Особистісні особливості жінок-жертв подружнього насильства (Синдром побитої жінки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Особистісні особливості жінок-жертв подружнього насильства (Синдром побитої жінки)

Шинкаренко Оксана Дмитрівна

Анотація

синдром жінка побитий жертва

Шинкаренко О.Д. Особистісні особливості жінок-жертв подружнього насильства. (Синдром побитої жінки). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.04 - медична психологія.- Київський національний університет імені Тараса Шевченка.- Київ, 2001.

Дисертацію присвячено вивченню особистісних особливостей і сімейних стосунків жінок, що страждають від подружнього насильства. Сімейні стосунки при синдромі побитої жінки розглядаються з точки зору теорії сімейних систем. Сім'я вивчалась як цілісний організм, в якому всі члени включені в єдине коло взаємодії і поведінка одного неминуче впливає на поведінку іншого. Визначено, що синдром побитої жінки (Battered Womаn Syndrome) проявляється специфічними порушеннями у афективній та когнітивній сферах та самосприйнятті. Розкрито механізми віктимізуючого впливу психотравмуючих факторів батьківсько-дитячих стосунків на особистість жінки та на прийняття нею ролі жертви. Досліджено крос-культурні відмінності у сприйнятті, переживанні та використанні образливої поведінки в сім'ї в Україні та Польщі.

Ключові слова: подружнє насильство, жертва, агрессор, синдром побитої жінки, засвоєна безпомічність, дитяче насильство, теорія сімейних систем.

Аннотация

Шинкаренко О.Д. Личностные особенности женщин-жертв супружеского насилия. (Синдром избиваемой женщины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.04 - медицинская психология. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко Киев, 2001.

Диссертация посвящена изучению личностных особенностей и семейных отношений женщин, страдающих от супружеского насилия. Феномен супружеского насилия проанализирован с точки зрения разных подходов к данной проблеме. Критически рассмотрены социо-культурные факторы, которые, как считается, продуцируют определенный тип социальной чувствительности к насилию по отношению к женщинам. В данной работе семья изучалась как целостный организм, в котором все ее члены включены в единое взаимодействие и поведение одного неизбежно влияет на поведение другого. С точки зрения теории семейных систем проанализированы механизмы супружеского насилия. Используя основные теории и модели агрессии, описана динамика развертывания насильственного инцидента. В результате анализа и обобщения многочисленных зарубежных исследований выделены неадаптивные поведенческие стратегии женщины, которые закрепляют насильственное поведение партнера: следование традиционным установкам касательно своей роли в семье, не принятие во внимание проявлений жестокости до брака или в других сферах жизнедеятельности, прощение насилия или отсутствие реакции на насилие, возвращение к насильственным отношениям после попытки уйти. В рамках индивидуально-психологического подхода поднимаются проблемы исследования личностных особенностей агрессора и жертвы. Основное внимание уделено описанию и анализу тех диагностических категорий, которые применяются по отношению к избиваемой женщине. Описан специфический синдром избиваемой женщины (Battered Woman Syndrome) и его основные симптомы. В рамках данного подхода анализируется также роль алкогольного опьянения в насильственном инциденте. В работе представлен обзор основных методов исследования уровня и форм супружеского насилия и дана их критическая оценка.

Задачи данной работы делали необходимым одновременное исследование не только поведенческого и когнитивного уровня личности избиваемой женщины, но и уровня личностных характеристик и тенденций, содержание которых не полностью представлено в сознании. В исследовании были применены следующие методики: Шкала форм оскорбительного поведения супругов (для исследования степени виктимизации и поведенческих реакций самой женщины, шкала создана специально для решения задач данного исследования); ACL-шкала Hailbrun A. (для диагностики защитной Я-концепции личности); проективная методика Hand-тест (для исследования неосознаваемых личностных характеристик и тенденций); анкета ретроспективной оценки родительско-детских отношений; неструктурированное глубинное интервью.

Результаты, полученные с помощью как количественных, так и качественных методов, показали, что супружеское насилие - сложный динамический феномен. Насильственные поведенческие стратегии обеих супругов взаимосвязаны: действия одного вызывают специфическую реакцию другого. Позиции жертвы и обидчика четко не разграничены и могут изменятся в процессе взаимодействия.

Исследование личностных особенностей при синдроме избиваемой женщины показало, что данная категория женщин характеризуется нарушениями аффективной сферы (сниженная способность к распознанию и различению своих чувств и переживаний), нарушениями когнитивной сферы (сниженная способность к адекватному оцениванию своего и чужого поведения, окружающей ситуации), нарушениями самовосприятия. Особую роль в нарушении когнитивного и аффективного функционирования личности, которое приводит к принятию на себя роли жертвы, имеет фактор не только физических, но и психологических травм и эмоциональной отчужденности родителей, особенно отца, в детском опыте избиваемой женщины. Причем решающим для виктимизации является не отдельный инцидент, а накопительный эффект, который создает климат и возможности для последующих оскорблений.

Исследованы крос-культурные различия восприятия, переживания и использования насильственных форм поведения в семьях Украины и Польши.

На основе полученных результатов разработана программа психотерапевтической поддержки данной категории женщин, в которой учтены присущие им психологические особенности.

