Закономірності, що виявлені під час дослідження мотиваційного компоненту, на наш погляд, пояснюються дією регуляторних психологічних механізмів емоційної стійкості, у даному випадку мотиваційних, які полягають у силі потреби в досягненні, і в емоційній оцінці успіху та невдач. Коли курсанти всіх груп виконували однакові завдання в схожих емоціогенних ситуаціях, якість виконання завдань змінювалася в залежності від ступеня мотивації і виразності потреби в досягненні успіху.

Таким чином, дослідження мотиваційного компоненту підтверджує те, що визначальним у формуванні емоційної стійкості є сила мотивації. При цьому характер залежності емоційної стійкості зумовлений дією мотиваційних механізмів.

Наступним структурним компонентом емоційної стійкості, що тісно пов'язаний з мотиваційною сферою, є емоційний, який представлений емоційним збудженням і особистісною тривожністю. Для більш повної картини змін в емоційній сфері у обстежуваних курсантів на 4-х етапах ПВПП нами додатково діагностувалась ситуативна тривога. Результати діагностики наведені в табл. 2.

Таблиця 2. Окремі результати математико-статистичної обробки даних особистісної та ситуативної тривожності

*Примітка: показання t' Стьюдента значимі для усіх груп при р<0,001

Отримані результати дозволили з'ясувати динаміку особистісної і ситуативної тривожності та визначити її особливості у курсантів 3-х груп обстежуваних. В залежності від груп курсантів, їх склад був представлений різними за чисельністю особами, що мають високий, середній, або низький рівні особистісної тривожності.

Найменша чисельність курсантів з високим рівнем особистісної тривожності була у 1-й групі 5,2%, трохи більша у 2-й - 9,6% і у 3-й - 23,1%. В залежності від сили та тривалості дії стрес-факторів особливих умов учбово-бойової та службової діяльності динаміка особистісної тривожності в групах мала певні особливості. Під час дії стрес-факторів для курсантів 1-ї групи характерні незначні зміни в показниках особистісної тривожності, висока і середня активність та працездатність. Як результат в цій групі ситуативна тривога досягає найменших показників, про що свідчить середнеарифметичне на 2, 3 та 4-му етапах. Для курсантів 2-ї групи характерні більш значне підвищення рівня особистісної тривожності, середня активність і працездатність, збільшення ситуативної тривоги з 32,82 до 46,14 балів. У курсантів 3-ї групи, як показали результати дослідження, динаміка особистісної тривожності значно відрізнялася від 1-ї та 2-ї груп. Порівняльна перевага курсантів з високим рівнем особистісної тривожності зумовлювала високе емоційне збудження на 2, 3 і 4-му етапах. При тривалій дії стрес-факторів на 2 і 4-му етапах у курсантів 3-ї групи відмічались найбільші зміни в напрямку зростання показників особистісної тривожності, зменшувалась активність і працездатність, показники ситуативної тривоги досягали найбільших значень. При цьому закономірності, які були виявлені у ході аналізу результатів особистісної і ситуативної тривожності на чотирьох етапах дослідження, ґрунтуються на функціонуванні окремих емоційних механізмів емоційної стійкості особистості, які складаються в перекритті, уникненні, що несуть функцію мінімізації виникаючого дискомфорту. Схематично представити дію окремих емоційних механізмів, зв'язаних з тривожністю особистості, можна так: потрапляючи під дію тих чи інших стрес-факторів, відбувається довільна когнітивна оцінка ситуації. У випадку когнітивної оцінки ситуації як небезпечної (адекватність оцінки ситуації залежить від такої властивості особистості як особистісна тривожності) виникає стан тривоги, поведінкові реакції, включені в стан тривоги, дозволяють максимально мінімізувати несприятливий вплив стрес-факторів. Вступають у дію механізми перекриття негативного впливу стрес-факторів, у результаті дії яких особистість переоцінює сформовану ситуацію.

