Фемінізм, маскулізм, патерналізм: узгодження понятійно-термінологічних смислів та світоглядних пріоритетів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фемінізм, маскулізм, патерналізм: узгодження понятійно-термінологічних смислів та світоглядних пріоритетів

Дичковська Г.О.,

Радченко О.Б.

Ґендерні проблеми в сучасному суспільстві набувають все більшого значення. Проблеми прав жінок, демографічна криза, криза народжуваності, взаємовідносини поколінь - це все так чи інакше стосується сфери міжстатевої комунікації та взаємодії. Незважаючи на те, що ґендерна проблематика наполегливо розвивається лише в останні 15-20 років, ми маємо доволі високу активність різних авторів в цій тематиці.

З даними питаннями тісно взаємопов'язані світоглядні конфлікти, традиційні проблеми влади, пріоритети політичних ідеологій, суспільних трансформацій тощо. Тому актуальність даного питання не викликає сумнівів, воно не залишає байдужим фактично нікого.

Метою даної роботи є вияснення специфіки понять, їх взаємозв'язку

із проблемами суспільної самоорганізації, влади і домінування, пояснення понятійно-термінологічних смислів, які по різному трактуються різними авторами, а тому часто викликають не лише плутанину, але навіть провокують конфлікт світоглядних установок. Тому звернемося до понять фемінізм, маскулізм, патерналізм, а також супутніх їм, для розкриття проблеми ґендеру та виявлення смислових пріоритетів, які проектують сферу ціннісних установок і часто є детермінантами світоглядних та поведінкових стереотипів.

Існує така притча. Два воїни ніяк не могли вирішити хто з них сильніший, чия має бути влада. Запитали старого відлюдника: "Чия рука має володарювати?". Той подивився на них і сказав: та, що колише колиску.

В цій притчі яскраво висловлена думка, що суть влади - володіння майбутнім поколінням. Але тут же закладений і жіночо-чоловічий та міжпоколіннєвий конфлікт своєрідної власності над дітьми. Влада насильства як первинна основа влади історично закріпилася за чоловіками і, відповідно, діти були, а загалом і досі залишаються, власністю чоловіка [2; 7; 9; 11; 12; 13].

Весь феміністичний рух в тій чи іншій мірі містить протест проти народження, аж до лесбійських тенденцій включно. За цим істеричним протестом який парадоксально заперечує саму жіночість-родючість як таку та часто супроводжується мізоандрією (чоловіконенависництвом), рідко коли зауважують, що суть протесту не проти народження загалом, а проти ставлення суспільства до народження як до десакралізації жінки, а разом з тим проти обов'язку народження, який в суті своїй безглуздий, бо акт народження (зачаття) тотожний жіночій десакралізації, крім того, надалі дитина жінці однаково не належатиме, вона використається як ресурс продовження влади чоловіка або суспільства. Інакше кажучи, сам акт "відбирання" дитини від жінки, апріорна "не важливість" жінки в питанні народження, робить будь-яке народження, навіть в ситуації взаємного кохання, нічим іншим, як зґвалтуванням: чоловік через жінку отримує змогу володіння майбутнім, отримує ресурс, а жінка навіть не має права заперечення, якщо її дитина буде визнана непридатною до життя, непотрібною чоловікові або буде використана чоловіком для власних владних потреб [5].

Звичайно, жінка, часто неусвідомлено, займає позицію аналогічну, виробляє ідеї десакралізації чоловіка та утвердження власного права на володіння дітьми, тільки здійснює її іншими методами. Найбільш примітивна, але від того не менш жорстка позиція жінки - зведення чоловіка до рівня запліднювача та джерела матеріального ресурсу, тобто на цілком десакралізований рівень. В силу неможливості прямо виявляти і навіть висловлювати свою позицію, жіночі маніпулятивні технології залишаються майже цілком прихованими від істориків та явно (хоч, як правило, і далі неусвідомлено) виявляються лише в 19-20 століттях та сучасних феміністичних і ґендерних дискурсах. Опосередковано вказані тенденції можна виявити через проблему тотального старіння Європи, що є нічим іншим, як позасвідомим жіночим протестом супроти народження [3].

