Психологія особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Типи реагування особистості на фрустрацію

З'ясування психологічних особливостей фрустрації особистості набуває важливого значення у зв'язку з актуальним завданням формування стійкості особистості до впливу несприятливих життєвих факторів.

Фрустрацію слід розглядати як одну з форм психологічного стресу. Досить часто людина зазнає невдач у зв'язку з труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети. Переживання невдачі може супроводжуватись негативними емоційними проявами, такими як гнів, роздратування, почуття провини тощо.

В основі стійкості до фрустраторів знаходиться здатність людини до адекватної оцінки фрустраційної ситуації та передбачення виходу з неї.

Однією з поширених теорій про природу агресивної поведінки є припущення, що агресія бере свій початок у спонуканні. До даного напрямку відноситься теорія агресії, сформульована Дж. Доллардом та іншими, котра відома як теорія фрустрації - агресії.

Згідно з цією теорією, агресія - це результат фрустрацій, розчарування внаслідок неможливості подолання перешкод, які виникають на шляху цілеспрямованих дій суб'єкта.

Деякі психологи розуміють під фрустрацією зовнішній бар'єр, що перешкоджає досягненню мети, в той же час інші психологи позначають цим терміном внутрішню емоційну реакцію, що обумовлена тим чи іншим обмеженням чи перешкодою на шляху до цілі. Більшість психологів розуміють під фрустрацією психічний стан, що виникає внаслідок реальної або уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Фруструючою вважається ситуація, за якої, з одного боку, існує виражена мотивація до задоволення певної потреби, а з другого - перепони, що перешкоджають цьому досягненню.

Дж. Доллард та його колеги розуміли, що не будь-яка фрустрація веде до агресії. Вони пояснювали неагресивні реакції в основному чи надто слабким спонуканням до агресії, чи заглушенням агресивного драйва загрозою покарання. Н. Міллер вказував ще на один фактор, який може впливати на ймовірність агресивної реакції. Цей фактор пов'язаний з тим, сформовані чи ні у індивіда інші способи реагування на фрустрації. Н. Міллер стверджував, що фрустрації збуджують цілий ряд різних тенденцій, з яких лише одна “запускає” агресивну поведінку.

Очевидне підтвердження положення про те, що між агресією та фрустрацією не існує нерозривного зв'язку, дали результати багатьох емпіричних досліджень.

Отже, незважаючи на те, що положення фрустраційної теорії дають змогу пояснити багато фактів, слід враховувати, що не всі реагують агресією на фрустрацію і агресивність не обов'язково пов'язана з фрустрацією.

Поява стану фрустрації і тієї чи іншої форми реагування залежить від особистісних особливостей людини, у зв'язку з чим психологами використовується поняття “фрустраційної толерантності”, тобто стійкості до фрустраторів.

Виділяють наступні види фрустраційного реагування:

1) рухливе збудження - безцільні та невпорядковані реакції;

2) апатія;

3) агресія та деструкція;

4) стереотипія - тенденція до чіткого повтору фіксованої поведінки;

5) регресія, що проявляється в примітивізації поведінки, в зверненні до поведінкових моделей, що домінували в більш ранні періоди життя, чи в зниженні якості виконання.

Л. Берковіц вніс найбільш значні поправки і уточнення в фрустраційну теорію агресії. Так, вчений вказує, що фрустрація продукує тенденцію до агресії. Негативний афект - головний підбурювач агресивних схильностей. Тобто, на думку Л. Берковіца, фрустрації породжують агресивні тенденції лише в тій мірі, в якій вони переживаються як негативні емоції. Вчений визначає агресію, породжену негативними подіями, як викликану аверсивними стимулами агресію. Сама аверсивна подія збуджує негативний афект. Неприємне переживання автоматично продукує різноманітні експресивно-моторні реакції, почуття, думки та спогади. Л. Берковіц зазначає, що негативний афект генерує як тенденцію до боротьби, так і тенденцію до втечі, але не якусь одну. На думку вченого, когніції (думки, атрибуції та спогади) можуть істотно вплинути на подальші тілесні зміни, моторні реакції та емоційні переживання.

Отже, при аналізі агресивної поведінки людини дуже важливо враховувати роль як емоційних, так і когнітивних процесів.

Як зазначає Є.П. Ільїн фрустраційний поріг може визначатися рядом моментів: 1) повторенням незадоволення: при повторному незадоволенні (невдачі) відбувається його сумація з емоційним відбитком від попередньої невдачі; 2) глибиною незадоволення: чим сильніше була потреба, тим нижче поріг фрустрації; 3) емоційною збудливістю: чим вона вище, тим нижче фрустраційний поріг; 4) рівнем домагань людини, її звичкою до успіху: чим довше людина не мала невдач, тим нижче поріг; 5) етапом діяльності: якщо перешкода виникає на початку діяльності, агресія виражена слабше, ніж коли невдача була в самому кінці.

