Психологічні детермінанти адаптації військовослужбовців строкової служби до особливих умов діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Психологічні детермінанти адаптації військовослужбовців строкової служби

до особливих умов діяльності

Невмержицький Володимир Максимович

АНОТАЦІЯ

акцентуація військовослужбовець стрес

Невмержицький В.М. Психологічні детермінанти адаптації військовослужбовців строкової служби до особливих умов діяльності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук із спеціальності 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена теоретико-експериментальному дослідженню особливостей процесу адаптації військовослужбовців строкової служби до особливих умов діяльності.

У роботі подаються результати вивчення впливу особистісних акцентуацій на ефективність здійснення діяльності в особливих ситуаціях; описується феноменологія поведінки військовослужбовців у залежності від режиму і умов здійснюваної діяльності (стрес і монотонія), наводяться і обговорюються дані щодо динаміки коливань надійності носіїв певного типу акцентуацій характеру і військової спеціалізації (сенсорного і сенсорно-гностичного класу), недоліки і переваги представників цих акцентуацій.

Наводяться дані про наявність відносно жорсткого зв'язку між типом (педантичним, гіпертимним) особистісної акцентуації, комплексом притаманних згаданим типам психічних властивостей і динамікою успішності оволодіння ними певними спеціалізаціями операторського профілю. Обгрунтовується теза щодо можливості використання даних у змістові програми психологічної підготовки військових спеціалістів операторського профілю, а також у якості діагностичного інструменту професійного відбору осіб, здатних утримувати заданий рівень ефективності в особливих умовах реалізації професійної діяльності.

Ключові слова: акцентуація характеру, надійність, монотонія, особливі умови діяльності, оператор, адаптація, військовослужбовець.

1.Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасний момент розвитку психології, в тому разі і української, відзначається серйозними зрушеннями своєї предметної галузі, яка донедавна обмежувалася колом проблем академічного змісту, використовуючи сферу практичної діяльності здебільшого в якості зручного ілюстративного матеріалу. Нова соціально-економічна і ідеологічна ситуація, що склалася останнього десятиріччя, відкрила психології, включно і військовій, реальні можливості доведення свого теоретичного потенціалу на матеріалі науково обгрунтованого розв'язання чималої кількості задач, висунутих перед нею досвідом практичної діяльності людини. Прикладом активного опанування психологією зазначеного досвіду можуть слугувати такі її новоутворені галузі як менеджмент, підприємництво, екологія, правнича і правоохоронна діяльність, індивідуальна психологічна допомога і консультація, тощо.

Не залишилася осторонь наведеної вище загальнонаукової тенденції і військова психологія, яка, можливо і у менш виразній формі, зазнала і продовжує зазнавати змін у системі своїх домінантних теоретико-методологічних і практичних орієнтацій.

Натомість, найважливішим напрямком, навколо якого центрується значне коло сучасних дослідницьких інтересів представників військової психології, та з яким небезпідставно пов'язується далекоглядна практична перспектива, і який зберіг свою безперечну актуальність у сьогоденній реалії, є той, предметна галузь якого обіймається таким ключовим поняттям як адаптація.

Тому цілком логічним і закономірним виявляється факт виокремлення цього поняття у самостійний об'єкт, вивченню якого надається особлива увага, як з боку теорії (Г.О. Балл, А.А. Налчаджян, Ю.А. Урманцев), так і у контексті розв'язання широкого кола прикладних психологічних, психофізіологічних і соціально-психологічних проблем як військових спеціалістів (А.А. Алдашева, Ф.Б. Березін, Г.Д. Волков, О.В. Іванова, В.В. Конопльов, М.С. Корольчук, Г.В. Ложкін, Я.В. Подоляк, К.Е. Тарасов), так і військовослужбовців строкової служби (Е.А. Афонін, А.Я. Боднар, М.Й. Боришевський, В.О. Васютинський, В.М. Марченко, М.І. Пірен, Ж.Г. Сенокосов).

Особливе місце у загальному руслі згаданої проблематики займають дослідження особливостей адаптації особистості до особливих умов життєздійснення і професійної діяльності (В.І. Медведєв, Ю.М. Забродін, Н.Д. Завалова, А.Г. Кузнецов, В.І. Лебедєв, А.Б. Леонова, А.Г. Маклаков, С.А. Шапкін, Ю.В. Ярошок).

Водночас ряд теоретичних і прикладних аспектів даної проблеми залишаються поки що недостатньо з'ясованими. Особливої уваги вимагають, зокрема, такі питання як зміст і обсяг поняття екстремальності, яким у літературі охоплюється надзвичайно широке коло явищ - від технологічних катастроф до безробіття, а також низка питань, пов'язаних із визначенням ролі особистісного фактору у детермінації професійної діяльності, її результативності і надійності.

Водночас, як засвідчив здійснений нами аналіз літератури, вивчення особистісних властивостей військовослужбовців, зокрема, строкової служби, із акцентуйованими рисами залишається на периферії уваги військових психологів. Незначний корпус літератури з цього питання (Е.А. Афонін, Н.Г. Макаренко, Б.М. Олексієнко) обмежується описовими характеристиками, переважно в контексті тлумачення особливостей спілкування і міжособистісних взаємин таких особистостей. Понад те, питання професійної підготовки і особливостей оволодіння військовослужбовцями строкової служби певними спеціалізаціями, навіть і не поставлені у повному їх обсязі.

