Причини, динаміка та способи реалізації агресії у засуджених

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

МВС УКРАЇНИ

УДК 616.89-058

Причини, динаміка та способи реалізації агресії у засуджених

спеціальність: 19.00.06 -- юридична психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Морозова Тетяна Романівна

КИЇВ 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник:

Синьов Віктор Миколайович - доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України, Заслужений юрист України, Київський інститут внутрішніх справ (м. Київ) при Національній академії внутрішніх справ, завідувач кафедрою правової та соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти:

Максименко Сергій Дмитрович - доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України (м. Київ), директор.

Глушков Валерій Олександрович - доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, Центр організації, координації наукових досліджень ВЗО та НДУ МВС України (м. Київ), начальник.

Провідна установа: Інститут соціальної та політичної психології АПН України (м. Київ).

Захист відбудеться 22.06.2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.007.01 у Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ-35, Солом'янська пл., 1.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ-35, Солом'янська пл., 1.

Автореферат розісланий 17.05.2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Зусиллями силових структур України вдалося зупинити стрімкий зріст злочинності в державі, однак продовжує збільшуватися питома вага насильницьких, агресивних злочинів (Я. Ю. Кондратьєв, 2000). Аналогічний процес спостерігається в установах виконання покарань, де значну частину порушень режиму утримання складають агресивні вчинки засуджених (І.В. Штанько, В.А. Льовочкін, 1998).

Агресивна поведінка засуджених виступає своєрідним індикатором ефективності роботи всієї системи правоохоронних органів і органів виконання покарань (В.О. Глушков). Адже здійснення агресивних вчинків свідчить про певну дефектність “Я”-концепції людини (С.Д. Максименко), отже дає несприятливий прогноз щодо майбутньої ресоціалізації засудженого та ймовірності здійснення рецидивних злочинів (Ю.М. Антонян, В.Г. Дєєв, В.С. Медведєв, В.М. Синьов, О.П. Севєров, Д.І. Ушатіков).

Питанню агресивності та агресивної поведінки присвячено багато праць відомих психологів. Західними науковцями створено низку теорій агресивної поведінки: група інстинктивних теорій (Z. Freud, 1922; A. Adler, 1927; E. Lorenz, 1963), фрустраційна (L. Berkowitz, 1964, 1983) та біхевіоральна теорії (A. Bandura, 1983; Р. Бэрон, Д. Ричардсон, 1997). Кожна з них свого часу займала позицію пануючої, хоча жодна не позбавлена суттєвих вад. Так, одна з інстинктивних теорій (E. Lorenz) базувалася на перенесенні результатів, отриманих при вивченні тварин, на людську популяцію. Інші взагалі не підкріплювалися жодним емпіричним дослідженням, а були швидше результатом світоглядної концепції авторів. У побудові фрустраційної та біхевіоральної теорій від початку існувала орієнтація на одну першопричину агресивної поведінки, внаслідок чого ці теорії залишилися однобічними. На нашу думку, найбільш цінними у теоретико-практичному відношенні є наукові здобутки вчених, які вийшли за межі перелічених теорій і вивчали проблему агресії, враховуючи всі можливі детермінанти її актуалізації (Х. Адлер, Л. Ліндберг, Я. К. Баутелаар, С. Debuyst, Ph. Feldman).

Багатофакторний підхід до аналізу причин агресивної поведінки з позицій психології, медицини, педагогіки, соціології, філософії, юриспруденції, пенітенціарії є найбільш доцільним і науково виправданим (Н.В. Алікіна, А.Г. Амбрумова, Ю.М. Антонян, В.О. Глушков, М.В. Костицький, О.С. Кочарян, С.Д. Максименко, О.Ю. Михайлова, Г.О. Радов, А.Р. Ратінов, В.М. Синьов, С.А. Тарарухін). Із багатьох існуючих визначень агресій ми будемо орієнтуватися на запропоноване О.М.Морозовим (1998) у створеній ним міждисциплінарній класифікації агресії: агресія - це все те, що створює загрозу, може мати наслідком напад, моральні, фізичні або матеріальні збитки. Науковці вказують, що між поняттями агресії та агресивності існує різниця (Ю.М. Антонян, В.В. Гульдан, С.В. Жабокрицький, А.А. Реан). Агресивність є властивістю особистості, що проявляється у готовності до агресивних дій стосовно іншої людини; агресивний поведінковий акт - результат біологічних (генотип, метаболізм, церебротип), психодинамічних, індивідуально-психологічних і соціально-психологічних властивостей особистості (Т.Н. Курбатова, Н.Ю. Максимова, B. Eichelman).

