Психологічні особливості формування мовлення глухих і слабочуючих дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Психологічні особливості формування мовлення глухих і слабочуючих дітей

1. Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху

мовлення дитина слабочуючий

Серед факторів, які впливають на розвиток мовлення дитини, що страждає порушенням слуху, як найбільш важливі можна виділити наступні:

а) ступінь зниження слуху -- чим гірше дитина чує, тим гірше говорить;

б) час виникнення порушення слуху -- чим раніше воно виникло, тим більш важким є розлад мовлення;

в) умови розвитку дитини після виникнення ураження слуху: чим раніше розпочинаються спеціальні заходи для збереження і виховання нормального мовлення, тим кращі результати;

г) загальний фізичний і психічний розвиток слабочуючої дитини -- дитина фізично міцна, психічно повноцінна, активна, буде володіти більш розвиненим мовленням, ніж фізично ослаблена, пасивна, і тим більше, психічно неповноцінна.

Спілкування глухих дітей дошкільного віку з оточуючими дорослими (найчастіше батьками) відбувається за допомогою предметних дій, природних жестів, міміки та інших немовленнєвих засобів з голосовими реакціями, невіднесеним лепетом. Кількість засобів немовленнєвого навчання з віком у глухих дошкільників розширюється: стає більше природних жестів, деякі з них діти вигадують самі або навчаються у дорослих. Розвиваються різноманітні погляди, спостережливість, увага до міміки дорослих.

У ранньому віці відмінності у мовленні глухих та дітей з важкою туговухістю не виражені, більш помітні вони стають після чотирьох років.

Слабочуючі діти відрізняються від глухих тим, що у них навіть без спеціального навчання збільшується кількість слів, хоч і не схожих на слова, якими користуються діти, які чують.

Зв'язок часу виникнення глухоти та стану мовлення (за Ф.А. Рау)

2. Види мовлення, якими користуються діти з вадами слуху

Розвиток мовленнєвої діяльності дітей з вадами слуху включає:

Продуктивні види мовлення:

усне

письмове

дактильне

жестове

Рецептивні види мовлення - зорове сприйняття

глобальне читання

сприйняття дактильної та жестової мови

читання з губ

слухо-зорове сприйняття

слухове сприйняття (з апаратурою)

Глобальне читання - зорове сприйняття слів глухими, починається з нерозчленованого сприймання та впізнавання табличок, спочатку за кольором, фактурою, потім - за першою літерою і т.д. Співвідношення табличок з різними предметами та діями дає поняття про їх сигнальні функції. Згодом діти навчаються виділяти букви.

Дактильна мова - це своєрідна кінетична форма словесного мовлення, в якій букви позначаються дактилемами. Є важливим допоміжним засобом засвоєння словесної мови.

Жестова мова - компенсаторний засіб, який дозволяє глухому спілкуватися з оточуючими. Виникає на основі експресивно-мімічних і предметно-дійових засобів спілкування.

Жестова мова многослівна (стирать тряпкой, стирать резинкой - різні слова), многозначна (одним жестом позначається предмет і відповідна дія).

Існують два різновиди жестової мови: національна (розмовна) - має специфічний порядок слів, прийменники та сполучники відсутні; калькуюча - жести є еквівалентами слів, їх порядок - як у звичайному реченні.

Жестове мовлення може супроводжуватись дактилюванням (наприклад, префікси та закінчення слів, власні назви, слова, для яких немає жестів).

3. Механізми формування активного і пасивного усного мовлення при порушеннях слуху

Особливості механізму вимови при порушеннях слуху

Контроль за власною вимовою відбувається на полісенсорній основі з урахуванням рівня залишкового слуху та можливості компенсації дефекту за рахунок технічних засобів. Більш детально процес навчання дітей з вираженими вадами слуху усного мовлення буде розглядатись в темі «Формування усного мовлення у глухих і слабочуючих дітей».

Особливості механізму сприйняття усного мовлення при порушенні слуху.

Специфічним способом сприйняття усного мовлення є читання з губ. При цьому акустичний код замінюється оптичним, який є неповним і недостатньо диференційованим. За таких умов значно зростає роль зустрічної активності: прогнозування очікуваного висловлення, відображеного промовляння слів, переробки інформації, що надходить.

Якщо глуха людина повністю оволоділа усним мовленням, то механізм читання з губ включає:

зорове сприйняття мовленнєвих рухів, яке спирається на оживлення в пам'яті відповідних зорових образів;

відображене повторення цих рухів з оживленням у пам'яті відповідних кінестетичних образів;

прогнозування і переробки інформації, що надходить (з урахуванням мовленнєвого та немовленнєвого контексту).

Якщо слух втрачено після повного засвоєння мови, то протягом певного часу (інколи тривалого) механізм читання з губ доповнюється збудженням слухових образів слів.

