Самооцінка та рівень домагань особистості як динамічна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНІКОВА

УДК 159.923.2.

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

САМООЦІНКА ТА РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ДИНАМІЧНА СИСТЕМА

Меднікова Ганна Ігорівна

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Одеса - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор психологічних наук, професор

Іванова Олена Феліксівна,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна,

завідувач кафедри загальної психології.

Офіційні опоненти доктор психологічних наук, професор Самойлов Олександр Єжиєвич,

Гуманітарний університет (м. Запоріжжя),

завідувач кафедри практичної психології.

кандидат психологічних наук, доцент Меліхова Ірина Олексіївна,

Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського (м. Одеса),

доцент кафедри теорії та методики практичної психології.

Провідна установа Дніпропетровський національний університет,

кафедра педагогічної психології і англійської мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться 6 грудня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.07 у Одеському національному університеті ім. І.І. Мечнікова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Дворянська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечнікова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий 5 листопада 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Буганова В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається низкою причин. Розбудова державності України, побудова нового гуманного, демократичного суспільства висуває на передній план проблеми, пов'язані з формуванням всебічно розвиненої особистості, здатної адекватно сприймати зміни в суспільному житті, проявляти свідому активність, спрямовану на приведення внутрішніх резервів у відповідність до зовнішніх умов. Вирішення цих проблем з необхідністю привертає увагу до таких фундаментальних утворень особистості як самооцінка (СО) та рівень домагань (РД).

У науковому плані актуальною є ідея динамічного поєднання психологічних функцій, виявлення складних структурних та функціональних зв'язків між розвитком окремих сторін особистості (Л.С. Виготський, С.Д. Максименко). У нашому дослідженні здійснено спробу реалізації цієї ідеї щодо СО та РД особистості.

У вітчизняній психології більшість досліджень, в яких прямо чи опосередковано вивчалися взаємовідносини СО та РД, зосереджені в рамках окремих вікових періодів. СО та РД вивчалися у зв'язку з певною провідною діяльністю, з розвитком діяльності спілкування, саморегуляції, зі становленням окремих особистісних та соціально-психологічних особливостей. У роботах, присвячених вивченню взаємовідносин СО та РД, зазначається, що від їх характеру багато в чому залежить розвиток особистості, її здатність до саморегуляції (Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.В. Бороздіна, І.В. Боязітова, Б.С. Братусь, Л.І. Гаврищак, О.І. Савонько та інші). Доведено, що невміння правильно співвіднести свої можливості з дійсністю, свої домагання з реальними результатами діяльності призводить до різних негативних наслідків: виникнення афекту неадекватності (Л.І. Божович, О.О. Головко, М.С. Неймарк, Л.С. Славіна та інші), розвитку підвищеної тривожності (Л.В. Бороздіна, Л. Відінська, І.О. Меліхова, Г.М. Прихожан та інші), порушення у спілкуванні (Л.І. Гаврищак, Т.І. Юферева та інші).

Підкреслюючи цінність цих досліджень, треба відзначити, що необхідність подальшого вивчення взаємовідносин між СО і РД зумовлена не тільки їх складністю, впливом, який специфіка цих взаємовідносин чинить на розвиток особистості, самосвідомості, процесів саморегуляції поведінки й діяльності, але й тим, що в руслі сучасних наукових поглядів поглиблення уявлень про розвиток та функціонування СО й РД передбачає рух в напрямку динамічного та структурного їх об'єднання в єдине ціле, в динамічну систему.

Отже, згідно з вищевикладеним, стає очевидною актуальність теми нашого дослідження як в соціальному, так і в науковому плані.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною комплексної теми наукових досліджень кафедр психології та педагогіки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди “Виявлення психологічних характеристик пізнавальної активності школярів і студентів” (номер державної реєстрації 01.87 0.7122д), що координується Міністерством освіти і науки України. Тема затверджена на засіданні вченої ради ХДПУ ім. Г.С. Сковороди (протокол №2 від 23 грудня 1996 р.) та узгоджена на бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №5 від 29 травня 2001 р.).

Мета дослідження - теоретичне обґрунтування та експериментальне підтвердження підходу до СО та РД як до єдиної динамічної системи, виявлення особливостей розвитку компонентів даної системи та структурно-функціональних зв'язків між ними.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що СО та РД складають динамічну систему, між структурними компонентами якої здійснюється складна взаємодія. Ця взаємодія обумовлює динаміку окремих показників загальної, часткової СО та РД, якісну специфіку структурних зв'язків між ними, їх варіативність та рівень функціонування СО й РД як механізмів саморегуляції поведінки.

Для досягнення мети дослідження та перевірки гіпотези були поставлені такі завдання:

1.теоретично обґрунтувати підхід до СО та РД як до динамічної системи, розкрити природу і зміст її структурних компонентів;

2.визначити комплекс методів дослідження СО й РД;

3.простежити динаміку показників загальної, часткової СО й РД, їх взаємозв'язок, взаємодію на різних етапах розвитку системи;

4.виявити типи і варіанти становлення структури СО й РД як єдиної системи;

5.розглянути зв'язок між специфікою структури СО й РД та рівнем їх функціонування як механізмів саморегуляції поведінки особистості.

Об'єкт дослідження - механізми саморегуляції поведінки та діяльності особистості.

Предмет дослідження - динамічні особливості взаємозв'язку СО та РД особистості як складових системи саморегуляції.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають положення психологічної науки про взаємозв'язок СО та РД в структурі особистості (Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.В. Бороздіна, Б.С. Братусь, Б.В. Зейгарник, Л.С. Славіна та інші), принципи системного підходу в психології (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анциферова, С.П. Бочарова, Л.С. Виготський, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко та інші), положення про єдність свідомості й діяльності (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, О.Є. Самойлов та інші), концепції розвитку самосвідомості в онтогенезі (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, О.М. Леонтьєв, М.І. Лісіна, В.В. Столін, П.Р. Чамата, І.І. Чеснокова та інші).

