, бажанням виглядати охайним і іншими подібними мотивами.

В психологічній науці досить популярною також є думка, що мотиваційне значення має також значне коло явищ, які актуально діяльності не породжують, але можуть породжувати, тобто являють собою потенційні мотиви Ковалёв В. И., Дружинин В. Н. Мотивационная сфера личности и её динамика в процессе профессиональной подготовки // Психологический журнал. - 1992. - № 6. - С. 33. . Одна з характерних особливостей соціального життя полягає в тому, що багато необхідних для людини умов і благ, наприклад, обігрів квартири, навчання дітей, правовий захист, створюються організацією суспільства і іншими людьми при частковій участі індивіда, або зовсім без неї. Очевидно, було б невірним відмовити такого роду благам в мотиваційному значенні на тій підставі, що через суспільний поділ праці сама людина їх не створює, особливо, якщо врахувати, що по відношенню до них особистість не повністю бездіяльна. Не беручи прямої участі в їх створенні, вона зазвичай слідкує за цим процесом і виявляє готовність при необхідності активно в нього включитися: при хворобі дитини батько сідає з ним за уроки, почувши про порушення законності громадянин приєднується до вимог її відновлення і т.п.

Не вимагати активності людини може не лише те, що створюється іншими, але також й те, що вже створено нею самою. Такі продукти її діяльності в минулому, як професійні досягнення, особисті якості, дорослі діти, складають окремий клас мотиваційно значущих явищ, які проте не викликають зовнішньої активності. Життєві цілі, котрі колись активно переслідувалися людиною не можуть, напевне втрачати своє мотиваційне значення з тієї причини, що вони стали досягнутими (або виявилися лише частково досяжними) і отримали результативний вираз Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. - М., 1990. - С. 25. . У всякому разі такі екс-мотиви часто слугують предметом інтенсивних спогадів і внутрішніх відношень (гордості, невдоволення), а при певних умовах, як і інші мотиви, можуть стати актуальними: будь-яка зроблена колись справа, наприклад, вирощений сад, може знову вимагати повної віддачі людини при загрозі його знищення.

Окрім означених вище мотиваційно значущих явищ, котрі об'єднує те, що в їх досягненні немає необхідності, в структурі мотиваційної сфери окремо можна виділити різновид потенційних мотивів, для досягнення яких людина не має можливості. Причини такої неможливості достатньо різноманітні. По-перше, в умовах суспільства життя людей регламентується цілою низкою законів, традицій, писаних і неписаних правил, і те, чому людина готова була б віддати свою енергію і час, з точки зору цих правил може бути просто неприпустимим. По-друге, сама людина може відмовитися від своїх планів через відсутність впевненості у тому, що для їх досягнення у неї виявиться достатньо здібностей, енергії, наполегливості, здоров'я і т.п. Нарешті, по-третє, одне з основних протиріч людського життя полягає в тому, що маючи, як правило, велику кількість різноманітних захоплень і інтересів, людина як суб'єкт діяльності залишається в однині, тому присвячення себе якійсь справі часто автоматично виключає можливість зайняття іншими. Внаслідок цього в структурі мотиваційної сфери може одночасно існувати декілька мотивів, що в принципі не заперечують один одного, але водночас суб'єкт опиняється перед необхідністю вибору одного мотиву для активного досягнення і переводу інших в ранг потенційних.

Які б причини - об'єктивні або суб'єктивні - ні робили б неможливим досягнення потенційних мотивів, з плином часу вони можуть зникнути або змінитися, відкриваючи перед особистістю нові перспективи і примушуючи вирішувати питання: чи не слід спрямувати діяльність на досягнення мотивів, які стали можливими внаслідок змін, що відбулися. Таким чином, потенційною мотивацією визначаються ніби резервні варіанти життя - те, чи буде воно змінюватися (і як) у випадку появи у людини нових можливостей (наприклад, змінити роботу, місце проживання, коло спілкування і т.п.). У усталених умовах життя така мотивація грає важливу роль в розвитку мрій, може впливти на художні смаки або творчість.

Мотивація людини не вичерпується пристрасним відношенням до кола явищ, які безпосередньо стосуються її життя. На основі співчуття іншим людям, розуміння складного комплексу причин, від яких залежить їхнє життя, мотиваційного значення набувають узагальнені соціальні цінності, система переконань і моральних норм, завдяки яким особистість можуть глибоко хвилювати події, які відбуваються, скажімо, на іншому боці планети і які прямого відношення до її життя не мають. Область спорту являє тільки найбільш яскраві приклади співчуття людини діяльності інших людей як характерного виду її активності. Настільки ж пристрасно людина може “хворіти”, цікавлячись політичними подіями, розвитком техніки, боротьбою з міжнародним тероризмом - всім тим, про що щоденно повідомляють засоби масової інформації Владимирова Е. К. Исследование ценностной ориентации личности // Вопросы психологии. - 2001. - № 4. - С. 66. .

