Проблеми копінг-поведінки в професійній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми копінг-поведінки в професійній діяльності

1. Концептуальні погляди на проблему копінг-поведінки у вітчизняній та зарубіжній психології.

Проблема опанування особистості важких життєвих ситуацій як теорія виникла в психології в другій половині XX ст. Активно розроблялася такими психологами як: Д. Амирхан, М. Голдфрид, Т. Дзурилла, С. Лазарус, А. Маслоу, Л. Мерфи, А. Нэзу, М. Перре и М. Ричердс, С. Фолькман.

У вітчизняній психології копінг-поведінка вивчається з кінця 90-х, тоді з'явилися перші публікації з проблеми опанування стресу в Росії. У російської психології в даний час все частіше використовують поняття «подолаючої поведінки». Іноді використовується і західний варіант терміну «копінг», копінг-поведінка. З їх точки зору копінг-поведінка передбачає індивідуальний спосіб подолання людини складної ситуації у відповідності з її значимостю в житті і з особистісно-средовищними ресурсами, які багато в чому визначають поведінку людини.

Термін «coping» вперше був використаний в 1962 р. Л. Мерфі у контексті прагнення індивіда вирішити певну проблему, яка, з одного боку, є вродженою манерою поведінки, а з іншого - придбаною, диференційованою формою поведінки.

Не дивлячись на деяку єдність поглядів на проблему подолаючої поведінки, поняття «копінг» інтерпретується по-різному у різних психологічних школах.

Перший підхід - неопсихоаналітичний. Копінг-процеси розглядаються як его-процеси, спрямовані на продуктивну адаптацію особистості у важких ситуаціях. Функціонування копінг-процесів передбачає включення когнітивних, моральних, соціальних та мотиваційних структур особистості в процесі опанування проблемою. У разі нездатності особистості до адекватного подолання проблеми включаються захисні механізми, які сприяють пасивній адаптації. Такі механізми визначаються як жорсткі, дезадаптивні способи опанування проблемою, що перешкоджають адекватній орієнтації індивіда в реальній дійсності. Інакше кажучи, копінг і захист функціонують на підставі однакових его-процесів, але є різноспрямованими механізмами у подоланні проблем.

Другий підхід визначає копінг як сукупність якостей особистості, що дозволяють використовувати відносно постійні варіанти відповіді на стресові ситуації. А. Биллингс і Р. Моос виділяють три способи опанування стресовою ситуацією:

1. Копінг, націлений на оцінку, - подолання стресу, що включає в себе спробу визначити значення ситуації і ввести в дію певні стратегії: логічний аналіз, когнітивна переоцінка та ін.

2. Копінг, націлений на проблему, - опанування стресом, що має метою модифікувати, зменшити або усунути джерело стресу.

3. Копінг, націлений на емоції, - подолання стресу, що включає в себе когнітивні, поведінкові зусилля, за допомогою яких людина намагається зменшити емоційне напруження і підтримати афективну рівновагу.

У третьому підході копінг виступає як динамічний процес, який визначається суб'єктивністю переживання ситуації і багатьма іншими чинниками. Основні положення концепції копиг-процесів у цьому підході були розроблені Р. Лазарусом, С. Фолкмоном. З виходом у світ книги Р. Лазаруса «Психологічний стрес і копінг-процеси» в 1966 році почалася поступова зміна моделі стресу, розробленої Р. Сельє, у бік розгляду копінга в якості центральної ланки стресу, а саме - як стабілізаційного чинника, який може допомогти особистості підтримати психосоціальну адаптацію в період впливу стресу.

Таким чином, «копінг», або «подолання стресу», розглядається як діяльність особи для підтримки або збереження балансу між вимогами середовища і ресурсами, що відповідають цим вимогам.

На думку Р. Лазаруса, і З. Фолькмана копінг виступає як динамічний процес, який визначається суб'єктивністю переживання ситуації і багатьма іншими чинниками. Психологічне подолання стресу визначається як когнітивні й поведінкові зусилля особистості, спрямовані на зниження впливу стресогенних факторів. В рамках цієї моделі психологічна адаптація забезпечується за допомогою особистісно-середовищної взаємодії, у процесі якої виявляються індивідуальні тенденції, що актуалізуються в стресових ситуаціях на когнітивному, емоційному та поведінковому рівнях організації особистості.