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувався комплекс методів, вибір та поєднання яких залежали від змісту проблеми, яка вивчалася, а саме: теоретико-методологічний аналіз проблеми дослідження; анкетування (визначення значущих якостей особистості); попередній експеримент, спрямований на формування вибірки; спостереження, бесіда (уточнення, розширення та контроль даних, отриманих за допомогою інших методів); діагностичні методики у межах експериментального методу (методика Дембо-Рубінштейн для дослідження часткової СО, Колірний тест ставлень О.М. Еткінда для дослідження загальної СО, методика М.С. Курека “Лабіринти” для дослідження РД); методи математичної статистики.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше здійснений підхід до вивчення СО й РД як динамічної системи. Вперше описані типи та індивідуально-типові варіанти становлення структури СО і РД як єдиної системи, визначено зв'язок між певними типами структури СО і РД та рівнем їх функціонування як механізмів саморегуляції. Вперше показане значення молодшого шкільного і підліткового віку для становлення структурно-функціональних характеристик системи СО й РД.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що в ньому здійснено системно-структурний аналіз функціонування та взаємодії СО й РД: виявлено динаміку показників загальної та часткової СО і РД протягом трьох вікових періодів, особливості їх взаємодії на різних етапах розвитку; виділені та описані типи і індивідуально-типові варіанти становлення структури СО й РД особистості. Результати дослідження доповнюють уявлення про механізм функціонування СО й РД як складових системи регуляції поведінки особистості.

Практичне значення роботи полягає в тому, що виявлені типи і варіанти становлення структури СО й РД, визначені структурно-функціональні характеристики СО та РД як динамічної системи можуть бути підґрунтям для створення програм діагностики і скерованої корекції особистісного розвитку, забезпечують педагогів і психологів-практиків необхідними орієнтирами при організації виховного процесу. Положення дисертації використовуються в ході викладання курсу “Загальна психологія” в ХДПУ ім. Г.С. Сковороди (акт впровадження за № 01-87 від 09.01.02.) та в ЛДПУ ім. Тараса Шевченка (довідка про впровадження за № 1/1163 від 04.12.01). Отримані в результаті дослідження дані враховані при розробці тематики і методичних вказівок до написання курсових і дипломних робіт на факультеті психології і соціології ХДПУ ім. Г.С. Сковороди.

Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні підходу до дослідження СО й РД як компонентів єдиної динамічної системи; у підборі та апробації комплексу методів дослідження загальної, часткової СО й РД. Статистичне опрацювання даних, теоретичне узагальнення й інтерпретація отриманих результатів здійснені здобувачем самостійно. Матеріали досліджень опубліковані у фахових наукових виданнях без співавторства.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася методологічним обґрунтуванням вихідних теоретичних положень, багатоаспектністю теоретичного аналізу, послідовною реалізацією теоретичних положень у вирішенні завдань емпіричного дослідження, використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих емпіричних даних, використанням методів математичної статистики.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертації були обговорені на Других міжнародних психологічних читаннях “Актуальні проблеми сучасної психології” (м. Харків, 1995 р.), на ІІ з'їзді Товариства психологів України “Проблеми та перспективи розвитку психології в Україні” (м. Київ, 1996 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні освітні технології” (м. Харків, 2001 р.), на Міжнародній науковій конференції “Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (м. Київ, 2001 р.). Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри психології та кафедри практичної психології ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Розроблений комплекс методик для дослідження показників СО й РД пройшов випробовування в середніх школах № 14 і 37 м. Харкова, на історичному факультеті і факультеті психології та соціології ХДПУ ім. Г.С. Сковороди.

Публікації. Основні положення й результати дисертації відображені в 8 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (203 найменування). Повний обсяг дисертації - 194 сторінки, основна частина дисертації - 157 сторінок. Кількісні дані наведені у 27 таблицях і 11 малюнках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається об'єкт, предмет, гіпотеза, мета, завдання й методи дослідження. Розкрито методологічні основи дослідження, його наукову новизну, теоретичну й практичну значущість. Наведено дані щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичний аналіз проблем самооцінки та рівня домагань особистості” проведено аналіз основних підходів до проблеми СО, РД, розглядається проблема їх взаємозв'язку в історичному аспекті і на сучасному етапі розвитку психології.

Відображено погляди на сутність, природу й структуру СО, на роль, яку відіграють у формуванні СО спілкування з оточуючими й діяльність суб'єкта, розкриті в роботах Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, М.Г. Єлагіної, І.С. Кона, Г.С. Костюка, В.К. Котирло, М.І. Лісіної, А.І. Сілвестру, Р.Б. Стьоркіної, П.Р. Чамати, І.І. Чеснокової, А.Адлера, А. Бандури, А. Бека, Й. Боулбі, Д.Віннікота, Е.Дікстейна, Е. Еріксона, Ч. Кулі, А. Маслоу, Дж. Міда, П. Моллона, Дж. Перрі, К. Роджерса, К. Хорні та ін.

Аналіз зарубіжних теорій, у яких розглянуто проблему виникнення й функціонування СО, показує, що в цих дослідженнях спостерігається певне протиставлення основних чинників формування СО: підкреслюється переважна роль у її розвитку або спілкування з оточуючими, або власної діяльності суб'єкта. Зокрема, відмічається акцентування емоційної або когнітивної складової СО.

У роботах вітчизняних дослідників зазначається, що СО є соціальним за своєю природою феноменом, який функціонує як компонент самосвідомості й найважливіше утворення особистості. Вона являє собою форму відображення людиною самої себе як особливого об'єкта пізнання і залежить від прийнятих людиною цінностей, її особистісної сутності, міри її орієнтації на суспільно вироблені вимоги до поведінки й діяльності. СО функціонує у двох взаємопов'язаних формах: загальній і частковій. Загальна СО відображає узагальнені знання суб'єкта про себе і засноване на них цілісне ставлення до себе, а часткова СО - оцінку конкретних проявів і якостей. Функціонування СО загалом ґрунтується на взаємодії, взаємовпливі загальної й часткової СО, результатом яких є постійна зміна й корекція обох форм СО. СО виконує регулятивні функції, виступаючи необхідною внутрішньою умовою організації суб'єктом своєї поведінки, діяльності, відносин.

