Характеристика психологічний розладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Симптоми нестійкості емоційної сфери

Нетримання афекту - нездатність контролювати поведінку, яка супроводжує емоції; часто виявляється у агресивності стосовно слабкого стимулу образи. Характерно для органічних розладів і спроби деяких аномалій особистості.

Емоційна лабільність - швидка зміна настрої, швидко виникаючі сльози розчулення, дратівливість. Характерна для судинних розладів.

Емоційна холодність (легкодухість) - байдужість, з нездатністю до співпереживання, відчуженість, формальна реакція на емоції іншим людям і навіть членів сім'ї. Але неї всі здатні розповісти про своє почуттях і настрої, дуже багато пацієнтів використовує бідні і безколірні висловлювання, це явище називають алекситимією.

2. Симптоми якісного спотворення емоцій

Емоційна тупість - втрата здатність до тонких і адекватних емоційних реакцій і неможливості появи взагалі. Запровадження збудливих медикаментозних коштів призводить до тимчасового безпредметного рухового порушення, але до появи почуттів чи контактності.

Апатія - відсутність спонукування роботи і втрата інтересу до оточуючих, але є емоційне реагування.

Емоційний збіднення - втрата здатності до тонких і адекватних емоційних реакцій.

Емоційна парадоксальність - ослаблення адекватних емоційних контактів на важливі події за одночасного пожвавленні реакцій на супутні незначні обставини.

Амбівалентність (двоїстість) - одночасне виникнення і співіснування двох взаємно протилежних почуттів (наприклад, любов, і ненависть).

Воля - спроможність до активної свідомої і цілеспрямованої діяльності. Фізіологічеської основою є інстинкти.

Порушення:

Цілісні зміни вольовий активності виявляється у гіпербулії, гіпобулії, парабулії і абулії, але окремі зміни у сферах інстинкту описуються залежно від типу інстинкту.

Серед патологічних змін вольової сфери виділяють гіпобулію, гіпербулію та абулію.

Гіпобулія - стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності. Такі хворі завжди мляві, рухова активність у них виявляється мало, увага ослаблена. Гіпобулія може бути одним із перших симптомів захворювання. Вона також виникає внаслідок виснаження нервової системи і при деяких соматичних розладах у людей, які довго і тяжко хворіють.

Гіпербулія - стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності хворого, що виявляється у прожектерстві, рухливості, незвичній для тієї чи іншої конкретної людини. Так, хворі з маніакальним синдромом багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають, наприклад, про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про захворювання людини, її вважають дуже діяльною і зацікавленою проблемами. Детальніше знайомство з цією категорією хворих свідчить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю. Хворі, як правило, не доводячи обрану справу до кінця, беруться за іншу. Разом з тим хворим на параною властива цілеспрямована діяльність. Так, хворі з манією переслідування наперед обмірковують план, як знищити своїх ворогів, і протягом тривалого часу намагаються здійснити його. Гіпербулія супроводжується також інтенсивними емоційними станами, жестикуляцією і мімікою.

Абулія - патологічне порушення психічної регуляції дій. Виявляється у відсутності спонукань до діяльності, в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоч необхідність її усвідомлюється. Глибокий прояв абулії характеризується повною відсутністю у хворих зовнішніх рухових реакцій - вони нерухомо сидять або лежать. Тому без допомоги обслуговуючого медичного персоналу вони не в змозі задовольняти елементарні життєві потреби. Загальмовані і мовні реакції. У деяких випадках при глибоких станах загальмованості діяльності немає оборонних рефлексів.

Ступор (від лат. stupor- заціпеніння). При різних психічних захворюваннях виникають тяжкі психопатологічні розлади, які супроводжуються пригніченням психічної активності, що виявляється у повній нерухливості, зниженні всіх видів чутливості, відсутності мовлення.

Розрізняють кілька форм ступору: депресивний, психогенний, кататонічний тощо.

Депресивний ступор здебільшого спостерігається при маніакально-депресивному психозі. Хворі не здатні до будь-яких дій або рухів, на запитання відповідають неохоче, окремими словами, на обличчі застиглий вираз туги і скорботи.

При психогенному ступорі хворі нерухомі, відсутнє мовне спілкування з оточенням, але під час розмови про травмуючу ситуацію, яка зумовила цей стан, хворі виявляють ту чи іншу емоційну і вегетативну реакцію (плачуть, червоніють, бліднуть).