Таким чином, можна констатувати, що мотив - це предмет (матеріальний або ідеальний), що збуджує і породжує вибір спрямованості дій заради його досягнення. Мотиваційну ж сферу можна визначити як сукупність усвідомлених причин, які лежать в основі вибору дій і загальної спрямованості діяльності особистості.

2.1.2 Організація мотиваційної сфери особистості

В мотиваційній сфері поряд з порівняно автономними механізмами, які спеціалізовані по відношенню до окремих потреб і забезпечують вказування за допомогою відповідних емоцій на предмети, що безпосередньо їм відповідають існують універсальні, як це підкреслював У. Макдауголл, мотиваційні механізми, здатні проявлятися в будь-якій діяльності незалежно від її спрямованості на конкретні потреби Макдауголл У. Различение эмоции и чувства // Психология эмоций. - М., 1984. - С. 107. .

Типовий приклад такої універсальної мотиваційної системи являють собою механізми, що забезпечують виникнення емоцій успіх-неуспіху. Надія або тривога з приводу мети, яку слід досягти, лише за інтенсивністю залежить від її мотиваційного значення, тоді як якістю - від перебігу діяльності і досвіду суб'єкта в даній ситуації: “Надією ми називаємо складне почуття, що виникає в нас під дією будь-якого сильного бажання і при передбаченні успіху; ...в міру зменшення сприятливості обставин, почуття, яке міститься в нашому бажанні, змінюється непомітними градаціями від надії до тривоги і далі - до відчаю” Макдауголл У. Различение эмоции и чувства // Психология эмоций. - М., 1984. - С. 111. . Можна сказати, що механізм емоцій успіху-неуспіху є релевантним не потребам, а діяльності як такій і суб'єкту, що її організує.

Мотиваційна система, яка відповідає за емоційне ставлення людини до навколишнього світу, не лише забезпечує формування і збереження емоціонального відношення до інших людей, але й містить цілий реєстр потенційних реакцій на їх стан і поведінку.

Такий тип організації мотиваційних систем, що регулює специфічні форми поведінки, не є несподіваним і принципово новим, так як має аналоги в механізмах регуляції поведінки тварин. Тип організації інстинкту, що розгалужується, на основі якого, наприклад, здійснюється насиджування яєць птахами, відрізняється саме одночасною готовністю відповідати специфічними реакціями на різні стимули; ці реакції виконуються в довільному порядку в залежності від послідовності ключових подразників. З боку механізмів мотивації такий інстинкт, як і мотиваційні системи людини, являє собою сукупність одночасно актуалізованих установок.

По відношенню до діяльності, яку суб'єкт регулює довільно можуть бути виділені три види сукупного прояву мотиваційного процесу Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. - М., 1990. - С. 105. .

В першому з них процес розвивається виключно або переважно під впливом пізнавальної активності суб'єкта, зв'язків і залежностей, що виділяються нею, тобто процес керується суб'єктом. Погодження між суб'єктом і емоціями, що виникають, не обов'язково повинно бути абсолютним, між ними можуть бути розходження і компроміси. Так, людина, поступаючись емоції, може з повною внутрішньою згодою відкласти в сторону набридлу роботу, хоча раніше вона мала намір довести її до кінця. Такого роду розходження між інстанцією суб'єкта і нею не керованими, але тим не менш санкціонованими емоціями не означають конфронтації між ними і не викликають роздвоєння прагнень. Спосіб розв'язання мотиваційних завдань суб'єктом в таких умовах може бути виділений як “розумний” Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. - М., 1990. - С. 105..

Другий вид прояву мотиваційного процесу відрізняється відносною автономністю від намірів суб'єкта і здатністю формувати альтернативні збудження. Зазвичай це спостерігається при дії сильних провідних збуджень або в несподіваних, непередбачуваних суб'єктом ситуаціях, при відчутті ним ускладнень в пошуках адекватного виходу. Специфічні мотиваційні системи в таких випадках ніби перехоплюють ініціативу і намагаються нав'язати суб'єкту те чи інше розв'язання ситуації, котре, на протилежність попередньому, може бути назване емоційним Там само. - С. 106..

Здатність специфічних механізмів мотивації нав'язувати людині певні вчинки пов'язана з включеністю у ланцюги похідних емоцій збуджуючих переживань. Такі емоції, як страх, гнів, заздрість, ревнощі, захоплення, вдячність, повага, симпатія не являють собою суто оціночних станів, з них випливають певні, часом дуже сильні бажання. А оскільки бажання є “не що інше, як саме прагнення діяти” Спиноза Б. Этика // Избранные произведения. - М., 1957. - Т. 1. - С. 570. , похідні емоції, що виникають примушують людину в ситуації вдавалися до певних дій.

Кожний приклад, коли людина відчуває деяке бажання, в той же час розуміючи, що реалізувати його в даній ситуації не слід або “просто не можна”, коли перед нею виникає дилема, вчиняти так як “хочеться”, чи так, як “треба”, можна розглядати як доказ здатності похідних емоцій до прояву, незалежному від планів і намірів суб'єкта, можливості паралельного розвитку санкціонованої і несанкціонованої ситуаційної мотивації. Часто роздвоєний розвиток ситуативних збуджень виражає протиріччя між дальньою мотивацією, яка підтримується і розвивається суб'єктом, і безпосередніми емоційними реакціями на ситуацію.

