Роль гештальт терапії в розширенні соціальної компетентності людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль гештальт терапії в розширенні соціальної компетентності людини

Тарасов В.М.

Проблема соціальної компетентності людини як теоретична проблема стала предметом спеціального дослідження порівняно не давно. Основний етап її вирізнення з соціально-філософського дискурсу та активне залучення до сфери практичної психології припадає на середину ХХ століття та знаходить продовження в ХХІ столітті. Однак, не зважаючи на те, що обговорення проблеми ведеться досить активно, в цій галузі ще є багато нез'ясованих питань. В даній статті ми розглянемо роль гештальт терапії в розширенні соціальної компетентності людини.

Вся індивідуальна робота з клієнтом спрямовується на поглиблення й розширення соціальної компетентності людини, дослідження детермінованості її особистісних проблем попереднім життєвим досвідом, що в кожного суб'єкта залишив свій слід, відбиток на несвідомій сфері, до однозначної націленості на обов'язкове виникнення усвідомлення. До загальних змін належать: розвиток здатностей до аутопсихотерапії й сенситивності здібностей сприймання інформації, важливої для розуміння себе та інших; засвоєння оптимальних умінь спілкування, а саме - вміння приймати себе та іншу людину такою, якою вона є, розуміти когнітивні передумови виникнення різних емоційних станів, корелювати їх із базовими формами захисту, адекватно визначати свій внесок у виникнення непорозумінь з іншими людьми, бачити стереотипно-деструктивні тенденції поведінки, які не є продуктивними для спілкування, і з'ясовувати для себе причини «збоїв», пов'язані з тим, що було закладене в дитинстві, особливо процесу соціалізації; набуття лабільності нервових процесів та гнучкості поведінки; вміння адекватно оцінювати ситуацію спілкування, прогнозувати тенденції її розвитку та управляти нею; розвиток відповідальності за свою поведінку; відмова від «підпірок» - психологічних «милиць», вироблення здатності психологічної захищеності, що базується на глибину розуміння своїх захисних (автоматизованих) тенденцій, нейтралізації їхнього імперативного впливу на поведінку; розвиток уміння перетворити себе на об'єкт дослідження та психологічних умінь відчуття й аналізу значущої для себе ситуації спілкування, здатності до глибинної рефлексії інфантильних витоків особистісної проблематики, вміння ретроспективного аналізу історії власного життя та минулого досвіду спілкування з людьми; вміння об'єктивувати «запрограмованість» власної психіки; розуміння власного «життєвого плану» й разом із тим - виховання здатності втримувати себе від рабського слідування «програмам дитинства». Все це сприяє розвиткові можливостей у розумінні себе та взаємин з людьми.

Проблема однієї моєї клієнтки - бездітність у неї та її рідного брата. У результаті бесіди виходимо на «материнське програмування». Із-за проблем у відношеннях між батьками, мати не раз звинувачувала дітей, що не може піти від чоловіка, що живе і страждає тільки заради них, якщо б не було дітей все було б добре. Як можуть діти цієї матері мати своїх дітей? Вона не замислюється наскільки «материнські послання» будуть впливати на життя її дітей, вона ж завжди хотіла тільки самого кращого своїм дітям... Для зняття цього «програмування» запропонував відбудувати сцену розмови з матір'ю. Важливо щоб людина висловила, те що хоче сказати своїй матері, навіть якщо її вже нема, або вона далеко, або в житті не може сказати цього в очі. А потім сформувати те послання яке хотіла отримати - слова любові та віри в своїх дітей.

Можна відзначити «основні» чинники, які найбільш ефективні в практичній терапії:

1) Емпатія. Хороший психотерапевт, немов садівник, дбайливо, терпляче, з любов'ю і увагою лише створює умови для актуалізації внутрішніх механізмів росту особистості клієнта. Емпатичне розуміння клієнта («увійти в шкіру клієнта», або «увійти в його черевики») - яким він бачить себе сам. Це розуміння дає клієнтові силу розширити свою Я-концепцію, «дослідження» свого внутрішнього світу: «Ви відчуваєте образу», «Ви відчуваєте, ніби роздвоюєтеся» або «На Вас багато навалилося», «Ви відчуваєте, ніби знаходитесь біля краю прірви», - а не банальним: «Я Вас добре розумію». Важлива не точність розуміння, а інтерес до світу клієнта. Емпатія - це процес, в якому терапевт стає все ближче і ближче до розуміння і почуття клієнта, відреагує на акценти значущих переживань. Проживання в житті іншої людини, обережне переміщення в ній без оцінки; відчуття смислів, які клієнт навряд чи усвідомлює. Характеристики цього розуміння можна викласти як:

- збереження власної позиції емпатуючого;

- наявність співпереживання, а не просто емоційно позитивного ставлення;

- важливо динамічний процес, дія, а не статичний стан, здатність взагалі.