Взаємодія середовища і особистості по Р. Лазарусу і С. Фолкману регулюється двома ключовими процесами: когнітивною оцінкою і копінгом. Р. Лазарус і С. Фолкман виділяють наступні стадії когнітивної оцінки: первинну і вторинну. Спочатку стрес сприймається і оцінюється в таких суб'єктивних параметрах, як масштаб загрози або пошкодження, які приписуються події, або оцінка масштабів її впливу. За сприйняттям і оцінкою стресора слідують навантажувальні емоції. Далі включаються більш складні процеси регулювання поведінки: цілі, цінності і моральні принципи. В результаті особистість свідомо обирає і ініціює дії для подолання стресової події.

Стадії оцінки можуть відбуватися незалежно та синхронно. Р. Лазарус вважає, що характер оцінки є важливим чинником, який детермінізує тип подолання стресорів і процес опанування. У випадку невдалого копінга стресор зберігається і виникає необхідність подальших спроб подолання стресу.

Структуру копінг-процесу можна представити таким чином: стресовий вплив - когнітивна оцінка - виникнення емоції - вироблення стратегії подолання - оцінка результату дій.

Таким чином, стрес починається відразу після сприйняття і когнітивної оцінки стресової події. Залежно від того, як вона буде розцінена індивідом практично одночасно виникають відповідні емоції. Індивід оцінює свої можливості щодо подолання стресу і у відповідності зі своїми уявленнями, знаннями і перевагами здійснює власне копінг. Після цього знову відбувається оцінка ситуації і результату обраної поведінки.

На думку С. Фолькмана і Р. Лазаруса, копінг виконує дві основні функції:

1) регуляція емоцій;

2) управління проблемами, що викликають дистрес. Обидві ці функції здійснюються в більшості стресових ситуацій. Їх кількісне співвідношення залежить від того, як оцінюються стресові ситуації. Оцінка того, що відбувається грає важливу роль в процесі еволюції людини, від неї залежить інтенсивність і характер емоцій, які відчуває людина, зустрічаючись з проблемами.

У своїй теорії Р. Лазарус виходить більшою мірою із суб'єктивного сприйняття і переживання стресу і приділяє особливу увагу когнітивним процесам і когнітивнім оцінкам. При цьому він не розглядає стресори і способи подолання їх з точки зору об'єктивних ситуацій і, зокрема, об'єктивно неконтрольованих ситуацій, на які неможливо впливати з об'єктивних причин.

Навпаки, М. Перре та М. Ричердс вважають, що в залежності від об'єктивних можливостей щодо зміни ситуації будується і поведінка людини. Якщо на стресор об'єктивно можливо впливати, то спроба индивіда вплинути на нього буде адекватною копінговою реакцією. Якщо з об'єктивних причин індивід не може вплинути і змінити ситуацію, то адекватним функціональним способом подолання буде уникнення. Якщо людина об'єктивно не може ні уникнути ситуації, ні вплинути на неї, то функціонально адекватною копінговою реакцією буде когнітивна переоцінка ситуації, додання їй іншого значення.

Адекватний копінг припускає адекватне сприйняття особливостей ситуації. Неадекватна оцінка ситуації призводить до неадекватним емоціям, які у свою чергу порушують адаптивні реакції організму. Таким чином, успішна адаптація можлива тільки тоді, коли суб'єкт може об'єктивно і в повному обсязі сприймати стресор.

М. Перре у своїх дослідженнях відзначав, що більш ефективно долають стрес, виявляючи при цьому більш високі показники психічного здоров'я, ті люди, які найчастіше керуються правилами поведінки, відповідними об'єктивними ознаками та особливостями ситуації - контрольованість, змінюваність, негативна значущість події. Виявилося також, що особи, схильні до депресії, наприклад, не здатні активно впливати навіть на ті стресори, що піддаються впливу та керованню. Депресивно хворі недооцінюють контрольованість та мінливість стресорів, і тому більш пасивні в поведінці опанування стресом.

Продуктивним також є підхід до вивчення механізмів регуляції стресу як адаптаційного процесу з позицій і в напрямку оцінки структурних компонентів адаптації, представлених в роботі С.О. Шапкіна і Л.Г. Дикої. У механізмі поведінки опанування стресом автори виділяють наступні компоненти:

- активаційний компонент, пов'язаний з органічними і функціональними витратами, спрямованими на досягнення значимих для суб'єкта цілей і компенсацію факторів, перешкоджають досягненню цих цілей;

- когнітивний компонент, основу якого складають перебудови в когнітивних системах діяльності, що спрямовані на вироблення найбільш ефективних способів переробки інформації, необхідної для адаптації;

- емоційний компонент, що відображає динаміку емоційних переживань - суб'єктивних індикаторів ефективності процесу адаптації;

- мотиваційно-вольовий компонент, який забезпечує координацію всіх інших компонентів у напрямку реалізації значущих для суб'єкта цілей.