Очевидна нерозробленість теоретичних і прикладних аспектів зазначеної проблеми та об'єктивна необхідність підвищення ефективності підготовки військовослужбовців строкової служби до ефективного виконання службових функцій і зумовили вибір теми даного дослідження.

Зв'язок теми з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри психології Військового гуманітарного інституту НАО України в рамках комплексної теми “Дослідження проблем морально-психологічного забезпечення життєдіяльності та застосування військ (сил)”.

Об'єкт дослідження - процес адаптації військовослужбовців строкової служби до особливих умов їх діяльності.

Предмет дослідження - особливості перебігу адаптації до особливих умов діяльності військовослужбовців строкової служби із різним типом особистісної акцентуації.

Мета дослідження полягала у дослідженні і встановленні провідних тенденцій поведінки військовослужбовців строкової служби із різним типом акцентуації особистості у процесі адаптації їх до особливих умов діяльності і розробці рекомендацій щодо шляхів удосконалення процедури психологічної підготовки на етапі професійної підготовки.

В якості гіпотези дослідження висунуте припущення про те, що детермінантою успішності адаптації військовослужбовця до особливих умов діяльності постає певне співвідношення інтрапсихічних утворень (система особистісних диспозицій), крайні форми виразності яких (акцентуації) зумовлюють типові особливості процесу адаптації в цілому, специфіку способів поведінки у особливих умовах діяльності, зокрема.

Припускається, що належна оптимізація процесу адаптації до особливих умов діяльності може бути досягнута за умови узгодження типових (стильових) форм саморегуляції поведінки акцентуйованої особистості із вимогами і особливостями здійснюваної нею діяльності.

Адекватними, з огляду об'єктивації типів поведінки, виявляються умови, що передбачають утримання належного рівня результативності діяльності під впливом нештатних (аварійних) факторів і ситуацій монотонії.

Перевірка гіпотез дослідження та досягнення його мети передбачали розв'язання таких завдань:

на основі узагальнення існуючих у відповідній літературі підходів до розв'язку висунутої у роботі проблеми, визначити і обгрунтувати загальну стратегію дослідження і засоби її експериментального утілення;

розробити і верифікувати систему методичних прийомів діагностики особистісних утворень, якими зумовлюється якісно-кількісні характеристики процесу адаптації до особливих умов діяльності;

експериментально дослідити особливості співвідношення комплексу особистісних властивостей із специфікою здійснюваної діяльності і встановити на цій основі симптомокомплекс характеристик, необхідних і достатніх для досягнення заданого рівня надійності діяльності;

визначити форми і зміст заходів, спрямованих на оптимізацію готовності військовослужбовця строкової служби до діяльності в особливих умовах її реалізації.

Методологічну основу дослідження склала система пояснювальних принципів психологічної теорії особистості (К.О. Абульханова-Славська, А.Г. Асмолов, Л.І. Божович, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Т.М. Титаренко, К.В. Шорохова), концепція діяльнісного опосередкування особистісного розвитку (С.Д. Максименко, А.В. Петровський), наукові уявлення про особистість професіонала (К.М. Гуревич, Є.М. Іванова, Є.О. Клімов, Б.Ф. Ломов, Б.О. Федоришин, В.Д. Шадріков), в тому разі і в галузі військової діяльності (А.В. Барабанщиков, О.Д. Глоточкін, М.І. Дьяченко, М.С. Корольчук, Г.В. Ложкін, К.К. Платонов, Я.В. Подоляк, А.Т. Ростунов, М.Ф. Феденко); уявлення про закономірності і механізми адаптації до діяльності взагалі (Г.О. Балл, Ф.Б. Березін, А.Я. Боднар, П.С. Кузнецов, В.М. Марченко, Я.В. Подоляк, Ю.А. Урманцев), екстремальної, зокрема (А.І. Галактіонов, Ю.М. Забродін, Н.Д. Завалова, А.Г. Кузнецов, В.І. Лебедєв, А.Б. Леонова, В.І. Медведєв, В.А. Пономаренко), а також теоретичні засади про поведінкові реалізації акцентуйованих особистостей у соціальному і військовому середовищі (Е.А. Афонін, Т.Л. Грицевич, К. Леонгард, Н.Г. Макаренко, В.І. Моросанова, Н.Н. Обозов, А.А. Реан).

Методи дослідження. Для реалізації завдань дослідження було підібрано систему психодіагностичних прийомів, що включали спостереження, анкетування, емпіричні методи діагностування результативності діяльності. У процесі дослідження використовувалися техніки, спрямовані на розвиток у особистості здатності до саморегуляції діяльності.

Статистична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювалася за допомогою комп'ютерного пакету статистичних програм.

Дослідженням було охоплено загалом 216 військовослужбовців строкової служби. У основній частині роботи взяло участь 139 чоловік (сенсорного і сенсорно-гностичного класу спеціальності), із яких 61 із виразним типом особистісної акцентуації (гіпертимним і педантичним).

Наукова новизна дослідження полягає в обгрунтуванні концептуальної моделі особистісної детермінації процесу адаптації до особливих умов діяльності (аварійні ситуації, монотонія); створенні, на основі отриманих експериментальним шляхом даних, типології поведінкових проявів акцентуйованих особистостей у процесі оволодіння ними певною спеціальністю (сенсорного і сенсорно-гностичного класу); здійсненні змістової характеристики та порівняльного аналізу виокремлених стильових особливостей і визначенні на цій основі психолого-педагогічних умов і послідовності етапів розвитку готовності (адаптованості) до ефективного розв'язання суб'єктом професійної діяльності задач у неординарних ситуаціях їх розв'язання.

