Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН Україні

Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеню кандидата психологічних наук

за спеціальністю 19.00.04. - медична психологія

Психодіагностика та корекція особистісних дезадаптацій у шахтарів, які постраждали в аваріях

Токман Ганна Олександрівна

Київ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Луганському державному медичному університеті МОЗ України

Науковий керівник - доктор медичних наук, доцент Чабан Олег Созонтович, Український науково-дослідний інститут соціальної та судової психіатрії і наркології МОЗ України, завідувач відділенням погранічних станів та соматоформних розладів

Офіційні опоненти - доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович, Харківська державна академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра психотерапії, завідувач

– кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Кісарчук Зоя Григорівна, Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України, лабораторія консультативної психології та психотерапії, завідувач

Провідна установа - Київська медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної та судової психіатрії

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.В. Андрієвська

Анотація

психологічний дезадаптація постраждалий шахтар

Токман Г.О. Психодіагностика та корекція особистісних деазадаптацій у шахтарів, які постраждали в аваріях. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.04 - медична психологія. Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2005.

Досліджено 178 шахтарів, які потрапили в аварії і страждають окремими донозологічними проявами посттравматичного стресового розладу, та 100 родичів, які контактують з потерпілими. Дослідження показало, що у постраждалих в аварії шахтарів аварія призвела до виникнення психологічних та психопатологічних субклінічних реакцій дезадаптації, у родичів постраждалих вказана психічна травма у 48,3% також сприяла виникненню реакцій дезадаптації. При цьому у постраждалих в аварії найбільш частими проявами являлись депресивні, істеричні, іпохондричні та експлозивні реакції, в той час як у їхніх родичів найбільш часто виявлялись тривожні та паранояльні реакції. Була виявлена очевидна тенденція до етапності перебігу психологічних та психопатологічних реакцій в залежності від часового строку, який пройшов після аварії. Для корекції міжособистісних та внутрішньоособистісних конфліктів ефективно використовувались різні техніки гештальт-терапії, нейролінгвістичного програмування. Їхнє використання сприяло розробці психокорекційної програми, її впровадження дозволило у 84,3% випадків відновити соціальну активність у постраждалих.

Ключові слова: постраждалі в аварії шахтарі, дезадаптація, психокорекція.

Аннотация

Токман А.А. Психодиагностика и коррекция личностных дезадаптаций у шахтеров, которые пострадали в авариях. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.04 - медицинская психология. Институт психологии имени Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию 178 шахтеров, попавших в аварию и страдающих отдельными донозологическими проявлениями посттравматического стрессового расстройства, а также 100 родственников, контактирующих с потерпевшими. Исследование показало, что у пострадавших в аварии шахтеров авария привела к возникновению психологических и психопатологических субклинических реакций дезадаптации, у родственников пострадавших указанная психическая травма в 48,3% также способствовала возникновению реакций дезадаптации. При этом у пострадавших в аварии наиболее частыми проявлениями являлись депрессивные, истерические, ипохондрические и эксплозивные реакции, в то время как у их родственников наиболее часто выявлялись тревожные и паранояльные реакции. Была выявлена явная тенденция к этапности течения психологических и психопатологических реакций в зависимости от времени, прошедшего после аварии. Так, сразу же после аварии возникали депрессивные реакции. В 22% случаев у шахтеров выявлялся акцент по второй шкале (метод СМИЛ). При этом в большинстве случаев пик по второй шкале достигал уровня 70 Т и даже превышал этот уровень, что подчеркивало депрессивный тип реагирования, а также то обстоятельство, что авария резко нарушила привычный ход жизни и планы на будущее у пострадавших. Затем к депрессии присоединялась тревога, формирующая депрессивно-тревожные реакции. Все мысли и чувства пострадавших были заняты грядущими неприятностями. Они прислушивались к своему учащенному дыханию и сердцебиению, мучили родственников описанием ожидаемых несчастий, по ночам плохо спали. Тревога по поводу своего будущего и будущего семьи нарушала их социальную адаптацию. Они не боролись за свое будущее, а лишь тревожились, и тем самым затрудняли общение и возможность оказать им помощь. В дальнейшем происходила фиксация озабоченности своим неблагоприятным соматическим состоянием, что приводило к формированию ипохондрических реакций. С течением времени в 37% психологические реакции пострадавших изменяли модель их поведения и приводили к возникновению ригидных эксплозивных личностных реакций на социальный статус шахтера. В 24% возникали стойкие неврозоподобные и невротические диссоциативные реакции фиксации на соматической сфере. У лиц с данным профилем ригидность, обидчивость, недовольство окружающими сочетались с вегетативной нестабильностью. Пострадавшие ощущали боли в разных частях тела, в том числе и головные. Их беспокоили сердцебиение, головокружение, повышенная потливость, колебания артериального давления. По заключению специалистов данные неприятные ощущения были спровоцированы дисбалансом вегетативной нервной системы, обусловленным перенесенном во время катастрофы стрессом. При этом акцент по 4-й шкале сочетался с так называемой “конверсионной пятеркой”, которая включает акцент по 1-й и 3-й шкале, с относительно низкой 2-й.

Указанное сочетание отражало яркость эмоциональных проявлений пострадавших при некоторой поверхностности демонстрируемых чувств. У этих пострадавших, несмотря на постоянные рассказы о происшествии, достаточно редко отмечались сновидения, связанные с трагическими событиями. Бесконечные рассказы о трагедии изобиловали все новыми подробностями, характеризовавшими шахтеров как героев и спасителей.

Пострадавшие были уверены в том, что окружающие (администрация, коллеги) были виновниками их несчастья, и последствия аварии, нанесшей урон их материальному и физическому благополучию, также должен был ликвидировать кто-то, но не они сами. Они не хотели прилагать усилия даже для собственной реабилитации, работали плохо, полностью отрицали свои недостатки в работе, отличались повышенной чувствительностью лишь к собственным проблемам. У них превалировали рентные установки, наблюдалась низкая откликаемость на проблемы социального микроклимата, эгоцентризм.

Потерпевшие не замечали своих недостатков, а собственные нарушения, способствовавшие катастрофе, быстро забывали. Чужие погрешности приобретали неоправданно большое значение, всячески подчеркивались ими, муссировались. Фантазия и вымыслы потерпевших переплетались с реальностью, то есть наблюдались все признаки истерических (диссоциативных) расстройств.