Ситуацію чоловічої влади над жінкою, жіночою родючістю-сексуальністю та дітьми можна доволі ґрунтовно проілюструвати історичними прикладами. На це вказують не лише давні звичаї, коли чоловік визначав чи має право дитина жити чи ні, а "неугодна" дитина часто просто фізично знищувалася, але й цілком недавні писані і неписані закони, які фактично перекривали можливість життя "незаконнонародженим" дітям, тобто дітям, народженим з волі жінки, а не чоловіка.

В контексті вказаного звернемося до понять фемінізм та маскулізм для розкриття проблеми ґендеру з позиції проблематики нашого дослідження.

Фемінізм (лат. femina - жінка) - загальна назва руху жінок проти дискримінації за ознакою статі (сексизму). На паралелі з сексизмом існують інші форми дискримінації, зокрема, расизм (за расовим, етнічним принципами), ейджизм (за віком) [10, 1080]. Фемінізм має суттєві ознаки суспільно-політичного руху, метою якого є надання жінкам усієї повноти громадянських прав. Тобто тут дуже суттєвою є політично-правова сторона статусу жінки.

Якщо фемінізм - суспільний рух й ідеологія, пов'язаний з рухом рівноправності жінок, то маскулізм, є його доповненням, яке формується як феномен уже в другій половині 20 століття [4]. До недавнього часу фемінізм протистояв патерналізму (цей стереотип ще домінує в українській традиції, тоді як на заході все більшої популярності набуває термін маскулізм). Відмінність між поняттями патерналізм і маскулізм дуже суттєва. Патерналізм, як право батьківства, по-своєму десуб'єктизує не тільки жінку, а й чоловіка. Дитина (в тому числі доросла дитина) завжди залишається в ситуації "вічного учня", неповносправного, недієздатного [8]. В такій ситуації насправді нівелюється не лише фемінне, але й маскулінне, тому виникнення маскулізму - закономірний процес розвитку ґендерної свідомості.

Ґендерні процеси перебувають у процесі динамічного розвитку, і, як бачимо, відповідний понятійно-категоріальний апарат є неусталеним. А тому ситуація вимагає адекватного реагування і осмислення. Зокрема, як у фемінізмі, так і в маскулізмі, суттєвими є не тільки тенденції захисту прав певної статі, широко розповсюджуються ідеї агресії стосовно протилежної статі та намагання в різний спосіб нівелювати чи десуб'єктизувати Іншого. Це створює суттєві проблеми при обговоренні ґендерних питань, в силу того, що однаковими термінами позначають різні світоглядні конструкти: і відстоювання власної суб'єктності, і руйнування Іншого. У польській літературі широко розповсюдженими є терміни мізоандрія (мізоандризм, мізандрія), мізогінія (мізогінізм), що є свідченням більшої міри осмислення ґендерних проблем [2; 5]. Ці терміни, на відміну від фемінізму та маскулізму, позначають ненависть, неадекватне ставлення до протилежної статі. Мізоандріячи мізоандризм, мізандрія (з гр. misos- ненависть, аndros-чоловік) - це ненависть чи сильне упередження стосовно чоловіків. Мізоандризм нерідко супроводжується гомосексуальною орієнтацією або виявляється різного роду фобіями, психічними відхиленнями не тільки в сексології. Найчастіше діагностується у жінок, як поодинокі випадки - у чоловіків. Певним чином синонімом мізоандрії є андрофобія [2]. Причому мова йде не про медичний термін, а про термін соціальний. Мізоандризм часто єдетермінантним стосовно формування світоглядних пріоритетів та поведінкових стереотипів.

Мізогініячи мізогінізм - ненависть чи стійке упередження стосовно жіночої статі. Аналогічно-обернене до мізоандризму і в суті своїй є антижіночим сексизмом. В основі - взаємини між жінками та чоловіками, проте може розвиватися і між жінками. В німецькій літературі, як і в нас, термін мізоандрія передають через поняття "радикального фемінізму" [2]. Власне, видається, що така позиція є не вельми вдалою, бо радикальне світосприйняття не стосується суті питання, а тільки методології його вирішення. Корінь "мізо" вказує на принципово-концептуальну настанову у міжстатевому діалозі і значно краще відображає реальність.