Теоретичне значення дослідження полягає в обгрунтуванні теоретико-експериментальної стратегії дослідження проблеми актуалізації адаптаційних можливостей людини у процесі здійснення нею професійної діяльності на засадах, що поєднують у собі парадигмальні установки особистісного і діяльнісного, трансситуативного і контекстного підходів, в уточненні й поглибленні уявлень щодо провідної ролі інтрапсихічної складової у детермінації ефективності діяльності, зокрема, завдяки дії механізму компенсації неадекватних умовам діяльності індивідуально-типологічних (стильових) тактик регуляції і саморегуляції.

Показано місце акцентуації у ряду особистісних явищ як фактора, яким спричиняється результативність діяльності, що здійснюється у особливих умовах діяльності.

Практичне значення дослідження випливає із факту незаперечної актуальності для військової психології дійового інструменту діагностики і оптимізації процесу адаптації молодих військовослужбовців до виконання ними функціональних обов'язків, зокрема і в умовах нештатних (особливих) ситуацій військової діяльності.

Встановлені у досліджені особливості співвідношення типів акцентуацій особистості із якісно-кількісною своєрідністю оволодіння ними службовими обов'язками озброюють військових психологів інформацією про феноменологію поведінки і діяльності військовослужбовця строкової служби із різними типами акцентуації особистості, яка може бути використана у практиці виховної роботи і відбору до військових професій, що вимагають від її носія певних професійно важливих якостей, передусім тих, що виявляються необхідними для підтримки надійності діяльності в цілому, в умовах дії особливих ситуацій - зокрема.

Безпосереднє впровадження результатів дослідження у практику здійснювалося шляхом використання одержаних матеріалів у лекційних курсах і семінарських заняттях з психології зі слухачами Військового гуманітарного інституту НАОУ, а також у процесі участі автора в ході психологічного відбору військовослужбовців до певних спеціалізацій на базі навчальних частин Північного оперативного командування.

Надійність і вірогідність отриманих даних забезпечувалися різнобічним теоретичним аналізом досліджуваної проблеми; використанням методик і методичних прийомів, які відповідали меті та завданням дослідження; достатньою репрезентативністю і гомогенністю вибірки; поєднанням якісного і кількісного аналізу отриманих емпіричних фактів; застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм обробки даних.

Основні положення, що виносяться на захист:

Ефективність процесу адаптації військовослужбовця строкової служби до умов і змісту вимог військової діяльності, в тому разі і тих, що зазнають впливу особливих факторів, може бути суттєво підвищена в разі урахування типових особливостей механізму діяльнісної саморегуляції особистості в ординарних і нештатних ситуаціях виконання ним функціональних обов'язків. У сукупності властивостей особистості, якими опосередковується успішність діяльності, вагому роль відіграють ті, що на умовному феноменологічному континуумі займають межові полюса, які на поведінкову рівні виявляються у формі акцентуацій.

Ступінь відповідності-невідповідності вимог професійної діяльності типу особистісної акцентуації зумовлює діапазон пристосувальної можливості суб'єкта, що простягається від рівня цілковитої узгодженості (адаптованості) до рівня прямої протилежності (дезадаптованості). Оптимальне співвідношення між зазначеними складовими може бути досягнуто в разі визначення у змістові останніх константної (трансситуативної) і варіабельної (ситуативної) компоненти.

Спосіб об'єктивації, відповідно і умовної кількісної (дімензіональної) презентації варіантів можливих коливань в рамках вказаного діапазону, є уведення суб'єкта діяльності у особливі для нього ситуації діяльності. Адекватними, з огляду наявних реалій і можливостей, що використовуються у сучасних програмах психологічної і професійної підготовки військовослужбовців строкової служби, постають такі, протилежні за своїм психологічним змістом ситуації, як монотонія і стрес.

Умовою цілеспрямованого розвитку та вдосконалення процесу адаптації військовослужбовця строкової служби до особливих умов діяльності є застосування упродовж визначеного програмою циклу загальної і професійної підготовки до певної спеціалізації комплексу спеціальних прийомів з метою актуалізації у суб'єкта діяльності функцій регуляторної системи, а саме - програмування, моделювання, оцінки і самооцінки.

Апробація та впровадження результатів дослідження.

Головні тези і результати дослідження знайшли відображення у виступах автора на Всеукраїнській науково-практичній конференції в Український Академії державного управління при Президентові України “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, 2000р.), науково-практичній конференції “Сім'я та шлюбно-родинні стосунки в Україні” (Київ, 2001р.).

Теоретичні підходи дослідження, його експериментальні результати обговорювалися на засіданнях кафедри психології Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України та лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Зміст та результати відображено у 8 публікаціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 261 найменування, та 12 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 188 сторінках, у тому числі вміщено 23 таблиці та 11 рисунків.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет і мету дослідження, розкрито методологічну основу роботи, вказано використані методики і методичні прийоми, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист, подано дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У першому розділі “Військова діяльність як предмет психологічного аналізу” викладено результати аналізу психологічної літератури з досліджуваної проблеми, проаналізовано основні напрямки та підходи до проблеми адаптації у загальній, інженерній і військовій психології, розроблено концептуальну модель дослідження особистісної детермінації процесу адаптації військовослужбовців строкової служби в особливих умовах їх професійної діяльності, визначено особливості співвідношення успішності діяльності в особливих умовах із симптомокомплексом особистісних властивостей, а також систему психологічних засобів оптимізації процесу професійної підготовки спеціалістів, що належать до різних типів особистісних акцентуацій.