При китатонічному ступорі хворі нерухомі, вони годинами можуть сидіти, лежати або стояти, не міняючи пози. Внаслідок підвищення тонусу м'язів спроба змінити положення тіла не вдасться. Найбільше стан рухової загальмованості виявляється в тому, що хворі спонтанно приймають так звану внутріутробну позу з притиснутими до тулуба кінцівками. Рухова пасивність, при якій тонус м'язів знижений і хворому легко можна надати будь-якого положення, в якому він застигає, називається каталепсією, або восковою гнучкістю.

Кататонічний ступор може супроводитися симптомом негативізму. Хворий чинить немотивовану протидію за будь-якої спроби вплинути на нього, наприклад, при проведенні медичних процедур, годуванні, одяганні. На прохання показати язик, розплющити очі хворий судорожно стискає щелепи, заплющує повіки.

Одним із виявів негативізму, що триває від кількох годин до кількох місяців, є довготривале мовчання (мутизм) - німота при збереженні розуміння мови оточуючих і при відсутності органічних уражень мовних центрів. Іноді кататонічний ступор змінюється кататонічним збудженням. Хворий виконує безглузді рухи, може бути агресивним і небезпечним для оточення. Збудження може виявлятися в одноманітних рухах або у вимовлянні одних і тих же слів.

До порушень волі і потягів належать і порушення у сфері інстинктів - харчового й статевого. Клінічні розлади потягів можуть виявлятися в ослабленні їх, підвищенні і збоченні намагань до задоволення інстинктивних потреб.

Розладами потягів вважають так звані імпульсивні потяги, що виявляються в непереборних намаганнях реалізувати їх. До них належать потяги до бродяжництва (дромоманія), крадіжок без корисливих цілей (клептоманія), підпалювання (піроманія). Здебільшого вони спостерігаються в осіб психопатичного складу характеру.

До розладів рухового акту належить апраксія (від грецьк. арrахіа - бездіяльність)- порушення цілеспрямованої дії при збереженні елементарних рухів, що складають її. Хворий втрачає здатність користуватися предметами за призначенням, наприклад, не може одягтися, запалити сірника тощо.

У практиці до розладів вольової сфери належать і сексуальні збочення, серед яких: мазохізм (бажання відчувати фізичний біль або моральне приниження, яких завдає сексуальний партнер), садизм (статевого задоволення досягають у процесі завдання партнерові фізичного болю), гомосексуалізм (сексуальний потяг до осіб своєї статі), зоофілія (здійснення статевого акту з тваринами) тощо.

Як зазначав В. М. Бехтєрєв, ці розлади розвиваються рефлекторно, тоді як та чи інша річ або процес є умовним сигналом до безумовного сексуального рефлексу. Подібні патологічні зміни вольової сфери особистості потребують систематичної роботи з хворими. Разом з лікувальними заходами тут потрібний цілий комплекс виховних.

Для вивчення порушення вольової сфери особистості застосовують спеціальні прийоми, за допомогою яких можна виявити ті чи інші патологічні зміни.

У клініці передусім звертають увагу на здатність людини виконувати певні дії з предметами (запалити сірника, показати, як користуватися ключем, розкрити і закрити портфель, пиляти дрова, забивати молотком цвяха). У процесі бесіди з хворим вивчають його здатність впливати на іншу людину. Визначаючи патопсихологічний діагноз, лікар прагне також знати, чи здатний хворий виконувати без об'єктивні дії (свистіти, стрибати) і аутокінетичні рухи (стиснути кулак, висунути язик), чи може він відтворити запропоновані йому рухи. Звертають увагу також і на залежність успішності виконання дії від складності запропонованого завдання.

Ряд порушень волі, і насамперед окремі сексуальні збочення, через цілком зрозумілі причини, розпізнати і вивчити непросто, що ускладнює і відповідну оцінку вольової сфери.

Доведено, що тренуванню піддається не лише система м'язів, а й нервова. Оптимізації психічної діяльності досягають вольовим тренуванням нервових процесів.

Різні психорегулюючі методики, їхні позитивні сторони об'єднує аутогенне тренування, яке є комплексним методом, спрямованим на нормалізацію функцій організму, перебудову особистості, активізацію хворого в процесі лікування. За допомогою аутогенного тренування відновлюється нервова регуляція процесів людського організму. Лікувальний і профілактичний ефект аутогенного тренування ґрунтується на самонавіюванні.

