Інструментальне спілкування як чинник успішності сумісної ігрової діяльності (на прикладі кваліфікованих волейболістів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК ЧИННИК УСПІШНОСТІ СУМІСНОЇ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (НА ПРИКЛАДІ КВАЛІФІКОВАНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ)

Кудерміна Олена Іванівна

Київ - 2000

Анотація

Кудерміна О.І. Інструментальне спілкування як чинник успішності сумісної ігрової діяльності (на прикладі кваліфікованих волейболістів). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук зі спеціальності 19.00.05 - Соціальна психологія. - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 2000 р.

Дисертаційна робота присвячена проблемам підвищення ефективності сумісної діяльності гравців спортивних команд шляхом урахування особливостей їх інструментального спілкування у процесі загальної та спеціальної психологічної підготовки. Проведені теоретичний та експериментальний аналізи дозволили диференціювати соціально-психологічні параметри перцептивного, інтерактивного і комунікативного компонентів інструментального спілкування залежно від ігрового амплуа спортсменів та рівня їх кваліфікації.

Виявлені особливості компонентів структури інструментального спілкування волейболістів указують на доцільність і навіть слушну потребу диференційованого та індивідуалізованого підходів до психологічної підготовки спортсменів на підставі приналежності їх до команд різної спортивної кваліфікації, а також з урахуванням виконуваних ними у ході сумісної ігрової діяльності функціональних обов'язків.

Ключові слова: сумісна діяльність; інструментальне спілкування; соціальна перцепція; взаємодія; комунікативний компонент спілкування; функціональні обов'язки; професійна кваліфікація.

волейболіст інструментальний спілкування психологічний

1. Основна характеристика роботи

Актуальність. Досягнення високих результатів у спорті потребує повсюдного пошуку способів підвищення ефективності різних сторін цієї сфери діяльності людини. Психологія стоїть опліч з іншими науковими дисциплінами, покликаними сприяти вирішенню даної проблеми.

Сучасний спорт цілком обгрунтовано може розглядатися як сумісна за своїм характером діяльність. Найбільш вагомо ця особливість виявляється у власне групових видах спорту, наприклад у більшості спортивних ігор (Р.Л. Кричевський, М.М. Рижак, 1985). Зважаючи на характер діяльності спортсменів у командних видах спорту, особливого значення тут набуває звертання до психологічних засобів підвищення ефективності групової діяльності, де вся сукупність комунікативних процесів, у широкому розумінні цього слова, являє собою суттєвий арсенал таких засобів (Г.М. Андрєєва, 1996; Я. Яноушек, 1987). Процес спілкування у груповій діяльності є інструментом її регуляції (О.М. Леонтьєв, 1983): виконує функції передачі інформації, досягнення взаєморозуміння між спортсменами, керування їх діяльністю та психічним станом.

Можна стверджувати, що, незважаючи на поліфункціональний характер процесу спілкування, його провідною функцією є інструментальна, яка передбачає координацію актів діяльності шляхом спілкування (Б.Ф. Ломов, 1996). Ця функція реалізується у межах ділового (інструментального) спілкування, яке сугубо підпорядковане вирішенню завдань, поставлених перед спортивною командою. Дослідження даного виду спілкування становить наукову та практичну цінність, бо воно відіграє провідну роль у кваліфікованих спортивних командах, впливаючи на успішність сумісних дій (Л.М. Даниліна, 1983).

У соціальній психології категорія спілкування досліджена достатньо глибоко, проте залишаються не визначеними соціально-психологічні характеристики, які дозволяли б конкретно описати та оцінити практичне спілкування людей (О.Л. Журавльов, 1988). Саме цей аспект проблеми викликає особливий інтерес у галузі фізичної культури і спорту, бо безпосередньо пов'язаний з комплектуванням спортивних команд, формуванням взаємовідносин між їх гравцями, а також з опануванням арсеналу тактичних прийомів та ефективним їх використанням у змаганнях (В.Д. Гончаров, 1986).

Значущість теми дослідження вимагає комплексного аналізу процесу спілкування у спортивній діяльності. Такий підхід є найбільш оптимальним у межах виділення в структурі спілкування трьох взаємопов'язаних його компонентів - комунікативного, інтерактивного та перцептивного (Г.М. Андрєєва, 1996; О.О. Бодалев, 1995; Ю.Д. Крижанська, Г.П. Третьяков, 1990 та ін.). Розгляд кожного з виділених компонентів дозволяє більш глибоко проаналізувати структуру спілкування гравців у спортивній команді, визначити конкретні соціально-психологічні характеристики, що впливають на результативність сумісних дій.

Спілкування спортсменів у процесі змагальної та тренувальної діяльності багато в чому визначається їх ігровими функціями (В.І. Румянцева, 1977). Виявлення та характеристика параметрів компонентів структури спілкування гравців залежно від їх функціональних обов'язків дозволяють вирішувати проблеми, які виникають у процесі управління командою, шляхом диференційованого, індивідуального підходу, що у свою чергу має велике значення для підвищення ефективності сумісної діяльності.

Об'ект дослідження: соціально - психологічни чинники успішності сумісної ігрової діяльності..

Предмет дослідження: інструментальне спілкування кваліфікованих волейболістів.

Мета проведених автором теоретичних та експериментальних досліджень полягала у визначенні способів підвищення сумісної діяльності волейболістів з урахуванням параметрів інтерактивного, перцептивного і комунікативного компонентів структури інструментального спілкування гравців залежно від виконуваних ними функціональних обов'язків.