Ключевые слова: семейное насилие, детское насилие, жертва, агрессор, синдром избиваемой женщины, усвоенная беспомощность, теория семейных систем.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність

На сьогодні насильство та образлива поведінка в сім'ї - серйозна та поширена проблема. За даними зарубіжних соціологічних досліджень 97% жертв насильства в сім'ї - жінки; жінки в 6 разів частіше стають жертвами злочинів, завданих близькими людьми (Програма по запобіганню насильства в сім'ї “Гармонія”, 1999). За інформацією ВОЗ наслідки домашнього насильства стоять на другому місці у списку характерних факторів ризику для психічного здоров'я жінки (після наслідків сексуального насильства). У нашому суспільстві ситуація така: за результатами соціологічних опитувань 70% жінок в Україні піддаються різним формам приниження і знущання в родині, над 20% жінок ці знущання здійснюються постійно (Жінка в Україні. Четверта Всесвітня конференція зі становища жінок, 1995). В більшості випадків присутній не якийсь один вид насильства, а їх складне поєднання. Найбільш часто в нашому соціокультурному середовищі зустрічається психологічне насильство - 80% випадків. Але разом з тим, за даними Українського інституту соціальних досліджень, лише 27% опитаних жінок вважають насильством брудну лайку, 37% - приниження, лише 49% - побиття і 56% - зґвалтування. Ще менше чоловіків відносять перелічені дії до насильства: тільки 45% чоловіків вважають насильством над жінкою побиття, 50% - згвалтування. Ці дані свідчать, що у нашому суспільстві відсутнє розуміння насильства серед широких верств населення. Відсутність розуміння заважає правильно оцінити і сформувати адекватне відношення до проблеми.

Жорстоке ставлення до особистості неминуче призводить до появи негативних наслідків. Американська Медична Асоціація визначає сімейне та подружнє насильство як тривалу образливу поведінку, що полягає у завданні фізичної, психологічної та/або сексуальної шкоди людині, що підриває її фізичне та психічне здоров'я. За даними ВОЗ типовими для жінок, що страждають від домашнього насильства, є такі, пов'язані з психічним здоров'ям проблеми, як: депресія, тривога, безсоння, різні порушення, обумовлені вживанням алкоголю та наркотичних засобів, ізоляція, суїцідальні думки та спроби. Вони пред'являють також скарги соматичного та психологічного характеру. Отже, наслідками насильства є порушення фізичного, інтелектуального, емоційного, соціального компонентів здоров'я особистості (за визначенням структури здоров'я по Бєлову В.М.).

Питання діагностики порушень в результаті сімейного насильства вже починають привертати до себе увагу серйозних дослідників, але на даний час не існує узгодженого погляду на проблему постановки діагнозу жінкам, які перебувають у жорстоких стосунках. Є дані як про існування вираженої психопатології у жінок внаслідок зловживання в сім'ї (Gelles R & Harop J. 1989; Rother P. 1993), так і про її відсутність (Rosеwаter L. 1991). Все частіше лунає думка, що по відношенню до побитих жінок слід використовувати інші діагностичні одиниці (не на рівні психотичних, а на рівні невротичних розладів). Вважається, що деякі критерії DSM є придатними для оцінки ступеня травматизації побитих жінок (Saunders D. 1992). Але одні дослідники використовують діагностичні критерії самопринижувальної особистості (Self-Defeating Personality Disorder) (O'Leary K & Murphu C. 1992), інші - посттравматичного стресового розладу (PTSD) (Houskamp B & Foy D. 1991; Dutton D. 1995). Отже, питання визначення відповідного діагнозу для побитих жінок залишається дискусійним. Причина цього полягає у специфіці опису діагностичних категорій DSM, які лише констатують факт розладу, але не розкривають його змісту. Специфічність психотравмуючого фактору вимагає використання і специфічної діагностичної одиниці. В зарубіжній науковій літературі існує термін “Синдром побитої жінки” (Battered Woman Syndrome), який відповідає деяким діагностичним критеріям PTSD по DSM (Walker L. 1989). В МКХ-10 в розділі “Травми та деякі інші наслідки впливу зовнішніх причин” виділений синдром жорстокого поводження (код Т74.-), до якого відноситься синдром побиття чоловіка/дружини без доповнюючих уточнень (код Т74.1). Даний синдром в країнах Заходу та США має специфічне соціальне і правове використання, але не описано його зміст і не розкрито умов його генезису. Дослідження, які фокусуються на вивченні психологічних механізмів функціонування особистості, що порушуються внаслідок переживання домашнього насильства, відсутні. Однією з можливих причин цього є складність самого феномену подружнього насильства і односторонність спрощених причинно-наслідкових пояснювальних моделей. В якості умов, які визначають ймовірність виникнення зловживань в сім'ї, розглядаються патріархальні установки (Dobach R.,1979), культурні норми і цінності (Wolfgan M., Ferracuti F. 1982), особливості соціальної та економічної ситуації в суспільстві (Панок В.,1997;1998), специфічні особистісні риси образника і жертви (Steele B. 1987), дитячий психотравмуючий досвід (Rosenbaum A. 1981; Kalmuss D. 1984; Bandura A. 1983). Глибинне дослідження механізмів сімейного насильства, на нашу думку, можливе лише з використанням системних концептуальних побудувань.

Актуальність даної дисертаційної роботи визначається важливістю поглибленого вивчення особистісних та поведінкових властивостей жінок, що страждають від насильства, дослідженням змісту та умов генезису синдрому побитої жінки (BWS) для розробки відповідних психокорекційних та психотерапевтчних програм, а також необхідністю розуміння динаміки насильницьких подружніх стосунків для вибору адекватних форм психокорекції та профілактики.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дослідження психологічних факторів образливої поведінки в сім'ї та особистісних особливостей побитих жінок є фрагментом науково-дослідницького напрямку роботи кафедри психодіагностики та медичної психології Київського університету імені Тараса Шевченка і входить до наукової програми “Психодіагностика особистості”. Дана програма присвячена питанням психології здоров'я, діагностики індивідуальних відмінностей і психологічного консультування осіб, що мають психологічні проблеми.

Об'єктом дослідження виступають особистісні порушення жінок, що страждають від насильницької та образливої поведінки в подружніх стосунках.

Предметом дослідження є Синдром побитої жінки (Battered Woman Syndrome).