Ми пропонуємо крайні форми фемінізму та маскулізму, а, власне, мізоандрію та мізогінію позначити якфемінізм-перверсія, маскулізм- перверсія, в силу того, що такий термін чітко вказує на переродження статевості, на патологію істинної жіночості-чоловічості. Термін більш об'ємний, та адекватний, в силу того, що включає в себе широкий спектр відходу від істинної власної статевості, а не лише ненависть до протилежної статі.

Згідно із феміністичними ідеями мізогінія є політичною ідеологією, як, наприклад, расизм чи антисемітизм, і узаконює підпорядкування жінок чоловікам. Мізогінія тісно пов'язана з антифемінізмом, ці поняття часто бувають взаємозамінними [2]. Існує багато видів фемінізму, на сьогодні під цим поняттям розуміють насамперед новий рух феміністичний, початком якого вважають видання праці Бетти Фредан"Містика жіночності" (1963). Однак в основі усіх різновидів - потреба нівеляції дискримінації жінок з погляду на їх стать, право жінок на емансипацію, опір сексизму і патріархату. Дивним чином визволення жінок постає водночас і визволенням чоловіків. Феміністки не прагнуть поміняти місцями жінок і чоловіків, не йдеться і про наслідування чоловіків, суспільна роль котрих також піддається критиці. Основне завдання - визнання рівності жіночої натури щодо чоловічої, тобто інакшості як рівноцінності.

Радикальний фемінізм спрямований на відокремлення від чоловіків аж до встановлення панування жінок - матріархату (певним чином можна сказати, що він має елементи мізоандрії, і однозначно позначений статевою перверзійністю). Поміркований фемінізм прагне до взаємодоповнення жінок і чоловіків. Його увага присвячена протидії дискримінації, тлумаченню жінок як гірших з погляду на їх особливості, спосіб мислення та досягнення у різних сферах життя. Розвиваються позиції феміністичної літератури, теології, що ґрунтуються на припущенні, що в історії фальсифікована та недооцінена роль жінок, а, отже, слід виправити історично сформовані недоліки. феміністичний патерналістичний ґендерний смисл

Залежне становище жінки, її нижчий статус у суспільстві виявляється через неналежне включення в економічне, політичне життя, у контроль над власністю і продуктами праці, в існуючу систему влади. Досить широко поширена і професійна дискримінація жінок: виключно горизонтальне професійне пересування та сегрегація жінок (формування "жіночих" робочих місць всередині професій, як правило, непрестижних та малооплачуваних) [10, 1080].

Простежуючи ґенезу проблеми жіночої дискримінації, дослідники зауважують, що про суттєвим елементом є експлуатація суспільством репродуктивних функцій жінки [6]. Появу перших жінок-феміністок традиційно датують 18 ст. Першою феміністкою в історії вважають Крістіану де Пісан, французьку письменницю 14 ст. Пізніше М. Волстонкрафт піднімає проблему необхідності включення жіночого життєвого досвіду в раціоналістичну культуру. Епіцентром "жіночого відродження" кінця 1960-х-початку 1970-х років під гаслом "рівність у відмінності" стали США, де активізується рух проти різних типів дискримінації. Новий жіночий рух проголошено "жіночим визвольним рухом" (Women's liberation).

У цьому русі виокремилось три основні напрями феміністичної політики:

- ліберальний - орієнтування на досягнення рівності між жінками і чоловіками без радикальної зміни патріархальної системи, а з переорієнтацією розподілу праці між статями. Відсутність розподілу праці за статевою ознакою, на їх думку, має привести до формування суспільства андрогенного типу;

- радикальний - бореться за новий суспільний порядок, з відокремленням жінок від чоловіків та від патріархальних структур суспільства. Головним інструментом утиску жінок через сексуальне рабство та насильницьке материнство вважається сім'я. Критикуються устрої суспільства, котрі зумовлюють нерівноправне, з позиції радикального фемінізму, становище жінки: любов, сім'я, заміжжя, материнство тощо. З одного боку цей напрям сприяє підвищенню якості жіночої самосвідомості, з іншого є джерелом небезпечних перебільшень фемінного, коли чоловіче пригноблюється та знищується (фемінізм як "матріархат" з жіночої позиції);

- соціалістичний - розглядає жіночу тему з позиції расового та класового домінування. Зі знищенням експлуатації має зникнути і експлуатація (дискримінація) жінок. Пропагується повна сексуальна свобода жінки: вибір партнера, контроль над вагітністю, відмова від материнства, - та зняття усіх соціальних статевих відмінностей.