У ході досліджень потрібно було вирішити такі задачі:

Вивчити вплив компонентів структури спілкування на ефективність сумісної діяльності.

Проаналізувати структуру інструментального спілкування гравців у волейбольних командах і визначити її соціально-психологічні параметри.

Провести порівняльний аналіз соціально-психологічних параметрів інструментального спілкування спортсменів різних ігрових амплуа

Виявити відмінності у соціально-психологічних параметрах інструментального спілкування гравців різної спортивної кваліфікації.

Розробити практичні рекомендації щодо психологічної підготовки гравців волейбольних команд з урахуванням виявлених особливостей структури інструментального спілкування.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційній роботі набув подальшого розвитку підхід до дослідження категорії спілкування на засадах реально існуючих соціальних груп. Отримані результати підтверджують взаємозумовлений зв'язок між диференціацією функцій, виконуваних у процесі сумісної діяльності, та різними характеристиками особистості. Вперше як об'єкт дослідження обрано структуру спілкування кваліфікованих спортсменів, що дозволило комплексно охарактеризувати соціально-психологічні особливості, які реалізуються у процесі спілкування у ході сумісної діяльності. Виявлені розбіжності у цих особливостях залежно від функціональних обов'язків спортсменів у команді та рівня їх спортивної майстерності.

Практичне значення результатів досліджень. Розроблені практичні рекомендації щодо оптимізації спілкування спортсменів можуть бути використані у процесі психологічної підготовки спортивних команд різного рівня кваліфікації до змагальної діяльності. Виявлені у ході досліджень особливості компонентів структури спілкування спортсменів з урахуванням їх ігрового амплуа дозволяють педагогічному складу (тренерам, спортивним психологам) ефективніше застосовувати індивідуальний підхід у ході управління тренувальним процесом.

Апробація результатів дисертаційної роботи проходила на міжнародному науковому конгресі “Сучасний олімпійський спорт” (Київ, 16-19 червня 1997 р.), конференції “Навчання у спорті” (Польща, Спата, 24-26 листопада 1997 р.), ІІ Всеукраїнській конференції аспірантів “Молода спортивна наука України” (Львів, 11-13 березня 1998 р.), науковій конференції “Становлення професійно компетентної особистості” (Київ, 24-25 червня 1999 р.).

Особистий внесок автора полягає у визначенні напрямків досліджень, безпосередній їх організації та проведенні, виконанні основного обсягу теоретичної роботи, в аналізі та теоретичній інтерпретації отриманих результатів.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Робота складається з вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних літературних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи 206 стор. Містить 33 ілюстрації. Використані 178 літературних джерел.

Результати досліджень опубліковані в 10 наукових роботах загальним обсягом 35 стор. Були використані при підготовці до змагальної діяльності спортсменів волейбольної команди вищої ліги “Локомотив” (Київ) і збірної волейбольної команди студентів НУФВСУ.

Методологічною засадою досліджень процесу спілкування у спортивних командах був діяльнісно-суб'єктивний підхід, обгрунтований і розвинений у роботах С.Л. Рубінштейна, Б.Г. Ананьєва, О.М. Леонтьєва та ін. У межах цього підходу спортивна діяльність розглядається автором проведених досліджень як сумісна діяльність гравців. Спілкування вивчалося у реальних спортивних групах у контексті сумісної діяльності кожної з них.

Спортивна команда, а також її соціально-психологічні чинники формуються на базі провідної діяльності команди (Р.Л.Кричевський, М.І. Мелія, 1988). Водночас спілкування має сильний особистісний аспект (К.О. Абульханова-Славська, 1980; О.О.Бодалев, 1995).

Згідно з даними Л.М. Даниліної (1983), для отримання цілісної уяви про процес спілкування у командно-ігрових видах спорту потрібно розглядати структуру не тільки спортивної діяльності, але й її суб'єкта. Діяльнісний підхід дозволяє вивчати процес спілкування на психологічному рівні - шляхом аналізу особистісних якостей та конкретних зовнішніх умов, завдяки яким особистість може продуктивно самореалізуватися у процесі спілкування (О.Л. Журавльов, 1988; Д.О. Леонтьєв, 1987; В.В. Давидов, 1992). Особливого значення цей підхід набуває з урахуванням функцій, притаманних процесу спілкування у ході сумісно-ігрової діяльності. Функціями спілкування у спорті є: регуляція (поведінки спортсменів, сумісної діяльності, психічного стану партнерів); обмін - інформацією, емоціями (Ю.Л. Ханін, 1980). Оскільки однією з важливих функцій у сумісній діяльності є інструментальна (Б.Ф. Ломов, 1995; Ю.Ф. Почковський, 1990), для підвищення ефективності спортивної діяльності суттєве методичне та практичне значення має дослідження ділового (інструментального) спілкування. Цей вид спілкування підпорядкований вирішенню задач, поставлених перед спортивною групою як функціональною одиницею, і є чинником, що, супроводжуючи діяльність, переходить у категорію професіональну (функціональну). Такі принципові позиції були широко використані у соціально-психологічних дослідженнях спортивної діяльності (О.І. Баштинський, 1984; Д.Я. Богданова, 1980; Ю.Л. Ханін, 1986; В.Д. Гончаров, 1986; А.В. Мальчиков, 1987).