Метою даного дослідження були специфічні особистісні особливості жінок, що сраждають від насильницької та образливої поведінки в сім'ї, а саме: зміст Синдрому побитої жінки (СПЖ), умови його генезу та особливості сімейних стосунків при СПЖ.

У відповідності з цілями дослідження були поставлені наступні завдання:

Проаналізувати існуючі пояснювальні моделі подружнього насильства з точки зору погляду на сім'ю як цілісне утворення, що дозволило б зрозуміти динаміку насильницьких стосунків і дослідити взаємозв'язок образливих стратегій обох партнерів (як чоловіка, так і дружини).

Розкрити специфіку особистості жінок, що страждають від подружнього насильства на рівні поведінкових реакцій, особистісних характеристик, зміст яких не повністю представлений у свідомості, на рівні захисної Я-концепції особистості та визначити характер співвідношення між цими рівнями.

Проаналізувати психотравмуючі фактори батьківсько-дитячих стосунків та описати механізми їх віктимізуючого впливу на особистість дівчинки.

З'ясувати специфіку віктимізуючого впливу на особистість жінки завданих батьками образ залежно від виду образи та статі родителя-образника.

Дослідити крос-культурні відмінності у сприйнятті, переживанні та використанні образливих форм поведінки в сім'ї.

Методи дослідження. Мета і завдання дослідження зумовили необхідність використання комплексу методів емпіричного дослідження. Вивчення особистісних особливостей жінок проводилось з допомогою таких психодіагностичних процедур: Шкала форм образливої поведінки в подружній парі (створена спеціально для дослідження рівня та форм подружнього насильства) (Грабська І.А., Шинкаренко О.Д.,1999); ACL статево-рольова шкала для дослідження захисної Я-концепції особистості (H.G. Gough та A.B. Heilbrun, 1965); проективна методика Hand-Test (тест Руки) для дослідження глибинних особистісних характеристик та тенденцій (Е. Вагнер, З. Піотровскі, 1962); анкета, що стосується ретроспективної оцінки батьківсько-дитячих стосунків; неструктуроване діагностичне інтерв'ю.

Для статистичної обробки отриманих даних використовувались такі методи математичної статистики: факторний аналіз (факторизація методом головних компонент, обертання VARIMAX) та змістовний аналіз факторних рішень, дисперсійний, кореляційний аналіз, значущість розбіжностей за t-критерієм Стьюдента та непараметричні методи статистики (коефіцієнт Мана-Уїтні). В дослідженні також були використані якісні методи обробки даних: контент-аналіз та якісна інтерпретація.

Вибірка дослідження становила загалом 473 чоловіка. У першому етапі приймало участь 405 чоловік: з них 234 жінки (132 - польська вибірка; 102 - українська) та 171 чоловіки (відповідно 116 і 55). У другому етапі - 68 чоловік: З них 34 - досліджувана група (жінки, що страждають від насильства та образливих стосунків в сім'ї), 34 - контрольна (жінки, що не страждають від образливих стосунків). Вибірки узгоджені за показниками віку та освіти.

Наукова новизна. Вперше у фокусі спеціального психологічного дослідження опинились особистісні прояви жінок, що страждають від зловживань в сім'ї. Показано, що Синдром побитої жінки (BWS) проявляється порушеннями у афективній та когнітивній сферах та в самосприйнятті. Запропоновано структуризацію існуючих теорій щодо механізмів та чинників сімейного насильства. На відміну від традиційного феміністичного погляду на проблему, системний підхід до розгляду феномену сімейного насильства дозволив вперше віднайти зв'язок між поведінковими стратегіями обох членів подружжя. Емпірично доведено, що в закріпленні та збільшенні рівня насильства відіграють роль не тільки образливі поведінкові стратегії чоловіка, а і поведінкові стратегії жінки. Вперше отримано дані про вплив батькових психологічних образ у дитинстві на прийняття жінкою ролі жертви у дорослих подружніх стосунках.

Практичне значення. Отримані в результаті дослідження дані полегшують процес вибору адекватних стратегій і тактик психотерапевтичної інтервенції та психологічної підтримки жінок, що страждають від насильства та образливої поведінки. За результатами даного дослідження укладені рекомендації щодо надання психологічної допомоги побитим жінкам, в яких враховані притаманні їм психологічні особливості і запропоновані певні форми і методи психологічної роботи. Практично реалізована стратегія дослідження рівня і форм подружнього насильства, що розроблена на основі інтеграції індивідуально-психологічного та соціально-психологічного підходів. Результати дослідження можуть бути використані при розробці навчально-освітніх програм для працівників соціальних, медичних служб та інших спеціалістів, що за родом своєї діяльності контактують з даною категорією жінок; для терапевтичної роботи не лише з жінками-жертвами, а і з чоловіками образниками; у розробці профілактичних заходів, направлених на попередження образливих подружніх стосунків, а також для просвітницької роботи з населенням через засоби масової інформації.

В нашому суспільстві, на відміну від інших, повністю відсутні будь-які законодавчі засади для вирішення проблеми домашнього насильства. Результати даного як теоретичного, так і емпіричного дослідження в майбутньому можуть бути використані для розробки відповідної законодавчої бази та судової практики.

Результати даного дослідження були впроваджені при розробці анкети для соціологічного опитування населення стосовно сімейного насильства (Міжнародний гуманітарний центр “Розрада”), в програму навчально-освітнього семінару з працівниками Міського Психологічного Центру та Служби у справах неповнолітніх (Київська міська держадміністрація), в консультативну практику з побитими жінками, при укладанні методичних рекомендацій для спеціалістів в рамках семінару “Психологічна допомога жінкам-жертвам сімейного насильства” (Центр сприяння психотерапії та психологічному консультуванню “Софія-Оранта”), а також в програму навчальних дисциплін за спеціальністю “Соціальна педагогіка” у Бердичівському педагогічному училищі. Впровадження підтверджується відповідними довідками.