У родственников после контактов с потерпевшими превалировали тревожные и паранояльные реакции. На возникновение реакций дезадаптации у потерпевших влияли индивидуально-психологические и социальные факторы, при этом индивидуально-психологические довлели над социальными. По мере развития девиации личности пострадавших, спровоцированной аварией в шахте, и изменения их эмоционального состояния, увеличивается вариабельность компонентов, составляющих аффективную сферу. Так, при уменьшении удельного веса отрицательных эмоций увеличиваются проявления вегетативного компонента депрессии.

Для коррекции межличностных и внутриличностных конфликтов эффективно использовались различные техники гештальт-терапии, нейролингвистического программирования. Их использование способствовало разработке психокоррекционной программы, внедрение которой позволило в 84,3% случаев восстановить у пострадавших социальную активность.

Ключевые слова: пострадавшие в аварии шахтеры, дезадаптация, психокоррекция.

Annotation

Tokman, A. Psychodiagnostics and correction of personal disadaptations in miners aggrieved in emergency. - Manuscript.

Thesis for the Candidate degree in psychology, specialty 19.00.04: Clinical Psychology. - G.S. Kostiuk Institute of Psychology at the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2005.

The dissertation presents research on a pool of 178 miners undergone emergencies in the coal mine and showing particular pre-nosologic manifestations of post-traumatic stress disorders, and of 100 family members contacting the sufferers. The study elicited that the miners injured in emergency, experienced psychological and psychopathological sub-clinical reactions of disadaptation; similar reactions were observed in members of their families (48.3 %). For victims themselves, among the most frequent manifestations of such reactions were depressive, dissociative, disruptive reactions and hypochondria; while in their families the anxiety reaction and paranoid reaction prevailed. The obvious trend was educed regarding the stage character of psychological and psychopathological reactions passing depending on the length of time that lapsed after the emergency. To correct the emerging inter- and intra-personal conflicts, the use of such techniques as gestalt-therapy and neurolinguistic programming were proved to be effective. It enabled us to develop the psycho-correction program; its implementation effected 84.3 % recovery of victims' social activity.

Key words: miners undergone emergencies in the coal mine; disadaptation; psycho-correction.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У останні десятиліття Україна перенесла немало великих катастроф, пов'язаних із використанням нових технологій. Зокрема постраждало декілька підприємств вугільної промисловості, що призвело до зростання людських втрат. Технологічні аварії є потужним стресовим фактором. Вони потенціюють розвиток реакції на тяжкий стрес у вигляді гострих та посттравматичних стресових порушень. При вивченні посттравматичних стресових розладів, які виникають внаслідок аварії на шахтах, з'ясовується, що у постраждалих найчастіше відмічається симптоматика у вигляді обсесивних ремінісценцій сюжетно залежного характеру, які корелюють із психогенією, агрипнічних розладів з страхітливими сновиддями, порушення сексуальності та таке інше. При цьому перебіг клінічної картини є тяжким та прогностично несприятливим, гостра симптоматика часто переходить в хронічну, а остання провокує неврозоподібні та психопатоподібні розлади (Тіганов О.С.). Корекція психологічних наслідків аварії у потерпілих шахтарів є вельми складним завданням, яке потребує довіри до психолога, дотримання принципів комплексності, диференційованості виконання реабілітаційних програм, поєднання низки психотерапевтичних технік (Міхайлов Б.В., Табачніков С.І., Вітенко І.С.). Як указує Л.Н. Юр'єва, дуже важливо примирити постраждалого з його минулим. Психотерапія повинна допомогти хворому справитися з почуттям вини, безпорадності, безсилля, відзнайти контроль над оточуючим. Ряд авторів підкреслюють значимість груп підтримки, які допоможуть постраждалому глибше розібратися у значенні травматичної події та сприятимуть її подоланню (Семке В.Я., Єпачінцев Є.М.). Н.В. Тарабріна підкреслює особливу чутливість пацієнтів, які перенесли катастрофу, і навіть пропонує відмовитись від обов'язкових діагностичних процедур перед розмовою про травматичну подію, враховуючи неприязнь потерпілих до формальностей, в тому числі і до формального проведення корекції. Автор відзначає, що психолог не повинен нав'язувати постраждалому свій темп роботи та саморозкриття, а прийняти той, котрий йому пропонує потерпілий. Про те, що завоювання довіри клієнта та членів його родини на першому етапі роботи психолога з клієнтом під час психологічного консультування є ключовим моментом, свідчать ряд авторів (Бурлачук Л.Ф.; Чабан О.С.; Елієн А., Блум С. Л.; Енрайт Р.Д.). Не дивлячись на багаторазове, нерідко успішне застосування методів психологічної корекції, до цього часу у значного відсотка постраждалих виникають незворотні особистісні порушення. До того ж, немає достатньо чітких рекомендацій щодо роботи психолога з постраждалими, в результаті чого виникають поширені помилки, які полягають чи то в униканні відразливих фактів життя клієнта, чи то в реакції понадідентифікації. Кожен із вказаних негативних варіантів роботи психолога з постраждалим може справити руйнівний вплив на терапевтичні відносини психолога і клієнта і призвести до хроніфікації патологічних розладів (Тарабрина Н.В.; Шестопалова Л.Ф.). Разом з тим проблемі особистісної дезадаптації, яка виникає у постраждалих під час аварії на шахтах та у залежних осіб, присвячено лише окремі роботи. У літературі недостатньо уваги приділено питанням зміни психологічних рис потерпілих та їхніх родичів, не досліджено характеру реакцій дезадаптації, специфіки переважальних розладів у емоційній сфері, не виявлено причин різної вираженості реакцій дезадаптації у постраждалих та їхніх родичів, не простежено динаміку зміни психологічних рис у потерпілих та залежних осіб, не розроблено ефективної психокорекційної програми для реабілітації постраждалих та їхніх родичів.

Все вищенаведене визначило тему і мету даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження включено в науково-дослідні програми кафедр загальної психології та психіатрії з медичною психологією Луганського державного медичного університету і є напрямком наукових досліджень вказаного університету, присвяченим розробці методів реабілітації та психокорекції екзогенних захворювань, затверджених вченою радою університету (номер держреєстрації 0100U001624).