У ряді досліджень (О.І. Донцов, Є.М. Дубовська, І.М. Улановська, 1998; О.Н. Родіна, 1996; Ю.П. Платонов, 1990; О.Г. Почебург, О.В. Чикер, 1997; В.Д. Квасков, 1996; Р.С. Нємов, 1984 та ін.) процес спілкування постає як один з суттєвих чинників успішності групової діяльності поряд з такими соціально-психологічними чинниками, як форма організації групи, рівень її розвитку, цілеспрямованість тощо. У той же час доведено, що успішність сумісної ігрової діяльності визначається не стільки активністю кожного спортсмена, скільки оптимальністю взаємодії усіх гравців, стратегією й тактикою сумісних групових дій (М.С. Бриль, 1980; Л.Ф. Вязникова, 1982; Ю.Д. Желєзняк, 1988; О.В. Івойлов, 1991).

Розмежування єдиного процесу сумісної ігрової діяльності на окремі функціонально пов'язані операції та їх розподіл між учасниками ставлять певні вимоги до психологічної підготовки спортсменів (В.З. Бабушкін, 1991). З-поміж комплексу характеристик, потрібних для тактично осмисленої гри (психофізіологічні показники, параметри ігрового мислення, рівень технічної підготовленості тощо), деякі автори (Л.М. Слупський, 1984; В.І. Румянцева, 1978 та ін.) виділяють також особливості ігрового спілкування спортсменів, зумовленого функціональними обов'язками гравців.

Комплексний аналіз процесу спілкування у сумісній діяльності є найбільш оптимальним у межах виділення в структурі спілкування трьох її взаємопов'язаних елементів - перцептивного, інтерактивного та комунікативного (Г.М. Андреєва, 1996; Л.А Петровська, 1989; Л.Е. Орбан, В.Д. Хрущ, 1994 та ін.). Ця структура дозволяє охопити емпіричними дослідженнями сферу ділового спілкування спортсменів, яка реалізується на базі психологічної рівності позицій партнерів з урахуванням глибинних і зовнішніх аспектів і передбачає продуктивне вирішення поставлених завдань.

Проблема соціальної перцепції - одна з традиційних у системі соціально-психологічного знання (О.О. Бодалев, 1995; Ш.В. Саркісян, 1980; Ю.М. Жуков, 1982 та ін.). Незважаючи на численність досліджень і цікаві результати, отримані в них, у багатьох дослідників стан цієї проблеми викликає глибоке незадоволення через неможливість прикладання їх до вирішення реальних проблем суспільного життя (Г.М. Андреєва, 1996).

Процес пізнання людей один одного у групі не тільки відображає зміст та особливості сумісної діяльності, але й сам володіє якостями активного чинника, що впливає на ефективність групової діяльності (О.У. Хараш, 1980; Я. Яноушек, 1981; К.М. Романов, 1983). Це ствердження робить дослідження у галузі пізнання людьми один одного особливо важливими для психогігієни спортивної команди - ефективних психопрофілактичних і корегуючих впливів на неї. Дослідження міжособистісного сприйняття у спортивних командах базуються переважно на відмінностях даного процесу в успішних і неуспішних командах (Т.С.Миронова, 1986; Л.М. Рубійте, 1983; О.С. Горбатенко, 1976). Отримані дані дозволяють виділити суттєвий вплив міжособистісної перцепції на ефективність сумісної ігрової діяльності.

Волейбол - спортивна гра, що потребує злагоджених дій партнерів для досягнення групових цілей та вирішення поставлених завдань (В.М. Платонов, 1997). У дослідженнях проблеми взаємодії простежуються дві основні точки зору: перша - розуміння взаємодії як інтерактивного компоненту спілкування і друга - визначення взаємодії як “одиниці” сумісної діяльності (Я.О. Пономарьов, 1990; О.І. Рябчиков, 1988; Є.Г. Староконь, 1993 та ін.).

Для вирішення поставлених у дисертаційній роботі задач за основу був прийнятий перший із зазначених напрямків (точка зору).

У роботах, де дається аналіз ігрових дій волейболістів, достатньо уваги приділяється дослідженню взаємодії як структурної одиниці ігрової діяльності (тактична підготовка спортсменів), проте категорія взаємодії з позиції її оцінки як психологічного чинника результативності сумісної ігрової діяльності вивчена ще занадто мало. Це й стало одним з чинників, що спонукав до проведення даних досліджень.

При висвітленні комунікативного компоненту структури інструментального спілкування зберігає своє значення діяльнісно-суб'єктивний підхід - методологічні засади дисертаційної роботи. Слід зазначити, що ряд авторів підкреслюють залежність змістовних характеристик вербального та невербального спілкувань від провідної діяльності групи (Б.Ф. Ломов, 1984; М.К. Кабаров, Е.А. Голубєва, 1999 та ін.). У сумісній ігровій діяльності в інструментальному спілкуванні гравців використовуються увесь спектр вербальних і невербальних засобів людської комунікації. Інтенсивність, спрямованість, форма та зміст звертань, частість використання спеціальної жестикуляції тощо визначаються ігровими ролями спортсменів, напруженістю змагальної діяльності, особистісними якостями гравців (В.І. Румянцева, 1976; Д.Я. Богданова, 1980). Вірна оцінка та інтерпретація показників комунікативного компоненту інструментального спілкування спортсменів дозволяють підвищити ефективність їх сумісної діяльності.

Дослідження соціально-психологічних параметрів інструментального спілкування волейболістів з урахуванням їх спортивної кваліфікації та ігрових амплуа проводилось у командах вищої ліги, студентських) і молодіжних. На першому етапі досліджень за допомогою методу експертних оцінок були виділені такі значущі предметні галузі (чинники), що визначають успішність сумісної діяльності гравців волейбольної команди: виконання технічних дій; особливості фізичної підготовленості; специфіка ігрового мислення; психофізіологічні особливості; виконання тактичних дій; особливості особистості.