Але дуже важливо враховувати зв'язок функціонального стану центральної нервової системи з тонусом і активністю м'язів. Зовні почуття виявляються в міміці, інтонації мови, пантоміміці, що відбивають стан психіки. Таким чином, принцип рефлекторної діяльності щодо емоційних реакцій зберігається повністю, бо рух є кінцевим виявом будь-якого психічного акту.

Напруження м'язів завжди є зовнішнім виявом негативних емоцій, а розслаблення м'язів - показник позитивних емоцій. Отже, між станом нервової і м'язової систем існує прямий зв'язок. Розслаблення м'язів неначе готує нервову систему до відпочинку. Але існує й зворотний зв'язок: м'язи - нервова система. Цей зв'язок використовують оракули і сектанти, які застосовують у своїй практиці всілякі рухи (сильні і часті) і досягають цим перезбудження нервової системи.

Таким чином, систематичне чергування розслаблення і напруження тренує рухливість нервових процесів (гальмування і збудження). На фоні розслаблення м'язів формуються і закріплюються нові умовні рефлекси, бажані для людини, яка займається аутогенним тренуванням. Нові умовні рефлекси, що утворилися внаслідок аутогенного тренування, можуть перебудовувати діяльність внутрішніх органів. У процесі тренування словесні сигнали багаторазово повторюються і виробляється можливість свідомо регулювати вегетативні функції. Це можна пояснити зокрема тим, що при аутогенному тренуванні виникає фазовий гіпнотичний стан і самогіпноз із самоуправлінням. І. П. Павлов зазначав, що гіпнотичний стан - це розлите гальмування кори великого мозку при збереженні вогнища збудження. При цьому у загіпнотизованого із пам'яті витісняється все, що відбувалося під час сеансу гіпнозу, крім навіяних уявлень.

Підґрунтям фізіологічних механізмів аутогенного тренування є не пасивне гальмування функцій мозку, а, навпаки, активація структур нейронів.

Отже, механізм методу аутогенного тренування не можна зводити лише до впливу самонавіювання і самогіпнозу. Під час занять аутогенним тренуванням людина стежить за своїми відчуттями, оцінює зовнішню і внутрішню ситуацію, керує своїм станом, тримає його під контролем свідомості.

В основі аутогенного тренування лежить не самогіпноз, а вправи, спрямовані на тривале вольове розслаблення м'язів, а також система створення потрібних для того, хто тренується, умовних рефлексів. Важливе місце в аутогенному тренуванні посідають самовиховання і самопереконання. Це означає, що аутотренінг - інтелектуальний і вольовий процес.

ЕМОЦІЇ - особливий клас психічних станів, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе та до результатів своєї діяльності.

3. Види емоцій

Примітивні (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Вищі - переживання, які виникають на ґрунті задоволення духовних потреб.

Позитивні - емоції, що пов'язані із задоволенням потреб.

Негативні - емоції, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації.

Стенічні - емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють активність.

Астенічні - емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб'єкта.

Властивості емоцій

Полярність - вказує на можливість зміни будь-якої емоції, на її протилежність (задоволення - незадоволення; радість - горе; любов - ненависть).

Інтегральність - домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму. Зв'язок із життєдіяльністю організму: з органами кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.

Амбівалентність - одночасне переживання протилежних емоцій (сльози радості, муки творчості).

Інтенсивність - властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.

Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Активність - здатність емоцій стенічним (підсилюючим) або астенічним (пригнічуючим) чином впливати на діяльність.

Глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями - пересічними чи життєво важливими - вона викликана, а також від того, в якому зв'язку між собою перебувають ці явища.

Емоції і почуття, так само як і психічні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. Але, на відміну від сприймання, пам'яті, мислення, емоції і почуття відбивають реальну дійсність у формі переживань. Пізнаючи світ, людина по-різному сприймає предмети і явища. Одні події викликають захоплення, інші - печаль, гнів тощо. Захоплення, гнів, радість - все це прояви суб'єктивного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ, емоційні переживання її. Отже, емоції - це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують їх задоволення, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні - негативні.

Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб'єкта.

Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їх життєого значення.

Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, - необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприймання - вибір об'єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення (рнс.8.1).

Почуття - одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. Вони більш стійкі і постійні порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативними. Структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення людини, пов'язаного з розумінням, знанням. Тісний зв'язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції.