Констатується, що вчення про адаптацію, її природу, місце, роль і функцію привертає до себе особливу увагу з боку представників різноманітніших наукових дисциплін упродовж не одного десятиріччя. Проте належної єдності у поглядах дослідників щодо змісту й обсягу поняття адаптації не існує, що не може не стояти на заваді як створенню цілісної методологічно обгрунтованої концепції адаптації, так і розв'язанню чималої кількості питань власно практичного порядку. У філософії і психології на сьогодні існують, як мінімум, дві спроби розв'язку існуючої теоретичної строкатості уявлень щодо пояснювального потенціалу поняття адаптації.

На межово узагальненому рівні абстракції (категоріальному) адаптація розуміється як будь-який вид бінарної взаємодії системи і середовища, у процесі якої відбувається узгодження їх структур і функцій (Г.Д. Волков, Н.Б. Оконская), як процес (на відміну від розуміння адаптації як стану, результату, властивості, феномену) і одна із умов безперервного розвитку людини (П.С. Кузнецов), як пристосована до цілей і особливостей телеологічного “об'єкт -система - середовище”, що сприяє реалізації нею власних цілей у цьому середовищі у відповідь на актуальні чи можливі дії факторів цієї надсистеми (Ю.А. Урманцев).

У заломленні до предметної галузі психології поняття адаптації розглядається як єдність взаємообумовлених протилежно спрямованих процесів урівноваження (акомодації і асиміляції) суб'єкта із його середовищем (Ж. Піаже, Г.О. Балл, А.А. Налчаджян, Н.І. Сарджвеладзе). Евристичним, з огляду проблеми, що розв'язується у даному дослідженні, є наголошення на активному характері процесу адаптації з одного боку, і обмеженні поняття середовища виключно сферою соціальних відношень - з іншого. Конкретизація наведених загальнотеоретичних положень у тому чи іншому обсязі знаходить своє місце у найрізноманітніших прикладних галузях, передусім в системі освіти, трудової і професійної підготовки і діяльності (Г.М. Андрєєва, Ф.Б. Березін, В.К. Вілюнас, І.А. Георгієва, Н.І. Гуткіна, А.Г. Даніяров, О.П. Зотова, І.К. Кряжева, А.А. Налчаджян, О.В. Новікова, А.В. Петровський, Л.В. Скрипко, О.Я. Чебикін).

Відзначається, що дослідження природи, механізмів і процесу адаптації особистості до різноманітних вимог діяльності, а також базові теоретичні постулати, розроблені в загальній і інженерній психології, отримали своє місце і у сфері досліджень, безпосередньо пов'язаних із розв'язанням задач військово-професійної діяльності. Разом з тим, здійснений у роботі аналіз відповідних джерел, дає достатні підстави констатувати, що можливості прямого переносу даних і концептуального апарату загальнотеоретичного кшталту на аналіз і тлумачення адаптаційних можливостей військовослужбовця є недостатньо коректним через своєрідність, специфіку і особливості реалій військової діяльності. Досвід дослідження феномену адаптації в контексті задач військової психології дозволяє виокремити у найзагальніший формі три напрямки: психофізіологічний, соціально-психологічний і особистісно-ситуаційний.

В рамках першого напрямку дослідницькою парадигмою постає поняття біологічної адаптації, що грунтується на теорії гомеостазиса. Цілком логічним виявляється факт утворення на базі згаданої установки відносно самостійної лінії дослідження, що оформилася під назвою “психофізіологічне забезпечення військової діяльності”. Конкретним змістом згаданої лінії постають питання, спрямовані на діагностику і оптимізацію функціональних станів організму. Отримання об'єктивних показників фізіологічного рівня у вигляді формалізованого критерію (“психофізіологічної ціни діяльності”), як припускається прихильниками цієї лінії, сприятиме у кінцевому випадку значному підвищенню надійності професійної діяльності, відтак і підвищенню боєздатності військовослужбовця. Логічно, що згадана лінія ініціюється виключно представниками військової медико-санітарної служби (А.А. Боченков, Г.Д. Загородніков, А. Костюк, Л.А. Кустов, В.М. Махнев, В.С. Новіков, Ю.І. Погодін, І.М. Чиж). Своє втілення дана лінія віднайшла головним чином у таких галузях як авіаційна психофізіологія (В.А. Бодров, В.А. Пономаренко, В.І. Шостак), а також при дослідженні різноманітних за своїм змістом спеціалізацій операторського профілю (М.С. Корольчук, П.П. Криворучко, В.Н. Левицький, О.Р. Охременко, І.А. Сапов, О.С. Солодков).

Головний зміст дослідження другого напрямку складають питання оптимізації процесу адаптації до умов військової діяльності шляхом надання пріоритету “особистісному фактору”. На відміну від першого, центральним для цього напрямку постає поняття особистості і її психологічних можливостей. Даний напрямок реалізується як на стадії початкового оволодіння майбутнім офіцером військово-професійною діяльністю у стінах навчальних військових закладах (дидактична адаптація) (В.Г. Бушуров, А.Ю. Видай, Г.А. Гайдукевич, О.В. Іванова, В.В. Конопльов, В.В. Константінов, О.О. Назаров, Є.Г. Староконь, О.І. Щербак, В.Я. Яблонко), так і безпосередньо в умовах реального здійснення військовослужбовцем своїх функціональних обов'язків (службово-функціональна адаптація).