Наступним структурним компонентом емоційної стійкості є інтелектуальний компонент. На підставі отриманих даних дослідження цього компоненту можна відмітити, що під час першого етапу дослідження у основної частини курсантів відзначені високі і середні показники інтелектуальної лабільності (табл. 3). Однак, статистично значимих розходжень між групами курсантів при розрахунку ²-критерію не підтвердилося при р<0,05.

Істотно змінюється картина в динаміці інтелектуальної лабільності на наступних етапах дослідження (табл. 3). Так у низки курсантів всіх груп відбулася трансформація високої та середньої лабільності у низьку і дуже низьку інтелектуальну лабільність. Дану особливість можна пояснити включенням спеціальних психологічних механізмів інтелектуального компоненту емоційної стійкості. Суть їх в тому, що коли людина опиняється в складній емоціогенній ситуації, однією з перших ланок в психологічних механізмах інтелектуального компоненту спрацьовує механізм когнітивної оцінки, на підставі якого здійснюються аналіз інформації і вибір прийняття оптимального рішення з метою досягнення поставленого завдання.

Таблиця 3. Динаміка зміни інтелектуальної лабільності у курсантів на 4-х етапах ПВПП

* - Значення ч² вище критичних при р<0,05

Ще одним структурним компонентом, що визначає рівень емоційної стійкості є сила нервової системи. Дана типологічна властивість характеризує здатність психіки до прийому стрес-факторів, а саме величину порога чутливості і порога працездатності. Встановлено, що між цими двома порогами існує певна залежність, яка полягає в тому що, чим нижче поріг чутливості, тим нижче і поріг працездатності. Для визначення динаміки сили нервової системи у курсантів на 4-х етапах дослідження нами використовувалась методика "теппінг-тест". З результатів, отриманих у ході 4-х етапів дослідження сили нервової системи, видно, що дана типологічна властивість характеризується малою динамічністю і практично незмінна. Відмінною рисою в динаміці сили нервової системи є те, що під час найбільш напружених ситуацій на другому і четвертому етапах у 12% курсантів від загального обсягу вибірки досліджуваних усіх груп відзначений високий рівень емоційної стійкості, і це при тому, що вони мають середню силу нервової системи. Проведений аналіз показав, що дані курсанти мали високе емоційне збудження, але це не тільки не знизило емоційної стійкості, а навпаки, підвищило її рівень. Емоційне збудження сприяло досягненню успіху і подоланню значних труднощів, але подальше дослідження показало, що під впливом стрес-факторів особливих умов у даної низки курсантів відбувалося виснаження сили нервової системи. Важливим тут є те, що в емоціогенній ситуації треба раціонально використовувати свої сили щоб виснаження сили нервової системи не відбулося заздалегідь.

Спираючись, у ході дослідження емоційної стійкості у курсантів в період ПВПП на діяльністний підхід, нами приділялась особлива увага вивченню таких важливих її показників, як активності та працездатності особистості. Визначення даних показників за допомогою колірного тесту М. Люшера дозволило отримати підтвердження залежності результативності діяльності курсантів у складних емоціогенних ситуаціях від їх емоційного стану. Аналіз результатів свідчить про те, що найбільш вищі результати з виконання поставлених завдань під час ПВПП мають курсанти з середніми показниками активності і працездатності, що допомагає їм утримувати адекватний рівень реагування на дію негативних стрес-факторів особливих та екстремальних умов діяльності. Курсанти з високими, або з низькими показниками активності та працездатності, навпаки, схильні до неадекватного рівня реагування, що призводить до зниження результатів діяльності.

Для визначення ступеня взаємозв'язків між такими структурними компонентами емоційної стійкості, як емоційний, мотиваційний, інтелектуальний, сила нервової системи, а також показниками активності і працездатності, і для встановлення залежності емоційної стійкості від даних компонентів нами проведений кореляційний аналіз. Результати кореляційного аналізу представлені в табл. 4, підтверджують виявлену в результаті дослідження залежність емоційної стійкості від її структурних компонентів.