Дослідження перцептивного компоненту інструментального спілкування гравців стосувалось насамперед сприйняття спортсменами один одного як членів волейбольної команди, що виконують певні функції (конкретно-інструментальне відображення, пов'язане безпосередньо з предметно-практичною діяльністю спортсменів), і проводилось з використанням методики О.М. Лебедєва. Дані щодо інструментального сприйняття були отримані на підставі самооцінок та експертних оцінок якостей, здібностей та умінь гравців їх партнерами по команді.

Дослідження інтерактивного компоненту структури інструментального спілкування волейболістів грунтується на вивченні поведінкового рівня цього компоненту, який містить глибинні, сугубо особистісні передумови видимої соціальної поведінки спортсменів. Показником даного компоненту є розподіл пріоритетного використання гравцями основних стилів взаємодії у процесі ділового спілкування.

З метою виділення тенденції до оптимізації інтерактивної складової спілкування, окрім оцінки справжнього образу, тобто образу актуального, реального “Я”, в задачі досліджень був включений аналіз образу, до якого прагнуть спортсмени і який вони вважають найефективнішим при взаємодії у процесі інструментального спілкування - образ ідеального “Я” (модифікована модель методики аналізу інтерперсональної поведінки Т. Лірі).

При дослідженні комунікативного компоненту структури інструментального спілкування волейболістів проводився аналіз відеозаписів змагальної діяльності гравців з наступним заповненням схеми контролююмого спостереження (Ю.Л. Ханін, 1980). Виділені категорії дозволяли фіксувати змістовні характеристики (ті, що відображають особливості психічної діяльності волейболістів в інтелектуальній, вольовій та емоційній сферах) ділового спілкування, а також результативність змагальної діяльності за співвідношенням успішних і неуспішних дій гравців.

Усього у дослідженнях взяли участь 120 гравців (від ІІ спортивного розряду до майстра спорту) п'яти команд вищої ліги України, чотирьох студентських і чотирьох молодіжних команд Києва, Харкова, Луцька та Маріуполя.

Дослідження проводились протягом 1996-2000 рр.

Результати досліджень та їх обговорення. У ході досліджень були визначені пріоритетні параметри успішності спортивної діяльності та показники коефіцієнту оволодіння ними спортсменами різних ігрових амплуа у командах вищої ліги.

Порівняльний аналіз перцептивного компоненту ділового спілкування волейболістів команд вищої ліги залежно від їх ігрового амплуа (при р = 0,99)

Узагальнюючи отримані дані, можна констатувати: у командах вищої ліги найвища мотивація щодо досягнення високих результатів в інтегральній підготовці властива спортсменам, які виконують функціональні обов'язки нападаючих 1-го темпу (К_зн = 0,26). Мабуть, спортсмени цього амплуа у процесі ігрової діяльності виявляють певний ступінь конфліктності (що підтверджує показник по 1-му октанту при оцінці образу “Я” ідеальний). При більш уважному розгляданні значущості конкретних чинників успішності сумісної діяльності для волейболістів, які виконують ці функціональні обов'язки, можна стверджувати про їх прагнення розвивати здібності, що зумовлюють специфіку ігрового мислення (К_зн = 0,298).

У нападаючих 2-го темпу меншу актуальність, ніж у других представників команди, має сумісна спортивна діяльність (К_зн = 0,207). Спортсмени відзначаються низькою мотивацією до значних досягнень у даному виді спорту, бажанням удосконалювати досягнутий рівень майстерності. Задоволені професійними здібностями гравців своєї команди тільки спортсмени, що виконують функції зв'язкових (К_овол = 1,22). Надання спортсменами цього ігрового амплуа високого статусу своїм партнерам у першу чергу грунтується на умінні останніх вірно виконувати тактичні дії (К_овол = 0,279). Нападаючі 2-го темпу, визначаючи низький статус представників своїх команд (К_овол = 0,882), самі, проте, не прагнуть до того, щоб підвищити власний рівень техніко-тактичної майстерності. Причиною такого становища, цілком можливо, є накопичена життєва втомленість, деяка незадоволеність “віддачею” обраного виду діяльності, якій присвячений тривалий проміжок життя.

Виявлені особливості порівняльної характеристики тенденцій по основних векторах в образах “Я” актуальний та “Я” ідеальний свідчать, що у командах вищої ліги спортсмени-нападаючі 2-го темпу оцінюють актуальний образ свого “Я”, що реалізується в інтерперсональній поведінці з партнерами по команді, як образ з найбільш визначеною тенденцією до лідерства у спілкуванні (3,5). У зв'язкових у порівнянні зі спортсменами інших ігрових амплуа - найнижчі числові показники по даному вектору соціальної поведінки (1,65). Нестача якостей і властивостей, які зумовлюють цю тенденцію, чітко розуміється волейболістами-“диспетчерами”, що виявляються у прагненні розвивати та формувати їх в оптимальній для ефективної діяльності взаємодії..

Порівняльний аналіз тенденцій “Домінування - підпорядкування” (ВВ) і “Співробітництво - агресивність” (ГВ) у волейболістів команд вищої ліги залежн від їх ігрового амплуа

Диференціація показників по горизонтальному вектору свідчить про прагнення спортсменів до співробітництва, приязне ставлення до соціального середовища незалежно від виконуваних ними ігрових функцій. Проте в образі “Я” ідеальному у зв'язкових помітна тенденція до більш дистантної поведінки. Це може бути наслідком певного ефекту професійного “вигоряння”, хоча до структури значущих якостей та властивостей спортсменів цього ігрового амплуа мають входити комунікабельність, екстравертованість, без реалізації яких неможлива слушна організація командних дій. Цілком можливо, що на певному етапі спортивної кар'єри ситуація “суспільної прозорості” особистості зв'язкового може викликати у нього бажання бути більш відособленим, потайливим.

