Фемінізм, патерналізм (маскулізм): ґендерні ідеологічно-владні смислові світоглядні пріоритети та перверзії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фемінізм, патерналізм (маскулізм): ґендерні ідеологічно-владні смислові світоглядні пріоритети та перверзії

Термін "ґендер" на сьогодні часто заміняє поняття "статевий" та "сексуальний". Таким чином, традиційний патерналістсько-феміністичний дискурс переходить у дещо іншу площину, де головним є не біологічна складова жіночо-чоловічих стосунків, а аспект соціальний і навіть владно-політичний. "Дослівно термін "ґендер" перекладається з англійської як рід у лінгвістичному сенсі цього слова (наприклад, рід іменників). У соціальних науках цей термін вперше вжив американський психоаналітик Роберт Сталлер у праці "Стать і ґендер: про розвиток чоловічості та жіночості" (1968)" [10,18]. Психолог Рода Унгер запропонувала використовувати слово "стать" (sex) стосовно характерних біологічних аспектів життя людини, слово "ґендер" стосується соціальних, психологічних, культурних та, слід додати, владних аспектів [17, 48-53].

Така активна зацікавленість специфікою чоловічо-жіночих стосунків зумовлена необхідністю їх переосмислення на сучасному етапі та на загал їх архиважливістю в людському житті. В даній роботі зроблено спробу подивитися на вказану проблематику під кутом зору формування патерналізму і фемінізму як політичних ідеологій, які мають свій алгоритм розвитку і є складовою складних і неоднозначних суспільних процесів. Вказана проблема неначе проектує себе в суспільні взаємодії, протистояння і взаємостосунки, виявляє себе на різних рівнях і в різних сферах людського буття, які можуть здатися і доволі віддаленими.

Суть конфлікту чоловіче-жіноче зводиться до примітивного домінування, що виростає у особливе "змагання" за кращість, за здатність більш об'єктивно відображати істину, більш адекватно діяти, за певне "право на домінування", що є нічим іншим як завуальованою претензією на "право дискримінації". Загальна Декларація прав людини, прийнята у 1948 році, підтвердила принцип рівності прав і свобод для всіх осіб, незалежно від їх статі. Однак декларована рівність де-юре зовсім не обов'язково означає рівність де-факто [15, 70-82].

Починаючи від Аристотеля і закінчуючи ХУШ століттям, влада чоловіка (батька) над жінкою (патріархат) не викликала не те що заперечень, вона навіть не ставилася під сумнів. Саме тому одне з ключових понять, що ними оперує сучасна ґендерологія - патріархат, що визначається як система влади та домінування чоловіків над жінками, а інакше - форма гноблення жінок. Ця система влади має глибоке світоглядне обґрунтування, часто усталене настільки однозначно, що набуває статусу апріорності. Найбільш глибинний рівень нівеляції жіночого - позбавлення його сакральності, що зводить його до профанного і малоцінного рівня.

На противагу утвердження чоловічої домінанти в сакральній сфері феміністки творять власну релігію, засновану на "жіночій спіритуальності". Абсолютом проголошується Богиня як нетрансцендентне природі начало, внутрішній досвід людського "Я". Це єдність душі і тіла, плоті і духа, теорії і практики, людини і природи.

Філософський аспект фемінізму має три напрями:

- критика історії філософії: за а) "чоловічу перспективу" традиційної філософії; б) філософське ототожнення людини з чоловіком; в) маргінальність досвіду, надбань видатних жінок-філософів;

- критика етики: за а) виключну суб'єктність чоловіка; б) пріоритетність етики індивідуалізму з принципами автономії особистості, права, свободи, рівності; в) претензію на загальність, що призводить до відчуження. Натомість пропонується "етика турботи" з принципами причетності, відповідальності за інших і перед іншими, орієнтацією на світ людей, а не предметів;

- напрацювання у сферах епістемології та філософії науки: відпрацювання нових нетрадиційних підходів до різного роду дуалізмів: жінка-чоловік, духовне-тілесне, раціональне-ірраціональне, об'єктивне-суб'єктивне тощо. Новий образ епістемології спрямований на побудову не дуалістичної, неієрархічної моделі знання, де людський досвід - це цілісність усіх елементів.