Агресивна поведінка, суттєвою рисою якої є загроза життю, здоров`ю та гідності людини, завжди привертала до себе увагу практиків і теоретиків правоохоронної діяльності. Вагомий внесок у дослідження психології кримінальної агресивної поведінки та агресії засуджених належить А.Г. Амбрумовій, Ю.М. Антоняну, О.М. Бандурці, О.В. Беці, В.М. Волкову, В.О. Глушкову, В.В. Гульдану, А.Ф. Зелінському, М.В. Костицькому, В.С. Медведєву, В.Г. Самовічеву, О.П. Севєрову, В.М. Синьову, С.А. Тарарухіну, Г.Ф. Хохрякову, І.В. Шмарову. Проте, як констатують, зокрема А.О. Бухановский (1996), Г. О. Радов (1997), проблема агресивної поведінки засуджених залишається недостатньо розробленою. Існуючі зарубіжні методики, створені спеціально для вивчення психології агресії, не захищені від установочних відповідей, а тому потребують удосконалення (А.А. Бодалев, В.В. Столин, 1987; А.О. Бухановский, 1996; О.Ю. Михайлова, 1998; В.М. Синьов, 1998; C. Debuyst, 1977; Ph. Feldman, 1993), тим більше, що отримані за їх допомогою результати далеко не завжди дозволяють психологам визначитися щодо детермінант агресивної поведінки засуджених, не дають змоги спостерігати динаміку та прогнозувати розвиток агресивних тенденцій.

Отже, враховуючи розповсюдженість проявів агресивної поведінки засуджених у місцях позбавлення волі, значну соціальну небезпеку цього явища, його негативний вплив на процес ресоціалізації та збереження психічного здоров`я особистості, проблема розкриття причин, динаміки і способів реалізації агресивності у засуджених за допомогою нових більш ефективних методик вивчення агресії зберігає свою теоретичну і практичну актуальність для юридичної, зокрема для пенітенціарної, психології.

Зв`язок роботи з науковими темами. Дисертаційну роботу виконано у відповідності до “Комплексної програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки” (Указ Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень в галузі психології та педагогіки в Україні (протокол № 6 від 26.09.2000р.).

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження було встановлення психологічних причин, особливостей динаміки та способів реалізації агресивної поведінки у засуджених в місцях позбавлення волі, а його основні завдання зведені до таких:

1) розробити та апробувати комплексну спеціальну методичну процедуру вивчення агресивної поведінки засуджених;

2) з`ясувати причини формування схильності особистості до агресивного реагування;

3) встановити психологічні особливості динаміки агресивної поведінки засуджених;

4) вивчити та типізувати способи реалізації агресії у засуджених;

5) диференціювати гендерні відмінності проявів агресії у засуджених;

6) визначити напрями та умови використання здобутої психологічної інформації у практичній діяльності установ виконання покарань з метою підвищення ефективності реалізації їх соціально важливих функцій.

Об`єкт дослідження: психологічні особливості жорстко регламентованої правовими нормами поведінки засуджених у місцях позбавлення волі.

Предмет дослідження: причини агресивної поведінки, динаміка розвитку та властиві засудженим способи реалізації агресії.

Гіпотеза дослідження. Існуючі методики вивчення агресивної поведінки недостатньо ефективні для використання при роботі із засудженими. Вивчення психологічних причин, динаміки та способів реалізації агресії у засуджених можливе за умов застосування багатофакторного підходу, який враховує інформацію, здобуту за допомогою комплексу методів і прийомів від самого обстежуваного, його родичів, співробітників установи, в результаті аналізу інформативно значущих матеріалів особової справи, цілеспрямованої психодіагностичної роботи психолога, обстеження центральної нервової системи засудженого.

Методи дослідження. Були використані як теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення науково-літературних джерел), так і емпіричні методи дослідження. Зокрема, для розв`язання поставлених завдань та перевірки гіпотези застосовувалася авторська комплексна методика вивчення агресивної поведінки - “Карта-опитувальник вивчення агресивної поведінки засуджених”, яка включає результати спостережень, бесід, зокрема, анамнестичних, експертних оцінок, обстеження центральної нервової системи на наявність її органічних уражень, вивчення документів, психологічного тестування (опитувальник Айзенка у модифікації Русалова).

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечена адекватним методологічним обгрунтуванням вихідних положень, однорідністю групи обстежуваних та різнобічністю їх вивчення, відповідністю методів дослідження його меті та завданням, поєднанням кількісного і якісного аналізу експериментальних даних.

Методологічна основа дослідження: теорія взаємодії соціальних і біологічних факторів розвитку особистості (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.М. Синьов, Ю.М. Антонян та ін.), системний аналіз розвитку особистості у діяльності (Б.Г. Ананьєв, О.М. Леонтьєв; Б.Ф. Ломов), зокрема, кримінальній (М.В. Костицький, О.Є. Маноха), динамічний підхід у дослідженнях психічних станів та рис особистості (Л.І. Анциферова).

Наукова новизна одержаних результатів:

- виявлено, що характерним для родин, з яких походять агресивно орієнтовані засуджені, є накопичення та розвиток із покоління в покоління негативних соціальних, психологічних, моральних і правових факторів;

- у структурі злочинів у засуджених, схильних до агресивної поведінки, та їхніх батьків переважають насильницькі, рецидивні злочини, здійснені агресивними засудженими, як правило, також є насильницькими - у більшості випадків кожний наступний злочин за складом важчий від попереднього;

- агресивні засуджені, як правило, мають в анамнезі черепно-мозкові травми, ознаки органічного ураження центральної нервової системи (ЦНС), затримки раннього розвитку та зловживання психоактивними речовинами;

- на відміну від загальноприйнятих поглядів, засуджені, схильні до агресивної поведінки, не займають у групах засуджених провідних позицій;

- засуджені жінки, схильні до агресивного типу реагування, більше ніж чоловіки орієнтовані на пошук причин особистих проблем і способів їхнього вирішення у зовнішньому середовищі.