Виявлені у процесі досліджень особливості інструментального спілкування волейболістів різних ігрових амплуа у командах вищої ліги свідчать, що для волейболістів, які знаходяться на етапі спортивного удосконалення та зберігання досягнутого рівня професійної майстерності, у більшості випадків характерно використовувати оціночно-експресивні звертання. Командний характер гри спричиняє до насиченості такого спілкування позитивними та негативними емоціями. Внаслідок цього спортсменам властиво реагувати насамперед емоційно на конкретні дії партнерів щодо взаємодії (наприклад, на успішний або неуспішний ігровий епізод), не роблячи розумового аналізу того, що відбувається.

Орієнтуюча категорія, що відображає психічну діяльність учасників взаємодії в інтелектуальній сфері, найбільшу значущість має у зв'язкових (17,65%). Отримані результати цілком обгрунтовані, бо саме спортсмени цього ігрового амплуа виконують у волейбольній команді функції організації тактичних дій групи.

До сфери потрібних для зв'язкових умінь входить здібність полегшувати сумісну орієнтовно-пошукову діяльність, вибирати та здійснювати рішення. Низький відсоток орієнтуючої інформації у нападаючих 1-го темпу (9,09 %), можливо, пояснюється тенденцією до більш агресивно-корпоративної соціальної поведінки цих спортсменів порівняно з іншими гравцями їх команд (характеристика інтерактивного компоненту). Керування емоційним станом своїх партнерів, загальним настроєм команди як єдиним цілим - ці функції зв'язкових накладають своєрідний відбиток на змістовну характеристику їх ділового спілкування. Така специфіка діяльності пояснює відносно високий відсоток іррелевантної категорії у загальному потоці звертань “диспетчерів” волейбольних команд вищої ліги (20,59 %). Сторонні розмови, відволікання уваги партнерів дозволяють запобігти стомленості, зняти зайве напруження у складних умовах ігрової змагальної діяльності.

У ході досліджень установлена диференціація ступеня значущості та оволодіння пріоритетними галузями досягнень у волейболістів різних ігрових амплуа студентських команд.

Порівняльна характеристика перцептивного компоненту ділового спілкування волейболістів студентських команд залежно від їх ігрового амплуа (при р = 0,99)

Найбільш високий рівень домагань, як і у командах вищої ліги, спостерігається у гравців, що виконують функції нападаючих 1-го темпу (К_зн = 0,325). Ці спортсмени більше, ніж представники інших ігрових амплуа студентських команд, прагнуть підвищити рівень своєї майстерності в обраному виді діяльності. За оцінкою гравців, у спектрі умінь і навичок, які є важливою умовою досягнення успіху у волейболі, їм потрібно насамперед звернути увагу на здібність не губитися у складних змагальних ситуаціях, підкоряти особисті інтереси командним, формувати більш свідоме ставлення до тренувального процесу (чинник, що характеризує властивості особистості спортсменів, К_зн = 0,355) тощо.

Відносно низька мотивація до досягнення високих показників у технічній, тактичній, інтелектуальній та інших видах підготовки виявлена у волейболістів-нападаючих 2-го темпу (К_зн = 2,15). З-поміж представників різних ігрових амплуа тільки волейболісти-нападаючі 1-го темпу оцінили професійну придатність своїх партнерів по команді як таку, що відповідає поставленим вимогам (К_овол = 1,097). Їх відрізняє позитивне сприйняття умінь і навичок партнерів виконувати тактичні взаємодії (К_овол = 1,112), швидко переходити з одних форм руху на інші (К_овол = 1,121).

У потенціалі спортсменів студентських команд, за оцінкою нападаючих 1-го темпу, найбільш виділяються рівень технічної майстерності (К_овол = 1,349), ступінь оволодіння значним арсеналом прийомів і способів техніки ведення ігрових дій у змагальних ситуаціях, що швидко змінюються, характерних для даного виду спорту. Більш негативно, ніж інші волейболісти, як і у командах вищої ліги, ставляться до партнерів нападаючі 2-го темпу (К_овол = 0,867). Надання низького статусу гравцями, які виконують ці функціональні обов'язки, відбувається через незадоволення їх насамперед такими параметрами, як швидкість прийняття рішень, оперативність щодо оцінки ситуації, здібність до прогнозування, передбачення наперед змагальних моментів (чинник специфіки ігрового мислення, К_овол = 0,708).

Виявлені особливості змагальної характеристики тенденцій по векторах “Домінування-підпорядкування” та “Співробітництво-агресивність” в образах “Я” актуальний та ідеальний свідчать про те, що у реальній соціальній поведінці спортсменів цієї кваліфікації найбільш схильні домінувати гравці-нападаючі 1-го темпу (1,475). Відзначена тенденція зберігається по вертикальному вектору й в образі “Я” ідеальному. Бажання бути компетентною особистістю у професійному плані присутнє у волейболістів усіх спеціалізацій (зростання коефіцієнту по вектору “Домінування-підпорядкування” в ідеальному образі “Я”).