Тварини не мають почуттів. Емоції, спільні для людей і тварин (страх, гнів, цікавість, сум тощо), мають якісну відмінність. У тварин виникнення емоцій пов'язане із задоволенням або незадоволенням конкретних біологічних потреб, з реалізацією інстинктивної сфери (інстинктів самозбереження, харчового, орієнтувального, продовження роду), тому вони обмежені і дуже бідні, тобто від людських емоцій вони відрізняються кількісно і якісно.

Світ емоцій людини багатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках:

1) задоволення (приємне переживання);

2) незадоволення (неприємне переживання);

3) подвійне (амбівалентне);

4) невизначене ставлення до дійсності. При цьому людина перебуває в сильному напру: ному стані.

фізіологічною основою функціонування найпрост центрів, розміщених у нижніх відділах головного мо: що підкіркові центри є центрами складних безумовнії та інших; водночас вони є і фізіологічним підгрунтян

Дані досліджень останніх років показали, що є емоцій становлять ретикулярна формація, яка активі центри, розміщені в гіпоталамусі, таламусі, лімбічн:

Емоційні переживання супроводжуються вирази: Дарвіна, є рудиментами доцільних інстинктивних ру певному етапі розвитку тваринного світу виявилися вання тварин до навколишнього світу, що постійно з

У людини, яка відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість, інші емоційні переживання, відбуваються різні зміни нс лише в діяльності внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка тощо). Змінюється вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як правило, розкривається почуттєва сфера особистості. Як бачимо, тут нс треба вивчати почуття спеціальними психологічними методами, вони зрозумілі кожному з нас. Та чітко виявлені зовнішні почуття у дітей не завжди мають такий самий вияв у дорослих людей. Дитині, наприклад, властиві невизначеність, невиразність, надзвичайна нестійкість - лабільність емоцій. Протягом одного дня у неї можна спостерігати багато переходів від жвавості, життєрадісності до пасивності, смутку, від радості до похмурої вередливості. Така лабільність особливо яскраво виявляється в ранньому дитинстві. З роками помічається все більша стійкість почуття, формування переважаючого настрою.

Медичному працівникові, особливо для його професійного успіху, дуже важливо за виразом обличчя навчитися визначати переживання пацієнта.

У житті людини виявляються різноманітні емоційні переживання (страх, настрій, пристрасть, афект тощо), які різняться за специфікою перебігу і впливу на її діяльність.

Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху в людини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м'язів, рясне потовиділення), з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються прирізних психічних захворюваннях (фобії).

Настрій - відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей; задоволена чи незадоволена вона своєю роллю в сім'ї і на роботі. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому.

У першому випадку навколишня дійсність сприймається в рожевому світлі, в другому - уявляється в темних тонах.

Настрій до певної міри залежить і від фізичного стану людини. Нездужання, сильне стомлення, недосипання пригнічують настрій, тоді як міцний сон, здоровий відпочинок, фізична бадьорість сприяють піднесеності настрою.

Пристрасть - це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів. У медицині багато прикладів, коли в ім'я порятунку людини, з метою вивчення тяжких захворювань та розробки методів боротьби з ними лікарі проводили досліди на собі. Так, всесвітньо відомий епідеміолог Д. С. Самойлович випробував на собі запобіжні щеплення проти чуми. Академік Д. К. Заболотний, також епідеміолог, дію створеного лікарського препарату чи нового профілактичного засобу передусім перевіряв на своєму організмі. Досліди на собі також проводили бактеріолог І. О. Деминський, який присвятив своє життя боротьбі з чумою, видатний російський терапевт М. Я. Мудров та багато інших учених.

Афект - сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішній органів. В основі афекту лежить стан внутрішнього конфлікту, породженого суперечностями між вимогами, що висуваються до людини, і можливостями їх виконати. Афект розвивається у критичних умовах, коли людина нс здатна знайти адекватний вихід із небезпечних, часто несподіваних ситуацій.

Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник. Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад, незначною образою. Як правило, патологічний афект супроводжується значним руховим і мовним збудженням людини. Порушуються змістові зв'язки між окремими словами. Людина практично нс контролює свої дії і не в змозі усвідомлювати свої вчинки. Вона може образити, скоїти вбивство. Для стану афекту характерне збудження свідомості, під час якого увагу людини цілком поглинають обставини, що склалися до афекту, і нав'язані ним дії. Порушення свідомості може призвести до того, що згодом людина нс буде в змозі згадати окремі епізоди події, що зумовила цей афект, а в результаті надзвичайно сильного афекту можлива непритомність і повна амнезія.