Галузь інтересів представників цієї лінії охоплює широке коло питань, пов'язаних із визначенням базових, професійно важливих характеристик особистості військовослужбовця як суб'єкта професійної діяльності. У низці останніх увага дослідників концентрується, зокрема, на таких психологічних утвореннях, як мотиваційна готовність (А.Я. Боднар, О.М. Овчар, М.І. Пірен, О.Г. Пилипонський, Ж.Г. Сенокосов, Г.Д. Темко), товариськість (В.Ф. Давидов, Г.Д. Луков, Н.Ф. Феденко), тривожність (М.І. Дьяченко, В.М. Марченко), стиль спілкування (О.Г. Броневицький, Б.В. Кузьменко, В.С. Торохтій), стресостійкість (А.А. Алдашева, Е.А. Афонін), деякі показники темпераменту і характеру (В.О. Васютинський, І.І. Ліпатов, Я.В. Подоляк) тощо.

Альтернативою певної однобічності першого і другого напрямків слугує особистісно-ситуаційний підхід, активна розробка якого у вітчизняній психології лише розпочинається (Л.Ф. Бурлачук, В.Н. Дружинін, А.В. Філіпов). Перспективність цього підходу полягає у розумінні суб'єктивного (особистісного) і об'єктивного (ситуаційного) як певної єдності, як психологічний механізм активної організації особистістю індивідуальної активності у процесі взаємодії із буттям. Ситуація в цьому сенсі розуміється не в якості фрагменту або зовнішньої щодо особистості сукупності елементів середовища, а як продукт, результат активної взаємодії, зокрема, особистісно-ситуаційної. Проте, у дослідженнях військових психологів, поняття ситуації, передусім екстремальної, охоплює надзвичайно широкий спектр факторів суб'єктивного і об'єктивного порядку - від переживання особистістю високої відповідальності до втрати працездатності під впливом штучних чи природних факторів середовища.

Одним із вагомих чинників, яким пояснюється активний інтерес дослідників до “адаптаційної” проблематики, є численні констатації фактів дезадаптовної поведінки внаслідок різноманітних за своїм походженням психосоматичних, психічних і патологічних порушень нормального процесу психічного розвитку людини. Зазначається, зокрема, значний відсоток випадків надмірних виявів агресивності (дезадаптованої) поведінки серед юнаків призовного віку (Г.А. Репіна, В.А. Завражин, В.Н. Іванченко, В.М. Крайнюк), а також курсантів вищих військових навчальних закладів (Г.А. Гайдукевич). Прикметно, що у переважній кількості випадків чи не головним у психогенезі дезадаптаційних виявів, визначається інтрапсихічний рівень організації особистості (Ю.М. Губачев, В.М. Мясіщев, А.Якубік), який, у свою чергу, пов'язується із певною особистісною типологією (Ю.А. Александровський, Ф.Б. Березін), передусім тією, що була запропонована свого часу К. Леонгардом і яка отримала у вітчизняній психології досить широкого поширення. Певна увага до згаданої типології приділяється і у військовій психології (Е.А. Афонін, Г.Л. Грицевич, В.М. Крайнюк, Н.Г. Макаренко, Б.М. Олексієнко). Поміж тим, застосування останньої у матеріалі досліджень військових психологів обмежується або простим посиланням на її доцільність у ряду інших властивостей особистості, або прийомом прямої екстраполяції літературних даних на умови і особливості військової діяльності.

В усіх випадках дослідження характеру і способів оволодіння військовослужбовцями із певним типом акцентуації тією чи іншою спеціальністю, питання їх профпідготовки, особливостей поведінки в особливих умовах діяльності, залишається поза сфери дослідницької уваги військових психологів. Здійснений у розділі теоретичний аналіз, дозволив нам висунути припущення щодо вагомої ролі особистісної типології, що базується на теорії акцентуацій, відтак і визнання за нею статусу стрижневої особистісної детермінанти успішності оволодіння військовослужбовцями строкової служби певною спеціальністю. Очевидно, що відсутність у літературі досвіду експериментального розв'язання сформульованої таким чином задачі, викликає необхідність у розробці спеціальної процедури дослідження, зміст і послідовність реалізації якої подається у наступному, другому розділі.

У другому розділі “Емпіричне дослідження особливостей адаптації до особливих умов військової служби” викладається загальна процедура організації дослідження, обгрунтовується система методичних прийомів, покладених у його зміст, наводяться результати аналізу і основні висновки дослідження.

Дослідження здійснювалося у три етапи (попередній, основний і контрольний).

Мета першого (попереднього) етапу, у якому взяло участь 216 випробуваних, полягала у формуванні експериментальної вибірки на базі результатів опитувальника акцентуації особистості К. Леонгарда - К. Шмишека.