Аналіз показників по горизонтальному вектору свідчить, що у гравців-нападаючих 2-го темпу в образі “Я” актуальному переважає агресивно-конкурентна спрямованість особистості (-0,21). Спортсмени цих ігрових амплуа вважають за потрібне у майбутньому формувати у себе дружнє відношення до оточуючого соціального середовища на відміну від зв'язкових і нападаючих 1-го темпу студентських команд. Останні корекцію стилю міжособистісної взаємодії з партнерами по команді вбачають у розвиненні впевненості, вірності особистої точки зору, наполегливості у досягненні поставленої мети тощо.

Особливості змісту ділового спілкування волейболістів залежно від їх ігрового амплуа у студентських командах указують на те, що у загальній кількості звертань у нападаючих 1-го (35,09 %) і 2-го (48,48 %) темпів переважають оцінки та самооцінки у вигляді оціночно-експресивної інформації. Схильність до агресивної соціальної поведінки нападаючих 2-го темпу, а також тенденція домінування нападаючих 1-го темпу викликають у цих спортсменів прагнення насамперед оцінити кінцевий результат дій партнерів по команді, виграш чи програш очка або подачі, їх успіх або невдачу.

Найбільший відсоток у загальному потоці звертань вербального спілкування зв'язкових займає орієнтуюча категорія (45,66 %). Незважаючи на певну стандартність ігрових ситуацій, протиборство із суперником додає до ігрової змагальної діяльності елемент невизначеності. З огляду на це, зв'язкові намагаються відносно більшою мірою, ніж інші волейболісти цієї кваліфікації, інформувати партнерів про ситуацію, що склалася.

Більш низький відсоток звертань стимулюючої категорії у порівнянні з нападаючими 1-го темпу і зв'язковими виявлений у спортсменів-нападаючих 2-го темпу (приблизно 12 %). Цим волейболістам у меншій мірі властиво стимулювати партнерів у ході виснажливої змагальної боротьби, за умов зростаючого наприкінці поєдинку стомлення. Деяка невпевненість у професійності представників своєї групи, спрямованість на орієнтацію їх на умови, що постійно змінюються, майже виключають у діловому спілкуванні зв'язкових студентських волейбольних команд сторонні розмови, що не мають відношення до поставлених перед командою цілей та завдань (виявляється у низькому відсотку іррелевантної інформації - 2,17 %).

Аналіз перцептивного компоненту інструментального спілкування волейболістів молодіжних команд з урахуванням їх ігрового амплуа дозволяє констатувати, що найбільшу значущість пріоритетні чинники успішності спортивної діяльності мають для гравців, які виконують функціональні обов'язки зв'язкових. Зв'язковим, основне призначення яких - організувати свою команду, порівняно з нападаючими 1-го та 2-го темпів, властивий більш високий рівень домагань, можливість реалізації якого вони вбачають у спортивній діяльності (К_зн = 0,394).

Порівняльна характеристика перцептивного компоненту ділового спілкування волейболістів молодіжних команд залежно від їх ігрового амплуа (при р = 0,99)

Висока умотивованість на досягнення результативності сумісних групових зусиль молодих зв'язкових характеризує їх поведінку у команді, як більш конкурентну. При цьому за основний об'єкт конкретно-предметного відображення зв'язкових молодіжних волейбольних команд править специфіка їх ігрового мислення (К_зн = 0,454), а саме: уміння створювати ситуації, в яких присутня найкраща можливість для виконання раніш задуманих прийомів, уміння маскувати свої дії.

На відміну від представників інших спортивних кваліфікацій нападаючі 1-го темпу молодіжних команд менш за все прагнуть оволодіти різними складовими інтегральної підготовки волейболістів (К_зн = 0,188). Особливо незначущим для гравців цього амплуа є вміння виконувати технічно вірні дії (чинник виконання технічних дій К_зн = 0,161).

Волейболісти-зв'язкові у цілому задоволені потенційними спроможностями своїх партнерів по команді, виділяючи з-поміж чинників успішності параметр виконання технічних дій (К_овол = 1,233). У спортсменів-нападаючих 1-го темпу спостерігається тенденція до взаємозалежності рівня значущості пріоритетних галузей досягнень і негативного сприйняття здібностей партнерів (К_овол = 0,637): молоді гравці цього амплуа, не маючи великого бажання самоудосконалюватися, наділяють низьким статусом спортсменів своїх команд.

Особливості порівняльної характеристики тенденцій по векторах “Домінування - підпорядкування” та “Співробітництво - агресивність” у спортсменів молодіжних команд в образах “Я” актуальний та “Я” ідеальний дозволяють стверджувати, що волейболісти-зв'язкові у реальному образі “Я” найбільш схильні домінувати, владарювати, брати на себе ініціативу (3,57). Відзначною особливістю гравців цієї спортивної спеціалізації в ідеальному образі є тенденція до підпорядкування особистісних інтересів і бажань груповим цілям і завданням.

Зниження коефіцієнту по вертикальному вектору (“Домінування - підпорядкування”) має місце у спортсменів усіх ігрових амплуа. З огляду на це, можна припустити, що, на думку спортсменів, для успішної діяльності їм не достає вміння поступитися особистісними бажаннями на користь командних.

Тенденції “Домінування - підпорядкування” (ВВ) і “Співробітництво -агресивність” (ГВ) у волейболістів молодіжних команд залежно від їх ігрового Порівняльний аналіз показників по горизонтальному вектору (“Співробітництво - агресивність”) свідчить: у гравців молодіжних команд має місце тенденція до уявлення своєї соціальної поведінки в образі “Я” ідеальному, як більш агресивно-конкурентної, з елементами наполегливості у досягненні мети, цілеспрямованості тощо. Найбільш ризьке зниження показників спостерігається у спортсменів, що виконують функціональні обов'язки зв'язкових. Переважання параметрів 8-го октанта (відповідально-великодушний стиль взаємодії) передбачає надання допомоги партнерам, бажання бути більш відповідальними, але з урахуванням показників по горизонтальному вектору. Досягається це за допомогою більш жорстких методів, з проявленням більш агресивної поведінки, ніж в образі “Я” актуальному.