Відмова від материнства та соціальна "гендерна уніфікація" є формами неофемінізму, який часто супроводжується перверзійністю, з ідеями "жіночої революції" проти "чоловічого шовінізму". Поява та розвиток феміністичних рухів актуалізували онтологічні, аксіологічні та соціально-філософські проблеми, з-поміж яких, зокрема:

а) сутність, природа жінки та специфіка жіночого буття;

б) соціальна роль жінки (у тому числі і в історичних формах сім'ї);

в) жіночі знання, життєвий досвід, ірраціональні надбання (емоції, почуття) у співвідношенні до національних та світової культури.

Як наслідок, з'явилися спеціальні академічні дослідження, факультети, університети, центри, програми. Десятиліття 1975-1985 оголошено ООН "десятиріччям жінок". Першою міжнародною угодою, що проголосила рівність жінок і чоловіків у якості засадничих прав людини, став Статут ООН. У 1979 році ООН приймає Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок. Більшість мусульманських країн не визнає цих положень.

Провідною ідеєю різних напрямів фемінізму західного суспільства є необхідність зміни, нівеляції патерналістського та однобоко-маскулінного характеру сучасної західної культури. Це виражається в наступних ідеях:

- необхідність реабілітації емоційності, тілесності, ірраціональності, репресованих раціональною (лого- та фалоцентричною) культурою модерну;

- нівеляція культу сили, агресії, безмежного панування верховної антигуманної влади, котра утискає приватне життя задля утвердження публічного та політичного;

- природа - не засіб, а мета;

- встановлення соціальної гармонії.

Ці положення певним чином відображені у вченні Е. Фромма. На його думку, прагнення вирватися з початкового стану нероздільності з природою, уособитися, самовизначитися та самореалізуватися конституює так званий "патріархальний" комплекс, що ґрунтується на принципах розуму, індивідуалізму, дисципліни. Натомість бажання знову відчути первісну єдність зі світом формує "матріархальний" вектор життя. На переконання цього видатного мислителя, людина гармонійно розвивається, лише усвідомлюючи обидві сторони такої суперечності.

В культурі складається така соціальна конструкція, за якою істинно людські якості: свобода, активність, творчість тощо, надаються тільки чоловікам. У соціальному бутті західного суспільства "людина" до ХУШ-ХІХ ст. (а то й дотепер) фактично означає "чоловік". Історично це чоловік як "політична тварина" (Аристотель), "політична істота" (Т. Гоббс), "істота, котра володіє свободою" (Ж.-Ж. Руссо), "раціональна істота" (І. Кант), "істота, яка володіє самодетермінацією вільної волі" (Й.Г. Фіхте) тощо.

Традиційно сутність жінки у патерналістському суспільстві визначалась рядом негативних характеристик: залежність, нижчість, обмеженість, слабкість. Але головною є неповноцінність, "недочоловічість" жінки, яка апріорно робить її не тільки безсуб'єктною, але й безблагодатною. Звідси випливає нав'язаний жінці смисл буття: служіння чоловікові як носію повноти буття та, головне, відсутність можливості власного буття. Тому поза сексуальністю (причому пасивною, об'єктною) та материнством життя жінки другорядне та безглузде. Але навіть в цих сферах воно безсуб'єктне, жінка є радше предметом втіхи чи дітонародження, ніж партнером.

Сферою діяльності жінки у патерналістському суспільстві визначається дім. Проте і там вона на ролі прислуги, адже ключові рішення приймає чоловік - глава сім'ї (прототипу держави), - він забезпечує економічний ресурс та постає носієм духовності. Довший час чоловіки навіть відмовляються визнавати наявність у жінки мисленнєвих здібностей, а, отже, її можливість бути в статусі громадянки. Нагадаймо собі, що виборчі права жінки здобули лише в ХХ ст.

