Предмет вікової психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Предмет вікової психології

Вікова психологія є галуззю психологічної науки про індивідуальний розвиток людської психіки в онтогенезі. Вона вивчає психічний розвиток людини на різних вікових стадіях, тобто предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її онтогенезу, на основі зміни типів провідної діяльності.

Предметом вікової психології є вивчення виникнення і розвитку психічних процесів та властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку, тобто вікова психологія вивчає на всіх зазначених вікових етапах життя особливості відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення та інші психічні функції; вона вивчає, як змінюються ці функції з віком людини. Предметом вікової психології є вивчення на різних вікових етапах гри, навчання, праці, спілкування тощо формування психічних якостей підростаючої особистості, появу новоутворень, які виникають з віком у психіці дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку. Предметом вікової психології є розкриття співвідношення природних факторів (спадковість, визрівання організму тощо) і суспільних засобів, за допомогою яких реалізуються можливості психічного розвитку людини. До предмету вікової психології входить вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки людини, дослідження закономірностей переходу від попередніх до наступних періодів розвитку психічних функцій, а також вивчення індивідуальних психологічних відмінностей у розвитку людей різних вікових груп.

Отже, предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя.

Як зазначалось, вікова психологія виникла у результаті диференціації наук, своїм корінням вона була започаткована, як і вся психологія, у філософії, пізніше - вийшла із загальної і генетичної психології, а потім у ній самій проходив процес диференціації. Як наслідок виникла дитяча психологія.

Дитяча психологія - галузь психології, яка вивчає закономірності психічного розвитку дитини. Вона має ряд загальних проблем з педагогічною психологією і педагогікою. Дитяча психологія як самостійна галузь знань почала виокремлюватись в середині XIX ст. під впливом запитів педагогічної практики.

Вікова психологія вивчає ряд психологічних явищ, які зазначаються різними термінами. До них належать, наприклад, такі:

Розвиток - поняття, що виражає процес руху і зміни цілісних систем; процес, пов'язаний із виникненням якісно нових об'єктів чи станів. '

Сенситивні періоди, тобто періоди онтогенетичного розвитку, в яких розвиваючий організм буває особливо чутливим до певних впливів оточуючого середовища; перехід оптимальних можливостей для найбільш ефективного розвитку психіки, навчання і виховання.

Спадковість, тобто властивості живої матерії передавати поколінню ознаки і особливості розвитку батьків, які забезпечують наступність морфологічних, фізіологічних і біохімічних організацій живих істот поколінню.

Дитинство, тобто етап онтогенетичного розвитку індивіду, починаючи від народження і закінчуючи підлітковим віком.

Вікова психологія пов'язана із:

Педагогічною психологією.

Віковою психофізіологією - галузь психології, яка вивчає онтогенетичний розвиток системи фізіологічних механізмів психології діяльності, зокрема роль біологічного дозрівання у психологічному розвитку.

Віковою фізіологією - розділом фізіології, в якому вивчаються особливості життєдіяльності організму у різні періоди онтогенезу, функції органів, систем органів, систем органів в цілому.

Дитячою нейропсихологією - наукою про формування функціональної мозкової організації в онтогенезі, яка виникає на стиках дитячої психології, вікової психофізіології і нейропсихології.

Геронтопсихологією - галуззю вікової психології, яка вивчає закономірності функціонування і розвиток психіки осіб похилого віку.

2) Предмет педагогічної психології

Педагогічна психологія також є галуззю психології. Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми навчання і виховання. Це наука, яка вивчає закономірності процесу засвоєння людиною соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу. Педагогічна психологія виникла у другій половині XIX ст. Засновником української і російської педагогічної психології був психолог і педагог К.Д. Ушинський (1823-1871). Велику роль у її становленні відіграли українські психологи і педагоги П.Д. Юркевич (1826-1874), О.Ф. Лазурський (1874-1917) та ін.

Отже, педагогічна психологія -- галузь психологічної науки, що вивчає закономірності процесу засвоєння індивідом соціального досвіду в умовах навчально-виховної діяльності.

Педагогічна психологія пов'язана із: віковою і дитячою психологією.

Психологічною педагогікою - галуззю знань про цілісну реалізацію гуманістичного психологічного знання у науку про освіту.

Когнітивною психологією -- одним із напрямків психології, що виник на початку 1960 р. її представники розглядають поведінку як утворення, опосередковане пізнавальними, тобто когнітивними факторами.

Психологією творчості - розділом психології, в якому вивчається створення людиною нового, оригінального в науці, техніці, мистецтві, а також у звичайному житті. Вона вивчає формування і структуру творчого потенціалу людини.