Особистий внесок здобувача. Автору належить критичний аналіз літературних джерел з питань сімейного насильства. Обгрунтовано теоретичні засади дослідження насильства і образ в подружній діаді та особистості побитих жінок. Розроблена та практично реалізована стратегія емпіричного дослідження рівня і форм подружнього насильства. Проведено емпіричне дослідження сприйняття, переживання та використання образливої поведінки в сім'ї на українській вибірці, забезпечено математичну обробку результатів всього дослідження та зроблено порівняльний аналіз з даними, отриманими на польській вибірці.

Апробація роботи. Основні положенння та результати обговорювались в рамках наступних заходів: Всеукраїнська наукова конференція “Проблеми особистості в сучасній психологічній науці” (Київ, вересень 2000р), наукові конференції студентів та аспірантів факультету соціології та психології (грудень 1998, квітень 1999, квітень 2000), методичні та методологічні семінари кафедри психодіагностики та медичної психології Київського університету ім.Тараса Шевченка. Також, за матеріалами роботи підготовлена доповідь для семінару з обміну досвідом у рамках програми TEMPUS - TASIS (Київ, грудень 1999р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 5 публікаціях. З них 3 опубліковані у фахових журналах та наукових збірках.

Структура та обсяг дисертації: робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, 4 додатків. Роботу викладено на 182 сторінках. Бібліографія включає 211 робіт вітчизняних та зарубіжних авторів, з них 109 іноземною мовою. Дисертація містить 11 таблиць та 18 ілюстрацій: 12 рисунків, 6 діаграм.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, виділено об'єкт та предмет дослідження, визначено мету, сформульовано завдання, показано методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення, наведено дані щодо апробації роботи, її структури та обсягу.

Перший розділ “Механізми подружнього насильства” містить критичний аналіз літературних наукових джерел стосовно проблеми подружнього насильства: визначення поняття, види насильства, основні ризик-фактори. Розглядаються пояснювальні моделі подружнього насильства, що існують в рамках різних підходів.

Феномен подружнього насильства є різновидом сімейного насильства, під яким розуміють дії чоловіка чи дружини (одиничні чи такі, що повторюються), які спричиняють фізичну шкоду або викликають психічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригнічення і т. д.) у партнера (Goodman M., Fallan B.1998).

Існують три основних підходи (соціо-культурний, системний сімейний, індивідуально-психологічний). Так, соціокультурний підхід відсилає проблему сімейного насильства до того комплексу соціальних структур, культурних норм і цінностей, які продукують певний тип соціальної чутливості суспільства, толерантний до насильства чоловіків по відношенню до жінок, або такий, що підтримує його використання. Основними теоріями даного підходу є: теорія культури насильства (Wolfgan M., Ferracuti F,1982), ресурсна теорія (Warner R, Lee G.1986; Hotaling G., Sugarman D.1988; Gelles R.1993). Найбільш поширеною в рамках даного підходу є патріархальна теорія насильства (Dobach R. 1979), представники якої вважають, що соціальні та економічні норми життя безпосередньо чи опосередковано підтримують патріархальний устрій суспільства і що домінування чоловіків є поясненням історично зумовлених патернів насильства по відношенню до жінок. Більшість проаналізованих нами даних (Patterson G.1982; Wardell L.1983; Walker L.1988, Sonkin D. 1988; Ammerman R.1992; Wallace H.1997; Hersen M. 1992; Бэрон Р. 1998) підтверджують гіпотезу інтерпретації соціальної ролі, згідно якої гендерні відмінності в агресії породжуються, в основному, протилежністю гендерних ролей, уявленями про те, якою в межах даної культури повинна бути поведінка чоловіка чи жінки (Eayli, Steffen 1986). Виходячи з цього, ми вважаємо, що статево-рольові установки є досить важливим фактором в передачі навичок, які дозволяють вживати насильницькі засоби частіше, ніж мирні для розв'язання конфліктів. Тому дуже важливо, щоб діти мали адекватні моделі рольової поведінки. В рамках соціокультурного підходу основна увага сфокусована на соціальних нормах патріархального суспільства як причинах агресії проти жінок. Разом з тим, крос-культурним відмінностям та аналізу факторів, специфічних для того чи іншого соціокультурного середовища, приділяється недостатня увага. Недоліком даного підходу ми вважаємо виключно гендерно орієнтовану позицію в аналізі проблеми та однозначність у визначенні винного та жертви.

Пояснювальні моделі подружнього насильства ґрунтуються на основі клінічних описів подружньої агресії, концепції соціального научіння, системної сімейної психотерапії. На основі клінічних описів розроблено декілька теорій: теорія 3 фаз насильства (Walker L.1988), модель 7 стадій насильства (Deshner J.1988), коерсивна модель (Patterson G.1982).

Використовуючи основні теорії агресії: теорія соціального научіння агресивним проявам (Bandura A., 1977), теорія посилів до агресії (Berkowitz L.1983), теорія переносу збудження (Zillman D.1983), когнітивні моделі агресивної поведінки (Berkowitz L.1989; Zillman D.1988; Dutton D.1988), проаналізовано динаміку розгортання насильницького інциденту. В рамках розуміння динаміки шлюбної агресії аналізується проблема розподілу ролей агресора і жертви (Shaines N.1977, Pleck E.1978, Wardell L.1983, Saunders D.1995).