С. Розенцвейг створив типологію фрустраційних ситуацій і способів реагування на них. На його думку, необхідно розрізнювати три види фрустраційних ситуацій: нестачу, позбавлення та конфлікт. В кожній з цих ситуацій причина фрустрації може знаходитись всередині людини чи поза неї. особистість фрустрація суспільний тоталітаризм

Отже, фрустрація як критична ситуація іноді сприяє агресії. Існує думка, що фрустрація викликає агресію перш за все у людей, які засвоїли звичку реагувати на фрустрацію чи інші аверсивні стимули агресивною поведінкою. Згідно К.Е. Ізарду, встановлено, що в ситуації фрустрації одночасно з емоцією гніву часто активуються такі емоції, як огида та презирство, і тоді формується комплекс емоцій, який можна назвати триадою ворожості.

Можна зробити наступні висновки:

1. У жінок виявлені прямі значущі зв'язки фрустрації з депресивністю, емоційною лабільністю, негативізмом, недовірливо-скептичним типом міжособистісних стосунків, невротичністю, образою, дратівливістю, вербальною агресією.

2. У жінок виявлені зворотні значущі зв'язки фрустрації з товариськістю, прагненням до самоактуалізації, врівноваженістю.

3. У чоловіків виявлені прямі значущі зв'язки фрустрації з невротичністю, підозрілістю, депресивністю, недовірливо-скептичним типом міжособистісних стосунків, ворожістю, емоційною лабільністю.

4. У чоловіків виявились зворотні значущі зв'язки фрустрації з врівноваженістю, товариськістю, прагненням до самоактуалізації.

2. Загальна характеристика психологічних типологій особистості

Типологія особистості як метод пізнання узагальнених характеристик, притаманних тим чи іншим категоріям людей, має багатовікову історію, пов'язану з іменами видатних учених, які у своїх працях приділяли значну увагу описові психологічних, етичних і соціально-політичних типів особистості. З розвитком соціології як самостійної науки та виникненням специфічних методів соціологічного дослідження соціальна типологія особистості набуває ознак строгої науковості, які пов'язані з можливостями емпіричної верифікації (перевірки) теоретичних конструктів та виділенням соціальних типів на підставі емпіричної типології -- аналізу й узагальнення даних емпіричних соціологічних досліджень.

На початок XX ст. було створено теоретичну базу соціологічних досліджень особистості, розроблено понятійний апарат, що дав змогу соціологам розпочати систематичне опрацювання проблеми соціальної типології особистості.

Емпірично обґрунтовану соціологічну типологію особистості започаткували американський соціолог Вільям Томас та Флоріан Знанецький у дослідженні особливостей адаптації особи до нових умов соціальної організації. Виділені типи особистості -- "представник богеми", "філістер" та "творча людина" -- відображали три різні шляхи адаптації: представник богеми пристосовується до ситуаційних умов, не знаходячи твердої опори в собі та пливучи за течією; філістер спирається на традицію, не виявляючи соціальної гнучкості й також не знаходячи стабільної опори в собі; творча людина спирається на власні сили і здатна змінювати моделі поведінки відповідно до динаміки соціальної організації.

Серед розгорнутих у 20-ті роки досліджень соціальної типології особистості найширший резонанс мали роботи Г.Д. Лассуелла, який здійснив типологію політичних діячів, виходячи з особливостей їхнього ставлення до різних фаз політичної дії. У книзі "Психопатологія і політика" Г.Д. Лассуелл розглянув різні підходи до типології особистості в політиці і на підставі аналізу феномену "політичної людини", виділеного Шпрангером, детально вивчив типи особистості політичних агітаторів та адміністраторів, використавши при цьому психоаналітичний підхід до соціологічного аналізу матеріалів з біографій та історій хвороби політичних активістів, що страждали від розладу психічного здоров'я.

У межах психоаналітичного підходу виникли також теорії "соціального характеру", що з'явилися напередодні та після Другої світової війни як спроба соціологів пояснити процеси деіндивідуалізації, поширення конформізму та авторитаризму, виникнення тривожних тенденцій тоталітарного переродження демократичних держав та претензій фашизму і комунізму на світове панування.