Педагогічна психологія вивчає багато психолого-педагогічних явищ, які визначаються різними тенденціями. До них належать, наприклад, такі:

Предмет психології виховання. Предметом психології виховання є дослідження психологічних закономірностей формування особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу, тобто вивчення процесів, які здійснюються при взаємодії вихователя і вихованця, а також дослідження взаємодії між вихованцями. Психологія виховання вивчає, як формується моральна самостійність підростаючої особи, як складається у неї морально-вольова сфера. Дослідники з проблем психології виховання зосереджували і зосереджують свої зусилля на формуванні у підростаючої особистості моральних уявлень, понять, принципів, переконань, дій, почуттів, звичок, що забезпечують позитивне ставлення дітей, підлітків, юнаків до України, батьків, вчителів, інших оточуючих людей, до української мови та інших мов, до навчання і праці, до прав і обов'язків, до себе самого.

Отже, психологія виховання вивчає закономірності процесу засвоєння моральних норм і принципів, формування світогляду, переконання в умовах навчально-виховного процесу в школі.

Психологія учителя є галуззю педагогічної психології. Психологія вчителя вивчає психологічні проблеми, ідо включають вчителя як спеціаліста з притаманними йому функціями, пов'язаними з навчанням і вихованням учнів у школі, класним керівництвом, проведенням позакласної роботи, зв'язками з батьками і громадськістю. Особливе місце тут займають взаємовідносини вчителя і учнів, взаємини між вчителями, шкільним керівництвом, створення сприятливого психологічного клімату у навчальних класах, у школі тощо. До проблем цієї галузі психологічних знань входять і психологічні питання формування вчителя не тільки як вузького спеціаліста - предметника, а й мислителя, громадського діяча, який формує погляди й переконання оточуючих людей, допомагає їм формувати національну свідомість, сприяє зміцненню добробуту людей незалежної України через пропаганду гуманних ідей, духовності тошо.

Вікова психологія, педагогічна психологія, психологія навчання, психологія виховання, психологія вчителя, хоч і пов'язані з іншими галузями психологи, але цей зв'язок не позбавляє їх свого предмета дослідження. Видатні психологи і педагоги Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський та ін. вказували на тісний зв'язок психології і, зокрема, вікової психології з педагогікою - наукою, що розробляє мету, зміст, методи та форми навчання й виховання підростаючого покоління. Вікова психологів пов'язана і з окремими галузями педагогіки. Наприклад, з дошкільною педагогікою, яка вивчає закономірності виховання дітей дошкільного віку, спираючись насамперед на дані вікової психології і дані інших психологічних та педагогічних галузей знань. Вікова психологія пов'язана з віковою анатомією й фізіологією та з їх диференціальними галузями: шкільною гігієною, педіатрією, психоневрологією.

3) Завдання вікової і педагогічної психології

Головне завдання вікової психології - розкрити передумови, умови й рушійні сили психічного розвитку людини з моменту народження до глибокої старості, описати динаміку розвитку окремих психічних процесів (пізнавальних, вольових, емоційних) і властивостей формування якостей особистості, вікових й індивідуальних особливостей діяльності й спілкування. Вікова психологія повинна дати характеристику кожного періоду життя людини, розкривши його специфічні й взаємозалежні з іншими періодами особливості, показати розходження протікання кожного періоду в людей з різними індивідуально-психологічними характеристиками.

Основні практико-орієнтовані завдання педагогічної психології - вивчення основних психологічних закономірностей формування єдиного педагогічного процесу й керування, виявлення психологічних резервів його вдосконалювання, розумного сполучення індивідуальних і колективних форм навчання й виховання, створення такого психологічного клімату в освітній установі, що підтримував би психологічне здоров'я всіх суб'єктів взаємодії (учнів, учителів, батьків).

Вітчизняний психолог і педагог, богослов і філософ В. В. Зеньковский зв'язував педагогічну психологію із соціальної, бачачи завдання педагогічної психології у вивченні психології педагогічного процесу як особливої форми соціальної взаємодії. Відповідно до цього в систему педагогічної психології вперше вводиться аналіз «педагогічного середовища» як соціально-психічної передмови педагогічного процесу».

У міру зміни завдань, розвитку практики навчання й виховання, організаційних форм і засобів навчання й виховання істотно мінявся й предмет наукової дисципліни. В умовах загальної обов'язкової середньої освіти особливу значимість придбала проблема індивідуальних розходжень, що включає питання виявлення природи цих розходжень, при необхідності обліку їхньої корекції й т.д. Значно міняється предмет педагогічної психології залежно від того, де, у яких умовах і на рішення яких завдань спрямоване навчання. Умови навчання й виховання в середній школі, професійно-технічному училищі, технікумі, коледжі, гімназії або вищому навчальному закладі різні.

Наряду з диференціацією предмета й завдань вікової й педагогічної психології, про яку говорилося вище, не можна не відзначити, що в їхньому розвитку спостерігається й зворотна тенденція - зближення, інтеграція. Це обумовлено тим, що в нашій країні практично всі діти, якщо не з ясельного, то з дошкільного або, у крайньому випадку, з молодшого шкільного віку включаються в систему організованого суспільного навчання й виховання. А це значить, що їхній психічний розвиток безпосередньо пов'язане із системою навчання й виховання, що, у свою чергу, будується з обліком не тільки реального, але й потенційно можливого розвитку дитини. Саме цей нерозривний взаємозв'язок самої реальності, що виступає як об'єкт психічного дослідження (діти, умови їхнього життя, система навчання й виховання), обумовила перехід до комплексних досліджень вікової й педагогічної психології і їхньої інтеграції.