Другий (основний) етап, що поєднував у собі прийоми констатації і формування, мав на меті, по-перше, встановлення зв'язків між виокремленими на попередньому етапі типами акцентуації і низкою показників, гіпотетично пов'язаних із ними, і, по-друге, організацію програми навчання, що спрямована на удосконалення процесу професійної адаптації представників певних типів акцентуацій до умов діяльності, що здійснювалася ними в особливих ситуаціях (впливу стрес-факторів і монотонії). Реалізація поставленої мети здійснювалася, у першому випадку, шляхом застосування комплексу самооцінкових шкал (опитувальників), призначених для діагностики типових виявів формально-динамічних характеристик активності особистості у звичаєвих (опитувальник В.М. Русалова) і конфліктних (методика К. Томаса) ситуаціях її здійснення, а також у визначенні рівня сформованості локусу контролю (інтернальності-екстернальності) за допомогою версії опитувальника Е.Ф. Бажина, адаптованої до вітчизняної соціокультурної ментальності. У другому - шляхом застосування спеціальної програми розвитку компонентів довільної саморегуляції особистості (планування, програмування, моделювання, оцінювання) методом аналізу ситуацій (ситуації - ілюстрації, ситуації - вправи, ситуації - оцінки і ситуації - проблеми). Суб'єктивними показниками слугували експертні оцінки, а також самооцінкові судження щодо переживання учасниками дослідження впливу стрес-фактору (за методикою толерантності до стресу Б.С. Рашелла) і монотоностійкості (методика Н.П. Фетіскіна). Зазначені методики були модифіковані нами згідно із конкретними задачами даного дослідження. В якості об'єктивних параметрів використовувалися стандартні показники, прийняті у дослідженнях спеціалізацій, аналогічних тим, що постали предметом аналізу у нашій роботі (спеціалізації операторського профілю).

Порівняльний аналіз, інтерпретація отриманих даних і встановлення профілю необхідних і достатніх професійних якостей спеціаліста відповідного операторського профілю із певним типом акцентуації склали зміст третього (контрольного) етапу дослідження.

Статистична обробка даних здійснювалася за допомогою стандартних процедур кількісного аналізу (кореляційного, факторного, дискримінантного).

У результаті самозвітів вибірки досліджуваних, що взяли участь у першому етапі експерименту (n = 216), був отриманий такий розподіл типів акцентуацій: демонстративний - 1 (0,9%), педантичний - 26 (25,0%), застрягаючий - 2 (2,0%), збудливий - 2 (2,0%), гіпертимний - 53 (50,9%), дистимічний - 3 (2,8%), тривожний - 6 (5,7%), циклотимічний - 2 (2,0%), екзальтований - 2 (2,0%) і емотивний - 7 (6,7%). У даному випадку до наведеного вище розподілу потрапили всі ті, отримані значення яких розташувалися у діапазоні між 12,4 - 15,7 величинами. Таким чином, кількість акцентуйованих особистостей у відношенні до загальної вибірки склала 106 осіб, або 49%, що, за існуючими у літературі даними, цілком узгоджується із загальною тенденцією розподілу зазначених типів не лише стосовно дослідженої тут вікової групи, а й навіть, за припущенням автора концепції акцентуацій, генеральної сукупності як такої. Беручи до уваги абсолютну перевагу у складі дослідженої вибірки носіїв гіпертимного (53 особи, або 50,9%) і педантичного (26 осіб, або 25%) типів акцентуацій, останні і постали предметом спеціальної уваги другого, основного етапу дослідження.

Кількісний склад учасників основного етапу дослідження складався із 139 осіб, які, у відповідності із прийнятої програмою підготовки молодших військових спеціалістів, були поділені на дві групи, а саме - групу, що опановувала спеціалізацією так званого сенсорного класу і групу - сенсорно-гностичного класу. Відповідно до цього до першої групи увійшло 71 чоловік (серед яких 23 із гіпертимним і 9 - педантичним типом акцентуації), до другої - 68 (серед яких 19 із гіпертимним і 10 - педантичним типом акцентуації). Кількість досліджуваних, що не мали рис акцентуйованості, була для обох груп однаковою і складалася із 39 осіб. Останні позначалися у подальшому терміном контрольна група.

Визначення особливостей перебігу результативності діяльності виокремлених груп на початковому етапі оволодіння ними зазначеними вище спеціалізаціями в умовах моделювання аварійних ситуацій і впливу монотонії (ситуація довготривалого очікування для представників першої спеціальності і багаточасове компенсаторне слідкування - для другої) складало зміст першої серії основного етапу дослідження. Показниками ефективності діяльності слугували експертні оцінки, а також кількість випадків безпомилкового розв'язання досліджуваними задач, що передбачувалися вимогами інструкції.

Отримані за першим показником усереднені відсоткові значення продуктивності діяльності виявили таку картину розподілу: у контрольній групі 35,9% для стресової, відповідно 41,5% - для ситуації монотонії. У групі випробуваних із гіпертимним типом акцентуації таке співвідношення складало 43,2% і 43,2%, відповідно для групи із педантичним типом акцентуації 29,3% і 60,8%.

Аналогічні показники, отримані у групі представників сенсорно-гностичного класу склали: для контрольної групи 46% і 42,3%, групи із гіпертимним типом акцентуації 45,7% і 50%, і для групи із педантичним типом 45,9% і 56,5%.

Здійснений аналіз розподілу випробуваних усіх груп обох спеціалізацій за показником безпомилковості дозволив констатувати відсутність таких випадків за першою спробою і наявність останніх за останньою. Щодо кількісного складу досліджуваних із безпомилковим розв'язанням поставленої задачі, останній отримав у вибірці спеціалістів сенсорного класу такий розподіл: для контрольної групи 4 (або 10,2%) піддослідних у ситуації стресу і також 4 (10,2%) - для ситуації монотонії, для групи із гіпертимним типом 2 (або 8,7%) і 2 (або 10,5%), відповідно для групи із педантичним типом випадків безпомилкової діяльності не спостерігалося.