Утримуючись від ініційованого емоцією вчинку, людина тим не менше може виявитися нездатною встояти перед натиском мрій і міркувань, що відволікають її від виконуваної діяльності і знижують її продуктивність.

Проблема різноманітних наслідків і ефектів даного, відволікаючого впливу похідних емоцій трактується у психології як стан стресу Вилюнас В., Овчининкова О. К теоретической постановке проблемы стресса // Контроль состояния человека-оператора. Материалы VI семинара. - М.; Тюмень, 1972. - С. 127-128. .

Третій вид прояву мотиваційного процесу відрізняється крайнім ступенем його незалежності від довільної регуляції діяльності, домінуванням над нею. В даному разі мова йде про розвиток афектів, здатність яких нав'язувати людині певні дії іноді використовується як істотна ознака їхнього визначення: “Афект - це емоційний процес, що протікає стрімко і швидко, який може дати не підконтрольну свідомому вольовому контролю розрядку в дії”; “дія у стані афекту, тобто афективна дія, ніби виривається у людини, і не цілком регулюється нею” Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. - М., 1946. - С. 495. .

Афект часто вступає в протиріччя з усією мотиваційною сферою особистості і її звичайною цілеспрямованою діяльністю, не дарма здатність афекту нав'язувати розв'язання ситуації отримала визнання в карному законодавстві, яке передбачує меншу відповідальність за соціально небезпечні дії, скоєні в стані афекту Кудрявцев И. А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. - М., 1988. - С. 301. . Однак в організації мотиваційної сфери виявлення афекту є, можна сказати, передбаченим, так як з біологічної точки зору він являє собою універсальну закріплену в еволюції “аварійну” реакцію на екстремальну ситуацію, яка не отримала розв'язання, а з боку мотиваційної регуляції означає повернення до інстинктивної поведінки у випадку, коли механізми онтогенетично розвинутої мотивації не здатні забезпечити більш досконалий її розв'язок Вилюнас В. К. Психологические механизмы биологической мотивации. - М., 1986. - С. 108.. Саме цим пояснюється визнання афекту, що свідчить про відсторонення інстанції суб'єкта від регуляції активності - гальмування інших психічних процесів, так зване звуження свідомості, гранична концентрація уваги на предметі афекту та ін. Особливо яскраво вони виявляються у випадку паталогічного афекту Калашник Я. М. Патологический аффект // Проблемы судебной психиатрии. - М., 1941. - С. 166. .

Звичайно, усе розмаїття організації мотиваційної сфери не можна зводити до виділених видів проявів мотиваційних процесів.

Однак ці три види презентують ключові моменти тієї повної динаміки, а часом і драматизму змагальності, в умовах якої вищі інстанції регуляції прагнуть впоратися з механізмами ситуативного розвитку мотивації і цілеспрямовано їх використовувати.

Феноменологія невротичних симптомів Кемпинский А. Психопатология неврозов. - М., 1975. - С. 93. , сили “Я” Бассин Ф. В. О «силе Я» и «психологической защите» // Вопросы философии. - 1969. - № 2. - С. 29. значною мірою визначаються підсумками і успішністю цих прагнень.

2.2 Основні механізми формування мотиваційної сфери

2.2.1 Механізми мотиваційної фіксації

Зміст і стан проблеми фіксації мотиваційних відносин можна передати наступними словами К. Д. Ушинського: “Признаючи, що в прагненні є необхідним пригадування один або декілька разів знаного нами почуття, ми повинні визнати, що відчування, як і уявлення, що вийшли з нашої свідомості, залишають в нас сліди, котрі потім відроджуються при згадуванні. Збереження в нас, несвідомо для нас самих цих слідів почуттів, як і слідів уявлень, є однаково таємничим і однаково не підлягає сумніву” Ушинский К. Д. Собрание сочинений. - М., 1950. - Т. 9. - С. 403. .

Дійсно, сам по собі факт онтогенетичного розвитку мотивації, набуття і збереження предметами мотиваційного значення, котрого вони раніше не мали, свідчать про закономірність фіксації в деякій формі цього значення в досвіді індивіда, і в цьому сенсі здатність мотиваційної події залишати сліди не підлягає сумніву. Що ж стосується таємничості, то цей феномен не повно висвітлений і сьогодні. Це пов'язане передусім зі складністю диференціювання в процесах накопичення, збереження і відтворення досвіду власне мотиваційних і пізнавальних моментів Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. - М., 1990. - С. 120. .