Таке положення укріплюється ідеологічно, зокрема, і релігійними інститутами. Маскулізм-перверзія десуб'єктизує жінку, позбавляє її сакральності та окреслює як "недочоловіка": "менш досконале втілення" (індуїзм), "ребро чоловіка", "тварина, позбавлена твердості та постійності" (Августин), "ворота пекла" (Тертуліан), "невдалий чоловік" (Тома Аквінський)тощо.

Треба визнати, що в християнстві жінка, крім аспектів недосконалості має і амбівалентний статус:

- Єва як уособлення зла, відповідальна за гріхопадіння;

- Марія (Діва Марія, Богородиця) як уособлення непорочності, вічної благодаті.

У цьому контексті видається цікавим опитування представників різних релігійних конфесій на тему "Чому у релігіях різне ставлення до чоловіка та жінки?" [12]. Опитані духовні представники (чоловіки) християнства (РПЦ, РКЦ), ісламу, буддизму та суфізму. Представник РПЦ ієромонах Іов (Гумеров) жалкує за тим, що материнство більше не сприймається як основне призначення жінки. Натомість сучасні дівчата прагнуть успіху у політиці, бізнесі, науці. Такі зміни відображаються на чоловіках, сім'ї, суспільстві: "... ціна подібних змін - це руйнація". Ієромонах Іов звертається до перекладу давньоєврейського слова "цела" (загальноприйнятий переклад - "ребро"), що насправді означає "частина", "грань". У чоловічо-жіночому контексті, це може тлумачитись як емоційно-почуттєва грань, тонша душевна організація жінки у порівнянні з чоловіком. Це, а також факт творення жінки свідчать, що поява першого чоловіка не є завершеністю творення (Буття 2: 18).

Фемінізму, на думку ієромонаха,"що прагне. свідомо чи несвідомо стерти природні відмінності" між чоловіком та жінкою" протиставляється "підкреслено-поважне" ставлення до жінки у християнстві. Природні ґендерні відмінності визначаються крізь створену Богом ієрархію дух-, душа-тіло, та прозоро натякається на вищість чоловіка.

Муфтій Ісмаїл Хазрат Шангареєв також опирається на домінування чоловіка як даність Абсолюту - Аллаха. Згідно трансцендентного розподілу біологічних та соціальних функцій жінка народжує та вигодовує дітей, оберігає домашнє вогнище, а чоловік - забезпечує матеріальний ресурс, опікає. Зауважується, що "правильні сімейні відносини гарантують благополуччя і щастя", порушення ґендерних ролей розцінюється як втрата духовної близькості, шлях до розлучення. Підмічено феномен відчуження між членами сім'ї у західному суспільстві та неправомірність зведення свободи чоловіка (!) до безвідповідальності. Натомість сучасній жінці приписується втрата чистоти, поняття жіночої честі, а, отже, вона стає "товаром, який можна купити чи продати".

Іслам подається як повернення почуття жінці особистої гідності, адже чоловік має піклуватися про неї та про сім'ю: "Священний Коран наповнений аятами, що стверджують права жінки у її світських справах, відносинах, поклоніннях, рішеннях і свідченнях у світському та потойбічному житті".

Архиєпископ митрополит Тадеуш Кондрусевич, ординарій архиєпархії Божої Матері в Москві зауважує на особливому шануванні Діви Марії та існуванні щодо цього особливих католицьких догматів про непорочне зачаття Діви (1854 р.) та її тілесне вознесіння на небо (1950 р.). Шоста енцикліка папи Івана Павла ІІ "Мати Іскупителя" подає образ Марії як ідеал істинної жіночності, приклад істинної жіночої самореалізації. За християнським світоглядом смирення - основа жіночого ідеалу. Тут варто зауважити, що смирення перед Богом (любов'ю) чомусь замінюється на смирення перед чоловіком, на ту ж десуб'єктизацію, яка апріорі не може бути моральною чеснотою.

У відповідь на заяви останніх десятиліть щодо несправедливості до жінок зазначається неможливість надання жінкам статусу, ролі духовного наставника, священнослужителя, оскільки ні Святе Письмо, ні теологія не дають підстав змінити існуючу традицію: "Найважливішим аргументом проти є факт, що Христос жодну жінку не включив у число 12 своїх найближчих учнів. До того ж, священик, у розумінні церкви. Виступає як заступник Христа, тому жінці виконувати цю роль неприпустимо".