Об'єкт дослідження: особистісна дезадаптація шахтарів, постраждалих в аварії.

Предмет дослідження: індивідуально-психологічні та соціально-психологічні фактори особистісної дезадаптації у шахтарів, постраждалих в аварії, та засоби їх корекції.

Мета дослідження: виявити вплив індивідуально-психологічних та соціально-психологічних факторів на особливості проявів особистісної дезадаптації, а також можливості її корекції у шахтарів, постраждалих в аварії.

В основу нашого дослідження було покладено припущення про те, що вираженість особистісної дезадаптації у постраждалих в аварії шахтарів залежить від давності катастрофи, а також від характерологічних особливостей постраждалих та від преморбідного невротичного та психопатичного грунту. Зменшення негативної дії факторів, які привнесла аварія, можна досягти засобами комплексної психопрофілактичної та корекційної роботи, спрямованими на розробку індивідуальної ефективної моделі поведінки у дезадаптованих шахтарів.

Згідно з поставленою метою та висунутою гіпотезою було накреслено основні завдання дослідження:

1. Обґрунтувати теоретичні та методичні підходи до вивчення проблеми діагностики і корекції особистісної дезадаптації шахтарів, постраждалих під час аварії.

2. Виявити за допомогою діагностичних методів особливості проявів особистісної дезадаптації у шахтарів, постраждалих під час аварії, та їх родичів.

3. Дослідити динаміку особистісних порушень у постраждалих під час аварії шахтарів та їх родичів.

4. Розробити програму корекції дезадаптацій та реабілітації постраждалих в аварії шахтарів.

Методологічною та теоретичною основою дослідження стали концепції особистості Ф. Перлза, К. Роджерса, К. Юнга, Е. Фромма, Є.Г. Лічко, положення про спадкові механізми психіки С.Д. Максименка, та про роль стресових факторів у зміні особистості Г. Сельє, Ю.О. Александровського, Л.Ю. Шестопалової, результати вивчення ролі емоційно-вольової сфери в формуванні особистості Г.С. Костюка, О.Н. Лєонтьєва, П.В. Симонова, О.Я. Чебикіна, положення загальної психодіагностики та консультування Г. Айзенка, Л.Ф. Бурлачука, Н.Ю. Максимової, теоретико-методичні розробки в галузі НЛП: С.В. Ковальова, А. Аткінсон.

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми дослідження, здійснення емпіричного дослідження із застосуванням діагностичних методик: інтерв'ю, стандартизованого дослідження особистості (СБДО); питальника депресивності Бека; шкали оцінки впливу травматичної події - ШОВТП; шкали дисоціації; шкали Гамільтона; тесту на дослідження тривожності (питальник Спілберга - Ханіна).

Одержані в ході експерименту дані були оброблені статистичним методом. Вірогідність разходження статистичних даних оцінювалася за допомогою параметричних (Стьюдента) критеріїв. Обробка отриманих даних проводилася в електроних таблицях Microsoft Excel 2000 та з використуванням прграми BIOSTAT. EXE, яка пристосована для обробки результатів психологічних досліджень.

Наукова новизна та теоретична значущість роботи полягає у тому, що:

- вперше досліджено характер реакції особистісної дезадаптації у постраждалих під час аварії на шахтах;

- вперше визначено специфіку переважаючих особистісних порушень, які виникають у шахтарів після аварій на підприємстві;

- вперше простежено динаміку зміни психологічних рис у постраждалих та залежних осіб після аварії на шахтах;

- вперше досліджено фактори формування реакцій дезадаптації у шахтарів, постраждалих під час аварії;

- вперше уточнено особистісний профіль постраждалих, який сприяє формуванню реакцій дезадаптації.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що розроблена автором програма психокорекційної роботи із постраждалими та їхніми родичами сприяє послабленню дезадаптивних реакцій постраждалих та їх реабілітації. Розроблені автором психокорекційні методи можуть бути широко використані практичними психологами та психіатрами. Матеріали дисертації використовуються у викладанні студентам на курсах за вибором та інтернам психіатрам у Луганському державному медичному університеті.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідались на засіданнях науково-практичних товариств психіатрії, наркології та психології (Луганськ, 2000-2004 рр.), на засіданнях кафедр загальної психології, медичної психології Луганського державного медичного університету (Луганськ, 2000-2004 рр.), на двадцятому конгресі всесвітньої федерації Українського лікарського товариства (Луганськ-Київ-Чикаго, 2002 р), на науково-практичній конференції “Психіатрія і релігія” (Харків, жовтень 2003 р), республіканській конференції з міжнародною участю „Мультидисциплінарний підхід до психодіагностики” (Луганськ, 2004 р), республіканській конференції з міжнародною участю „Психіатрія, наркологія та медична психологія сьогодні” (Луганськ, 2004 р), Пленумі психіатрів, неврологів та психологів (Донецьк, 2004 р), міжнародному семінарі з групового аналізу „Психотерапія та афекти” (Київ, АППУ, 14-15 травня 2004 р.).

Публікації. Головні положення дисертації висвітлено у 8 одноосібних публікаціях автора та 1 публікації у співавторстві, 9 з них - у фахових виданнях ВАК України.

Особистий внесок: у праці, написаній у співавторстві, здобувачеві належить збір і аналіз матеріалу та написання тексту.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний об'єм роботи 192 стор. В роботі наведено 30 рисунків, 9 таблиць. Список літератури містить 270 джерел, серед яких 104 - іноземними мовами.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об'єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, наведено основні положення, що виносяться на захист, подано дані про апробацію роботи та її впровадження в практику.

В першому розділі - „Теоретико-методологічні основи дослідження реакцій дезадаптації та їх корекція у постраждалих в аварії шахтарів” - проаналізовано літературні джерела, які стосуються психологічних особливостей постраждалих в аварії та їх корекції.

Розлади, що виникають після аварій, ряд авторів поділяє на три рівні: психологічний, невротичний та психотичний. При цьому найбільш важливим інтеграційним показником дезадаптації виступає тип цілісної поведінкової стратегії потерпілого, його внутрішньої картини захворювання, що проявляється в розумінні нового стану як специфічної форми життя. Серед розмаїття таких форм поведінки слід виокремити три основних типи: астено-дефензивний, латентно-дефензивний, аутолітично-дезінтегративний.