В цілому феміністична філософія має яскраво виражений соціоцентричний характер з інтересом до проблем влади, рівності, справедливості [19].

Маскулінне прагнення оволодіти повнотою буття реалізується за рахунок утвердження неповноти буття (чи й небуття) жінки, у тому числі і політичного. Жінка сприймається як засіб політичного, економічного, зрештою, буттєвого продовження чоловіка, недочоловік або ж його тінь. Усна народна творчість фіксує образ дружини чи доньки - порадниці чоловіка чи батька: визнаючи жіночу мудрість, розважливість, що схвалюється, проте одночасним є вміння бути на другорядній дорадчій позиції з можливістю вивищити "свого чоловіка". Подібне порівняння зустрічаємо у "Бенкеті" Платона: чоловік - це вершник, а жінка - кінь. Добрий вершник використовує швидкість і вправність коня, кепський - підбиває йому ноги [14,69-417].

Політична десуб'єктизація жінки сформувалася історично. Передумови цьому перебувають у різних площинах життя людини і суспільства. Найбільш суттєвими були:

- чоловіча фізична сила як засіб перетворення природи для забезпечення необхідного для себе, сім'ї, спільноти;

- анатомо-фізіологічні особливості жінки як матері, продовжувачки роду;

- потреба захисту своєї території, війни тощо.

Зі збільшенням значущості розумової праці та відповідним зменшенням ролі фізичної сили могла постати жінка як суб'єкт політичного процесу, конкурент чоловікові-політику. Проте підневільне становище жінки на той час вже міцно утвердилося у свідомості як суспільства, так і людини. Владні інституції легітимізували верховенство чоловіка над жінкою законодавчо, цьому ж сприяла і тисячолітня європейська патерналістська традиція, зафіксована в релігійних інститутах. Суть цієї теократичної дискримінації зводиться до апріорної не сакральності жінки та її діяльності. Опосередковано ця десакралізація екстраполюється і на основну функцію жінки: дітонародження, що породжує своєрідний статево-гендерний невроз суспільства, який вже більше століття активно досліджують всі психоаналітичні школи. ґендерне протистояння ідеологія перверзійний

Сьогодення втратило окреслені передумови щодо політичного небуття жінки та відповідної гіперреалізації чоловіка. Проте на рівні свідомості/ підсвідомості і сама жінка, незалежно від віку, соціального становища, освіченості, віросповідання, місця проживання продовжує плин власного традиційного політичного небуття, обмеженості "дитина-кухня-храм". Такий комплекс жіночої меншовартості закладається змалку інститутом сім'ї, часто не тільки на вербальному, а навіть на невербальному рівні, надалі підтримується системою державного виховання, навчання, освіти. Показовим прикладом є проблема меншої оплати праці жінки-спеціаліста у порівнянні з колегою-чоловіком, її недопущення до керівних посад тощо.

Такий маскулізм-перверзія з десуб'єктизацією жінки та надсуб'єктизацією чоловіка з ХІХ ст. отримує зворотне віддзеркалення у формі фемінізму-перверзії. Зародки фемінізму постають як рух американок за повноцінність афроамериканців. На паралелі виявилась безправність самої жінки. Тогочасні реалії подавали нормою, що жінка як недочоловік (тобто менш сильна людина) може працювати на небезпечних і важких фізичних роботах, проте нерівноцінна чоловіку у виборчому процесі (часто забувають, що виборче право для жінки - це тільки ХХ століття). Феміністичний рух набував ідеологічної оформленості та географічного поширення з провідною ідеєю рівності жінки та чоловіка. Проте намагаючись заперечити крайнощі позиції "над-чоловік" втрапив у крайність "жінка - усе, чоловік - ніщо".

