Подолання духовної кризи особистості в умовах сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Подолання духовної кризи особистості в умовах сьогодення

Щербакова І.М.

Невизначеність, неоднозначність імперативів сучасного соціального буття дезорганізує буття духовне, внаслідок чого прагнення сучасної людини до пошуку і реалізації сенсу життя постійно ускладнюється. Основними ознаками духовної кризи сьогодення є втрата духовних орієнтирів, відсутність бажання до пізнання нового, до духовного саморозвитку, самовдосконалення. Духовна криза це духовний стрес. Це відчуття власного нещастя, глибокі емоційні переживання, відчай від болісного відчуття порушеної душевної рівноваги. Супроводжуючись сильними почуттями відчаю й горя вона знесилює, внутрішньо спустошує людину.

Актуальність проблеми подолання духовного занепаду особистості і суспільства в цілому сьогодні є очевидною (В. Андрущенко, І. Бех, Бондаровська, Є. Головаха, Л. Губерський, А. Корецька, В. Кремень, Кримський, М. Михальченко, І. Олександров, В. Толстих, В. Федотова та ін.). Проблема пошуку чинників подолання духовної кризи особистості є актуальною як у теоретичному так і в практичному аспектах. Враховуючи, що духовність як інтегральна категорія виражає теоретико-пізнавальну, художньо-творчу та морально-аксеологічну активність особистості, критеріями прояву духовної кризи є як руйнування духовної автентичності сучасної людини так і її моральний релятивізм та свобода від совісті, а також деформація смислового виміру інших людей та почуттєва атрофія, змінювання моделі ідентифікації її вчинкової активності

Глобальні зрушення останніх десятиліть кардинальним чином змінили глибинні основи людського буття. Духовний світ окремої людини становить основу соціального життя, і як підкреслює Г. Дьяур, він неможливий поза духовним життям суспільства, «...що включає в себе багатогранні процеси і явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей, сукупність ідей, поглядів, почуттів та уявлень людей, їх становлення, поширення, перетворення суспільних відносин, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини» [3,с.24].

Втручання в духовний світ людини завжди є проблематичним. Оскільки духовна криза засвідчує певний рівень розвитку не тільки індивідуального, а також рівень розвитку соціуму. У цьому розумінні проблема подолання духовної кризи особистості утворює певний вимір, а саме потребує дослідження того, як і заради чого людина використовує вроджене і набуте нею. У пошуку оптимальних чинників подолання духовної кризи в умовах сьогодення необхідно виходити з того, що вона є продуктом суспільного розвитку, а саме тих умов які ускладнюють формування безвідносного почуття власного існування у соціумі, як першого кроку становлення вищих форм суб'єктивності та духовності. Разом з тим, питання які виникають внаслідок істотного бажання людини до усвідомлення кожного життєвого акту, на нашу думку засвідчують наявність вдумливості, інтенційного акту рефлексивної самосвідомості, який дозволяє сприйнятливо досліджувати і реагувати на будь яке переживання. О. Колеснік звертає увагу на той факт, що саме вдумливість дозволяє людині зупинити імпульсивно-автоматичний відгук на конкретну ситуацію, «усвідомити можливі наслідки альтернативних реакцій та здійснити вибір породжуваної дії. Вона позбавляє машинальних дій і вчинків, змінює нашу картину світу відповідно до змін оточуючої дійсності, забезпечує усвідомлення ієрархії смислів, робить стосунки з іншими людьми усвідомленими, холістично зцілює сому і психіку» [7,с.55]. Отже, інтенційно-репрезентативний рефлексивний процес її усвідомлення спрямований на усвідомлення сенсорно-перцептивного життєвого досвіду є чинником подолання духовної кризи особистості, оскільки стан усвідомлення, як говорить О. Колесник, має цілющу силу [7,с.55].

Разом з тим, питання які постають сьогодні на рівні функціонування індивідуальної свідомості пов'язані як правило з пошуком міцних підвалин життя, на які можна було б опертися у період кардинальних трансформацій, а також свідомого сприйняття життя і усвідомленого ставлення до нього. Саме тому, як зазначає М. Ходаківський духовними основами сучасного українського соціуму продовжують залишатися залишки старого радянського світогляду і націонал-романтичної ідеї, патріотизм і регіональний партикуляризм, особистий інтерес, кожен з яких має свої культурно-світоглядні орієнтири, переконання, установки і моделі поведінки [13,с.41].