Як вказує Ю.О. Александровський, важливою особливістю екстремальних умов являється те, що їх вплив викликає у людини яскраво виражені емоційні реакції, які впливають на перебіг усіх психічних процесів і результативність діяльності. Так, вплив екстремальної ситуації призводить до таких явищ, як зниження критичності мислення, порушення координації і точності рухів, зниження уваги, сприйняття, пам`яті, а також призводять до таких дезадаптивних явищ, як тривога, депресія, іпохондрія, конверсійні розлади, алкоголізм та ін.

Життєвонебезпечні стреси найчастіше потенціюють розвиток реакцій на важкий стрес у вигляді гострих та посттравматичних стресових розладів. Хронічні пролонговані стресові стани призводять до розвитку невротичних та соматоформних порушень (О.Г. Антонова-Турченко, І.В. Ващенко; Т.Ф. Базилевич, М.Б. Бодунов та ін.). Розвиток посттравматичних стресових розладів може мати місце не тільки в участників або жертв екстремальних подій, але й у членів їхніх родин (Л.Ф. Шестопалова, Ю.О. Александровський та ін.).

У роботах ряду авторів описано клінічні варіанти дебюту посттравматичних стресових розладів, найбільш розповсюдженими з яких є астенічний, тривожний, істеричний, ананкастний. Існує думка, що зміни особистості після перенесених катастроф мають стійкий характер. При цьому найбільш часто зустрічаються тривожний, педантичний, демонстративний та збудливий варіанти. Виявлено, що наявність акцентуації в преморбіді у осіб, професія котрих пов'язана із перебуванням в екстремальних ситуаціях, може бути фактором ризику для розвитку посттравматичних стресових розладів, що, з точки зору А.М. Бандури, В.А. Друздя, Л.Ф. Бурлачка, необхідно враховувати при профілактичному відборі.

П.В. Волощин, В.С. Підкоритов, Л.Ф. Шестопалова зазначають, що у людини, яка потрапила в загрозливу для життя ситуацію, виникають хворобливі особистісні зміни, особливо різко змінюються її особистісне та соціальне функціонування. Останнє проявляється у вигляді трансформації, частіше негативної, особистісних особливостей (у цінністно-змістовій сфері, індивідуально - типологічних рисах, механізмах психологічного захисту та ін.), порушень поведінки та формування різних психічних розладів (депресивних, тривожних, панічних, посттравматичних стресових розладів).

Деякими авторами вивчено доклінічні донозологічні дезадаптивні реакції, які виникають у постраждалих в аварії. Поряд з тим детально проаналізовани наслідки тих аварій, які в більшій мірі є наслідком війн, катастроф. Вивчені наслідки аварій, які відбулись на підприємствах, в основному стосуються атомних вибухів, але не вибухів на шахтах.

Разом з тим, в Україні на підприємствах вугільної промисловості з кожним роком підвищується кількість аварій. На сьогодні немає повних, вивчених на різноманітному матеріалі даних про патологічні психологічні реакції, які виникають у шахтарів після аварій на підприємстві, та даних про методи їхньої корекції. У цілому теоретичний аналіз дозволяє зробити висновок про актуальність теми.

У другому розділі - „Організація та методи дослідження особливостей реакцій дезадаптації постраждалих в аварії шахтарів” - докладно описуються особистісні особливості постраждалих в аварії 178 шахтарів, які мають реакції дезадаптації, та 100 їхніх родичів.

Вік постраждалих коливався від 19 до 45 років. Усі досліджені постраждали від аварії не фізично (не відмічалось соматичних пошкоджень), а психологічно та психічно. Хворі з виявленими психічними розладами, які досягали психозів, були вилучені із матеріалу вибірки. Психологічні та психічні порушення були спроваковані психотравмуючими ситуаціями, які є небезпечними для життя.

Постраждалі спостерігались у динаміці. Кожен із постраждалих неодноразово був оглянутий та протестований. Постраждалі звертались до психолога в різні періоди після аварії (протягом 1-10 років).

В розділі подано обґрунтування та опис психодіагностичних методів дослідження, які використовуються в роботі, а саме: стандартизованого багатопрофільного методу дослідження особистості - СБДО; шкали оцінки впливу травматичної події - ШОВТП; питальника депресивності Бека; шкали дисоціації; шкали Гамільтона; тесту на дослідження тривожності (питальник Спілберга - Ханіна).

У третьому розділі - „Результати психологічної діагностики постраждалих в аварії шахтарів та їх родичів” - наводиться детальний опис результатів, отриманих за допомогою психодіагностичних методів дослідження.

Так, кореляційний аналіз показав прямий кореляційний зв'язок поміж вираженими реакціями дезадаптації та преморбідними акцентуйованими (епілептоїдними, істероїдними, ананкастними) особливостями особистості (r ? 0,901). Також було виявлено, що вираженість реакції залежить не стільки від давності катастрофи, скільки від характерологічних особливостей постраждалих.

Як показали результати СБДО, у перші 2 ± 1 роки після катастрофи у постраждалих в 22% випадків виявлено акцент по 2-й шкалі, що відображає „песимістичний” або депресивний профіль. При цьому у більшості випадків пік за депресивною шкалою сягав рівня 70 Т і навіть перевищував цей рівень, що свідчило про особливо депресивний тип реагування, а також про те, що катастрофа різко порушила звичний хід життя та перекреслила плани на майбутнє у постраждалого.

Все це безперечно утруднювало соціальну адаптацію постраждалих, що відображалось низьким рівнем нульової шкали. Дана позиція вельми яскраво проявлялась у поведінці потерпілих. Вони майже не виходили з дому, були байдужими до повсякденних проблем, уникали спілкування (Рис. 1).

Рис. 1. Депресивний профіль особистості постраждалих

L - шкала “неправди”; F - “вірогідності”; K - “корекції”; 1 - “іпохондрії”; 2 - “депресивності”; 3 - “істерії”; 4 - “психопатії”; 5 - “жіночності - мужності”; 6 - “паранояльності”; 7 - “психостенії”; 8 - “шизоїдності”; 9 - “гіпоманії”; 0 - “інтроверсії”

У 78% випадків самими високими були показники сьомої шкали, вони виходили за межі норми та відображали перевагу тривожної особистісної позиції.