Адекватний фемінізм, як і відповідний маскулізм, суб'єктами суспільно-політичного процесу утверджують і жінку, і чоловіка. Останні, як дві сторони єдиного, постійно творять цілісність (взаємно притягуються) та водночас перебувають в стані індивідуації та суб'єктності (взаємно відштовхуються), утворюючи синергетичні переплетення суспільного буття, в тому числі владного. За К.-Г. Юнгом "індивідуація - це процес диференціації, що має метою розвиток індивідуальної особистості. Так як індивід є не лише окремою істотою, але й передбачається колективне ставлення до свого існування, то процес індивідуації приводить не до відокремлення, а до більш інтенсивного і загального колективного зв'язку" [18, 45]. Таким чином можемо зробити висновок, що істинне збільшення суб'єктності жінки приводить "не до відокремлення", а до гармонізації суспільного життя загалом. Крім того, воно однозначно посилює суб'єктність (а не домінантність) чоловіка. Саме такий фемінізм утверджує жінку як суб'єкта, її суб'єктність постає прямо пропорційною її здатності відчувати істину і творити (народжувати). Водночас суб'єктністю наділяється чоловік і кожен представник родини, родина як така. Суспільство відповідно постає як співдія жіночого-чоловічого у взаємосуб'єктності та продовженні роду.

У контексті адекватного, позитивного фемінізму чи маскулізму буття суспільства постає як духовне і матеріальне буття чоловічого і жіночого, співпричетність до творення спільного життя. Для здійснення цього буття необхідна взаємодія фемінного та маскулінного на духовному та матеріальному рівнях, їх включення у співтворення.

Приклад знаходимо у "Державі" Платона: Сократ наполягає, що в ідеальному полісі філософи-правителі (опікуни) можуть бути як чоловіками, так і жінками. Всі жінки, народжені досить обдарованими природою, мають нарівні з чоловіками брати участь у всіх сферах їх діяльності ("Держава", VII). Аналізуючи викладену Платоном позицію з позиції фемінізму, професор філософського факультету університету штату Мічиган Рода Гадаса Коцин (Rhoda Hadassah Kotzin) зазначає, що, крім природної обдарованості жінці для статусу філософа-правителя треба були ще й належна підготовка та навчання [6, 40].

Ідея людини-співтворця Абсолютові у європейській філософській традиції започатковується і розвивається у період Ренесансу (Марсіліо Фічіно: людина посідає серединне місце у світі, а її причетність до світової душі надає всеосяжності її пізнавальним здібностям) [11, 91]. Так долається ідея неповноцінності буття людини щодо Бога-Творця, здійснюється своєрідний прорив у божественну співбуттєвість та сакральну цінність людини. Проте це стосується людини як чоловіка. Лише сучасність уможливлює аналогічне переосмислення цінності жінки, яка поруч з чоловіком постає співсуб'єктом буттєвості та суспільно-політичного життя. Зокрема, у філософії постмодерну розробляється поняття амбівалентності провідних дуальностей, утверджується їх рівноцінність, що ґрунтується на позаоцінювальності.

Небуття суспільства постає як втрата хоча б однієї з його складових - духовного чи матеріального, жіночого чи чоловічого потенціалу. Вихід з цього небуття - шлях відновлення потенціалу людини, віднайдення втраченого (підміненого) смислу у співдії жіночого та чоловічого.

Позитивні версії фемінізму та маскулізму основою буття людини (жінки чи чоловіка) визначають духовне та матеріальне творення благополуччя. Таке благополуччя ґрунтується на співпраці з Іншим, співпричетності як окремих людей, так і поколінь. Способом здійснення буття людини у визначеному контексті є співтворення смисленнєвого та матеріального.

На противагу справжній буттєвості людини (жіночого та чоловічого), небуття постає як втрата духовного смислу, фізичне зникнення, втрата співпричетності. Долання цього небуття передбачає повернення до цінностей співпричетності, взяття на себе відповідальності за буття своє та Іншого. На думку сучасної української дослідниці Т. Василевської, надаючи цінність та міру людському вчинку, моральнісна відповідальність пов'язує індивіда з Іншим, зі світом, дає йому можливість осмислити своє життя [7, 5].