Даний підхід у вивченні механізмів регуляції стресу дозволяє аналізувати цей процес з позицій його системної детермінації.

Не менш важливий внесок до розвитку психології стресу зробили А. Незу, Т. Дзурілла, М. Голдфрід. Вони першими описали процес розв'язання соціальних проблем або копінг-процес. Це стало теоретично важливим моментом у вивченні формування активного опанування поведінки - стратегій вирішення проблем. Активне вирішення проблем є когнітивно-поведінковим процесом, в результаті якого формується загальна соціальна компетентність особистості.

Вище зазначені дослідники виділили п'ять компонентів копінг-процесу:

1. Орієнтація в негаразди, підключення когнітивного і мотиваційного компонентів для загального ознайомлення.

2. Визначення та формулювання проблеми, її опів в конкретних термінах та ідентифікація специфічних цілей.

3. Генерація альтернатив, розбір численних можливих варіантів вирішення проблеми.

4. Вибір оптимального варіанту вирішення проблеми.

5. Виконання рішення з подальшою перевіркою, підтвердженням його ефективності.

Таким чином, копінг-поведінка визначається як «безупинно мінливі когнітивні і поведінкові спроби впоратися із специфічними зовнішніми та / або внутрішніми вимогами, які оцінюються як надмірні або перевищують ресурси людини». Автори підкреслюють, що копінг - це процес, який весь час змінюється, оскільки особистість і середовище утворюють нерозривний, динамічну взаємозв'язок і роблять один на одного взаємний вплив.

Визначаючи поведінку опанування стрессом, як адаптивні дії, цілеспрямовані і потенційно усвідомлені, Р. Лазарус і Х. Кохен виділили п'ять основних завдань копінга:

1. мінімізація негативних впливів обставин і підвищення можливостей відновлення;

2. терпіння, пристосування або регулювання, перетворення життєвих ситуацій;

3. підтримку позитивного «образу Я», впевненості у своїх силах;

4. підтримку емоційної рівноваги;

5. підтримку, збереження достатньо тісних взаємин з іншими людьми.

Успішність подолання залежить від реалізації перерахованих завдань. Копінг-поведінка оцінюється як успішна, якщо вона: усуває фізіологічні і зменшує психологічні прояви напруги; дає особистості можливість відновити достресову активність; оберігає індивіда від психічного виснаження. Дослідники також відзначають, що важливу роль у подоланні стресу грає соціокультурне середовище, яке привертає людину до прояву реакції на стрес тим або іншим чином.

Особливості цього середовища визначають вибір способів поведінки для подолання стресу в залежності від характеру ситуації, соціального статусу людини, національних та інших особливостей, які можуть стати як ресурсом для подолання, так і джерелом стресу.

Отже, копінг - це те, що робить людина, щоб впоратися зі стресом: він об'єднує когнітивні, емоційні та поведінкові стратегії, які використовуються, щоб впоратися з запитами повсякденного життя. Думки, почуття і дії утворюють копінг-стратегії, які використовуються в різному ступені у певних обставинах. Таким чином, копінг - це «поведінкові і когнітивні зусилля, застосовувані індивідами, щоб впоратися з взаєминами людина-середовище».

2. Характеристика основних поведінкових стратегій подолання стресу

Науковий аналіз вітчизняної та зарубіжної психології представляє широкий діапазон класифікацій стратегій подолання стресу. Більшість класифікацій побудовано навколо двох запропонованих Р. Лазарусом і С. Фолкманом модусів психологічного опанування стресом, спрямованого на:

1. вирішення проблеми;

2. зміна власного стану та установок щодо ситуації.

Проблемно-орієнтований копінг вважається більш ефективною стратегією, а емоційно сфокусований копінг ефективний лише в тих випадках, коли неможливо змінити ситуацію.

Крім дихотомічної типології стратегій подолання стресу існують і більш розгорнуті варіанти їх класифікації. Так, вітчизняні психологи І. Г. Сизова і С. І. Филипченкова, на підставі експериментальних досліджень визначили базові і функціонально - ситуативні стратегії подолання:

1. конструктивні перетворюючі стратегії;

2. конструктивні пристосувальні стратегії;

3. Неконструктивні пристосувальні стратегії.