Зазначимо, що за останні десятиліття в процесі «переорієнтації» на нові цінності, люди духовно спустошуючись поступово зневірилися не тільки у можливості покращення свого існування, а насамперед в собі самих. Зневіра стала істотною ознакою нашого сьогодення. Свого часу Д.Бел характеризував зневіру (проблему віри) як реальну проблему сучасності, визнаючи тим самим наявність духовної кризи, «...позаяк нові схови довели свою ілюзорність, а старі потоплені. Ми маємо ситуацію, яка відносить нас назад до нігілізму; відсутнє минуле або майбутнє, існує порожнина. Нігілізм став поспішною філософією, як це було для Базарова, коли було що руйнувати й що класти на його місце. Але що сьогодні втрачено для руйнування в минулому і хто має надію на прийдешнє майбутнє?» [1,с.273].

Виходячи з цих міркувань і враховуючи переважання в суспільстві кризових емоційних станів які є характерною рисою трансформаційного механізму розвитку суспільної свідомості, підкреслимо, що у реальному житті ми спостерігаємо сьогодні тісне переплетення раціонального, частково раціонального, емоційного та ірраціонального в психічних проявах та практичній діяльності людини. Тому адаптаційні процеси спираються, як правило, на цілеспрямовану діяльність, а трансформаційні соціальні механізми пов'язані з ірраціональними, інтуїтивними процесами. При цьому трансформаційний і функціональний інформаційні механізми взаємодіють один з одним, оскільки з одного боку, особистість завжди зазнає впливу від соціального середовища, а з іншого поведінка людини багато в чому визначає розвиток регулюючих і контролюючих чинників соціальних інститутів. Саме тому, деструкція когнітивної сфери суспільної свідомості спричинила деструкцію аксіологічних параметрів менталітету, духовного виміру особистості. В наслідок чого ієрархія життєвих цінностей і само ідентифікація змінилися як на індивідуальному так і на суспільному рівнях.

К. Ясперс говорив: «Побачити ситуацію означає почати панувати над нею, а привернути до неї пильний погляд - вже боротьбу волі забуття. Якщо я шукаю духовну ситуацію часу, це означає, що я хочу бути людиною; до того часу, поки я ще протистою людському буттю» [15,с.301]. В умовах сьогодення мусимо визнати, що динамічність нашого буття, як і сам динамізм природи людини характеризується не сприйняттям особистістю дійсності та напруженістю механізмів адаптації (самореалізацїї). В наслідок чого більшість людей постійно відчуває дистреси соціального відчуження, які на духовному рівні проявляються як духовне спустошення. Останнє на нашу думку характеризує зміну сукупних ціннісних орієнтацій та нормативних уявлень. Поглиблене усвідомлення подібних змін дозволяє впевнитися, як підкреслюють В. Андрущенко, Л. Губерський що: «Там, де глобалізаційні процеси розгортаються всупереч гуманітарним пріоритетам, виникають суспільні катаклізмі! і збурення. Людей не влаштовує дисбаланс інтересів міжнародних інституцій та бізнесових структур з надіями і сподіваннями світової спільноти» [2,с. 137].

Отже, особливості духовного занепаду підкреслюють антагоністичний характер трансформації соціуму, який не можна змінити превентивними методами. He варто також намагатися змінити морально-духовний клімат у державі силою, примусом, тиском. Наша історія має достатньо таких прикладів, які тільки засвідчували поглиблення духовної кризи як на рівні окремої особистості, так і суспільства в цілому. М. Семененко у зв'язку з цим підкреслює, що в принципі неможливо змінити силою або покараннями морально-духовний мікроклімат, оскільки «це під силу лише колективним діям сім'ї, церкви, школи, дошкільних закладів, засобів масової інформації, літератури, мистецтва за умови, якщо вони керуватимуться в своїй діяльності релігійно-моральними принципами - любов'ю до ближнього, не насиллям, милосердям, товариськістю, взаємодопомогою. Аби поліпшити економічний, соціальний і духовний стан українського суспільства, необхідне постійне моральне самовдосконалення...» [10,с.99]. На нашу думку саме на необхідності морального самовдосконалення особистості сьогодні слід робити наголос, оскільки в духовності особистості дістають свого вираження ступінь задоволення потреб людини як споживача матеріальних і духовних благ; рівень правової і соціальної захищеності, рівень політичних свобод. У зв'язку з чим першочерговим завданням освітянської галузі повинно бути формування засобами освіти і виховання морально-ціннісного, творчого потенціалу молоді в умовах інформаційно-трансформаційного суспільства.