Теоретична та практична цінність одержаних результатів. Теоретична цінність одержаних результатів полягає у тому, що вони збагачують загальну та юридичну, зокрема, пенітенціарну психологію, підходами та методами вивчення особистостей, схильних до агресивної поведінки, новими положеннями про причини соціальної агресії, динаміку формування агресивності у правопорушників, діапазону форм реалізації агресії у засуджених.

Практичне значення одержаних результатів полягає у наступному:

- розроблена комплексна методика вивчення агресивної поведінки засуджених дозволяє визначитися щодо психологічних причин, динаміки та способів реалізації агресії у засуджених і надає можливість психологу УВП своєчасно виявляти осіб, схильних до реагування за агресивним типом, виділити їх в окрему групу ризику та здійснювати стосовно них відповідні превентивні заходи, створювати підгрунтя для наступної дезактуалізації їхньої агресивності;

- виявлені гендерні розбіжності усвідомлення агресивної поведінки дозволяють проводити її диференційовану корекцію;

- встановлені у переважної більшості агресивних засуджених ознаки органічного ураження центральної нервової системи обгрунтовують доцільність більш активного залучення працівників медичної служби УВП до процесу корекції агресивної поведінки.

Впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження включені в навчальні програми дисциплін кафедр юридичної психології, правової та соціальної педагогіки Київського інституту внутрішніх справ МВС (довідка № 47/1-1120 від 12.12.2000 р.), кафедри психології Національної академії Служби безпеки України (акт СК-9 від 01.03.2001 р.). Розроблена “Карта-опитувальник вивчення агресивної поведінки засуджених” впроваджена в практичну діяльність психологів пенітенціарних установ Державного департаменту України з питань виконання покарань (довідка № 502/пт від 28.02.2001 р.). Наукові дані, що стосуються діагностики агресивності та особливостей поведінки агресивних особистостей, використовуються в діяльності Антитерористичного центру при Службі безпеки Україні (довідка №33/135 від 7.02.2001 р.).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися та обговорювалися на конференції молодих науковців Національної академії внутрішніх справ України (1997 р.), на звітних наукових конференціях Київського інституту внутрішніх справ (1998-1999 рр.), на 2-й Міжнародній науковій конференції “Серійні вбивства та соціальна агресія” (Ростов-на-Дону, 1998 р.), на засіданнях кафедри психології та пенітенціарної медицини Київського інституту внутрішніх справ, юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України (Київ, 1999-2000 рр.), на міжкафедральному методологічному семінарі Національної академії внутрішніх справ України (Київ, 2000 р.)

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 6 наукових публікаціях (із них 3 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, 4-х розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Повний обсяг дисертації - 204 сторінки (основного тексту - 160 стор.). Список використаних джерел включає 217 найменувань на 25 сторінках, додатки, що включають ілюстративні схеми, текст розробленої “Карти-опитувальника” та приклади вивчення агресивних засуджених, вміщено на 32 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об`єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання, розкрито теоретико-методологічні засади, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи, впровадження її результатів у практику, публікації, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ “Теоретичний аналіз проблеми агресії” присвячений аналізу питань психології агресії та агресивності взагалі і у засуджених зокрема. Вивчення літературних джерел показує, що в останні десятиріччя зацікавленість науковців у дослідженні проблеми агресії помітно зростає (Р. Берон, Д. Річардсон, О.О. Бухановський, О.М. Морозов, Ю.М. Антонян, Н.В. Алікіна), проте дану проблему і досі не можна вважати належною мірою вивченою. Не проведено комплексних досліджень, в результаті чого у підходах авторів до побудови пояснюючих моделей домінує категоричність та однобічність; неврахування поліетіологічних детермінант агресивної поведінки робить такі моделі недосконалими і малоефективними для використання на практиці, зокрема, в установах виконання покарань (Ю.М. Антонян, В.С. Медведєв, О.П. Севєров, В.М. Синьов, С.І. Яковенко).

При цьому у сучасній літературі питанню агресії засуджених приділяється невиправдано мало уваги, хоча відомо, що мікросередовище засуджених, для якого характерні кругова порука, прагнення до насильства, паразитизму, викривлені ціннісні орієнтації, є підгрунтям для розвитку та закріплення агресивних тенденцій особистості (В.В. Лунєєв, А.С. Міхлін, О.М. Тарасенко, А.Н. Сухов, Г.Ф. Хохряков, І.В. Шмаров). Існує пояснювальна схема, згідно з якою особистісні риси, рольова позиція, яка провокує одинокість, придають негативну модальність переживанням і міжособистісним контактам засуджених (В.Г. Дєєв, І.П. Дріль, А.Г. Ковальов). Внаслідок цього індивід у складних психологічних ситуаціях може реалізувати нестандартну, в тому числі агресивну, поведінку (С.А. Тарарухін). Поряд із цим для багатьох засуджених характерні депресивні психічні стани, вихід з яких вони знаходять досить часто у агресивних чи аутоагресивних реакціях (О. Беца, В.М. Волков, А.Р. Ратінов, В.В. Сулицький, А.М. Яковлєв). Серед характерних рис засуджених, котрі є доволі часто учасниками конфліктних ситуацій, в першу чергу називається підвищена емоційна збудливість, яка проявляється в агресивності, нестриманості, бажанні помститись, неврівноваженості характеру, психопатичних рисах поведінки (А.Г. Амбрумова, Ю.М. Антонян, С.А. Бородін, А.Р. Ратінов, М. І. Єнікеєв). Агресивна поведінка засуджених має свою специфіку. Наприклад, вона нерідко проявляється в актах гомосексуального статевого насилля (О.В. Старков).