Субстанцією буття людини є Жіноче, Чоловіче, Природа (тілесність) та Дух (як трансцендентність та надвисока моральність), джерелом буття - співдія жіночого і чоловічого у природі та смислі.

Звернімося до аксіологічного аспекту фемінізму/маскулізму. Основою ідеологічних конструкцій виступає благо як узагальнена ідея. Благом з позиції суспільно-гендерної постає співдія суб'єктностей жіночого та чоловічого у дусі, природі, творенні. Благо суспільства виявляється аналогічно. Благо людини виражається як її буття у співпричетності з Іншим (у тому числі жіночо-чоловічим), як внутрішнє визнання духовного начала Іншого, взаємодія з Іншим, творення духовної і матеріальної реальності. Таким чином обмежується внутрішня експансивність, споживацтво та свідомість домінування.

Крім прагнення здобути благо, будь яка політично-владна ідеологія творить методологічні, праксеологічні та інструментальні площини досягнення Блага. Крім цього ідеологія впливає на ірраціональну сферу, а тому має символічну семантику, яка відображає цей аспект людської свідомості. Ідеологія формує і раціональну модель, який також має певний семантичний ряд, який часом може співпадати із ірраціонально-почуттєвою матрицею, а часом - ні.

Крім того, кожна ідеологія для успішного фізичного буття власних суб'єктів шукає джерела ресурсозабезпечення і витворює своєрідні ресурсні знаки, що входять в систему цінностей ідеології. Крім фізичного буття людина потребує буття смислу, потребує, щоб її життя мало смисл, продовження, потрібність. Тому суттєвої ваги мають смислові та смислотворчі знаки. Ідеологія намагається продовжити свою владу і вплив цінностей на майбутнє, тому виробляє і телеологічні пріоритети. Розглянемо основні риси ґендерних ідеологій, які намагаються сформувати можливість діалогічної спів дії та ідеологій-перверзій, що налаштовані на нівеляцію і підкорення протилежної статі.

Інструментально-функціональною базою адекватних ґендерних ідеологій є духовний і матеріальний ресурси, особистісна ініціатива, співдія жіночого та чоловічого. Раціональна модель, що подає вказані аспекти - взаємодія жіночого та чоловічого у дусі, природі, духовна єдність поколінь.

Ірраціональна символічна семантика - Жінка, Чоловік, Діти, Рід, Дух, Народ, Творчість, Діяльність, Радість. Вітальні знаки - Життя, Народження, Єдність, Відмінність (Інакшість), Я, духовне і фізичне життя жінки, чоловіка, дітей. Ірраціональна семантика відображає емоційний ряд, вона може співпадати із раціональною моделлю, а може мати свої особливості, що не піддаються адекватній вербалізації.

Ресурсні знаки - Природа, Вічність, Простір взаємодії жіночого і чоловічого, співтворення смислового та матеріального буття. Смислові знаки - Жінка, Чоловік, Діти, Буття співпричетності, Справедливість, Суб'єктність.

Телеологія - надання можливості творчого духовного і матеріально-природного буття жіночому, чоловічому та дитячому у суспільстві.

Цілком інша картина тендерної світобудови з позиції політичних ідеологій постає у варіанті фемінізму-перверзії та маскулізму-перверзії. Нажаль, на сучасному етапі розвитку людства перверзія постулюється чи не як норма, виступає домінуючою реальністю, підриваючи істинну буттєвість і жіночого і чоловічого начал. Розглянемо їх основні аспекти цієї перверзійності.

Суб'єктом суспільно-політичного процесу - і взагалі єдиним суб'єктом - визначається Жінка (фемінна версія) або Чоловік (маскулінний варіант). Протилежне начало десуб'єктизується, нівелюється: відповідно Чоловік - ніщо або Жінка - ніщо. Фемінізм на паралелі з десуб'єктизацією чоловіка має заперечення роду та дітей, тобто присутнє цілковите заперечення сутнісної жіночності, намагання зайняти позицію чоловіка, скинувши його з п'єдесталу. Мовою міфології: вбивця дракона сам стає драконом.