Стисло представлені дослідження РД у роботах Д. Аткінсона, Т. Дембо, С. Ескалони, Дж. Куля, К. Левіна, П. Сірса, Л. Фестінгера, Дж. Френка, Х. Хекхаузена, Ф. Хоппе, М. Юкнат, в яких уточнюється визначення РД і зроблено спроби пов'язати РД з особливостями мотивації суб'єкта.

Зазначається, що психологами школи К. Левіна РД розглядається у вузькому значенні, як мета актуальної дії, що формується внаслідок переживання успіху й невдачі ряду минулих дій, а в більш широкому значенні, як рівень складності, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій.

У математичних моделях РД центральне місце належить положенню про цілепокладання як вибір мети у наявному полі заданих альтернатив, пояснюється існування відхилення від середньої складності у виборі завдань. Але слід відзначити деяке спрощення проблеми цілеутворення в рамках досліджень цього напрямку.

Традиція дослідження РД у рамках проблеми СО бере свій початок у роботах Ф.Хоппе, який для пояснення закономірного характеру зсувів РД звертається до поняття “рівень- Я”, тобто структури, яка програмує всю сукупність дій індивіда, динаміку вибору цілей.

Подальший аналіз змісту поняття “рівень-Я” привів дослідників до висновку, що під “рівнем-Я” слід розуміти СО. Певний проміжок часу РД трактувався як індикатор СО, а методика дослідження РД, впроваджена Ф. Хоппе, застосовувалася як інструмент вимірювання СО (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, А.К. Єрофеєв, З.В. Кузьміна, В.С. Мерлін, В.М. М'ясищєв, М.С. Неймарк, Г.М. Прихожан, О.А. Серебрякова, Т.І. Юферєва та інші).

Подальші експериментальні дослідження довели, що СО і РД являють собою різні утворення особистості, між якими існує тісний причинно-наслідковий та функціональний зв'язок (Л.В. Бороздіна, М.Й. Боришевський, Б.С. Братусь, Л. Відінська, М.Л. Коломинський, В.М. Павленко та інші). СО - це оцінка суб'єктом себе, своїх окремих якостей, свого потенціалу, а РД утілює стереотип тактики цілепокладання, звичний спосіб вибору цілей, передусім рівня їх складності.

На сьогоднішній день механізми зв'язку, взаємодії СО та РД особистості не можна вважати до кінця дослідженими. Поглиблення уявлень про особливості взаємодії цих стрижневих утворень особистості необхідні для більш точної діагностики перебігу особистісного розвитку, підвищення ефективності заходів психологічної корекції.

У другому розділі дисертації “Методологічні основи та методики дослідження” розкриваються методологічні основи дослідження й зміст дослідницько-експериментальної роботи, яка здійснювалася з використанням комплексу методів, адекватних меті, предмету й завданням дослідження.

Згідно положень, що знайшли своє відображення в роботах Б.Г. Ананьєва, Л.І. Анциферової, Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, С.Д. Максименко, Т.М. Титаренко та інших, у структурі особистості діалектично поєднуються дві такі якості, як стійкість, визначеність структури і її динамічність, що обумовлює необхідність вивчення особистісних утворень не як чогось сталого, а як процесів, динамічних систем. Поняття “динамічна система” характеризує особливості існування психічних процесів як кількісну та якісну їх зміну. Елементи динамічної системи здатні змінювати положення відносно один одного та самі здатні до змін. У процесі взаємодії елементів виникають нові якості, які належать самим елементам або структурам, що утворюються у процесі цієї взаємодії (І.В. Блауберг, С.Д. Максименко, М.І. Сетров, Е.Г.Юдін). В якості елементів єдиної системи “самооцінка-рівень домагань” нами розглядалися загальна, часткова СО й РД.

Динамічний підхід до дослідження передбачає вивчення типів змін, що відбуваються в об'єкті, із подальшим вилученням такого типу змін, який пов'язаний з удосконаленням, підвищенням рівня організації об'єкта. Крім того, згідно вимог до системного дослідження, систему необхідно вивчати не тільки з боку її внутрішньої структури, а й з точки зору її ролі у більш широкому системному утворенні. В якості такого утворення для системи СО та РД виступає система саморегуляції поведінки та діяльності особистості. Зіставлення двох планів аналізу дозволяє більш повно зрозуміти закономірності розвитку та функціонування СО та РД як єдиної системи.

У якості випробовуваних у дослідженні брали участь молодші школярі на нижній і верхній межі віку, підлітки та юнаки. Такий склад випробовуваних був обумовлений тим, що молодший шкільний і підлітковий вік визнані сенситивними для розвитку СО. Студенти ж, як представники юнацького віку, увійшли в експериментальну вибірку, бо історично склалося, що більшість досліджень РД, проводиться саме з цією соціальною групою, і отримані в ході таких досліджень результати інтерпретуються, як відображення відносно сформованих характеристик РД особистості. Усього в дослідженні брали участь 360 чоловік: учні 1, 3, 7 класів загальноосвітніх шкіл м. Харкова та студенти 1-3 курсів історичного факультету й факультету психології та соціології ХДПУ ім. Г.С. Сковороди, по 90 в кожній віковій групі.

Експериментальне дослідження включало в себе 3 серії.

Перша серія була спрямована на виявлення динаміки показників загальної, часткової СО, їх сполучень, взаємовпливу, взаємодії на різних етапах розвитку.