Класифікація видів стратегій подолання стресу, розроблена В.А. Бодровим, заснована на систематизації за ознаками найбільш типових стратегій подолання стресу:

а) превентивної, оперативної, комплексної спрямованості впливів;

б) орієнтованості прийомів регулювання поведінки на власні емоційні переживання, реакції і установки відносно стресогенних ситуацій, на вирішення проблеми або на поведінку щодо уникнення важких ситуацій;

в) активності або пасивності форм подолання;

г) характеру мобілізованих на подолання особистих ресурсів.

У класифікації копінгових відповідей, запропонованих Р. Лазарусом і С. Фолкманом, спочатку все різноманіття копінг-стратегій, які використовує особа, поділялося на дві категорії: дії, спрямовані на себе, і дії, спрямовані на навколишнє середовище.

Група стратегій, спрямованих на себе, складається переважно з когнітивних та інтрапсихічних способів подолання стресу:

ь пошук інформації: зосередження уваги, візуалізація, запам'ятовування і т.д.

ь подавлення інформації: відволікання уваги, поступове «зникнення» інформації, пошук відволікаючих думок або занять;

ь переоцінка: зміна або заміна оцінок, порівняння з іншими, знаходження нового уявлення щодо подій, що відбуваються;

ь пом'якшення: пом'якшувальні способи поведінки, націлені на згладжування емоцій, через когнітивні зусилля або інструментальні дії;

ь самозвинувачення: «самокаральна» когнітивна поведінка, тобто внутрішня активність, спрямована на самозвинувачення, самокритику або жалість до себе;

ь обвинувачення інших або екстрапунітивні реакції: агресивне обвинувачення інших людей або обставин, прояв гніву.

Друга група стратегій являє собою інструментальні спроби подолання стресу, спрямовані на навколишнє середовище:

ь стратегії подолання в умовах, які створюють загрозу психологічного благополуччя особистості і неоднозначних ситуаціях: активний, інструментальний вплив на стресор: спроби впливати або протистояти впливу іншої людини; в неоднозначних ситуаціях - активне розслідування джерела стресу; ухильна поведінка: догляд або віддалення від джерела стресу; пасивна поведінка: коливання, очікування або відставка;

ь стратегії подолання в ситуаціях втрати або невдачі: дії, спрямовані на запобігання втрати, що насувається або відмови; дії, спрямовані на переорієнтацію з значимих об'єктів, пошук джерел еквівалентної заміни; пасивна поведінка: очікування, коливання або відставка.

Пізніше Р. Лазарус і С. Фолкман класифікують стратегії подолання вже у відповідності з виділеними ними двома основними функціями копінга:

1. копінг, «сфокусований на проблемі», спрямований на усунення стресової зв'язку між особистістю і середовищем;

2. копінг, «сфокусований на емоціях», спрямований на управління емоційним стресом.

Необхідність врахування обох функцій автори обґрунтовують наявністю емоційного, когнітивного і поведінкового компонентів переживання стресу, які утворюють різноманітні комбінації.

При цьому С. Фолкман виділяє активну і пасивну копінг-поведінку: активна копінг-поведінка - це поведінка, спрямована на усунення або уникнення загрози, така поведінка призначена для зміни стресового зв'язку з фізичним або соціальним середовищем; пасивна копінг-поведінка - це інтрапсихічні форми подолання стресу, які відносяться до захисних механізмів, призначених для зниження емоційного напруження раніше, ніж зміниться ситуація.

Іншими словами, активна форма копінг-поведінки, або активне подолання, являє собою цілеспрямоване усунення або зміну впливу стресової ситуації, ослаблення стресового зв'язку особистості з навколишнім середовищем.

Пасивна копінг-поведінка визначається як сукупність інртапсихічних способ подолання стресу з використанням різних механізмів психологічного захисту, які спрямовані не на зміну стресової ситуації, а на редукцію емоційної напруги.

С. Фолкман і Р. Лазарус визначили 8 видів ситуативно-специфічних копінг-стратегій: планомірне рішення проблем; позитивна переоцінка; прийняття відповідальності; пошук соціальної підтримки; конфронтація; самоконтроль; дистанціювання; уникнення.