У психології й педагогіці давно відомо, що навчання й виховання - єдиний і неподільний процес. Разом з тим питання про те, як оптимізувати процес гармонічного розвитку особистості, як і на якому етапі можна й потрібно досягати максимального розквіту розумових здатностей і моральних якостей, розвитку емоційної й вольової сфер людини, залишається дотепер не вирішеним. Пошуки рішення цього питання - одне з найважливіших завдань сучасної вікової й педагогічної психології.

Умови науково-технічної революції породили необхідність оволодіння школярами не тільки системою глибоких і точних знань, але й прийомами самостійного їхнього придбання. Так, сучасна людина може бути воістину утвореним і відповідати вимогам бурхливого розвитку науки й виробництва, якщо він безупинно поповнює свої знання, а це можливо при овла-' дении прийомами самоорганізації пізнавальної діяльності, переробки знакової (текстової) інформації. Питання, що випливають із необхідності рішення цих завдань, входять у зміст сучасних психолого-педагогічних досліджень.

Відзначаючи безсумнівні успіхи й досягнення вітчизняної вікової й педагогічної психології, про які буде докладно розказано у відповідних главах, хотілося б відразу звернути увагу й на деякі негативні явища в практиці навчання й виховання. Так, наприклад, бихевіористський (чисто поведінковий) підхід до процесу навчання приводить до спроби прямо зв'язати методи навчальної роботи вчителі й знання дітей без обліку проміжної ланки - діяльності самих учнів. Саме це кількаразово приводило до дискредитації досить коштовного практичного досвіду вчителів при бездумному, механічному перенесенні їхніх досвідів в інші умови без обліку особистісних факторів самих учнів, а якоюсь мірою й стилю навчальної роботи інших учителів. Недооцінка їхньої активної ролі приводить часом до фетишизації інформаційного підходу, до розуміння процесу навчання як простої передачі знань від учителя до учня. Насправді немає й не може бути такої передачі, оскільки їх можна придбати лише в результаті власної активності. Школьник повинен добувати знання сам; учитель лише організує й стимулює цю роботу учнів на уроці.

Спостерігається часом прагнення до зайвої формалізації живого процесу навчання й виховання, що породжує недооблік специфічних людських якостей, які істотно впливають на освоєння кожним індивідом суспільно-історичного досвіду. Щось подібне спостерігається в тому випадку, коли процес навчання підбудовують до можливостей технічних засобів навчання, а не навпаки.

Всі наведені факти (а їхній перелік можна було б продовжити) свідчать про забуття (або просто незнанні) часом ще не до кінця розкритих, але здебільшого добре відомих істин вікової й педагогічної психології. Виявлення цих істин і закономірностей досягається за допомогою системи методів психологічного дослідження, до розгляду яких і перейдемо. А завершити цей параграф про предмет і завдання вікової й педагогічної психології ми б хотіли словами видатного російського педагога К.Д.Ушинского: «Якщо педагогіка хоче виховати людини у всіх відносинах, то вона повинна колись довідатися його теж у всіх відносинах».

Висновки

вікова педагогічна психологія навчання

Психологія, як і інші науки, вийшла з філософії. Цей вихід стався у XVII ст. Пізніше у психологічній науці відбулася її диференціація, у результаті якої утворився ряд психологічних наук. Однією з гілок була генетична психологія. її предметом є вивчення розвитку психіки тварин і людини. У свою чергу генетична психологія зазнала диференціації. З неї виділились такі галузі психології: порівняльна психологія, яка вивчає філогенез психіки шляхом порівняння основних форм психіки тварин і людини, психологія народів або етнопсихологія, яка здійснює порівняльне вивчення психічного складу різних народів і націй, і вікова психологія. Вікова психологія і є предметом нашого вивчення.

Зародження педагогічної і вікової психології відноситься до другої половини ХІХ ст. і пов'язано з проникненням генетичних ідей в психологічну науку. Значний вклад в розвиток психолого-педагогічної думки внесли праці відомого російського педагога К.Д.Ушинського, і перш за все його це - „Людина як предмет виховання”. Разом з накопиченням й узагальненням матеріалу ступінь за розвитком психіки дитини і просам її навчання. В педагогічну психологію починають проникати експертні дослідження. Спочатку стремління пов'язати педагогіку з загальною психологією призвели до сімбіозу та виникнення нової педагогічної психології, що само по собі було ідеалістичним. В результаті перших експериментів побудови педагогічної психології, заключається в тому, що зближення психології з педагогічною практикою (а підстава для цієї задачі стала заслугою А.П.Нечаєва) шляхом експериментального дослідження тільки в процесі навчання й виховання. Тобто експериментальні дані були отримані вже в психолого-педагогічному спостереженні, а не надбані ззовні.

Размещено на Allbest.ru