Таблиця 4. Кореляція між емоційною стійкістю та її структурними компонентами

*- Значення коефіцієнтів кореляції більш ніж критичні для даної вибірковості при р<0,001.

Так, найбільша кореляційна залежність емоційної стійкості визначена з особистісною та ситуативною тривожністю (емоційний компонент). Цей зв'язок має зворотний стійкий характер. Чим вище показники особистісної та ситуативної тривожності, тим нижче емоційна стійкість. Значення коефіцієнтів кореляції при цьому більші ніж критичні при р<0,001. Також велика кореляційна залежність емоційної стійкості відзначена з інтелектуальною лабільністю (інтелектуальний компонент). Зв'язок має прямий стійкий характер, чим вище інтелектуальна лабільність, тим вище емоційна стійкість. Значення коефіцієнтів кореляції також більші ніж критичні при р<0,001. Наступним по силі зв'язку з емоційною стійкістю виступає сила мотивації (мотиваційний компонент). Між ними відзначається помірно висока залежність, яка носить криволінійний характер, що вказує на залежність високого рівня емоційної стійкості від оптимального рівня мотивації. Тобто завищена, чи занижена мотивація негативно впливає на рівень емоційної стійкості. Зв'язок емоційної стійкості з силою нервової системи характеризується як помірно середній. Сила нервової системи є малодинамічною, але при тривалому впливі стрес-факторів відбувається її виснаження. У результаті кореляційного аналізу встановлений помірковано високий зв'язок, що дозволяє затверджувати те, що емоційна стійкість, як психічна властивість особистості є єдністю таких компонентів, як емоційного, мотиваційного, інтелектуального і сили нервової системи. На підставі встановленої залежності емоційної стійкості від її структурних компонентів можна затверджувати, що рівень емоційної стійкості у курсантів можливо прогнозувати, а також впливати на його розвиток у процесі ПВПП, що досягається за рахунок застосування методів саморегуляції, формування оптимального рівня мотивації і підвищення рівня умінь і навичок діяльності в особливих умовах.

У третьому розділі „Формування емоційної стійкості у курсантів до професійної діяльності в особливих умовах” розглядаються основні напрямки і підходи дослідників щодо підвищення рівня емоційної стійкості. На основі аналізу спеціальної літератури розкриваються засоби, методи та прийоми, що сприяють ефективному формуванню адекватного рівня емоційної стійкості особистості до діяльності в особливих та екстремальних умовах. Визначаються умови формування емоційної стійкості. Проведений аналіз засобів формування емоційної стійкості свідчить про те, що в основі тих чи інших засобів лежить вплив на психологічні механізми емоційного, мотиваційного та інтелектуального компонентів емоційної стійкості. Однак, єдності в розумінні шляхів і напрямків щодо підвищення емоційної стійкості немає. Разом з тим, спираючись на теоретико-методологічні підходи, а також дані власних досліджень нами обґрунтовані спеціальні психолого-педагогічні заходи, впровадження яких сприяє підвищенню рівня емоційної стійкості у курсантів в процесі ПВПП.

Виходячи із специфіки умов професійної діяльності військовослужбовців у процесі ПВПП визначено найбільш ефективні методи, що сприяють підвищенню рівня емоційної стійкості, до них відносяться: психорегулююче тренування, в основі якого лежить аутогенне тренування, за допомогою прийомів, що його складають підвищується рівень психічної саморегуляції у курсантів, знижуються рівні особистісної та ситуативної тривожності, нормалізується в цілому емоційний стан навчающихся; моделювання стрес-факторів і відпрацьовування стратегій дій в емоціогенних ситуаціях, що дозволяє придбати досвід практичних дій в складних емоціогенних ситуаціях і відпрацювати стратегію поведінки, поширення знань і відомості, а також засоби рефлексії та самоконтролю, необхідні для правильного орієнтування в складних обставинах; ідеомоторне тренування дозволяє зв'язати рухові відчуття з свідомо представленими рухами і здійсненням їх у процесі дій.