У своєму теоретичному аналізі і емпіричному дослідженні ми спирались на системний сімейний підхід, який інтегрує основні концепції комунікативного (Jacson D, Haley J, Watzlawick P, Weakland J), стратегічного (Haley J, Madanes K.), структурного (С.Мінухін), поведінкового (В.Сатір, Patterson G.) напрямків сімейної психотерапії. В рамках даного підходу сімейне насильство розглядається як дисфункція всієї системи, а не просто як наслідок індивідуальної психопатології одного з членів сім'ї (Giles-Sims J.1983). Розглянуто і проаналізовано такі параметри сімейної системи з насильницькими стосунками, як: комунікація (стилі спілкування), згуртованість (ступінь емоційних зв'язків), гнучкість (здатність змінювати свою структуру).

Системний сімейний підхід піддається критиці з боку представників феміністичного напрямку, які вважають, що він несе двозначність у трактовці дій образника та жертви, знімає вину за агресивний акт з образника і побічно виправдовує його поведінку. На нашу думку, у науковому дослідженні упереджений оціночний підхід не завжди доцільний.

В рамках індивідуально-психологічного підходу піднімаються проблеми дослідження особистісних рис образника і жертви як факторів, що спричиняють віктимну поведінку чи поведінку насильства. Але основна увага приділяється вивченню особистості образника (Caplin D.1984, Rosenbaum A.1986, Straus M.1994, Dutton D.1995, Wallace H.1997). Дослідження, сфокусовані на вивченні жінок-жертв, не такі багаточисельні, а результати - неконкретні. Загалом відмічають залежність чи співузалежненість (Pittman N., Taylor R.1992), посттравматичні стресопохідні розлади (Dutton D.1995), низьку самооцінку (Wallace H.1997), порушення статево-рольової ідентичності (Lochs M.1995), депресивні розлади (Orava A.1996). В рамках даного підходу розглядаються окремі фактори ризику. Майже всі дослідники в якості ризик-факторів виділяють: досвід відчутого на собі в дитинстві батьківського насильства, досвід спостереження насильства та образливої поведінки між батьками (Azrin N.1963, Hotaling G., Sugarman D.1986, Ammerman R.1991), низька самооцінка (Sedlak A.1988, Wallace H.1997). Ці фактори є спільними як для образника, так і для жертви. Велику увагу приділено дослідженню ролі алкогольного сп'яніння в насильницькому інциденті (Fagan J.1983, Rosenbaum A.1989, Kantor G.1986, Goldkamp J.1996). Встановлено, що алкоголь не є безпосередньою причиною агресивної поведінки, а резонує або ускладнює ситуаційні детермінанти агресії. Недоліком індивідуально-психологічного підходу є пошук специфічних профілів образника і жертви, який так і не вдалося виявити. Проблема дослідження і вивчення особистісних розладів як наслідків переживання насильства недостатньо висвітлена.

Другий розділ “Методика дослідження сімейних стосунків і особистісних особливостей при Синдромі побитої жінки” присвячений опису методологічної основи дослідження, що базувалась на: аналізі діагностичних критеріїв і основних симптомів синдрому побитої жінки (BWS), аналізі методів дослідження рівня і форм подружнього насильства, формуванні гіпотез та розгляді моделі емпіричного дослідження.

Існує декілька діагностичних категорій, що вживаються по відношенню до побитої жінки. Одні дослідники вважають за доцільне в окремих клінічних випадках використовувати категорію “самопринижувальний особистісний розлад”, зазначаючи, що він не може бути наслідком фізичного чи сексуального насильства, але може бути його причиною (O'Leary K.D., Murphy C. 1992).

Для оцінки ступеня травматизації жінки доречним вважаються діагностичні критерії посттравматичного стресопохідного розладу DSM (Walker L. 1988, Houskamp B., Foy D. 1991). Діагностичним критеріям PTSD відповідають такі симптоми побитих жінок: нав'язливі спогади про насильство, нічні кошмари, уникнення спогадів про биття, почуття відчуженості та безперспективності (Saunders D. 1992). Але особливості та специфічність психотравмуючого досвіду вимагають використання спеціальної діагностичної одиниці стосовно побитих жінок. Синдром побитої жінки (Battered Woman Syndrome) відповідає деяким діагностичним критеріям PTSD по DSM. В МКХ-10 в розділі “Травми та деякі інші наслідки впливу зовнішніх причин” виділений синдром побиття чоловіка/дружини БДУ (код Т74.1). Даний синдром виникає як результат поступової віктимізації жінки своїм партнером і приміняється до констеляції тривоги, пов'язаної з насильством, та симптомів уникнення, які схожі з іншими травматичними стресорами (війна, екстремальний досвід і т.д.). Синдром описує побитих жінок і тих, хто в дитинстві став жертвою сексуального зловживання (Walker L. 1988).

Основним симптомом при Синдромі побитої жінки є формування специфічного стану засвоєної безпомічності, що проявляється в нездатності жінки передбачати наслідки своїх дій. В літературі даний симптом лише описаний, але не висвітлено його змісту, не проаналізовано психологічні механізми, які беруть участь у формуванні стану засвоєної безпомічності. Також не вивчено, які психологічні механізми функціонування особистості порушуються внаслідок його утворення. В даному розділі стан засвоєної безпомічності у жінок порівнюється з іншими синдромами: “Stockholm Syndrome” (NiCarthy G. 1983, Ochberd F. 1980), стан засвоєної безпомічності у тварин (Seligman, 1975). В розділі аналізуються психологічні механізми, які беруть участь у його формуванні (втрата організмічного почуття, порушення кордонів Его, використання захисних механізмів). Фактори, що, як вважається, призводять до засвоєної безпомічності, співвідносяться і порівнються із факторами МКХ, які “впливають на здоров'я населення” (МКХ-10).