Підсумовується, що основною сферою релігійної діяльності жінок за католицькими уявленнями виступає сім'я як "домашня церква" та виховання дітей у релігійному дусі; "світські" суспільні заняття жінок є надмірними, другорядними.

Рабин Меір Шлезінгер каже, що статус жінки у сучасному суспільстві значно змінився, суспільна рівність жінки з чоловіком подається як несправедливість: адже вона має бути ще й домогосподаркою, матір'ю. "Людство втратило багато емоційної та інтелектуальної сили, оскільки не надавало жінкам можливості розвиватися. Їх пригноблення - це біда усіх нас". Цитуються слова головного рабина Франції: тільки наданням жінкам юридичних прав не виправити їх становища у суспільстві. Необхідною є світоглядна зміна самих жінок: знати, що треба жінкам для їх звільнення. І додається: і які права ми всі хочемо їм надати [12].

Пандито хамбо лама Дамба Аюшеєв, голова Буддійскої традиційної сангхі Росії визнає, що індійське суспільство часів палійського канону (4-2 ст. до н.е.) було вкрай патріархальним, приниження жінки закріплювалося навіть в брахманічній літературі, жінка залежна від чоловіка, повинна знаходитись під його контролем і не придатна до самостійності. Жінкам забороняли вивчати Ведиі самостійно здійснювати сакральні обряди. Ранній буддизм починає трактувати жінку інакше. Для досягнення Просвітлення не має різниці між чоловіками і жінками. Однак монахиня все ж має нижчий статус, ніж монах [12].

Кабир Хельміски, шейх суфійського ордену мевлеві вважає, що і жінка, і чоловік ідуть шляхом Возз'єднання до Істини і Джерела світу, яка єдина є реальність Бога. Тому саме в суфізмі можливим є рух жінки до духовної зрілості, чого не завжди можна досягти на Заході [12].

Підсумовуючи це опитування, яке, хоч і не є репрезентативним, та відображає думку поважних релігійних авторитетів, які мають значні світоглядно-ідеологічні важелі впровадження своїх думок в суспільство, можемо ствердити, що на сьогодні релігія уже не наважується прямо і відкрито стверджувати ідею меншовартості жінки, однак тенденції трактувати жінку як недочоловіка, як істоту, обмежену дітонародженням та вихованням дітей, зберігаються майже тотально.

На противагу утвердження чоловічої домінанти сакральній сфері феміністки творять власну релігію, засновану на "жіночій спіритуальності". Абсолютом проголошується Богиня як нетрансцендентне природі начало, внутрішній досвід людського "Я". Це єдність душі і тіла, плоті і Духа, теорії і практики, людини і природи [1].

Для того, щоб впровадити вказаний аспект, фемінізм намагається здійснювати критику історії філософії за "чоловічу перспективу" традиційної філософії; філософське ототожнення людини з чоловіком; маргіналізацію досвіду, надбань видатних жінок-філософів. Критика здійснюється за- виключну суб'єктність чоловіка; пріоритетність етики індивідуалізму з принципами автономії особистості, права, свободи, рівності; претензію на загальність, що призводить до відчуження. Натомість пропонується "етика турботи" з принципами причетності, відповідальності за інших і перед іншими, орієнтацією на світ людей, а не предметів.

Фемінізм намагається напрацювати у сферах епістемології та філософії науки нові нетрадиційні підходи до різного роду дуалізмів: жінка-чоловік, духовне-тілесне, раціональне-ірраціональне, об'єктивне-суб'єктивне тощо. Новий образ епістемології має бути спрямований на побудову не дуалістичної та ієрархічної моделі знання, а моделі внутрішньої єдності, де людський досвід - це цілісність усіх елементів.

В цілому феміністична філософія має яскраво виражений соціоцентричний характер з інтересом до проблем влади, рівності, справедливості [14].

Маскулінне прагнення оволодіти повнотою буття реалізується за рахунок утвердження неповноти буття (чи й небуття) жінки, у тому числі і у сфері політичного. Жінка сприймається як засіб політичного, економічного, зрештою, буттєвого продовження чоловіка або ж його тінь.