На підставі відібраних нами засобів та методів формування емоційної стійкості нами розроблена комплексна методика з формування адекватного рівня емоційної стійкості, яка включає чотири послідовних етапи:

Перший етап - мотиваційно-орієнтуючий. На даному етапі визначаються рівні емоційної стійкості у курсантів, в залежності від яких, розподіляються останні на групи з низьким, середнім та високим рівнями; формуються необхідні установки, позитивне відношення, інтерес і мотивація до системи занять на розвиток емоційної стійкості, необхідний емоційний настрій; створюється у курсантів система вихідних понять і знань з емоційної стійкості особистості та методів і прийомів її підвищення.

Другий етап - релаксаційно-рефлексуючий. На даному етапі у курсантів підвищуються уміння довільної релаксації; на фоні нервово-м'язового розслаблення курсанти навчаються розпізнаванню інтероцептивних відчуттів і керуванню рівнем рефлексії; формуються уміння диференціації рефлексивних відчуттів по їх модальності й інтенсивності, рефлексія різних емоційних станів; формуються уміння довільної психічної саморегуляції і самоконтролю.

Третій етап - формуючий. Даний етап за своїм змістом є основним, тому що на ньому реалізуються уміння і навички придбані на першому та другому етапах. На цьому етапі на їх основі формуються предситуативна готовність і відпрацьовується стратегія дій щодо умов впливу специфічних для даної діяльності стрес-факторів. На цьому етапі курсанти навчаються довільної репродукції необхідних для емоційної саморегуляції сенсорних відчуттів і ідеомоторних уявлень, відтворюються стани предситуативної готовності до емоціогенних умов їхньої діяльності; відпрацьовується стратегія дій до стрес-факторів особливих умов діяльності.

Четвертий етап - відновлювальний. Даний етап є заключним, і включає заходи, що спрямовані на психологічну реабілітацію курсантів. Він містить у собі нервово-м'язову релаксацію (НМР), дихальну гімнастику, індивідуальні формули самонавіяння і т.п.. На даному етапі здійснюється відновлення фізичних і психічних сил курсантів, зниження чи нейтралізація посттравматичних стресових впливів, які виникли під час ПВПП, створення у курсантів психічного стану, який сприяє оптимальній навчальній і службовій діяльності на весь період навчання у ввнз.

Для експериментальної перевірки ефективності розробленої комплексної методики з формування адекватного рівня емоційної стійкості у курсантів у процесі ПВПП нами був проведений формуючий експеримент.

Метою експерименту ставилося експериментальне обґрунтування ефективності психологічного впливу комплексної методики, спрямованої на формування адекватного рівня емоційної стійкості у курсантів в період ПВПП.

В експерименті брали участь 56 курсантів 1-го курсу Харківського інституту танкових військ національного технічного університету, з них в контрольну та експериментальну групи увійшли по 28 військовослужбовців.

У контрольній групі ПВПП здійснювалась за стандартною програмою навчання, а в експериментальній групі додатково використовувалася комплексна методика з формування адекватного рівня емоційної стійкості.

Формуючий експеримент включав три етапи:

1-й етап - підготовчий (визначення задуму, формулювання гіпотези, вибір експериментальної і контрольної груп, фіксація результатів експерименту);

2-й етап - основний (безпосереднє проведення експериментального впливу в групі курсантів, що забезпечує формування адекватного рівня емоційної стійкості);

3-й етап - заключний (обробка і систематизація отриманих результатів, формулювання відповідних висновків та рекомендацій).

Діагностування структурних компонентів емоційної стійкості у курсантів обох груп на 1-му етапі (до проведення методики) і 2-му (після закінчення проведення методики) в період ПВПП дозволило визначити динаміку змін між даними групами. Порівняльний аналіз отриманих даних здійснювався за показниками, які застосовувалися у констатуючому експерименті.