Наголошуючи що духовне буття сучасної людини визначається соціально-економічними, політичними ситуаціями з якими вона стикається, підкреслимо, що на духовному рівні неприйняття суспільних змін породжує духовну кризу. Проведений нами аналіз теоретико-методологічних аспектів дослідження духовної кризи особистості [ 14,с.76-80], а також аналіз соціально-економічних, політичних факторів, які спричиняють духовну кризу, підтверджує той факт, що ситуація здебільшого спричинена відсутністю чіткої індивідуальної і групової ідентичності в диференційованому українському соціумі, де поруч існують дві тенденції - тенденція до поглиблення нерівності й тенденція до соціальної гомогенізації. Отже, сьогодні існує нагальна потреба в модернізації усієї соціокультурної системи. При цьому не варто забувати вислів К.Ясперса відносно того, що «по відношенню до дійсної ситуації окремої людини, кожна ситуація, яка сприймається узагальнено, є абстракцією, її опис - узагальнюючою типізацією; порівняно з нею в конкретній ситуації буде багато чого не вистачати і буде додаватись багато чого іншого, не досягаючи завершеного знання. Але образи ситуації слугують імпульсом, який знову примушує індивіда звертатися до того, що, по сутті, тільки і має значення» [ 15,с.304--305].

Виходячи з вище наведеного, підкреслимо, що для розвитку компонентів духовності необхідні насамперед своєрідні передумови у вигляді особливих психічних новоутворень, які складатимуть основу переходу до принципово нового рівня розвитку особистості. Такими передумовами є вищі почуття, а саме : практичні, інтелектуальні, естетичні і моральні почуття. Духовна криза викликана змістовною трансформацією цих почуттів викликає перебудову індивідуальних стосунків, відношення до себе, переоцінку життєвого шляху, відношення до світу у цілому. Переоцінка відношення до дійсності детермінується кардинальними перехідними процесами у розвитку соціуму, при цьому відношення до наявної ситуації, перебудова стосунків із оточуючим середовищем відбувається значно легше, якщо людина має усталені, у традиційному сенсі, моделі світосприйняття. Світосприйняття відповідає індивідуальній моделі світу особистості, а саме традиційним настановам сприйняття себе як суб'єкта життєдіяльності, інших людей, світу в цілому, динаміки змін які відбуваються як на рівні відповідних соціальних трансформацій, так і на рівні появи нових сенсів життя спричинених ними.