Ґендерні перверзії існують на особистісному, суспільному (у розумінні окремого суспільства) та загальнолюдському рівнях. Так, на рівні особистісному суб'єктом визнається жінка як духовна та фізична сутність з десуб'єктизацією чоловіка (фемінна версія) або чоловік як духовна та фізична сутність з десуб'єктизацією жінки (маскулінний варіант). На рівні суспільства позиціонується домінування жінки шляхом десуб'єктизації чоловіка через смислове заперечення (фемінна версія) та відповідне домінування чоловіка шляхом десуб'єктизації жінки через смислове заперечення (маскулінний варіант). Крізь призму людства - домінування жіночого начала та ігнорування (заперечення) чоловіків (андрофобія) та домінування чоловічого начала та ігнорування (заперечення) жінок (маскулізм-перверзія) [2; 5; 8; 13].

Основною рушійною силою суспільно-історичного процесу перверзійних варіантів проголошується виключно одне з начал - Жінка або Чоловік. При цьому цілковито заперечується, ігнорується чи навіть здійснюється прагнення та зусилля знищити на владному горизонті Інакшого як небезпеку, загрозу власному Я. Часом така позиція відкрито вербалізується, а часом вона підсвідома і виявити її можна лише опосередковано [1; 2; 3; 4; 5; 8; 13; 16].

Проаналізуємо онтологічні засади андрофобії з позиції політичної ідеології. Буттям суспільства є домінування Жіночого в духовній і матеріальній сфері, ігнорування чоловіка, його безблагодатність. Часто це втілюється як відмова від дітей для здобуття Могутності (Сили), Інформації, оволодіння економічними ресурсами.

Способом утвердження є смислова чи економічна перевага, максимальне домінування через відмову від дітей як перешкоду до владної суб'єктності. Соціологи виявили фактор, котрий неминуче призводить до обмеженості народжуваності: освіта жінок [12, 256]. Водночас варто задуматись чи саме освіта є причиною зниження рівня народжуваності, чи це тільки видимий наслідок, який сприймається як причина. Адже цілком ймовірно допустити, що вибір освіти супроти народження дітей - це відображення суспільних пріоритетів. Жінка, яка народжує - не є цінною, чоловік, який здобув соціальний статус - є цінним. При можливості вибору жінка вибирає маскулінну матрицю - соціальний статус коштом відмови від дітей. Таким чином формується світоглядний фемінізм-перверзія, що орієнтований на заперечення фемінного, та, часто, на агресію та нівеляцію стосовно маскулінного.

З окресленої позиції домінування чоловіка, а, отже, втрата суб'єктності жінки прирівнюється до небуття суспільства. Для відновлення втраченої буттєвості перверзійний фемінізм проголошує необхідність повернення суб'єктності жінки, її наповнення смислом та десуб'єктивізацію чоловіка.

Філософсько-політичне буття людини як жінки з позиції андрофобії постає як домінування жінки на духовному та матеріальному рівнях. Способом здійснення такого буття виявляється ігнорування чоловіка, відмова від дітей або ж, якщо вони все ж є, їх привласнення. Так, жінка з позиції материнства поширює свою владу на іншу людину, керує її життям, підміняє життєві цілі, мрії, зрештою, самість, сутність. Така маніпуляція симулює під материнську любов, проте на відміну від оригіналу, паразитує на власній дитині, не даючи їй розкритись. Дитина постає лише засобом утвердження жінки-матері, "повторним" варіантом її нереалізованих планів щодо себе, засобом панування над чоловіком. Таким чином, дитина, як і чоловік, постають об'єктом на фоні гіперсуб'єктності жінки.