Під частковими СО розумілися оцінки часткових, конкретних проявів і якостей індивіда. Окремі часткові СО утворюють ієрархічну систему, провідна роль у якій належить СО за найбільш значущими для особистості якостями (А.В. Захарова, С.Р. Пантилеєв, В.В. Столін, К.Ю. Худобіна, І.І. Чеснокова). Для виявлення таких якостей було проведено анкетування. В результаті для кожної вікової групи було виділено 8 якостей, що траплялися найчастіше. Ці якості було винесено в заголовки шкал методики Дембо-Рубінштейн, ще до двох шкал заголовок повинен був обрати сам випробовуваний на свій розсуд. Передбачалося, що випробовуваний зупиниться на найбільш значущих для нього якостях, які не увійшли в загальний для всіх список.

Основними досліджуваними показниками часткової СО служили її висота, диференційованість і обґрунтованість.

Висота часткової СО (висока, середня або низька) визначалася у залежності від того, в якому секторі шкали була зосереджена більшість відміток випробовуваного. Оскільки висоту часткової СО було обрано в якості незалежної перемінної, вона визначалася на етапі формування вибірки. В результаті у кожній віковій групі були представлені в однаковій кількості випробовувані з високою, середньою та низькою частковою СО.

Диференційованість, яка виявляється в широті подання висотних характеристик окремих часткових СО, визначалася за допомогою показника міри варіації якісних ознак (a).

Вивчення обґрунтованості СО засновувалося на аналізі засобів аргументації обраної позиції, рівня розвитку здатності до узагальнення ситуацій, в яких реалізовуються якості, що підлягають оцінці. Висновки про специфіку й рівень розвитку обґрунтованості СО робилися на основі відомостей, отриманих у бесіді з випробовуваним.

Орієнтація при обґрунтуванні СО на знання своїх особливостей, наявність здатності до узагальнення конкретних ситуацій, в яких реалізовуються якості, що оцінюються, вказували на високий рівень розвитку обґрунтованості СО (А.В.Захарова). Переважна орієнтація при обґрунтуванні СО на думки й оцінки оточуючих людей, на власні емоційні переваги, конкретно-ситуаційне обґрунтування СО або неможливість обґрунтувати СО навіть конкретними фактами вказувало на низький рівень розвитку обґрунтованості СО.

Загальна СО визначається як відображення узагальнених знань людини про себе та засноване на них цілісне емоційне ставлення до себе (М.І.Лісіна, В.В.Столін). Для виявлення підсумкової характеристики загальної СО застосовувався Колірний тест ставлень О.М.Еткінда. Показником висоти загальної СО виступав ранг, який отримував в індивідуальній розкладці випробовуваного той колір, який асоціювався з поняттям “Я”.

Друга серія дослідження була спрямована на вивчення особливостей РД на різних етапах його розвитку й виявлення типів і індивідуально-типових варіантів становлення структури СО та РД як єдиної системи.

Основним досліджуваним показником РД була його адекватність, яка відображає здатність індивіда обирати цілі на основі реальної оцінки своїх можливостей і попередніх результатів діяльності.

Дослідження домагань здійснювалося із застосуванням методики М.С. Курека “Лабіринти”, яка являє собою модифікацію відомої методики Ф. Хоппе. Адекватність домагань діагностувалася за ознакою типових-атипових виборів. Типовими визнавалися вибори, коли після успішного рішення обиралося більш складне завдання, а після неуспішного більш легке. Атиповими - такі вибори, які вказували на підйом домагань після невдачі й зниження їх після успіху. Крім того, визначалася зона складності, в якій переважно здійснювалися вибори.

У ході дослідження було зареєстровано такі різновиди РД. Адекватний РД, що характеризувався відсутністю атипових кроків і виборами переважно в середній зоні складності. Завищений РД, що характеризувався наявністю двох і більше випадків підвищення складності виборів після неуспішного виконання завдання й виборами переважно у високій зоні складності. Завищений РД був представлений двома варіантами: ігнорування неуспіху (динаміка РД характеризувалася відсутністю корекції РД у ситуаціях неуспіху) та ригідна фіксація виборів на високих рівнях складності. Занижений РД, що характеризувався наявністю двох і більше випадків зниження складності виборів після успішного виконання завдання й виборами переважно в низькій зоні складності. Занижений РД також був представлений двома варіантами: зниження домагань до рівня гарантованого успіху, різкий підйом РД ближче до кінця дослідження. Інфантильний РД, що характеризувався неформуванням РД, тобто успішність або неуспішність виконання попереднього завдання ніяк не впливала на складність вибору подальшого.

Завданням третьої серії було вивчення зв'язку між специфікою структури СО та РД особистості та рівнем їх функціонування як механізмів саморегуляції поведінки.

Автори, які розглядають питання про роль СО в процесі саморегуляції, зазначають, що при недостатньому рівні розвитку СО основна мотивуюча функція регуляції поведінки й діяльності належить зовнішнім оцінкам. У процесі свого розвитку СО емансипується від оцінок оточуючих та набуває більшого значення як регулятор поведінки. Зростання ролі СО в процесі саморегулювання відображає перехід індивіда на більш високі рівні розвитку самосвідомості особистості (Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, О.І. Савонько, А.С. Співаковська, І.І. Чеснокова та інші).

Завдання 3 серії вирішувалося із застосуванням методики, розробленої О.І. Савонько. Випробовувані виконували завдання, аналогічні завданням 2 серії з тією відмінністю, що у 2 серії результати виконання завдань не оцінювалися, а в інструкції до 3 серії повідомлялося, що виконання завдання буде оцінюватися й оцінка буде оголошена публічно. У тому випадку, якщо середній рівень складності обраних випробовуваним завдань у 3 серії змінювався порівняно з 2 серією, робився висновок, що випробовуваний у своїй поведінці переважно орієнтований на оцінку оточуючих, якщо ж істотної зміни не відбувалося, це слугувало показником переважної орієнтації у поведінці на СО. Для оцінки статистичної значущості відмінностей результатів 2 і 3 серій застосовувався t-критерій Стьюдента. Показником переважної орієнтації у поведінці на зовнішню оцінку було, як зниження висоти виборів, так і їх підвищення.