Якщо мовленнєва система ще не сформована, то розпізнання слів і фраз з губ обмежене і нерозчленоване. Оральний малюнок слова (як і слуховий, слухо-зоровий або тактильно-вібраційний образ), фактично не відрізняється від інших подразників першої сигнальної системи.

Фактори, які визначають успішність сприйняття усного мовлення глухою (слабочуючою) людиною:

1. Обумовлені зовнішніми обставинами:

- освітлення і ракурс голови людини, що говорить, відстань до неї, особливості будови і рухів артикуляційних органів, темп мовлення, виразність міміки та жестів;

- акустичні характеристики мовлення, якість звукопідсилюючої апаратури;

- зміст інформації, що передається, лексика, граматичні конструкції;

- зв'язок інформації з ситуацією, в якій вона передається, з темою попередньої розмови.

2. Обумовлені власними індивідуальними особливостями:

- стан слухової та зорової функцій;

- ступінь розвитку мовлення, включаючи запас слів, володіння граматичним ладом, навичками звуковимови;

- наявність достатнього життєвого досвіду, кругозору;

- тренованість в сприйнятті усного мовлення.

У слабочуючого з розвиненим мовленням вихідним компонентом механізму сприйняття усного мовлення є слухове сприймання доступних фонетичних елементів мовлення.

Сприйняття усного мовлення може доповнюватись оживленням тактильно-вібраційних образів слів, якщо використовується відповідна апаратура.

4. Особливості мовлення слабочуючих дітей

Обмежене розуміння мовлення - один з найбільш помітних і масивних симптомів. Експресивне мовлення характеризується такими особливостями: запас слів обмежений, відрізняється дифузністю, розширенністю і неточністю їхніх значень. У граматичному ладі відзначаються більш-менш грубі порушення (від однослівних речень до розгорнутої фрази, з помилками у відмінкових узгодженнях, у вживанні прийменників).

У вимові слів є багато перекручувань у структурі слова: цікаво, що звичайно зберігається контур слів або хоча б ударний склад, як найбільш чутний, на цій підставі можуть змішуватися слова фонетично подібні.

Характер звуковимови слабочуючих дітей буде наступним:

а) змішання дзвінких і глухих приголосних;

б) сигматизми (в основному призубний і бічний), що довгостроково утримуються; заміни шиплячих звуків свистячими звуками і змішання свистячих і шиплячих звуків; неправильна вимова сонорних р, л;

в) недоліки пом'якшення;

г) пізніше формування африкатів,

д) випадання при поєднанні приголосних однієї з них.

Голос слабочуючої дитини звичайно глухий, інтонація мало розвинута і невиразна. Недостатність свого мовлення вона доповнює жестикуляцією.

Більшість із зазначених недоліків відповідає особливостям мовлення нормальної дитини періоду мовленнєвого розвитку; інші недоліки характеризуються неправильними навичками, зумовленими недостатніми і перекрученими сприйняттями, що надходять до слухового аналізатору. До останнього відносяться: глухий і слабко модульований голос, змішання дзвінких і глухих при явищах одзвінчення глухих приголосних, труднощі виробки правильних свистячих приголосних.

Формування навичок активного використання розмовного мовлення у слабочуючих дітей пов'язано з цілим рядом утруднень, що включає:

1) труднощі перемикання від користування звичними засобами спілкування (жестами) до задоволення потреб спілкування за допомогою словесного мовлення;

2) складність оволодіння правилами відбору мовних елементів:

а) в дотриманні послідовності звукових елементів в словах («горовив» замість «говорив»);

б) в підборі потрібних морфем («лопатом»);

в) в з'єднанні слів в словосполучення («великий ложка»);

г) в побудові словосполучень («Вася лопатою на землі вже»);

д) в дотриманні семантичних і логічних правил при складанні словосполучення («Влітку я поливала на городі овочі і фрукти»);

ж) в невмінні враховувати ситуацію спілкування.

Внаслідок цього діти:

а) пред'являють співбесіднику одні і ті ж за змістом питання в різних формулюваннях по декілька разів;

б) не вміють враховувати зміст реплік співбесідника;

в) не уміють перемикатися на інші теми, що виникають по ходу розмови і що поза сумнівом цікавлять співбесідників.

Розвитку розмовного мовлення слабочуючих дітей сприяють такі умови:

а) систематичне використовування потреби дітей в спілкуванні, що виникає в процесі спільної учбової і побутової діяльності, для вживання фраз розмовного мовлення (як готових, наперед введених в побут дітей педагогом, що так і складаються дітьми в ході розмови);

б) систематичне тренування дітей в словесному виразі своїх вражень, думок, переживань як при природній явній потребі в такому виразі, так і в спеціально створюваних педагогами ситуаціях;

в) формування у слабочуючих звички спілкуватися словесним мовленням;

г) поступове підвищення самостійності в складанні реплік діалогу.

Размещено на Allbest.ru