В розділі подано огляд основних методів дослідження подружнього насильства та оцінки ступеня віктимізації жінки-жертви. Аналіз переваг та недоліків існуючого інструментарію показав, що для дослідження рівня і форм подружнього насильства та оцінки ступеня віктимізації ефективними є різні модифікації структурованих шкал, а для вивчення динаміки насильницьких стосунків - інтерв'ю.

Особистість побитої жінки та зміст синдрому ми досліджували одночасно на декількох рівнях: на когнітивному рівні (захисна Я-концепція особистості), на рівні глибинних особистісних характеристик та тенденцій та на рівні поведінкових реакцій.

У третьому розділі “Аналіз результатів емпіричного дослідження крос-культурних відмінностей образливої поведінки в сім'ї, сімейних стосунків та особистості при Синдромі побитої жінки” наводяться отримані емпіричні дані та дана їх інтерпретація.

Для визначення крос-культурних відмінностей у сприйнятті та використанні подружнього насильства в різних регіонах України та Польщі були сформорвані 2 вибірки загальною чисельністю 405 чоловік. Аналіз отриманих даних свідчить, що подружнє насильство має специфічні риси в Україні та Польщі. За формами образливої поведінки, що використовуються чоловіками, значущі різниці отримано по 10 із 23 пунктів (p?0,01). Українські чоловіки частіше штовхають, намагаються вдарити, погрожують бійкою та вдаються до неї. Українці частіше ігнорують, забороняють чи обмежують дії партнерки, використовують ненормативну лексику та дискредитують дружину. Для менш явних форм образ різниці не існує. Найбільш поширеною формою поведінки в конфлікті для польських чоловіків є бойкот, для українців - вербальні образи. Дані, що отримано від чоловіків, підтверджуються результатами опитування жінок. Загалом українки частіше, ніж польки відчувають на собі прояви насильства. Разом з тим, українські жінки самі застосовують значно більше образливої поведінки, ніж польки. Значущі різниці отримано по 10 із 23 пунктів (p?0,01). Загалом українки відзначаються більш частим використанням погроз і фізичного насильства. У використанні бойкоту, ігноруванні, обмеженні дій, брехні та насильницькому контролюванні українки та польки певною мірою схожі. Отже, українська сім'я більш чутлива до насильницької моделі розв'язання конфлікту.

Для дослідження особистісних особливостей побитих жінок було сформовано 2 вибірки: 1) досліджувана група (жінки, що страждають від насильства та образливих стосунків в сім'ї) - 34 респондентки; 2) контрольна (жінки, що не страждають від образливих стосунків) - 34 респондентки.

При дослідженні поведінкових реакцій жінок під час насильницького інциденту ми отримали (за t-критерієм Стьюдента) такі результати. Рівень образливої поведінки в досліджуваній групі значно вищий за контрольну (p?0,01). Жінки з досліджуваної групи частіше, ніж жінки з контрольної, самі використовують образливу поведінку, в першу чергу це стосується фізичних образ. За формами поведінки, що відображають різні форми психологічної і вербальної образи, різниці між групами не значущі. Отже, у сім'ях жінок контрольної групи також наявні подружні конфлікти та використовуються образливі форми поведінки обома членами подружжя, але відсутнє фізичне насильство.

В контрольній групі найбільш уживаною є стратегія обговорення з партнером інциденту. В досліджуваній групі найчастіше спостерігається осад із почуттів провини та образи одночасно. У добре функціонуючих сім'ях не існує заборон на обговорення і вираження своїх почуттів, члени таких сімей володіють достатнім рівнем комунікативних навичок, необхідних для цього. Реакція на інцидент, що проявляється в одночасному переживанні провини та образи вказує на низький рівень диференційованості емоційної сфери у побитих жінок. Така недиференційованість в свою чергу є свідченням існування неусвідомлених внутрішніх конфліктів. Члени дисфункційних сімей не здатні до відкритого обговорення своїх проблем.

При дослідженні факторів, що обумовлюють ту чи іншу реакцію жінки на насильницький інцидент, ми отримали такі результати (див. табл.1.). Реакція побитої жінки на пережите насильство обумовлена особистісними характеристиками, зміст яких не повністю представлений у свідомості, а саме: афектація (чутливість у міжособистісних стосунках, емпатійність) та вразливість (чутливість). Результати однофакторного дисперсфійного аналізу категорій Hand-тесту за параметром “Реакція на насильницький інцидент”.

У групі жінок, які прощають і забувають образи, афіліативність повністю відсутня. Результати також вказують на найменший рівень вразливості до будь-яких стимулів зовнішнього оточення. Отже, прощення насильства в даній групі пов'язується з нечутливістю у міжособистісних стосунках та зниженою загальною чутливістю. Побиті жінки, які одночасно переживають почуття провини та образи після насильницького інциденту, мають найбільший показник афектації та найвищий рівень загальної чутливості. Змішані почуття є проявом недиференційованості емоційної сфери і афектація в даній групі проявляється не як висока чутливість у міжособистісних стосунках, а як гіперчутливість і вразливість взагалі. Такі жінки реагують на насильство без розуміння власних почуттів.

Основним симптомом Синдрому побитої жінки є стан засвоєної безпомічності, який проявляється у відчутті незахищеності, підвищеній вразливості, схильності до постійного переживання травмуючих подій, пасивності (L. Walker, 1988). Наші результати вказують, що між досліджуваною та контрольною групами наявні значущі різниці за такими категоріями Hand-тесту як “описовість” (t=3, p?0,01) та “активні і пасивні безособистісні відповіді” (t=9,8; p?0,01 при граничному значенні t-критерію 1,98). Високі показники категорії “описовість” у досліджуваній групі є свідченням невротизованості, відмові від активних дій, втечі у світ фантазій. Низькі показники безособистісних відповідей у досліджуваній групі свідчать про гіперчутливість, вразливість, невміння відфільтрувати для себе значущість стимулів зовнішнього оточення. Дані результати відповідають опису стану засвоєної безпомічності.