Дослідження С. Фолкмана при вивчені поведінки подолання стресу у різноманітних стресових ситуаціях, показали, що в цілому процеси подолання є «швидше мінливими, ніж стабільними», але деякі стратегії подолання виявляли відносну стійкість незалежно від ситуацій. Наприклад, з'ясувалося, що стратегія «позитивна переоцінка» найбільш тісно пов'язана з особистими факторами, у той час як сфокусовані на проблемі стратегії «конфронтація», «пошук соціальної підтримки» і «планомірне вирішення проблеми» найбільшою мірою залежали від ситуації.

Одним із важливих компонентів формування адекватного, адаптивного подолання стресових ситуацій або активної копінг-поведінки є стратегія «планомірного вирішення проблем». Дана поведінкова стратегія сприяє появі і подальшому розгляду широкого кола альтернативних варіантів вирішення проблеми.

При формуванні дезадаптивної поведінки однієї з провідних є копінг-стратегія «уникнення». Її використання обумовлено недостатністю розвитку особистісно-средовищних копінг-ресурсів і навичок активного вирішення проблем. Однак, копінг-стратегія «уникнення» може носити адекватний або неадекватний характер залежно від конкретної стресової ситуації, віку індивіда і актуального стану ресурсної системи особистості. Разом з тим, при вивченні взаємозв'язків здоров'я, критичних життєвих подій, соціальної підтримки і копінга, було виявлено, що особи, які залишаються здоровими при впливі стресу, частіше використовували стратегію «уникнення». При цьому сімейне оточення діяло як фактор резистентності до стресу.

В протилежність викладеної вище позиції Д. Амірхан вважав, що вибір індивідом тих чи інших копінг-стратегій є досить стабільною характеристикою, що зберігається протягом усього життя та мало залежить від типу стресора. Він позначив їх як базисні стратегії поведінки людини і об'єднав в три групи: рішення проблеми; пошук соціальної підтримки; уникнення проблеми.

1. Стратегія вирішення проблем - це активна поведінкова стратегія, при якій людина намагається використовувати всі наявні в нього особисті ресурси для пошуку можливих способів ефективного вирішення проблеми.

2. Стратегія пошуку соціальної підтримки - це активна поведінкова стратегія, при якій людина для ефективного вирішення проблеми звертається за допомогою і підтримкою до навколишнього його середовища: родини, друзів, значущим іншим.

3. Стратегія уникнення - це поведінкова стратегія, при якій людина намагається уникнути контакту з навколишньою її дійсністю, ухилитися від рішення проблем.

Вітчизняний психолог Л. Собчик також вважає, що тип реагування в стресових ситуаціях являє собою «продовження провідної індивідуально-особистісної тенденції», що базується на типі вищої нервової діяльності, є вродженою, генетично обумовленою характеристикою.

Л. Пирлинг і С. Скулер одними з перших провели низку досліджень, в яких була зроблена спроба виміряти копінг-поведінку здорових дорослих людей в стресових ситуаціях. Використовуючи метод інтерв'ю, вони виділили три основних копінг-стилів, відповідних основним сферам психічної діяльності: поведінкові відповіді, які впливають на ситуацію; відповіді, що змінюють значення або оцінку ситуації; відповіді, націлені на контроль негативних відчуттів.

Було відмічено, що більшість людей схильні застосовувати різні стратегії, переходячи від когнітивних стратегій до емоційно-сфокусованим, і навпаки. При цьому для успішного виходу з стресовій ситуації необхідно пропорційне представництво кожного із зазначених видів копінга. Таким чином, яка з стратегій «хороша чи погана», залежить від ситуації і може змінюватися у ході розвитку ситуації.

В цілому, більшість дослідників дотримуються єдиної класифікації способів поведінки подолання стресових ситуацій:

1) копінг-стратегії, що впливають на ситуацію;

2) когнітивні стратегії, спрямовані на переоцінку ситуації;

3) зусилля, спрямовані на зняття емоційної напруги.

Таким чином, копінг-поведінка - це стратегії дій, що вживаються людиною в ситуаціях психологічної загрози фізичного, особистісного і соціального благополуччя, здійснювані у когнітивній, емоційній сферах функціонування особистості і ведуть до успішної або менш успішної адаптації.

Копінг-поведінка - це, з одного боку, індивідуальна стійка особистісна структура, тобто набір певних, відповідних індивідуально-особистісних характеристикам та емоційно-динамічним властивостям індивіда варіантів поведінки і реагування в стресових ситуаціях. З іншого боку, - це широкий спектр різноманітних стратегій подолання стресу, якими особа може маніпулювати в залежності від зовнішніх обставин, умов діяльності та індивідуальних цілей. Чим активніше і різноманітніше буде вибір, тим вище її адаптаційний потенціал, і тим успішніше відбувається психологічна адаптація особистості.