Зміст інструментального спілкування молодих волейболістів залежно від їх ігрового амплуа вказує на те, що для досягнення взаємопов'язаних дій усіма гравцями молодіжних команд найчастіше використовуються оціночно-експресивні звертання. Ця категорія звертань містить оцінки дій та поведінки партнерів типу: торкання рукою партнера; поплескування по плечу; вільне спілкування у перервах між партіями, а також при затримці гри; підіймання руки при помилці тощо. Відносно високий відсоток мовних повідомлень, що відносяться до орієнтуючої категорії, відмічається у спортсменів-зв'язкових (35,49 %) і нападаючих 1-го темпу (28 %). Волейболісти намагаються не просто отреагувати на миттєву зміну змагальної ситуації, але й проаналізувати її, зорієнтувати партнерів, проінформувати їх про поточні обставини.

У загальному потоці інформаційного обміну нападаючих 2-го темпу вирізняється високий зміст стимулюючих звертань (28,56 %). Ця категорія звертань містить спонукання гравців своєї команди до конкретних дій, дозволяє допомогти подолати зростаюче стомлення. Концентрація уваги на ігрових моментах, висока мотивація впливають на змістовну характеристику інструментального спілкування молодих спортсменів. З огляду на це, незалежно від функціональних обов'язків у команді, зауваження, що стосується завдань сумісної ігрової діяльності, сприймаються волейболістами як перешкоди, відволікання. Мабуть цим і пояснюється низький відсоток у них звертань іррелевантної категорії.

У процесі дисертаційної роботи був проведений порівняльний аналіз соціально-психологічних чинників інструментального спілкування волейболістів залежно від спортивної кваліфікації команд, до складу яких вони входять.

Порівняльний аналіз показників значущості (К_зн) виділених чинників успішності сумісної діяльності у волейболі свідчить про достовірно низький рівень мотивації до високих досягнень у спортсменів команд вищої ліги - отже, у них не вироблена тактика довгострокової мотивації спортивної діяльності. Гравцям команд вищої ліги властива тенденція до позитивної оцінки професійного статусу своїх партнерів (К_овол = 1,007) на відміну від представників студентських і молодіжних команд. Об'єктивність отриманих результатів підтверджує той факт, що належність до команд вищої ліги потребує наявності в їх гравців чималого арсеналу техніко-тактичних умінь і навичок, хорошої фізичної форми тощо.

Командний характер діяльності накладає своєрідний відбиток на пріоритетність співробітницького стилю у міжособистісній взаємодії спортсменів у процесі внутрікомандного спілкування. З огляду на це, виділяється виразність як у реальному образі “Я”, так і в ідеальному властивостей його складових. Відмітною особливістю волейболістів команд вищої ліги є тенденція до виділення власного “Я” з “Ми” колективного.

Показники по вектору “Домінування - підпорядкування” вказують на прояв у соціальній поведінці волейболістів команд вищої ліги якостей незалежності та домінантності - потрібних для спортсменів високого класу. Порівняльний аналіз показників оцінки образу “Я” актуального та образу “Я” ідеального - оптимального для сумісної ігрової діяльності - свідчить про наявність внутріособистісного конфлікту, причинами якого є бажання спортсменів домінувати, прагнення викликати в оточуючих повагу до себе, бути компетентними у професійній сфері.

Основна частка повідомлень в інформаційному обміні волейболістів припадає на оціночно-експресивну інформацію. Відносно низький відсоток орієнтуючої категорії у спілкуванні волейболістів команд вищої ліги дозволяє стверджувати, що гравці цієї кваліфікації впевнені у професіоналізмі своїх партнерів (підтверджується результатами аналізу інтерактивного компоненту спілкування). Водночас понад 18 % повідомлень у них, на відміну від гравців студентських і молодіжних команд, складає іррелевантна інформація, яка у командах вищої ліги виконує розвантажувальну функцію (переключення уваги під час ігрових пауз).

Висновки

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми аналіза спілкування у ході сумісної ігрової діяльності що свідчить про провідну роль сфери ділового спілкування гравців у процесі тренувальної та змагальної діяльності. Отримати цілісне уявлення про процес інструментального спілкування у команді неможливо у відриві від його суб'єктів (гравців), що дозволяє вважати діяльнісно-суб'єктивний підхід найбільш продуктивним у вивченні цього питання.

Комплексне дослідження спілкування грунтується на визначені його структури, до складу якої входять комунікативний, перцептивний та інтерактивний компоненти.

Теоретичний аналіз інструментального спілкування гравців у волейбольних командах дозволив виділити наступні соціально-психологічні параметри, що відображають особливості кожного компоненту структури:

перцептивний компонент - оцінка та самооцінка спортсменами своїх партнерів по команді на підставі таких чинників, як виконання технічних і тактичних дій, особливості фізичної підготовленості, психофізіологічні характеристики та спеціалізовані сприйняття, специфіка ігрового мислення, особистісні якості;

інтерактивний компонент - характеристика інтерперсональної поведінки спортсменів у процесі сумісної ігрової діяльності;

комунікативний компонент - зміст і продуктивність вербальних звертань, а також аналіз моторних засобів спілкування.