Як за формальними ознаками, так і за суттю фіксація в досвіді слідів мотиваційних впливів тісно пов'язана з процесами пам'яті і навчання. Багаті традиції експериментального вивчення цих процесів використовувалися, зокрема, для виявлення ролі, котру в них відіграють емоціонально-мотиваційні фактори. Згідно з однією з оглядових робіт “...емоційні фактори помітно впливають на пам'ять. Цей вплив проявляється не лише в обсязі відтворення заученого матеріалу, але позначається також і в його впізнанні і переучуванні, так само як і у відтворенні і впізнанні свого власного досвіду, часу реакції при асоціаціях і відтворенні, послідовності матеріалу при відтворенні, асоціативних реакціях, він проявляється в помилках відтворення, обмовках і т.п.” Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций. - М., 1979. - С. 121.

Для посилення цього висновку можна додати, що в експериментальному вивченні пам'яті, особливо у випадку використання здатності людини до довільного запам'ятовування, можливий певний розрив між мотивацією цього процесу (навіщо запам'ятовується, наприклад, склади без певної системи) і його змістом (що саме запам'ятовується), який послаблює вплив на нього емоційно-мотиваційних факторів. В природному житті такий вплив виражений значно більше, так як в ньому з очевидних причин запам'ятовуватися (заучуватися) повинне передусім те, що має відношення до потреб і процесу їх задоволення (і в силу цього викликає емоції). Про це свідчать, зокрема, описані З. Фрейдом факти мотивованого забування, а також дослідження мимовільної пам'яті, в проявах якої мотиваційні фактори, визначаючи будову і характер активності, грають не лише важливу, а й головну роль Зейнгарник Б. В. Воспроизведение незавершённых и завершённых действий // Хрестоматия по общей психологии. - М., 1979. - С. 108. .

Однак такого роду дослідження, показуючи безперечний і різноманітний вплив емоцій на запам'ятовування, збереження і відтворення зв'язаного з ними пізнавального змісту, являють собою досить невизначені дані про фіксації в досвіді індивіда самих емоцій, про те, чи актуалізується разом з відтворенням пізнавального матеріалу його мотиваційне значення. Це пояснюється перш за все відмінностями у можливості об'єктивного контролю в експериментах обох складових досліду: якщо збереження пізнавального матеріалу легко встановлюється на основі відтворення, то для висновків про збереження емоцій зазвичай доводиться використовувати значно менш надійні суб'єктивні звіти. Об'єктивні показники (мімічні, фізіологічні) дозволяють контролювати, як відомо, лише грубі, відносно виражені і тривалі емоційні стани.

Для прикладу можна розглянути конкретне ствердження піддослідного: “С. сильно перелякав мене хибним повідомленням про смерть мого сина, і з тих пір я уникаю його, хоча він хороша людина” Блонский П. П. Избранные педагогические и психологические сочинения. - М., 1979. - Т. 2. - С. 157. . Які експериментальні процедури в даному випадку могли б допомогти відновити з точністю увесь комплекс пережитих піддослідним емоцій - переляк і відчай, потім радісне полегшення, і, нарешті, обурення джерелом такої страшної помилкової інформації - і тим більше визначити внесок кожної з них у формування підсумкової мотивації - не бачити людину, котру піддослідний, однак, вважає хорошою? Але це ще не всі ускладнення.

Очевидно, що запах квітки приємний не тому, що ми пам'ятаємо задоволення, яке цей запах колись допоміг відчути. Звичайно, людина, побачивши квітку здалеку, може передбачити задоволення, налаштуватися на нього, тобто деякий вплив минулого досвіду тут можливий, однак своїм головним складом емоційне сприйняття запаху відбувається кожного разу ніби знову, відносно незалежно. Але згідно когнітивістським уявленням подібним чином емоція виникає і в розглядуваному прикладі. За цими уявленнями має місце наступна послідовність подій: при побаченні людини піддослідному спочатку чисто пізнавально згадується історія з хибним повідомленням про смерть, а емоція виникає вторинно як реакція на цю згадку, на факт і джерело дезінформації.

Але в такому разі тут взагалі відсутнє “запам'ятовування” емоцій: пам'ять відтворює когнітивні факти, які, як і квітка викликають емоції відносно незалежно. Так це чи навпаки - спочатку виникають емоції а потім викликані ними згадки - визначити в кожному конкретному випадку складно, а в реальному струмені свідомості, на тлі багатьох образів, що чергуються, скоріш за все, і неможливо.

Взагалі, можна сказати, що найбільш запам'ятовується і, отже, найбільш значима для механізму мотиваційної фіксації подія, що має сильне емоційне забарвлення. Згідно з П. П. Блонським “можна вважати цілком обґрунтованим наступний висновок: довше за все запам'ятовується емоційно збуджувальна подія” Блонский П. П. Избранные педагогические и психологические сочинения. - М., 1979. - Т. 2. - С. 149. .

Однак існують дані, які не дозволяють абсолютизувати це положення. У дорослої людини інтенсивність емоцій не завжди є показником їх важливості, серйозності, що відображено, наприклад, у прислів'ї “Милі сваряться - лише тішаться”. Згідно з Д. В. Каширським емоції незалежно від їх сили, можуть в різній пропорції поєднувати ознаки “серйозних” і “ігрових” переживань Каширский Д. В. Мотивационно-потребностная сфера подростков с психологическими проблемами // Вопросы психологии. - 2002. - № 6. - С. 73. . “Свари милих” належать до таких “напівсерйозних” емоцій, так як і переживання на сцені актора або юнацькі захоплення.