Із результатів отриманих на 1-му етапі формуючого експерименту випливало те, що істотних розходжень між показниками, які характеризують структурні компоненти емоційної стійкості у курсантів не малось (при р<0,001).

На 2-му етапі експерименту, після закінчення проведення комплексної методики з формування адекватного рівня емоційної стійкості в експериментальній групі розходження показників набуло виразний характер. У курсантів експериментальної групи у порівнянні з контрольною групою істотно знизились показники особистісної тривожності, про що свідчать їх середнеарифметичні, відповідно, 33,9 і 36,6 балів (при р<0,001), ситуативної тривоги 36,5 і 38,8 балів (при р<0,001). Істотні зміни відбулися також і в мотиваційній сфері курсантів експериментальної групи, впровадження під час ПВПП системи занять дозволило підвищити рівень їх мотивації у порівнянні з контрольною групою, що підтверджується критерієм ч² - 42,45 (при р<0,05).

За допомогою спеціальних заходів, що входили до комплексної методики, був здійснений позитивний вплив на інтелектуальну сферу курсантів експериментальної групи. Це дозволило значно покращити результати інтелектуальної лабільності у порівнянні з контрольною групою. Так, на другому етапі експерименту в результаті трансформування інтелектуальної лабільності збільшилась кількість курсантів експериментальної групи з високим рівнем на 10,71%, зменшилась з середнім рівнем на 14,28%, в той час, як в контрольній групі, навпаки, зменшилась кількість курсантів з високим рівнем на 3,57%, з середнім рівнем на 7,14%, у 10,71% курсантів контрольної групи висока та середня інтелектуальна лабільність трансформувалась в низьку.

В ході експерименту було визначено рівень емоційної стійкості в експериментальній і контрольній групах до і після проведення комплексної методики в період ПВПП. Оцінка рівня емоційної стійкості здійснювалася методом експертної оцінки. Результати оцінки представлені в табл. 5.

Таблиця 5. Оцінка рівня емоційної стійкості у курсантів експериментальної і контрольної груп у ході формуючого експерименту

При р<0,05

Як видно з табл. 5, якщо на першому етапі перед проведенням комплексної методики значимих розходжень в отриманих результатах процентного відношення курсантів до високого, середнього та низького рівнів емоційної стійкості в групах не мається, то на другому етапі після закінчення методики, розходження мають виражений характер. Пояснення викладеним результатам полягає в тому, що в контрольній групі, де методика не проводилася, стресогенні умови діяльності в період ПВПП призвели до значного зниження рівня емоційної стійкості. В експериментальній групі за рахунок впровадження комплексної методики вдалося значно зменшити негативний вплив стресс-факторів в період ПВПП.

Таким чином, проведений кількісний і якісний порівняльний аналіз результатів, отриманих у ході формуючого експерименту, дозволяє затверджувати, що розроблена комплексна методика з формування адекватного рівня емоційної стійкості дійсно є ефективним засобом у поліпшенні професійної підготовки курсантів у період ПВПП у ввнзах.

ВИСНОВКИ

1. Теоретично обґрунтоване і запропоноване нове рішення задачі формування емоційної стійкості в курсантів у період первинної військово-професійної підготовки на основі використання її психологічних механізмів, шляхом застосування способів, методів і прийомів, що забезпечують курсантам високу ефективність діяльності в умовах негативного впливу стрес-факторів.

2. На основі теоретичного аналізу уточнене визначення емоційної стійкості, як інтегративної, полісистемної якості особистості, обумовленої змістом і взаємозв'язками її складених компонентів, при домінуючій ролі емоційного, які обумовлюють продуктивність діяльності й адекватність поведінки в особливих і екстремальних умовах. Більш ясно позначена роль емоційної складової, що, як ми вважаємо, є домінуючою у досягненні в особливих і екстремальних умовах діяльності, що дає цілісну уяву про емоційну природу даного психічного явища.