Розподіл аналогічних показників у вибірці спеціалістів сенсорно-гностичного класу склав, відповідно 3 і 3 (або 7,7%) для представників контрольної групи, 3 (13,1%) і 2 (10,5%) - для групи із гіпертимним, і 1 (11,1%) і 1 (10%) - із педантичним типом акцентуації.

Факторизація (методом головних компонент) отриманих для кожної групи окремо матриць інтеркореляцій дозволила встановити як певну спільність факторних структур особистісних властивостей виокремлених груп, так і відмінність окремих властивостей (за змістом, кількісним складом і факторною вагою), що утворювали семантику факторів. Спільним, зокрема, виявився комплекс властивостей, пов'язаних із рівнем розвитку толерантності до стресу і монотонії, а також інтернальності-екстернальності; навпаки, відмінними властивості, що презентують активаційно-енергетичний рівень активності і особливості поведінки у складних (конфліктних) ситуаціях. Із множини (33) особистісних властивостей чутливішими на етапі мобілізації готовності для контрольної групи спеціалістів сенсорного класу виявилися 19, для “гіпертимної” - 23 і “педантичної” - 28. Відповідно для вибірки спеціалістів сенсорно-гностичного класу 26 для контрольної, 26 - для “гіпертимної” і 28 - для “педантичної” групи.

Отже, результати першої серії підтвердили обгрунтованість диференціації виокремлених груп за комплексом показників, що дозволяють вважати останні в якості типологічних з одного боку, і інформативних для оцінки фазового характеру перебігу адаптації до особливих умов діяльності - з іншого. Водночас факт фазовості процесу адаптації та незначна продуктивність оволодіння досліджуваними відповідними спеціалізаціями за умов традиційної організації навчання стали переконливим аргументом на користь необхідності запровадження психологічних засобів оптимізації адаптаційних можливостей виокремлених груп, зокрема засобів, спрямованих на розвиток у суб'єктів професійної діяльності здатності до довільної саморегуляції активності.

Процедура формувального етапу експерименту складалася із серії створених нами спеціальних навчальних ситуацій (ситуацій-ілюстрацій, ситуацій-вправ, ситуацій-проблем та ситуацій оцінки і самооцінки), що містили різні за своєю складністю завдання, які відповідали змісту вимог певної спеціалізації операторського профілю і були спрямовані на послідовне формування у досліджуваних таких підструктур регуляторної системи як планування, моделювання, програмування і самооцінка.

Внаслідок реалізації (упродовж 3-х місяців) вказаної вище експериментальної процедури, у всіх виокремлених на попередньому етапі групах відбулися суттєві зміни як за показником ефективності професійної діяльності, так і за компонентним складом особистісних властивостей. Найбільших змін зазнали показники ефективності діяльності досліджуваних із педантичним типом акцентуації обох спеціалізацій у ситуації монотонії (68,7% у представників сенсорного класу і 71,1% - сенсорно-гностичного). Разом з тим, величини змін ефективності тих самих груп в ситуації дії стрес фактору виявилися, у порівнянні із іншими групами, найнижчими (43,9% для сенсорного класу і 52,9% - для сенсорно-гностичного). Значними виявилися зміни у представників обох спеціалізацій із гіпертимним типом акцентуації. У ситуації дії стрес фактору останні склали 60,0% і 63,2%, відповідно для ситуації монотонії 51,3% і 60,3%. Показники контрольної групи сенсорного класу, отримані у ситуації впливу стресогенного фактору склали 48,1%, відповідно монотонії 51,3%, у свою чергу сенсорно-гностичного класу 62,6% і 60,4%. В усіх випадках отримані величини суттєво перевищували ті, що були отримані на передекспериментальній стадії.

Очевидних позитивних змін зазнав показник безпомилковості здійснюваної діяльності. Зокрема, у контрольних групах обох спеціалізацій в умовах впливу стрес фактору, відсоток випадків безпомилковості склав 56,4% (або 22 піддослідних) для представників сенсорного класу, відповідно 53,8% (або 21 піддослідний) - сенсорно-гностичного. Аналогічні показники досліджуваних із гіпертимним типом акцентуації для стрес ситуації склали 52,2% (або 12 піддослідних), відповідно для монотонії 52,6% (або 10 піддослідних). Вагомі зрушення за показником безпомилковості мали місце і у контрольних групах обох спеціалізацій і у обох ситуаціях. Конкретно, у групах сенсорного класу у ситуації стресу такі випадки становили 56,4% (або 22 особи), сенсорногностичного - 53,8% (або 21 особа); у ситуації монотонії для першого класу 58,9% (або 23 особи), другого - 21 особа (або 53,8% від загального обсягу вибірки).

У результаті цілеспрямованого формування здатності до довільної саморегуляції активності відбулася значна трансформація і факторних структур у напрямку скорочення кількості властивостей, якими спричинилися зазначені вище зміни ефективності. Для спеціалістів сенсорного класу особистісними детермінантами досягнутої продуктивності діяльності виступили, зокрема для контрольної групи 6, для “гіпертимної” - 10 і для “педантичної” - 12 властивостей. Для спеціалістів сенсорно-гностичного класу, відповідно у контрольній групі таких властивостей виявилося 7, “гіпертимній” - 12 і “педантичній” 9 властивостей. Прямий зв'язок виокремлених комплексів властивостей із продуктивністю здійснюваної суб'єктом діяльності у особливих умовах її реалізації дає нам обгрунтовані підстави вважати ці властивості в якості провідних особистісних детермінант успішності перебігу процесу адаптації до військово-професійної діяльності, що здійснюється у особливих умовах.