Для такої гіперсуб'єктності жінки для власного самовиправдання, самолегітимації потрібні непродуктивні, слабкі, недолугі індивіди. Першою ланкою може стати дитина з позиції фізичної, психічної незрілості, економічної залежності від батьків. Жінка може вивищуватися і на недоліках чоловіка, усіляко плекаючи останні, а формально вдаючи його рятівницю, опору. Така садо-мазохістська дуальність формально спрацьовує як псевдонорма у жіночо-чоловічих взаєминах. Проте насправді відбувається сутнісне знецінення, зменшення як жінки, так і чоловіка, дитини: усі вони живуть не своїм, а чужим життям. Це наче використання милиць при здорових ногах. На момент прозріння і бажання йти, рухатись самостійно може бути пізно: нетреновані ноги можуть виявитися атрофованими.

На рівні психокультури можливий аналогічний процес. Це засвідчує дослідження Олени Донченко і Юрія Романенка. Так, українські вчені цитують візантійського філософа, теолога Максима Плануда: юродиві доброчесніші, ніж задоволені всім багаті, - та припускають, що в цій сентенції весь архетиповий лейтмотив візантизму [9, 202]. "Нереалізована Мати-Культура з неприхованою заздрістю починає калічити свою занадто здорову дитину, в якій пробудився голос індивідуалізації. Вона всіляко гальмує розвиток дитини, припасовуючи яскраву індивідуальність під шаблон власного екзекутивного бачення. "Хіба може цей (ця) молокосос(ка) зробити щось самостійно?! Зась, ніколи. І я була не гіршою за нього (неї), а досягла меншого; хай він (вона) позбудеться гордині і прийде на поклін до мене. Моє прощення не зрівняти ні з яким гріхом дитяти"" [9, 203].

Втрата можливості домінування жінки в фемінізмі-перверзії прирівнюються до її десуб'єктизації та небуття як людини. Для подолання такого небуття жінка вдається до ігнорування чоловіка (дитини) та прагне утвердитись у домінуванні. Фемінність-перверзія розгортає домінування в смислі та економічному ракурсі шляхом експансії, поглинання смислу і ресурсу чоловіка.

Онтологічно-буттєві аспекти андрофобії тісно поєднані з аксіологією. Відповідно основною цінністю як сенсоутворюючим началом буття жінки проголошується своєрідна маскулінізована фемінність (яка в жінці поєднує абсолютне і повне буття) як домінування в дусі на фоні повної десуб'єктизації та повної нівеляції (ігнорування) чоловіка.

Умовою суспільного блага постає у цьому варіанті домінування жіночого, повна смислова десуб'єктизація чоловіка. Пріоритетність закріплюється як на духовному, смисловому, так і на матеріальному, економічно-ресурсному рівнях. Провідним завданням є здобуття смислової і ресурсної переваги, що забезпечить право на оволодіння ресурсом чоловіка. Так визначається інструментально-функціональна база фемінізму-перверзії.

Раціональна модель домінування жінки обґрунтовується на основі її володіння Абсолютом. На ірраціональному рівні актуалізуються воля до життєвості, мотиви материнської опіки, захисту, обов'язок (за І. Кантом, сфера природи, наявного) тощо.

Вітальними знаками постають насамперед жінка та домінування. Ресурсними - природа, простір влади жінки. Смислові знаки - влада жінки на основі причетності жіночого начала до Абсолюту, володіння Абсолютом, індивідуальна і колективна влада жінки. Відповідно - відсутність смислу у чоловічому. Телеологія виражається у підпорядкуванні світового матеріального та духовного простору жінці, володіння світом, десуб'єктизація чоловіка, відсутність дітей або їх повне підпорядкування жінці.

Онтологічно-буттєві засади владно-ідеологічної спрямованості патерналізму подаються наступним чином. На індивідуальному морфологічному рівні суспільних суб'єктів власне суб'єктом суспільно-політичного процесу постає чоловік як духовна та фізична сутність. На суспільному рівні утверджується і закріплюється домінування чоловіка, десуб'єктизація інших через фізичне насильство або економічну залежність. Ця патерналістська модель продовжує працювати з першої суспільної ланки - сім'ї. Так, радикальний фемінізм вважає патріархат формою пригноблення жінок чоловіками. Перша американська феміністка Абігейл Сміт Адамс проголошує знаменну фразу: "Ми не підкорятимемося законам, у прийнятті яких ми не брали участі, та владі, котра не представляє наших інтересів" (Материал из Википедии). Власне, можна сказати, що радикальний фемінізм - це реакція не на патріархат і не на маскулізм, а на мізогінію (жінконенависництво, приниження і нівеляція жіночого) [5; 8].