Ускладнення, аналогічні відзначеним, виникають і при спробі розглянути мотиваційну фіксацію по даним досліджень в області навчання Лишин О. В., Чернышева О. А., Ящук С. Л. Подросток в школе: система отношений, мотивация деятельности // Мир психологии. - 2001. - № 3. - С. 234. . Швидкість і інші особливості виникнення нових мотиваційних відносин залежать від пізнавального відображення зв'язку між умовним і безумовних подразником. В тих випадках, коли зв'язок є очевидним, коли для його виявлення не потрібно виробітку нового вміння, навички, перцептивної дії, обумовлювання, тобто мотиваційне переключення і фіксація, здатне відбутися дуже швидко або одразу. Однак в більш складних випадках, в котрих нові мотиваційні відносини є сумарним результатом пізнавального виявлення зв'язку і переключення по цьому зв'язку мотивації, розрізнити обидва моменти навчання буває складно.

2.2.2 Механізми мотиваційної сумації

Вже у тварин, наприклад, в конфліктних ситуаціях, можна виявити залежність поведінки від різних взаємопов'язаних збуджень, які ведуть походження від різних потреб. У людини одночасний прояв і дія мотиваційних факторів являє собою фактично постійне тло життя. Тому актуальною є не сама по собі констатація полімотивованості людської діяльності, а проблема її форм і механізмів.

Проблема полімотивації тільки за своєю назвою є сучасною; прикладом того, в яких термінах вона обговорювалася в концепціях минулого можуть бути наступні слова К. Д. Ушинського: “Більшість бажань в людині - не прості бажання, що виникли з одного якого-небудь певного устремління, але бажання складні, які виникли з різних прагнень, що об'єдналися разом яким-небудь значним уявленням або значною системою саме тому, що різні боки цього уявлення, або різні члени цієї системи уявлень задовольняють декільком різним прагненням людини” Ушинский К. Д. Собрание сочинений. - М., 1950. - Т. 9. - С. 507. .

В сучасній термінології ці слова означають, що “поведінка частіше за все буває полімотивованою. ...Будь-яка поведінка виявляє тенденцію до детермінованості скоріше декількома базовими потребами одночасно, чим однією з них” Корнилова Т. В. О функциональной регуляции принятия интеллектуальных решений // Психологический журнал. - 2000. - Т. 18. - № 5. - С. 75. . Згідно Л. І. Божович “...не лише одна і та сама потреба може втілюватися в різних об'єктах, але і в одному і тому самому об'єкті можуть втілюватися різноманітні потреби, що взаємодіють, взаємно переплітаються чи навіть протирічать одна одній. Наприклад, оцінка в якості мотиву учбової діяльності може втілювати в себе і потребу у схваленні вчителя, і потребу бути на рівні своєї власної самооцінки, і прагнення завоювати авторитет у товаришів, і бажання полегшити собі вступ до вищого навчального закладу, і багато інших потреб” Божович Л. И. Проблема развития мотивационной сферы ребёнка // Изучение мотивации детей и подростков. - М., 1972. - С. 27. . Схожі думки висловлюють М. М. Філіппов: “Та чи інша потреба утворюється не на базі якого-небудь прагнення, а на базі складного сплетіння вже наявних у людини потреб” Филиппов М. М. Нужда и потребность // Проблемы методологии и логики науки. - Томск, 1968. - С. 20. , В. І. Ковальов: “Множинність мотивів полягає не лише в тому, що реалізація однієї і тієї ж самої потреби пов'язана зазвичай з сукупністю однорідних мотивів, але і в тому, що поведінка і діяльність збуджуються, спрямовуються і регулюються зазвичай різнорідними мотивами” Ковалёв В. И. К проблеме мотивов // Психологический журнал. - 1981. - № 1. - С. 36. та ін. У вітчизняній психології, однак, традиційно спостерігалася наступна картина: більшість дослідників, визнаючи полімотивованість людської діяльності, вивчали цю діяльність так, ніби був наявним один, окремо взятий, домінуючий в даній ситуації мотив; іншими словами, при проведенні емпіричних і експериментальних досліджень психологи “віддавали перевагу роботі з однозначними мотивами” Калмыкова Е. С., Радзиховский Л. А. К проблеме амбивалентных мотивов // Мотивационная регуляция деятельности и поведения личности. - М., 1988. - С. 378.

Дійсно, принципу полімотивації більш відповідає розуміння в концепції А.Н. Леонтьєва процесу формування мотиву як зібрання в ньому ряду потреб, а не окремої потреби, і відповідно визначення мотиву не як предмету потреби, а як предмету потреб Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. - М., 1971. - С. 6. . Це може дещо змінити згадану картину мотивації, виключивши, зокрема, прямолінійність співвідношення потреб і діяльності.