Таким чином, отримані результати дозволяють зробити нам узагальнюючий висновок про те, що зреалізована у даному дослідженні програма спеціального навчання може бути використана і як дослідницький прийом розвитку у військовослужбовців строкової служби механізмів саморегуляції, і як діагностичний засіб формування вибірок для подальшого оволодіння ними певними спеціальностями, і як ефективний метод самоудосконалення військовослужбовцями здатності до розв'язання задач професійної діяльності, що здійснюється в умовах, що виходять за межі унормованих режимів її перебігу.

У висновках підведено підсумки здійсненого теоретичного й емпіричного дослідження, результати якого підтвердили висунуту основну гіпотезу, а також намічено перспективи подальшої розробки проблеми.

Узагальнення результатів дослідження дало підстави для таких висновків:

Показано, що ефективним засобом оптимізації процесу адаптації військовослужбовця строкової служби до виконання службових функцій, зокрема й тих, що здійснюються в особливих умовах військово-професійної діяльності, слугує система прийомів актуалізації типових стильових особливостей поведінки і діяльності особистості. Продуктивним у цьому контексті є варіант типологізації, що будується на концепції особистісної акцентуації.

Встановлено, що існує принципова можливість диференціації військовослужбовців строкової служби із різним типом акцентуації за комплексом показників, що виявляються важливими для успішної адаптації останніх до умов діяльності, яка здійснюється в особливих ситуаціях (монотонії, стресу).

Встановлено, що ступінь відповідності-невідповідності типу особистісної акцентуації і пов'язаного із ним комплексу психологічних утворень вимогам професійної діяльності, зумовлює особливості і діапазон адаптаційних можливостей суб'єкту. Останні виявляються у своєрідності досліджуваних властивостей представників сенсорного і сенсорно-гностичного класу операторських професій. Натомість, змістова близькість характеристик особистості, що виявляється у стабільних умовах здійснення професійної діяльності (стан операторського спокою), дозволяє запроваджувати прийоми загальнопсихологічного аналізу.

Розкрита динаміка розвитку і трансформації структури властивостей особистостей військовослужбовців із різним типом акцентуації під впливом спеціального навчання, зокрема прийомів довільної саморегуляції поведінки і діяльності в особливих умовах реалізації професійної діяльності.

Доведено, що досягнення належної ефективності і надійності виконання професійної діяльності представниками гіпертимного і педантичного типів акцентуації в особливих (вплив стрес-факторів, монотонія) умовах відбувається як за рахунок притаманних згаданим типам стильових особливостей саморегуляції, так і внаслідок спеціальної психологічної підготовки (навчальної програми), адекватної предметному змістові спеціалізації, що опановується. Продуктом такої підготовки є наближення ефективності процесу оволодіння акцентуйованими особами певною спеціалізацією до нормативного рівня.

Визначено, що механізмом компенсації міжтипових відмінностей у перебігу адаптації до особливих умов діяльності є рівень сформованості у суб'єкта військово-професійної діяльності таких підструктур регуляторної системи як програмування, моделювання, оцінка і самооцінка.

Відзначається, що поданий у даній роботі матеріал не претендує на вичерпне висвітлення досліджуваної проблеми і існуючих варіантів її розв'язку. У цьому зв'язку важливим є дослідження феномену стабільності отриманого ефекту на подальших етапах проходження носіями акцентуйованих рис військової служби, що дасть змогу наблизитися до розв'язання дискусійної до сьогодні проблеми взаємозв'язку константного (транситуативного) і варіабельного (ситуаційного) у психічному розвитку особистості як інтегральної цілісності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Невмержицький В.М. Процесуальні характеристики динаміки адаптації військовослужбовця строкової служби // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. - Київ: Вид-во “Любіть Україну”, 2000. - Т.1, Ч.3. - С. 19 - 20.

Невмержицький В.М. Психологічний аналіз проблеми адаптації молодої людини до строкової військової служби // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. - Рівне: Волинські обереги, 2000. - Т.2, Ч.3. - С. 48 - 54.

Невмержицький В.М. До проблеми вивчення моральної готовності до служби у Збройних Силах // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. - Київ, 2000. - Т.2, Ч.4. - С. 129 - 132.

Невмержицький В.М. Психологічні особливості управлінської діяльності в системі “командир - військовий колектив” // Державна регіональна політика та місцеве самоврядування: Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України / За ред. В.І. Лугового, В.М. Князева - К.: Вид-во УАДУ, 2000. Вип. 2. - В 4 ч. - Ч. IV - С. 407 - 412.

Невмержицький В.М. Феномен адаптації та її структурні компоненти // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. - Київ, 2001. - Т.3, Ч.1. - С. 26 - 30.

Невмержицький В.М. Родинні взаємини як фактор впливу на успішність виконання військово-професійної діяльності // Матеріали науково-практичної конференції “Сім'я та шлюбно-родинні стосунки в Україні” / За ред. Максименка С.Д. - Київ, 2001. - Т.3, Ч.4. - С. 151 - 154.

Невмержицький В.М. Основні підходи до аналізу феномену екстремальності як об'єкту прикладного дослідження // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. - Київ, 2001. - Т.3, Ч.5. - С. 159 - 165.

Невмержицький В.М. Психологічні чинники та засоби дослідження процесу адаптації новобранця до незвичайних умов військової служби // Психологія. Збірник наукових праць. НПУ ім. М.П. Драгоманова. - Вип.13. - Київ, 2001. - С. 407 - 412.

Размещено на Allbest.ru

...