У третьому розділі - “Структурно-функціональні характеристики самооцінки й рівня домагань як динамічної системи” - відображені результати дослідження особливостей СО, РД і їх взаємозв'язку у представників експериментальної вибірки.

Отримані результати дозволили визначити такі загальні вікові закономірності в розвитку СО: зниження висоти загальної СО, що відбиває зростання самокритичності й незадоволеності собою, причому найбільш низький рівень загальної СО реєструється у підлітковому віці; статистично значуще зниження тісноти зв'язку між висотою загальної й часткової СО при порівнянні груп випробовуваних підліткового і юнацького віку з випробовуваними-першокласниками; зміна переважного характеру співвідношення висоти загальної і системи часткових СО: у першокласників висока загальна СО переважно сполучається з високою й середньою частковою СО, а низька загальна - із низькою частковою СО, у випробовуваних інших вікових груп висока загальна СО переважно сполучається із середньою частковою СО, а низька загальна СО з високою й низькою частковою СО; основне зростання диференційованості й обґрунтованості часткових СО реєструється протягом молодшого шкільного й підліткового віку.

Аналіз співвідношення показників загальної та часткової СО показав, що висота загальної СО й диференційованість системи часткових СО знаходяться у прямій кореляційній залежності (табл. 1).

Таблиця 1

Усереднені показники диференційованості СО у випробовуваних чотирьох вікових груп із різною висотою загальної СО

Загальна СО	Показники диференційованості СО
	1 клас	3 клас	7 клас	Студенти
Висока	0,719	0,856	0,888	0,893
Середня	0,505	0,715	0,815	0,755
Низька	0,363	0,663	0,737	0,612
Середнє ар.	0,579	0,738	0,804	0,782
rs емп	0,850	0,614	0,575	0,860

Примітка: rsкрит = 0,207 (р = 0,05); rsкрит = 0,270 (р = 0,01); rsкрит = 0,341 (р = 0,001). rsемп>rsкрит 0,05 - розходження між розподілами статистично достовірне

Було також визначено розходження в диференційованості системи часткових СО між випробовуваними з різною висотою часткової СО: середня висота часткової СО співвідноситься з відносно високими рівнями розвитку диференційованості й обґрунтованості СО; розходження в диференційованості системи часткових СО між підгрупами випробовуваних з різним співвідношенням висоти загальної і часткової СО: починаючи з першого класу, найбільш високий рівень диференційованості й обґрунтованості СО спостерігається при високій загальній СО у сполученні з частковою СО різної висоти, а також при сполученні середньої загальної й середньої часткової СО, починаючи з третього класу, до цих категорій, випробовуваних додається група із середньою загальною СО у сполученні з високою частковою СО.

На основі отриманих результатів були сформульовані такі висновки.

Зростання диференційованості й обґрунтованості СО приводить до зниження тісноти зв'язку між загальною СО й окремими частковими СО, а також до деякого зниження висоти загальної СО, що відбиває зміни у ставленні до себе, підвищення критичності й незадоволеності собою. У такий спосіб створюється база для самовдосконалення й самовиховання.

Наявність значущої кореляції між показниками висоти загальної СО і показниками диференційованості системи часткових СО вказує на складність та неоднозначність взаємодії між частковою та загальною СО.

З одного боку, відносно висока загальна СО є внутрішньою умовою, що забезпечує позитивний розвиток СО, самосвідомості й особистості в цілому, тому що дозволяє людині бути сприйнятливою до нового досвіду, у тому числі й до досвіду невдач, дозволяє усвідомлювати як сильні, так і слабкі сторони своєї особистості. Низька загальна СО, навпаки, перешкоджає розвитку реалістичної, диференційованої і виразної системи уявлень про себе, блокує пізнавальну активність, спрямовану на самопізнання, сприяє розвитку захисних механізмів.

З іншого боку, висока диференційованість системи часткових СО дозволяє підтримувати високу загальну СО, бо визнання у себе певних недоліків, неуспіхів компенсується оцінкою достоїнств та досягнень в інших сферах. Низька ж диференційованість часткової СО характеризується жорстким зв'язком окремих СО усередині системи. Як наслідок, зміна однієї або декількох оцінок за значущими якостями розповсюджується на систему в цілому.

Порівняння особливостей РД у досліджуваних вікових групах дозволило виділити показники, які відображають зростання зрілості домагань: поступове зменшення кількості осіб з інфантильним РД, завищеним РД і збільшення кількості осіб з адекватним РД. Також помітне збільшення частки осіб із заниженим РД, які виявляють зайву обережність у виборі рівня складності цілей, що висуваються для виконання. Варто зазначити, що вказані зміни найбільш яскраво виявляються в межах молодшого шкільного віку. В групі студентів у порівнянні з групою школярів підліткового віку помітне збільшення частки осіб з адекватним РД, але це збільшення не досягає рівня статистичної значущості. Значно не змінюється також відсоткове співвідношення осіб із завищеним і заниженим РД, яке встановилося наприкінці молодшого шкільного віку (табл. 2).

Таблиця 2

Представленість різного характеру РД серед випробовуваних чотирьох вікових груп

Групи випробо-вуванихТип РДОцінка значущості розрізнень

ІнфантильнийАдекватнийЗавищений Занижений

К-ть%К-ть %К-ть % К-ть %

1 клас 43 47,8 12 13,4 27 30 8 8,8c2емп=31,66

3 клас 10 11,1 30 33,3 23 25,6 27 30c2емп= 9,29

7 клас 5 5,6 35 38,9 21 23,3 29 32,2c2емп=20,88

Студенти - - 4145,5 24 26,7 2527,8c2емп=36,12

Примітка: c2крит= 6,63 (р = 0,01); c2емп >c2крит - розбіжності між розподілами статистично достовірні. Розрахунок c2емп проводився з урахуванням поправки на безперервність

Результати, отримані при аналізі співвідношення показників СО й РД у випробовуваних чотирьох вікових груп дозволили виділити типи та індивідуально-типові варіанти становлення структури СО й РД як єдиної системи.