Взаємодія і поєднання різних збуджувальних сил у визначенні поведінки не відбувається одноманітно, розпадаючись на низку характерних видів і форм. Так, можна дійти висновку, що полімотивованість активності охоплює щонайменше два різних випадки.

По-перше, онтогенетичне фокусування потреб і мотиваційних відношень, що безпосередньо розвиваються на їх основі в нові мотиваційні утворення, стабільне полімотиваційне або полівалентне значення. В цьому контексті характерно, що “цінності, які займають (за даними досліджень) провідні місця у свідомості респондентів, як правило, мають полівалентний характер. Такими є “мир”, “хороша обстановка в домі і в країні”, “діти”, “робота”, “сімейне життя”, “гроші” і т.п.” Мартынова Е. В. Роль смысложизненных ориентаций в системе профессиональной подготовки студента педвуза // Мир психологии. - 2001. - № 2. - С. 112. Це випадок, що склався у минулому досвіді і полімотивація, яка привноситься з нього і не вимагає ситуативних взаємодій. Яскравим прикладом таких усталених комплексів мотиваційних утворень можуть бути далекі наміри, похідні від цілісної життєвої ситуації. Однак потрібно зауважити, що на комплексній основі формуються практично усі опосередковані мотиваційні відношення, отже, онтогенетично вони є полівалентними, а ініційована ними діяльність - полімотивованою.

По-друге, полімотивація, що складається в конкретній ситуації, складається через те, що людина одночасно відчуває ряд взаємодіючих або протилежних збуджень і тому повинна їх узгоджувати, найти компроміс і т.п. Даний випадок полімотивації від попереднього відрізняє та обставина, що поведінка є наслідком реальної взаємодії збуджень і активної участі в цьому процесі суб'єкта, який співставляє, зважує можливості і варіанти поведінки та приймає рішення.

Обидва випадки полімотивації органічно взаємопов'язані. З одного боку, полівалентне мотиваційне відношення, що склалося в онтогенезі є наслідком ситуативної взаємодії, складання і фіксації збуджень в минулому; так, одночасне сприйняття людиною якоїсь мети як бажаної і важкодоступної може бути наслідком розчарувань при попередніх спробах її досягнення. З іншого боку, в реальній ситуації актуалізуються вже полівалентні, комплексні мотиваційні відносини, тому випадок ситуативної взаємодії збуджень фактично означає не початкове встановлення, а подальший розвиток полімотивації. Через взаємозв'язок онтогенетичної і ситуативної сумації і поєднання збуджень класифікаційні схеми, які виділяють види і форми полімотивації можуть торкатися обох процесів.

В питанні про полімотивації при взаємопов'язаних мотивах у вітчизняній психології широке визнання отримало виділення особливого класу мотивів-стимулів Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1975. - С. 202. , які підключалися до окремих ланок (дій) виконуваної діяльності і забезпечували додаткове збудження саме цих ланок. В ролі мотивів-стимулів виступають будь-які заохочення або покарання, пов'язані з проміжними цілями і результатами діяльності, наприклад, оцінки в навчанні. Уявлення про мотиви-стимули зображає складні види людської діяльності як процес, “який мотивується одночасно кінцевою метою (так званими смислоутворюючими мотивами) і багаточисельними побічними джерелами збудження, які додатково підштовхують окремі кроки в її напрямку” Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. - М., 1990. - С. 198. .

2.3 Методичні підходи та принципи експериментального дослідження мотиваційної сфери особистості

Емпіричне дослідження особистісно-смислового аспекту мотивації здійснювалося паралельно з виникненням теоретичних положень, що відносилися до цього аспекту. Так, в 30-40-і рр. А.Н. Леонтьєвим і його співробітниками проводилися експерименти, направлені на розкриття залежності протікання різних психічних процесів від мотивів діяльності. В 50-60-і рр. предметом вивчення стають вже самі потреби і мотиви - їх зміст, розвиток у онтогенезі, будова на різних вікових етапах (Л.І. Божович, Н.Г. Морозов, Л.С. Славина). Розвивалися дослідження у галузі патопсихології (Б.В. Зейгарник, С.Я. Рубінштейн), котрі стосувалися вивчення особливостей мотиваційної і емоційної сфери душевнохворих. В результаті багаторічних досліджень в області мотивації особистості, її значущих переживань, виділилися і увійшли в психологію багато понять: переживання і соціальної ситуації розвитку, смислу і значення, значимості, відносин, установки, внутрішньої позиції.

Разом з тим не можна не визнати, що в психології і в теперішній час відчувається гострий дефіцит адекватних методів вивчення мотивації (насамперед експериментальних). Хоча смислові утворення беруть участь в мотивації поведінки, однак їх вивчення в емпіричному дослідженні являє собою великі складнощі.