Окрему наукову та практичну зацікавленість викликає агресивна поведінка засуджених жінок. Порушення дисципліни в установах виконання покарань для жінок насамперед проявляються у сутичках та хуліганських діях (Ю.М. Антонян, Т. В. Кушнірова). Деякі дослідники вважають, що особистість жінки особливо руйнується під час перебування у місцях позбавлення волі; вони стають агресивними, грубими та в багатьох випадках мають наміри продовжувати кримінальну діяльність (Т. Денисова). Проте, на нашу думку, такий погляд на детермінанти агресивності засуджених жінок страждає на суб`єктивізм. Адже причиною, через яку частина жінок опиняється в УВП, якраз і є антисоціальні установки та здійснення насильницьких злочинів.

В останні роки у країнах СНД спостерігається збільшення кількості релігійних об`єднань, які мають деструктивну спрямованість і у рамках яких здійснюються ритуальні вбивства та суїциди (С.С. Витвицкая, 1998; В. Ф. Енгалычев, 1998; Ф.В. Кондратьев, 1998). Існують дані про те, що вплив такого роду сект почав поширюватися на засуджених пенітенціарних установ Росії (О.В. Старков). Отже, є підстави для занепокоєння щодо появи в установах виконання покарань нових неформальних об`єднань із чіткою агресивною орієнтацією.

Реалізуючи агресивну поведінку, засуджені порушують режим утримання, ускладнюють оперативну обстановку в установі, принижують честь і гідність представників адміністрації та спецконтингенту. Акти агресії несуть загрозу для здоров'я та життя як оточуючих, так і самих засуджених, є суттєвими обставинами, які перешкоджають досягненню мети ресоціалізації, тобто формування готовності особистості до самокерованої соціально нормативної поведінки.

Аналіз науково-літературних джерел і нормативно-методичних документів показав, що практична діяльність пенітенціарних психологів щодо різнобічного вивчення агресивної поведінки засуджених, її профілактики та корекції як теоретично, так і методично забезпечена недостатньо.

У другому розділі “Контингент обстежених, організація та процедура дослідження” наводиться детальна характеристика групи засуджених, які були охоплені дослідженням, та особливості його організації. Об'єктами дослідження були 71 засуджений чоловік та 15 засуджених жінок, які перебували у п`яти установах виконання покарань України та були відібрані після суцільного вивчення особових справ. Критерієм відбору до групи обстеження виступали документально підтверджені факти неодноразового здійснення агресивних вчинків під час перебування у місцях позбавлення волі.

Як свідчить вивчення досвіду діяльності психологічних служб УВП України, розповсюдженими методиками діагностування агресії в місцях позбавлення волі є ТАТ, тест Басса - Даркі та тест Вагнера (тест руки). Однак, згідно з науковими даними (А.А. Бодалев, В.В. Столин, 1989; О.Ю. Михайлова, 1996), виявляючи у насильницьких правопорушників агресивні тенденції за допомогою проективних методик (ТАТ, тест Вагнера), дослідник ризикує отримати нейтральні або підкреслено нейтральні просоціальні відповіді. Результати досліджень показали, що прямолінійність у постановці питань у опитувальнику Басса - Даркі, а також відсутність у ньому шкали неправди приводить до отримання щодо засуджених даних, які не відповідають об'єктивній дійсності (О.О. Бухановський). Окрім того, всі згадані методики не дозволяють виявити причини та динаміку агресії.

З огляду на те, що традиційні методики дослідження агресивності серед контингенту засуджених є малоефективними, нами була створена спеціальна комплексна процедура вивчення агресивної поведінки. Вона складається з розробленої нами “Карти-опитувальника вивчення агресивної поведінки засуджених” і особистісного опитувальника Айзенка у модифікації Русалова. Вказаний опитувальник дозволяв визначити екстра-інтровертовність засуджених, а наявність в ньому шкали неправди давала певну можливість контролювання неправдивих відповідей.

При проведені обстеження спеціальна увага зверталася на психологічне залучення засуджених до контактної взаємодії, для чого використовувалася низка умов і методичних прийомів, детально охарактеризованих у дисертації. Зокрема, в інструкції, яка стосувалася “Карти-опитувальника вивчення агресивної поведінки засуджених”, наголошувалося, що обстеження за формою нагадуватиме бесіду, отже бажано, щоб відповіді на поставлені питання не були односкладними. Використовувалися рекомендації щодо підвищення інформативності індивідуальних бесід із засудженими (В.М. Синьов, Л.Б. Філонов, С.І. Яковенко).