Усі думки і почуття постраждалих були зайняті майбутніми неприємностями. Вони прислуховувались до свого частого дихання або серцебиття, мучили родичів описом очікуваних нещасть, ночами погано спали (через виражену тривогу), ставали метушливими, образливими. Тривога з приводу свого майбутнього та майбутнього сім'ї порушувала їх соціальну адаптацію. Вони не боролися за своє майбутнє, лише тривожились, та тим самим утруднювали спілкування з собою й утруднювали можливість надати їм допомогу.

Як показало дослідження, з плином часу психологічний профіль постраждалих зазнав деяких змін.

Так, 4,5 ± 1,5 років по тому у більшості випадків (64%) у потерпілих превалював вже не тривожний, а так званий „іпохондричний” профіль, при цьому відмічались високі показники (більше 70 Т) по 1-й шкалі. При цьому тривога стосувалась не стільки майбутнього, скільки стану здоров'я потерпілого в теперішній час.

Якщо у попередні роки у шахтаря превалювала тривога, яка призводила до значного прискорення пульсу та дихання, то в наступні роки, навпаки, кожне прискорення пульсу та дихання, навіть фізіологічно обґрунтоване, призводило до тривоги з приводу стану їхнього здоров'я.

На цей час у постраждалих змінюється спрямованість негативних емоцій. Як завжди, основною темою їхніх бесід стає аварія, але тепер вони зосереджені на тих збитках, які особисто їм принесла дана аварія.

Через 8 ± 2 років після катастрофи лише 39% постраждалих продовжували роботу та були соціально адаптованими. У даних осіб відмічався гармонійний профіль, жоден із показників не був вищим за 60 Т.

Однак у 61% випадків у постраждалих саме в цьому часовому періоді відмічався високий пік профілю (вище 75 Т) по 4-й шкалі, що свідчило про розвиток психопатичних рис у колишніх шахтарів, тобто зміни особистості, які почались на попередньому часовому відрізку, посилювались. Пацієнти не тільки входили в хворобу, аналізуючи та вишукуючи у себе різні патологічні прояви, але й ставали все більш нестриманими, подразливими, запальними та брутальними.

При цьому у 37% випадків відмічалось поєднання високої 4-ї шкали з високою 6-ю при низькій 2-й, 7-й та 0-й, що відображає експлозивний тип реагування з частими неконтрольованими реакціями дезадаптації.

У 24% випадків невротичні соматизовані порушення у потерпілих продовжували посилюватися. У осіб з даним профілем ригідність, образливість, невдоволення оточуючими поєднувалось з вегетативною нестабільністю. Постраждалі відчували болі у різних частинах тіла, в тому числі і в голові. Їх турбували серцебиття, запаморочення, підвищена пітливість, коливання артеріального тиску. За висновками спеціалістів, несприятливі почуття були спровоковані дисбалансом вегетативної нервової системи, зумовленим перенесеним під час катастрофи стресом. При цьому акцент по 4-й шкалі поєднувався з так званою „конверсійною п'ятіркою”, яка включала акцент по 1-й та 3-й шкалі, з відносно низькою 2-ю. Вказане поєднання відображало яскравість емоційних проявів постраждалих при певній зверхності демонстрованих почуттів.

За 10 років після катастрофи вимальовувалась етапність симптоматики, а саме, депресія змінювалась іпохондрією, потім психопатичними порушеннями з перевагою експлозивних або істеричних рис особистості.

Було проведено кореляційний аналіз між психологічними рисами шахтарів, які перенесли травму, та їхнім віком, освітою, стажем роботи, важкістю психотравмуючої ситуації, наявністю соматичної патології, періодом часу, який пройшов після аварії, преморбідними демонстративними, експлозивними, психастенічними, лабільними, гіпертимними, шизоїдними, сенситивними, нестійкими особливостями особистості, преморбідною конформною невротичною конституцією, підтримкою рідних, матеріальним благополуччям, резидуально-органічним ґрунтом у вигляді перинатальної патології.

При цьому виявилось, що зміни психологічних рис постраждалих шахтарів переважно корелювали з тяжкістю психотравмуючої ситуації (r ? 0,824), з преморбідними демонстративними рисами характеру (r ? 0,708), преморбідно експлозивними рисами (r ? 0,751), з підвищеною преморбідною невротичною конституцією (r ? 0,901), преморбідними тривожно-помисливими рисами (r ? 0,901).

СБДО проводили не тільки щодо безпосередньо потерпілих, але й щодо їхніх родичів. При цьому також, як і у потерпілих, звертали увагу на давність катастрофи. Однак у родичів потерпілих, на відміну від них самих давність аварії не вплинула на зміну їх психологічних рис, проте мала місце суттєва різниця в психологічних рисах до та після трагедії.

Інтерв'ювання виявило, що до катастрофи родичі потерпілих мали самі різноманітні риси характеру, були соціально адаптованими та вели упорядкований спосіб життя. Вони не помічали у себе ні підвищеної тривожності, ні войовничості. Однак після катастрофи в 39% випадків у родичів потерпілих з'явилось постійне очікування нещастя, перебільшене занепокоєння з приводу долі близьких, страх смерті. СБДО виявив у них високий рівень 7-ої шкали.

В 32% випадків у родичів потерпілих відмічалась висока 6-та, 9-та і 4-та шкали, що відображало профіль так званих „правдошукачів”.

У побуті та на підприємстві це проявлялось постійним пошуком різних пільг, які випливали із аварії. Зразу ж після катастрофи вони також, як усі, були уражені тим, що сталося. Але нещастя не тільки не зменшило, а навпаки підсилило їхню активність, і вони почали боротися за права потерпілих та свої права, долаючи безліч перепон. Кінець кінцем подолання цих перепон стало для цих обстежуваних однією із самостійних цілей, псевдоцілі ставали для них домінантними.

У 29% випадків психологічні риси родичів постраждалих не мінялися, вони хвилювались з приводу долі близьких, які залишились працювати в шахті, але вели колишній спосіб життя, і в психологічному плані у них не виявлялося ніяких особливостей.