Складність емпіричного дослідження особистісно-смислового аспекту мотивації (смислоутворюючих мотивів, афективних переживань та ін.) пояснює те, що досі вони найбільш успішно досліджувалися, по-перше на контингентах психоневрологічних клінік, в таких умовах де є можливість широко застосувати такі методи як аналіз біографії, історії хвороби і клінічної бесіди. По-друге, велика кількість методичних прийомів була розроблена в дитячій психології. Поставляючи цінний фактологічний матеріал і вносячи відчутний вклад в розвиток багатьох теоретичних уявлень, ці методики, природно, не можуть застосовуватися на дорослих піддослідних. Саме в дитячому віці “введення” мотиву, що вивчається досить легко може бути забезпечене за допомогою спрямовуючих речових інструкцій або імітації обстановки. Складнощі же експериментів при переході від дітей до дорослих значно зростають Насиновская Е. Е. Методы изучения мотивации личности. - М., 1988. - С. 16. .

Для отримання автентичних феноменологічних проявів смислових утворень в рамках емпіричного дослідження і можливості вивчення механізмів їх динаміки необхідно використовувати наступні принципи побудови дослідницьких моделей Там само. - С. 18. :

1. Принцип імітації природної ситуації. Для того, щоб ситуація дослідження була смислоутворюючою, тобто викликала актуалізацію смислових утворень, вона повинна являти собою імітацію (подібність) природної ситуації в умовах дослідження. Потрібно, щоб суб'єкт ставився до обставин, що пропонуються в дослідній процедурі як до реальності свого життя. Це досягається або перенесенням дослідження в природні для піддослідного умови, або такої організації лабораторного дослідження, коли піддослідний ніби перестає відчувати себе експериментальним об'єктом і, цілісно-особистісно включаючись в ситуацію, проявляє себе в ній властивим йому чином.

2. Принцип особистої значущості того що відбувається, або матеріалу, який подається піддослідному. Якщо те, що відбувається має особистісну значущість і ця значущість є акцентованою, мотиваційні утворення особистості проявлять себе навіть у тому випадку, коли міра природності ситуації відносно невелика. Якщо що-небудь в ситуації виявилося значущим для особистості, вона проявить себе, навіть якщо сама ситуація не розрахована на цілісний самовияв особистості, в тому числі і в ситуації класичного лабораторного експерименту на що вказує зокрема С. Л. Рубінштейн Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. - М., 1973. - С. 331. .

3. Принцип відносної невизначеності ситуації дослідження (незаданість усіх її елементів і поведінки піддослідного або невизначеність експериментального матеріалу і інструкції). В процесі зняття (подолання) невизначеності створюються сприятливі умови для мимовільного прояву установок і особистісних мотивацій піддослідного. У випадку невизначеності ситуації (її недостатньої структурованості, можливості багатьох трактувань і т.д.), об'єкти, ситуації, котрі сприймає, інтерпретує піддослідний є неоднозначними, тобто не мають чітко зафіксованого значення. В таких випадках на перший план може виступати їх особистісний смисл, їх значення для суб'єкта. Реалізація принципу непевності проводиться переважно в проективних заходах а також в ігрових прийомах і психодрамі, де відносна непевність ситуації, пов'язана з багатоманітністю можливих ігрових інтерпретацій провокує самовияв особистості Владимирова Е. К. Исследование ценностной ориентации личности // Вопросы психологии. - 2001. - № 4. - С. 68. .

У вітчизняній психології дослідження мотиваційної сфери особистості за допомогою проектних методик практикували такі вчені як Е. Т. Соколов, Л. Ф. Бурлачук та ін. Е. Т. Соколов, обговорюючи питання про те, що в розповідях по ТАТ проявляються особистісні смисли пише: “Можливо ступінь емоційної насиченості тексту, який супроводжує розповідь, експресія піддослідного, індивідуальні особливості його лексики, “стандартність” або оригінальність сюжету та інші так звані “відхилення” є своєрідними “слідами”, “мітками” особистої мотивації” Соколов Е. Т. Проективные методы исследования личности. - М., 1980. - С. 70. .

4. Принцип неконтрольованості досліджуваних змінних з боку піддослідного є дуже важливим для створення природної ситуації, яка сприяє спонтанному самовираженню, проекції особистості, і частіше за все використовується у формі неінформованості піддослідного про істинний об'єкт розгляду. Поінформованість про реальну мету дослідження або достовірна здогадка про неї можуть змінити природну поведінку суб'єкта. Однак, в методиках, заснованих на прямому самозвіті (анкети, інтерв'ю, питальні листи) цього принципу не додержуються Владимирова Е. К. Исследование ценностной ориентации личности // Вопросы психологии. - 2001. - № 4. - С. 72. .