У третьому розділі “Карта-опитувальник вивчення агресивної поведінки засуджених” наводиться авторська багатофакторна методика, яка, у зв`язку з новизною, має у дисертації детальний опис.

“Карта-опитувальник вивчення агресивної поведінки засуджених” включає сім розділів: паспортну частину, суб'єктивні відомості (надані обстежуваними), об'єктивні відомості (надані оточуючими, рідними), спостереження психолога, обстеження центральної нервової системи, вивчення матеріалів особової справи і висновок психолога (мал. 1).

Паспортна частина містить формальні дані про засудженого та складається з таких питань: дата обстеження, прізвище, ім`я та по батькові, стать, вік і рік народження, національність, місце народження, освіта, спеціальність, останнє місце роботи, ставлення до релігії, сімейний статус, діти (стать, вік), кількість судимостей, статті, за якими обстежуваний відбував покарання у минулому та статті, за якими відбуває покарання на момент обстеження, термін відбування покарання, стаття про примусове лікування, номер установи, вид режиму, номер загону.

Суб`єктивні відомості складаються з даних про обстежуваних і трьох поколінь їхніх близьких родичів. Зокрема, інформація про родичів відображається у таких пунктах: рід занять, відношення до алкоголю та наркотичних речовин, наявність психічних захворювань, судимостей (якщо так, то за які саме злочини), особливості характеру, кількість дітей у родині, смерть чи розлучення батьків у період до досягнення обстежуваним 18-річного віку. Дані про обстежуваного збираються за допомогою питань про особливості раннього розвитку, хто саме займався його вихованням, яка атмосфера панувала у родині, про відвідування дошкільного виховного закладу (спеціалізованого садка), навчання (школа, ПТУ, технікум, ВУЗ), заняття спортом, службу в армії, місця роботи. З`ясовувалося питання про стан здоров`я, наявність черепно-мозкових травм, нікотинової, алкогольної, наркотичної залежності (скільки років, обсяг зловживання). Визначалося, коли потрапив під вплив злочинного світу, за що відбував і відбуває покарання, визнання провини, хто чекає на його звільнення, які має захоплення, плани на майбутнє, скарги. Наявність сім`ї, дітей (особливості їхнього розвитку, психічного стану, рівня соціальної адаптованості), рід занять дружини (чоловіка).

Об`єктивні відомості збираються від начальника загону, працівників оперативного відділу, майстрів виробництва, родичів (у разі співпадання терміну обстеження з їхнім приїздом на побачення). Питання, що ставляться перед співробітниками УВП, стосуються звичного для обстежуваного зовнішнього вигляду, його групового статусу, особливостей та частоти перебігу агресивної поведінки, рівня збереженості соціальних зв`язків, частоти перебування у стані емоційного збудження, здійснення особливого, неадекватного вчинку, наявності сталого кола друзів. У родичів з`ясовується притаманність засудженому дратівливості, збудженості, агресивності, зловживання психоактивними речовинами, здійснення особливих неадекватних вчинків, а також перевіряється інформація, надана обстежуваними.

У розділі “Спостереження психолога” реєструється специфіка зовнішнього вигляду обстежуваного, його міміки, пантоміміки, поведінкових патернів, мови (збідненість, загальмованість, заїкування, частота вживання ненормативної лексики, жестикулювання), зміст татуювань, наявність минулих поранень, особливості спілкування з оточуючими на момент обстеження.

З огляду на те, що агресивна поведінка може залежати від особливостей функціонування головного мозку, в “Карту” заносяться результати обстеження засуджених за допомогою простих і ефективних проб Ромберга, Барре, пальценосової проби, проб на тремор пальців рук, ністагм, конвергенцію очей. Інструкції щодо виконання кожної проби наведені в “Карті”.

У розділі “Вивчення матеріалів особової справи, медичної картки” вказується відповідність інформації, викладеної обстежуваним, змісту документів (в чому полягають розбіжності), наявність особливостей, записів про здійснення агресивних вчинків, вживання психоактивних речовин.

В останньому розділі “Карти” реєструються результати проведеного дослідження та висновки щодо причин, динаміки і властивих обстежуваному способів реалізації агресії.

У четвертому розділі “Аналіз отриманих емпіричних даних” наводиться аналіз результатів проведеного дослідження. Перш за все, він дозволяє зробити висновок про те, що “Карта-опитувальник вивчення агресивної поведінки засуджених” є ефективним інструментом вивчення причин, динаміки та способів реалізації агресії засуджених.

У результаті проведеного дослідження було виявлено, що причинами формування агресивної орієнтованості засуджених є особистісне становлення в родинах, для яких характерна негативна психологічна та соціальна динаміка, а також нарощування антисоціальних установок. Так, у першому поколінні родин обстежуваних негативне ставлення до праці простежувалося у 15,1% випадків, зловживання алкоголем - у 24,4%, психічні захворювання - у 7%, судимості - у 8,1%, агресивні риси характеру - у 30,2%. У другому поколінні за багатьма показникам відмічається зростання. Не займалися продуктивною працею батьки 21% обстежуваних, зловживали психоактивними речовинами - 43%, страждали психічними захворюваннями - 7%, мали судимості - 23,3%, агресивні риси характеру - 44,2%. У третьому поколінні зростання відмічається за всіма показниками. Не займалися продуктивною працею 47,7% обстежуваних і брати та сестри - 30,2%. Зловживали алкоголем, вживали наркотики 48,8% обстежуваних і брати та сестри - 20,9%. Страждають психічними розладами 7% обстежуваних, а також їх брати та сестри - 4,7%. Мають судимості всі обстежувані, брати і сестри - 17,4%. Агресивні риси характеру мають всі обстежувані, їхні брати, сестри - у 36% випадків.