Емпатія - це умова звільнення від захистів, які призводять до перекручення чи заперечення особистого досвіду, емпатія до здорових аспектів - механізм підтримки конструктивного початку особистості.

2) Безумовне позитивне ставлення (повагу, сердечність, прийняття, турбота і підтримка), без і поза всякими умовами, що передбачає уникнення відкритої чи прихованої оцінки, схвалення чи несхвалення, інтерпретацій, довіра до ресурсів клієнта в розумінні себе й позитивна зміна. Людина має вроджену глибоку мотиваційну тенденцію до самоактуалізації, розвитку, удосконалення можливостей. Завдання психотерапевта - створити «дорожню карту» для клієнта в ході психотерапевтичних інтервенцій.

Людина сама себе веде по обраному ним напрямку. Терапевт - акушер, який не зачинає дитину, а допомагає їй народитися. Людина принципово негрішна, і веде себе найкращим чином. Якщо психотерапевт приймає її поза призмою гріха, це ефективно сприяє особистісному зростанню клієнта. Допомогти звільнитися від розгляду будь-яких своїх бажань через призму гріха, не наповнюючи їх яким-небудь «божественним» (материнство) або «диявольським» (любов до чоловіка) змістом, допомагає «прийняти ці почуття в собі».

3) Конгруентність - бути таким як є, показувати те що відчуваєш. Якщо відсутня довіра до клієнта, то терапевт стає обережним і захищається, привносить у відносини свої страхи та побоювання, а, можливо, починає грати з клієнтом, стаючи інконгруентним: між почуттями психотерапевта і його усвідомленням цих почуттів; між усвідомленням цих почуттів і їх виразом. Результат - встановлення «подвійних зв'язків» з клієнтом: розбіжність вербальної і невербальної поведінки, слів і почуттів. Психотерапевт не повинен відігравати роль психотерапевта: посміхатися, коли не посміхається, засмучуватися, коли не сумно, - психотерапевт повинен бути самим собою.

Засобом психотерапії - є особистість психотерапевта, а не технічні прийоми. Терапевт не є експертом, не інтерпретує, не критикує, не заспокоює, не хвалить, не направляє клієнта, він взагалі нічого не робить з клієнтом. Головне - спів-присутність і супровід клієнта, терапія не «спосіб дії», а «спосіб існування» з клієнтом. Важливо якість відносин. Найважливіша умова терапевтичної зміни - готовність клієнта до зміни, його відповідальність за цю зміну. Відповідальний за себе клієнт не схильний до формування відносин перенесення з психотерапевтом.

Генезис неврозу

Коли дитина не виправдовує очікування значущих осіб, вона знаходиться в постійному, неусвідомленому побоюванні втрати позитивного ставлення до себе. У свідомості дитини внутрішній досвід розділяється на «добрий» і «поганий» (узгоджується або не узгоджується з очікуваннями інших осіб). Цей страх втрати схвалення і прийняття є патогенним і блокує тенденцію самоактуалізації. Дитина починає уникати або заперечувати власний досвід самоактуалізації (свій природний організмений досвід).

Наприклад, клієнт повідомляє, що був улюбленою дитиною в сім'ї, а я відчуваю його як самотнього і «кинутого» батьками, очевидні ознаки цього: «переповнене» гнівом тіло (напружені м'язи шиї і верх спини). Така інконгруентність охороняє Я-концепцію особистості: людина сприймає себе таким (веде себе так), яким його хочуть бачити близькі люди. Відмова від себе на угоду іншим - патогенетичний механізм розвитку неврозу. Два механізми психологічного захисту підтримують інконгруентність: заперечення (недопущення до свідомості психотравмуючого досвіду) і спотворення (інтелектуальну переробку, яка робить його безпечним для Я-концепції). Неузгоджений з Я-концепцією досвід може «вриватися» у свідомість людини дуже несподівано, так що захист не справляється. Відбувається «розпушення» Я-концепції, що дуже болісно переживається людиною, тому що він не в змозі асимілювати інконгруентний досвід, сповнений внутрішньої напруги і конфліктів.

Механізми терапії

терапевт соціальний компетентність невроз

Клієнт починає переживати важливість свого суб'єктивного світу. Ми народжуємося і ростемо в світі, де об'єктивна (інтерперсональна) реальність є більш важливою, ніж особистісний суб'єктивний світ. Джерело зміни - самоактуалізація.