самооцінка домагання особистість

Перший тип характеризується високим рівнем загальної СО, яка відображає позитивне ставлення до себе, досить високою критичністю, обґрунтованістю й диференційованістю при оцінці окремих проявів і якостей особистості, розвиненою здатністю висувати цілі у відповідності до своїх можливостей і отриманих на попередніх етапах діяльності результатів, яка знаходить своє вираження в адекватності РД. Дані особливості виступають внутрішньою умовою, що забезпечує позитивний розвиток особистості.

Другий тип характеризується низькою загальною СО, що відображає негативне забарвлення у ставленні до себе, і завищеним РД. У нашому дослідженні даний тип виступає у двох варіантах, які розрізняються між собою висотою часткової СО й особливостями РД.

У представників першого варіанта високі часткові СО, їх необґрунтованість, низька диференційованість вказують на те, що СО закрита від впливу досвіду. Цей висновок підтверджується найбільш вираженим серед представників даного варіанта характером РД у вигляді ігнорування неуспіху. Такий характер домагань дозволяє не помічати своїх помилок, похибок, недоліків або пояснювати неуспіх об'єктивними причинами й недоброзичливістю оточуючих. Таким чином у свідомості підтримується ілюзорна висока часткова СО, що маскує істинну низьку загальну СО, низький рівень ставлення до себе.

Другий варіант характеризується переважанням низьких часткових СО. Те, що при обґрунтуванні цих низьких СО відмічається переважна орієнтація на думки й оцінки інших людей, вказує на можливий їх зв'язок із негативним досвідом взаємодії з оточуючими, що підтверджується властивим представникам даного варіанта характером РД у вигляді ригідної фіксації виборів на високих рівнях складності. Такий РД, з одного боку, відображає яскраво виражену потребу в самоствердженні, в самоповазі та повазі з боку оточуючих, прагнення до визнання, до відповідності соціальним стандартам успішності, а, з іншого боку, відображає прагнення до поступового функціонального усунення негативного стану незадоволення внаслідок надлишку інтелектуальних і емоційних витрат. Однак, установлення в цьому випадку надміру високих стандартів обмежує можливості позитивної СО, і, отже, гальмує розвиток адекватної, диференційованої і обґрунтованої системи уявлень про себе.

Третій тип структури СО і РД характеризується низькою загальною СО і заниженим РД. Даний тип також представлений двома варіантами.

Для першого варіанта характерне переважання низьких часткових СО. Але в цьому випадку показники диференційованості часткових СО близькі до середніх значень у відповідних вікових групах, тобто відмічається більш висока диференційованість системи часткових СО, ніж у представників другого типу. РД у даному варіанті характеризується зниженням висоти виборів до гарантованого успіху, що вказує на прагнення захистити себе від негативної СО і негативної оцінки з боку інших людей. Неуспіх для таких індивідів має високу особистісну значущість, а крім того, відмічається тенденція до накопичення негативних емоцій по мірі придбання досвіду невдач. Саме тому кожен новий неуспіх викликає інтенсивні переживання й призводить до падіння СО. Звідси прагнення до успіху на незначному рівні, вибір цілей, можливість досягнення яких не підлягає сумніву. Прагнення до гарантованого успіху гальмує інтелектуальний розвиток і розвиток особистості, звужуючи зону її найближчого розвитку.

Для другого варіанта характерна низька загальна СО, висока часткова СО, показники диференційованості якої близькі до середніх у відповідних вікових групах. РД має у цьому випадку таку особливість: вибори протягом усього експерименту плавно коливаються на рівні середньо-легких завдань, а 1-2 останні вибори відрізняються високою мірою складності. Судячи з усього, саме така динаміка РД дозволяє, по-перше, переживати реальний успіх хоча й на незначному рівні, а по-друге, забезпечити хоча й ілюзорну, але високу СО постановкою мети, яка вважається соціально престижною. У представників даного варіанта, з одного боку, має місце яскраво виражена потреба в самоствердженні, самоповазі, у визнанні, у відповідності соціальним стандартам успішності, а з іншого боку, невпевненість у власних силах, заснована на низькій загальній СО.

Четвертий тип структури характеризується високою загальною СО, слабко диференційованою системою часткових СО, серед яких переважають високі СО. Часткові СО переважно обґрунтовуються емоційними перевагами, відрізняються некритичністю, недостатнім розумінням сутності якостей, які підлягають оцінці. РД характеризується тим, що успіх або невдача не впливають на характер подальшого вибору і на емоційний стан випробовуваного, тобто не відмічається виділення рівнів досягнення і цільової невідповідності, які є показниками достатньої зрілості РД. Враховуючи особливості СО і РД типу, який був названий нами інфантильним, ми вважаємо, що даний тип відображає затримку в особистісному розвитку. Дане припущення підтверджується тим, що в групі студентів даний тип зареєстрований не був.

Виділення типів та варіантів структури СО й РД дозволяє краще зрозуміти механізм їх функціонування як єдиної системи.

Не викликає сумнівів, що характерні для першого типу структури СО і РД сполучення показників загальної, часткової СО та РД відображають найбільш оптимальний варіант розвитку СО і РД особистості як єдиної системи. Саме дані особливості РД і СО дозволяють представникам першого з виділених типів об'єктивно оцінювати свої можливості, бути відкритими досвіду, гнучко змінювати стратегію вибору цілей залежно від реальних успіхів або невдач.

Наявність зв'язку між певною динамікою завищеного або заниженого РД та висотою й рівнем диференційованості часткової СО, вказує на те, що неадекватний РД виконує захисну функцію. Він спрямований на підтримку певного висотного рівня часткової СО, яка задовольняє особистість.