На рівні людства мізогінія суб'єктом суспільно-історичного процесу проголошує домінування чоловічого начала, взаємознищення або підкорення інших чоловіків як таких. Суспільними силами історичного процесу постає домінуючий чоловік, чоловіче начало. Мізогінія визначає буття суспільства як домінування чоловічого у духовній і матеріальній сферах. Відповідно жінка є втіленням недо- чи небуття, чим пояснюється у цьому контексті її залежність і безблагодатність.

Способом утвердження є фізична, смислова чи економічна перевага, максимальне опанування простору та часу і одночасне узалежнення жінки, дітей як символів опанування простору. З окресленої позиції втрата домінування чоловіка, прирівнюється до втрати його суб'єктності і одночасно трактується як небуття суспільства. Для відновлення втраченої буттєвості перверзійний маскулізм проголошує необхідність повернення смислу через десуб'єктизацію жінки, панування над нею, утвердження "права домінування".

Філософсько-політичне буття людини як чоловіка з позиції мізогінії постає як домінування, насамперед на матеріальному рівні, або залежність. Способом здійснення такого буття виявляється підпорядкування жінки, інших (слабших) чоловіків та дітей. Таким чином усі, окрім домінуючого чоловіка, постають об'єктом на фоні його гіперсуб'єктності.

Втрата можливості домінування в маскулізмі-перверзії прирівнюється до його небуття як людини. Для подолання такого небуття необхідно повернути домінування та утвердитись у ньому. Маскулізм-перверзія субстанцією буття визначає домінування в смислі та економічному ресурсі. Джерелом буття постає поглинання смислу і ресурсу слабших чоловіків, жінки та дітей. Буттєві пріоритети мізогінії тісно поєднані з її аксіологією. Відповідно основною цінністю як сенсоутворюючим началом буття з позиції маскулізму-перверзії проголошується домінування чоловіка в дусі на фоні повної десуб'єктизації та повного підкорення жінки, відсутності в ній духовного, а значить - партнерського [5].

Умовою суспільного блага постає у цьому варіанті домінування чоловічого, повна фізична і смислова десуб'єктизація інших. Благо людини прирівнюється буттю чоловіка як на духовному, смисловому, так і на матеріальному, економічно-ресурсному рівнях. Благом постає і підпорядкування чоловічій ієрархії, право на домінування через ігнорування духовного начала жінки.

Провідним завданням є здобуття смислової, фізичної і ресурсної переваги, що забезпечить право на оволодіння ресурсом Іншого. Так визначається інструментально-функціональна база маскулізму-перверзії.

Раціональна модель домінування чоловіка обґрунтовується на основі його володіння Абсолютом, виявляється в абсолютній владі, підпорядкування ієрархату. Ірраціональна символічна семантика виражається у таких знаках: чоловік, підкорення, домінування, безпека, обов'язок.

Вітальними знаками постають насамперед Життя, Сила (насилля-владність) та домінування. Ресурсними - природа, час (неперервне буття традиції чоловічого домінування), простір влади чоловіка, власність домінуючого ієрарха.

Смислові знаки - влада чоловіка на основі причетності чоловічого начала до Абсолюту, володіння Абсолютом, індивідуальна і колективна влада чоловіка, домінування, насильство. Відповідно відсутність смислу у жіночому та у взаємодії.