У межах теорії соціального характеру опрацьовувались питання взаємозв'язку соціально типових характеристик особистості й динаміки суспільних перетворень. Один з творців цієї теорії Б. Фромм підкреслював, що соціальний характер як сукупність особистісних характеристик більшості членів певної соціальної групи стає вирішальною передумовою того чи іншого політичного вибору за умов соціальної нестабільності, характерної для перехідного стану суспільства. Цим, наприклад, він пояснював той факт, що "нижчий середній клас" Німеччини, який завжди вирізнявся любов'ю до сили, ненавистю до слабких, агресивністю тощо, саме в період перебудови країни після Першої світової війни сприйняв нацистську ідеологію та сприяв приходові фашизму до влади. Б. Фромм зробив значний внесок до соціальної типології особистості, а виділені ним соціальні типи ("некрофіли" та "біофіли", "конформісти", "ескапісти" та ін.) стали відправною точкою для численних емпіричних досліджень у соціології, соціальній психології та соціальній психіатрії.

У соціології особистості дістав визнання також підхід до дослідження соціального характеру, запропонований Д. Рісменом та його співавторами, які у книзі "Одинокий натовп" (1950) виділяють типи соціального характеру, що домінували в різні періоди історичного розвитку суспільства. До того ж перехід від традиційного до індустріального суспільства пов'язується з виникненням нового типу особистості, яка орієнтується не стільки на традиційні регулятори поведінки, скільки на внутрішню ініціативу, прагнення до нововведень та змін. Внутрішньо орієнтована особистість епохи індустріального розвитку суспільства є прикладом особистості перехідного періоду. З одного боку, вона виявляє ініціативу та цілеспрямованість щодо перетворення природи і суспільства, аз іншого -- має сильну внутрішню інерцію, зумовлену існуванням традиційних регуляторів способу життя, збережених насамперед у сімейному мікросередовищі.

У згаданій роботі вичленовуються типи соціального характеру, що відповідають узагальненим типам суспільного устрою -- традиційному, індустріальному, споживацькому. Проте глобальна трансформація суспільних систем та відповідних типів особистості є тривалим еволюційним процесом, у межах якого відбуваються процеси вибухового характеру, зокрема експансія тоталітарних ідеологій, їх стрімке поширення та крах. Зміни відбуваються протягом історично обмеженого часу, тому категорія соціального характеру, що розкриває найбільш стійкі способи адаптації індивіда до суспільних умов, виявляється недостатньо продуктивною для аналізу місця і ролі особистості у становленні та руйнуванні тоталітарних режимів.

Не випадково популярність концепції, яка вбачала основу тоталітарної системи в масовому поширенні такого типу особистості, котрий характеризується конформізмом, соціальною нетерпимістю, агресивністю, консерватизмом, культом сили тощо, змінилася вельми критичним ставленням до неї наукової громадськості. Перший успіх цієї концепції пов'язувався з поясненням передумов поширення в цивілізованій Європі такого явища, як фашизм, що шокувало інтелектуальну еліту. Проте, як довели емпіричні дослідження визначного представника франкфуртської школи Т. Адорно та його колег, авторитарна особистість є масовим явищем і в демократичних суспільствах. Виходячи з цього сенсаційного факту, вони оголосили наявні на той час демократичні режими фашизоїдними, які опинилися під дамокловим мечем тоталітаризму. Проте, і це довела історія, якщо західні демократії другої половини XX ст. зазнали певних труднощів під час еволюційного переходу до постіндустріального суспільства, то їх причиною була аж ніяк не глобальна загроза з боку авторитарної особистості.

Справа в тому, що політичні режими самі собою не формують особливої психічної конституції особистості, яка визначає узагальнений соціальний тип, здатний існувати лише за певних умов. Кардинальні зміни соціального характеру особистості передбачають тривалу історичну еволюцію, що охоплює всі сфери життя людей. Незрозумілі з погляду специфіки соціального характеру особистості стрімкі злети та зникнення тоталітарних держав, коли одні й ті самі люди виступають у ролі покірних виконавців розпоряджень деспотичних правителів і вільних громадян, які вимагають від властей поваги до своїх прав і свобод, свідчать: пошук особистісних чинників політичних трансформацій має пов'язуватися насамперед з аналізом типів особистості, виділених за динамічними ознаками, серед яких вирішальну роль відіграють соціальні орієнтації особистості.

Історичний крах тоталітаризму неминучий, тому що він намагається насильницьки змінити особистість, перетворивши її на знаряддя самознищення. Його тимчасовий успіх зумовлений не тоталітарним характером поширення садомазохістського комплексу, як стверджували песимістично настроєні соціофрейдисти, а поширенням у "кризових суспільствах" ідеології тоталітаризму, що укорінюється в масовій свідомості під прикриттям популістських лозунгів та протягом обмеженого часу створює базисний тип особистості, готової принести в жертву свободу і гідність заради позбавлення від труднощів та проблем нестабільного суспільства.

Размещено на Allbest.ru