Завдання - створити умови ініціації механізму зміни клієнта. Вибір дій залишається за клієнтом або це буде монодрама з пошуком причин виникнення проблеми, або йому просто необхідно виговоритися перед терапевтом «спустити пар», чи це буде тестування. Важливо щоб у запасі терапевта було досить різних технік. Психотерапевтичний механізм не задається межами терапії та її техніками.

Прийняття свого досвіду, свого переживання завжди великий ризик для людини. Довіра до власного організму (актуалізаційного досвіду) виникає при розширенні Я-концепції, при включенні в неї «небажаних» аспектів досвіду. У цьому випадку людина дає собі право бути нелогічним в поведінці і право на помилку. При появі довіри до актуалізаційного досвіду, відбувається зрушення від зовнішнього локусу оцінки до внутрішнього, здатність відмовитися від фіксованих цілей та сподівань. Для терапевта це означає готовність увійти в терапію без заздалегідь встановлених рамок. Життя і всі її конкретні визначення набагато багатіші, ніж людина їх собі визначає. Людина не обмежує себе позиціями «Я-терапевт», «Я-батько», «Я-чоловік», «Я-викладач», не зводить все різноманіття свого життя до однієї з позицій. Він намагається прийняти всі ці позиції, входить в життєвий процес «з головою», без оглядки, намагаючись відмовитися від інтелектуальних і квазіморальних маяків власного життєвого потоку. Терапевт не повинен відчувати себе сценаристом, не повинен «робити» процес для інших і за інших. Задайте одне й теж питання різним людям і ви отримаєте різні відповіді, кожен відповість з боку своєї проблеми, своєї точки зору, з того пункту, що хвилює саме цю людину. Тому роблячи за когось, ти робиш це для себе, але не для клієнта.

«Повноцінно функціонуюча особистість» - це повна конгруентність, здатність долати перешкоди і труднощі життя, творчо себе реалізовувати, в стані без страху висловити всі свої почуття, дозволяє усвідомленню вільно проникати в організмічний досвід. Позитивна Я-концепція, ефективним соціальним функціонуванням і готовністю організму відгукуватися на будь-які зовнішні дії. Найважливіша умова зміни - готовність до неї. Роботу з клієнтом можливо розділити на наступні етапи:

S клієнт розкриває важливу інформацію про себе - прошу коротко охарактеризувати себе;

S висловити особисті значущі почуття - дуже важливо їх позначити, можна просто словами, я віддаю перевагу позначити ще і предметами, цікаво запитати: «Чому Ви вибрали саме цей предмет? Що у Вас асоціюється з ним?»;

S дослідження теми, яка раніше була болюча для пацієнта - в ній перебуває, швидше за все, корінь проблеми;

S в процесі роботи відбувається зміна уявлень людини про себе, адекватне самоприйняття;

S з'являється компетентність у подоланні (оволодінні) труднощів;

S аналіз мотивів поведінки і емоцій;

S реорганізація особистісного сенсу;

S прояснення і зміна інтрапсихічних моделей і схем, що склалися в ранньому дитинстві;

S активація внутрішніх ресурсів клієнта;

S якщо процес запущений відбувається зміна симптомів;

S зміна структури особистості, як кінцевий результат хорошої роботи.

Людина, яка знаходиться в будь-якій критичній життєвій ситуації, може мати різні проблеми і симптоми, але всі вони взаємопов'язані і взаємозалежні.

Філософські принципи гештальту, в нашому розумінні, забезпечують більш значну основу для лікування: обидва, як клієнт, так і терапевт, мають потребу в тому, щоб зробити їх самих відповідальними за своє життя, за свої власні дії.

Ф. Перлз говорить про це так: «Організм намагається підтримати баланс, який через його потребу постійно порушується і який відновлюється, коли потреби задоволені або усунуті». Організмична саморегуляція не гарантує гарне здоров'я, але забезпечує впевненість у тому, що організм робить те, що він може з тим, що він має в своєму розпорядженні.

Терапевт і клієнт є рівноправними партнерами і клієнт несе власну відповідальність за результати терапії. При укладанні контракту я обговорював цей аспект, а також формулюю (уточнюю) цілі, які ставить перед собою клієнт.

Найбільше мені близьке «терапія контактом» (С. Гінгер), в результаті якої людина при взаємодії з терапевтом не вчиться зрозуміти або навчитися, а експерементує з метою розширення життєвого простору й свободи вибору.