Політична десуб'єктизація жінки сформувалася історично. Передумови цьому перебувають у різних площинах життя людини і суспільства. Найбільш суттєвими були:

- чоловіча фізична сила як засіб перетворення природи для забезпечення необхідного для себе, сім'ї, спільноти;

- анатомо-фізіологічні особливості жінки як матері, продовжувачки роду;

- потреба захисту своєї території, війни тощо.

Сьогодення втратило окреслені передумови щодо політичного небуття жінки та відповідної гіперреалізації чоловіка. Проте на рівні свідомості (а особливо підсвідомості) і сама жінка, незалежно від віку, соціального становища, освіченості, віросповідання, місця проживання продовжує плин власного традиційного політичного небуття, обмеженості "дитина-кухня-храм". Такий комплекс жіночої меншовартості закладається змалку інститутом сім'ї, надалі підтримується системою державного виховання, навчання, освіти. Показовим прикладом є проблема меншої оплати праці жінки-спеціаліста у порівнянні з колегою-чоловіком, її недопущення до керівних посад тощо.

Такий маскулізм-перверзія з десуб'єктизацією жінки та надсуб'єктизацією чоловіка з ХІХ ст. отримує зворотне віддзеркалення у формі фемінізму-перверзії. Феміністичний рух набував ідеологічної оформленості та географічного поширення з провідною ідеєю рівності жінки та чоловіка. Проте з крайнощів позиції над-чоловіка втрапив у крайність жінка - усе, чоловік - ніщо.

Підсумовуючи можна зробити висновок, що серйозний фемінізм, як і розважливий маскулізм, суб'єктами суспільно-політичного процесу утверджують і жінку, і чоловіка. Останні, як дві сторони Єдиного, постійно взаємно притягуються та взаємно відштовхуються, утворюючи у владі та суспільстві синергетичні переплетення. У позитиві фемінізм утверджує жінку як суб'єкт, її суб'єктність постає прямо пропорційною її здатності відчувати істину і творити (народжувати). Суб'єктністю наділяється і чоловік. Суспільство відповідно постає як співдія творення повноправних суб'єктів. В такому аспекті і маскулізм, і фемінізм перестають бути світоглядними протилежностями, а є тільки взаємодоповнюючими сторонами єдиної реальності. Всі ж перверзійні смисли формуються із намагання принизити, десуб'єктизувати або навіть знищити протилежну стать.

Література

1. Akten der ESWTR (Europaische Gesellschaft fr theologische Forschung von Frauen). - Режим доступу: http://www.feministische-theologie.de/aktuell.html.

2. Androfobia. - Режим доступу: http://pl.wikipedia.org/wiki/Androfobia.

3. Feminismus. - Режим доступу: http://de.wikipedia.org/wiki/Feminismus.

4. Maskulizm. - Режим доступу: http://pl.wikipedia.org/wiki/Maskulizm.

5. Mizoginia. - Режим доступу: http://pl.wikipedia.org/wiki/Mizoginia.

6. Джули Байндел. Брак - форма проституции. 13 ноября 2008. Режим доступу: http://www.inopressa.ru/guardian/2008/11/12/14:02:07/book.

7. Дойл Ричард. Мужской манифест. Здравый подход к проблемам пола. Философия и политика Мужского Движения (перевод с английского). - Режим доступу: http://menalmanah.narod.ru/mw/manif.html.

8. Донченко О, Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. - К.: Либідь, 2001. - 334 с.

9. Нестеренко Юлия. Не надо молчать. - Режим доступу: http://mycityua. com/country/2008/10/16/195026.html.

10. Новейший философский словарь: 3-е изд., испр. - Мн.: Книжный Дом, 2003. - С. 1080.

11. Патріархат. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/.

12. Почему в религиях разное отношение к мужчине и женщине? - Режим доступу: http://cloudwatcher.ru/times/all/788/794/599/.

13. Уилсон Роберт А. Андрофобія. Пер. С англ. - Режим доступу: http:// menalmanah.narod.ru/mw/androfobia.html.

14. Янчук Е.И. Феминизм // Новейший философский словарь: 3-е изд., испр. - Мн.: Книжный Дом, 2003. - С. 1080-1081.

Размещено на Allbest.ru