За умови відсутності у людини відчуття стабільності, вона втрачає впевненість, переживає болісні відчуття відстороненості, втрати сенсу існування, самотності. О.Тоффлер говорив, що біль від самотності не є новим. Ane самотність стала настільки поширена, що, як не парадоксально, вона стала досвідом, який уже багато хто набув [11,с.280]. Ми впевнені, що зростання кількості самотніх людей, що до речі підтверджують останні переписи населення України, є наслідком вище окреслених суспільно-економічних негараздів. Отже, посилаючись на О. Тоффлера, можна сказати, що в умовах сьогодення: «Бути самотнім - це не гріх; і в суспільстві, чия структура швидко дезінтегрується, це не повинно бути ганьбою» [ 11 ,С.283]. Проте, враховуючи, що не кожна людина усвідомлює природу своєї самотності, самотність як психічний стан що виявляється в ізольованості і дефіциті спілкування, засвідчує наявність внутрішньо-особистісних проблем, які як правило люди намагаються подолати усе життя, але спроби виявляються марними, не результативними. Негативно забарвлене сприйняття самотності здатне спричинити серйозні психосоматичні розлади, знизити рівень психологічної еластичності, духовно спустошити людину. Ми впевнені, що позитивно-безумовне самосприйняття у разі внутрішньо особистісної, міжособистісної або екзистенційної самотності, є одним з чинників подолання духовної кризи особистості (особливо у ситуації екзистенційної самотності). Вважаємо, що сьогодні, більш ретельну увагу необхідно приділяти проблемі екзистенційної самотності, яка засвідчує глибоку ізоляцію, пов'язану з самим існуванням людини в умовах переходу до інформаційного суспільства. Адже усвідомлення самотності свого екзистенційного існування породжує дискомфортний стан, страх самотності. Але попри все людина повинна знати себе, розуміти своє становище, усвідомлювати його причини і наслідки. Усвідомлення є прийняттям дійсності, свідоме саморегулювання своєї поведінки, поряд з спрямованістю на досягнення максимального із можливого, а також вольовий самоконтроль дозволяють людини обрати у кризовій ситуації найбільш ефективні стратегії і тактики подолання кризи. Внаслідок чого, на думку В.Заіки «...особистість може перейти на якісно новий спосіб життєдіяльності: те, що було причиною переживання, може перетворитися в результаті реакції подолання на внутрішній досвід, який регулює подальші принципи і програму життєдіяльності» [4,с. 102].

Зазначимо також, що «знання свого світу» дозволяє людині формувати відповідні до нього моделі світу, визначати особистісну спрямованість, що є запорукою подолання духовної кризи. Без цього духовний вакуум може продовжуватися довгі роки. Зрозуміло, що в складних умовах перехідного періоду, духовну кризу зумовлює також такий фактор, як висока напруга моральної свідомості, яка пов'язана з почуттям обов'язку, а саме з усвідомленням мінімізації не тільки задоволення основних потреб, а перш за все виконанням обов'язку перед сім'єю, суспільством. Разом з тим, на фоні підвищеної вразливості сприйняття дійсності, поступово зростає почуття відповідальності і почуття любові, що сприяє появі пошуку нових сенсів життя. Останнє на нашу думку є дуже важливим, оскільки як кардинальна світоглядна проблема людського існування, сенс життя усвідомлюється людиною як місце яке вона займає у світі, життєве призначення, цілі і змістовні аспекти поведінкової і мисленнєвої діяльності. Коли людина прагне і шукає сенс свого життя, вона починає виходити з кризової ситуації, вона стає духовно міцнішою, а отже здатною долати будь-які перешкоди і труднощі, навіть екзистенційну самотність. Реакція подолання характеризує особливості вирішення кризи. В.Заіка звертає увагу, що подолання кризового стану відбувається на когнітивному (інтелектуальному), емоційному, поведінковому і соціально-психологічному рівнях [4,с.і09].

На рівні інтелектуальної свідомості (розумової свідомості) духовна криза насамперед проявляється відповідною діяльністю людей, і тими інтелектуальними відчуттями які вона зумовлює. На цю закономірність звернув увагу Е.Фромм, підкреслюючи, що розум «...виникає із сполучення раціональної думки і почуття. Якщо ці дві функції розірвано, мислення деградує в шизоїдну інтелектуальну діяльність, а почуття - у невротичне пристрасне бажання завдати життю шкоди» [ 12,с. 147]. У цьому випадку, як зазначав Г.Маркузе, результатом є «...не пристосування, а імітація: безпосереднє ототожнювання індивіда із своїм суспільством, а через нього вже із суспільством у цілому» [9,с. 101 -- 102]. Тобто, набуті людьми здібності, певні знання, уміння та навички, певний рівень розумового розвитку і освіченості поступово втрачає сенс, оскільки люди втрачають можливість у практичній діяльності реалізовувати свій пізнавально-ког- нітивний потенціал.