Якщо у першому поколінні було 2,3% випадків здійснення насильницьких злочинів, у другому - 12,8%, то у третьому насильницькі злочини здійснили 60,5% обстежуваних, а брати та сестри - 11,6%.

Формування агресивної особистості нерідко проходить на фоні порушення цілісності тріади “батько - мати - дитина” або відсутності родини (у повній родині виховувалися лише 33,7% обстежуваних), матеріальної незабезпеченості - 44,2% є вихідцями з малозабезпечених, неблагополучних багатодітних родин, несприятливої атмосфери виховного процесу та неконструктивних стилів виховання - 53,5% випадків.

Розвитку агресивної орієнтованості сприяє безкарність перших здійснених правопорушень і злочинів. Ранній вплив злочинного світу на свої особистісне формування відмітили 57% обстежуваних, однак лише у 29% випадків протиправна діяльність потрапила в поле зору правоохоронних органів; відсутність зацікавлення у навчанні - 70,9% обстежуваних.

Причинами і, одночасно, наслідками агресивної поведінки засуджених є симптоми стійкої соціальної та групової дезадаптованості. Перша проявлялась у відході від соціальних інститутів, розірваності соціальних зв`язків і аморальному та протиправному способі життя. Наприклад, обстежувані чоловіки у минулому часто не проходили службу в лавах Збройних Сил - 50,7% або були відкликані з армії у зв`язку з виявленими фізичними чи психічними вадами, переведені у дисциплінарний батальйон за різного роду порушення військової дисципліни. Для обстежуваних чоловіків і жінок була характерна сімейна невлаштованість: ніколи не були одруженими 45,3% обстежуваних, розлучені - 30,2%. Ті із обстежуваних, котрі мали родину, нерідко (23,3%) обирали в якості дружин, чоловіків осіб із антисоціальною спрямованістю. Розірвані соціальні зв'язки у 41,9% обстежуваних. Для більшості чоловіків (69%) і частини жінок (33,3%) дана судимість повторна.

Групову дезадаптованість можна було простежити на прикладі характерного для обстежуваних невисокого групового статусу: найнижчий груповий статус мали 32,6% обстежуваних, середній статус - 20,1%, статус особи, котра виконує вказівки лідера антисоціальної спрямованості - 18,6%, невизначений груповий статус - 21,2%. Разом з тим, 76,7% обстежуваних не мали постійного кола друзів в УВП.

Агресивна орієнтованість нерідко проявляється на фоні хронічних соматичних захворювань - 32,6% обстежуваних, черепно-мозкових травм у віддаленому періоді - 39,5%. У переважної більшості засуджених, схильних до агресивної поведінки, виявлено ознаки органічного ураження головного мозку - 84,9% (мал. 2), недостатньо розвинуту мову - 56,8%. Значна частина агресивно налаштованих засуджених мали багаторічну залежність від психоактивних речовин - 48,8%.

До причин агресивної поведінки, зумовлених виключно специфікою установ виконання покарань, відносяться: жорстка регламентація поведінки і необхідність відповідати вимогам як адміністрації, так і мікросередовища засуджених, примусовість сумісного перебування засуджених, одноманітність оточуючого середовища, незайнятість суспільно-корисною працею, зумовлена переходом виробництва УВП у систему нових економічних стосунків, високий рівень хронічних соматичних захворювань, звикання до стосунків в УВП і пов`язане з цим неминуче звуження інтересів до рівня примітивно-побутових.

Агресивно орієнтованим засудженим жінкам властивий відхід від побутового нормотипу поведінки - не дотримувалися правил особистої гігієни більше половини жінок (у чоловіків - менше третини). Практично всі жінки були орієнтовані на пошук причини своїх негараздів і шляхів їхнього вирішення у зовнішньому середовищі, не ідентифікували себе зі здійсненими протиправними агресивними вчинками. Серед чоловіків це явище спостерігалося не так часто.

Мал. Розповсюдженість ознак органічного ураження головного мозку у агресивних засуджених