Диференціація соціально-психологічних параметрів інструментального спілкування спортсменів різних ігрових амплуа свідчить про взаємозумовлений зв'язок соціально-психологічних характеристик особистості волейболістів і виконуваних ними функціональних обов'язків:

тотожність функціональних обов'язків нападаючих 1-го та 2-го темпів у командах вищої ліги та молодіжних спричиняє до зближення показників соціально-психологічних параметрів їх інструментального спілкування;

для спортсменів-зв'язкових команд вищої ліги та молодіжних характерна тенденція до високої значущості чинників успішності сумісної ігрової діяльності та позитивної оцінки професійного статусу своїх партнерів;

в інструментальному спілкуванні нападаючих 2-го темпу студентських команд спостерігається тенденція до взаємозалежності його соціально-психологічних параметрів - негативне сприйняття гравцями цього ігрового амплуа своїх партнерів поєднується з виділенням власної позиції, з елементами агресивної поведінки у процесі взаємодії, а також з низьким відсотком спонукань (бажань) спілкуватися з представниками своєї команди у напружених змагальних ситуаціях.

Отримані результати дають можливість накреслити подальші шляхи вирішення досліджуваної проблеми.

Порівняльний аналіз соціально-психологічних параметрів інструментального спілкування гравців команд різної спортивної кваліфікації дозволяє констатувати, що існує тенденція до залежності цих параметрів від рівня спортивної майстерності волейболістів:

досягнення значних результатів у спорті (належність до команд вищої ліги) формує у гравців відповідні особливості їх інструментального спілкування - виділяється тенденція до позитивної оцінки професійного статусу своїх партнерів по команді;

ускладнення характеру діяльності спортсменів зумовлює у них виразну орієнтацію до прояву у діловому спілкуванні домінування, авторитетності, елементів власно-лідируючого стилю соціальної поведінки;

об'єктивна оцінка волейболістами рівня підготовленості представників своїх команд виявляється у виразно низькому відсотку орієнтуючої категорії повідомлень, а також у значній частці звертань, що виконують функції послаблення напруженості у групі;

достовірно низький рівень мотивації до досягнення високих результатів у спорті свідчить про відсутність виробленої тактики дострокової мотивації спортивної діяльності або про наявність ознак “професійного вигоряння”.

Порівняльна характеристика особливостей інструментального спілкування гравців команд різної спортивної кваліфікації з урахуванням їх ігрових амплуа вказує на доцільність диференційованого та індивідуалізованого підходів у процесі загальної та спеціальної підготовки волейболістів. Основоположною позицією при проведенні психокоригуючих і профілактичних заходів має стати точка зору, що передбачає психологічне супроводження гравців протягом усієї спортивної кар'єри. З урахуванням отриманих у дисертаційній роботі даних можна виділити наступні актуальні напрямки цієї роботи:

формування у гравців тактики довгострокової мотивації до спортивної діяльності;

реалізація мотивації до оволодіння основними чинниками успішності сумісної ігрової діяльності (формування психічного складу особистості спортсмена; виховання потреб і створення умов для реалізації ігрового досвіду на змаганнях; розвинення творчих здібностей та індивідуального стилю діяльності; вивчення особливостей тактики обраного виду спорту тощо);

використання методу соціально-психологічного тренінгу спілкування (вибір засобів з урахуванням виявлених особливостей інтерактивного та комунікативного компонентів ділового спілкування волейболістів).

Основний зміст роботи відображено у 10 публікаціях

1. Особенности инструментального общения волейболистов молодежных команд // Вісник Харківського державного університету. Серія “Психологія”. 2000. № 472. - С. 92-95.

2. До проблеми аналізу взаємодії в суспільній спортивній діяльності // Психологія: Зб. наукових праць. Вип. 1(8). - К., 2000. - С. 311-316.

3. Интерактивный компонент структуры общения волейболистов // Психологія на перетині тисячоліть: Зб. наукових праць. Т. 2. - К., 1998. - С. 663-670 (спільно з Т.В.Петровською).

4. Деякі аспекти вивчення спілкування в спорті // Матеріали другої Всеукраїнської конференції аспірантів “Молода спортивна наука України”: Зб. наукових праць. - Львів, 1998. - С. 159-164.

5. Характеристика інтерактивного компоненту спілкування гравців-волейболістів залежно від спортивної кваліфікації // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 1999. № 1. - С. 105-108.

6. Актуальные проблемы формирования мотивации спортивной деятельности // Педагогика, психология и медико-биологические проблемы физического воспитания и спорта. № 21. - Харьков: ХХПИ, 1999. - С. 48-52.

7. Проблема стресса в совместной игровой деятельности квалифицированных волейболистов // Педагогика, психология и медико-биологические проблемы физического воспитания и спорта. № 22. - Харьков: ХХПИ, 1999. - С. 31-35.

8. Диференціація структури спілкування в чоловічих та жіночих спортивних командах у процесі підготовки // Матеріали першої Всеукраїнської конференції аспірантів “Молода спортивна наука України”: Тези доповідей. - Львів, 1997. - С. 149-151.

9. Прогнозування міжособистісних конфліктів в спортивних волейбольних командах // Конфлікти у педагогічних системах: Тези доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця, 1997. - С. 242-244 (спільно з Т.В. Петровською).

10. Differentiation in the structure of communications in male and female athletic teams in the process of training // The modern olympic sport: International scientific congress, Kyiv, 16-19 may 1997 y. - P. 85 (спільно з Г.В. Ложкіним, Т.В. Петровською, І.І.Смоляр).

Размещено на Allbest.ru