Таким чином, викликана протиріччями внутрішньої моделі світу, духовна криза має свою симптоматику, яка насамперед виявляється у протиріччі смислової системи функціонування свідомості, її основних структурних компонентів. Небажання жити як раніше, небажання жити так як живуть інші люди, небажання жити взагалі є найвиразнішими проявами цих протиріч. Втрачаючи внутрішню свободу, відчуваючи недостатність духовних ресурсів задля того, щоб протидіяти деструктивним імпульсам, завдяки самонавіюванню і підвищеній емоційній вразливості людина починає відчувати патологію своєї нормальності. У зв'язку з цим, доречною згадати Е. Фромма який говорив, що окрім патологічних рис внутрішньої пасивності є й інші, важливі для розуміння нинішньої патології нормальності. А саме, зростаючий розрив між церебрально-інтелектуальною функцією та афективно-емоційним переживанням, тобто розрив між думкою й почуттям, розумом і серцем, істиною і пристрастю [ 12,с. 147]. Отже, усвідомлення наявних психологічних ресурсів, а саме їх обмеженість, небажання діяти в ситуації відсутності смислових орієнтирів життєдіяльності є на нашу думку ще одним фактором зумовлюючим появу духовної кризи. Проте враховуючи, що більшість людей, як наголошує

О. Колеснік, фактично не має чітких уявлень про свій внутрішній світ, в наслідок чого шукає смисл свого життя у зовнішньому світі, тоді як він перебуває у їх внутрішньому світі, самопізнання стає одним із основних чинників подолання духовної кризи особистості [8,с.60-61].

Втрачаючи в реальному житті ціннісні орієнтири ідентифікації з людьми, ми опиняємося в ситуації духовного вакууму. Для подолання духовної кризи особистість повинна бути спрямована на самовизначення у кризовій ситуації, яке дозволить змінити відношення до дійсності, сприйняти її такою як вона є, змінити стосунки з іншими людьми, виробити прийоми і способи самореалізації завдяки ідентифікації себе з іншими. При цьому не варто забувати, що на рівні суспільної духовної кризи, самовизначення може бути справжнім, як зазначав Г. Маркузе «...тією мірою, якою маси стають індивідами, вільними від пропаганди, навіювання ідей і маніпуляцій, здатними пізнати і осмислити факти та оцінити альтернативи. Інакше кажучи, суспільство буде раціональним і вільним тою мірою, якою воно організоване, витривале й відтворюється істотно новим історичним суб'єктом» [9,с. 128]. А отже, самопізнання зовнішнього «я», разом з прийняттям ситуації і переглядом своєї «я» концепції, обумовлюють проникнення вдумливого усвідомлення в царину Духу.

Ми впевнені, що в ситуації кризи самонавіювання може мати позитивний вплив. Людина повинна переконати себе що «час гоїть усі рани», а отже удар, який завдала доля надзвичайно болючий в даний момент, «зараз». Але час мінливий. І події які завдали душевних поневірянь поступово відійдуть у минуле, а отже і почуття, переживання поступово почнуть слабшати. При цьому дуже важливо щоб людина не поверталася подумки до подій що спричинили душевні страждання. Оскільки самозвинувачення тільки посилюють стан пригніченості, то розрив між думками і афектами має для людини певні негативні наслідки. А саме, як зазначав Е.Фромм «....веде до хвороби, до звичайної хронічної шизофренії, від якої починає страждати нова людина технотронної ери» [12,с.148]. Проте, в реальному житті наше ставлення до свого «я», до інших людей, до життя в цілому, завжди є емоційно забарвленим. Отже, якою б не була криза за своїм характером, насамперед необхідно намагатися подолати депресивний стан іншою, більш інтенсивною діяльністю.