Динаміку агресивної поведінки засуджених можна охарактеризувати як таку, що має тенденцію до негативного розвитку. Серед етапів становлення агресивності простежується рання невідповідність соціально прийнятим нормам, яка виражається у ранній адиктивній поведінці та нездатності до позитивної самоактуалізації у суспільстві. Більшість агресивних засуджених відбувають покарання за протиправні агресивні вчинки - 62,8%, у 24,4% випадків складом злочину є вбивство. Окрім того, кожний наступний злочин за складом більш тяжкий, ніж попередній. Так, за насильницькі злочини у минулому вже відбували покарання 36% обстежуваних (у двох випадках складом злочину було вбивство), 32,6% здійснили рецидивний насильницький злочин (у дев`яти випадках це було вбивство) (мал. 3). Агресивно орієнтованим засудженим властивий агресивно забарвлений тип адаптації до умов відбування покарання. Із часом підвищена агресивність не дезактуалізується, а може змінювати форми відповідно до вимог оточення (представників адміністрації та засуджених), змін у психофізіологічному статусі індивіда. Обстежувані нерідко не мали планів на майбутнє (39,5%) або мали неадекватні (18,6%) чи антисоціальні плани (22,1%). Відверто не визнають провину 41,9% обстежуваних, окрім того, практично всі жінки визнають провину декларативно, залишаючись непохитно переконаними, що на здійснення злочину їх підштовхнули обставини або оточення. Частина обстежуваних під час відбування покарання здійснили неадекватні агресивні вчинки - 36%, у стані немотивованого зовнішніми чинниками емоційного збудження часто знаходяться 69,8% обстежуваних. Виходячи з цього, прогноз щодо майбутньої самореалізації обстежуваних у руслі законослухняного життя є несприятливий.

Мал. Зростання тяжкості рецидивних насильницьких злочинів, що здійснили обстежувані

Агресивна орієнтованість пронизує всю особистість, реалізується не лише у актах відвертої агресії, але й у невербальних компонентах спілкування та у зовнішньому вигляді. Зокрема, негативне ставлення під час спілкування із оточуючими, як правило, проявляли 72,1% обстежуваних, рубці на голові, обличчі та руках, як наслідок агресивних сутичок, мали 54,7% обстежуваних, татуювання агресивного змісту - 29,1%. В момент обстеження у 74,4% засуджених спостерігалися агресивні та аутоагресивні патерни. Набір агресивних патернів включав: стискання рук у кулаки; стискання, погладжування однією рукою кулак іншої; оскалоподібну посмішку; висування нижньої щелепи вперед із припідняттям верхньої губи; виговорювання фраз скрізь зуби; роздування ніздрів носа; стискання щелеп; загрозливого змісту погляди з-під лоба; супроводження висловлювань ударами кисті руки об стіл або інший предмет; висування корпусу тіла вперед у поєднанні із зміною інтонації голосу на підкреслено притишену, гучну чи монотонну, різку; намагання прямим тривалим поглядом у вічі отримати перевагу над співрозмовником; демонстративні, зміряючі співрозмовників з ніг до голови погляди; підкреслене вивчення оточуючої обстановки. Аутоагресивні патерни (за класифікацією В.П. Самохвалова) були наступними: покусування губи; міцне стискання розчепіреними пальцями колін; пощипування, потирання до почервоніння щік, мочок вух, пальців.

Як правило, обстежувані не обмежуються одним способом агресії, а надають перевагу більш ширшому діапазону агресивно забарвлених поведінкових програм (мал. 4). Виключно фізичну гетероорієнтовану агресію застосовували переважно обстежувані, наближені до лідерів асоціальної спрямованості. Їхня поведінка зумовлена не лише особистісними особливостями, але й системою групових очікувань, статусно-рольовою позицією. Вони вступали в бійки з засудженими, співробітниками, чинили фізичний опір законним вимогам представників адміністрації. Деякі, перебуваючи в місцях позбавлення волі, здійснили повторний злочин насильницького характеру і отримали ще одну судимість.

Обстежувані, котрі використовували виключно вербальну гетероорієнтовану агресію, вдавалися до словесного приниження представників адміністрації та засуджених, створювали конфліктні ситуації у своєму мікросередовищі, а також закликали інших засуджених до групової непокори. Вербальна гетероорієнтована агресія проявлялася у ініціюванні чуток, пліток, зведенні наклепів, свідомого перебільшення та висвітлення у негативному ракурсі реальних фактів, що переслідувало мету формування у груповій свідомості негативного ставлення до певної особи чи подій, підтримування стану напруженості.

Тип агресивної поведінки обстежуваних, котрі застосовували і фізичну гетероорієнтовану, і вербальну гетероорієнтовану агресію, залежав від багатьох чинників внутрішнього та зовнішнього характеру. Так, на фоні зовні реєстрованого емоційного збудження деякі з обстежуваних завжди застосовували фізичну силу, тоді як у стані емоційної врівноваженості або відносної емоційної врівноваженості надавали перевагу вербальній агресії. Частина обстежуваних при виборі виду агресії зважали на час, місце, наявність свідків і рівень фізичного розвитку та груповий статус супротивника.

Схильність до фізичної гетероорієнтованої і фізичної аутоорієнтованої агресії проявлялась наступним чином. Перебуваючи у стані емоційного збудження (частіше немотивованого зовнішніми чинниками) обстежувані діяли агресивно по відношенню до оточуючих. Аутоорієнтовані ж дії, як правило, відбувалися на фоні астенічних емоцій.

Вербальну гетероорієнтовану і фізичну аутоорієнтовану агресію застосовували обстежувані із низьким груповим статусом і неадекватно високими самооцінкою і рівнем домагань. Вони відрізнялися демонстративністю, нездатністю, в силу низки особистісних рис, приймати оптимальне, відповідне ситуації рішення. Так, більшість їхніх суїцидальних спроб, випадків нанесень самопошкоджень є ніщо інше, як неконструктивний спосіб досягнення мети. Наприклад, зміни оточуючої обстановки, ставлення до себе, висловлювання протесту і доказ оточуючим непохитності своїх намірів. Здійснюючи акт фізичної аутоорієнтованої агресії, ці засуджені, як правило, попередньо турбувались про його безпечність для здоров'я та близьке знаходження людей, здатних надати допомогу і врятувати.