6. Принцип вивчення процесів в структурі цілісної діяльності є як методичним, так і методологічним. При дослідженні мотиваційної сфери особистості необхідно не лише включати піддослідного в конкретну діяльність (а в таких психологічних експериментах піддослідний завжди щось робить), але й аналіз структури конкретної діяльності суб'єкта, так як від структурного місця того чи іншого процесу залежить і його психологічний зміст, його “смислове навантаження”. На цьому принципі заснований розроблений ще у 40-і рр. А. Н. Леонтьєвим і його співробітниками прийом включення одного і того ж процесу в різномотивовані діяльності. Зовнішні прояви особистості слід розглядати у зв'язку з загальною структурою діяльності, зокрема, мотиваційною структурою. А. Н. Леонтьєв писав: “В тому, що з зовнішнього боку здається діями, які мають для людини самоцінне значення, психологічний аналіз відкриває інше, а саме, що вони є лише засобом досягнення цілей, дійсний мотив яких лежить ніби в іншій площині життя. В цьому випадку за однією діяльністю прихована інша. Саме вона безпосередньо і входить в психологічних облік особистості” Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1975. - С. 185-186. . Далі А. Н. Леонтьєв підкреслював ту обставину, що “процеси і особливості людини, які взяті самі по собі, в абстракції від системи діяльності взагалі нічого не кажуть про своє ставлення до особистості. Напрямок дослідження повинен йти від змісту і зв'язків діяльності до того, як і які процеси їх реалізують, роблять можливими” Там само.

Такими є загальні принципи дослідження мотиваційної сфери особистості. Як правило, в кожному конкретному методі, вони реалізовані у певному сполученні.

мотиваційний особистість сумація

Висновки

Мотиваційна сфера особистості являє собою досить складне структурне утворення людської психіки. Дослідження мотиваційної сфери являє собою інтерес насамперед для практичного використання набутих знань, адже визначившись з такими поняттями як структурна організація мотиваційної сфери, механізми її формування, можливості зміни мотиваційних установок можна ефективно здійснювати психологічну адаптацію і корекцію поведінки особистостей в практичній роботі спеціаліста-психолога, а за необхідності - змінювати і самі мотиваційні установки окремої особистості з метою її соціалізації і запобігання внутрішнім та зовнішнім конфліктам.

Підбиваючи підсумки роботи можна зробити наступні загальні висновки:

1. Мотив - це предмет (матеріальний або ідеальний), що збуджує і породжує вибір спрямованості дій заради його досягнення. Мотиваційну ж сферу можна визначити як сукупність усвідомлених причин, які лежать в основі вибору дій і загальної спрямованості діяльності особистості.

2. Структурно в мотиваційній сфері можна визначити мотиваційні процеси, які за ступенем контрольованості поділяються на контрольовані і обумовлені пізнавальною активністю суб'єкта; значною мірою автономні від намірів суб'єкта, які здатні формувати альтернативні збудження та процеси, які визначаються крайнім ступенем незалежності від довільної регуляції діяльності, домінуванням над нею.

3. Формування мотиваційної сфери особистості відбувається під впливом процесів, які визначаються психічними механізмами мотиваційної фіксації (визначення найбільш особистісно значущих цілей і задач діяльності, зосередження на них мотиваційної активності особистості) та мотиваційної сумації (поєднання різноманітних збуджень глибинного та ситуативного характеру і вироблення мотиваційних установок, що найбільш відповідають цим збудженням), однак чіткої картини формування самих цих механізмів психологічна наука поки що немає.

Література

1. Бассин Ф.В. О «силе Я» и «психологической защите» // Вопросы философии. - 1969. - № 2.

2. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения. - М., 1979. - Т. 2.

3. Божович Л.И. Проблема развития мотивационной сферы ребёнка // Изучение мотивации детей и подростков. - М., 1972.

4. Вилюнас В.К. Психологические механизмы биологической мотивации. - М., 1986.

5. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. - М., 1990.

6. Вилюнас В., Овчининкова О. К теоретической постановке проблемы стресса // Контроль состояния человека-оператора. Материалы VI семинара. - М.; Тюмень, 1972.

7. Зейнгарник Б.В. Воспроизведение незавершённых и завершённых действий // Хрестоматия по общей психологии. - М., 1979.

8. Калашник Я.М. Патологический аффект // Проблемы судебной психиатрии. - М., 1941.

9. Калмыкова Е.С., Радзиховский Л. А. К проблеме амбивалентных мотивов // Мотивационная регуляция деятельности и поведения личности. - М., 1988.

10. Каширский Д.В. Мотивационно-потребностная сфера подростков с психологическими проблемами // Вопросы психологии. - 2002. - № 6.

11. Кемпинский А.Психопатология неврозов. - М., 1975.

12. Ковалёв В.И. К проблеме мотивов // Психологический журнал. - 1981. - № 1.

13. Ковалёв В.И., Дружинин В. Н. Мотивационная сфера личности и её динамика в процессе профессиональной подготовки // Психологический журнал. - 1992. - № 6.

14. Корнилова Т.В. О функциональной регуляции принятия интеллектуальных решений // Психологический журнал. - 2000. - Т. 18. - № 5.

15. Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. - М., 1988.

16. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1975.

17. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. - М., 1971.

18. Лишин О.В., Чернышева О.А., Ящук С.Л. Подросток в школе: система отношений, мотивация деятельности // Мир психологии. - 2001. - № 3.