Підкреслимо також необхідність визнання особистістю, того факту, що разом з постійним акцентуванням уваги на кризовому стані, одним із головних чинників її подолання є наявність у людини бажання усвідомити ситуацію, прийняти її як таку, адже тільки у цьому разі можливе усвідомлення необхідності самозміни задля подолання кризи. Дух у цьому випадку характеризує самоздійснення суб'єкта, його здатність до самотво- рення, самоактуалізації і самореалізації. Подальший духовний розвиток, як специфічна форма самовизначення особистості у світі, можливий лише за умови готовності суб'єкта до самозміни. Останнє можливе за наявності прагнення до особистого зростання. Саме тому, В. Андрущенко і Л. Губерський наголошують, що ситуація не є безнадійною, особливо якщо ми визнаємо наступне: «...1) процес перемін, спричинений проголошенням незалежності України, є об'єктивним, незворотнім, довготривалим; він не може бути іншим, ніж суперечливим; 3) внутрішні проблеми і суперечності примножуються викликами зовнішнього світу, зокрема, обумовленими такими процесами, як глобалізація та інформаційна революція; 4) суспільство приречене жити в системі перемін; 5) трансформаційний період - є єдиною реальністю, яка очікує всіх нас в найближчі роки і десятиріччя. А це означає, що ми маємо знайти в собі сили для визначення як загальної парадигми перемін, так і нової філософії підготовки людини до життя в трансформаційному суспільстві» [2,с. 14]. Адже, як зазначає Н.Г.Каралаш «досить трагічним є нереалізованіть людьми своїх внутрішніх духовних можливостей, що призводить до спрямування життя в площину ілюзорних форм життя. Для суспільства це обходиться мільонними втратами нездійсненних особистотей, насиченням повскденного буття такими негативними антисоціальними явищами як алкоголізм, наркоманія, проституція та ін., індивід дорогою ціною платить за свою нездійсненність» [6,с.36-38]. Саме тому, поштовх до внутрішньої досконалості, як зазначає В.Зуєв, повинні дати зовнішні фактори, а саме формування правового суспільства, проведення політичної і економічної реформи, здійснення на основі соціокультурних цінностей дійсної демократизації суспільства [5,с. 154].

духовний особистість менталітет

Список використаних джерел

1. Белл Д. Культурні суперечності капіталізму / Д.Белл // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч.посібннк; [упоряд. В.Лях]. - Київ.:Либідь, 1996. - С,251-274.

2. Губерський Л. Філософія як теорія та методологія розвитку освіти / Л.Губерський, В.Андрущенко. - К.: «МП Леся», 2008. - 516с.

3. Дьяур Г. Духовні цінності як характерні індикатори особистості / ГДьяур // Рідна школа. - 2006. - Вип. 10. - С.24-26.

4. Заіка В. Подолання кризових станів в умовах ініціювання особистих трансформацій / В.Заіка // Соціальна психологія. - 2009. - № 3. - С.101-110.

5. Зуев В.Н. Гуманизация обществознания (социально-философский анализ) / В.Н.Зуев. - К: Лыбидь, - 1992. - 201 с.

6. КараташН.Г. Криза духовності та ціннінихорієнтацій індивіда/Н.Г.Каралаш// Духовніть українства: Зб.наук.праць:Вип.ЖДПУ. - 2001. - Вип.З. - С.36-38.

7. Колеснік О. Психологічний шлях особистості та метод її духовного саморозвитку / О.Колеснік // Соціальна психологія. - №3 (23). - 2007. - С.78-93.

8. Колеснік О. Психологічний шлях особистості та метод її духовного саморозвитку / О.Колеснік // Соціальна психологія. - №4 (24). - 2007. - С.55-67.

9. Маркузе Г. Одновимірна людина. Дослідження ідеології розвинутого індустріального суспільства / Г.Маркузе // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч.посібник; [упоряд. В.Лях]. - Київ.: Либідь, 1996. - С.87-134.

10. Семененко М. На часі - політика моральності / М.Семененко // Віче. - №3 (84). - С,95-103.

11. Тоффлер О. Третя хвиля / О.Тоффлер // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч.посібник; [упоряд. В.Лях]. - Київ.: Либідь, 1996. - С, 275-334.

12. Фромм Е. Революція надії / Е. Фромм // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч.посібник; [упоряд. В.Лях]. - Київ.: Либідь, 1996.-С,135-192.

13. Ходаківський М. Громадянське суспільство і національна держава / М.Ходаківський // Віче. - 1998. - №9 (78). - С.34-46.

14. Щербакова І. Теоретико-методологічні спекти дослідження духовної кризи особистості / ІЩербакова // Вища освіта України. - 2009. -№4. - С.76-80.

15. Ясперс К. Смысл и назначение истории. / К.Ясперс; [пер. с нем.]. - М.: Политиздат, 1991. - 527 с.

Размещено на Allbest.ru