ФГА - фізична гетероорієнтована агресія

ФАА - фізична аутоорієнтована агресія

ВГД - вербальна гетероорієнтована агресія

Мал. 4 Набір моделей агресивної поведінки засуджених

Три види агресії - фізичну гетероорієнтовану, вербальну гетероорієнтовану та фізичну аутоорієнтовану застосовували обстежувані, котрі згідно з об'єктивно існуючими даними, мали досвід фізичної гетероорієнтованої та фізичної аутоорієнтованої агресії ще до того, як потрапили в УВП. У кожному індивідуальному випадку чільне місце займав той чи інший різновид агресії.

Згідно з результатами обстеження за допомогою опитувальника Айзенка (у модифікації Русалова) переважна більшість обстежуваних (84,9%) щиро відповідають на запитання та мають предиспозицію психологічної нестабільності (52,3%).

Щиро на питання “Карти” відповіли 86% обстежених засуджених. Це підтверджує висновок про те, що “Карту-опитувальник вивчення агресивної поведінки засуджених” ефективно використовувати з метою виявлення причин, динаміки та способів реалізації агресії засуджених.

Впровадження зазначеної розробленої нами комплексної методики у практичну діяльність установ виконання покарань дозволило створити умови для підвищення ефективності діагностики агресивної орієнтованості у засуджених та виділення їх у групу ризику з наступною цілеспрямованою індивідуалізованою психологічною корекцією.

ВИСНОВКИ

1. Розроблена авторська комплексна методика “Карта-опитувальник вивчення агресивної поведінки засуджених” дозволяє ефективно вивчати психологічні причини, динаміку та властиві засудженим способи реалізації агресії.

2. Причинами агресивної поведінки засуджених є:

- особистісне становлення у родинах, в яких простежується наростання за тяжкістю з покоління в покоління агресивної поведінки і негативної психосоціальної динаміки (зріст агресивності, алкоголізму, психічних захворювань і кількості протиправних вчинків);

- наявність відхилень у ранньому розвитку, черепно-мозкових травм, об`єктивних ознак органічного ураження головного мозку (невиконання координаційних проб, недостатня розвинутість мовної функції), тривалого зловживання психоактивними речовинами;

- рано актуалізована стійка соціальна дезадаптованість і дезадаптованість у середовищі засуджених;

- наявність предиспозиції психологічної нестабільності, яка проявляється у емоційному збудженні, що немотивоване зовнішніми чинниками;

- необхідність відповідати одночасно груповим нормам засуджених і вимогам адміністрації, які нерідко взаємовиключають одна одну;

- чіткий розподіл засуджених чоловіків на страти та діюча система групових експектацій до представників різних страт;

3. Динаміка злочинів агресивних засуджених є негативною, їхні рецидивні протиправні вчинки за складом тяжчі від попередніх, більшість з них відбувають покарання за насильницькі злочини. Ці засуджені не готові до позитивної ресоціалізації, частіше не мають планів на майбутнє або мають протиправні чи неадекватні плани.

4. Засуджені проявляють широкий діапазон агресивних поведінкових реакцій, а не один тип агресії. Окрім агресивних вчинків вони проявляють агресивну орієнтованість у невербальних компонентах спілкування, зовнішньому вигляді та татуюваннях.

5. Засуджені жінки значно частіше, ніж чоловіки, орієнтовані на пошук причин особистих проблем та шляхів їхнього вирішення у зовнішньому середовищі, а також не ідентифікують себе зі здійсненими протиправними вчинками.

6. Здобута психологічна інформація дозволяє визначити напрями та умови диференційованої, індивідуалізованої психокорекції з метою профілактики конфліктів і правопорушень серед засуджених та створює психологічні передумови ресоціалізації.

агресивний поведінка засуджений

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях:

1. Вивчення агресивної поведінки засуджених. \\ Пробл. пенітенціарної теорії і практики. - К.: РВВ КІВС,“Сфера”,1999.-С. 137-145.

2. Особистісні особливості агресивних засуджених. \\ Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К.: РВВ КІВС,“Сфера”, 2000.-С.163-168.

3. Особливості вивчення та проявів агресії засуджених. \\ Психологія. Збірник наук. праць НПУ ім. М.П. Драгоманова. - Київ, 2000. - С. 60-70.

4. Аутогенная коррекция агрессии. \\ Серийные убийства и социальная агрессия. Материалы 2-й Международной научной конференции. - Ростов-на-Дону: “Феникс”, 1998. - С. 154-156.

5. Тревожность и агрессия у осужденных. \\ Таврический журнал психиатрии: №1; Симферополь, “Крым-Фарм-Трейдинг”, 1999.-С. 30-31.

6. Класифікація агресії. \\ Збірник статей молодих науковців. - Київ: РВВ КІВС, 1999.-С. 55-61.

Размещено на Allbest.ru