В даний час все більш актуальним стає вдосконалення та розробка більш точних методів вимірювання поведінки подолання стресу, а також використання різноманітних підходів до його вимірів, включаючи якісні методи. На сьогоднішній день найбільш відомими і апробованими методиками для вимірювання копінг-поведінки є: «Індикатор копінг-стратегій» Д. Амірхана, «Копінг-тест» Лазаруса, опитувальник Е. Хайма, мтодика «SACS» Хобфолла.

3. Психологічні особливості професійної діяльності працівників МНС України, як джерела екстремального досвіду

копінг поведінка стрес надзвичайний

Однією з багатьох характеристик сучасного суспільства є наростання частоти і масштабів появи ризико небезпечних ситуацій. Діяльність фахівців багатьох професій екстремального профілю пов'язана з впливом на них стрес-факторів, оскільки вона здійснюється в умовах виникнення різних проблемних ситуацій, які визначають високий рівень складності, небезпеки і відповідальності виконання професійних завдань. Проведені в різних напрямках широкі соціально-гігієнічні й психологічні дослідження показують, що збільшується кількість професій і видів праці, у ході яких працюючі зазнають все більших психологічних перевантажень. Саме праця пожежних і відноситься до цієї категорії професій.

Пожежники-рятувальники виконують рятувальні роботи, пов'язані з пожежогасінням, з повенями, з природними катастрофами та іншими непередбаченими нещасними випадками, а також займаються ліквідацією наслідків нещасних випадків. Рятувальна робота небезпечна і вимагає довірчого співробітництва - неправильне рішення або поведінка може поставити під загрозу здоров'я, життя або майно самого рятувальника, або здоров'я, життя або майно інших людей.

У сучасних умовах праця пожежних стала набагато складніша, напруженіша і небезпечніша, так як повсюдно пов'язана із застосуванням різних технічних засобів, зброї та спеціальної техніки. Робота пожежних частин пов'язана зі значною фізичною і нервово-психічною напругою, викликаною високим ступенем особистого ризику, відповідальністю за людей і збереження матеріальних цінностей, з необхідністю ухвалення рішення в умовах дефіциту часу. Дії, які часом вимагаються від працівника МНС України, повинні бути максимально ефективними, чіткими, добре налагодженими і скоординованими. В екстремальній ситуації час має вирішальне значення на її результат. Дії спеціаліста в цій ситуації повинні бути спрямовані на максимально ефективне використання кожної секунди. При роботі в умовах ліміту і дефіциту часу мобілізуються внутрішні резерви людини, приводиться в дію ряд механізмів, покликаних забезпечити подолання труднощів, що виникають і відбувається перебудова способу діяльності. Однак, якщо потік інформації стає надто великим і продовжується тривалий час, можливий «зрив», викликаний перенапруженням нервової системи. Невротичні «зриви», що виникають в умовах безперервної діяльності, лімітованої в часі, а також при роздвоєння діяльності, як показав у своєму дослідженні Ф.Д. Горбов, проявляються в пароксизмах свідомості і оперативної пам'яті, наслідки яких можуть бути різні: можливо не тільки ненадання допомоги постраждалим, але й погіршення стану здоров'я людей.

Крім того, діяльність пожежних протікає у вкрай несприятливих умовах, які характеризуються підвищеною температурою, наявністю токсичних речовин у навколишньому середовищі, що вимагає застосування засобів індивідуального захисту. А періодичні цілодобові чергування є порушенням нормального режиму сну і неспання, що сприяє розвитку патологічних процесів. Порушення ритму праці і відпочинку, відпочинку і сну може призвести до ряду соматичних захворювань, таких як розлади серцево-судинної системи, розлади шлунково-кишкового тракту та ін. Ці обставини сприяють не тільки розвитку стомлення, негативних функціональних станів, але і можуть бути причиною захворювань і травматизму.

Фахівець галузі МНС повинен уміти користуватися рятувальним устаткуванням, знати техніку безпеки, вміти працювати на висоті. Необхідно володіти відмінним здоров'ям, високою витривалістю, фізичною силою.

Представник даної професії повинен знати правила надання першої медичної допомоги, володіти міцною психікою, високою стійкістю до стресів - адже події розвиваються непередбачувано, також гарантія порятунку всіх людей відсутня, адже не завжди вдається врятувати потерпілих, іноді вони гинуть на очах, і це треба пережити.