При проведенні кореляційного аналізу між психологічними рисами родичів шахтарів, які перенесли травму, та їх віком, освітою, стажем роботи, важкістю психотравмуючої ситуації, наявністю соматичної патології, періодом часу, який пройшов після аварії, преморбідними особливостями особистості, підтримкою рідних, матеріальним благополуччям не виявлено вірогідної кореляції ні з одним із вищенаведених показників.

Методом СБДО було виявлено високу питому вагу депресивних реакцій у постраждалих в аварії шахтарів та їх родичів. Разом з тим СБДО не дозволив здійснити більш диференційовану характеристику постраждалих. У зв'язку з цим для уточнення вираженості депресивних та тривожних реакцій до всіх досліджених основної групи було застосовано метод Гамільтона. Було виявлено наявність депресивної симптоматики у обстежених нами 75 чол., поставарійний період яких склав 2 ± 1 років.

У 49% постраждалих відмічалась депресія важкого ступеню (загальний бал - 38 ум. одиниць), у 36% - депресія середнього ступеню (загальний бал - 23), у 15% - легка депресія (загальний бал - 8).

У 27 родичів постраждалих шахтарів (поставарійний період 2 ± 1 років) найбільш часто відмічались високі показники по шкалах 10 (11% випадків) і 11 (8% випадків), а у постраждалих шахтарів психічна тривога відзначалась у 23% випадків, соматична - у 18% випадків.

Спостереження і опитування показують, що в перші 4,5 ± 1,5 років, які пройшли після аварії, депресія у постраждалих утримується в середньому на одному й тому ж рівні.

Найбільша інтенсивність симптоматики у шахтарів при катамнезі 4,5 ± 1,5 років після психічної травми, зумовленої аварією, відмічалась по шкалах 15 (іпохондрія) та 13 (загальні соматичні симптоми).

При аналізі звертає увагу той факт, що в перші 4,5 ± 1,5 роки після аварії у безпосередньо постраждалих після аварії шахтарів превалює акцент по шкалах 10 (тривога психічна) та 11 (тривога соматична), а у їхніх родичів по шкалах 1 (знижений настрій) та 2 (почуття провини). Слід також відмітити, що депресія у постраждалих вища, ніж у їх родичів. При порівнянні даних виявляється вірогідна різниця акценту показників по шкалах 10, 11 та 13, 15 (p < 0,01), тобто тривога змінюється психічною або загальносоматичною симптоматикою.

Крім того, звертає на себе увагу той факт, що в перші 3 роки тяжка депресія відмічається в 49% випадків, а 3 роки по тому - в 27%. Порівняння інтенсивності симптоматики в обох вищевказаних групах виявляє певне зменшення вираженості депресії у тих шахтарів, у котрих аварія трапилась за 4-6 років до дослідження (p < 0,01). У 47 родичів тих постраждалих, які потрапили в аварію за 4,5 ± 1,5 років до дослідження, виявлено зменшення депресії та почуття провини, але зростання психічної та соматичної тривоги.

У 47 постраждалих в аварії шахтарів дослідження за методикою Гамільтона проводили 8 ± 2 років після аварії. Що стосується родичів постраждалих, то у них за цей період частота соматичної та психічної тривоги і далі збільшувалась.

Таким чином, у всіх постраждалих під час аварії на шахті та у їх родичів відмічається депресивна симптоматика. Найбільш високий рівень депресії і у постраждалих, і у їх родичів спостерігається протягом перших трьох років після аварії. При цьому у самих постраждалих домінує тривожний стан, а у їх родичів - пригнобленість з вираженим почуттям провини та безпорадності перед тим, що сталося. Три роки по тому тривожне почуття постраждалих змінюється хворобливим аналізом неіснуючих соматичних розладів. Постраждалі все більше й більше заглиблюються в пошуки патологічних проявів, які їх начебто непокоять. Вони багаторазово звертаються до лікарів, конфліктують з ними, намагаючись добитися підтвердження своїх хвороб. У їх родичів до цього часу починає наростати психічна і соматична турбота з приводу здоров'я та долі постраждалих, а також і хвилювання щодо власного здоров'я.

В ході наступних 3-4 років психологічні риси постраждалих ще більше видозмінюються. Депресія маскується численними психосоматичними розладами, зумовленими, очевидно, вегетативним дисбалансом. На перший план виступає „утеча в хворобу”, яка носить конверсійний характер. Змінюється особистість пацієнта, суїцидальні тенденції носять демонстративно-шантажний характер та свідчать про психопатизацію даних осіб.

У родичів постраждалих, можливо, у зв'язку з постійною невротизуючою ситуацією, зумовленою спілкуванням та індукованістю психічно неврівноваженого близького, підсилюється частота тривожних порушень, що також сприяє зміні їх особистості.

Для більш детального уточнення складових депресії, в тому числі „когнітивно-афективних” та „вегетативних” її компонентів, нами був використаний питальник Бека. Даний питальник дозволив ще більш детально, ніж метод Гамільтона, прослідкувати динаміку та виявити варіанти депресивних розладів у шахтарів постраждалих в аварії.

Дослідження потерпілих в результаті аварії на шахтах в різні строки (від 1 до 10 років після аварії) за шкалою Бека показало вірогідні відмінності динаміки психопатологічних симптомів у постраждалих та у їх родичів. У постраждалих в результаті аварії відмічалось зменшення безпосередньо афективних складників депресії та збільшення її вегетативного компоненту, а у родичів - зниження депресивної симптоматики в цілому.

При дослідженні постраждалих та їх родичів методами СБДО та Гамільтона було виявлено високий рівень тривоги та тривожності у постраждалих і їх родичів. Для з'ясування питання, чи був рівень тривожності преморбідно високим, а чи був зумовлений наслідками аварії, проводилось дослідження шахтарів та їх родичів за методом Спілберга - Ханіна з метою детального вивчення реактивної та особистісної тривожності. Інтерв'ювання показало, що 93% постраждалих від аварій на шахті та їх родичів до виникнення вищевказаної катастрофи були впевнені в своїх силах, не звертали уваги на життєві труднощі, вважали, що завжди зможуть справитися з неприємною ситуацією. Вони взагалі мало замислювались над будь-якими проблемами, оптимістично дивились в майбутнє. За їх словами, вони не мали підвищеної тривожності.