Недиференційованість емоціної сфери є свідченням протирічливості та внутрішньої конфліктності, які можуть проявлятись в різних сферах активності особистості. Наше дослідження побитої жінки це неодноразово засвідчувало. Причому суперечливими та внутрішньо конфліктними є всі досліджувані нами рівні: глибинні особистісні характеристики, самосприйняття чи захисна Я-концепція, поведінкові стратегії.

При дослідженні рівня особистісних характеристик, зміст яких не повністю представлений у свідомості, ми отримали такі результати. Кореляційний аналіз категорій Hand-тесту показав, що у побитих жінок наявне протиставлення двох особистісних характеристик, які в нормі взаємодоповнюють одна одну: “афективності” (емпатійності) та “комунікабельності” (p?0,01). Побиті жінки направлені або на спілкування тільки з вузьким колом людей, відносини з якими будуються в емоційно-оціночному контексті і занадто “пристрасні”, або ж на комунікацію з широким колом оточуючих, відносини з якими повністю позбавлені емпатії, щирості і занадто формальні. Протиставленя цих двох особистісних характеристик свідчить про внутрішню конфліктність і про труднощі в міжособистісних стосунках. Також особистісна характеристика “директивність” протиставлена “залежністі” та “комунікабельності” (p?0,01). Внутрішня суперечливість проявляється в тому, що побиті жінки, спілкуючись з оточуючими, або зовсім не здатні відстояти свою позицію, або навпаки, настільки директивні, що вже не здатні ефективно спілкуватись.

Кореляційний аналіз категорій Hand-тесту з формами поведінки побитих жінок засвідчив парадоксальні та неадекватні способи реалізації ними власних особистісних тенденцій. Так, афіліативність (емпатійність) реалізується через сарказм, висміювання, звинувачення партнера; комунікабельність - через дискредитацію та нав'язування контактів з ооточуючими; залежність та потреба в підтримці - через погрози розриву стосунків; страх перед фізичною ушкодженістю компенсується власною фізичною агресією. Все це свідчить про брак відповідних конструктивних комунікативних умінь та навичок. Разом з тим, деструктивні особистісні тенденції, реалізація яких не потребує володіння певним рівнем комунікативних здібностей, побиті жінки задовольняють прямими шляхами: агресивність як особистісна характеристика проявляється у поштовхах, лапасах, побитті.

При дослідженні образливих поведінкових стратегій в подружній діаді ми виходили з теорії сімейних систем, згідно якої, насильство в сім'ї виступає як результат дисфункції всієї сімейної системи, а не як наслідок індивідуальної психопатології. Змістовний аналіз факторного вирішення (факторизація методом VARIMAX) відповідей стосовно того, як часто жінки переживають певні форми образливої поведінки, дозволив виділити чоловічі (з точки зору жінок) образливі стратегії, або типи образ, що переживає жінка: 1) фізичне насильство; 2) вербальне насильство; 3) контроль і здійснення влади; 4) обмеження; 5) непоширені образи.

Змістовний аналіз факторного вирішення відповідей жінок стосовно того, як часто вони самі використовують певні форми поведінки, дозволив виділити жіночі образливої стратегії: 1) стратегія маніпулювання особистістю партнера; 2) поведінка у сварці; 3) стратегія фізичного насильства; 4) стратегія маніпулювання інформацією; 4) стратегія ігнорування; 5) стратегія використання погроз.

Аналіз показує, що для чоловіків більш характерним є використання “силових” стратегій, а серед жінок найбільш розвинуті і поширені маніпулятивні стратегії.

Існує значущий зв'язок між загальним показником образ, які переживає та використовує жінка (r=0.57 при p0,01). Насильство з боку чоловіка пов'язане з усіма видами образливої поведінки дружини.

В нашому дослідженні ми використали модель вивчення подружнього насильства в залежності від різних ступенів віктимізації жінки. Поділ жінок на групи залежно від ступеню віктимізації допомагає дослідити особливості і динаміку позицій образника і жертви в подружній взаємодії. Звичайно виділяють три ступені віктимізації: низький, помірний та високий за фактором частоти переживання насильства та образ (Hotaling G.T., Sugarman D. 1986). Критерієм поділу на групи був факт і частота переживання жінкою тяжких форм фізичного насильства (удар, побиття, згвалтування).

В групі жінок з низьким ступенем віктимізації ролі образника і жертви чітко не визначені, навпаки, жінка займає більш агресивну позицію. В той час як чоловік використовує по відношенню до жінки лише контроль та обмеження, жінка вже вдається до фізичних образ (r=0,75**). В групі жінок помірного ступеня віктимізації зв'язки між чоловічими і жіночими образливими стратегіями відсутні. В групі жінок з високим ступенем віктимізації позиції членів подружжя вже визначені. Чоловічі образливі стратегії в даній групі корелюють з жіночою поведінковою стратегією використання погроз (r=0,66**). Жінка використовує погрози, але не здійснює їх, що є свідченням її безпомічності в ситуації. Одночасно з використанням погроз побита жінка на статистично значущому рівні (r=-0,65**) стає більш чутливою і уважною до потреб, інтересів образника, підлаштовуючи до нього свою поведінку і намагаючись уникнути таким чином подальших образ. Така суперечлива і недиференційована поведінка жінки лише закріплює насильство.

Визначеність ролей образника і жертви в подружній діаді з високою частотою насильства по відношенню до жінки, на відміну від подружніх стосунків з низькою частотою образ, засвідчують результати однофакторного дисперсійного аналізу. Різниці між групами значущі за параметром “нервово-психічна напруженість”.