Діяльність пожежних супроводжується несприятливим впливом фізичних, хімічних, психологічних та інших патогенних факторів, що викликають виражений фізіологічний і психоемоційний стрес.

Найбільш поширеними стресогенними факторами в трудовій діяльності є:

1. семантичні: дефіцит інформації, суперечливість інформації, суб'єктивна складність завдання, низька суб'єктивна ймовірність надходження і сприйняття інформації, суб'єктивна небезпеку ситуації, надмірність інформації, суб'єктивна невизначеність моменту пред'явлення інформації;

2. тимчасові: дефіцит часу, високий темп пред'явлення інформації, аритмичность пред'явлення інформації, невизначеність часу, зростаючий інформаційний потік;

3. організаційні: низька об'єктивна ймовірність пред'явлення інформації, об'єктивна невизначеність моменту пред'явлення інформації, неправильний вибір необхідної інформації, відволікання уваги, поєднана діяльність, об'єктивна небезпеку ситуації.

Істотним є те, що всі ці три групи стресогенних факторів незмінно присутні у професійній діяльності працівників МНС України, тим самим, сприяючи умовам її екстремальності.

Екстремальні умови характеризуються сильним травмуючим впливом подій, подій і обставин на психіку співробітника. Цей вплив може бути потужним і однократним при загрозі життю і здоров'ю, вибухи, обваленнях споруд і т. п., або багаторазовою, що вимагає адаптації до постійно діючим джерел стресу. Такий вплив характеризується різним ступенем раптовості, масштабності, може служити джерелом як об'єктивно, так і суб'єктивно обумовленого стресу.

Специфічним стресогенним чинником для професійної діяльності пожежних є режим тривожного очікування при несенні добового бойового чергування. У деяких пожежних хвилювання, викликане очікуванням пожежі, супроводжується реакцією, яка може перевершувати реакцію, що виникає в період бойових дій. Під час своєї робочої зміни пожежник-рятувальник знаходиться в стані постійної готовності, щоб у разі виникнення кризової ситуації поспішити на місце події для її вирішення. Таке постійне очікування виснажує особистісні ресурси, які часто не встигають поновлюватися.

Коли надходить сигнал тривоги, чергові бійці повинні за 20 секунд надіти спеціальний одяг, після чого негайно сісти в машину і виїхати. Від того, як швидко прибуде машина на місце події, часто залежать життя багатьох людей. По приїзду пожежні визначають, що і де горить, які дії слід робити.

Необхідно за півтори-дві хвилини розгорнути пожежні рукави і підключити їх до локального джерела води, якщо такий є, або до цистерни. Гасіння вогню може тривати від декількох хвилин до декількох діб. Якщо прибулих сил для боротьби з вогнем не вистачає, викликається підмога. Після ліквідації спалаху начальник караулу повинен доповісти в частину по рації про результати операції, скласти акт.

До суб'єктивних причин стресу відносяться: недостатня досвідченість, психологічна непідготовленість, низька емоційна стійкість.

Робота фахівців МНС України пов'язана з великими фізичними навантаженнями, які викликані високим темпом роботи при евакуації постраждалих, розбирання конструкцій і устаткування, прокладанні рукавних ліній, роботі з пожежно-технічним обладнанням, евакуації матеріальних цінностей тощо. У цих умовах пожежні-рятувальники працюють у спеціальному спорядженні. Тільки стандартне обмундирування пожежного важить близько 30 кг, а з ним необхідно спускатися по спеціальній жердині до машини, швидко пересуватися, маневрувати під час пожежі, пішки піднятися на верхні поверхи. Іноді доводиться працювати в незвичних позах, в умовах обмеженого простору, в непридатною для дихання середовищі при вазі протигаза до 15 кг. Сильна щільність диму може обмежувати видимість навколо.

Важка фізична робота в умовах високої температури і вологості може викликати порушення водно-сольового балансу, терморегуляції організму, головні болі, небажання рухатися, загальмованість реакції.

Зниження концентрації кисню і наявність продуктів горіння отруйливо діє на організм працівників.

О.В. Осіпов приводить наступні дані: працівникам пожежно-рятувальних служб доводиться діяти в екстремальних умовах: експериментальні дослідження показали, що після чергувань з гасіння пожеж працездатність особового складу знижується до 76%. При цьому показники оцінки стомленості після добових чергувань з гасіння пожеж коливаються від 54 до 68 відн. од., що відповідає п'ятій та шостій категоріям важкості праці. Динаміка працездатності та ступінь стомлення особового складу пожежної охорони з урахуванням особливостей оперативно-службової діяльності свідчать про те, що праця пожежного за критеріями тяжкості належить до категорій важкої і дуже важкої праці.