При вивченні динаміки тривожності відмічались певні закономірності прояву тривоги в залежності від давності катастрофи. Так, у родичів потерпілих рівень реактивної та особистісної тривожності зростав зразу ж після аварії, а потім поступово падав (виявлено шляхом інтерв'ювання). У постраждалих з плином часу реактивна тривожність падала, а особистісна - зростала.

Для уточнення характеру, вираженості та динаміки дисоціативних розладів у потерпілих та їх родичів використовувалась шкала дисоціації.

З плином часу у все більшого відсотка хворих, а саме, у 37% тих, що пережили аварію за 2 ± 1 роки до обстеження, у 51% - тих, що пережили аварію за 4,5 ± 1,5 років до дослідження, у 72% - тих що пережили аварію за 8 ± 2 роки до обстеження, відмічались зміни у ставленні до подій, які були супутні та сприятливі до аварії, а також до особистої ролі в цих подіях. Виникали раніше непритаманні їм образи та невдоволеність оточуючими. Вони постійно нагадували всім про свої страждання, прагнули привернути до себе увагу всіма можливими захворюваннями, в тому числі нападами, гіпервентиляційним диханням, гіперкінезом та ін. Постраждалі з будь-якого приводу підкреслювали винятковість своєї біографії, часто порівнювали свої проблеми з проблемами інших людей і зміцнювались в думці про те, що доля їх обділила. Джерела своїх негараздів вони шукали в соціальній сфері, весь світ уявлявся їх боржником. У 83% випадків у постраждалих виникали рентні установки. Таким чином, чим більше проходило років після психічної травми, тим більш вираженими ставали дисоціативні (конверсійні) розлади, сягаючи рівня клінічно окреслених порушень.

В четвертому розділі - „Корекція постраждалих під час аварій на шахті з виявленими реакціями дезадаптації” - обґрунтовано методи диференційованого підходу до адаптації шахтарів, які перенесли психічну травму.

Психологічна корекція є обов'язковою та найважливішою складовою процесу реабілітації постраждалих в аварії шахтарів. Основні її принципи були викладені рядом авторів (С.В. Ковальов, Л.Ф. Шестопалова та ін.).

Як підкреслювали ці автори, відновлення преморбідного рівня функціонування хворих потребує створення додаткових ресурсів їх „Я”, необхідних для того, щоб справитися з теперішнім та майбутнім стресами. Для цього слід підтримати адаптивні навички „Я”, сформувати позитивне ставлення до симптомів, зменшити уникання та змінити атрибуції. При виробленні підтримки адаптивних навичок „Я” складається позитивне ставлення до терапії.

Психологічна корекція повинна запобігти фіксації потерпілих в аваріях на безвиході ситуації, підвищити особистісний ріст пацієнтів та їх фрустраційну толерантність, допомогти перебороти надцінний егоцентризм та однонаправлене програмування життя, яке виникає в зв'язку з психопатоподібними змінами особистості пацієнта. Постійна внутрішня напруга, вибуховість, невживливість, рентні установки постраждалих, їх надмірна вимогливість до інших нерідко підтримує уявлення про вину суспільства по відношенню до них. Оскільки постраждалі звинувачують оточуючих у своєму нездужанні, негативно ставляться до державних інституцій, обґрунтованим методом лікування є техніки гештальт-терапії та нейролінгвістичного програмування, спрямовані на вироблення почуття прощення.

Для реабілітації осіб, постраждалих в аварії на шахті, нами був проведений соціально-психологічний тренінг. Заняття в тренінговій групі проводили протягом трьох місяців - один раз на тиждень; в подальші 6 місяців - один раз на два тижні. Тренінгові групи комплектувались із 10-12 постраждалих, для чього завчасно проводилось тестування методом СБДО. Тренінгові групи відвідували особи з різними рисами характеру, в тому числі з депресивними, істероїдними, іпохондричними, тривожними, епілептоїдними. Психолог враховував психологічні властивості кожного пацієнта і групову терапію сполучав з індивідуальною.

Тренінги проводились за такою схемою. Підготовчий етап („розминка”) тривав коло 30 хвилин. На цьому етапі обговорювались проблеми учасників тренінгу. Нікого із учасників на перших заняттях не змушували до „оголювання почуттів”.

Бесіди проводились в довірчій обстановці. Психолог докладав зусиль до того, щоб кожний клієнт почував, що його індивідуальна проблема хвилює колектив. При викладенні навіть неприємної ситуації клієнт відчував підтримку з боку психолога (чого в деяких випадках його позбавляла спільнота).

Основний етап тривав біля 2-х годин. Його метою було переборення емоційної кризи особистості, яка була наслідком аварії на шахті.

Для стимуляції емоційного відреагування застосовувались такі методи, як гештальт-терапія, психодрама, елементи нейролінгвістичного програмування, техніки „прощення”, психічної десенсибілізації тощо.

Саме на основному етапі враховувались індивідуальні особливості особистості.

Велике значення приділялось процесу прощення, оскільки даний процес найбільшою мірою сприяв емоційному відреагуванню та звільненню від негативних емоцій (гніву, образи, розчарування).

Психотерапевтична тріада прощення складається з трьох взаємозв'язаних психотехнік: психотехніки „Дарування прощення”, психотехніки „Отримання прощення” та „Прощення самого себе”. Ці психотехніки розроблені в контексті нейролінгвістичного програмування з використанням найновіших положень НЛП-терапії, що відповідає вищому рівню їх структурної організації, тобто вони включають психотехніки нижчого рівня (якоріння, субмодальнісне редагування, візуально-кінестетична дисоціація та ін.) та засновані на гуманістичному підході. Використані психотехніки є модифікацією технік нейролінгвістичного програмування (раціоналізаторська пропозиція № 3438).

Методика „дарування прощення”, яка складається із 25 кроків, направлена на те, щоб клієнт міг „розчинити” образу, придбати позитивний емоційний досвід, тобто звільнитись від гніту негативних емоцій. Вона сприяє усвідомленню потерпілим своїх поведінкових та емоційних реакцій, досягненню більш високих рівнів прощення, розумінню ним прощення як любові.