Дослідження реакції випробовуваних на введення в експериментальну ситуацію оцінного компонента дозволило визначити, що підвищення впливу СО на процес саморегуляції поведінки порівняно із зовнішньою оцінкою у більшості випробовуваних реєструється у підлітковому віці. Однак, існує залежність між структурними особливостями СО та РД як єдиної системи та їх дієвістю в якості механізмів саморегуляції поведінки особистості.

У представників першого типу структури СО і РД із віком відзначається все помітніший перехід до переважної орієнтації в поведінці на СО. Зовнішня оцінка, безумовно, впливає на поведінку представників цього типу, але прагнення до бажаної оцінки з боку інших не набуває характеру основного мотиву.

У представників другого та третього типу структури СО та РД спостерігається гальмування розвитку саморегуляції. Основна функція СО та РД представників цих типів - захисна. Часткові СО, виведені у свідомість, та певна динаміка РД спрямовані на приховування від суб'єкта дійсної сутності ставлення до себе, на зниження емоційної напруги, яка є наслідком низької загальної СО.

У представників структури СО та РД четвертого типу також спостерігається гальмування розвитку саморегуляції, що, скоріш за все, пов'язано із загальною затримкою особистісного розвитку. Було визначено, що зовнішня оцінка для представників цього типу є фактором, що сприяє впорядкуванню поведінки та діяльності.

Аналіз отриманих у дослідженні результатів дозволяє виділити в якості системоутворюючого фактора потребу особистості в самоповазі. Механізм задоволення цієї потреби визначається типом структури системи.

У представників першого типу структури самоповага забезпечується високим рівнем усвідомлення власної сутності, своїх особистісних якостей, реалістичністю оцінки своїх здібностей, можливостей, досягнень, здатністю свідомо регулювати власну діяльність та поведінку.

У представників другого та третього типу структури, занадто залежних у своїй діяльності та поведінці від оцінок оточуючих, потреба у самоповазі задовольняється завдяки різним варіантам психологічного захисту. Згідно з результатами нашого дослідження, проявом дії психологічного захисту є СО, виведені у свідомість суб'єкта, а саме часткові СО, та неадекватний (завищений або занижений) РД.

Представників четвертого типу відрізняє особистісна незрілість, свідоцтвом чого є недостатній рівень усвідомлення власної сутності, некритичність у ставленні до себе, переважання високих СО, які обґрунтовуються емоційними перевагами. Потреба у самоповазі, як одна з основних потреб особистості, у представників четвертого типу є найменш напруженою в силу незрілості, інфантильності самої особистості.

Проведене дослідження підтвердило гіпотезу і дозволило зробити такі висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та експериментальне підтвердження підходу до вивчення СО й РД як єдиної динамічної системи. Динамічне та структурне об'єднання СО й РД в єдине ціле, в динамічну систему дозволяє розширити й поглибити уявлення про розвиток і функціонування СО й РД як стрижневих особистісних утворень та механізмів саморегуляції поведінки особистості.

2. Система СО та РД розвивається та функціонує у взаємозв'язку, взаємодії та взаємовпливі її компонентів, що дозволяє розглядати дану систему як динамічну. Динаміка окремих показників загальної, часткової СО та РД, якісна специфіка структурних зв'язків між ними, рівень функціонування СО та РД як механізмів саморегуляції поведінки особистості обумовлені певною логікою взаємодії загальної, часткової СО та РД в межах єдиної системи.

3. Вікова динаміка розвитку СО й РД характеризується зниженням висоти загальної СО, що відображає зростання самокритичності і незадоволення собою; зниженням тісноти зв'язку висотних характеристик загальної і часткової СО; зростанням диференційованості системи часткових СО, обґрунтованості окремих часткових СО; підвищенням адекватності РД; переважаючою зміною знака неадекватності домагань із завищення на заниження; підвищенням ролі СО й РД в процесі саморегуляції поведінки особистості. Основними показниками рівня розвитку СО та РД виступають диференційованість та обґрунтованість СО, адекватність РД, дієвість СО та РД як механізмів саморегуляції поведінки особистості.

4. Найбільші зрушення в розвитку СО та РД, основна перебудова співвідношення їх показників, що склалися на попередніх етапах розвитку, припадають на молодший шкільний вік. Усі ті структурно-функціональні особливості СО й РД, які фіксуються у підлітків та юнаків, вже виявляють себе на верхній межі молодшого шкільного віку.

5. Загальні вікові особливості розвитку СО та РД існують у формі індивідуальних варіантів. Специфіка кількісних та якісних показників загальної, часткової СО та РД як компонентів єдиної системи, їх сполучення та взаємодія складають основу становлення типів та індивідуально-типових варіантів структури СО та РД. Становлення певних типів структури відображає гармонійний чи дисгармонійний варіанти розвитку системи СО й РД.

6. Значуща кореляція між показниками висоти загальної СО та показниками диференційованості системи часткових СО (rs = 0,850; 0,614; 0,575; 0,860 відповідно по групах випробовуваних на нижній та верхній межі молодшого шкільного віку, підлітків та юнаків), значущість розбіжностей у показниках висоти загальної СО при адекватному та неадекватному (заниженому та завищеному) РД показує, що відносно висока загальна СО є внутрішньою умовою, яка забезпечує позитивний розвиток СО та РД. Низька загальна СО, навпаки, перешкоджає розвитку реалістичної та диференційованої системи уявлень про себе, блокує пізнавальну активність, спрямовану на самопізнання. У свою чергу розвиток диференційованості й обґрунтованості системи часткових СО приводить до зниження загальної СО особистості, що відображає зростання незадоволеності собою, відкриваючи нові можливості для самовдосконалення. Недостатність у розвитку диференційованих, узагальнених і обґрунтованих СО знаходить відображення в однозначно-позитивній високій загальній СО.

7. Дієвість СО та РД як механізмів регуляції поведінки особистості пов'язана з якісною специфікою їх структури. При певних типах структури розвиток регуляторної функції СО та РД гальмується тим, що СО й РД переважно виконують захисну функцію. В цьому випадку часткові СО, виведені у свідомість, та певна динаміка РД спрямовані на приховання від суб'єкта дійсної сутності ставлення до себе, на зниження емоційної напруги, яка є наслідком низької загальної СО.