Телеологія виражається у підпорядкуванні світового матеріального та духовного простору чоловікові, володіння світом на основі причетності чоловічого начала до Абсолюту, десуб'єктизація жінки, володіння дітьми як ресурсом, безсуб'єктною масою. Ці стосунки переносяться на загальнополітичний простір і створюють той тотальний екзистенційний невроз, в якому бути означає підпорядковуватись або домінувати. Водночас таке буття рано чи пізно усвідомлюється як псевдо-буття, симулякр і фікція. Людина намагається повернути собі істинну буттєвість і наштовхується на диктат влади та загальносуспільну матрицю домінування, яка не дозволяє вийти за межі моделі ієрарх-підвладний, не дозволяє сформувати поле діалогічності і неминуче руйнує людську сутність.

Таким чином можемо констатувати, що екзистенційні, світоглядні, владно-політичні, антропологічні, ґендерні, феміністичні і маскулінні проблеми є взаємопов'язані на дуже глибоких смисложиттєвих рівнях. Їх вирішення через парадигму домінування і обов'язкового прийняття певної моделі шляхом фізичного, економічного чи маніпулятивного тиску уже не дають відповідного результату. Людство стоїть перед завданням знаходження такої моделі взаємостосунків, яка посилює діалогічну суб'єктність і виробляє у відносинах модель смислу, а не домінування.

Література

1. Akten der ESWTR (Europaische Gesellschaft fur theologische Forschung von Frauen) Режим доступу: http://www.feministische-theologie.de/aktuell.html.

2. Androfobia. - Режим доступу: http://pl.wikipedia.org/wiki/Androfobia.

3. Feminismus. - Режим доступу: http://de.wikipedia.org/wiki/Feminismus.

4. Maskulizm. - Режим доступу: http://pl.wikipedia.org/wiki/Maskulizm.

5. Mizoginia. - Режим доступу: http://pl.wikipedia.org/wiki/Mizoginia.

6. Антологія феміністичної філософії / За ред. Елісон М. Джагер та Абрис Меріон Янг; Пер. З англ. Б.Єгідис - К.: В-во Соломії Павличко "Основи", 2006. - 800 с.

7. Василевська Т.Е. Відповідальність як духовно-моральнісний вимір особистості: Автореферат... к-та філос. наук: 09.00.07 / Київ. ун-т ім. Т Шевченка - К., 1996. - 20 с.

8. Дойл Ричард. Мужской манифест. Здравый подход к проблемам пола. Философия и политика Мужского Движения. (перевод с английского). - Режим доступу: http:// menalmanah.narod.ru/mw/manif.html.

9. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. - К.: Либідь, 2001. - 334 с.

10. Кісь Оксана. Дефініції фемінізму // "Ї" незалежний культурологічний часопис. - Львів, 2000. - Ч. 17.

11. Мовчан В. Історія і теорія етики. - Дрогобич: Коло, 2003. - 512 с.

12. Моисеева Н.А., Сороковикова В.И. Философия. - СПб.: Питер, 2004.

13. Патріархат. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/.

14. Платон. Бенкет // Дух і Літера, 2002. - № 9-10. - С. 369-417.

15. Смоляр Л.О. Тендерна рівність та Тендерна демократія - стратегічний напрямок розвитку людства в ХХІ столітті// Проблеми освіти. Науково-методичний збірник / кол. Авторів - К.: Науково-методичний центр вищої освіти, 2003. - Вип.. 36. - С. 70-82.

16. Уилсон Роберт А. Андрофобія. Пер. С англ. - Режим доступу: http://menalmanah. narod.ru/mw/androfobia.html.

17. Чухим Н.Д. Гендер та гендерні дослідження в ХХ столітті // Проблеми освіти. Науково-методичний збірник /кол. Авторів - К.: Науково-методичний центр вищої освіти, 2003. - Вип.. 36. - С. 48-53.

18. Юнг, Г.-К. Сознание и бессознательное /К.-Г.Юнг; пер. с нем. В.Бакусев. - М.: Академический проект, 2007. - 188 с.

19. Янчук Е.И. Феминизм // Новейший философский словарь: 3-е изд., испр. - Мн.: Книжный Дом, 2003.

Размещено на Allbest.ru