3. Визначено, що емоційна стійкість як інтегративна, полісистемна якість особистості визначається змістом і взаємозв'язками таких структурних компонентів як: емоційний, представлений емоційним збудженням і особистісною тривожністю; мотиваційний, представлений силою мотивації; інтелектуальний, представлений оцінкою і визначенням вимог ситуації, прогнозом її можливої зміни і прийняттям рішень про способи дій; і типологічною властивістю нервової системи, представленою її силою.

4. До основних стрес-факторів, що впливають на рівень емоційної стійкості курсантів у період ПВПП відносяться: постійний контроль, дефіцит часу, обмеженість простору, відрив від родини, підвищена вимогливість, небезпека, раптовість, невизначеність, невідомість.

5. Визначено три якісно різних рівня емоційної стійкості курсантів у процесі первинної військово-професійної підготовки: високий, середній і низький.

5.1. Виявлено, що курсанти з високим рівнем емоційної стійкості характеризуються низьким і частково середнім рівнями емоційного збудження, низьким рівнем особистісної тривожності, високим і частково середнім рівнями активності, працездатності, середнім рівнем мотивації, високим і частково середнім рівнем інтелектуальної лабільності, великою і частково середньою силою нервової системи.

5.2. Курсанти із середнім рівнем емоційної стійкості характеризуються середнім і частково низьким рівнями емоційного збудження, середнім і частково низьким рівнями особистісної тривожності, середнім і частково низьким рівнями активності, працездатності, середнім рівнем мотивації, середнім і частково низьким рівнями інтелектуальної лабільності, середньою і частково великою силою нервової системи.

5.3. Для курсантів, віднесених до низького рівня, характерний середній і частково високий рівень емоційного збудження, середній рівень особистісної тривожності, низький і частково середній рівень активності, працездатності, середній рівень інтелектуальної лабільності, середня і частково мала сила нервової системи.

6. Встановлено, що динаміка емоційної стійкості курсантів в особливих умовах діяльності залежить від сформованості її рівнів і характеризується динамікою її структурних компонентів. Це свідчить про те, що рівні емоційної стійкості можуть формуватися експериментальним шляхом.

7. Встановлено, що високий рівень емоційної стійкості у курсантів може формуватися, як у ході експерименту, так і виявлятися довільно, але тоді емоційна стійкість може виявлятися на більш низьких рівнях, і буде вимагати удосконалювання. Низький рівень сформованості структурних компонентів виключає можливість її довільного прояву. У цьому випадку потрібно цілеспрямоване її формування за допомогою спеціально розробленої комплексної методики.

8. Визначені й удосконалені найбільш прийнятні для формування в курсантів у процесі ПВПП способи, методи і прийоми: психорегулюючє тренування (на основі аутотренінгу), ідеомоторне тренування, моделювання стрес-факторів і відпрацьовування стратегій дій у емоціогенних ситуаціях, дихальна гімнастика, рефлексія і самоконтроль.

9. Розроблена і впроваджена комплексна методика по формуванню й удосконалюванню адекватного рівня емоційної стійкості в курсантів, що включає психолого-педагогічні заходи, що дозволяють підвищити психічну саморегуляцію, десенсибілізацію до негативних емоцій (станів) і виробити стратегію дій у складних емотивних ситуаціях.

Основні положення і результати дослідження відображені в публікаціях

1. Злотніков А.Л. Професійна кар'єра як життєва мета // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 2000.- Вип. VII. - С. 176182.

2. Злотніков А.Л. Основні підходи у визначенні поняття емоційної стійкості // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 2000.- Вип. X. - С. 234239.

3. Злотніков А.Л. Динаміка впливу стрес-факторів на курсантів ввузів в процесі первинної підготовки // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Психологія. Харків: ХДПУ, 2001.- Вип. 6. С. 128131.