Чим більший рівень насильства переживає жінка, тим меншим рівнем нервово-психічної напруженості вона характеризується. Низький рівень нервово-психічної напруженості, не дивлячись на досвід постійного переживання як психологічного, так і фізичного насильства, свідчить про те, що будь-яка боротьба між чоловіком і дружиною завершена і ролі агресора та жертви чітко розподілені.

Аналіз чисельних зарубіжних наукових джерел засвідчив, що психотравмуючий досвід дитинства та моделі поведінки батьків є важливим “підгрунтям” у прийнятті ролі жертви. При дослідженні ретроспективної оцінки батьківсько-дитячих стосунків ми отримали такі результати. Різниці між досліджуваною та контрольними групами значущі за такими параметрами: фізичне покарання з боку батька (p=0,04), критика і невдоволеність з боку батька (p=0,01), стриманість і емоційна відчуженість батька (p=0,02), стриманість і емоційна відчуженість матері (p=0,02). Вираженість цих показників значно вища у досліджуваній групі жінок. Наші результати узгоджуються з припущеннями зарубіжних дослідників, що образа з боку батька спричиняє подальше прийняття ролі жертви (Wofford M., Elliot D.1997).

Наприкінці роботи підбито пісумки дисертаційного дослідження, результати якого підтвердили розв'язання завдань та досягнення мети. Узагальненя результатів дослідження дало змогу сформулювати загальні висновки:

1. У дисертації здійснене теоретичне і емпіричне узагальнення наукової проблеми, що виявляється у вивченні особистісних особливостей жінок-жертв подружнього насильства, у виявленні змісту та генезису специфічного для даної категорії Синдрому побитої жінки (Battered Womаn Syndromе). Отримані дані, що даний синдром є результатом поступової віктимізації жінки агресивним партнером.

2. Синдром побитої жінки (Battered Womаn Syndromе) проявляється порушеннями в афективній та когнітивній сферах особистості та самосприйнятті.

До розладів афективних функцій відноситься знижена здатність побитих жінок до визначення, розрізнення і вираження своїх почуттів, переживань; до розладів когнітивних функцій - знижена здатність до розуміння як власної, так і чужої поведінки, оточуючої ситуації та нездатність адекватно оцінити вплив своєї поведінки на партнера; до розладів самосприйняття - деформованість та некритична асиміляція оцінок партнера до власного Я-Образу.

3. Особистість жінки, що страждає від насильства, відзначається внутрішньою конфліктністю та суперечливістю. Внутрішньо конфліктними та суперечливими є особистісні характеристики, самосприйняття та поведінкові стратегії побитої жінки.

Неузгодженість і суперечливість афективного і когнітивного компонентів психіки у побитої жінки ослаблює і порушує її Его-функціонування та обумовлює використання нею суперечливих і неадаптивних поведінкових стратегій, які закріплюють насильство та образи.

4. Подружнє насильство - складний динамічний феномен, що не є односпрямованим процесом. Образливі поведінкові стратегії обох членів подружжя взаємопов'язані: дії одного з них викликають специфічну реакцію іншого, стратегії підкріплюють одна одну і насильство має тенденцію до ескалації. Позиції жертви та образника в подружній діаді чітко не визначені і можуть змінюватись в процесі взаємодії.

В подружжі з низьким рівнем насильства та образ поведінка жінки часто більш агресивна, ніж поведінка чоловіка. В подружжі з високим рівнем образливої поведінки за жінкою закріплюється роль жертви і поведінкові стратегії обох партнерів лише закріплюють існуючу ситуацію.

5. Досвід переживання як фізичних, так і психологічних образ з боку батьків у дитинстві має сильний віктимізуючий вплив на особистість дівчинки. Причому вирішальним для віктимізації є вплив не окремого інциденту, а накопичувальний ефект, який створює клімат і можливості для подальших образ.

Батьківське відношення, яке характеризується: фізичними образами, емоційною відчуженістю та ігноруванням дитини, постійною критикою та невдоволеністю пригнічує афективну сферу дитини, що обумовлює відчуття безпомічності і неповноцінності та деформує когнітивну сферу, створюючи передумови для розвитку внутрішньої конфліктності особистості.

6. Ступінь деструктивного впливу батьківських образ на особистість дівчинки залежить від статі родителя-образника. Батькові образи мають більший віктимізуючий вплив на особистість дівчинки, ніж материнські, і корелюють з роллю жертви у дорослих образливих подружніх стосунках.

Образи з боку матері пов'язані із зростанням тривожності та нервово-психічної напруженості, образи з боку батька - із розвитком суперечливості та внутрішньої конфліктності.

7. В Україні та Польщі існують крос-культурні відмінності у сприйнятті, переживанні та використанні образливої поведінки.

Українська сім'я більш чутлива до насильницької моделі розв'язання конфлікту. Це стосується фізичного, економічного та вербального насильства.

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях

1. Шинкаренко О.Д. Феномен подружнього насильства. Постановка проблеми // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.- 1999.-№3.-С.152-157.

2. Шинкаренко О.Д. Насилие в супружеской паре: актуальность, опыт и перспективы исследования // Вісник Харківського державного університету - 1999.-№439.- С.308-311.

3. Грабська І.А., Дайек Е., Шинкаренко О.Д. Дослідження сімейного насильства в крос-культурній перспективі // Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вісник. Соціологія. Психологія. Педагогіка. 2000.-Вип.8.-С.29-32.

4. Шинкаренко О.Д. Психологічні особливості жертв подружнього насильства. Основні напрямки психокорекційного втручання // Практична психологія та соціальна робота.- 2000.-№3.- С.25-28.

5. Шинкаренко О.Д. Особистісні характеристики жертв подружнього насильства // Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень. Тези доповідей Третьої Всеукраїнської конференції молодих науковців 28-29 вересня 2000р.-С.238.

Размещено на Allbest.ru