В своїй роботі я використовую безліч вербальних і невербальних технік: пробудження сенсорики, роботу із заблокованою енергією, диханням, тілом і голосом, вирази емоцій, робота зі сновидіннями й уявою, креативність (малюнок, музика, танець), порожній стілець (hot seat), програвання пережитих або уявних ситуацій в монодрамі - програвання ролей, що виникають в результаті роботи, робота з полярностями й асиміляція, прямий обіг, робота з метафорами і т.п. У гештальт терапії немає слова «винний», воно заміняється «хочу». Це не гедоністична вседозволеність, а крок у напрямку відповідальності. Не можна розуміти гештальт терапевтичне «хочу» як заклик до реалізації будь-якого виникаючого бажання, у цьому випадку зачіпається зовсім інша проблематика. У гештальт терапії під словом «хочу» розуміється усвідомлення дії як власної, не індукованої ззовні, на противагу поняттю «повинен», що позначає дію вимушену, неавтентичну, пов'язану із зовнішніми обставинами.

При виконанні вправ важливо не виправляти те, що ви усвідомлюєте, не втручатися в процес, а спостерігати всі спонтанні реакції клієнта. Не намагатися усвідомлювати щось приховане або незвичайне, не шукати інтерпретацій підсвідомого, трактування і пояснення причин, спитай клієнта він сам знає всі відповіді, я тільки узагальнюю його оповідь. Звертаю увагу на його висловлювання та тілесні прояви («На що схожий твій біль?», «А що хоче сказати твій кулак?»). Дуже добре дати болі матеріалізацію («ніж у спині», «голова закрита скобками»), з матеріальним предметом краще працювати («хто встромив ніж», «що роблять скобки»). Виконуючи вправи, крок за кроком, клієнт починає все більше приймати відповідальність за весь свій досвід, у тому числі, блоки й симптоми, і поступово знаходить вільне керування собою. Інформація про те, що думки по своїй власній ініціативі й без допомоги людини входять у його розум поступаються місцем баченню, що це він думає свої думки.

При виконанні вправ на усвідомлення тіла майже всі зазнають труднощі, опір і тривожність. Але вони надзвичайно важливі й заслуговують витрат у помірних дозах. Це не тільки основа для руйнування «м'язового панциру», але так само й засіб для лікування всіх м'язових захворювань. При виконанні вправ важливо не «прогресувати», а просто без напруги йти вперед. Якщо людина буде вважати, що «винна» щось робити, вона відразу ж обмежиться тим, що вже знає й чого очікує. Існує дуже корисне правило: коли ви начебто готові припинити експеримент, коли здається, що настав час зупинитися, нема чого сказати більше, - зробіть ще один крок, скажіть ще щось.

Корисний метод розуміти значення тих або інших напруг або хвороб - згадати відповідні розхожі вирази. Вони містять століттями перевірену мудрість: Якщо в мене тверда шия - чи не впертій я?

Я високо задирають голову - чи не пихатий я?

Я рухаю вперед підборіддя - чи не хочу я лідирувати?

Мої брови вигинаються дугою - чи не гордовитий я?

У мене стискується горло - чи не хочу я закричати?

Я насвистую в темряві - чи не боюся я чогось?

Моє тіло тремтить - я переляканий?

У мене нависають брови - я гніваюсь?

Я відчуваю себе «розбухаючим» - чи не готовий я вибухнути гнівом?

Моє горло стягнуто - чи немає там чогось, що я не можу проковтнути?

Я відчуваю нудоту - чого я не можу перетравити?

Що це як не пригнічений біль, який виходить з безсвідомого, який можливо перестати витісняти, навчитися приймати загальний та свій особистий людський досвід.

Але з ким би не доводилося працювати, кожного разу не переставав вражатися тому, що всіх об'єднує одна базова потреба - в сприятливих обставинах та час, який необхідний для того, щоб висловити правду про своє життя, щоб ризикнути й подивитися на те, що з ним відбулося або могло статися, відкрити для себе якісь нові можливості й випробувати альтернативні варіанти.

В межах даного дослідження був проведений аналіз індивідуальної роботи з клієнтом, основна суть якої полягає у спрямуванні зусиль терапевта на поглиблення й розширення соціальної компетентності людини, дослідження детермінованості її особистісних проблем попереднім життєвим досвідом. Також слід наголосити на тому, що в даному випадку основний акцент в психотерапевтичній роботі робиться на тому, що терапевт і клієнт є рівноправними партнерами і клієнт також несе відповідальність за результати терапії. Саме тому засобом психотерапії - є особистість психотерапевта, а не технічні прийоми. Головним аспектом тут виступає спів-присутність: психотерапевт терпляче, з любов'ю і увагою лише створює умови для актуалізації внутрішніх механізмів росту особистості клієнта. Для цього йому необхідне емпатичне розуміння клієнта («увійти в його шкіру») - зрозуміти яким він бачить себе сам. Оскільки таке розуміння дає клієнтові силу розширити свою Я-концепцію, «дослідження» свого внутрішнього світу, що допоможе стати більшою мірою конгруентним - бути таким як є, навчитися показувати те що відчуваєш.

Размещено на Allbest.ru