8. В якості системоутворюючого фактора, що визначає цілісний процес функціонування та розвитку системи СО й РД виступає потреба особистості у самоповазі. Основним внутрішнім протиріччям системи СО та РД є протиріччя між загальною СО як центром образу себе та частковою СО як периферією цього образу. Основним протиріччям між системою та середовищем виступає протиріччя між СО та оцінками особистості з боку оточуючих.

9. Виявлені в ході дослідження структурно-функціональні характеристики СО та РД можуть бути використані для психодіагностики індивідуальних варіантів розвитку СО та РД, контролю ходу розвитку СО та РД, корекційно-розвивальної роботи практичних психологів.

Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальші перспективи дослідження ми вбачаємо у вивченні динаміки СО та РД як системи на різних етапах розвитку особистості, а також у збільшенні арсеналу показників, які необхідно враховувати при вивченні СО й РД.

Основні положення дисертації висвітлено у таких публікаціях:

1. Дослідження реакцій на успіх та невдачу у молодших школярів // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди № 3. Психологія. - Харків: ХДПУ, 1998. - Вип. 1. - С. 42-46.

2. Будова самооцінки як психологічна проблема // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди № 6. Психологія. - Харків: ХДПУ, 1999. - Вип. 2. - С. 42-45.

3. Дослідження особливостей розвитку самооцінки у молодшому шкільному віці // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди № 9. Психологія. - Харків: ХДПУ, 1999. - Вип. 3. - С. 148-153.

4. Дослідження специфіки співвідношення показників приватної і загальної самооцінки у молодших школярів з різною динамікою її розвитку // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди № 13. Психологія. - Харків: ХДПУ, 2000. - Вип. 4. - С. 84-88.

5. Особливості рівня домагань на різних етапах його розвитку // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. - Харків: ХДПУ, 2001. - Вип. 5. - С. 125-130.

6. Взаємозв'язок самооцінки і рівня домагань як предмет психологічних досліджень // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. - Харків: ХДПУ, 2001.- Вип. 6. - С. 57-61.

7. Структура самооцінки та рівня домагань особистості і її урахування у виховному процесі // Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. - Харків: ХДПУ, 2001. - Вип. 19. - Ч.2. - С. 66-70.

8. Дослідження самооцінки та рівня домагань особистості як динамічної системи // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. - Харків: ХДПУ, 2001.- Вип. 7. - С. 122-126.

Анотації

Меднікова Г.І. Самооцінка та рівень домагань особистості як динамічна система. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова, м. Одеса, 2002 р.

Дисертація присвячена проблемі вивчення самооцінки та рівня домагань особистості як динамічної системи. У дослідженні теоретично та експериментально обґрунтовано підхід до СО та РД як до динамічної системи. В якості компонентів системи розглядаються загальна, часткова самооцінка та рівень домагань. Підібрано та апробовано комплекс методів дослідження загальної, часткової самооцінки та рівня домагань; встановлено загальні та індивідуальні особливості розвитку окремих структурних компонентів системи самооцінки та рівня домагань та структурно-функціональних зв'язків між ними; описані типи та індивідуально-типові варіанти становлення структури самооцінки й рівня домагань особистості. Результати дослідження доповнюють уявлення про механізм функціонування самооцінки й рівня домагань як складових системи регуляції поведінки і діяльності особистості.

Ключові слова: самооцінка, загальна самооцінка, часткова самооцінка, рівень домагань, динамічна система, структура, типи та індивідуально-типові варіанти структури, саморегуляція, психологічний захист.

Медникова А.И. Самооценка и уровень притязаний личности как динамическая система. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. -Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова, г. Одесса, 2002 г.

Диссертация посвящена проблеме изучения самооценки и уровня притязаний личности как динамической системы. В исследовании теоретически и экспериментально обосновывается подход к самооценке и уровню притязаний как к динамической системе.

Самооценка и уровень притязаний являются стержневыми личностными образования, выполняющими регуляторные функции, выступают необходимым внутренним условием организации субъектом своего поведения, деятельности, отношений. Между самооценкой и уровнем притязаний существует тесная взаимосвязь, но на сегодняшний день механизмы связи, взаимодействия самооценки и уровня притязаний личности нельзя считать до конца исследованными.

Взгляд на самооценку и уровень притязаний как на единую динамическую систему наиболее полно отвечает цели изучения этих образований личности. Под динамической системой понимается система, между компонентами которой осуществляется сложное взаимодействие, что приводит к образованию новых свойств, новых типов взаимодействий и взаимоотношений. В результате психические образования изменяются количественно и качественно. В качестве компонентов системы в проведенном исследовании рассматривались общая, частная самооценка и уровень притязаний.

В работе определена возрастная динамика развития самооценки и уровня притязаний. Наиболее существенные сдвиги в развитии самооценки и уровня притязаний, основная перестройка соотношения их показателей, сложившегося на предыдущих этапах развития, приходятся на младший школьный возраст. Все те структурно-функциональные особенности самооценки и уровня притязаний, которые фиксируются в группах подростков и юношей, уже проявляют себя на верхней границе младшего школьного возраста.

Отмечено, что общие возрастные особенности развития самооценки и уровня притязаний существуют в форме индивидуальных вариантов. Исследование специфики взаимосвязи и взаимодействия компонентов системы позволило выделить и описать типы и индивидуально-типические варианты структури самооценки и уровня притязаний.

В работе показано, что одним из условий развития дифференцированной, реалистичной и обоснованной системы частных самооценок, адекватного уровня притязаний выступает высокая общая самооценка. В тоже время, под влиянием развития данных особенностей частной самооценки и уровня притязаний, снижается уровень общей самооценки, что указывает на рост неудовлетворенности собой и открывает возможности для самовоспитания и самоусовершенствования.

...