Ставлення людини до оточуючих може бути різне, але завжди воно має емоційне забарвлення.

Ставлення однієї людини до іншої може виражатися у прихильності, ворожості, неприязні, ненависті тощо. Зрада коханої людини може надовго вивести з нормального емоційного врівноваженого стану. При цьому мають значення особистісні якості суб'єкта. Заздрість і ворожість, які виникли спочатку ситуативно, можуть при постійному внутрішньому дискомфорті перерости у стійку рису особистості. На ґрунті ненормальних міжособистісних стосунків і особистісних якостей можуть виникати різні порушення нервової системи і психіки. З другого боку, різні психічні і соматичні хвороби зумовлюють зміни в емоційній сфері.

Вищі почуття - моральні, інтелектуальні, естетичні - часто порушуються при психозах. Так, порушення стичних почуттів може виявитися у злодійстві, інтелектуальних - у зниженні рівня критичності тощо. Зазвичай хворі не помічають абсурдних висловів у своїх творах, не завжди розуміють логічні операції, здійснювані іншими людьми. Відомі випадки втрати естетичного почуття, здебільшого це трапляється серед осіб, які знають і люблять мистецтво. Вони втрачають інтерес до всього без будь-яких зовнішніх впливів. Порушення естетичного почуття може виникнути в будь-якої людини. Порушення вищих почуттів можуть зумовити не лише неправильне виховання особистості, а й органічні зміни мозку. В нормі емоційне обличчя людини може змінюватися залежно від віку.

Нестійкість, вразливість психіки підлітка, підвищена чутливість до слів старших осіб загальновідомі. Разом з тим у похилому віці емоції стають більш лабільними, настрій, як правило, частіше знижений, підвищена чутливість на малозначні подразники.

Соціально-психологічні фактори істотно впливають на здоров'я і тривалість життя. Так, довгожителі завжди справляють враження людей, задоволених життям. Вони вміють знаходити навколо себе цікаві явища, які викликають позитивні емоції. Особливу роль відіграє почуття своєї необхідності людям; його треба ретельно підтримувати, тому що, як показує досвід, це сприяє збереженню життєвого тонусу, психічної рівноваги, впевненості у своїх силах. Немає сумніву в тому, що позитивні почуття справляють благотворний вплив на людський організм у цілому.

Доведено також, що позитивні емоції сприятливо впливають на перебіг захворювання, пробуджують інтерес до життя, мобілізують сили для боротьби з недугами, а негативні можуть погіршити стан і спричинити ускладнення окремих захворювань.

Внаслідок дії різних негативних подразників - моральних (нанесення образи), фізичних (поранення, удар) - у людини може виникнути гнів. Почуття гніву супроводжується намаганням завдати страждань комусь. Гнів і страх, про який ішлося вище, суттєво різняться між собою. Якщо почуття страху цілком пов'язане із стражданням, то почуття гніву є мішаним. Людина відчуває страждання від заподіяної шкоди, але одержує задоволення від бажання завдати страждання іншій. Гнів має зовнішнє виявлення, підносить тонус м'язів, передусім мімічних, діяльність органів дихання та кровообігу. У стані гніву в людини спостерігається ослаблення вольового і розумового контролю над свідомістю й своєю поведінкою. У зв'язку з цим не слід приймати рішення у стані гніву.

Позитивним видом емоцій є радість - внутрішній глибокий стан (власне радість) і зовнішня форма, що виражається сміхом і жвавими діями (веселість). Радість сприяє правильному перебігу фізіологічних функцій організму, при радості легко, вільно дихається, людина почуває себе впевнено і бадьоро. емоційний ступор розлад психологічний емоція

Радісний стан спричиняють різні обставини, пов'язані з діяльністю, станом здоров'я, взаєминами в колективі, успіхами близьких і рідних людей. Радість та інтенсивність радості залежать від особливостей суб'єкта.

Протилежними за своїм змістом є такі емоційні переживання, як печаль, смуток, скорбота. Здебільшого вони виникають у зв'язку з неуспіхом особистості або втратою близьких людей, тобто подіями, оцінюваними особистістю як перешкода у здійсненні цілей, сподівань і планів.

Печаль характеризується пригніченим станом, почуттям морального дискомфорту і навіть стражданням. Спостерігається також млявість м'язів, людина бліда, із запал йми очима, рухи і мова сповільнені, тобто печаль має яскраво виражений характер.

Размещено на Allbest.ru