Психотехніка „Отримання прощення” спрямована, як і психотехніка „Дарування прощення”, на те, щоб урятуватись від гніту негативних емоцій, таких як гнів, почуття сорому, образа та інші. Так, в психотехніці „Дарування прощення” “розчиняється” образа, а при отриманні прощення ослаблюється почуття вини, підсилюються механізми рефлексії. Сприйняття з негативним знаком, яке виступає в якості тригера у виникненні негативних переживань по відношенню до себе, трансформується в новий позитивний досвід.

Дана техніка сприяє ослабленню самоосуду, спричиняє позитивну внутрішню моральну зміну, розвиває бажання змінитися на краще, а також сприяє покращенню міжособистісних відносин та підвищенню рівня емпатії.

Метою техніки „Прощення самого себе” є підвищення упевненості в собі, своїх силах, зменшення почуття вини та позитивне афірмування на кожен день в майбутньому.

Дані техніки використовувались як єдина система для стимулювання виходу негативних почуттів. Вони сприяли зменшенню депресії, тривоги, іпохондрії. Результати їх застосування, представлені на рис.2., підтверджують їх ефективність.



Рис. 2. Профіль постраждалих після психокорекції

Зіставлення даних рис. 2 з даними рис.1 свідчить про те, що у постраждалих в аварії шахтарів відбулися зміни в напрямку гармонізації їх особистості.

Метою етапу, який закінчує процес корекції, було підбиття підсумків заняття і у вербальній формі доведення до учасників тих нових цінностей, котрі вони придбали в результаті тренінгу.

В результаті проведених соціально-психологічних тренінгів у 84,3% учасників основної групи відновилась соціальна активність, у 79,1% - значно зменшились депресивні тенденції, у 67,5% - істеричні, у 61,1% - іпохондричні, в той час як в групі порівняння соціальна активність відновилась лише у 59,3% осіб, депресивні тенденції зменшились лише у 57% випадків, істеричні - в 53,2%, іпохондричні - в 44,8%. Різниця статистично вірогідна (p < 0,05).

Висновки

Результати проведеного дослідження в цілому підтвердили правомірність та необхідність психодіагностики та психокорекції реакцій дезадаптації у постраждалих в аварії шахтарів. Реалізація мети роботи і підтвердження її основної гіпотези дозволяє зробити такі висновки.

1. Здійснений теоретичний аналіз наукових робіт вітчизняних та закордонних психологів сприяв концептуальному баченню віддалених наслідків стресу, яке полягає в тому, що запізнілі реакції, виниклі у відповідь на реактивні фактори, проявляються у формі психологічних та психічних розладів, що укладаються в поняття „реакції дезадаптації”.

2. Аварії на шахтах призводять до виникнення у постраждалих та їх родичів психологічних та субклінічних невротичних і патохарактерологічних реакцій дезадаптації. У постраждалих в аварії найбільш частими їх проявами є депресивні, тривожні, іпохондричні, експлозивні реакції, в той час як у їх родичів виникають деменстративні, тривожні та паранояльні прояви.

3. Спостерігається певна етапність виникнення психологічних реакцій у залежності від давності аварії. Так на першому етапі (через 1-3 роки після аварії) у постраждалих в 78% випадків відмічається підвищена тривожність, у 22% випадків - депресивні реакції. Поява іпохондричної фіксації (64%) свідчить про формування наступного етапу особистісних порушень. Іпохондричний егоцентризм, який формувався у постраждалих, сприяв втечі у хворобу і свідчив про зміни особистості. На третьому етапі при збереженні тривожності і дистимічного фону настрою у постраждалих рідше з'являлись нехарактерні для них експлозивні (37%) та істеричні (24%) реакції.

4. Для родичів постраждалих аварія також виявилась тяжким стресом, який змінив їх психологічні риси та привніс раніше не характерні істеричні (19,6%), тривожні (15,8%) та паранояльні (12,9%) реакції дезадаптації.

5. Обстеження постраждалих в аварії шахтарів за допомогою психодіагностичних методів дослідження (Спілберга-Ханіна, Гамільтона, Бека, шкали дисоціації) виявили не тільки їх надзвичайну афективну (тривожно-депресивну) напруженість та емоційну реактивність, але й психосоматичні функціональні (конверсійні) розлади, які порушують адаптацію та позбавляють особистість раніше відпрацьованих адекватних форм поведінки.

6. Для нормалізації емоційного фону шахтарів, постраждалих в аварії, використовувались різні методики, при доборі яких враховувались індивідуальні особливості особистості. Суттєву ланку психокорекції представляла так звана “тріада прощення”, яка включає психотехніки “дарування прощення”, “прийняття прощення” та “прощення самого себе”. Для корекції особистості з виявленими реакціями дезадаптації ефективно використовувались різні техніки гештальт-терапії, нейролінгвістичного програмування. Їх використання сприяло розробці психокорекційної програми, впровадження якої дозволило у 84,3% випадків відновити соціальну активність у постраждалих.

Перспективу подальших досліджень розглянутої проблеми ми вбачаємо у поглибленні психологічного аналізу особистості потерпілих із застосуванням ширшого арсеналу методів діагностики та корекції.

Основні публікації

1. Токман А.А. Социально-психологическая реабилитация шахтеров Донецкого региона // Ціннісні пріоритети освіти у XXI столітті. - Луганськ, 2003. - Ч. 3. - С. 256-260.

2. Токман Г.О. Досвід використання реабілітаційних програм у шахтарів // Український медичний альманах. - Луганськ, 2003. - Том 6. - № 3. - С. 159-161.

3. Токман Г.О. Особливості корекції депресивних станів у постраждалих в результаті аварії на шахті // Психологія: Зб. наукових праць НПУ імені М.П. Драгоманова: Серія № 12. - К., 2004. - № 2(26). - С. 323-329.

4. Токман Г.О. Депресивні тенденції потерпілих в аварії шахтарів // Український медичний альманах. - Луганськ: ЛДМУ. - 2004. - Том 7, № 4 (додаток). - С. 148-152.

5. Токман А.А. Использование социально-психологических тренингов для реабилитации пострадавших в аварии шахтеров // Практична психологія та соціальна робота. - К. - 2005. - № 2. - С. 77-80.

...