Таким чином, праця пожежних пов'язана з великою емоційністю, зумовлена великими фізичними навантаженнями, труднощами, зумовленими необхідністю проведення робіт в обмеженому просторі, наявністю несподіваних і раптово виникаючих перешкод, що ускладнюють виконання бойових завдань, тому тема впливу психічних станів пожежних на їхню професійну діяльність.

Висока емоційність пожежних зумовлена наступними особливостями їхньої діяльності:

- безперервним нервово-психічним напруженням, викликаним систематичною роботою в незвичайному середовищі, постійною загрозою життю й здоров'ю, негативними емоційними впливами;

- великими фізичними навантаженнями, пов'язаними з демонтажем конструкцій і устаткування, прокладкою рукавних ліній, робота з пожежним устаткуванням різного призначення, виносом матеріальних цінностей, високим темпом роботи;

- необхідністю підтримувати інтенсивність і концентрацію уваги, щоб стежити за зміною обстановки на пожежі, тримати в полі зору стан численних конструкцій, технологічних агрегатіві установок у процесі виконання бойового завдання на палаючому об'єкті;

- труднощами, зумовленими необхідністю проведення робіт в обмеженому просторі, що ускладнюють дії, порушуючи звичні способи просування, робочі пози;

- високою відповідальністю кожного пожежного за відносної самостійності дій і рішень з порятунку життя людей, дорогого устаткування;

- наявністю несподіваних і раптово виникаючих перешкод, що ускладнюють виконання бойового завдання.

Отже, аналіз літератури показав, що професія працівника МНС України має специфічні особливості, основними з яких є: високий рівень небезпеки, високий рівень травматизації, високий рівень стресогенності, ризикованість, високий рівень відповідальності, невизначеність ситуації, дії в умовах обмеженого простору і дефіциту часу. Все це і зумовлює розвиток високих вимог до професійно важливих якостей пожежних-рятувальників.

Висновки

Проведений теоретичний аналіз наукової психологічної літератури дозволив констатувати наступне.

Проблемою опанування особистістю важких життєвих ситуацій займалися такі видатні автори психологічних праць: Д. Амирхан, М. Голдфрид, Т. Дзурилла, С. Лазарус, А. Маслоу, Л. Мерфи, А. Нэзу, М. Перре и М. Ричердс, С. Фолькман. Вони підкреслюють, що копінг-поведінка або совладаюча поведінка визначається як поведінка, що спрямована на усунення або зменшення сили впливу стресогенного фактора на особистість. По Р. Лазарусу психологічне призначення копінг-поведінки полягає в тому, щоб краще адаптувати людину в ситуації, допомагаючи їй опанувати, ослабити або пом'якшити її вимоги.

Вітчизняні дослідники поняття «Копінг-поведінка» інтерпретують як поведінку опанування або психологічне подолання. Копінг - це діяльність особи по підтримці або збереженню балансу між вимогами середовища і ресурсами, що задовольняють ці вимоги. Вона включає когнітивну, емоційну і поведінкову складові, що зменшують стресове напруження.

Під копінгом в практичному сенсі розуміють стратегії, які використовуються індивідуумами для досягнення адаптивного функціонування або пристосування.

Виходячи з наукового аналізу психологічної літератури існує 8 видів ситуативно-специфічних копінг-стратегій: планомірне рішення проблем; позитивна переоцінка; прийняття відповідальності; пошук соціальної підтримки; конфронтація; самоконтроль; дистанціювання; уникнення.

С. Хобфоллом копінг-стратегії розглядаються як специфічні поведінкові конкретизації процесів довільного контролю над дією.

С. Хобфолл пропонує розглядати в копінг-поведінці шість осей: просоціальная / антисоціальну спрямованість, пряму / непряму поведінку, пасивну / активну поведінку.

Екстремальний характер професійної діяльності працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України, обумовлений високим рівнем професійного стресу, відповідальності, ризикованістю, невизначеністю ситуації, діями в умовах обмеженого простору і дефіциту часу, що призводить до зниження ефективності їхньої професійної діяльності в стресових ситуаціях і визначає необхідність формування адаптивних типів копінг-поведінки у вигляді копінг-стратегій і моделей поведінки.

Размещено на Allbest.ru

...